Реферати українською » Международные отношения » Фінансово-економічне співробітництво США та Турецької Республіки в 80-90 роках


Реферат Фінансово-економічне співробітництво США та Турецької Республіки в 80-90 роках

Страница 1 из 4 | Следующая страница

 

>Реферат

>Финансово-економическое співробітництво навіть Турецької Республіки на 80-90 рр.


Новий економічний курс, проведений з ініціативиТургутаОзала особливо активно з середини1980-х років і направлений замінити лібералізацію економіки, відкриття її зовнішнього світу, переклад на ринкові засади, приватизацію тощо. буд., створив додаткові сприятливі стимули подальшого розвитку економічних зв'язків Туреччини з Заходу, зокрема зі США можуть. Останні активно підтримали зазначені заходи, їх інтерес до Туреччини було посилено поруч військово-політичних чинників у регіоні, зокрема антиамериканськими настроями іранського уряду Хомейні та розвитком інших, небажаних для навіть союзника Ізраїлю подій у регіоні. Зі свого боку турецькі правлячі кола, ратифікувавши підписана березні 1980 р. між Туреччиною й США угоду про співробітництво у сфері оборони та економіки (зберігає силу до нашого часу), уклавши ряд угод до міжнародних фінансовими організаціями, контрольованими США, і навіть контрактів про участь найбільших американських корпорацій у розвитку низки галузей турецької економіки, не безпідставно розраховували, зміцнення союзу зі США можуть сприятиме виходу Туреччини з соціальних і труднощів, обумовлених ще й ринковими реформами. Зрозуміло, Туреччина приділяла увагу розвитку економічних зв'язків і з західноєвропейських країн, і з Японією. Проте, на початку 1980-х років США змогли певною мірою «потіснити» своїх західноєвропейських тих, хто торгувати, й у сферах фінансово-економічного і військово-економічного співробітництва. США грали також лідируючу роль й у формуванні зовнішньоекономічної і політичною орієнтації Туреччини, особливо стосовно СРСР і близькосхідних країн.

Як і раніше, у роки вона залишалася найважливішим каналом зовнішньоекономічних зв'язків Туреччини зі США можуть. Якщо взяти показники 1976 р. у найбільш характерного прикладу,отражавшего спад торгово-економічного співробітництва двох країн у період дії американського ембарго щодо Туреччини (1974-1978 рр.), і порівняти його з показниками 80-х, стає зрозуміло інтенсивний ріст такої співпраці за 14 років (1976-1989 рр.). Товарообіг між навіть Туреччиною за зазначені роки зріс у 5 раз – з 617 млн. до 3067,2 млн. дол., причому турецький експорт зросла з 191,4 млн. до 971 млн. дол., а імпорт – з 425,6 млн. до 2096,2 млн. дол.1 Одночасно зросла і цього товарообороту загальному товарообігу країни (з 8,8% в 1976 р. до 9,7% 1989 р.), який, до речі, загалом також помітна збільшився.

Розглядаючи структуру експорту й імпортутурецко-американской торгівлі, треба сказати постійної тенденції до диверсифікації номенклатури турецьких товарів, чіткообозначившуюся особливо у 80-ті роки у результаті успіхів індустріалізації. У1983 р. Туреччина експортувала США продукцію 59 найменувань, хоча найважливішою статтею досі продовжував традиційно залишатися тютюн –високосортное сировину для американських сигарет. У 1984 р. його у експорті до США становила 135,6 млн. дол., чи 36,6%. Також важливими статтями сільськогосподарського експорту Туреччини у США фундук,инжирная паста, сухофрукти, прянощі, бавовну й ін. Значні були поставки на американський ринок турецькогоферрохрома, хромової руди, борної кислоти та інших сировинних товарів2.

Важлива і нове тенденція турецького експорту ринку США – збільшення у ньому частки промислові товари: продукції сталеливарної і текстильної промисловості (1984 р. – 30,8%)3. Ці галузі 80-ті роки розвивалися прискорено, наприклад, не за п'ять років (1982-1986 рр.) виробництво сталі Туреччини зросла більш ніж у 2 рази, й досягло 7,3 млн. т4. Так само динамічно розвивався і текстильна промисловість. За виробництвом бавовняних і синтетичних тканин, готових виробів на 80-ті роки Туреччина успішно виходила в останню десятку світових лідерів. Проте саме питаннях експорту текстилю та продукції чорної металургії США між двома країнами у роки склалися й у відомої мері ще зберігаються серйозні тертя. Так, за даними газети «>Тиджарет», вартість експорту турецького текстилю на американський ринок у 1985 р. становила 110 млн. дол., до того ж час її влади заявляли, що сьогодні Туреччина міг би довести поставки текстилю США до 400 млн. дол., що, до речі, сприяла б зниження дефіциту зовнішньоторговельного балансу Туреччини у торгівлі зі США можуть. У 1986 р. американці, попри наполегливі прохання уряду Туреччини, погодилися збільшити квоту для турецького текстилю тільки 10% (тобто. до 120 млн. дол.), що, на думку турецького боку, було замало5. З цього приводу Туреччина погрожувала навіть оскаржити США в ГАТТ. Аналогічна незадоволеність турецького боку висловлювалася у питаннях позиції країн Заходу у питаннях експорту інших турецьких промислові товари: мінеральних добрив, цементу6.

Американська сторона обмеження на експорт турецького текстилю пояснювала тим, що не настільки конкурентоспроможний, як текстиль із Південної Кореї, Гонконгу та інших країнах. Друга істотна причина обмеження турецького експорту – прагнення США ув'язати питання відкриття американського ринку турецького текстилю з розширенням американської присутності у Туреччині. Так, американський бізнесменБордер у інтерв'ю газеті «>Миллиет» заявляв: «Ви [турки] нам бази – ми вам ринок для текстилю»7.

Серед інших причин, гальмували загалом розвиток турецького експорту до США, можна згадати й щодо низьку конкурентоспроможність турецьких товарів. З іншого боку, окремі (наприклад, бавовну, цитрусові, фісташки, родзинки, сухофрукти й овочі) виробляються до й експортуються ними самими, нерідко навіть у вигідніших умовах; негативно б'є по турецькому експорті також велика віддаленість ринку США від Туреччини і великі транспортні витрати; щодо слабкої залишалася реклама турецьких товарів.

Що ж до турецького імпорту США, так хоча його структура у роки і зазнала великих змін, обсяг за вартістю збільшився майже 4,5 разу. Основними його статтями, наприклад, 1983-го р. були верстати, машини та різноманітне устаткування (17,6%), продукція сталеливарної промисловості (13,5%), хімічної промисловості (19,8%), мінеральну паливо (13,1%), транспортні засоби (5,9%), зернові (3,8%)8. Окремим важливим каналом американських постачань були поставку озброєння, фінансовані, зазвичай, за програмами військової допомоги. Туреччина давно прагне з допомогою імпорту зпромишленноразвитих країн, включаючи США, проводити індустріалізацію, залучаючи передову технологію. Будучи неспроможна збалансувати цей імпорт збільшенням своїх експортних поставок, Туреччина змушена багато років миритися з на хронічний дефіцит торгівлі з розвинені країни. Так було в торгівлі зі США можуть лише до 1929 р. їй вдавалося підтримувати активне сальдо9, все-таки наступні роки турецький імпорт США значно перевищує експорт у цій країні. Понад те, у роки, особливо з 1982 р., дефіциттурецко-американской торгівлі різко зріс: з 315 млн. дол. в 1980 р. до 1125,2 млн. дол. 1989 р.

Американська фінансово-економічна допомогу багато років відіграє серйозну роль розвитку турецької економіки. Існують труднощі щодо ж розмірів та виділення з загального обсягу зовнішніх ресурсів американських інвестицій, що у турецьку економіку, оскільки фінансово-економічна допомогу США іде на кількох каналах: двома- і багатосторонньої засадах, у межах військово-економічного співробітництва, соціальній та вигляді приватних капіталовкладень і позик комерційних банків. Особливо виділити кошти американського походження з кредитів, які видають у рамках міжнародних інститутів (передусім МБРР, МВФ та інших.), де присутність американського капіталу і вплив його контролю дуже велике. Тут доречне відзначити, що лише за лінії відділу міжнародних організацій борг Туреччини у 80-ті роки становив 6,6 млрд. дол. (1986 р.), чи 21% всього зовнішнього боргу країни10.

Перший великий кредит країн-членів ОЕСР початку 80-х було надано Туреччини засіданні Парижі квітні 1980 р., відразу ж потрапляє за підписанням між урядами навіть Туреччини угоди про співробітництво у сфері оборони та економіки. США доклали великих зусиль тиску своїх партнерів у військовою і економічним спілкам з метою змусити їх вдатися до додаткові фінансові витрати для «хворий країни Європи» – Туреччини. Загальна допомогу 16 країн-членів ОЕСР становила тоді 1161 млн. дол. Найбільша частка припадала на навіть ФРН – по 295 млн. дол.11 Слід зазначити, що кредити США перевищив на міждержавної основі надавалися загалом терміном на 40 років із 10-річним пільговим періодом (відсоткову ставку – від 2,3 до 2,5%), а допомогу з лінії відділу міжнародних організацій – більш жорстких умов, загалом на 25-річний період із п'ятирічним пільговим періодом, причому відсоткову ставку коливалася від 7,25 до 9% і більше12. Аналіз фінансову допомогу Туреччини лінією МБРР за 1982-1986 рр. показує, що вона чи розвитку та підготовки проектів у галузях сільського господарства, будівництво ГЕС, розвиток експортної здібності малих і середніх підприємств Туреччини та інших.

Приватні американські інвестиції в турецьку економіку. Поява американських компаній турецькою вітчизняному ринку припадає на 50-ті роки. З того часу тут облаштувалися фірми як із100%-ним, і з пайовою участю американського капіталу («>Эрсквиб ендСанзИляч», «>Гудийр», «>Униройял», «>Крайслерсанаи», «>Кока-Кола», «Пепсі-Кола», «Мобіл Ойл» та інших.). У цьому їх загальну число на початок 80-х була досить стабільним (від 17 до 19 фірм). По сумі вкладів у турецьку промисловість у середині 1970-х років фірми навіть змішані компанії з участю американського капіталу займали друге місце, поступаючись першість французьким. Ці фірми функціонували у харчовій, хімічної, фармацевтичної, гірничодобувної, транспортної, нафтопереробної та інших галузях промисловості. У виготовленні автопокришок американські фірми «>Гудийр» і «>Униройял» забезпечували тоді 37,18% цього виду продукції країні13.

З початку 80-х, коли турецьке уряд провело ряд заходів, які сприяли припливу іноземного капіталу країну, відбувається збільшення американських інвестицій, але водночас змінюється їх структура. Однією з важливих змін було зростання припливу до Туреччини банківського капіталу США. Три великих американськихТНБ («Сіті бенк», «Америкен експрес» – 100% участі американського капіталу місцевих відділеннях; «Бенк оф. Америка» – 25% участі) відкрили свої представництва у Туреччині. На середину 80-х у Туреччині функціонували вже вісім приватних банків з участю капіталу США. Три американські компанії – «Інтернешнлхарвестер» (10,4% участі у змішаної компаніїTOE), «>Пфайзер» і «>Кока-кола» (100% участі) подвоїли свої капіталовкладення, довівши їх до 4,8 млн. дол.14 Сума, звісно, скромна, проте цей факт говорить про зростанні інтересу бізнесменів до турецькому ринку. На початку 80-х країни найбільшими американські компанії були: «Мобілойл» (який володіє бензоколонками, і навіть через своїх філій – 56% акцій турецької компаніїАТАШ, котра спорудила нафтоперегінний на заводі Мерсіні, і 49% акцій компаніїИПРАШ, котра має найбільший нафтоперегінний на заводі Ізмірі), «Дженерал електрик», мала 51% акцій у змішаної компанії «>Тюркдженерал електрикТАШ», (складання холодильних агрегатів, моторів до пральним машинам) і 60% акцій у «Дженерал електрик тюрк А. Ш.» (електролампи); «Зінгер» (контролювала складання швейних машин, холодильників, пральних машин, газових печей і транзисторних приймачів); «Форд» володів 49% акцій турецькоїавтосборочной компаніїОТОСАН. Діяли та інші, менші американські компанії15.

Протягом 80-х у міру просування ринкових реформ присутність капіталу США у Туреччині розширюється.Успешним виявилося його на турецьку тютюнову промисловість; скасуванням державній монополії у галузі скористалися передусім дві потужні тютюнові фірми США («Філіп Моріс» і «>Рейнолдс»). Колишній генерального директора державного підприємства «>Текель»Р.Диблан стверджував, що «тютюнового виробництву Туреччини завдано щонайсильнішого удару», у країну відкритий безконтрольний доступ імпортних сигарет; зруйнована державну монополію тютюнової промисловості, «прийнятий Закон вигідна лише, хто співробітничає з іноземним капіталом»16. Приватні інвестори США почали цікавитися можливостями вкладення своїх капіталів в сучасні галузі промисловості (атомну енергетику, авіаційну, електронну та інших.). Наприклад, 1983-го р. дві американські компанії «>Вестингаус» і «Дженерал електрик» звернулися до турецькому уряду для одержання врегулювання участь у спорудженні АЕС їм. Ататюрка вАккей. Повідомлялося, що кредити - у сумі 2 млрд. дол. будуть безплатно забезпечені «Ексімбанком»17. Щоправда, жодного проекту будівництва у Туреччини АЕС так досі не реалізований – чорнобильська трагедія, часті великі землетрусу у Туреччини утримують влади від своїх реалізації, попри дефіцит електроенергії.

У грудні 1985 р. між Туреччиною й США підписали багатосторонню угоду про взаємний захист інвестицій у економіку18. Важко було уявити, що цю угоду змогло однаково служити інтересам капіталу двох десятків країн: потужним ТНК навіть ще який набрав силу турецьким компаніям. Проте, до початку 1987 р. США діяло представництво найбільшого турецького державного банку («>Зираатбанкаси») та дванадцяти представництв приватних турецьких фірм. Навіть ці найбільші турецькі фірми,обосновиваясь на американському ринку, скаржилися, що й представництва ледь справджуються, бо тільки одне з утримання обходиться досить дорого – 150-200 тис. дол. на рік19. Безумовно, що така труднощі американський бізнес у Туреччини долає легше, для турецьких партнерів певною мірою він працює школою новітнього підприємництва, котрий використовує найсучаснішу технологію ведення бізнесу. Прагнучи до розширення своєї присутності на ринках країн, американський приватний капітал в 80-90-ті роки перебудови всі активніше використовує новітні технічні досягнення, наприклад, комп'ютеризацію, Інтернет. По сумі інвестиційних вкладів (67 312 тис. дол.) американські фірми 1988 р. на четвертому місці посла Великої Британії, Швейцарії та ФРН20.

Журнал «>Нокта» 1988 р. помістив статтю про 100 найбагатших сім'ях Туреччини. У ньому зазначалося, що капітал зазначених родин у основному «був нажитий завдяки у співпраці з американцями, що приносить великі доходи і доходи до того ж час створює контраст навіть серед представників буржуазії, поділяючи їх у дуже і порівняно “бідних”». Автор статті вказує, що сімейні кланиВ.Коча,С.Сабанджи та інші мають багатством, перевищують 200 млрд. лір (понад 200 млн. дол. за кожен сімейний клан), що дає їм право почуватися «середніми мільйонерами навіть серед найбільш осіб Америки»21.

Важлива сторона діяльності капіталу США у Туреччині із другої половини 80-х – що у розпочатої приватизації турецької економіки, тоді

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація