Реферати українською » Наука и техника » Принцип антропогенезу


Реферат Принцип антропогенезу

Існування життя в Всесвіту якимось чином взаємозалежне з фундаментальними фізичними законами, описывающими будова та поведінка Всесвіту.

В міру накопичення нами знання космосі зростав обсяг наявною в нас інформацію про устрої і макросвіту, і мікросвіту. І ставало дедалі очевидніше, що, якби хоч у процесі виникнення і еволюції Всесвіту хоча б незначно інакше, чим він було, нас із Вами не було, і не було кому б розмірковувати про порядок світоустрою. Тобто, все так, ніби Всесвіт дійсно була спочатку задумана свого роду Едем — райський сад, де всі сприяло зародженню людства, — і задум цей вражає грандіозністю свого масштабу.

Будь трохи інтенсивніше сили взаємного гравітаційного тяжіння матеріальних тіл — і розширення Всесвіту (див. Великий вибух) припинилося б, мало розпочавшись, — світ буквально усох б знову на безструктурну масу, яка встигла по-справжньому народитися; по крайнього заходу, до формування зірок з планетними системами, а про зародження ні них життя, справа б дійти не встигло. Якби, навпаки, тяжкість виявилася трохи нижче що спостерігається, речовина Всесвіту просто розпорошилося б, яка встигла і зумівши локалізуватися в звездно-планетарные системи. З усіх можливих значень константи гравітаційного протяги лише мізерний інтервал її значень приводить до формування сталої роботи та життєздатною Всесвіту.

І та ж самісіньке можна сказати практично про будь-який фундаментальної константі, визначальною фізичні властивості спостережуваного нами матеріального світу. Якщо, наприклад, одиничному електричному заряду елементарних частинок виявитися трохи вище що спостерігається величини, і сила взаємного електростатичного відштовхування позитивно заряджених протонів не дала б скластися ядрам можна побачити нами сьогодні хімічних елементів, у тому числі складена Всесвіт. Будь ж одиничний електричний заряд трохи нижче, електрони ми змогли б закріпитися на орбітах навколо ядра. І те, в іншому разі до зародження життя в Всесвіту (і по появи нас вами) справа б неможливо дійшло. Або, якби сильні взаємодії всередині ядра, утримують разом нуклони (протони і нейтрони) виявилися слабше, чим є, нестабільними були б переважна більшість стабільних ядер базових хімічних елементів, які утворилися невдовзі після Великого Вибуху, серед яких і сформувалася та Всесвіт, яку сьогодні спостерігаємо. А, якби вони опинилися сильніше чим є, заходилися б неможливими термоядерні реакції, дають енергію зіркам і забезпечуючі «енергопостачання» планет.

Насправді, все фундаментальні константи, взяті за сукупністю, мають дуже вузьке інтервал допустимих значень, у яких Всесвіт у вигляді, у якому вона маємо постає імморалістом і забезпечує умови для зародження життя, могла б виникнути й стабільно розвиватися. Першим цю думку озвучив американський астрофізик Роберт Дік (Robert H. Dicke, 1916–1997), а остаточно сформулював в 1973 року також американець Брендон Картер (Brandon Carter, р. 1942) — цей космолог вбачає у принципі антропогенезу розширення набагато раніше нього сформульованого принципу Коперника. Відповідно до Картеру маємо два формально роздільних космологічних принципу вселенського антропогенезу — слабка й сильне.

Слабкий принцип антропогенезу просто стверджує, що пристрій Всесвіту допускає зародження у ній біологічного життя. Тобто, питання «чому Всесвіт влаштована у такий спосіб, як влаштована?» замінюється питанням «Чому Всесвіт стоїть, що виникли розумні істоти, задающиеся питанням про причини спостережуваного будови Всесвіту?» Тобто, сам собою факт виникнення запитання відносно природи фундаментальних зусиль і законів передбачає, що у Всесвіті розвинулися розумні форми життя. Якби, умовно кажучи, константи (такі, як стала всесвітнього тяжіння) відрізнялися від можна побачити, Всесвіт еволюціонувала б інакше, життя нею просто міг би і розвинутися, у результаті питань про першопричинах виникнення Всесвіту не було б, як.

У цьому формулюванні принцип антропогенезу має на увазі яких би не пішли першопричин, якими Всесвіт сформувалася у такий спосіб, як зробила, і за якими фундаментальні природні константи такі, як що є. Допускається (теоретично) існування буквально безлічі інших вселених коїться з іншими наборами фундаментальних констант (див. вставку), а й сам виникнення форм розумної життя можливе лише у вселених, подібних нашої, — тобто, досить стійких, щоб встигли розвинутися розумні форми життя.

Ось, приміром, аналогія: якщо в десять разів поспіль підкинути монету, можливість, що 10 разів підряд випаде орел, становитиме (1/2)10=1/1024. Тобто, з 1024 серій по бросанию монети 10 разів підряд ви, загалом, лише раз досягнете результату, у якому монета усі 10 разів підряд впаде однією стороною догори. Це суворе слідство теорії ймовірностей, але, по тому, як монета в десять разів поспіль випала орлом, сенсу ставити запитання, чому такі сталося, немає й можуть бути неспроможна. Можна хоч греблю гати відстежувати та описувати траєкторію хаотичного руху монети у польоті — ніякої закономірності в випадання орла чи решки немає. Повністю і з безлічі ймовірних вселених тільки в небагатьох є шанс те що, що набір фундаментальних констант складеться у яких сприятливим (з погляду їхнього подальшого сталого розвитку) чином, — а решта приречені на практично миттєве стиснення до протоматерии чи розпорошення без освіти стійких структур. І лише цих стійких вселених може зародитися розумна життя, задающаяся питанням про причини свого походження.

Однак і цього деяким ученим виявилося замало до пояснень що спостерігається придатності нашого Всесвіту життю, у результаті було сформульовано сильний принцип антропогенезу: Всесвіт зобов'язана бути стоїть, щоб у ній могла зародитися розумна життя. У цьому його версії принцип за межі слабкого принципу антропогенезу й запевняє, що зародження життя в Всесвіту як можливо (слабкий принцип), а й фактично неминуче. Прибічники цього погляду речі обгрунтовують свою думку тим, що є один універсальний (і досі пір не відкритий) закон, за яким все фундаментальні всесвітні константи просто ні можуть бути різні від, які маємо в об'єктивну реальність. Крайня думка у цій космогонічної традиції сягає те, що як універсальні константи предопределены, а й котра усвідомлює розуму у Всесвіті неминуче.

Що ж до ученых-естествоиспытателей, то більшість їх беззастережно визнають принцип антропогенезу у його «слабкої» формулюванні, бо тут якого є трохи більше, ніж звичайним упражнением з логіки (хтось, можливо, навіть вважатиме тавтологією: «ми живі, оскільки живі й усвідомлюємо цього факту»). Що ж до сильного принципу антропогенезу, широке пошанування він і отримав за причини практичної неможливості його перевірки. Що ж до особисто мене, то обом вищезгаданим питанням я, вимушено чи мимохіть, поділяю думку більшості.

Скільки вселених існує?

Якщо Всесвіт, з визначення, вміщує всю сукупність сущого, чи можна узагалі можна говорити про можливість існування багатьох вселених? Однією з можливих відповідей може бути так звана «множинність ймовірнісних світів», предсказываемая квантової механікою: зокрема, можна до досвіду, свидетельствующему про сповнену непередбачуваності того, через який із двох рівновеликих отворів квантова частка проникне в «камеру-обскуру» при експерименті дослідження інтерференції — саме тому задній стінці камери утворюються відомі інтерференційні смуги Фраунгофера. Щоб чи хоч якось логічно обгрунтувати результати спостереження, деякі фізики-теоретики запропонували єдине, на думку, розумне пояснення того що відбувається: при кожному разовому «взаємодії» всесвіт розпадається надвоє й утворюється дві буквально нерозрізнені копії світу. Якщо, то одночасно існує незмірно дуже багато подібних «зліпків» всесвіту, які утворилися внаслідок незчисленного багатьох таких взаємодій з дуальним результатом, причому на макроскопічному рівні всі ці вселенные існують незалежно друг від друга, але вони як і можуть «повідомлятися» у вигляді взаємодій на квантовому рівні. Англійський астроном Мартін Рис (Martin Rees, р. 1942) ввів з цього приводу термін «мультивселенная» — тобто, це всесвіт, що об'єднує у собі все сила-силенна ймовірних світів.

Концепція множинної всесвіту дає природне пояснення слабкого принципу антропогенезу. Можна, звісно, ставити запитання, чому в Всесвіту мають місце умови, благоприятствовавшие зародженню розумної життя. Але набагато простіше прийняти, що з хоч і лічильного, але безлічі равновероятных вселених знайшлася така (і, можливо, не єдина), у якій знайшлося місце органічного життя? Тобто, людство, умовно кажучи, «з'їло кашу» з миски саме тієї ведмедика, яка припала йому за розміру.

Список літератури

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту http://elementy.ru/

Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Детерминизм
    Одна з основних положень наукового методу у тому, що передбачуваний — тобто для даного набору
  • Реферат на тему: Вічний двигун
    Свойственное людської натурі упертість це не дає людям змиритися з непохитністю законів природи.
  • Реферат на тему: Витализм
    Переосмысленная атомна теорія будівлі речовини допомогла зрозуміти складний склад більшості
  • Реферат на тему: Про мозок ми, психіці, комп'ютерах, моделях і довгих суперечках
    Психологія — один із найбільш древніх наук, і від початку його розвитку не припинялися спроби явити
  • Реферат на тему: Організація робіт з стандартизації
    Державне управління діяльністю по стандартизації Російської Федерації здійснює Держстандарт Росії.

Навігація