Реферат Історія логіки

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Запровадження

Логіка — одне з найдавніших наук. Точнісінько встановити, хто, коли вперше звернувся до тих аспектам мислення, що є предмет логіки, нині неможливо. Окремі витоки логічного вчення можна знайти ще Індії, наприкінці II тисячоліття до зв. е. Але якщо казати про виникненні логіки як науки, тобто про більш-менш систематизованої сукупності знань, то справедливим вважатиме батьківщиною логіки велику цивілізацію Стародавню Грецію. Саме тутV—IV століттях до зв. е. під час бурхливого розвитку демократії та що з ним небувалого пожвавлення суспільно-політичного життя працями Демокрита, Сократа і Платона було закладено підвалини тієї науки. Родоначальником ж, «батьком» логіки, з права вважається найбільший мислитель давнини, учень Платона —Аристотель(384—322 рр. до зв. е.). Саме він у своїх працях, об'єднаних спільною назвою «>Органон» (знаряддя пізнання), вперше грунтовно проаналізував і описав основні логічні форми і правил міркувань, саме: форми висновків із про категоричних суджень — категоричний силогізм («Першааналити¬ка»), сформулював основні засади науковихдоказа¬тельств («Друга аналітика»), дав аналіз сенсу деяких видів висловлювань («Про тлумаченні»), намітивоснов¬ние підходи до розробки вчення поняття («Категорії»). Серйозну увагу Аристотель приділяв також викриття різноманітних логічних помилок, і софістичних прийомів в суперечках («Про софістичних спростування»).

Метою згаданої роботи є підставою вивчення основних етапів історії логіки. Завданнями праці є:

- вивчення виникнення і етапів розвитку традиційної логіки,

- вивчення історії створення символічною і діалектичній логіки.

1. Виникнення і етапи розвитку традиційної формальної логіки

Логіка має тривалу та багату історію, нерозривно пов'язану з історією розвитку суспільства загалом.

У виникненні логіки як теорії передувала що йде вглиб тисячоліть практика мислення. З розвитком трудовий,материально-производственной діяльності людей йшло поступове удосконалювання принципів і розвиток їх розумових здібностей, передусім здатність до абстракції і умовиводу. І це рано чи пізно, але має неминуче було призвести до з того що об'єктом дослідження стало саме мислення з його формами і законами.

Історія засвідчує, що окремі логічні проблеми виникають перед думкою людини вже майже 2, 5 тис. років тому вони — спочатку у Стародавньої Індії, та Давньому Китаї. Потім вони мають повнішу розробку у Стародавній Греції та Римі. Лише поступово складається більш-менш струнка система логічних знань, оформляється самостійна наука.

Які причини виникнення логіки? Основними є дві. Один із них — зародження і початкове розвиток наук, передусім математики. Цей процес відбувається належить до VI в. до зв. е. і він здобуває найповніше розвиток у Стародавній Греції. Народжуючись боротьби з міфологією і релігією, наука виходила з теоретичному мисленні, який передбачає умовиводи й докази. Звідси — необхідність дослідження природи самого мислення як засобу пізнання .

Логіка й виникла, передусім, як спроба виявити й економічно обгрунтувати ті вимоги, яким має задовольняти наукове мислення, що його результати відповідали дійсності .

Інша, мабуть, ще більше важлива причина, що особливо корисно знати юристам, — це такий розвиток ораторського мистецтва, зокрема судового, яке розцвіло за умов давньогрецької демократії. Найбільший римський оратор і видатний учений Цицерон (106—43 рр. до зв. е.), говорячи про могутність оратора, володаря «божественного дару» — красномовства, підкреслював: «Він може безпечно перебувати навіть серед збройних ворогів, обгороджений й не так своїм жезлом, скільки своїм званням оратора; може своїм словом обурити співгромадян, і скинути кару на винного у злочині і обмані, а безневинної силою свого обдарування врятувати від суду й покарання; він може спонукати боязкий і нерішучий народ до подвигу, здатний вивести його з помилки, здатний спалахнув проти негідників й погаситиро¬пот проти гідних чоловіків; він уміє, нарешті, самим словом і схвилювати і заспокоїти будь-які людські пристрасті, коли це вимагають обставини справи» .

Крім політичних вимог і урочистих промов розвитку красномовства особливо сприяли безліч, розмаїтості та значущість суддівських справ. У добре підготовлених судових промовах виявлялася величезна, приголомшлива уми слухачів сила переконання й те ж. час велика примусова сила. Вона буквально змушувала їх схилятися до того що чи іншої думки, робити цього ті чи інакших висновків.

Логіка й виникла теж як спроба розкрити «таємницю» цієї примусової сили промов, зрозуміти, що ж саме полягає її джерело, тоді вона грунтується, і, нарешті, показати, якими властивостями повинна мати мова, щоб переконувати слухачів разом із тим змушувати його з чимось погоджуватися або погоджуватися, визнавати щось істинним чи хибним.

За словами Цицерона, Греція «воістину палала пристрастю до красномовству і тривалий час їм славилася...». Невипадково, що став саме Давня Греція став батьківщиною логіки як науки. Природно також, що термін «логіка» — давньогрецького походження.

Засновником логіки — чи, що інколи кажуть, «батьком логіки» — прийнято вважати найбільшого давньогрецького філософа і вченого-енциклопедиста Аристотеля (384—322 рр. до зв. е. Слід, проте, враховувати, перше досить розгорнутий і систематичне виклад логічних проблем фактично дав ближчий давньогрецький філософ і натураліст Демокріт (460 — приблизно 370 р. до зв. е.). До його численних праць був і великий трактат у трьох книгах «Про логічному, або про канонах» (від грецьк.kanon — розпорядження, правило) . Тут як було розкрито сутність пізнання, його основні форми і істини, а й показано величезна роль логічних міркувань розуміння, дана класифікація суджень, піддані рішучої критиці деяких видів вивідного знання і набутий зроблено спробу розробити індуктивну логіку — логіку досвідченого знання.

На жаль, цей трактат Демокрита, як й інші, до нас потребу не дійшов. Проте був широко використаний Арістотелем у його розробці грандіозної системи логіки. А від нього безпосередньо бере початок сучасна логіка.

Арістотелеві належить ряд трактатів за логікою, об'єднаних пізніше під назвою «>Органон» від грецьк.organon — знаряддя, інструмент).

B фокусі усіх її логічних роздумів — теорія вивідного знання — дедуктивних умовиводів і речові докази. Вона розроблена з такою глибиною і ретельністю, що пройшла крізь товщу століть й нині переважно зберегла своє значення донині Аристотель дав також класифікацію категорій — найзагальніших понять і близьку додемокритовской класифікацію суджень, сформулював три фундаментальних закону мислення — закон тотожності, закон протиріччя, та закон виключеноготре¬тьего. Логічне вчення Аристотеля чудово тим, що узаро¬дише вона носить, сутнісно, все пізніші розділи,на¬правления і типи логіки — індуктивної, символічною,диа¬лектической. Щоправда, сам Аристотель називав створену їм науку не логікою, а передусім аналітикою, хоч і вживав термін «логічне». А сам термін «логіка» ввійшов у науковий обіг пізніше, в III в. до зв. е. Причому відповідність додвуеди¬ним змістом давньогрецького слова «>logos» (і «слово», і «думку») він об'єднав і мистецтво мислити — діалектику, і мистецтворас¬суждать — риторику. Лише з прогресом наукових знань цимтер-мином стала позначатися власне логічна проблематика, а діалектика і риторика виділилися в самостійні галузі знання.

Будучи гігантським узагальненням попередньої практики мислення, логіка Аристотеля справила потужне впливом геть її наступне розвиток, і на наукове пізнання. Так, під сильним враженням від цього науки написані знамениті «Почала» Евкліда (близько 323—283 рр. до зв. е.). Вони підведено величний підсумок розвитку грецької математики за попередні століття і уперше з такий силою проявився практично дедуктивний метод побудови наукової теорії. Оцінюючи історичне значення праці Евкліда як практичного застосування логіки, А. Ейнштейн підкреслював, що цей твір дало людському розуму ту упевненість у собі, що була так необхідна щодо його наступної діяльності.

Логіка Аристотеля значно вплинула на розвиток ораторського мистецтва, особливо судових промов. Так, одне із теоретиків риторикиГермагор близько середини ІІ. до зв. е. розробив знамениту «систему перебування», яка стала вищим досягненням риторичною теорії епохи еллінізму. Усі розмаїття судових «казусів» (випадків) зведено у ній до єдиної схемою видів тварин і різновидів («>статутов»), якою послуговувалися оратори у промовах .

Натомість, сама логіка отримала розвиток, як у Греції, і у інших країнах, причому і Заході, і сході. Це розвиток створювалося, з одного боку, безперервним удосконаленням - і збагаченням практики мислення (де всі більший питому вагу займало наукове пізнання), з другого — дедалі більше глибоким проникненням в сутність розумових процесів. А виявлялося не тільки в дедалі більш повному обсязі й точному тлумаченні сформованого кола проблем, а й у послідовному розширенні предмета логіки з допомогою висування та якісного аналізу нових її проблем. Спочатку це виразилося, наприклад, в деталізації і узагальненні Арістотелевої теорії дедукції. Поруч із посиленою розробкою теорії умовиводів з простих суджень досліджувалися й побудувати нові форми дедуктивного виведення — за складних суджень. Така, наприклад, логіка стоїків (>3енон,Хрисипп — III в. до зв. е.).

У середньовіччі великий суспільного резонансу отрималапро¬блема загальних понять — «універсалій». Суперечка про неї розтягнувся століття.

У період Відродження логіка переживала справжню кризу. Вона розцінювалася як логіки «штучного мислення»,ос-нованного на вірі, якому протиставлялося природне мислення, що базується на інтуїції і надзвичайно уяві.

Новий, вищий етап у розвитку логіки починається з XVII в. Цей етап органічно пов'язані з створенням у межах її поруч із дедуктивної логікою логіки індуктивної. У ньому було використано різноманітні процеси отримання загальних знань з урахуванням дедалі більшенакапливавшегося емпіричного матеріалу. Потреба отриманні таких знань найповніше усвідомив і публічно висловив у своїх працях видатний англійський філософ і натураліст Ф. Бекон (1561—1626). Він став родоначальником індуктивної логіки. «... Логіка, що тепер є, некорисна відкриття знань», — виніс він свій суворий вирок. Тож хоч як на противагу старому «>Органону» Аристотеля Бекон написав «НовийОрганон...», що й виклав індуктивну логіку. Головне увагу ній він привернув до себе розробку індуктивних методів визначення причинної залежності явищ. У цьому вся величезна заслугаБекона. Проте створене їм вчення проиндук¬ции за випробуванням долі не було запереченням попередньої логіки, та її подальшим збагаченням та розвитком. Воно сприяло створенню узагальненої теорії умовиводів. І це природно, бо, як буде показано нижче, індукція і дедукція Андрійовича не виключають, а припускають одне одного й перебувають у органічному єдності.

>Индуктивная логіка була пізніше систематизовано і розвинена англійським філософом і вченим Дж. У розділі ст.Миллем (1806—1873) у його двотомному праці «Система логіки силогістичної і індуктивної» . Вона істотно вплинула розвиток наукового пізнання, сприяла досягненню нею нових висот.

Потреби наукового пізнання уиндуктивном, а й у дедуктивному методі XVII в. найповніше втілив французький філософ і вчена Рене Декарт (1596—1650). У його головному праці «Міркування про методі...», виходячи з даних, передусім математики, наголошував значення раціональної дедукції як основного методу наукового пізнання.

Послідовники Декарта з їхнього монастиря вПор-Рояле А. Арно і П. Ніколь створили працю «Логіка, чи Мистецтво мислити». Він здобув популярність як «ЛогікаПор-Рояля» і тривалий час використовували лише як підручника у цій науці. У ньому автори вийшли далеко межі традиційної логіки й приділили головну увагу методології наукового пізнання, логіці відкриттів . Логіка розглядалася ними як пізнавальне знаряддя всіх наук. Створення таких «розширених логік» стало характерним вXIX—XX ст.

Відомий внесок у розвиток традиційної формальної логіки внесли російські вчені. Так, у перших трактатах за логікою починаючи приблизно з XX ст. були спроби самостійного коментування праць Аристотеля та інших вчених. Оригінальні логічні концепції у Росії розроблялися в XVIII в. і було пов'язані насамперед із іменами М. Ломоносова (1711—1765) й О. Радіщева (1749—1802). Розквіт логічних досліджень, у нашій країні належить до кінця ХІХ ст. Так, М.Каринский (1840—1917) створив оригінальну загальну теорію висновків — як дедуктивних, і індуктивних. Праці його учня Л. Рутковського (1859—1920) були присвячені, передусім, основним типам умовиводів, їхньою подальшою розробці, й уявляли собою, власне, окреме питання більш загальній теорії логічних відносин. З.Поварнин (1870—1952) прагнув розробити загальну теорію взаємин у логіці. Подальший розвиток традиційна логіка отримало роки радянської влади. Вона успішно розробляється й у наші дні.

2. Створення символічною логіки

>Подлинную революцію у логічних дослідженнях викликало створення у другій половині ХІХ ст. математичної логіки, яка одержала ще назва символічною і позначила новий, сучасний етап у розвитку логіки

Зачатки цієї логіки простежуються вже в Аристотеля, і навіть в його послідовників, стоїків як елементів логіки предикатів і теорії модальних висновків, і навіть логіки висловлювань Проте систематична розробка її проблем належить до значно більше пізню годину.

>Растущие успіхи у розвитку математики проникнення математичних методів у інші науки вже у другій половині XVII в. настійно висували дві фундаментальних проблем. З одного боку, це застосування логіки і розробити теоретичних підстав математики, з другого — математизація самої логіки як науки. Найбільш глибоку і плідну спробу вирішити стали проблеми зробив найбільший німецький філософ і математик Р. Ляйбніц (1646-1416) Завдяки цьому він став, сутнісно, зачинателем математичної (символічною) логіки. Ляйбніц мріяв про той час, коли вчені займатимуться не емпіричними дослідженнями, а обчисленням з олівцем у руках. Він намагався винайти при цьому універсальний символічна мова, з якого можна було б раціоналізувати будь-яку емпіричну науку. Нове знання, на його думку, буде результатом логічного калькуляції — обчислення.

Ідеї Лейбніца отримали деяку розробку в XVIII в. і першою половині ХІХ ст. Проте особливо сприятливі умови

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація