Реферати українською » Международные отношения » Конституція Афганістану від 4 січня 2004


Реферат Конституція Афганістану від 4 січня 2004

Страница 1 из 4 | Следующая страница

>Реферат: Конституція Афганістану від 4 січня 2004 р.


4 січня 2004 р. Афганістан знайшов нову конституцію. Її підготовка обернулася тривалою і болісним процесом, що неодноразово перебував за межею зриву й мав відверто конфліктний характер. Боротьба щодо проекту конституції продемонструвала нетривкість каркаса новостворюваної афганської державності, й самої структури нинішньої влади країни.

Афганістан має можливість досить має досвід конституційних реформ: його конституція було прийнято 1923 р., друга – в 1931 р., третя – в 1964 р., четверта – в 1977 р., п'ята – 1987 р. У 1990 р. остання конституція піддалася невеличкий ревізії, тому деякі дослідники вважають, що в року ухвалили новий Основний Закон. Під час правління моджахедів країни був конституції. Коли при владі опинилися таліби, ряд відомих пакистанських богословів запропонував їм свої послуги з складання нової конституції, але афганські семінаристи заявили, що законодавчої базою Ісламського Емірату Афганістан служитиме шаріат, тому у жодній конституції де вони потребують.

Після поразки талібів у 2001 р. Афганістан тимчасово жив по королівської конституції 1964 р. – найліберальнішу і демократичною із усіх афганських конституцій, і це відповідало основних цілей побудови демократичного суспільства, проголошеним тимчасової адміністрацією Хаміда Карзая усе у грудні 2001-го р. З неї було вилучено лише становища, що стосуються елементів монархічній системи.

Сформована у червні 2002 р. Перехідний уряд Афганістану зобов'язалося здійснити розробки та прийняття нової конституції. Це зобов'язання випливало із положеньБоннских угод від 5 грудня 2001 р.,провозгласивших «право афганського народу на вільне визначення свого майбутнього відповідно до принципами ісламу, демократії, плюралізму та соціальній справедливості».

Угоди передбачали, нова конституція буде затверджено КонституційноїЛояджиргой, що має бути скликана протягом 18 місяців після сформуванняПереходного уряду Афганістану, тобто. до грудня 2003 р. Розробкою й ухваленням нової конституції займалися три компетентних органу – Комісія зі складання проекту Конституції, Конституційна комісія, і КонституційнаЛояджирга. 5 жовтня 2002 р. президентХ.Карзай призначив 9 членів комісії з складання проекту Конституції (зокрема двох жінок), на чолі з віце-президентомНематуллойШахрани. На Комісію було покладено завдання з підготовки попереднього (чорнового) проекту Конституції як набору рекомендацій для Конституційної комісії. Остання, до складу якої входили 35 людина (зокрема 7 жінок) і яку теж очоливН.Шахрани, до початку червня 2003 р. підготувала проект Конституції і передала його за широке публічне обговорення.

Представники Конституційної комісії відвідали все провінції Афганістану, ознайомивши із вмістом підготовленого документа значну частину населення. Вони й у Ірані обліковано і Пакистані, провівши обговорення проекту серед афганських біженців. Комісією були розіслані 460 тисяч анкет з викладенням засад майбутньої конституції. Обговорення минало у селах, і з неписьменні жителі виклали свою думку з проекту у вигляді аудіозаписи. У результаті поїздок представників Комісії у провінції отримали близько 150 тисяч пропозицій з їїтексту1.

За планом Конституційна комісія має вона була 30 серпня підготувати остаточний проект Конституції, передати його президента й опублікувати. Протягом вересня вони мали ознайомити населення і афганських біженців інші з остаточним текстом конституції з урахуванням зауваг та рекомендацій. У процесі підготовки й ухвалення нової конституції велику фінансову, технічну і організаційну допомогу уряду надавали міжнародних організацій ООН – Місія сприяння ООН в Афганістані (>UNAMА) і Програма ООН в розвитку (UNDP).

Засідання КонституційноїЛояджирги накреслив на жовтень 2000 р., і у вересні країни розгорнулася кампанія з реєстрації виборців і ряду висуванню кандидатів до делегатиджирги.

Проте вже тому самому вересні зрозуміли, що здійснитиЛояджиргу в заплановане час вдасться. І тоді президентХ.Карзай на початку своїм указом перехворів на нього на грудень 2003 р. – крайній термін, наміченийБоннскими угодами. Формальним визначенню перенесення послужила необхідність завершити роботу над остаточним текстом проекту Конституції, і навіть прохання міністра вищої освіти включити студентів у процес обговорення проекту Конституції. Проте з суті рішення президента мотивувалося серйозними причинами: глибоким національним і політичною розколом в афганському суспільстві, його неготовністю знайти спільну підхід до основних положень конституційного проекту, які мають визначити форму і характеру як системи влади, а й держави.

Публікація остаточного варіанта проекту відкладалася неодноразово як у технічних причин, і через гострих розбіжностей серед членів Конституційної комісії. Наприкінці вересня його текст з урахуванням пропозицій населення була переданий президентуХ.Карзаю про те, щоб після цього зрадити його гласності. Проте ознайомившись із проектом, главу держави посилив положення про президентської влади й повернув документ на доопрацювання. Остаточний варіант проекту було опубліковано 3 листопада.

За формою вона значно відрізнявся від початкової версії. У перший варіант закон містив 10 розділів, хто перебував з 116 статей. Остаточний ж варіант включав 12 розділів, хто перебував з 160 статей.

Втім, кількісні зміни були настільки значимі. Набагато більше суттєвими виявилися деякі положення майбутньої конституції, мали виняткове концептуальне значення. Йшлося про життєво важливих проблемах, визначальних утримання і характер нової афганської державності. Бурхливі обговорення засад проекту розгорнулися на стадії ознайомлення з нею населення Криму і з'явилися відбитком політичного настрою різних сегментів афганського суспільства. Найгостріші зіткнення думок сталися навколо чотирьох основних проблем: форма державно-адміністративного устрою, роль і важливе місце ісламу у суспільства, форма структурі державної влади, права жінок.

ФункціїЛояджирги виходили далеко за межі процедура прийняття Конституції. Вона була визначити чітку межа між традиціями і сучасністю, між релігією і функціями держави, між етнічним, релігійною освітою й мовним різноманіттям і потребою створення єдиного Афганістану й, найголовніше, між традицією і рівністю прав усіх громадян, включаючи жінок.

>Джирга, як, втім, і саме сьогоднішній Афганістан, – це великий експеримент, на яких з більшою цікавістю спостерігали вчені України та політики у країнах. Вони хотіли б бачити, як західні демократичні цінності будуть адаптовані в традиційних суспільствах країн світу. Афганістан може бути лабораторією, де проведені тести покажуть, зможе Захід внести в інших країнах. Особливо зацікавлено сприймають афганський експеримент США, що відповідають за які у Афганістані зміни й хотіли б знати, чи може афганський досвід бути повторений проти Іраку, де їх зіштовхуються із труднощами.

Але ці проблеми, у неменшою ступеня цікавлять самих афганців. У процесі обговорення проекту Конституції Конституційна комісія отримала дуже багато думок і коментарів окремих осіб, громадських організацій і міжнародних структур. Політичні партії, як і, відразу розкритикували проект. Висловлювалися думки, що проект не гарантує рівності прав, це не дає чіткої формулювання питання у тому, хто є громадянином Афганістану. Деякі політики побачили велику загрозу своїм позиціям у разі наділення президента абсолютною владою. Що у цьому випадку у владі домінуватиме найбільший етнос. Деякі зажадали установи посади прем'єр-міністра, який би ділив влада разом з президентом. Всі ці питання стали предметом занепокоєння національних меншин.

Зазвичайджирги що така без особливих труднощів ратифікували документ, представлений з їхньої розгляд. Цього разу так і не могло вийти: дуже великі політичних інтересів було поставлено карті і дуже великою була ризик, якому вони виявилися піддані. Тому варто було очікувати довгих і бурхливих дискусій. Попри значні кошти, хто був відпущені для проведенняджирги (50 тис. доларів на день), передбачалася можливість продовження засідань з одного тижня до 10 днів. Справді, делегатам потрібно було обговорити непрості запитання, такі як роль ісламу, правничий та роль жінок на суспільстві, центральна і провінційна адміністративні структури, проблема національного мови (чи мов), питання освіти, що у недавно була безплатною, як і і здоров'я, й інших, теж значимих проблем. Їх було як вирішити, а й знайти точні формулювання внесення до тексту конституції.

Що ж до адміністративної системи держави, то тут було виявлено дві полярні погляду – створювати федеративну державу чи унітарна. Ідея федералізму в Афганістані має давнє коріння, і його прибічниками завжди виступали переважно представники національних меншин. Наприкінці 1970-х років уже минулого століття федералізм пропагувався ідеологами Революційною організації трудящих Афганістану (РОТА). Після страти у жовтні 1979 р. її лідераТахераБадахши його наступникиМ.Кушани іБ.Баглани вже у умовах, якщо їх партія було легалізовано, знову висунули згадану ідею при обговоренні проекту нової конституції країни у другій половині 80-хгодов2.

Пізніше, у квітні 1992 р. ідеї федералізму з'явилися торік у програмних документах установчому з'їзді нової політичної організації – Національного ісламського руху Афганістану на чолі з лідером узбеків генераломАбдуррашидомДустомом і потім знову підтверджені в резолюції другого з'їзду організації у жовтні 2002 р.

Напередодні прийняття нової конституції 2003 р. ідея федералізму отримала чимало нових прибічників. У це були представники національних меншин півночі Афганістану. У тому числі ряд видатних діячів Північної коаліції, займали ключові урядові посади, і навіть великі польові командири. Зокрема, це ж таки генералА.Дустом і губернаторГерата генералИсмаил-хан, які мріяли перетворити території, які під їх контролем, в напівавтономні адміністративні освіти. Їх погляди на федералізм поділяють й деякі столичні інтелектуали, чимало з яких отримали освіту у країнах чи перебували там в еміграції. Вони розглядають федеративну систему як альтернативу унітарності.

>Разного роду прибічники федералізму воліють бачити країну, розділену по етнічним, мовним й фактично економічним ознаками на цілий ряд національно-культурних автономій. Деякі їх проповідують географічний розділ Афганістану. Решта були впевнені би за доцільне виділити райони, збігаються з басейнами найбільших річок. Є й такі, хто пропонує розділити країну в зони контролю польових командирів й утворити їх адміністративні одиниці. Більше прагматичні діячі бачать країну, що складається зі значних регіонів. Є прибічники переміщення етносів у визначені райони.

Проблеми федералізму для Афганістану широко обговорювалися поза межами країни, переважно у навіть Канаді. Вони почали предметом гострих дискусій в колах учених, на багатьох форумах й у наукових центрах. Результати дискусій отримали висвітлення різних засобах масової інформації, та був було зібрано і узагальнені організацією «Форум федерації» в Оттаві. Автор одній з статей, що стосується труднощів, із якими стикаються архітектори афганської державності, писав: «Підтримка, яка надається творцям нових конституцій, виявляється ефективної, якщо поставлено завдання розірвати зі важким минулим. У 1946 р. гарвардські юристи написали демократичну конституцію для Японії упродовж шести днів. Тут (в Афганістані. –В.К.) вона будеработать»3.

Його думку щодо проблеми федералізму намагався розвинутиНазифШахрани, американського вченого афганського походження, який, мабуть, представив позиції національних меншин Афганістану. У статті на підтримку федералізму «Не “хто”, а “як”: систему управління в постконфліктному Афганістані» він писав: «У цілому цей критичний період своєї історії Афганістан найбільше потребує того, що вони мають США, – федеральної моделі з децентралізованим управлінням та сильною конституцією. Болючий досвід історії показує, що централізоване управління будь-якій формі веде тільки до гегемонії однієї групи – етнічної, мовної чи релігійної та зловживанню владою із боку правлячої групи з допомогою обмеження справедливості щодо усіх громадянАфганистана»4.

Втім, більшість західних дослідників виступало проти федеративного ладу Афганістану, та його аргументи видаються переконливішими. Основні їх зводяться ось до чого. У Афганістані немає етнічних кордонів Шотландії й регіонів компактного проживання великих етнічних груп (пуштунів, таджиків, узбеків, хазарейців). Різні регіони суттєво різняться друг від друга географічними умовами природними ресурсами. Так, на сході Афганістану земля родюча, та її недостатньо, щоб забезпечити життя численного населенню цього регіону. УХазараджате навпаки – територія величезна, але землянеплодородна. Тому будь-який регіон Афганістану зможе вижити самостійно, без підтримки Центру, який має регулювати справедливий розподіл ресурсів у загальнонаціональних масштабах. З іншого боку, афганський федералізм вразливий і з погляду регіональною безпекою та світової геополітики, вважають автори деяких статей у країнах. Афганістан перебуває під сильним впливом інших країнах, які прагнуть підтримувати ті чи інші етнічні чи мовні групи у тому протистоянні один одному боротьбі територію України й ресурси. Що, власне, сьогодні й відбувається у Афганістані.

Типовий приклад – які є рутинними збройним сутичкам північ від країни загонів узбека генерала А.Дустома, якого підтримує президент Узбекистану І.Каримов, ітаджика генерала Мухаммада Ата, соратника міністра оборони маршала М.К.Фахима, яку роблять ставку Росія, Таджикистан і Індія.

«Багато, далі - хтозна афганські реалії, – переконаний афганський емігрант ОмарЗахилваль з вашингтонського Інституту афганських досліджень, – погодиться із тим, що федералізм як перестав бути необхідністю є за умов, а й послужить засобом глибшого етнічного розколу й, відповідно, призведе до подальшої дезінтеграції країни». Він апелює до того що факту, хоча «жителі Афганістану етнічно різнорідні, політично та соціально вони злиті у єдиний співтовариство під чітким назвою “афганці”, і це дозволяє йому жити у інтегрованоїстране»5.

У цьому вчені не відкидають принцип федералізму як такої, але вважають, що у Афганістані немає умов його реалізації, по крайнього заходу, нині. Вони висувають такі умови для успішної реалізації федеративного устрою:

1. Щодо освічене населення.

2. Відносне економічне рівність й можливості.

3. Повне на повагу до культурним розбіжностям.

4. Високий рівень розвитку за наявності ефективних систем транспорту, й комунікацій.

5. Вихід на море та наявність надійних аеропортів для міжнародної торгівлі.

6. Чіткі джерела доходів.

7. Наявність демократичної системи, що дозволяє зрозуміти й оцінити сутність федерації.

Афганістан, вважають противники федералізму у країнах, не володіє ні однією з цихкачеств6.

Альтернативою непридатному

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація