Реферати українською » Педагогика » Історія Формування и розвітку форм організації навчання у світовій Теорії та практіці


Реферат Історія Формування и розвітку форм організації навчання у світовій Теорії та практіці

Історіяформування йрозвитку форморганізаціїнавчання усвітовійтеорії тапрактиці


1. Суть форморганізаціїнавчання.Класифікація

Уісторіїсвітовоїпедагогічної практикивідомінайрізноманітнішіформиорганізаціїнавчання.Формиорганізаціїнавчання –зовнішнєвираженняузгодженоїдіяльностівчителя іучнів, щоздійснюється увстановленому порядку й впевномурежимі.

>Їхвиникнення,розвиток,удосконалення йпоступовевідмирання окремих із нихпов'язане ізвимогами,потребамирозвиваючогосуспільства.Кожнийновийісторичнийетап урозвиткусуспільстванакладаєсвійвідбиток й наорганізаціюнавчання. Урезультатіпедагогічна науканакопичилазначнийемпіричнийматеріал уційгалузі.Постало запитання пронеобхідністьсистематизаціїрізноманітності форморганізаціїнавчання,виділеннянайбільшефективних, щовідповідають духу години,історичнійдобі.

У зв'язку ізцимвченими було бвиділенотакіоснови длякласифікації форморганізаціїнавчання:кількість й складучнів,місценавчання,тривалістьнавчальної роботи.

Закількістюучнівформиподіляють наколективні,групові,парні таіндивідуальні. Замісцемпроведеннянавчаннярозрізняютьшкільні (уроки, робота вмайстернях,лабораторіях, напришкільнійділянці) йпозашкільніформи (>домашня робота,екскурсії). Затривалістюнавчаннярозрізняютькласичний урок (45хв.),урок-пара (90хв.). Задидактичнимицілямиформикласифікують на:формитеоретичногонавчання (>лекція, факультатив,гурток,конференція),комбінованогонавчання (урок,семінар,домашня робота,консультація), практичногонавчання (>практикуми,праця вмайстернях, напришкільнихділянках).Всіорганізаційніформинавчаннятісноміж собоювзаємопов'язані: самівирішують заподіянняуспішногозасвоєння знань (урок,екскурсія),інші –забезпечуютьтворчезастосуванняцих знань напрактиці (>практикуми,виробнича практика).

>Вибір форморганізаціїнавчаннязалежить відосновнихзавданьосвіти йвиховання,особливостейзмісту предмета,конкретнихцілейзаняття,навчальнихможливостейучнів,способівкерівництвавчителемпізнавальноюдіяльністюучнів.

Кожна з формнавчаннямає свою структуру, котравідображаєвпорядкованість всіхїїелементів,ознак. Так, для урокунайбільшхарактернимиєтакіознаки: дидактична позначка,обсягнавчальногоматеріалу, постійна складучнів,керівництво із боцівчителя зурахуванням їхньогоіндивідуальнихможливостей,послідовністьрізнихвидівдіяльностівчителя іучнів,оволодінняучнямисистемою знань,умінь йнавичок,регламентований годину,певнемісце зарозкладом.

Ушколімаємісцеурочна йпозаурочнаформинавчання, вкожній із яківикористовуєтьсяфронтальна,групова таіндивідуальнаформиорганізаціїнавчальної роботи (їхніщеназиваютьзагальними формамиорганізаціїнавчання).Конкретними формамиорганізаціїнавчанняє: урок, практикум,семінарські йфакультативнізаняття,навчальніекскурсії,співбесіда,індивідуальні тагруповіконсультації,домашня роботаучнів (їхньогощеназиваютьспеціальними формамиорганізаціїнавчання).

2. Історія форморганізаціїнавчання

>Доцільністьзастосуваннятої чиіншоїформивизначаєтьсяконкретноюдидактичноюметою,змістом й методаминавчальної роботи. Історіярозвитку школизнаєрізнісистеминавчання:індивідуально-групова (>середньовіччя),класно-урочна (>виникла вХУІ-ХУП ст.),взаємногонавчання (>белл-ланкастерська, XVIII ст.),індивідуалізованогонавчання (>дальтон-план, XX ст.),лабораторно-бригадненавчання (20-ті р. XX ст.,радянська школа), "планТрампа" (США, XX ст.),навчання методомпроектів (XX ст.).Найстарішоюформоюнавчальногопроцесу, щобересвій вушко ізсивоїдавнини,єіндивідуальна форманавчання.Виникла удавнійрабовласницькійдержаві (Вавилон,Єгипет, Китай,Індія таін.)Сутьїїполягає до того, щоучнівиконують заподіянняіндивідуально,вдома увчителя чиучня.Допомогавчителянадається чибезпосередньо, чиопосередковано,тобтонаданаучню шляхомвивчення нимпідручника, авторомякого був сам вчитель.Прикладомбезпосередніх таіндивідуальнихконтактів вчителя таучня всучаснихумовахє репетиторство.

>Індивідуальна формаорганізаціїнавчання бувєдиною вантичнічаси, вперіодсередньовіччя, адеякихкраїнах широковикористовувалася до XVIIIстоліття. Унаступніперіодирозвиткусуспільства вондомінувала впрактицісімейноговихованнязаможних верстсуспільства (>наприклад, удворянськийсім'ях, узаможнихсім'яхіншихпрошарківсуспільства).

>Які жпереваги танедолікицієїформинавчання, що, із одного боці, сталипідставою того, що уформі репетиторства воназбереглася й у наше годину, а ізіншого – уже XVIIстоліттіпоступиласямісцемновим формаморганізаціїнавчальногопроцесу?

>Головноюперевагоюіндивідуальногонавчанняє ті, що воно тадозволяєповністюіндивідуалізуватизміст,методи йтемпинавчальноїдіяльностідитини,спостерігати закожноюїїдією іоперацією прирозв'язуванніконкретнихзавдань;стежити заїї рухом віднезнання дознання,своєчасновноситинеобхіднікорекції як в діяльністьучня, то й увласну діяльністьвчителя,пристосовуючись доситуації, котрапостійнозмінюється, але йзалишаєтьсяконтрольованою із боцівчителя й із боціучня. Усіцедозволяєучнютрудитисьекономно, воптимальний для собі годину,постійноконтролювативитративласних сил,досягаючивисокихрезультатівнавчання.Зрозуміло,індивідуальненавчанняпередбачаєнаявність вчителя ізвисокоюпедагогічноюкваліфікацією.Поряд ізвідзначенимиперевагамиіндивідуальненавчаннямає і ряднедоліків, за що уже у XVIстолітті йогорізкокритикують. Це йогонеекономність,певнаобмеженістьвпливувчителя,обумовленапереважнодоведенням досвідомостіучнязавданьнавчання йперевірки йоговиконання;обмеженістьспівробітництва ізіншимиучнями, що негативновпливало на процессоціалізаціїучня,формуваннявмінняпрацювати вколективі. Вісьчомузначенняіндивідуальногонавчання,починаючи уже із XVI ст.,неухильноспадає йпоступаєтьсямісцеміндивідуально-груповійформіорганізаціїнавчальногопроцесу. Сутьцієїформиполягає до того, щозаняттявчитель проводити уже не із однимучнем, а ізцілоюгрупоюрізновіковихдітей,рівеньпідготовки які буврізним. У зв'язку ізцим вчитель провівшинавчальну роботу ізкожнимучнемокремо.Вінпочерговоопитував шкірногоучня,кожномуокремопояснювавновийматеріал,дававіндивідуальні заподіяння.Рештаучнів уцей годинувідволікалась,кожензаймавсясвоїмисправами. Це дозволялоучнямприходити до школи за годину – на початку, всередині йнавіть вкінцінавчального року й за годину дня.

3.Класно-урочна система.Їїмодернізація

якіндивідуальна, то йіндивідуально-групова формаорганізаціїнавчання уже вкінці XVI — на початку XVIIстоліття незадовольнялапотребисуспільства як укількісному, то й вякісномупланіпідготовкипідростаючихпоколінь.Переважнакількістьдітейзалишалася неохопленоюнавчанням, а тих, щонавчалися,здобувалилишеелементарнінавичкичитання, листи,рахунку. Намежі XV й XVIстоліть уЄвропівиникаєгостра потреба восвіті,викликанарозвиткомрізнихгалузей, ремесел йторгівлі,підвищеннямролі духовного життя –відродженням улітературі,мистецтві,архітектурі,науці. Усіцеспричиниловиникненнямасовогонавчаннядітей.Виниклаконцепціяколективногонавчання, котравперше бувзастосована вбратських школахБілорусії та України (XVI ст.) й сталазародкомкласно-урочноїсистеминавчання.Теоретичноця система бувобґрунтована й широкопопуляризувалася у XVII ст.Я.А.Коменським. У наш годинуця формаорганізаціїнавчання,зазнавшизначноїмодифікації ймодернізації,єосновною до шкіл світу, Незважаючи тих, що класу й уроку якдидактичнимпоняттям уже понад 350 років.

Учому сутькласно-урочноїсистеми якспецифічноїформиорганізаціїнавчальної роботи?Відповідь наце запитанняміститься в тихийособливостях, котрівластивіційсистемі.Найважливішими із нихє:

-учніприблизно одноговіку йрівняпідготовкиутворюютьклас,якийзберігає вцілому постійна склад всеперіоднавчання;

-клас працює заєдинимрічним планом йпрограмою згідно ізпостійнимрозкладом.Внаслідок цогодітиповинніприходити до школи до одного й тієї ж годину року й взаздалегідьпогоджений годину дня;

-основноюодиницею зайнятиє урок;

- урок, як правило,присвячений одномунавчальному предмета,темі, врезультатіучні класупрацюють над одним й тім жматеріалом;

-роботоюучнів науроцікеруєвчитель,віноцінюєрезультати роботи із свого предмета,рівень знань шкірногоучня,зокрема, й вкінцінавчального рокуприймаєрішення пропереведенняучнів донаступного класу.

>Навчальнийрік, день,розкладуроків,канікули,перервиміж уроками –цетакожприкметикласно-урочноїсистеми.

>Їїпереваги:чіткаорганізаційна структура, щозабезпечуєвпорядкуваннявсьогонавчально-виховногопроцесу;простекерування ним;можливістьвзаємодіїдітейміж собою впроцесіколективногообговоренняпроблеми,колективногопошукурозв'язаннязавдань, постійнаемоційнийвпливособистостівчителя научнів, їхньоговиховання впроцесінавчання;економністьнавчання,оскількивчитель працюєодночасно іздостатньо великоюгрупоюучнів,створюєумови дляпривнесенняелементузмагання внавчальну діяльністьшколярів й, разом із тім,забезпечуєсистематичність тапослідовністьнабуття знань. Однак, не можна надційсистемі йсуттєвихнедоліків, асаме:класно-урочна системаорієнтованапереважно насередньогоучня,створюєнепосильнітруднощі дляслабкого йзатримуєрозвитокздібності убільшостісильних;створює длявчителятруднощі приврахуваннііндивідуальнихособливостейучнів, ворганізаціїіндивідуальної роботи із ними як зазмістом, то й за темпами й методаминавчання; незабезпечуєорганізованеспілкуванняміж старшими ймолодшимиучнями тощо. ">Робота внав'язаномутемпі, —відмічала Є.Паркхерст усвоїхкритичнихвисловлюваннях на адресоюкласно-урочноїсистеми, –це неволя,цепозбавленняучнясвободипрацювати увідповідностізісвоїмиздібностями".

>Класно-урочна система, на думку Ч.Куписевича,нав'язуєучнямштучнуорганізацію роботи,примушує дочастоїзмінипредметівпротягом короткихпроміжків годині нарезультаті чогоучні неможуть довестирозпочаті справ докінця,продумати їхні,поглибити своїзнання.Дзвінок, –цейтиповий атрибуткласно-урочноїсистеми, не лишевизначає годину роботи йвідпочинкудітей, але й і укінці рокувідміряє годину, заякий смердотіповиннівідзвітуватися про своїдосягнення зацілийрік роботи. Упідсумку саміучніпереводяться донаступного класу, аінші — нехайслабкі лише ізякогось одного предмета –залишаються надругийрік, хоч прикращійорганізації роботи смердоті могли б ізуспіхомпозбутисяцихупущень.Жорсткістьрозкладущотижневих позичити вшколі,якийнав'язує усімдітямоднаковий темп роботинезалежно від їхньогоздібностей,сприяєдругорічництву.

>Безсумнівно,критичнівисловлювання на адресоюкласно-урочноїсистеми, що особливопоширилися ізкінцяминулогостоліття, як правило,справедливі й сталиосновоючисленнихпошуків йвчених-педагогів, йвчителів-практиків, із одного боці, нових системнавчання, й ізіншого –шляхівудосконалення,модифікації імодернізаціїкласно-урочноїсистеми,організаціїнавчання увідповідності ізновимивимогамирозвиваючогосуспільства йдосягненнямипсихолого-педагогічної науки.

>Спробуємо,однак,розглянутиїї,застосувавшисистемнийпідхід як методпізнанняскладнихоб'єктів.Практичнимінструментомздійснення системногопідходуєсистемно-змістовадекомпозиціяоб'єктавивчення. Сутьїї до того, щооб'єктрозглядається як система. Абудь-яка системамаєпевнийнабірхарактернихознак, котріміж собоюмаютьфункціональнізв'язки йскладаютьчітку структуру, щозабезпечуєфункціонуванняданогооб'єкта якцілого. Такимиознаками, як ми уже неодноразовозгадували,єфункціясистеми,рівеньїїієрархії,системотвірнийчинник,елементисистеми,елементна структура,наявністьвзаємодіїелементів,емерджентнавластивістьсистеми,реляційнийвпливцієївластивості наелементисистеми таїїелементну структуру.Системнадекомпозиція –церозглядданогооб'єктакрізь призмусистемних характеристик цогооб'єкта яксистеми. Отже,розглянемоці характеристики.Функціясистеминавчання: забезпеченнязасвоєнняучнямисистеми знань,умінь йнавичок,емоційно-оцінних норм тадосвідутворчоїдіяльності, атакож їхньогофізичний,розумовий,психічнийрозвиток йвиховання шкірногоучнязісталогоучнівського складувпродовжусього годининавчання,починаючи із Першого йзакінчуючиостаннім днемнавчання.

>Рівеньієрархії: системанавчанняєформоювзаємодії "вчитель –учні –навчальніпредмети", йрівеньїїієрархіїокреслюєтьсяцимтрикутником. Ценапівзакрита йнапіввідкрита система,оскільки вонмає своїзаконифункціонування йводночастіснопов'язана ізусімасуспільнимиінститутами,батьками,громадськістю, Державою.

>Системотвірнийчинниксистеми:зовнішнімєцілінавчання,виховання йрозвитку,сформульованісуспільством йприйнятішколою яксуспільнезамовлення;внутрішнім —закономірністьнавчання, сутьякоїполягає до того, що процесзасвоєннярозпочинається ізколективної,продовжуєтьсягруповою йзакінчуєтьсяіндивідуальною формаминавчання.

>Залежно відспрямування наперший планвисуваютьсяцілінавчання чицілірозвитку, чицілівиховання.

>Елементамисистеминавчанняєформиорганізаціїнавчання якзовнішнєвираженняузгодженоїдіяльностівчителя іучнів увиглядіколективної,групової таіндивідуальної форморганізаціїнавчання.

Ос-кільки восновінавчаннялежитьвзаємодія "вчитель —учень —навчальнийпредмети",її структуракеруєтьсясхемоюзв'язків, котравизначається такоюзакономірністю: процесзасвоєнняпочинається ізколективної,продовжуєтьсягруповою йзакінчуєтьсяіндивідуальноюформоюнавчання.Взаємодіярізних форморганізаціїнавчанняєнайістотнішоюхарактеристикоюсистеминавчання,оскільки лишевзаємодіяелементів йсистеми приводити допоявиемерджентноївластивостісистеми.

>Емерджентнавластивістьсистеминавчання — система знань з шкірногонавчального предмета у шкірногоучня як йоговласненадбання,піднятийрівеньрозумовогорозвитку тависокийступіньвихованості.

>Реляційнийвпливсистемноївластивості вноситикорекцію уформивзаємодії вчителя,учнів й предметавивчення та структуруцих форм.Якіхарактерніознакикласно-урочноїсистеминавчання?Системнавластивістькласно-урочноїсистеминавчанняможез'явитисялише заумови, щовпродовжусьогонавчаннязберігатиметься постійна складучнів укожній звіковихгруп-класів.Основна формаорганізації — урок,якийєзакінченою зазмістомчастиноюпроцесунавчання,маєоднаковутривалістьпротягомусьогоперіодунавчання.Чергуванняуроківздійснюється за повторюєморозкладом. Урок —це формавзаємодії вчителя йсталого складуучнівмакрогрупи. Умежах шкірного конкретного урокуможутьіснуватирізнівзаємодії: вчитель —клас,клас — група, вчитель —учень,клас —учень, група —учень,учень –учень тощо.

Отже,класно-урочна формаорганізаціїнавчання заусімасистемнимиознаками, засвоєюсуттюєсистемоюнавчання.

>Першуспробумодернізаціїкласно-урочноїсистемиорганізаціїнавчаннязробили вкінці XVIII – на початку XIX ст.англійськийсвященик А. Белл йвчитель Дж. Ланкастер.Поштовхом до цого ставшиперехід відмануфактури докрупноїмашинноїіндустрії, щопотребувалавеликоїкількостіробітників, котрі були б хочелементарнограмотними. Для їхньогопідготовкинеобхідно було бзбільшитикількістьшкіл, авідповідно і контингентучителів, котрінавчали бзначнобільшукількістьучнів. Таквиникламодифікованакласно-урочна системаорганізаціїнавчання подназвоюбелл-ланкастерська системавзаємногонавчання, названа заіменамиїїзасновників йвикористана авторами вАнглії таІндії. Сутьцієїсистемиполягала до того, щостаршіучніспочатку подкерівництвом вчителя самвивчалиматеріал, апотім,отримавшивідповіднуінструкцію,навчали тихий,хто знавши менше. Це дозволяло одномувчителюнавчатиодразубагатьохдітей,здійснюватимасове їхньогонавчання, але й самаякість цогонавчання буввкрайнизькою.Цим йпояснюється ті, щобелл-ланкастерська система має неотримала широкоговикористання. У ХІХ – на початку XX ст. особливоактуальним уподальшійрозробціорганізаційних формнавчаннястає запитанняіндивідуалізаціїнавчанняучнів ізурахуваннямособливостей й їхнірозумовогорозвитку.З'являються йвідповідніформивибірковогонавчання. У бувзаснована так кликанабатівська система, котраподілялася надвічастини.Першачастина —цеурочна робота ізкласом вцілому, а другаіндивідуальнізаняття ізтимиучнями, котріпотребували таких зайняти: чи у тому,щоб невідставати відзагальноприйнятих норм, чи ізтими,хтовиявлявбажанняпоглибити своїзнання,тобто ізтими,хтомає порівняновисокіздібності. Зостанньоюкатегорієюпрацював вчитель, а ізучнямименшздібними татими, щовідставали,працювавпомічник вчителя.Одночасно вЄвропі сталастворюватися так кликанаманнгеймська система.Маннгеймська система, названа так занайменуванняммістаМаннгейм, де вонвперше бувзастосована,характеризується тім, що призбереженнікласно-урочноїсистемиорганізаціїнавчання,учні, взалежності від їхньогоздібностей,рівняінтелектуальногорозвитку йступеняпідготовки,розподілялися покласах наслабких,середніх тасильних.

>Засновникцієїсистеми ЙозефЗіккінгер (1858 – 1930 рр.)пропонувавстворюватичотирикласи,відповідно доздібностейучнів:

1.Основнікласи – длядітей, щомаютьсередніздібності.

2.Класи дляучнів ізнизькимиздібностями, котрі "як правило, незакінчують школу".

3.Допоміжнікласи – длярозумововідсталихдітей.

4.Класиіноземнихмов чи ">перехідні"класи длянайбільшздібнихучнів, котріможутьпродовжуватинавчання всередніхнавчальних заставах.

>Відбір докласіввідбувався наосновірезультатівпсихометричнихобстежень, характеристикучителів таекзаменів.Й.Зіккінгервважав, що взалежності відуспіхівучнів смердотізможутьпереходити відоднієїпослідовностікласів доіншої, але й цогомайже невідбувалося,оскільки система має не даваламожливостіслабкимучнямдосягативисокогорівня.Програмнівідмінності вцихкласах несприялиствореннюреальних умів таким переходами.

>Маннгеймська системанавчання мала багатоприхильників, особливо вНімеччині, вперіод передпершоюсвітовоювійною.Деякіположенняцієїсистеми булисприйняті позитивно уФранції,Росії,СІЛА,Бельгії таіншихкраїнах світу.Елементицієїсистемизбереглися йсьогодні впрактиці роботи Сучасної школи вАвстралії, США таАнглії. Так було вАвстраліїіснуютькласи для более йменшздібнихучнів; СШАпрактикуютьсякласи дляучнів, котріповільнонавчаються та дляздібнихучнів; вАнгліїманнгеймська системаслугуєосновою длястворенняшкіл, контингентучнів якікомплектується наосновітестуваннявипускниківпочатковихкласів.

Уцілому ж,теоретичніпостулатицієїсистеми йниніповсюдно справедливокритикуються,підкреслюється, що вонпобудована напомилковомууявленні провирішальнийвпливбіопсихологічнихфакторів накінцевірезультатирозвиткуучнів; що вонапринижуєвпливцілеспрямованоївиховноїдіяльності наформуванняособистостіучня, несприяєможливостірозвитку уньогосоціальнообумовлених потреб таінтересів. КонцепціюЙ.Зіккінгера тазаснована нимманнгеймська системаорганізаціїнавчаннявиявилися явнонеспроможними для широкоговикористання напрактиці.Єдинимелементомсистеми, щоєприйнятнимособливостямсучасногорозвиткупсихолого-педагогічної науки та практики роботипередовихшкіл,є такзванеспеціалізованенавчання. Уреальнійпедагогічнійдійсності воно тавтілюється увиглядіспеціалізованихшкіл дляобдарованихдітей, котріпроявляютьздібності допоглибленоговивченняпредметівпевнихгалузей знань –гуманітарних,математичних тощо.

4.Системинавчання ХХстоліття

організаціянавчанняіндивідуальнийкласний

УЄвропі й США перевищив на початку XX ст. було бапробовано багато системнавчання,спрямованих на забезпеченняіндивідуальноїактивноїсамостійноїнавчальної роботишколярів.Найбільшрадикальною із них був системаіндивідуалізованогонавчання, щовпершезастосуваласявчителькоюЕ.Паркхерст впершомудесятиріччі XX ст. вмістіДальтон (штат Массачусетс).Ця системаввійшла вісторіюпедагогіки й школи подназвоюДальтон-план.її частоназиваютьлабораторною чисистемоюмайстерень.

>Педагогічне кредо авторацієїсистемиполягало внаступному:успіхнавчальноїдіяльностізалежить відпристосування темпу роботи вшколі доможливостей шкірногоучня, йогоздібностей;традиційна організаціянавчання, вякійпереважає діяльністьвикладання наддіяльністюнавчаннязамінюєтьсяорганізацією, децентральноюєсамостійнанавчальна діяльністьучнів, афункціївчителязводятьсялише дотактичноїорганізаціїцієїдіяльності.Класизамінюютьсялабораторіями чипредметнимимайстернями, уроки, атакожпоясненнявчителем новогоматеріалувідмінялися.Учень працює влабораторіях чимайстерняхіндивідуально наосновіотриманого від вчителя заподіяння й принеобхідностізвертається задопомогою довчителя,якийпостійноперебуває вційлабораторії чимайстерні.

На початкунавчального рокуучнямвидавалися заподіяння нарік із шкірного предмета.Річні заподіянняконкретизувалися вмісячнихзавданнях йучнізвітували увстановленийтермін.

>Отримавширічні тамісячні заподіяння,учніписьмовозобов'язувалисявиконати їхні увстановленийтермін. Дляуспішноїнавчальної роботиучнізабезпечувалися всіманеобхідниминавчальнимипосібниками,інструкціями, атакожкористувалисяконсультаціямивчителя-спеціаліста ізданогонавчального предмета.Єдиного для всіхрозкладу зайняти не було б.Колективна роботаздійснюваласяпротягомоднієїгодини на день,решту години —індивідуальна робота впредметнихмайстернях,лабораторіях.Щобстимулювати роботуучнів,датиїмможливістьпорівнювати своїдосягнення іздосягненнямиіншихучнів,вчительскладавспеціальнітаблиці, в якіщомісяцявідмічавхідвиконанняучнямизавдань.Дальтон-план малосприявсистематичномуоволодіннюучнямисистеми знань.Вони були вонифрагментарними, неохоплюваливсьогооб'ємунеобхідної йдостатньоїінформації про природу, сус-пільство,техніку й культуру.Крім того,Дальтон-планпороджувавнездоровуворожнечуміжучнями,призводив дозатративеликоїкількості години навиконаннязавдань.Дальтон-планотримаввисокуоцінкувідомихамериканськихпедагогів –подружжяДьюї ташвидко ставширозповсюджуватися впрактиці роботишкілбагатьохкраїн. Аліприжитисяйому наджодній стране світу. Удругійполовині 20-х років удещозміненомувиглядідальтон-планнамагалися перенести дорадянської школи.Основні його ідеї було бвтілено влабораторно-бригаднійорганізаціїнавчання, заякоїзамістькласівстворювали «>лабораторії»,учнівподіляли наневеликігрупи-бригади (по 5—7осіб),вчилися уцихгрупах заспеціальнимипідручниками («>робочими книжками»),виконувалискладенівчителемденні,тижневі,місячні «>робочі заподіяння» із шкірногонавчального предмета. Учительвиконував при цьомуфункції консультанта. Формазвітності мала неіндивідуальний, а так званьколективний характер йполягала до того, щозвітувався одинучень відіменіусієїгрупи (ланки). Аліневдовзіця системапродемонструвала своюнеспроможність.Рівеньпідготовкиучнів, їхнього відповідальність зарезультатинавчаннязнижувалися,оскільки школярам недоступно було б безпоясненнявчителявпоратися іззавданнями.

>Ця система має невиправдала через ті, щознижувалакерівну навчительство, незабезпечувалаопануваннясистематичними іміцнимизнаннями,породжувалабезвідповідальнеставлення донавчання.Протеокреміїїелементизаслуговують наувагу ісьогодні:самостійна робота ізпідручником,опрацюваннядовідкової тадопоміжноїлітератури,виконаннягруповихзавдань налабораторних йпрактичнихзаняттяхтощо.Зупинимося коротко нахарактеристиці методупроектів,який широковикористовується унавчально-виховнійроботі взарубіжнійшколі.

Чиозначаєце, щоДальтон-план бувпозбавлений окремихпереваг? Ні! До йогоперевагслідвіднести,перш на, ті, щовіндозволявпристосувати темпнавчання дореальнихможливостейучнів,привчав їхні досамостійності,розвивавініціативу,залучав допошуківраціональнихметодів роботи тощо. Алі, як справедливостверджував усвій годинуК.Д.Ушинський, – порожня голова недумає. АДальтон-план малосприявсистематичномуоволодіннюучнямисистеми знань.Вони були вонифрагментарними, неохоплюваливсьогообсягунеобхідної йдостатньоїінформації про природу, сус-пільство,техніку й культуру.Крім того,Дальтон-планпороджувавнездоровесуперництвосередучнів, частовимагаввитратвеликоїкількості години навиконаннязавдань. Усіцеобумовило ті, упедагогічнійдійсностівін неотримав широкого поширеннянавіть вперіод йогоінтенсивноїпопуляризації Дж.Дьюї, апотім йзовсім буввідкинутий.Відгоміни йогопропагандипочалисязнову лише в 50 – 60 рокта XX ст.століття увигляді плануТрампа,розробленогопрофесоромЛлойдомТрампом.

Суть плануТрампа яксистемиорганізаційних формнавчанняполягає до того,щоб максимальностимулюватиіндивідуальненавчання задопомогоюгнучкості форм йогоорганізації. При такомунавчанніпоєднуютьсязаняття великіаудиторіях, вмалихгрупах ізіндивідуальнимизаняттями.Лекції ізвикористаннямсучаснихтехнічнихзасобів (>телебачення,ЕОМ тощо) для великих груп укількості 100 – 1500 Чоловікчитаютьвисококваліфікованівикладачі,професори.Малігрупи вкількості 10 – 15 Чоловікобговорюютьматеріаллекції,проводятьдискусії. Тутроблятьсядоповнення доти, що було бпочуте налекції.Заняття вмалихгрупахведуть чирядовівчителі, чикращіучнігрупи.Індивідуальна робота проводитися вшкільнихкабінетах,лабораторіях. Часпроведеннязазначенихвидів зайнятирозподіляється так: налекційнізаняттявиділяється 40%навчального години; назаняття вмалихгрупах – 20%; наіндивідуальну роботу вкабінетах йлабораторіях – 40%.Класи яктаківідміняються, складмалих группостійнозмінюється. Системапотребуєзлагодженої роботи учителів,чіткоїорганізації,матеріального забезпечення. ПланТрампаотримавширокевизнання СШАзавдякиактивнійрекламі. Алі зацим планом працює у наше годину невеликакількістьекспериментальнихшкіл.Масові ж школивикористовують усвоїйроботілишеокреміелементи цого плану:навчаннябригадою учителів,використанняпомічників учителів, котрі немаютьпедагогічноїосвіти,заняття великіаудиторіях, організаціясамостійної роботиучнів укабінеті.

НаЗаході врозвиток плануТрампадоповнюються "неградуйовані"класи:учень із одного предметаможенавчатися запрограмоюп'ятого класу, а із іншого предмета бути втретьомукласі.Єпроекти іекспериментистворення ">відкритихшкіл":навчанняздійснюється внавчальних центрах ізбібліотеками,майстернями, щосприяєруйнуванню самогоінституту "школа".

>Згодом, удругійполовині XIX ст.виникає методпроектів (>автори У.Кілпатрик, Є.Коллінгс). якзазначено у ">Педагогічному словнику", методпроектівєсистемоюнавчанняучнів, упроцесіякого смердотінабувають знань тавміньпланування івиконанняпевнихзавдань-проектів.Основноюідеєю методупроектів було бнамаганняавторів та їхніпослідовниківіншихкраїнахперетворити школунавчання у школу життя, деучнінабуваютьзнання упроцесі роботи.Навчальніпредметивідкидалися йзамість нихстворювалисякомплексно-проектніпрограми, щовиконувалися подкерівництвом вчителя. Методомпроектів було б передбаченеплануванняучнямисвоєїнавчальноїдіяльності тазасобівїївиконання.Матеріали длянавчання брали ізповсякденного життяучнів.Вважалося, щопрограми –цесукупністьвзаємопов'язанихдосвідів, котрі малі статізмістомнавчально-виховної роботи.Саміпроекти носилиіндивідуальний тагруповий характер й малівраховуватиусісторони життя шкірногоучня.Обрання тавиконанняпроектіввідбувалося упевнійпослідовності:обрання проекту,усвідомлення заподіяння, щоповстало передучнемщодо йоговиконання таобговореннянаслідківрезультатів. Учительмавсприятивиконанню роботи. Метод проекту,безумовно,започатковував низкуідей:

-усвідомлення зв'язку школи ізжиттям;

-намаганняучнівбрати доля вплануваннісвоєїдіяльності;

-використання впроцесінавчаннянабутогожиттєвогодосвіду;

-використанняіндивідуальних йгруповихметодівнавчання;

-використанняпозакласних йпозашкільних формнавчально-виховної роботи;

-умінняпланувати свою роботу;

-умінняпідбиватипідсумки таоцінюватинаслідки роботи.

>Такоюєісторіярозвиткуорганізаційних формнавчання. З цогоісторичногоаналізу їхньогорозвитку можнаконстатувати, щонайбільшстійкоювиявиласякласно-урочна система й що вон дійсноєціннимзавоюваннямпедагогічної думи йпередової практики роботимасової школи.


>Література

1. ЛернерИ.Я. Дидактичні мотивації навчання у шкільному віці. – М., 1983.

2.Дидактика середньої школи: певні проблеми були сучасної дидактики / Під редакцією М. Н.Скатинна. — 2-ге вид., перераб. ідоп. — М.: Просвітництво,1982.—С. 216-250.

3.Куписевич І. Основи загальної дидактики / Переклад з польської О.В. Долженко. — М.: Вищу школу, 1986.— З. 242-265.

4.Форминавчання вшколі: Книжка длявчителя / ЗаредакцієюЮ.І.Мальованого. —До.:Освіта, 1992. — 160 з.

5.Чередов І.М. Система форм організації навчання у радянської загальноосвітньої школі. — М., 1987.

6. Ващенка Р.Загальніметодинавчання: Книжка дляпедагогів. — До., 1997. — 415 з.


Схожі реферати:

Навігація