Реферати українською » Педагогика » Принципи виховання


Реферат Принципи виховання

Страница 1 из 7 | Следующая страница

1. Виховання та місце в цілісному педагогічному процесі

Поняття виховання одна з центральних у педагогіці. Трактування його змінювалася з часом і сьогодні є кілька визначень. На думку педагогів, в т. год. Полякова С.Д., існує менше трьох значень поняття виховання: широке, середнє і вузьке (професійне).

У широкому значенні виховання тлумачать як впливом геть зростаючого людини довкілля – природної, соціальної чи, трішки конкретніше, передача від "старшого покоління молодшому досвіду, накопиченого людством, тобто. знань, умінь, навичок, моральних цінностей, культури.

У середньому значенні виховання сприймається як цілеспрямоване створення умов розвитку людини (Мудрик А.В.). Під такий визначення підходить всяке педагогічне вплив.

У вузької трактуванні виховання це цілеспрямоване впливом геть розвиток дитині.

Далі докладніше див.пед. словники, книжку С.Д. Полякова «>Психопедагогика виховання» з. 8–13. Розібратися з поняттями і виписати визначення: виховання, навчання, освіту, соціалізація, розвиток, формування, людина, особистість.

У професійному значенні найчастіше виховання окреслюється цілеспрямований, спеціально організований процес взаємодії педагогів тавоспитуемих з метою створення умов розвитку особистостівоспитуемих.

Виховання – різнобічний процес, до складу якого у собі різні види діяльності. Попри всю різноманітність трактувань терміна і своєрідності організації виховних взаємодій незмінною залишається сутність виховання. Сутність виховання у тому, що це зовнішнє (об'єктивне) стає надбанням внутрішнього (суб'єктивного), перетворюється на область людської свідомості, про те, щоб знайти вираження у подальшому поведінці й діяльності (>Бабанский, з. 94).

Щоб краще зрозуміти сутність виховання, слід вказувати назву специфічних рис.

1.Целенаправленность. Педагог повинен ясно бачити мета виховної роботи з конкретною класом, конкретної особистістю. Без мети виховання неможливо, але водночас виховні мети сховані від дитини, існують у свідомості педагога.

2.Двусторонность. З одного боку вчених беруть участь педагоги, з іншого і держава сама вихованці свідомо беруть участь у взаємодії з педагогом,т.о. виховні відносини носятьсубъектно-субъектний характер, тобто. дитина не лише об'єктом, який спрямоване виховне вплив педагога, а й суб'єктом, активно бере участі у виховний процес.

3.Многофакторность. За природою виховний процес носить багатофакторний характер. Це означає, що для становлення особистості відбувається під впливом школи, сім'ї, громадськості, позашкільних установ, приятельської компанії тощо. За словами О.С. Макаренка, виховує все: люди, речі, явища, але, передусім – батьки та педагоги.

4. Тривалість. Виховання – це тривалий, довгостроковий, безперервний і малопомітний процес. Виховання починається від його й триває все життя. У порівняні з вихованням, навчання, наприклад, чітко регламентовано тимчасовими рамками (урок, тема, чверть, рік), у навчанні за бажання педагог може швидко усунути прогалину знання учнів. Виховання ж вимагає тривалої та постійної роботи. Може бути різні за тривалістю акти виховного впливу – тривалі і миттєві (Макаренка – метод вибуху). У результаті виховання особистість вибирає відмови від жодних якостей чи формує нові риси, що потребує часу й зусиль.

5.Устремленность у майбутнє. Процес виховання спрямований у майбутнє, тобто. характерна віддаленість результатів: виховуємо зараз, а результат проявиться через тривалий час.

6. Комплексність. Виховання – процес комплексний. Неможливо виховати нащадка частинами, слід здійснювати вихід на цілісну особистість, йти до різнобічному вихованню.

7.Ступенчатий характер процесу виховання. За всієї перманентність виховного процесу треба брати до уваги вікові і особистісні зміни вихованців, спостерігати в розвитку і зміні.

8.Неодинаковость результатів дітей, що обумовлюється індивідуальністю, своєрідністю особистостей.

Отже, виховання має власну специфіку та є які з навчанням складової цілісного педагогічного процесу.

Мета як філософська категорія – усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності. Уміння поставити мета відрізняє діяльність людини з інших живих організмів.

Мета виховання – кінцевий результат виховання. Мабуть мисленне уявлення у тому, яким у кінцевому підсумку має стати людина.Извечна мрія людства про постійному вдосконаленні особистості. Для людини доцільно і природно різнобічніша розвиток,т.о. мета виховання – різнобічніша розвиток людини. Ця мета ідеальна, перспектива тривала. Сьогодні неї говоримо, але цілком вона недосяжна. Чому? – Мета визначається економічними можливостями, соціально-політичними умовами суспільства. Сьогодні наша система освіти неспроможна гарантувати кожної дитини повноцінне різнобічніша розвиток. Але від неї годі, до неї слід прагнути і використовувати усі наявні ресурси.

Яка мета виховання у суспільстві?, ніж проводити дозвілля у виховній роботі?, чого ми повинні прагнути? Мета виховання – цілеспрямоване впливом геть розвиток потреб і здібностей особистості саморозвиватися (Поляков С.Д. з. 99). Мета виховання – людина. Як це пояснити:

– визнання дитині, що розвивається людини, вищу харчову цінність, повагу своєрідності та унікальність кожної дитини;

– розвиток в дитини природних задатків, індивідуальних здібностей, максимальне вдосконалення сутнісних сил людини;

– створення сприятливих умов розвитку,

– орієнтація На цей конкретне суспільство.

Ідеальна мета конкретизується іншими, ближчими цілями, тому існує ієрархія цілей. Цілі може бути:

– головні чи стратегічні, які передбачають суттєва зміна особистісних якостейвоспитуемих;

– робочі чи тактичні, які передбачають вирішення тих чи інших завдань виховання у тому чи іншому етапі формування особистості;

– одномоментні чи оперативні,осуществляющиеся відразу після їх виникнення та які надають безпосереднє зміну ходу дій.

Отже, загальна мета виховання – розвиток особистості. Пригадаємо, що успішний розвиток це істотну й необхідне рух, зміна за висхідною, від нижчого до вищої, від простого до складного.

Розвиток у педагогічному сенсі – взаємопов'язаний процес кількісних і якісних змін - у людині. Розвиток у різні аспекти – фізичне, психічне, соціальне та інших.

На розвиток дитини впливають різноманітні чинники. Зовнішні – це середовище й виховання та внутрішні – це спадковість і активність особистості самої дитини. Який із них важливий? – Виховання. Постараємося довести: це цілеспрямований процес, який чинять професіоналами педагогами чи батьками, зацікавлені у вихованні своїх дітей, виховання може коригувати вплив середовища, сприяти через створення умов прояву індивідуальних задатків і здібностей.

Рушійними силами виховання з погляду методології є суперечності. Вони може бути внутрішніми зовнішніми.

Внутрішні:

1. Протиріччя між зростаючими соціально значимими завданнями, що треба вирішити вихованцю і тих можливостями, які обмежують його вчинки, і дії вирішенні цих завдань (треба й можу).        

2. Між зовнішніми вимогами до дитини і внутрішніми спонуканнями, мотивами, прагненнями (треба й хочу).

3. Між рівнем домагань дитину і рівнем можливостей (хочу і).

4. Між мотивами – боротьба мотивів (хочу і хочу).

Зовнішні (справляють негативний вплив виховання):

1. Невідповідність виховних впливів зі школи і середовища;

2. Невідповідність виховних впливів суб'єктів виховання.

Через війну дозволу створюваних протиріч особистість піднімається новий рівень розвитку.

Закономірність (у філософії) – це об'єктивно існуюча, стійка, актуальна, необхідна і істотна зв'язок між явищами і процесами, характеризує їхній розвиток.

Педагогічна закономірність – об'єктивно існуюча, стійка, актуальна, необхідна і істотна зв'язок явищ виховання, забезпечує їх існування й поступальний розвиток.

Закономірності – головні елементи педагогічної теорії, але є кілька підходів до висвітлення цього питання.

За одним із визначень (Мудрик А.В.) виховання – цілеспрямоване створення умов розвитку людини. Беручи його до уваги, назвемо спочатку закономірності розвитку.

1. Розвиток залежить від становища дитини на суспільстві. Саме становище дитини залежить від соціально-економічних умов (у старовинному суспільстві період дитинства малий, процес старіння йде швидко, двадцятирічні людина вже міг би бути старійшиною, а час дитинство тривалішою від, до 18 і до 20 років).

2. Нерівномірність розвитку обумовлена різною спадковістю і досвідом участі у діяльності.

3. Розвиток особистості безпосередньо з її активністю.

Закономірності виховання

1. Процес виховання обумовлений соціально-економічними потребами й потенційними можливостями суспільства. (На межі 17–18 століть – розвиток економічної і політичною сфери – реформи Петра I – розвиток освіти і традиції виховання молоді – морські,навигатские школи, «Юності чеснезерцало»).

2. Виховання що розвивається особистості відбувається у процесі включення їх у діяльність й спілкування. Поза роботи і спілкування людина не розвивається.

3. У вихованні все зовнішнє трансформується через внутрішнє.

4.Взаимообусловленность всіх компонентів виховної діяльності

У підручниках педагогіки даються та інші погляди це питання, вони мають вивчити самостійно.

Закономірності об'єктивні і незмінні. За підсумками закономірностей розвитку та виховання виробляються принципи виховання.

Принцип (у філософії) це керівна ідея, основне правило, вимогу до роботи і поведінці, що з встановлених наукою закономірностей.

Принцип виховання – це науково обгрунтована вимога до діяльності педагога, що з науково обгрунтованих закономірностей. Назвемо основні засади.

1. Зв'язок виховання з життям.

2. Виховання в різноманітної діяльності.

3. Виховання особистості колективі (О.С. Макаренка)

4. Стимулювання активності формованої особистості, дитячої самодіяльності (самостійної діяльності) разом із педагогічним керівництвом.

5. Облік вікових і індивідуальних особливостей дітей (>Л.С. Виготський).

6. Гуманне ставлення до дитини.

7. Повага до постаті дитини на поєднані із розумної вимогливістю щодо нього.

8. Покладання «позитивне» у дитини.

9. Принцип системності, оптимального відбору змісту, методів, форм, прийомів виховання підлеглих педагогічним цілям.

Принципи змінюються з часом, і це однією причиною те, що у різних підручниках пропонуються різні погляди це питання і із нею слід познайомитися самостійно.

Логіка виховного процесу визначається її структурою і передбачає за його організації (будь-якою завершеному часовому відрізку в будь-якій конкретної історичної ситуації) такі етапи:

1. Висування педагогічних завдань (виховних іорганизационно-практических);

2. Відбір змісту і засобів, форм, методів, прийомів);

3. Реалізація змісту і засобів (організаторська діяльність із рішенню педагогічних завдань);

4. Аналіз і - оцінка результатів.

При пропуску однієї з етапів, виховна робота утрачає будь-який сенс. Не висуваючи завдань не можна будувати висновки про результатах, а чи не аналізуючи проведену роботу її результати неможливо завдання для майбутньої діяльності.

Логіка виконання конкретні дії, тобто. логічна послідовність, зазвичай суб'єктивна і від обраної тактики. Якщо ж «тактична логіка» входить у в протиріччя з об'єктивної логікою виховного процесу, вона дає збій, руйнує загальний метод організації. Зт.з. логіки недоцільні педагогічні дії, які ведуть до досягнення виховної цілі й рішенню стратегічних педагогічних завдань. Випадково обрана форма, випадкове засіб, необдуманий метод можуть зруйнувати загальну логіку виховного процесу. Виховний процес має бути послідовним. Це означає як сам порядок дій, а й логічно послідовну позицію педагога використання коштів, методів і прийомів. Наприклад, випадкова скасування усталеним традиції аналізу проведеного справи як руйнує логіку зовнішньої організації життя дитячого колективу, а й у свідомості вихованців починаєш сумніватися в обов'язковості аналізувати своєї діяльності

Отже, загальна логіка виховного процесу носить об'єктивного характеру на практиці нею слід керуватися як законом, а порушення закону загрожує серйозними наслідками.

Система – це сукупність належним чином пов'язаних елементів, їхнім виокремленням єдине ціле.

Виховна система – внутрішньо інтегроване єдність впливу всіх виховних коштів, дій, чинників, організаційних форм, які у даній установі для реалізації педагогічних цілей.

Виховання як система є єдність наступних компонентів:

– цільової;

– мотиваційний;

– змістовний;

–операционно-деятельностний;

– результативний.

Інтеграційний єдність системи досягається через здійснення двох взаємозалежних діяльностей – діяльностіпедагога-воспитателя і забезпечення діяльності вихованця.

2. Виховні системи школи

 

Багато педагогів в нас у країни й там дійшли висновку, що – то окрема сферапед. роботи і вона може розглядатися як доповнення до навчання й освіті. Натомість, завдання навчання дітей і освіти неможливо знайти ефективно вирішені не маючи виходу до сферу виховання, отже необхідний системний підхід допед. процесу. До системному підходу педагогів привели інтеграційні процеси у сфері виховної діяльності, що змусили розглядати навчальний заклад цілісно, як організм, де всі взаємозалежне і підпорядковується певної загальної ідеї. Практика окремого педагогічного кошти зазнає фіаско, необхідний не прийом, не метод (хіба що «універсальний» він був), а система, до цього часу ще існує думка, які можна займатися журналістською й удосконалювати окремо моральне, окремо розумовий, окремо фізичне вихованні тощо.

Системний підхід розглядає будь-який елемент шкільного життя зт.з. його тісний взаємозв'язок, у ставленні до ціломусоциально-педагогическому організму школи. У різних джерелах понад 40 кримінальних визначень системи та різних родинних понять. У тому числі виховна система сприймається як особлива категорія, куди входять у собі систему інших понять і категорій. Ці родинні поняття слід розрізняти.

Система – сукупність належним чином пов'язаних елементів, їхнім виокремленням єдине ціле.

Педагогічна система – будь-яке об'єднання людей, спеціально створене для реалізації цілей навчання і виховання.

Виховна система – внутрішньо інтегроване єдність впливу всіх виховних коштів, дій, чинників, організаційних форм, які у даній установі для реалізації педагогічних цілей.

Виховна система школи комплекс цілей, діяльності з реалізації, відносин, народжуваних у цій діяльності між її учасниками, управляючих дій педагогів та самих дітей, і навіть впливів освоєної школою середовища.

Система виховної роботи – найчастіше сприймається як сукупність деяких виховних справ, форм, заходів, підібраних цілеспрямовано.

Виховна робота – організована колективна (групова) діяльність, куди входять вихованців в заплановані педагогом взаємини спікера та виконує функцію перекладу соціальних значень нашому житті в особистісний сенс.

Як феномен педагогічної дійсності, виховні системи школи існували набагато раніше появи відповідної термінології і теоретичного осмислення даного педагогічного явища. Він був описано й розроблено в працяхЛ.И. Новикової, В.А.Караковского, О.Г. Куракіна та інших.

Не кожну школу вважатимуться виховної системою. У педагогічної літературі визначаються ознаки виховної системи школи.

1. Цілісність – незвідність будь-який системи від суми їхнім виокремленням її частин 17-ї та невиводимість із якоїсь частини системи її властивостей в цілому.

2.Структурность – зв'язку й відносини елементів системи упорядковуються у певну структуру, що визначає поведінка системи загалом.

3. Взаємозв'язок системи з середовищем. Характер системи то, можливо закритим чи відкритим: 1-ї – якщо вона щось змінює у середовищі і 2-ї – якщо надає певний вплив на середу.

4. Ієрархічність – кожен компонент системи м.б. своєю чергою

Страница 1 из 7 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація