Реферати українською » Международные отношения » Американо-турецькі міжнародні відносини в аспекті іракського кризи 2003 року


Реферат Американо-турецькі міжнародні відносини в аспекті іракського кризи 2003 року

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Реферат

>Американо-турецкие міжнародні відносини у аспекті іракської кризи 2003 року


Взаємини із сусідами щодо близькосхідного регіону є з пріоритетних напрямків зовнішньої політики Турецької Республіки. Останні двадцять років Ірак поступово зайняв особливу увагу в зовнішній політиці країни. Події, розгортаються довкола Іраку, можуть залишити байдужою Туреччину, пов'язану з цією державою загальної кордоном й тривалими історичними відносинами.

Одночасно США перевищив на протязі які вже півстоліття є близьким союзником і нашим стратегічним партнером Туреччини, яка неодноразово йшла американської політики у міжнародних конфліктах. Для Туреччини надзвичайно важлива підтримка США перевищив на світової арені, і після холодної громадянської війни вона докладає всілякі зусилля, аби підкреслити своєї значимості на очах Америки. Іракський криза поставив Туреччину у складний становище, примусивши її вибирати між відносинами зі своїми заокеанським союзником і власних проти Іраку.

Інтереси Туреччини у Іраку можна визначити таким чином:

– контролю над ситуацією північ від Іраку, де живуть курди і звідки діють загони бойовиків Робітничої партії Курдистану (РПК);

– збереження територіальної цілісності Іраку, не яка допускає створення держави курдів;

– захист іракськихтуркманов від утисків;

– постачання з Іраку, необхідних Туреччини, економіка якої залежить від імпорту енергоресурсів.

До того ж війна у сусідній державі неминуче завдає економічних збитків оточуючим його країнам, зіштовхує його з проблемою біженців і з небезпекою залучення у конфлікт.

Після успішної антитерористичної кампанії у Афганістані США почали готуватися до війни Іраком, звинувачуючи його управління підтримка міжнародного тероризму, й виробництві зброї масового знищення. Плануючи воєнну операцію проти Іраку, керівництво США розраховувало завдати одне із ударів із півночі, скориставшись військової базою біля Туреччини, як це було 1991 р. в часи війни Перській затоці. Тоді Туреччина справила повну підтримку США, недооцінивши наслідки війни, вони виявилися нею вкрай несприятливими. Країна зазнала величезний економічних збитків внаслідок припинення постачання іракської нафти. Особливо тяжким наслідком війни стало загострення болючої для Туреччини курдської проблеми. Освіта північ від Іраку фактично автономного курдського району дозволило забороненої у Туреччині РПК скористатися іракської територією у тому, аби продовжити збройну боротьбу створення Сході Туреччини свого незалежної держави. За угодою з урядом Іраку турецька армія періодично вторгалася завезеними на територію північного Іраку, переслідуючи загони бойовиків РПК. Такі рейди викликали жорстку критику країн Євросоюзу, але США незмінно займали бік Туреччини. Особливо цінної виявилася підтримка США навесні 1995 р., колишестидесятитисячний контингент турецьких військ залишався проти Іраку впродовж двох місяців, що викликало шквал обвинувачень із боку європейців1.

Іракський питання обговорювалося на зустрічах офіційних осіб про Туреччини та протягом усього 2002 р., починаючи з візиту прем'єр-міністра Бюлента Еджевіта у Вашингтоні у грудні, коли обидві сторони почали «промацувати грунт». Під час зустрічі із Президентом БушемБ.Эджевит висловив стурбованість можливим розвитком подій, зазначив, що з Туреччини неприйнятно створення незалежної курдського держави, і підкреслив, що Збройні сили Туреччини приймуть всіх заходів за захистом національних інтересів країни. Під цим мовити готовність уряду запровадити війська до Іраку, аби запобігти проголошення держави курдів2. Буш запевнив Еджевіта у своїй розумінні позиції Туреччини й пообіцяв їй при вирішенні економічних труднощів, і навіть недвозначно дав, що США сповнені рішучості провести операцію проти Іраку й сподіваються ось на підтримку Туреччини3.

Усі наступні переговори тривали у тому ключі: США прагнули заручитися підтримкою Туреччини у воєнних дій проти С.Хусейна, обіцяючи замість при вирішенні кіпрського питання й в переговорах і про членство до ЄС. Поруч із застосовувалися і загрози для. Заступник міністра оборони СШАП.Вольфовиц, відвідавши Анкару у липні 2002 року, дав, що операція із проведуть і участі Туреччини, але ці звузить можливості Туреччини спричинити післявоєнний устрій Іраку4.

У Туреччини більшість політиків зійшлася на думці, чого слід брати участь у операції проти Іраку. Громадськість була теж різко негативно. Уряд Туреччини намагалося запобігти війну, переконувало С.Хусейна працювати з інспекторами ООН, проводило консультації із тодішнім керівництвом країн близькосхідного регіону. Одночасно Генштаб Туреччини розробляв плани дій за українсько-словацьким кордоном з у разі непередбачуваного розвитку подій.

21 грудня 2002 р. посол США у ТуреччиніР.Пирсон від імені президента Буша повідомив прем'єр-мініструА.Гюлю, що США прискорено проводять підготовку до до війни Іраком, і запитав про участь Туреччини у операції, і навіть про надання баз, відкритті повітряного і морського простору й забезпеченні тиловий підтримки. Після цього уряд, представники Генштабу та МЗС Туреччини зібралося надзвичайне нараді, де було сформульовано ймовірні наслідки участі й неучасті Туреччини у діях США.

Інакше виконати вимоги США:

– Туреччина ризикує необоротним чином зіпсувати п'ятдесятилітні союзницькі відносини з своїм стратегічним партнером нашої;

– Туреччина втратить підтримки США в переговори з МВФ та Світовим банком надати кредити й підтримки у вирішенні кіпрського питання;

– США можуть допустити Туреччину до брати участь у повоєнну перебудову Іраку й контролю над ситуацією північ від країни;

– після війни Туреччина не отримає компенсації неминучого економічного збитків та залишиться без допомоги відділу міжнародних організацій у вирішенні проблеми біженців.

Що стосується участі у операції були можливі такі наслідки:

– контролю над ситуацією північ від Іраку зробить ефективнішою боротьбу з бойовиками РПК і дозволить захищати права родинних туркамтуркманов, жителів території;

– Туреччина отримає компенсацію шкоди, та про її розмірах і втрачає умовах доведеться вести жорсткий торг зі США можуть;

– Туреччина зіпсує відносини з новими сусідами в регіоні, і якщо США програють війну, з керівництвом Іраку;

– Туреччина стане мішенню для ударів міжнародного тероризму5.

Військові схилялися до того що, аби взяти у військовій операції навіть дозволити ним відчинити північний фронт, скориставшись територією Туреччини, за умови виконання таких вимог:

– рівні за чисельністю підрозділи турецької і американською армій проведуть спільну операцію північ від Іраку;

– вздовж турецько-іракському кордону буде створено 30–40 кілометрова зона безпеки, у якій залишаться які вступили до Ірак турецькі солдати у тому, щоб узяти під контроль ситуації у курдських районах й не допустити скупчення біженців за українсько-словацьким кордоном із Туреччиною;

– турецька армія братиме участь у бойові дії лише за зіткненні з бойовиками РПК, у разі, якщо курди спробують опануватиМосулом іКиркуком або стануть обмежувати місцевихтуркманов6.

Остаточне рішення про потрібно було прийняти уряду й парламенту. Уряд Туреччини виявилося перед нелегким вибором. Війна була невигідна є у разі. Особливе занепокоєння викликав те що, що США - не поспішали надати будь-які письмові гарантії своїх обіцянок щодо північного Іраку й компенсації економічного шкоди.

Рада Національної Безпеки, що набрався 27 грудня, рекомендував розпочати офіційні переговори зі США можуть і бажання домогтися здобуття права цих домовленостей у економічній, політичній і військовій сферах отримали документальне оформлення ще й схвалення Конгресу США. В усіх прошарках турецького суспільства панувало думка, що у 1991 р. США - не виконали своїх обіцянок, і тому нині Туреччини необхідно заручитися твердими гарантіями.

Нещодавно зайшле до партії влади уряд Партії Справедливості і Розвитку (ПСР) побоювалося втратити авторитет у власних очах виборців, підтримавши США, але з менш сильної загрозою була перспектива обвалу економіки. Можливість отримати фінансову допомогу у розмірі 30 млрд. доларів від США виглядала навіть більше привабливою, ніж кредити МВФ7.

Слід зазначити, щотурецко-американские переговори прийняли затяжного характеру і відбувалися у складної для Туреччини міжнародної та внутрішньополітичної обстановці. З одного боку, США – найважливіший стратегічний партнер Туреччини, співробітництво з яким означало є, перебувала в скрутному економічне становище, можливість отримання фінансової допомоги і кредитів від Міжнародного валютного фонду, і навіть підтримку з рішенні курдської проблеми. З іншого боку, серйозна опозиція політиці США із боку Німеччини й Франції (країнах ЄС) й Росії (економічні відносини з якої важливі для Туреччини), і навіть із боку сусідів в регіоні – арабських країн викликала в Туреччини занепокоєння за своє міжнародне становище. Одночасно у країні наростало антивоєнне рух, всюди проходили мітинги, парламент був розколотий. За даними опитувань суспільної думки, від 85 до 94% населення виступало проти ударів щодо Іраку, проти участі Туреччини у війні та надання який би не пішли допомоги США8. За такого стану уряд Туреччини робило спроби запобігти війну, переконувало Саддама працювати з інспекторами ООН. Прем'єр-міністр ТуреччиниА.Гюль на початку січня 2003 р. зробив поїздку до країнам Близького Сходу із єдиною метою спільного пошуку шляхів виходу з кризи.

23 січня до ініціативи Туреччини у Стамбулі відбувся саміт з участю міністрів закордонних справ Єгипту, Ірану, Йорданії, Саудівської Аравії та Сирії. Учасникам зустрічі зірвалася виробити якихось нових мирних ініціатив, тільки закликали Ірак працювати з ООН і висловилися збереження територіальної цілісності і національної єдності Іраку.

31 січня Рада Національної Безпеки Туреччини рекомендував би уряду звернутися у парламент, щоб отримати повноваження, необхідних відправки турецьких солдатів зарубіжних країн й у розміщення іноземної армії біля країни. Після тривалих обговорень уряд вирішило спочатку запросити дозвіл провести в портах і аеродромах країни підготовчі заходи для можливого прийому армії США.

6 лютого 2003 року парламент Туреччини схвалив запит уряду (302 голоси «за», 193 «проти» і 9-те утрималися)9. Після цього почалися активні переговори з адміністрацією Буша з питань допуску американської військової контингенту завезеними на територію Туреччини.

США планували дислокувати у Туреччині 62 тис. солдатів, 25 тис. з яких стислі терміни перекинуть до Іраку, 225 літаків і 65 вертольотів.

Турецька сторона домагалася одержання економічного допомоги, що компенсує збитки Туреччини у разі війни, і гарантій те, що північ від Іраку нічого очікувати створено незалежну курдська держава. Через війну боку домовилися у тому, що США нададуть Туреччини безоплатну допомогу на суму 6 млрд. доларів (з якої 4 млрд. дол. почне робити оплату заборгованості за поставки американській військовій техніки) нададуть кредит у вигляді 20 млрд. дол.10 З питань північного Іраку, боротьби з РПК і забезпечення правтуркманов домовленості досягти зірвалася.

У очах країн світу переговори Туреччини зі США можуть виглядали безсовісним торгом, затяжного характеру переговорів пояснювався прагненням Туреччини виторгувати якнайбільше за пролиття крові проти Іраку. Проте турецькі політологи стверджують, що уряд свідомо затягувало переговори, сподіваючись, що тим часом буде можливості не залагодити конфлікту мирним шляхом. Помилка уряду ПСР в тому, що його не зуміло пояснити умови та вимоги світової спільноти11. Стурбованість Туреччини майбутнім політичним пристроєм північного Іраку сприймався як бажання отримати контроль наднефтеноснимМосулом.

1 березня 2003 р. уряд подав до парламенту другий запит про дозвіл американським солдатам використовувати територію Туреччини для ударів щодо Іраку й про відправку турецьких солдатів до Іраку.Голосованию передували бурхливі дебати, у ході депутатиНародно-республиканской партії (>НРП) одностайно висловлювалися проти надання уряду таких повноважень. Навіть у лавах депутатів від ПСР виявилося безліч противників курсу уряду, до яких входив і голова парламенту Бюлент Аринч. У голосуванні взяли участь 533 депутата: 264 проголосували «за», 250 «проти», 19 утрималися. Оскільки необхідне прийняття рішень просте більшість голосів (у разі 268 голосів) був набрано, Бюлент Аринч оголосив запит уряду відхиленим. Усю гостроту внутрішньополітичну ситуацію, сформованій у країні, засвідчує той факт, що з які проголосували проти запиту уряду перебували 99 депутатів від ПСР, 19 депутатів-членів ПСР від голосування утрималися.

Видатний турецький політичний діячНевзатЯлчинташ, депутат від ПСР, голосував за прийняття документа, коментуючи те що, назвав кілька причин розколу в ПСР у питанні:

1) недолік часу й об'єктивну інформацію, які дозволили молодим, менш досвідченим членам ПСР сформувати потрібне думка;

2) відкрита опозиція із боку окремих міністрів від ПСР, заявляли у тому, що вони проголосують «проти»;

3) надзвичайна тиску з боку громадських організацій (щодня голосування неподалік будинкуВНСТ проходив багатотисячний мітинг протесту);

4) позиція США, виявляли непоступливість з питань, хвилюючим для Туреччину (компенсації, курди).

З іншого боку, на думкуЯлчинташа, початкової помилкою було об'єднання двох серйозних питань у одному документі12.

Попри активність громадськості й поклали спекотні суперечки у середовищі, уряд Туреччини не чекало такого результату й у перший момент прийшов у замішання. Виникло тривожне очікування дій у відповідь з боку (створення півночі Іраку курдського держави, щоб «покарати» Туреччини й ін.). Керівництво США відреагувало досить стримано, висловивши свою повагу до вирішення парламенту, що є інститутом демократії, але з тих щонайменше порекомендувало послати запит вдруге. Спочатку уряд дійшли тому, щоб повторний запит направити, але відмовилося від такої кроку через побоювання розпаду ПСР та механізм виникнення урядової кризи.

Почалися жваві переговори зі США можуть, у ході Туреччина запропонувала запровадити свою російську армію північний Ірак автономно від США з гуманітарними цілями. (Не отримавши наперед від США гарантії те, що проти Іраку нічого очікувати створено незалежну курдська держава, Туреччина сподівалася самостійно встановленню контролю над перебігом подій у курдських районах). Але держсекретар США К.Пауелл довів до керівництва Туреччини, що це сценарій не влаштовує навіть що Туреччини годі очікувати економічну допомогу, якщо вона зробить односторонні дії13. Понад те, американські офіційні чинники заявили, у разі автономного вступу турецьких солдатів у північний Ірак вони піддаються ризику випадково потрапити під

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація