Реферати українською » Международные отношения » Європейська валютна система


Реферат Європейська валютна система

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

із дисципліни:

«Міжнародні валютно-кредитні відносини»


Зміст

1.Питання №10. Європейська валютна система Особливості використання, позитивні риси. Маастрихтська угода. Критерії конвергенції

2. Питання №46. Банк міжнародних розрахунків (БМР)

3. Практичне заподіяння №21

Список літератури


1.Питання №10. Європейська валютна система.

Особливості використання, позитивні риси. Маастрихтська угода. Критерії конвергенції.

Європейська валютна система є результатом координації валютної політики та механізмів валютного регулювання країн Західної Європи. як форма організації валютних відносин країн — членів ЄС Європейська валютна система в сучасному вигляді почала діяти із березня 1979 р.

Основними рисами ЄВС є:

- встановлення режимів спільного коливання валютних курсів;

- створення колективної валюти;

- використання валютних інтервенцій для підтримки ринкових курсів валют у межах погоджених відхилень;

- стимулювання європейських інтеграційних процесів.

Попередником ЄВС був режим спільного коливання валютних курсів, уведень країнами ЄЕС із метою стимулювання процесу західноєвропейської економічної та валютної інтеграції й захисту фінансових ринків, який застосовувався країнами — членами ЄЕС із апреля 1972 до березня 1979 р. (до введення ЕКЮ) й називався "європейською валютною змією".

Застосування цого методу є своєрідною формою валютного коридору й пов'язане із прийняттям у 1971 р. плану Вагнера — поетапне створення економічного й валютного союзу, кінцевою метою якого було б забезпечення повної взаємної конвертованості валют країн ЄЕС на основі незмінних паритетів. Після припинення обміну доларів США перевищив на золото в серпні 1971 р. у більшості країн були введені режими вільного валютного курсоутворення. 24 апреля 1972 р. Німеччина (ФРН), Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія й Люксембург прийняли рішення про колективне "плавання" своїх валют відносно долара США та валют інших країн. Ця система коливання валютних курсів отримала назву "змія в тунелі". ("Змія" в графічному зображенні системи означала вузькі межі коливань курсів валют країн ЄЕС між собою ± 1,125%, а "тунель" — зовнішні межі їхні спільного коливання до долара США та інших валют ± 2,25%) (рис. 1). Курсі валют по відношенню одна до одної утримувалися за допомогою валютних інтервенцій центральних банків. Щомісяця між країнами-учасницями здійснювалося вирівнювання пасивного сальдо через викуп своєї валюти у центральних банків інших країн в обмін на конвертовану валюту. Цей режим існував як перехідний для створення Європейської валютної системи й відіграв значну роль у розвитку європейського й світового валютних ринків.

Рис. 1. Схема здійснення валютних інтервенцій центральними банками в Європейській валютній системі

З метою надання кредитів країнам — членам ЄЕС для погашення дефіцитів платіжних балансів, здійснення розрахунків та підтримки валютних курсів 6 апреля 1973 р. був створений Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС — European Monetary Cooperation Fund, EMCF). Ресурси ЄФВС формувалися за рахунок внесення 20% офіційних золотих й доларових резервів країн — членів ЄВС. Обсяг цих коштів коливався, оскільки золотовалютні резерви щоквартально підлягали переоцінці у зв'язку зі зміною валютних курсів та цін на золото. Операції з взаємної підтримки курсів валют у рамках ЄФВС здійснювалися завдяки механізму багатостороннього клірингу по сальдо взаємних зобов'язань й кредитів центральних банків.

Створення ЄВС пов'язане із кризою Бреттон-Вудської валютної системи та виникненням Ямайської валютної системи як противаги останній. До 1991р. ЄВС використовувала в основному елементи валютного регулювання, напрацьовані за рокта співробітництва між центральними банками країн Західної Європи в 1972—1979 роках (валютні коридори). Ініціаторами створення ЄВС були Німеччина (ФРН) та Франція. Основна позначка створення й функціонування ЄВС полягала в поглибленні інтеграційних процесів у межах країн Спільного ринку, перетворенні їхні на зону європейської валютної стабільності (на противагу Ямайській валютній системі) та запобіганні експансії американського долара на ринках країн Західної Європи.

Основою ЄВС був ЕКЮ, Яка стала базою для визначення курсових співвідношень між валютами країн — учасниць системи. Складовим елементом ЄВС є Європейський фонд валютного співробітництва, кошти якого використовувалися для надання центральним банкам країн-учасниць кредитів на покриття тимчасових дефіцитів платіжного балансу.

У межах ЄВС було б встановлено режим вільного курсоутворення національних валют по відношенню до долара США. Для валют країн — членів ЄВС встановлено рівень максимальних відхилень курсу однієї національної валюти по відношенню до іншої в розмірі 2,25% (для Іспанії та Італії 6%), який контролювався відповідно до зміни показника "індикатора відхилень". Наприклад, якщо падіння курсу французького франка по відношенню до німецької марки перевищило певний рівень "індикатора відхилень" та було б близьке до 2,25%, із метою стабілізації курсу франка Банк Франції починав продавати німецькі марки (тобто купував французькі франки, вилучаючи надлишкову їхні масу з обігу), а Німецький Федеральний банк купував французькі франки, тобто купували слабкішу валюту й продавали сильнішу. З серпня 1993 р. в результаті загострення валютних проблем рамки коливань було б розширено до 15%.

Після підписання Маастрихтської догоди (1991 р.) розпочався новий етап розвитку ЄВС, який має завершитися поглибленням інтеграційних процесів, посиленням валютної стабільності та введенням у готівковий й безготівковий обіг спільної для всіх країн — членів ЄВС грошової одиниці.

Основою Європейської валютної системи був європейська валютна одиниця — ЕКЮ (ECU), введена 1979-го р. Емісія ЕКЮ на 25% забезпечувалася золотом, на 25% доларами США перевищив на 50% національними валютами країн — членів ЄВС. З цією метою країни об'єднали по 20% офіційних золотовалютних резервів. Технічно емісія здійснювалася у вигляді записів на рахунках центральних банків країн — членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва.

ЕКЮ синтезована за методом "кошика" спочатку із валют 9, а потім — 12 країн (Великобританія не входити до ЄВС, проте фунт стерлінгів було б включено до "копійка" ЕКЮ). Частка кожної валюти в "кошику" залежала від частки країни у валовому національному продукті ЄЕС, взаємному товарообороті та Європейському фонді валютного співробітництва. Структура ЕКЮ переглядалася одного разу на п'ять років. Функціями ЕКЮ були: база для встановлення паритетів валютних курсів, регулятор відхилень ринкових курсів цих валют, розрахункова одиниця, засіб міждержавних розрахунків.

Після підписання Маастрихтської догоди (1991 р.) роль й функції ЕКЮ значно посилилися. У останні рокта значна кількість невеликих підприємств та домашніх господарств віддавали перевагу акумуляції коштів на своїх рахунках та здійсненню безготівкових розрахунків у ЕКЮ. Відповідно до "плану Делора" із 1 января 1999 р. Маастрихтською угодою передбачене випуск єдиної для країн — членів ЄВС грошової одиниці євро, створення Європейського Центрального Банку, проведення єдиної економічної, монетарної, податкової та митної політики.

Для країн — учасниць нової європейської системи на основі Маастрихтської догоди сформульовано критерії конвергенції:

- низькі рівні інфляції, коли середнє зростання цін не перевищуватиме 1,5 процентні пункту порівняно із інфляцією трьох країн — учасниць ЄЕС, котрі мають найнижчі рівні інфляції. Фактично рівень інфляції не винен перевищувати 3—3,5%;

- низькі процентні ставки: проценти на державні облігації не можуть бути вищими ніж на 2 процентні пункти порівняно із рівнем трьох країн ЄЕС із найнижчими рівнями інфляції, тобто близько 8,5—9%;

- державний дефіцит не винен перевищувати 3% валового внутрішнього продукту чи він має постійно й швидко зменшуватись до рівня 3%;

- стабільний обмінний курс відповідно до догоди, причому він винен залишатися у рамках коридорів ЄВС без будь-яких девальвацій.

На 1 января 1999 р. умови для вступу до ЄЕВС виконали 11 країн: Люксембург, Німеччина, Франція, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Фінляндія, Ірландія, Іспанія, Португалія та Італія. Великобританія, Данія та Швейцарія вагаються відносно вступу до ЄЕВС, а Греція не виконала необходимых умів.

Відповідно до прийнятих рішень курси валют європейських країн — учасниць ЄЕВС до євро жорстоко зафіксовані станом 31-ий грудня 1998 р. виходячи з курсів до ЕКЮ, а усі грошові рахунки в національних валютах перераховано в євро. До 31 грудня 2001 р. євро використовувалося лише в безготівковій формі, а із января 2002 р. до обігу було б залучено банкноти та монети. І лише із 1 июля 2002 р. євро стало єдиним законним засобом платежу на територї країн — учасниць союзу.

З метою координації грошової політики створено Європейський центральний банк, який узявши у собі роль центральних банків окремих країн. Відповідно до свого статуту ЄЦБ відповідає за реалізацію послідовної політики економічної, фінансової та валютної стабільності. Євро може відігравати более важливу роль у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна й резервна валюта й статі серйозним конкурентом долару США та СДР.

З 1 января 1999 р. із метою здійснення міжнародних платежів було б створено платіжний механізм Європейської системи центральних банків (TARGET — Трансєвропейська автоматизована експрес-система брутто-розрахунків у режимі реального години, котра кореспондується із національними кліринговими системами (RTGS) країн — членів ЄЕВС): ELS/Eil-ZV в Німеччині, BL-REL — Італії, TFB — Франції, ТОР — Нідерландах, CHAP Euro — у Великобританії тощо.

З 5 января 1999 р. практично відбувся вихід євро на Український валютний ринок. Національний банк України дозволив уповноваженим банкам здійснювати за дорученням клієнтів конверсію клієнтських поточних рахунків, котрі були відкриті у валютах країн — членів ЄЕВС, а також купівлю-продаж євро через УМВБ та КМВБ. Порядок біржових торгів євро аналогічний порядку торгів іншими валютами. Торгівля здійснюється щоденно із датою валютування Т + 1. Кліринговими банками для розрахунків у євро визначені "Комерцбанк АГ" та "Дойчебанк АГ" (Німеччина).

Поява у межах Європейської валютної системи нової грошової одиниці євро значно зміцнила позиції європейських країн на світових фінансових ринках. Разом із тім фінансові кризи кінця 20-го століття, котрі найбільш наочно проявилися в Азії, Росії, Латинській та Південній Америці, змусили провідних економістів, фінансистів й банкірів світу шукати нові підходи щодо формування валютної та фінансової систем. 16 января 1999 р. на зустрічі у Франкфурті-на-Майні Міністрів фінансів й їхнього заступників з 26 країн Європи, Азії та США обговорювалася можливість встановлення коридору спільного коливання трьох провідних валют: євро, долара США та японської єни. Особливо активно таку позицію відстоював міністр фінансів Німеччини Оскар Лафонтен, а його заступник Хайнер Фласбек назвавши її "середньою" між запровадженням фіксованих курсів та нинішнім станом вільного плавання.

Така пропозиція був підтримана багатьма країнами, особливо Францією та Японією. Міністр фінансів Японії Кіїті Міядзава навіть запропонував "азіатським тиграм" прив'язати свої грошові одиниці до "кошика" валют з євро, єни та доларів США. Тобто фактично йдеться про створення нової міжнародної розрахункової одиниці.

Однак у такої ідеї є противники. Так, голова Федеральної резервної системи США Алан Гріспен, якого підтримав міністр фінансів США Роберт Рубін, виступив проти подібної прив'язки одна до одної провідних валют світу. Міністри фінансів Філіппін й Таїланду відкинули ідею прив'язки грошових одиниць своїх країн до нового валютного "кошика", заявивши, що це може призвести до значних фінансових й економічних втрат для цих країн. Реалізація таких ідей, на думку Джоржа Сороса, пов'язана зі значними змінами в структурі міжнародних фінансів, зокрема із необхідністю створення нового міжнародного центрального банку.

Більш поміркованою, а тому і более реальною був позиція Великобританії, міністр фінансів якої Гордоном Брауном запропонував у межах діючої системи підвищити прозорість світових фінансових ринків под контролем Міжнародного валютного фонду.

Сьогодні можна стверджувати, що світова фінансова та валютна системи постійно розвиваються, а тому вітчизняні фінансисти, банкіри, урядовці повинні чітко орієнтуватися в її змінах та стежити за перебігом подій, із тим, щоб Україна залишалася активним учасником їхні на світових фінансових й валютних ринках.

2. Питання №46. Банк міжнародних розрахунків (БМР)

Інституціональна структура міжнародних валютно-кредитних й фінансових відносин включає численні міжнародні організації. Ці організації об'єднує спільна позначка — розвиток співробітництва та забезпечення цілісності і стабілізації складного, суперечливого всесвітнього господарства. До організацій, що мають всесвітнє значення, належати передусім спеціалізовані інститути ООН-МВФ й група Світового банку. Безпосередньо роль ООН у міжнародних валютно-кредитних й фінансових відносинах обмежена, однак при вирішенні проблем країн, що розвиваються, на конференції ООН із торгівлі та розвитку — ЮНКТАД — обговорюються валютно-кредитні запитання поряд із проблемами торгівлі та розвитку цих країн.

Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) — своєрідний клуб промислово розвинутих країн для обміну думками та координації економічної політики, включаючи валютно-кредитну та фінансову.

Міжнародні фінансові інститути з'явилися после другої світової війни, за винятком Банку міжнародних розрахунків (БМР, 1930 p.). Ці міждержавні організації надають кредити країнам, розробляють принципи функціонування світової валютної системи, здійснюють міждержавне регулювання міжнародних валютно-кредитних й фінансових відносин. Поява міжнародних фінансових інститутів зумовлена такими причинами:

- посиленням інтернаціоналізації господарського життя, створення ТНК й ТНБ, діяльність які поширюється за національні кордони;

- розвитком міждержавного регулювання світогосподарських зв'язків, у тому числі валютно-кредитних й фінансових відносин;

- необхідністю спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, включаючи валютну систему, світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Специфічними причинами створення регіональних фінансових інститутів країн, що розвиваються, були:

- завоювання політичної незалежності цими країнами;

- підвищення їхнього ролі в міжнародних економічних відносинах;

- тенденція до регіонального співробітництва та економічної інтеграції по вирішенню проблем національної економіки.

Міжнародні фінансові інститути ставлять собі за такі цілі:

- об'єднувати зусилля світового співтовариства із метою стабілізації міжнародних фінансів та світової економіки;

- здійснювати міждержавне валютне й кредитно-фінансове регу-чювання;

-

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація