Реферати українською » Наука и техника » Противоположны чи наука і релігія?


Реферат Противоположны чи наука і релігія?

Предыдущая страница | Страница 2 из 2
в несуперечливому злагоді, «бо християнин покликаний не бігти у світі і життя людини, відкидаючи і проклинаючи їх, але вносити світло Христового навчання у земне життя і творчо розкривати дари Святого Духа у її тканини» (15).

Підставою можливості миропреображения розуміння є буття Боже. Це засвідчують і найзагальніші визначення ще віри і науки: віра — це здатність людини пізнання Бога, наука — це здатність людини пізнання світу, створеного Богом. Позаяк у руці Його підтримав і ми бачимо слова наші, і розуміння і мистецтво продукування. Сам Він дарувавши мені неложное пізнання існуючого, щоб пізнати пристрій світу і дію стихій, початок, кінець і середину часів, зміни поворотів і зміни часів, кола років і становище зірок, природу тварин, й властивості звірів, прагнення вітрів і думки людей, відмінності рослин i сили корней(16).

Бо Господь дає мудрість; із різних вуст Його — знання і. Притч. 2, 6.

Для православного свідомості наука — це шлях, уводящий Божий, тоді як форму існування у світі поті свого лиця. І в цьому шляху також слід слідувати заповідей Божим, як у кожному со-творчестве, со-созидании, у-строении свого життя із допомогою Божою і з Промыслу Божу. «Православ'я було споконвіку миро-приемлюще»(17).

До православної традиції належить розуміння природи й сутності людського пізнання як природною роботи у світі. Отже осіб у справу свою на роботу свою до вечера(18). Православ'я стверджує віру в можливість знання про благоустроении світу та про спроможність людини, у його моральної чистоти, опановувати світом через духовну причинність, тобто за причини те, що Господь премудрістю заснував землю, небеса затвердив разумом(19), все соде-лал Він прекрасним свого часу і вклав світ серце людини (18), а роздуми серця людини (20) — знання (21). Пізнання — природна робота людини у світі: у світі природи й зі світом у серце. Це дозволяє казати про моральному підставі знання і набутий науки. Не дивно, що правове поняття «закон», як основу улаштування наукового знання, спочатку є поняттям моральної свідомості, принципом проекти влаштування людських стосунків згідно із законом Божу, устрояюшему все буття.

З цією пов'язано й вимога морального вдосконалення познающего. Якщо науковця звільняється з прагнення до моральному самовдосконалення, до святості, він приречений те що, щоб керуватися суто практичними цілями, суб'єктивними установками, потребительски-познавательными завданнями.

Согрешающий проти мене завдає шкоди душі своїй: все ненавидять мене люблять смерть. Притч. 8, 36.

У межах православного розуміння науки розкривається глибока взаємозалежність наукового знання, основі моралі й релігії. Виявлення цієї взаємозалежності багато чого пояснює у розвитку як самого наукового знання, а й суспільству, включаючи запитання про перспективи його існування.

Наприклад, нові біомедичні технології досягають сьогодні цього рівня на людини, що етичної регламентації їх застосування чоловік і суспільство приречені про знищення. Людським ретельністю і запропонував знанням про мир досягається багато, але саме принцип взаимоисключения религиозно-нравственного і пізнавального свідомості призводить до богоборчеству, яке, відповідно до догмату про Боговоплощении, тобто про з'єднання природи Божественної і людської, обертається человекоборчеством. Поняття «человекоборчество», звучавшее досі дуже абстрактно, наприкінці ХХ століття наповнюється конкретним змістом, наприклад лише на рівні сучасної медичної практики: аборти, евтаназія, фетальная терапія, насильницьке за своїм характером масове трупне донорство, припущення «прагматичного вбивства» для трансплантації органів, клонування людини...

Православне розуміння проблеми взаємовідносини науку й віри, у тому числі моральні аспекти, сьогодні протистоїть надто розповсюджених позитивистски-материалистическому і вульгарно-социологическому напрямам, прибічники яких намагаються пояснити всі події у науці характером громадських відносин, класовими, економічними чи соціальними інтересами. Не можна не звернути увагу з їхньої нездатність пояснити причини парадоксальних наслідків наукового прогресу, загрозливих суспільству, і цивілізації. Чому «благі наміри» науки обертаються руйнівними наслідками людини? Чому нові технологіії, покликані служити людині, обертаються падінням цінності людського життя й приниженням людської гідності? Тому, що галузеву науку спочатку звільняється різноманітних позитивістами і соціологами від якихось моральних обмежень. Тому, що несвідома і що хоче бути свідомою чи обмеженою гріховність може викликати лише множення гріховності.

«Чи є критерії перспективності розвитку якогось наукового або; навпаки, безперспективності?» — запитують сучасні вчені (22). Це питання сьогодні може бути нерозривно пов'язані з моральної оцінкою тієї чи іншої наукового напрями.

Нам треба говорити феномен «утопічного активізму индустриально-технической цивілізації». Він існує у двох головних варіантах. По-перше, у вигляді знайомого нам соціального революціонізму. По-друге, у вигляді «технократичної волі до перебудову людиною як Землі, а й усього космосу, перебудову, погрожує знищенням всього живого» (23). «Утопічний активізм» ХХ століття виходить із розуміння людину, як самодетерминирующегося істоти, активного целеосмысленного «творця» техніки, свого життя, себе і сприймає розуміння людину, як істоти, залежного тільки від Бога, а й від природи.

Унікальні факти соціально-практичного «апробування» утопічного активізму представив досвід «соціалістичного будівництва» і змін у 1920— 1930-ті роки у Росії, які годі було й торкнутися науки. Відомий совєтський учений А. Богданов стверджував: «Завдання, сама думка про яких не так давно представлялася а то й безумством, то утопічної фантазією, тепер свідомо висуваються, починають практично і науково вирішуватися» (24). Завдання, про яких мова, зводилися, передусім, головним чином до розробки методів «боротьби із загальним занепадом організму — питанням омолодження». За оцінкою самого А. Богданова, ідея омолодження, що він пов'язував з процедурою переливання крові молоді старим, є свідченням «небаченої раніше сміливості у постановці задач»(25). Утопічний активізм Богданова полягав у його затвердженні, ніби переливання крові спроможне розв'язати як биофизиологические, а й соціально-політичні завдання. Богданов створює концепцію «фізіологічного колективізму», у якій переливання крові стає способом як омолодження, а й буквального «братання» людей, які завдяки цій процедурі перетворюються із окремих індивідів в знов-таки буквально «єдиний соціальний організм». Відповідно до цю концепцію, донорство втрачає моральний характері і перетворюється на нову социально-юридическую норму. Людині ж наказувалося відповідати нових норм, цьому він ставав жертвою «благих» ідей цілей, одній із яких, в формулюванні Богданова,— подолання «зношеності» відповідальних радянських державних працівників.

У 20-ті роки у Росії рішенню сміливих завдань омолодження, тобто управління біологічної циклічністю розвитку організму, була підпорядкована і трансплантація фетальних тканин, тобто тканин людських зародків, які мають особливими біологічними властивостями — колосальної життєвої енергією. Наприкінці 20-х радянської Росії з'являється інститут дослідження фетальних тканин, а московських аптеках починають продавати витяжку з ембріонів людини. Симптоматично те що 90-х роках у Росії починає легальну роботу Міжнародний Інститут біологічної медицини, у якому «зібрано найбільший у світі банк фетальних тканин» (26). Банк фетальних тканин — це біомаса, виготовлена з мільйонів немовлят. Головний «фетальщик», Р. Сухих, оцінює це як найбільше досягнення науки, Церква ж — як велику біду Росії, «приклад волаючої безнравственности»(27).

При огляді проблем, що з технічної активністю людини у галузі біомедицини, вражає міра приниження людської гідності саме засобами медицини — однієї з людинолюбних видів діяльності. Проте йдеться як про применшенні гідності окремої людини, а й тому, що з допомогою медичних технологій, з допомогою новітніх технологічних коштів прогнозування людського життя й смерті" й управління ним у товаристві відбувається нових і стандартів поведінки. Принципове зміна традиційних християнських моральних законів людських стосунків і від їх із неминучістю наводять тільки в фатальному последствию — поширенню беззаконня й анархії загибелі чоловіки й людства.

... Таємниця беззаконня вже у дії, тільки відбудеться до того часу, поки що не взятий від середовища утримуючий теперь(28).

Список літератури

1. Підкреслено автором

2. Про радянських експериментах із схрещування людини з мавпою // Незалежна народна газета: Додаток до газети «Вечірня Москва». 1994. 25 серпня.

3. Згодом став знаменитий як єпископ Лука, нині прославлений в лик святих.

4. Див.: 3 Езд. 11, 32.

5. Див.: Мирський М. Медицина у Росії XIV— XIX століть. М., 1996. З. 45.

6. Див.: Глущенков У. Святитель Лука: погляд, у майбутнє. М., 2001.С. 186.

7. Цит. по: Історія філософії. Запад—Россия — Схід. М., 1996. Кн. 1. З. 279.

8. Цит. по: Історія філософії. З. 280.

9. Ільїн І. Основи християнської культури // Зібрання творів: У 10-му т. М., 1993. Т. 1. З. 315.

10.Тертуллиан К.С.Ф. Про прескрипции і [проти] єретиків // Обрані твори. М., 1994. З. 109.

11.Ильин. І. Основи християнської культури. З. 315— 316.

12.Осипов А. Шлях розуму у пошуках істини. М., 1997. З. 146.

13.Ильин І. Криза безбожжя. З. 351.

14.Ср.: 1 Кор. 7, 20.

15.Ильин І. Основи християнської культури. З. 291.

16.Прем. 7, 16-20.

17.Ильин І. Основи християнської культури. З. 314.

18.Пс. 103, 23.

19.Притч. 3, 19.

20.Еккл. 3, І-

21.Ср.: Пс. 48, 4.

22.Аксенов У. Нові матеріали науці і техніки// Наука, філософія, релігія: Матеріали VIII міжнародній конференції. Дубно, 1997. З. 35.

23.Гайденко П. Буття і //Питання філософії. 1997. №7. З. 114.

24.Богданов А. Боротьба за життєздатність. М., 1927. З. 5.

25.Богданов А. Боротьба за життєздатність. З. 3. (Саме цю процедуру — переливання собі крові молодого студента — і став причиною загибелі Богданова.)

26.Сухих Р. Таємниця їхньої молодості // Столиця. 1994. № 11. З. 32.

27.Основы соціальної концепції Російської православної церкви / / Інформаційний бюлетень Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московської Патріархії. 2000. № 8. З. 81.

28.2 Фес. 2, 7.

Предыдущая страница | Страница 2 из 2

Схожі реферати:

Навігація