Реферати українською » Москвоведение » Культура і громадська думку у Москві другої половини ХІХ століття


Реферат Культура і громадська думку у Москві другої половини ХІХ століття

Предыдущая страница | Страница 2 из 2
протиставити його бюрократії. Благородне збори вітало згадану ідею. Проте саме вело двояку політику, поєднуючи репресії і переслідування фрондирующих дворян (дворянське збори було розпущено) з примирливими поясненнями неможливості обдарування конституції.  

Постріл в царя 4 квітня 1866 року змінив ситуації у громадському русі. Прозвучала подальше підсилення реакції. «Московські відомості» на чолі з М.Н.Катковым і П.М.Леонтьевым стали великим ідейною опорою самодержавства та навколо них згрупувалися значні сили московських консерваторів. «Московські відомості» активно підтримували політику розпочатих контрреформ другої половини 1960-х років й з їх провідників – міністра народної освіти Д.А.Толстого.  

Після подій 1866 року тимчасово послаб у Москві ліберальне протягом. У дворянському зборах узяли гору консервативні кола, що у особі М.Н.Каткова значну публіцистичну силу. Сили московських лібералів ще зміцнюватися по приїзді Москву однієї з видатних діячів селянської реформи Н.А.Милютина, протистояла М.Н.Каткову. Принагідно Всеросійської етнографічної у Москві 1867 року скликано слов'янський з'їзд, який з'їхалися представники як південних, і частини західних слов'ян.  

Дедалі більше активну роль московському громадському русі почали відігравати й московські земцы. Значна кількість активних представників земської інтелігенції вийшли з Московського університету, впевнено лидировавшего цьому плані. Московські земцы, серед якими хибували дворян, досить активне брали участь у громадської і політичної життя в країні.  

Після селянської реформи дедалі більше посилювалися ліворадикальні кола московського суспільства. Це було переважно московське студентство, яке збиралося до гуртків, влаштовувало студентські сходки, вуличні масові демонстрації, які мали політичного характеру. Хвилювання студентів призвели до у себе арешти. Це був початок боротьби поліцейських сил з революційним рухом, що тривав аж на початок ХХ століття.  

З найвідоміших революційних гуртків після реформи 1861 року був гурток Н.А.Ишутина, яка з 1863 року. На цьому гуртка вийшов Д.В.Каракозов, покушавшийся на царя. На відміну від лібералів ці радикально налаштовані студенти скептично ставилися до конституційним ідеям та взагалі політичну боротьбу і було націлені на організацію соціальної революції.  

З 1869 року відзначається новий підйом студентського руху, пов'язані з діяльністю гуртка С.Г.Нечаева, який на революційну активність у Москві. Московські революціонери тим часом були пов'язані з революційним рухом у Петербурзі, з новою петербурзької революційної організацією чайковцев (що отримала назву під назвою однієї з її Н.В.Чайковского), ні з гуртком А.В.Долгушина.  

У 1874 року московські революціонери узяли участь у русі, що отримало назву «ходіння межи простих людей». Ходили межи простих людей і цілими групами, і окремо, влаштовували столярні майстерні і кузні на артільних засадах. Одне з відомих народників И.Н.Мышкин очолив у Москві роботу з друкування нелегальної літератури, які потім розсилалася з різних селах. Після масових арештів 1874—75 рр. діяльність народників у Москві не припинилася. Активну діяльність тут розгорнули В.М. Фигнер, лікар В.С.Ивановский, майбутній Флобер В.Г.Короленко. У самій Москві діяли активісти другий «Землі та волі», як і зберігалися зв'язки України із Петербургом. Особливо активним залишалося московське студентство, підтримуване й окремими професорами.  

Отже, що у 70-ті рр., за умов Східного кризи і по закінченні переможної російсько-турецької війни 1877—78 рр. країни йшов процес формування нового громадського настрою, і він супроводжувався як загостренням протиріч між дворянством і буржуазією, а й появою і зміцненням нових верств, котрі хотіли співпрацювати ні з тими, ні коїться з іншими.  

Наприкінці 70-х–начале 80-х рр. московські ліберальні кола отримали низку інших органів преси. Так, став виходити журнал «Російська думка», його видавцем був В.М.Лавров – журналіст і перекладач, а редактором – С.А.Юрьев, досить впливова постать серед московських лібералів, критик, перекладач, політичне, і театральний оглядач. «Російська думка» посіла щодо міцні позиції з життя міста Київ і протрималася на початок ХХ століття. Із середини 80-х її фактичним керівником став В.А.Гольцев.  

Новим московським виданням тих часів була і газета «Земство». Багато в чому видання стало довільним певних суперечностей у середовищі слов'янофілів, точніше між Кошелевым і И.С.Аксаковым, який наполягав зберігається слов'янофільської традиції, і звинувачував свого соратника в відході від нього. Редактором був В.Ю.Скалон, газету підтримували досить широкі московські ліберальні кола, зокрема і земські.  

Аксаков у своїй газеті «Русь» намагався проводити ідеї традиційного слов'янофільства, які за нових умовах відрізнялися навіть від лібералізму. Він різко висловлювався також ліворадикальних сил, яких називав нигилистами. Обіймаючи проміжне становище між лібералізмом і консервативністю видання дедалі більше дійшли останньої.  

Та попри все зростанні значення лібералів тим часом визначальну роль загальну систему громадського підйому минулих років грали ліворадикальні кола, переважно діячі революційного руху, яке спантеличувало та тіла лібералів.  

Виступи студентів, жорстоко придушувані поліцією, масові общестуденческие сходки московському університеті отримали общероссийский резонанс і підтримку інших університетських центрів - і залучили також особливу увагу царя. Водночас у Москві пожвавилася діяльність таємних революційних гуртків, у яких брали б участь робочі, посилилися також зв'язку революціонерів Москви і Санкт-Петербурга. Московські народовольці дедалі більша увага приділяли політичну боротьбу, одній з видів якому було терористичні акти. Після вбивства народовольцями Олександра ІІ у Москві перебрався центр «Народної волі» (діяв тут до арештів 1882 року) і друкарня, де друкувалися видання «Народна воля» і «Робоча газета».  

Вступ на престол Олександра ІІІ, відомого своїми відверто охоронними поглядами, надихнуло консервативну Москву. «Московські відомості» захоплено відгукнулися на маніфест від 29 квітня 1881 року про зміцнення самодержавства. Катков прямо закликав до реакції. Ідеєю його виступів було обгрунтування самодержавства як влади, єдино можливою у Росії. Причому він залежить сконцентрував свою увагу освічених людях, цебто в інтелігенції, яку багаторазово закидав потуранні «крамолі» і навіть відвертому співробітництво з ній. Катков став однією з найголовніших ідейних натхненників контрреформ Олександра ІІІ. Він я виступав проти ліберальних кіл як у Москві, і у урядовому таборі. Та особливо віра активними були його випади проти російської демократичної інтелігенції, її легальних органів прокуратури та, передусім, що діяли Росії та еміграції революціонерів. «Московські відомості» Каткова вели цілеспрямовану боротьбу з земствами. Це питання викликало полеміку та інших виданнях, зокрема у газеті «Русь» Аксакова, на яку ідея Земського собору була однієї з найбільш кардинальних.  

Після подій 1881 р. багато раніше ліберально налаштовані громадські діячі стали переходити на консервативні позиції, а ряди лібералів перемістилися деякі колишні прибічники ліворадикального напрями, зокрема й учасники революційного підпілля. Безперечна заслуга лібералів стало обрання посаду міського однієї з стовпів російського лібералізму – Б.Н.Чичерина, що отримала помітний резонанс по всій країні. Десь на сторінках ліберальної преси, газети «Росіяни відомості» і тижневика «Російська думка», публікувалися й Росії представники ліворадикальної течії, оскільки багато демократичні видання чи було закрито чи змінили своє керівництво.  

«Росіяни відомості», виходили з 1863 року, в 1882 року, перейшли до товариству, заснованому редактором-видавцем В.М.Соболевским, членами якого було Д.Н.Анучин, П.И.Бларамберг, В.Ю.Скалон, А.И.Чупров й інших діячів, які представляли професуру Московського університету, і навіть співробітників газети. У такому вигляді товариство й видання проіснували кілька десятиріч. Десь на сторінках московських ліберальних газет та журналів публікувалися М.Е.Салтыков-Щедрин, В.Г.Короленко, Г.И.Успенский, В.М.Гаршин й інші найвідоміші письменники і публіцисти.  

Леворадикальные організації у Москві посилювали своєї діяльності боротьбу. З 1882 року у Москві діяв гурток з про «мілітаристів», котрі виборювали ідеї політичного перевороту методом військового змови і продовжує традиції військової організації «Народної волі». Учасники гуртка (П.Аргунов, М.Кисельов, В.Распонин, Н.Янковская) у тому року утворили у Москві Суспільство перекладачів і видавців, просуществовавшее до 1884—85 рр.. Суспільство видавало твори Маркса, Лібкнехта, Енгельса, Плеханова. Члени організації пов'язані з такими представниками ліберальної професури, як А.И.Чупров і М.М.Ковалевский.  

Однією з проявів антиурядових настроїв стала демонстрація московської молоді, передусім студентів, 2 жовтня 1884 року в Страстном бульварі перед будинком «Московських відомостей», вона до історію як «Катковская демонстрація». Студенти звинувачували Каткова як однієї з головних натхненників реакції Олександра ІІІ і погрожували розгромити катковскую друкарню.  

Значні виступи демократичних верств московського суспільства сталися наприкінці 1880-х– початку 90-х рр. і було пов'язані зі смертю таких видатних діячів ліворадикального напрями, як М.Е.Салтыков-Щедрин, Н.Г.Чернышевский і Н.В.Щелгунов. Проводившиеся демонстрації носили політичного характеру і свідчили про новий підйомі суспільних настроїв.  

На початку 1890-х років активизирующееся революційне підпіллі у Москві як народницьким, а й соціал-демократичним. У 90-ті роки протистояння московського суспільства московській владі посилювалося. Він знайшов свій відбиток у різноманітних прошарках населення. Після вступу на престол Миколи II дворянство стало звертатися до царським владі з вимогами підтримки, передусім, у конкуренції з усе усиливавшейся буржуазією. Дворянський питання на 90-ті роки придбав особливої гостроти і злободенність і з жвавістю обговорювалося у пресі. У полеміці брали участь Б.Н.Чичерин і князь П.Н.Трубецкой, пропонували свої методи підтримки дворянства.  

«Московські відомості», редактором яких по смерті Каткова був В.А.Грингмут, наприкінці століття вимагали збереження станів і відстоювали інтереси дворянства. «Московським даними» як і протистояли «Росіяни відомості», роль що у 90-ті рр. помітно зросла. Поруч із зміцненням економічного становища газета стала провідником ідей ліберально-демократичної і народницькою орієнтації. Редактором-издателем її залишався В.М.Соболевский, а активними співробітниками – А.С.Посников, В.Ю.Скалон, А.И.Чупров, В.Е.Якушкин та інші.  

Продовжувала зростати активність студентського руху. У Московському університеті відбулася демонстрація, спрямована проти видатного російського історика В.О.Ключевского, якому студенти було неможливо пробачити йому схвальні відгуки Олександра III і позитивну оцінку своєї діяльності й особистості. У 1899 р. відбулася загальноросійська студентська страйк, яка охопила всі вищі навчальні закладу країни й що тривала 2 місяці.  

Важливою рисою цього часу є посилення участі у громадському русі різних професійних груп московської інтелігенції: педагогів, лікарів, артистів, художників, письменників, вчених і юристів.  

Наприкінці 1990-х років у Москві з інтелігенції створюється партія соціал-революціонерів («Союз соціалістів-революціонерів») – один із найбільш великих російських політичних партій. Москва стала однією з опорних пунктів бойової організації есерів, усилившейся на початку ХХ століття.  

У багатьох підприємствах Москви – заводах, фабриках, в друкарнях і залізничних майстерень – представники інтелігенції, переважно студенти, створювали марксистські гуртки робочих. Вони перекладали видавали підпільну літературу, у вигляді вечірок і чаювань, прогулянок (на Воробйових горах, в Измайлове, Петровському парку) проводили нелегальні зборів.  

У 1894 року робочі гуртки об'єдналися в Центральний робочий гурток, перейменований рік у «Робочий союз», поклавши цим початок общемосковской соціал-демократичної організації.

Список літератури

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту http://kursy.rsuh.ru

Предыдущая страница | Страница 2 из 2

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація