Реферати українською » Остальные рефераты » Олігополія. Антимонопольне законодавство України


Реферат Олігополія. Антимонопольне законодавство України

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Міністерство економіки України

 

Українська Академія Зовнішньої Торгівлі


Контрольна робота

із дисципліни “Мікроекономіка”


Виконала: студентка 1 курсу,
4 групи ММЗ 004
Єрьоменко Алла Іванівна.

Адреси: 04071 м. Київ,

вул. Межигірська 3, кв.27


Київ 2001

Варіант2. Завдання З

План

1.   Теорія Олігополії

1.1. Модель Курно

2.   Антимонопольне законодавство України

2.1. Зловживання монопольним становищем на ринку

2.2. Антиконкурентні узгоджені дії

2.3. Дискримінація підприємців

2.4. Санкції за порушення антимонопольного законодавства

3.   Завдання

4.   Список використаної літератури

5.   Додатки

5.1 У розділі ст. 42 Конституції України

5.2. У розділі ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”

5.3 У розділі ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення


1. Теорія Олігополії

Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути й диференційованим й стандартизованим.

          як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на котрі припадати половина й понад загальних продажів продукту. На таких ринках декілька чи і усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють чи унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США належати автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна ін дустрії.

          На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, який смердоті випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли смердоті чи їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів то наслідки позначаться на прибутках всіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміну її ціни чи випуску викликає реакцію із боці інших фірм. Реакція, якої який-небудь продавець очікує від фірм, котрі суперничають із нею в відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, якої окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

          У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими із тими, які існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при более низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.

          Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків:

          1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, то й стандартизованим.

          2.Принаймні, деякі фірми в олигополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

          3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

Існує два види олігополії. перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Інший – коли невелика кількість виробників випускають диференційовані товари.

Однак до того й іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій й рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма якщо посилено рекламувати свою продукцію чи брати доля в створенні нової моделі виробу, то вон винна очікувати аналогічних дій із боці своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що, принаймні, деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, й тому, приймаючи ті чи інше рішення, вон зобов'язана матір на увазі цю обставину.

Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між лицарями у якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу “всіх проти всіх”. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: смердоті можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один із одним аж до повного знищення.

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни – поступового зниження існуючого рівня цін із метою витиснення конкурентів із олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може матір кілька етапів. Алі зниження цін має свої межі: воно та можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються з середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку й на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, в годину як виробники усі до одного ніякого виграшу не одержують. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводити до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників.

Припустімо, що через млявий збут автомобілів адміністрація компанії «Форд» троянд глядає можливість 10-відсоткового зниження цін, щоб стимулювати збут. Вона має ретельно продумати ті, як реагуватимуть на цей захід «Дженерал моторз» й «Крайслер». Вони можуть взагалі не відреагувати, а можуть знизити свої ціни лише незначно, й в цьому випадку обсяг збуту «форду» значно збільшився б, переважно за рахунок його конку рентів. Можливо, смердоті наслідуватимуть приклад «Форда», а цьому випадку усі троє виробників продадуть понад автомашин, проте здобути значно менше прибутків через знижені ціни. Ще один можливий варіант — таке зниження цін компаніями «Дженерал моторз» та «Крайслер», що перевищить зменшення цін «Форда». Конкурен ти можуть знизити свої ціни на 15%, щоб покарати «Форд» за його підступність, а свою чергу, може призвести до цінової війни та різкого падіння прибутків всіх трьох фірм. Тому адміністрація «Форда» має ретельно зважити усі ці можливості. Фактично, для будь-якого рішення, яку приймає фірма,— призначення цін, визначення рівнів виробництва, проведення широкомасштабної компанії по стимулюванню чи інвес тування в нові виробничі потужності — вона винна передбачити можливу реакцію із боці своїх конкурентів. У цьому випадку кожна із фірм ставити собі на місце конкурентів й аналізує, котра був б їхня реакція. Процес прийняття подібних рішень розглядається на прикладі взаємовідносини двох фірм у моделі дуополії, котра був вперше запропонована французьким економістом А. Курно в 1838р.


1.1. Модель Курно

Припустімо, що фірми виробляють однорідний товар й знають криву ринкового попиту. Кожна фірма має вирішити, який обсяг виробляти, й обидві фірми приймають рішення одночасно. Прий маючи своє виробниче рішення, кожна фірма бере до уваги й свого конкурента. Адміністрація фірми знас, що конкурент також вирішує, якої кількість виробляти, а ціна, якої фірма призначить, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм.

МАЛ. 1.1. Рішення фірми № 1 щодо обсягу виробництва. Вибір фірмою № 1 обсягу виробниц тва, що максимізує прибуток, залежить від того, стільки, на її думку, вироблятиме фірма № 2. Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 нічого не вироблятиме, то крива попиту на товари фірми № 1 — це крива ринкового попиту. Відповідна крива граничної виручки позначена ГВ1 (0), й вон перетинає криву граничних витрат ГВт на рівні випуску 50 одиниць. Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 50 одиниць, то її крива попиту П1(50) зміщується ліворуч на цю величину. Відповідною кривою граничної виручки тепер є ГВ1 (50). Максимізація прибутку тепер передбачає випуск 25 одиниць. П1 (75) й ГВ1 (75) — це криві попиту та граничної виручки для фірми № 1 тоді, коли, на її думку, фірма № 2 вироблятиме 75 одиниць. Тоді фірма № 1 вироблятиме лише 12,5 одиниць.

Суть моделі Курно полягає до того, що кожна фірма розглядає рівень виробництва свого конкурента як фіксований, а потім вирішує, стільки потрібно виробляти. Щоб побачити, як діє ця модель, розглянемо, як приймає виробниче рішення фірма № 1. Припустимо, на думку адміністрації фірми № 1, фірма № 2 нічого не вироблятиме. Тоді крива попиту товару фірми № 1 — це крива ринкового попиту. На малий. 1.1 вона показано кривою П(0), що означає криву попиту для фірми № 1 за умови, що фірма № 2 не виробляє продукції взагалі. На малий. 1.1 також показано крива відповідної граничної виручки
ГВ1 (0). Ми припустили, що граничні витрати ГВт1 фірми № 1 постійні. як показано на графіку, обсяг виробництва фірми № 1, який максимізує прибуток, становить 50 одиниць, що відповідає точці перетину кривих ГВ1(0) та ГВт1. Отже, якщо фірма № 2 не виробляє нічого, фірмі № 1 слід виробляти 50 одиниць.

Припустімо, натомість, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 50 оди ниць. Тоді крива попиту для фірми № 1 є крива ринкового попиту, зміщена ліворуч до поділки 50. На малий. 1.1 вона позначена П1 (50), а відповідна крива граничної вируч кі — ГВ1 (50). Обсяг виробництва фірми № 1, який максимізує прибуток, тепер стано вити 25 одиниць, що відповідає точці, де
ГВ1 (50) = ГВт1. А тепер припустімо, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 75 одиниць. Тоді крива попиту для фірми № 1 — це та сама крива ринкового попиту, зміщена вліво до поділки 75. На малий. 1.1 вона позначена
П1 (75), а відповідна крива граничної виручки — ГВ1 (75). Тепер обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № 1, становить 12,5 одиниць, це відпові дає точці на графіку, де ГВ1(75)=ГВт1. Нарешті припустимо, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 100 одиниць. Тоді криві попиту й граничної виручки для фірми № 1 (не показані на малюнку) перетинали б криву її граничних витрат на вертикальній осі; якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 100 чи понад одиниць, то їй не слід виробляти нічого.

Підіб'ємо підсумки: якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 не вироблятиме нічого, вон вироблятиме 50 одиниць; якщо фірма № 2 вироблятиме 50, вон вироблятиме 25; якщо ж фірма № 2 вироблятиме 75, вон вироблятиме 12,5; але в її думку, фірма № 2 вироблятиме 100 одиниць, то ми не вироблятиме нічого. Обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № 1, є, таким чином, спадною шкалою обсягу, який, на думку фірми № 1, вироблятиме фірма № 2. Ми називаємо цю шкалу кривою реакції фірми № 1 й позначаємо її До1* (До2). Ця крива зображена на малий. 2.2, де кожна із чотирьох наведених комбінацій обсягу виробництва має позначку «*». Аналогічний аналіз ми можемо виконати для фірми № 2 (тобто визначити кількість, максимізуючу прибуток фірми № 2, вважаючи заданими різноманітні припущення щодо обсягу ві робництва фірми № 1). Результатом якщо крива реакції для фірми № 2, тобто шкала До2*(До1), що співвідносить обсяг її виробництва з обсягом, котрий, на її думку, вироб лятиме фірма № 1. Якщо крива граничних витрат фірми № 2 відрізняється від такої ж кривої фірми № 1, крива її реакції якщо також відрізнятись за формою від відповідної кривої для фірми № 1. Наприклад, крива реакції фірми № 2 могла б матір вигляд, як зображено на малий. 1.2.

Крива реакції для кожної фірми підказує їй оптимальний обсяг виробництва за заданого обсягу її конкурента. У точці рівноваги кожна фірма планує обсяг відповідно до кривої своєї реакції, так що рівні виробництва в умовах рівноваги перебувають у точці перетину двох кривих реакції. Такий набір рівнів виробництва називаємо рівновагою Курно. За такої рівноваги кожна фірма ре ально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, й відповідно максимізує свій прибу струм.

Зауважте, що рівновага Курно є різновидом рівноваги Неша[1]. Слід пам'ятати, що при рівновазі Неша кожна фірма повністю реалізує свій потенціал, приймаючи як завдань обсяг виробництва конкурентів.

МАЛ. 1.2. Криві реакції фірм й точка рівноваги Курно. Крива реакції для фірми № 1 показує, стільки вон вироблятиме як функцію обсягу того, стільки, на її думку, вироблятиме фірма № 2. Знаки (*) в точках До- 0,50,75 й 100 відповідають прикладам, показаним на малий. 1.1. Крива реакції фірми № 2 показує обсяг її виробництва як функцію обсягу, який, на її думку, вироблятиме фірма № 1. У точці рівноваги Курно кожна із фірм правильно оцінює обсяг виробництва свого конкурента й відтак максимізує власний прибуток. Таким чином, жодна із фірм не порушити цієї рівноваги.

 як результат, жодна із фірм не має причин міняти свою виробничу політику. За рівноваги Курно кожен із дуополістів виробляє ту кількість, Яка максимізує його прибуток, приймаючи як завдань обсяг виробництва свого конкурента. Таким чином, жоден із дуополістів не має причин змінювати обсяги виробництва.

Припустімо, що початкові рівні виробництва фірм далекі від рівноваги Курно. Чи будуть фірми вирівнювати обсяги свого виробництва, щоб досягти рівноваги Курно? На шкода, модель Курно нічого невтомно говорять про динаміку перехідних процесів вирівню вання. Справді, протягом будь-якого процесу вирівнювання основне припущення мо делі, згідно із яким кожна із фірм припускає,

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація