Реферат Міжнародне розподіл праці

Страница 1 из 3 | Следующая страница
Зміст

Запровадження. 2

1. Економічні відносини країн. 3

1.1 Становлення та розвитку сучасної системи світогосподарських відносин 3

1.2 Характерні риси сучасних світогосподарських відносин. 5

1.3 Нерівномірність економічного розвитку країн. 8

1.4 Відкритість економіки. 9

2. Міжнародне розподіл праці. 12

2.1 Сутність міжнародного поділу праці. Теорія порівняльних витрат виробництва. 12

2.2 Основні чинники та показники розвитку міжнародної поділу праці 16

2.3 Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва. 18

2.4 Сучасні західні теорії модернізації міжнародного поділу праці 21

Укладання. 25

Список використовуваної літератури.. 27


Запровадження

Актуальність обраної теми у тому, що міжнародний поділ труднощів можна з'ясувати, як важливу щабель розвитку громадського територіального поділу праці між сторонами, який спирається на екологічно вигідну спеціалізацію виробництва країн за тими чи інші види продукції і на веде до взаємному обміну результатами виробництва з-поміж них у певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Міжнародне розподіл праці грає зростання роль здійсненні процесів розширеного відтворення у країнах світу, забезпечуючи взаємозв'язок цих процесів, формує відповідність міжнародної пропорції в галузевому і территориально-страновом аспектах. Хоча це й розподіл праці взагалі, міжнародний поділ праці немає без обміну, який посідає особливе місце в інтернаціоналізації громадського виробництва.

Основним мотивом міжнародного поділу праці всім країн світу, незалежно від своїх соціальних та знайти економічних відмінностей, є прагнення отриманню економічних выгод.[1]

Мета роботи – вивчити економічних відносин країн і міжнародний розподіл праці.

Завдання роботи – розглянути становлення та розвитку сучасної системи світогосподарських відносин; позначити характерні риси сучасних світогосподарських відносин; проаналізувати нерівномірність економічного розвитку країн і відкритість економіки; охарактеризувати сутність міжнародного поділу праці; вивчити теорію порівняльних витрат виробництва; розглянути сучасні західні теорії модернізації міжнародного поділу праці.


1. Економічні відносини країн

 

1.1 Становлення та розвитку сучасної системи світогосподарських відносин

Мирохозяйственные відносини, як одна система, формувалися період. Деякі науковці-економісти вважають, що виникнення світової господарської системи сталося наприкінці XVI століття. Проте навряд можна погодитися, що справжній рівень світогосподарських відносин відповідав у період світовому, система функціонувала як міжнародний економічний організм, і економіки країн залежали друг від друга. Мабуть, що це різні двосторонні відносини, що поступово, з розвитком великого промислового виробництва, обміну сировини на готової продукції, стали переростати в багатосторонні, та був й у міжрегіональні. Лише на початку XX в. світового господарства набуває риси сучасної міжнародної системи господарювання, як під терміном «система» стали розуміти не просту суму економік країн світу, а систему їх взаємозв'язків, взаємозалежностей.

У XX в. світового господарства була розділена на капіталістичне й соціалістичний, причому на останню доводилося до 25 % світового ВВП.

— Наприкінці XX в. сталися глобальні зміни — розпад I світової соціалістичної системи та СРСР. З розпадом соціалістичного табори відпочинку та інтегруючого їх РЕВ (10 країн) в 1989-1990 рр. світового господарства починає набувати риси єдиного цілісного економічної освіти. Сталися потужні регіональні інтеграційні процеси економік країн Західної Європи, Північної та Південної Америці, у Південно-Східній Азії. У 90-ті роки завершився сучасний етап формування Європейського Союзу (15 розвинених країн Західної Європи), остаточно визначився склад країн Європейської Асоціації вільної торгівлі — ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія), створено Північноамериканську угоду про вільної торгівлі — НАФТА (США, Канада, Мексика), сформувалася інтеграційна угруповання — Азиатско-Тихоокеанское економічне співробітництво — АТЕС (21 країна). У Америці виникло об'єднання Меркосур (Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай), низку інших економічних об'єднань між країнами Карибського басейну, бегемотів у Південній Африці та інших регіонах. У налічується понад двох десятків регіональних угруповань країн, які економічно тісно пов'язані один з одним.

Виникли різноманітні форми економічної інтеграції країн — зони вільної торгівлі, митні союзи, економічні союзи, мають різну ступінь взаємодії економік. Выделились найбільші регіональні торгово-економічні блоки, котрі почали активно взаємодіяти друг з одним надавати взаємне економічне вплив.

Активне розвиток у період транспорту, й засобів електронної зв'язку сприяло посиленню взаємозв'язку економік країн світу загалом. Зараз практично контексті жодна країна неспроможна функціонувати ізольовано від світового господарства, яка перетворилася на єдину глобальну світову господарську систему.

Світова господарська система — глобальний економічний організм, являє собою сукупність економік, тісно взаємозалежних у вигляді МЭО, взаимозависящих друг від одного й функціонуючих за законами ринкової економіки.

Масштаби розвитку світової економічної системи можна оцінити за інтенсивністю зростання ВВП світу, а міжнародних економічних відносин за динамікою одна з головних форм МЭО — міжнародну торгівлю, зокрема, за обсягом експорту (табл. 1)[2].


Динаміка зростання кількості світового ВВП

Таблиця 1

ВВП і експорт 1960 1970 1980 1990 1995 2005
ВВП, 1,0 2,8 10,8 27,4 27,8 28,1

розвинених країн що розвиваються

із перехідною економікою

0,8

0,16 0,04

2,1

0,6

0,1

7,7

2,9

0,2

16,3

6,2

0,9

22,0

5,0

0,8

20,7

6,5

0,9

Експорт, 0,13 0,31 2,0 3,4 5,0 5,3

розвинених країн що розвиваються

із перехідною економікою

0,08 0,03 0,02 0,22 0,06 0,03

1,3

0,6

0,1

2,5

0,8

0,1

3,4

1,4

0,2

3,6

1,5

0,2

Як очевидно з табл. 1, протягом останніх 30 років ВВП світу зріс майже 10 раз, а міжнародної торгівлі (експорт) майже 17 раз.

1.2 Характерні риси сучасних світогосподарських відносин

Найбільш характерними рисами сучасних світогосподарських відносин є ряд економічних процесів, властивих світогосподарчої системі загалом.

Інтернаціоналізація — об'єктивний процес розвитку світогосподарських зв'язків, заснований на взаємопроникненні економік країн і взаємозалежності їх господарських систем (рис. 1).


Рис. 1. Інтернаціоналізація економік країн

Яскравим прикладом розвитку процесу інтернаціоналізації є розширення сфери впливу світового господарства великих транснаціональних корпорацій, разместивших свої виробництва, у різних країн і що випускають більш як третина готової світової продукції.

Глобалізація — кількісний процесу розширення світогосподарських відносин, масштабів їх інтернаціоналізації, що веде до глобальної взаємозалежності економік країн, посиленню цілісності світового господарства, прагнення до світу «без кордонів».

Явище глобалізації інтернаціональних зв'язків створює ситуацію, коли стає невигідним вести виробництво умовах однієї країни. Основою інтернаціоналізації і глобалізації є лібералізація зовнішньоекономічних перетинів поміж країнами. Багатьом країн стало вигідніше закуповувати окремі види своєї продукції зовнішньому ринку, ніж набувати їх у внутрішньому. Так, собівартість виробництва тонни олова за умов Росії у на сьогодні становить 8-10 тис. дол. при світової ціні на Лондонській біржі металів 5,8-6,0 тис. дол. Природно, що підприємства — споживачі олово-продукции прагнуть закуповувати її за світових цін.

Посиленню глобалізації сприяють уніфікація і стандартизація виробничих процесів і забезпечення якості продукції, активна політика лібералізації ЗЕД, проведена міжнародними економічними і фінансовими організаціями (ООН, МВФ, міжнародними банками, Світовою організацією торгівлі).

Поглиблення спеціалізації країн у плані виробництва, якому вони обмінюються, а й за реалізації різної форми економічних відносин (торгівлі, послуг, інвестування, валютно-фінансових отношений)[3].

Зростання відкритості економік країн, обумовлений швидким розвитком зовнішньоекономічних відносин з урахуванням лібералізації, економічної інтеграції національних господарств країн, спільної виробничої роботи і активний розвиток зовнішньої торгівлі.

Мирохозяйственная система стає з відкритішою економікою як розписування окремих країн, і у цілому.

У разі зростання відкритості економік країн світогосподарські відносини стають динамічнішими, ефективними і знаходять нових форм, досягається висока мобільність факторів виробництва.

Активізація й посилення міжнародних економічних зв'язків у зв'язку з розвитком різної форми вигідного економічного взаємодії країн, об'єднанням в різні інтеграційні угруповання, виникненням нових форм міжнародного господарювання (наприклад, ТНК) і великих регіональних торгово-економічних блоків у світовому господарчої системи. У йде активний процес регіональної економічної інтеграції.

Отже, розвиток сучасних форм МЭО визначає динамічний розвиток світової господарської системи загалом.

основныЕ ЧЕРТЫ СУЧАСНОГО МИРОХОЗЯЙСТВЕННОГО ПОРЯДКА

Для господарського світопорядку, що склалися на сучасних умовах, характерна його багатополярність. Багато країн об'єдналися в великі регіональні економічні блоки проводять властиву їм зовнішньоекономічну політику який означає національні інтереси цих угруповань на певних етапах який завжди збігається з основним напрямом розвитку світогосподарчої системи.

Поруч із можна назвати ряд загальних особливостей сформованого господарського світопорядку на етапі. До них належать передусім нерівномірність економічного розвитку країн, зростаюча відкритість їх економік й "об'єднання країн економічні регіональні блоки.

 

1.3 Нерівномірність економічного розвитку країн

Маємо низку класифікацій країн за рівнем економічного розвитку — ООН, Міжнародного валютного фонду, від Світового банку. У основі класифікації лежить основний показник — ВВП душу населення країни.

Група розвинутих країн. До них віднести 23-25 країн, мають ВВП душу населення понад п'ятнадцять тис. дол. Діапазон цей показник коштує від 15 до 55 тис. дол. й у середньому становить 20-25 тис. дол. До таких країн можна віднести (за класифікацією ООН) 23 країни:

1) країни «великої сімки» — Німеччина, Великобританія, Італія, Канада, США, Франція, Японія;

2) європейські країни — Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Фінляндія, Швеція, Швейцарія;

3) Сінгапур;

4) Австралія, Новій Зеландії;

5) Ізраїль.

Група із перехідною економікою (28 країн):

1) країн Центральної і Східної Європи — колишні соціалістичні країни — Албанія, Болгарія, Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія, Чехія, країни, які утворилися після розпаду колишньої Югославії й ін.;

2) колишні республіки СРСР;

3) Росія.

Він дотримувався думки — 134 країни Азії, Близького Сходу, Африки, Центральній, і Латинська Америка.

Основні показники за групами країн

Таблиця 2

Група країн Кол-во Проц. населення Частка ВВП, проц. Частка в експорті, проц ВВП на 1 чол., тис. дол.
Розвинені 23 15,0 55 75 21
З перехідною економікою 28 7,0 5 4 2,5
Розвиваючі 134 78,0 40 21 1,3
Світ 185 100 100 100 4,2

Ряд країн (Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн, Японія) мають найвищий світі показник ВВП душу населення — від 40 до 55 тис. дол. Усе це демонструє, наскільки велике у світі відмінність країн їх економічний розвиток.

 

1.4 Відкритість економіки

Відкрита економіка — економіка, джерело якої в вільної торгівлі (як і експорті, і у імпорті), вільний рух факторів виробництва і вільному обміні національними валютами за умов ринкової системи.

Відкритий ринок — цю величну умова МЭО розвитку. Відкрита економіка сприяє спеціалізації країн і кооперування їх виробництв, раціональному розподілу всіх видів ресурсів (природних, людських, валютних), прискоренню обміну передовим досвідом, зростанню економік країн і статку їх населення.

Ступінь відкритості економіки нашої країни визначається ставленням обсягу експорту до ВВП відсотках. Ступінь відкритості економіки у світі (табл. 3) стабільно зросте як в розвинених, і в країн.

Ступінь відкритості економік країн за літами, проц.

Таблиця 3

Групи країн 2000 2002 2004
У цілому світі 15,3 17,8 19,0
Розвинені країни 15,1 16,0 17,3
Він дотримувався думки 12,3 27,0 23,0
Країни із перехідною економікою 19,5 21,2 22,8

Зростання відкритості світової економіки підтверджує розвиток інтернаціоналізації світової господарської системи та лібералізації торгівлі у світі. В окремих країн ступінь відкритості економік сягає 30-50 %. Це стосується переважно до розвиненим невеликим країнам (Бельгії, Нідерландам, Норвегії та ін.). Противоположностью відкритої економіки є автаркія — економічну освіту, чинне за принципом самозабезпеченості.

У налічується близько двох десятків різних за масштабу регіональних інтеграційних угруповань країн. У географічному плані найбільшими торгово-економічними блоками є:

Західноєвропейський,

Північноамериканський,

Азіатсько-Тихоокеанський.

Західноєвропейський блок представлений двома інтеграційними угрупованнями: Європейським Союзом (15 розвинених країн Західної Європи) і ЄАВТ (Європейська Асоціація вільної торгівлі, 4 країни: Ісландія, Норвегія, Люксембург, Швейцарія).

Північноамериканський блок представлений трьома країнами Північної Америки (США, Канада, Мексика), ввійшли в НАФТА — Північноамериканську угоду про вільної торгівлі.

Азіатсько-Тихоокеанський блок представлений країнами, ввійшли в АТЕС (Азиатско-Тихоокеанское економічне співробітництво — країни АСЕАН, Китай, Тайвань, США, Канада, Мексика, Чилі). У 1998 р. в АТЕС ввійшла Росія.

За рівнем ВВП ці блоки приблизно можна порівняти:

Західноєвропейський — 6-6,2 трлн дол.;

Північноамериканський — 6,5-7,0 трлн дол.;

Азіатсько-Тихоокеанський (країни Південно-Східної Азії, включаючи Японію) — 5-5,5 трлн дол.

Кожен з цих блоків проводить специфічну для свого регіону економічну політику. Усередині блоку країни проводять різного рівня політику лібералізації торгово-економічних відносин. Ці три блоку визначають процес розвитку світогосподарчої системи загалом.

У Південно-Східної Азії вже формується великий самостійний торгово-економічний блок — блок «Великого Китаю».

Блок «Великого Китаю» формується з урахуванням КНР і що у неї р. Сянгана (колишнього Гонконгу). Попри політичні протиріччя, поступово зростаються економіки КНР та Тайваню. У 1997 р. загальний зовнішньоторговельний оборот КНР (325,7 млрд дол.), Сянгана (396,7 млрд дол.) та Тайваню (235,2 млрд дол.) становив 957 млрд дол., що дуже близько до товарообігу Німеччини (0,95 трлн дол.), займаної за цим показником друге місце у світі після США. З урахуванням вищих темпів приросту зовнішньоторговельного обороту можна припустити, у найближчі 2-3 року блок «Великого Китаю» міцно займе друге місце у світі як за обсягами торгівлі, і по ВВП (витіснивши Японію й Німеччину).


2. Міжнародне розподіл праці

 

2.1 Сутність міжнародного поділу праці. Теорія порівняльних витрат виробництва

Найважливішою базової категорією, котра виражає суть і стала зміст міжнародних

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація