Реферати українською » Педагогика » Особливості морального виховання за Сухомлинський


Реферат Особливості морального виховання за Сухомлинський

Страница 1 из 3 | Следующая страница
>Зміст

>освітаморальнийвихованнясухомлинський

>Вступ

1.Теоретичніаспектидослідженняособливостей моральноговиховання упедагогічнійтеорії йпрактиці У.Сухомлинського

1.1Сутність моральноговиховання та подивися нанього впедагогічнійтеорії йпрактиці

1.2Погляди наморальневиховання впедагогічніспадщиніВ.О.Сухомлинського

1.3Любов додитини – якголовна засідка моральноговихованняВ.О.Сухомлинського

2.Практичневикористанняпедагогічної спадщиниСухомлинського ізметою моральноговихованняучнів всучаснійшколі

2.1ПрактичнийаналізтворівВ.Сухомлинського ізметоювизначенняморальнихвимог до педагога

2.2Можливостівикористанняідейгуманізму йоптимізмуСухомлинського всучаснійпедагогіці ізметою моральноговиховання

>Висновки

Списоквикористаноїлітератури


>Вступ

>Актуальністьдослідження тимиобумовлена тім, щоособистіснийпідхід додитини — основановоїфілософіївиховання —ґрунтується напедагогічнійпідтримці,принципіцентраціївиховання нарозвиткуособистості йпередбачаєпередусімвизнанняпріоритетуособистості,який винен статіосновоюідеологіїсуспільства у сферівиховання,центральноюціннісноюорієнтацією.

>Особистіснийпідхід впедагогіці —цеставлення додитини як доособистості йвідповідальногосуб'єктавласногорозвитку,цевзаємодія наосновісуб'єкт-суб'єктнихвідносин йсприйняття його якнайвищоїжиттєвої ціності;цевизнання права шкірноговільноздійснюватисвійвибір йволевиявлення. Принципцентраціїпедагогіки нарозвитокособистостівимагає демократичного стилювзаємодіїсуб'єктів, йогогуманізації.

>Аналіз Сучасноїситуаціїдозволяєстверджувати, щонавітьмолодшішколярістикаються ізунікальним феноменом —необхідністюоволодіннянаукоювиживання наосновірозвиткусоціально-психологічнихзасобівпристосування доскладних (>навітьекстремаль них)життєвихситуацій. Спектрздібностей, котрістосовно до цогомуситьрозвинутисоціальна робота (якстверджуютьтакінауковці, якІ.Д.Бех [2],В.О.Білоусова [4],Є.В.Бондаревська [6] таін.,надзвичайно широкий — відфізичнихякостей, котріпотрібнікожному як длязустрічі іздовкіллям, ізіншими людьми ізметою,зазвичайдалекою відідеалутворчої співпрацю,взаємодопомоги, довміннявижити успівтовариствіінших,залишаючись при цьомувільною йвідповідальноюособистістю.

Нова школа викличесправу ізунікальністю,самобутністюособистості,оскількиіндивідуальністьвиявляєтьсяголовним принципометики ймуситьвиступитикерівнимметодологічнимположенням угуманістичномувихованні.

У зв'язку ізцимпрактичнимзавданням педагогаєвиявлення ірозвиток всіхпозитивних силдитини,соціальна робота ізметоювихованняусвідомленнясвоєїнеповторності йспонукання досамовиховання тасамореалізації, але йважливо,щобсамореалізаціядитини непригнічувалапереваг таінтересівінших людей. якпоказуєшкільна практика йстверджуютьучені [5],абсолютизаціярозкріпаченняособистостіпризводить досприйняттяособистогоінтересу як абсолютного блага. За такогопідходугуманістична моральруйнується.

>Цілеспрямованийрозвитокгуманноїособистості,яскравоїіндивідуальностіможливийлише тоді, колитеоріяосвіти недекларуватименеобхідністьгуманізаціївиховногопроцесу, а систематично задопомогоюдоцільнихтехнологійвтілюватимеїї у практикупідготовкипідростаючогопокоління доактивноїжиттєтворчості.

>Обмірковуючисутність моральноговиховання,необхідно матір наувазі, що мораль – тагалузьетичнихцінностей, котрапередусімвизнаєтьсякожноюлюдиною.Масштаби йзмістцієїсферизмінюються із годиною йрізняться урізнихнародів йверств населення. (Принципмножини моралей йєдностіетики).Головними проблемами вмораліпостають запитання про ті, щотакедобрійзвичай, щопритаманно, щоробитьможливимсуспільне життя людейякомукожнийвідмовляється відповногоздійсненняжиттєвихцінностей (“>прийманняїжі, потреба вбезпеці,прагнення дозначущості та влади). Накористьздійсненняцінностейсоціальних .Пануючоюмораллю у всіхнародів та вусічаси,крімсоціальнихцінностей належатитакож і тих, щорозцінюютьсярелігією як благаповедінка (>Любов доближнього, благочинність,вшануванняпредків тощо).

сучаснийетапрозвиткуосвіти в нашій странеможе бути справедливо назвперехідним.

>Сутність йспецифікаособистіснозорієнтованоговихованнянайбільшчітковиявляються в йогопорівнянні ізтрадиційним.Особливостівиховання вмасовійшколіполягали до того, що воно тахоча і було б зарадянськихчасівсоціократичним,протеце неозначає, що на цілкомігнорувалисяіндивідуальнізапити йпотребиучнів, але й смердотізаохочувалися йзадовольнялисялише уразівідповідності ззагальнодержавнимиінтересами. Аголовнимкритеріємоцінкиякостівихованнявважаласяполітичнаорієнтаціялюдини,їїлояльність, а чи неіндивідуальнийОсобистіснийрозвиток. Хоча й вчасисоціократичної школивиникали й трояндвивалися,здійснюючизначнийвплив намасову практику,осередкигуманістичноїпедагогічної культури. Мовайде провидатногопедагога-гуманістаВ.О.Сухомлинського.Виховання унього —цетвореннящастя шкірноговихованця. «>Вихованняполягає до того,щобуміло,розумно, мудро, тонко, сердечноторкнутися докожної зтисячі граней,знайти ту, Яка,якщоїї як алмазшліфувати,засяєнеповторнимсяйвомлюдського таланту, ацесяйвопринеселюдиніособистещастя.Відкрити вкожнійлюдиніїї, лишеїїнеповторну грань — у цьомуполягаємистецтвовиховання» [12].

>Об’єктдослідження –особливості моральноговиховання.

Предметдослідження –педагогічні ідеїВ.О.Сухомлинськогощодо моральноговиховання.

Метадослідження –теоретичнорозглянутиособливості моральноговиховання упедагогічнійспадщиніВ.Сухомлинського й практично довестиможливостівикористання їхні всучаснійшколі.

>Методидослідження –аналіз, синтез,порівняльний метод.


1.Теоретичніаспектидослідженняособливостей моральноговиховання упедагогічнійтеорії йпрактиці У.Сухомлинського

1.1Сутність моральноговиховання та подивися нанього впедагогічнійтеорії йпрактиці

Моральрозглядається увузькому й широкомурозумінні.Термінвикористовуєтьсявузько, коливраховуютьсяінтересилишесвоєїсім’ї, школи,жителівнаселеного пункту. У цьомувипадкунерідкоабстрагуються віддеякихпринципівзагальнолюдської та національноїморалі. Узагальномуаспекті мораль –це ідеї,принципи ізакономірності, ціностіорієнтаціїгуманних,демократичнихвідносин, котрі вконкретнихумовахреалізуються усистеміпостійновдосконалювальних норм, процедур й правилдіяльності таповедінки вінтересах всіх.Найвищийрівеньморалі там, девпроваджуються іудосконалюютьсягуманнівідносиниповага йлюбов долюдини, доброта, свободарівність, верховенство народної культури, гарного ужитті.

>Центральним упоняттіморалієставлення долюдини йприроди, доміжособистісних йсуспільнихвідносин й самгуманнівідносини. Упроцесіспільноїдіяльності йгуманнихвідносиннароджуютьсяпринципи,закони,норми та правиласпівжиття.Ними ірегулюютьсявідносиниміж людьми таприродою вбудь-якихситуаціях.

Мораль -це системаідей,принципів законів, норм й правилповедінки тадіяльності, котрірегулюютьгуманнівідносиниміж людьми забудь-якоїжиттєвоїситуації надемократичній,миротворчійоснові.Ідеали,принципи тазакониморалістворюються йживутьвіками в шкірного народу, вкожномурегіоні; в правилах й нормахповедінки смердотіконкретизуються, а й увзаємовідносинахпостійновдосконалюються.

На усівипадки життя, і практики,враховуючиіндивідуальність шкірного йкожноїспільності людей,норми й правиларозробитинеможливо. Томуосновними людивиступаютьпринципи,закони,загальні правила.

Уповсякденномужиттівихованість особиниоцінюється зарізнимиознаками йвластивостями (>залежно від їхнього ціності).Найчастішеїївизначаютьрівнемволодіння нормами й правиламиповедінки, щотрадиційносклалися. У народнихоцінкахвихованістьпередусімоцінюєтьсягуманізмом,здійсненимидобримисправами тавчинками. Томузавданням моральноговихованнядоброти,чуйності,готовності надатидопомогубудь-якійлюдині убіді,здатністьспівчувати,виховувативнутрішню потребу жити тадіяти за принципамизагальнолюдськоїморалі

Системуморальнихцінностей можнаподілити натакігрупи:

Абсолютновічні —маютьуніверсальнезначення танеобмежену сферузастосування йносятьзагальнолюдський характер (доброта, щоправда,любов,чесність,гідність, краса,мудрість,справедливість таін.).

>Національні —єзначущими на одне народу й незавждиподіляютьсяіншими народами.Наприклад,почуттянаціоналізмузрозуміле йблизькелишепоневоленим народам йчуже тім, котрініколи невтрачалисвоєїнезалежності. Доцієїгрупицінностейвідносятьсятакіпоняття, якпатріотизм,почуття національноїгідності,історичнапам'ять тощо.

>Громадянські —ґрунтуються навизнаннігідності людей йзнаходятьсвоєзастосування вдемократичнихсуспільствах. Цепоняття прав й свободлюдини,обов'язки людей, ідеїсоціальноїгармонії,поваги до закону тощо.

>Сімейні —моральніоснови життя сім'ї,стосункипоколінь,закониподружньоївірності,піклування продітей,пам'ять пропредків тощо.

>Цінностіособистого життя —маютьзначеннящонайперше длясамоїлюдини,визначаютьрисиїї характеру,поведінку,їїгосподарськийуспіх, стиль приватного життя тощо (Про.Вишневський).

>Неписанізакони кодексулицарськоїчесті (>козацькапедагогіка)передбачають:вихованнялюбові добатьків,рідноїмови,вірності укоханні,дружби, побратимства,шанобливогоставлення в Україну;готовністьзахищатислабших,турбуватися промолодших,зокремадітей;шляхетнеставлення додівчини,жінки,бабусі;непохитнувірністьідеям, принципам народноїморалі йдуховності;відстоюванняповноїсвободи йнезалежностіособистості, народу, держави;турботу пророзвиток народнихтрадицій,звичаїв,обрядів,бережливеставлення дорідноїприроди,землі;прагненняробитипожертвування набудівництвохрамів,навчально-виховних йкультурнихзакладів;цілеспрямованийрозвитоквласнихфізичних йдуховних сил,волі,можливостей свогоорганізму,уміннязавжди йвсюдипоступати шляхетно,шляхетно,виявлятиіншічесноти.

Кодекслицарських звитягу:готовність боротися дозагину за волю,віру, честь й славу України;нехтуваннянебезпекою, коли справаторкається життядрузів,побратимів,Матері-України; ненависть доворогів,прагненнязвільнити ридний край відзавойовників,героїзм,подвижництво в роботи й в бою.

>Формуванню національноїсамосвідомостімолодісприяєчималоважливих сфер,з-поміж якінадзвичайноактуальними всучаснихумовахє: а)історіяминулогонашого народу; б)рідна мова; в)народознавство; р)художньо-поетичналітература; буд)гуманістичневиховання.

>Слідрозрізняти йозначуватитакікатегорії, як мораль йморальність.

Мораль –цесукупність нормповедінки людей, щорегулюють їхні ставлення досуспільства,нації, колективу, один до одного,підтриманеособистимпереконанням,традицією,суспільноюдумкою.Моральнінормискладають основуморальностілюдини, але йповністюїї невизначають.Моральністьвключаєморальні подивися,теорії,переконання,почуття, ставлення людей,моральніповедінку.

>Моральнасвідомість школяра - одна зсторінсуспільноїсвідомостіїїсуб’єктивно-ідеальна форма, Яка увиглядіуявлень й зрозумітивідображуєреальні ставлення йрегулюєморальну бік йогодіяльності.

>Моральніпереконання –цепережиті таузагальнюючіморальніпринципи,норми.Вониформуються впроцесі активного івольовогооволодіти усімбагатствомморальної культури йстаютькерівництвом до діїособистості.

>Моральніпочуттявиражаютьзапити,оцінки, ставлення,спрямованість духовногорозвиткуособистості. Урезультатіформуванняпочуття моральнимвихованняз’являєтьсяемоційне ставлення доти, щораніше було ббайдужим.

>Моральнізвички –цекорисні длясуспільства,стійкіформиповедінки /образ дії/, котрістаютьпотребоюлюдини йздійснюються вбудь-якихситуаціях йумовах.

>Моральнаспрямованість –цестійкасуспільнапозиціяособистості, щоскладається врезультатісвітогляднооснови,домінуючихмотивівповедінки йпроявляється яквластивістьособистості врізнихумовах йобставинах.

>Дитинство —центральна проблемапедагогічної,психологічної,філософської науки.Важливість,значущість цогоперіоду длястановленняособистостінинінезаперечна.Складністю ібагатогранністю феноменудитинствапояснюєтьсярізнетрактування йогобагатьмадослідниками.Проте,поприсуперечливістьоцінок йсуджень,дитинствозавжди було б, е й якщо найбільшоюсоціальноюцінністю, якої колися знало,знає й якщо знатілюдство.

>Воно «>ціліснорозкриваєглибинну правду пролюдину,людську природу тасутність», воно тає «>одкровеннямсамоїнеосяжноїглибиниреальності» [9, з. 9].

сучаснийетапрозвиткуосвіти в нашій странеможе бути справедливо назвперехідним.

>Сутність йспецифікаособистісназорієнтованоговихованнянайбільшчітковиявляються в йогопорівнянні ізтрадиційним.Особливостівиховання вмасовійшколіполягали до того, що воно тахоча і було б зарадянськихчасівсо-ціократичним,протеце неозначає, що на цілкомігнорувалисяіндивідуальнізапити йпотребиучнів, але й смердотізаохочувалися йзадовольнялисялише уразівідповідності ззагальнодержавнимиінтересами. Аголовнимкритеріємоцінкиякостівихованнявважаласяполітичнаорієнтаціялюдини,їїлояльність, а чи неіндивідуальнийособистіснийрозвиток. Хоча й вчасисоціократичної школивиникали й трояндвивалися,здійснюючизначнийвплив намасову практику,осередкигуманістичноїпедагогічної культури. Мовайде провидатногопедагога-гуманіста В.О.Сухомлинського.Виховання унього —цетвореннящастя шкірноговихованця. «>Вихованняполягає до того,щобуміло,розумно, мудро, тонко, сердечноторкнутися докожної зтисячі граней,знайти ту, Яка,якщоїї як алмазшліфувати,засяєнеповторнимсяйвомлюдського таланту, ацесяйвопринеселюдиніособистещастя.Відкрити вкожнійлюдиніїї, лишеїїнеповторну грань — у цьомуполягаємистецтвовиховання» [12].

Тому под годину розробкидоцільнихгуманістичнихтехнологійорганізаціїсоціально-педагогічної роботи ізметоюреалізаціїособистісноїзорієнтованоговихованняшколярів микерувалися такимиконцептуальнимиположеннями:

-Освіта -цепередусімстановленнялюдини якнеповторноїіндивідуальності, ізпритаманноюїйвисокоюдуховністю.Впроваджуватисоціальну роботу із процесвихованнямолодшихшколярів -означаєдопомогтиїм статісуб'єктом лантух тур,навчитижиттєтворчості.

—Гуманнеставлення додитини (>Ш.А.Амонашвілі).Соціальний педагог ізоптимістичноюгіпотезоюпідходить додітей, переносити перед тим як досамостійнихсуб'єктів, котріздатніудосконалюватися завласнимбажанням йвільнимвибором.Тобто, укожноїдитини увчинкахєособистіснийсенс. Метаособистіснозорієнтованоїпедагогіки несформувати йнавіть невиховати, азнайти, подтримати,розвинути улюдини йзакласти унеїмеханізмисамореалізації,саморозвитку,адаптації,саморегуляції,самозахисту,самовиховання таінші,необхідні длястановленнясамобутньоїособистості,діалогічної йбезпечноївзаємодії із людьми,природою,культурою,цивілізацією.

-Положенняпарадигмиособистіснозорієнтованоїсоціально-педагогічної роботипов'язане ізвизначеннямїїлюдинотворчихфункцій.найважливіша із них —гуманітарна, сутьякоїполягає узберженні йвідновленніекологіїлюдини:їїтілесного й духовногоздоров'я,сенсу життя,особистоїсвободи,моральності. Для цого у шкірногоучнянеобхіднозакластимеханізмирозуміння,взаєморозуміння,спілкування,співробітництва. Неменшважливоювиступаєкультуротворчафункція, котразабезпечуєзбереження, передачу,відтворення йрозвиток культуризасобамивиховання (>механізмкультурноїідентифікації —встановлення духовноговзаємозв'язкуміж собою й своїм народом,переживанняпочуттяналежності до національної культури,інтеріоризація (>визнання яксвоїх)їїцінностей, побудовавласного життя із їхніврахуванням.Важливоюфункцієюпедагогікивиступаєсоціалізація,тобто забезпеченнязасвоєння йвідтворенняіндивідомсоціальногодосвіду,якийсвідчить пронормальне,безболісневходженнялюдини в життясуспільства.

>Базоюрозвиткуособистіснозорієнтованихпедагогічнихтехнологій, на думку О.В.Бондаревської,виступаєдіалогічнаконцепція культуриБахтіна —Біблера, вякійобґрунтованаідея всезагальностідіалогу якосновисвідомостілюдини [6, з. 12].

«>Діалогічнівідносини —майжеуніверсальнеявище, щопронизуєлюдськумову, усівідносини й прояви життялюдини,взагалі все, щомаєсенс йзначення. Депочинаєтьсясвідомість, таммаємісцедіалог» [3, з. 56].

>Основоюбудь-якоїпедагогічноїтехнології утрадиційних системах освітивиступаєроз'яснення, а й за умівособистіснозорієнтованоговиховання —розуміння йвзаєморозуміння.B.C.Біблер подчеркивает, щовідмінністьцих двохфеноменівполягає до того, що впершомувипадкумаютьмісцелише однасвідомість, одинсуб'єкт, формамовлення —здебільшого монолог; у іншому — двасуб'єкти,двісвідомості,взаєморозуміння,діалог.

Характер моральноговиховання (за умівпереважанняособистіснозорієнтованоговиховання)залежить відпозиції педагога іучня. Проце писавшиК.М.Вентцель,проектуючи діяльність педагога у «>Будинкувільноїдитини».Вінвказував тих, що педагог не виненпанувати наддітьми,повчати.Бажано,щобзапитували, говорили понад самвихованці. «>Необхідно,щобдіти раз в раз булиактивними, а чи не «мучениками науки», — тоді процесморальноїосвітизначновиграє» [7, з. 96]. Актуально впланітехнологіїособистіснозорієнтованоїпедагогікизвучитьсутнісна характеристика основного методу,рекомендованогоВентцелем длявихованнявільноїлюдини: «>Цей метод винен бути методомвивільнення вучнятворчих сил, шляхомпробудження йпідтримки вньогопрагнення допошуків, творчости, самевдосконалення, методомприведеннядитини до станунайбільшоїактивності» [7, з. 96].

>В.Нестеренкоцілісний образкатегоріїдитинствавиводить зтрьохвзаємопов'язанихскладових: 1)дитинство —цедитячийспосібставлення до світу,якийхарактеризуєтьсяяскравістю,безпосередністю,емоційністю, «>гостротоюпереживаньнедієвостібуття». Уцейперіоддитина «>відкрита длясмислоосягнення ісмислоутворення» [10, з. 66]; 2)дитинство -це світловідкриттів,бодитина засвоєюприродоюдослідник,відкривач світу, длянеї усіподіївідбуваютьсявперше.Звідси йглибоківраження, котрізалишаються попри всі життялюдини; 3)дитинство — формаавансуваннясутолюдського ставшилення до світу (>відкритість,відвертість,довіра,неупередженість).Такапозиціявідзначається нереалістичністю. «Не практичнадитячадовіра усвоємусутнісномувиміріявляє собою постійнапотенціалморальності ілюдяності та їхньогосвоєрідний «гормонзростання» [10, з. 67].

>Науковимипрацямибагатьохсучаснихвченихрепрезентованийсоціально-педагогічнийпідхід допедагогіки іздітьмимолодшогошкільноговіку.Сучаснанаукова думка Українипропонуєпедагогіку йпсихологіюжиттєдіяльності, котранаголошує: «>Ставтесь додитинствасерйозно! Ужитті немаєчернеток й пауз, немаєпідготовчихперіодів. Укожнийконкретний момент свого життядитина чиреалізує, утверждает, чизаперечує сама собі!» [13, з. 125].

Природадитини така, що вонапрагне до самездійснення.Звідси й заподіяння, якунесепедагогіка йпсихологіяжиттєтворчості, —створитилюдину-творця,здатну самереалізувати собі.Завданнядорослих (>батьків,педагогів) —допомогтиїй у цьому.

>Першочерговимзавданням школи, азвідси й педагогамає бутизбереженнядитинства яксамоцінності (О.Савченка). Боповнота йбагатобарвність життялюдини вдитинствіє «>умовоюгармонійного йсвоєчасногорозкриттяприроднихзадатків» [14, з. 2].Молодшийшкільнийвіксенситивний до свого наборуможливостей, котріслідрозкрити йздійснити плавнийперехід донаступногоперіоду.Дитина —багатовимірнаособистість, тому не можнадошкіллярозглядатилише якпідготовку «>дітей до школи,молодшікласи — як старт дляосновної школи, астаршікласи, у своючергу,лише якпідготовку до вищих навчальних закладів. Цезвуженепрагматичнерозумінняможливостей шкірноговікуметодологічноґрунтується насприйняттіучня якодновимірноїособистості... За такогопідходугубитьсяпріоритетністьзавданькожної ланки школи,самоцінність шкірноговіку» [14, з. 2].Освітамаєбудуватися за принципаминаступності інеперервності.

У природногопрагненнідитини до подорослішаннявбачає суть йзмістдитинстваШ.Амонашвілі. «>Дійснедитинство, —пишевін, —є процес подорослішаннядитини.Дитинствозавершується тоді, колицепрагнення до подорослішаннягасне» [1, з. 169].

Отже,дитинство —рухома,постійнозмінювана система. У культурномусуспільстві, дедитинуоточує ізранньоговікублагодатнепедагогічнесередовище,збільшуєтьсядистанціяпроцесурозвитку, а,отже, йдитинстворозширює своїчасовімежі.

>Психологічніаспектипроблемидитинстватакож широкорозробляли сяостаннім годиною.Дитинство —цеперіодадаптаціїіндивіда до життя,оволодіння нимсоціальними нормами, —вважаєА.Петровський. На характер йзміст цогоперіодувпливаютьконкретнісоціально-економічні йетнокультурніособливостісуспільства, у кар'єрному зростаннідитина,насамперед — системасуспільноговиховання.

>Центральнимикатегоріями, щовизначаютьцілісністьдитинства,виступаютькатегорії «>ідеальна форма» та «образдорослості» (>Л.Виготський,Д.Ельконін). «Образдорослості», чи «образдосконалого (>ідеального) до рослого»єзразком дляпроектуваннядитиною свогомайбутнього.Уява проідеальну формуспирається наспробипроектуватидитяче життя. ЗаЛ.Виготським,ідеальна формадорослого життямає бути адекватнареальній. Такеспіввідношення йвизначаєдосконалість таідеальність [24, із сьомої - 13].

>Розвиваючиідеюцілісностідитинства,Б.Ельконінвиходить зтрьохкатегоріальнихконструкцій: 1)ідеальноїформи — образудосконалої дорослості; 2)подієвості —засобу феномену образудорослості; 3)посередництва —пошуку йпобудови цогозасобу.Щодокатегорії «>подієвості»Б.Ельконінпише: «>Дорослий йдитинаповиннівідбутися вподіїідеальноїформи, аподіяідеальноїформи як подія, а чи не як факт й не яквипадок —це йєподія подорослішання,подіявдосконалення» [24, з. 8].

>Значнийвнесок урозробкуцієїкатегоріїзробилифілософи талітературознавці (>М.Бахтін,М.Лотман). ЗаБ.Ельконіним, укультурно-історичнійконцепціїімпліцитно (анг,implicit — неявно)виступає «>ідеядорослоїлюдини якпосередника». Цеєприроднаповедінкадорослого уперіодрозвиткудитинства.Продовжуючисправу батькаД.Ельконіна іздослідження криздитинства та основпроектуваннядитячогорозвитку,відомийвченийакцентуєувагу накритичнихперіодахдитинства.Він доходитивисновку, щопедагогікамає знаті,якийперіоддитинствопереживає упевнийісторичнийперіод —критичний чистабільний.Такізнаннядадутьзмогу правильнодібратиумовипроектування формдитячого життя.Наприклад,спробиреформуваннязмістуосвіти укритичнийперіод не будутьдоситьефективними, боврештіповинніспиратися надеякий всім явищяскравовиражений образ й ритуалзрілостіосвіченості. Алі устабільномуперіодітакіспроби будутьдоситьефективними.Індикатором ста нудитинствавиступає стандитячоїгри тадитячогоспівтовариства (>М.Гурмен,І.Кон,І.Котова,Є.Шиянов).Реаліїсьогоденнявказують тих, що насучасномуетапі в Україніпануєкритичний стандитинства. Бо «>дорослий посутівтрачаєвизначення й образ «>сформованого»індивіда.Адже йогоновийспосіб життя...поки щоніяк не уявлень анійому самому, анідітям» [24, з десятьма].

>Сьогоднішня кризудитинства —це кризу, заякоївідбувався упоєднанні процесзасвоєння культури йподорослішання.Тобто подорослішанняйшлопоряд ззасвоєннямдитиною культури, азасвоєння культурисприймалося якподорослішання. Такогодитинства у нашій стране немає, воно тарозпалося. Усучасному світіпроцесиподорослішання йзасвоєннядитиною культурирозходяться, на думкуБ.Ельконіна,приблизно устаршомудошкільномувіці йсходяться устаршомуюнацькому.

Упросторідитинствамаєдіяти принцип:простірспільної роботи педагога йдітей виненбудуватися так,щобсоціальний педагогбалансувавміжсвоєювласноюкультуротворчоюфункцією йкультуроосвоюючоюфункцієюдітей. Мидотримуємося думиБ.Ельконіна, щотакийспосібіснуваннянасампереднеобхіднийсоціальним педагогам. Вочевидь, що там, де доросла людина працює іздітьми, вонмаєподбати провласнийпрофесійнийрозвиток.

>Цікавою, на нашпогляд,є думкаР.Овчарова,якийвважав, щомолодшийшкільнийвік —цеперіод життялюдини, вякомузакладаютьсяосновиособистісної «>активності йособистіснівластивості, ціності, щовизначаютьякість»подальшого життялюдини. Алі разом із тімце й «>життєвийдосвід, коли людина й як, людина, й якособистістьнайменшезахищена відсоціального,психологічного йфізіологічногонасильства» [11]

>ОкремослідвиділитинауковупозиціюЄ.Субботськогощодорозуміннясучасногодитинства.Вінвичленовує усучасномудитинстві трикомпоненти: 1) ставлення світудорослих додитини; 2)засобинавчання й віховання; 3)періодипсихічного троянд витку ізхарактерними їмпровід ними видамидіяльності.Такепоєднання, на його думку,утворюєцілісністьдитинства [19].

Наосновіісторико-генетичного тапорівняльногопідходівЄ.Субботськийзробиввисновок, щоміроюрозвиткудитинстває «>тривалістьперіодувільногорозвиткудитини,якийвиключаєїїраннюпрофесіоналізацію йзабезпечує максимальноширокіможливості дляформуванняїїздібностей» [19, з п'ятьма]. Через ті йдитинство, за йоговизначенням, —цескладнийорганізм, вякомукожнаклітинкавиконуєсвоє, лишеїйпритаманне заподіяння,робитьсвійвнесок у життя цогоорганізму,якийвиник колися й,поступовоускладнюючись,досяг стану, вякому ми йогобачимонині Цеорганізм,якиймає своюісторію [19, з п'ятьма].

>Здійснившианалізнауковихджерел, мидійшливисновку, що багатовченихсамемолодшійшкільнийвікназивають іншим (йостаннім)періодомдитинства.Цейподіл, на думкуА.Богуш,бере вушко ізетнопедагогіки,оскількибільшість людей до Першогодитинствавиносятьдошкілля —період веселого,безтурботного,райдужного життя до школи. Другадитинство,тобтомолодшийшкільнийвік внародіпорівнюють із «>похмуримдощовим днем».Тобтограничноюмежеюдитинствавиступаєперехіддитини упідлітковийвік. Уцейперіоддитинаробитьспробипристосуватися довимоготочення черезвиправлення (>І.Бех,Л.Рувінський,А.Соловейчик), котрівикликаютьнегативнуреакцію удорослих.Головноюособливістьдитини уцей годинувиступає змінуконкретноїформиповедінки,тобтозовнішні прояви, а чи неякостіособистості. На їхнього думку,дитинаще надзмозіусвідомити своїякості.

>ЦікавимєміркуванняВ.Слободчикова,якийдійшоввисновку, що анідошкілля, анідитинство неєпсихолого-педагогічнимиреаліями, бо першежиттєво-побутовий статус, а одномувиступаєкультурно-історичноюкатегорією [17, з. 37 - 49]

Томудоцільнорозглянути ііншіпідходи докатегорії.

>Комплекснийпідхід доособливостейсоціально-педагогіфчної роботи іздітьмимолодшогошкільноговікуздійснений упрацяхД.Фельдштейна,Є.Рибінського таіншихвчених.Дитинство —особливий стан троянд витку всуспільстві,узагальненийсуб'єкт,якийціліснопротистоїтьДорослому світу таводночасвзаємодіє із ним нарівнісуб'єкт-суб'єктнихвідносин. Вочевидь, щосмислдитинства, ізтакоїпозиції,розглядається як станрозвиткутієїсубстанціональноїсутності, Яказабезпечує «>заперечення»Дитинства,вихід за йогомежі [23, з. 9 - 10].

Завсієїбагатоманітностітрактувань,відзначаєД.Фельдштейн,відсутнєнауковевизначеннякатегоріїдитинства «якособливого стану, що виступаєскладовоюзагальноїсистемисуспільства, нерозкритасубстанційнасутністьДитинства» [23, із 16-го].

>Соціальні педагогививчаютьдитинство подкутомзоруставлення світудорослих додитини тамісця самогодитинства у цьому світі. Тому,розглядаючидитинство як феноменсоціального світу,Д.Фельдштейнвбачає уньомуносіямайбутнього. Нимзробленіспробирозкритизміст й структурупроцесусоціально-педагогічної роботи іздітьмимолодшогошкільноговіку,виділенінайсуттєвіші характеристикидитинства.Звідси:соціальний педагог виненусвідомити, щофункціональнодитинствовиступає якоб'єктивнонеобхідний стан удинамічнійсистемісуспільства, станвизрівання молодогопокоління, а,отже,підготовки довідтвореннямайбутньогосуспільства; зазмістовимвизначенням,це процеспостійногофізичного ріс ту,накопиченняфізичнихновоутворень,засвоєннясоціальногопростору,рефлексії на усівідносини у цьомупросторі,визначення у собі,власноїсамоорганізації, котравідбувається в контактахдитини здорослими таіншимидітьми (>молодшими,однолітками, старшими), щопостійнорозширюються таускладнюються, іздорослимспівтовариством уцілому;сутніснодитинствоєформоюпрояву,особливого станусоціальногорозвитку, колибіологічнізакономірностіпов'язані ізвіковимизмінамидитини,значноюміроюпроявляють свої дії, «подупорядковуючись»,проте,дедалі понад й понадрегулюючій йвизначальній діїсоціального [23, із 18-ї]..

Рядвчених (>Ю.Громико,В.Давидов,Д.Ельконін, В.Кремень, В.Кудрявцев)розглядаютьдитинство як склад табагатограннесоціокультурнеявище,глобальнийкультурно-історичний феномен. Упідручниках ізвіковоїпсихологіїзнаходимо:молодшийшкільнийвікмаєконкретно-історичнусвоєрідність.Підручникзавждиузаконює думкудорослих, йцеперемога,бо «вдитинінарештівизнана, так бімовити «>історичнафігура». [8, з. 76].

>Тобтоофіційновизнано статусдитинства йдитини. Унауковійлітературі (В.Кудрявцев)співіснуєдвіпозиціїщодосоціально-історичноїприродидитинства: 1)дитинство —похіднасуспільно-історичногорозвитку, аосвіта,відповідно —соціально-екологічнаніша длятиражуванняколективногодосвідудорослих.

>Останнєпов'язане ізцільовимиорієнтирамидитячогорозвитку йздійснюється через процесподорослішання. Сам процесподорослішаннявизначаєтьсявиключнопріоритетамисоціалізації. «>Дитинство абивиступаєсполученим ізобслуговуваннямінтересів світудорослих.Звідсивипливає йтрадиційнийпогляд насоціально-історич ну природудитинства.Прибічники йогопідкреслюють залежністьзакономірностей,механізмівпсихічного троянд виткудитини відсуспільно-історичних умівїї життя.Дитинство за такого под ходувиступаєсоціальнимвинаходом» [17, з. 37 - 49]. У такомуразіосвіта йстановленнясвідомостіособистостідитини —це не лишемоделювання «>історії духу»,минулого, але й формаїїпоступальногопродовження,творчогорозвитку;

2)дитинство —цеісторичний феномен. З цоготвердженнявипливаєвизнанняунікальної тасамобутньоїфункційдитинства всоціокультурних процесів, йогопредставлення якпершотвореннялюдськоїісторії» [8, з. 77].

>Духовнийрозвитокдитини за такогопідходурозглядається як «>особлива формакультурної творчости», якмеханізм,якийреалізуєнаступність й посадіповість вісторичномурозвитку культури.Тобтокультуротворчафункція педагога вроботі іздітьмимолодшогошкільноговікускладається удопомозіпородженнядітьми «>історично новихуніверсальнихздібностей, нових формдіяльногоставлення до світу, новихобразів лантух тур вміруосвоєння креативного (>творчого)потенціалулюдства» [8, із 18-ї - 19].

>Цяфункція характер на длясучасного станусоціальноїпедагогіки. У навідрізняєїї відантичної, середьновічної таіншихетапіврозвиткупедагогічної науки.Цей факт давшизмогу В.Кудрявцеву запровадити у науковийобігкатегорію «>розвиненедитинство» (>мається наувазі вісторичномуплані), якоївінпов'язав ізкультуротворчоюфункцією.

>Моральневихованнявключає:принципи,норми, правиламоралі тапрогресивнітрадиції, котрістановлятьчастину духовного життя народу.

У Україні –ценароднітрадиції,шанобливеставлення людей до Батьківщини, роботи,дітей добатьків,молоді людямпохилоговіку,бережливеставлення доприроди,ідеалинаціональнихісторичнихгероїв,видатнихосіб.

>Моральневихованняучніввідбувається всім’ї,школі, усередовищітоваришів, навулиці.Найбільшорганізовано йцілеспрямованоцей процеспротікає вшколі.

>Дієвістьмораліпроявляється до того, що ті, що сус-пільствовважаєнеобхідним йсправедливим, винне статіособистіснонеобхідним,тобтоосновоюповедінкиособистості.Моральневиховання незводитьсялише дозасвоєння норм й правилповедінки, аспрямоване наформування такихморальнихякостей, якпатріотизм,національнагідність, дружба,повага,обв’язки,вдячність,скромність таін.

>Моральневиховання вшколівирішуєтакі заподіяння:

>формуванняморальних зрозуміти,поглядів,переконань;

>вихованняморальнихпочуттів;

>вихованнянавичок йзвичокморальноїповедінки,набуттяучнямидосвідуморальнихвідносин.

>Моральневиховання –цевихованнядіяльністю школи йсім’ї, щомає наметіформуваннястійкихморальнихякостей, потреб,почуттів,навичок йзвичокповедінки наосновізасвоєнняідеалів, норм,принципівморалі, доля впрактичнійдіяльності.

1.2Погляди наморальневиховання впедагогічніспадщиніВ.О.Сухомлинського

Урозробкупроблеми моральноговихованнявагомийвнесокзробиввідомий педагог У.Сухомлинський.

У. Про.Сухомлинськийрозглядавтворчу діяльністьучня нелише яквищу формуактивності ісамостійності, а і якнайбільшурадість у духовномужиттілюдини, задопомогою чоговідбуваєтьсяморальневиховання: “>Творчістьвідкриває вдитячійдуші тихкуточки, в якідрімаютьджереладобрихпочуттів” [20].

>Якщовикладачпрагнеплідногоспівробітництва ізучнями,він винен дійсноконтактувати із ними:чути їхні слова,признаватизначущість їхнього зайняти тацінність їхні години тощо.Гуманістичненавчання тавихованнянеможливе без активноговикористання формспівробітництва впроцесінавчання.Конфліктиміждітьми –цепереважно результат досягнуто несформованостінавичокколективної роботи,низької культуриспілкування. Таксклалося, що длябільшостіпедагогівколективнийспосібнавчанняасоціюється лише зфронтальнимопитуванням,самостійноюконтрольноюроботою, якої Ведеклас. Алі вцихумовахспрацьовує лише формула “>кожний за собі” й абсолютновідсутніскладові не лишенавчання, а іусього життялюдини, яквзаємодопомога,взаємообмін,взаємооцінка тощо. О.С. Макаренканаполягав, щовиховання уколективізовсім не означатинівелюваннядітей,підгін подзагальний шаблон тощо.Сенсвиховання уколективі, на його думку, урозвиткуособистостідитини.Цей бікколективізму ідосліджує тарозробляєтакожВ.О.Сухомлинський. ДляСухомлинського шлях добагатства духовного життяєдужескладним: відіндивідуального “>внеску” шкірноговихованця – дозагального “>багатства” колективу, віднього – довпливу наіндивідуальнедуховнебагатство – йзнову до збільшення приватного “>внеску” узагальний фонд. І так донескінченності.

Там, депідчасбачатьодне ставлення:вплив колективу наособистість – тамСухомлинськийустановлюєдвостороннівідносини, говорити провпливособистості наколектив.

Таким чином,характерноюрисою проблемногонавчанняє ті, щовінметодиявляєтьсясистемотворчим,обов'язковим компонентомнавчальногопізнання.Основнепризначення його –породженняпродуктивнихтворчихпроцесівучня,стимулювання йогоінтелектуального іособистісногорозвитку.Аджеаналогічно тому, якучень неможетворчооволодітизнаннями позаактивноюрозумовоюпрацею, то й неможе бутиповноцінногорозвиваючогофункціонуванняпроблемноїситуації позапошуково-евристичноюдіяльністюучня,бесідою. У зв'язку ізцимособливої вагинабуваютьтакі слова У. Про.Сухомлинського: “Одним знебезпечнихджерел моральногоінфантилізмує ті, щознанняберуться в готовомувигляді, аосновнарозумова діяльність при цьому –заучування.Запобіганняційнебезпеці – внабуванні знань.Навчаннястаєпрацею затієїумови, колиученьсамостійнодобуваєзнання” [16, з. 89].

У. А.Сухомлинськийзатверджує, що « силавиховничого колективупочинається із цього укожнійокремійлюдині, котрідуховнібагатствамаєкожна людина, що вон привносити уколектив, щодаєіншим, що відньогоберуть люди» [20, з. 342]..Виділивши іобґрунтувавшинайважливішічастининавчально-виховногопроцесу,Сухомлинський,однак, невідводитьїм раз йназавждивстановленогомісця: вчитель -керівник,колектив -засіб,вихованець -об'єкт.Логікавзаємодіїцихтрьохкомпонентівдинамічна,по-справжньомудіалектична, як й всяпедагогічна система У.

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація