Реферати українською » Педагогика » Принципи навчання іноземним мовам


Реферат Принципи навчання іноземним мовам

Страница 1 из 4 | Следующая страница

 

>КУРСОВАЯ РОБОТА

На тему:


"Принципи навчання іноземних мов"



Запровадження

 

Якщо ви і запитаєте оточуючих, потрібен їм іноземну мову, то більшість їх відповість негативно. Багато людей вільно уникають знання іноземної мов. Вони може сказати, що це найцінніше з літературною погляду вже переведено російською мовою, проте інше годі здобуття права задля того вивчати другу мову. І таких людей переважна більшість. Але, вважаю, що ви справді хочете дізнатися, варто чи немає вивчати іноземну мову, вам треба звернутися до тих, хто знає про хоча один із мов, крім свого рідного. Оскільки дивно запитувати про корисність і які іноземних мов в одного, хто не знає і, неспроможний оцінити ті переваги, які знаходить людина завдяки таким знань. Щоб вивчити іноземну мову, потрібні, як час, і зусилля.

Будь-який іноземну мову потрібно вчити все життя. Прикладом цього може бути хоча б те що, що ми допускаємо безлічі помилок, часто вже не розуміємо одне одного, спілкуючись і рідному, мові. І ще, жоден підручник, жодна граматичне посібник що неспроможні передати усього розмаїття форм і прийомів, що у мові для описи те, що відбувається щомиті для людей і Місяця навколо людей. Отже, процесу вдосконалення у мові немає меж. Усі сучасні мови прийшли до нас з й далекого минулого, безупинно розвиваючись і удосконалюючись своєму шляху. Легко припустити, що на на початку цього довгого шляху мови були однаково примітивними і тому мало різнилися одне від друга. Та хід кожного пішло у своїй напрямі, поступово з'являлися дедалі нові предмети й поняття, з-поміж них виникали дедалі нові відносини, і опис цих взаємин у кожному мові відбувався тільки відповідно до своїми, розробляються лише носіями цієї мови, законами (правилами). Як було б і легко спілкуватися іноземною мовою, замінюючи у пропозиціях лише слова вже з мови на свої слова з іншого! Але ні – потрібно ще знати закони іншої мови та підпорядковуватися їм.

Іноземна мова історично є найважливішим предметом загальноосвітнього навчання. Проте його виховують і розвиваючі резерви повністю досі не вивчені.Битующие уявлення зводяться до того що, що вивчення іноземних мов закладає основи чужомовному мовної діяльності, є додатковим засобом розширення світогляду учнів, дозволяє поглибити знання школярів про структуру рідної мови, що з вивченням рідної мови допомагає краще зрозуміти загальнолюдські способи мовного спілкування, сприяє вихованню почуттів патріотизму, інтернаціоналізму, моральних чеснот особистості. І це, зрозуміло, так, але названі напрями не вичерпують виховують і розвивають можливостей даного навчального предмета, а педагогічні дії цих напрямах практично нерідко носять формально. Отже, у роботі хочу розкрити принципи навчання іноземних мов, як важкий процес взаємодії учня і викладача, заснований на розроблених принципах викладання.


1. Навчання як засіб організації педагогічного процесу

 

Навчання – найважливіший та надійний спосіб отримання систематичного освіти. Відбиваючи всі істотні властивості педагогічного процесу, навчання у той час і якісні специфічні відмінності. Будучи багатогранним та складних, спеціальноорганизуемим процесом відображення у свідомості дитини реальної буденної дійсності, навчання не що інше, як «процес пізнання, керований педагогом.»Сластенин В.А. [1, з. 186] Саме спрямовуюча навчительство забезпечує повноцінне засвоєння школярами знань, умінь, розвиток їх розумових зусиль і творчі здібності.

Пізнавальна діяльність – це єдність почуттєвого сприйняття, теоретичного мислення та практичної діяльності. Вона складає кожному життєвому кроку, в усіх проявах роботи і соціальних взаємовідносин учнів, і навіть шляхом виконання різних предметно практичних дій в процесі (конструювання, рішення дослідницьких завдань). Однак у процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення особливої, властивою лише людиніучебно-познавательской діяльності чи вченні. Навчання завжди відбувається у спілкуванні і полягає в вербально –деятельностном підході. Слово водночас є засобом висловлювання й пізнання сутності досліджуваного явища, знаряддям комунікації та молодіжні організації пізнавальної практичної діяльності учнів. Воно тісно пов'язані і зценностно-ориентационной діяльністю, має за мету формування особистісних смислів та усвідомлення соціальної значимості предметів, процесів і явищ навколишньої дійсності.

Навчання, як будь-який інший процес, пов'язані з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, маєзадачную структуру, отже, і спрямування процесі навчання залежить від рішення однієї навчальної завдання в іншу, просуваючи учня шляхом пізнання: від незнання до знання, від неповного знання до більш повного й точному. Навчання не зводиться до механічної передачі знань, умінь і навиків. Це двосторонній процес, у якому тісній взаємодії перебувають педагоги і вихованці: викладання і навчання. У цьому викладання має розглядатись умовно, оскільки вчитель неспроможна обмежитися лише викладом знань – вона розгортає і чи виховує, тобто. здійснює цілісну педагогічну діяльність. Успіх навчання у остаточному підсумку визначається ставленням учнів до навчання, їхнім нинішнім прагненням пізнання, усвідомленим і самостійним придбанням знань і умінь.

1.1 Принципи професійного навчання

У дидактиці професійно-тех-нічної освіти принципи процесу професійного навчання є найважливішої категорією. Вони з цілями навчання і виховання і мають історичний характер; окремі втрачають своє призначення, інші перебудовуються, з'являються нові принципи, що відбивають сучасні вимоги нашого суспільства та науки до навчання. Принципи навчання мають значення й у визначення змісту, форм, методів та молодіжні організації навчання. Завдяки специфіці процесу навчання у навчальних закладах профтехосвіти поруч із загальновідомими з'являються принципи, відбивають закономірності навчально-виховного процесу у профтехучилищах.

Дидактичні принципи відбивають взаємозв'язку в теоретичному і виробничому навчанні між метою, змістом, методами, формами організації, коштами Німеччини та результатами навчання: між різними частковими процесами викладання й вчення; між виховної та найменшою трудовою діяльністю; між різними ланками чи етапами навчання дітей і між педагогічним і трудовим процесами; між керівництвом навчальним процесом і самостійністю учнів; між колективним розвитком та розвитком кожного учня зокрема і ін. Типове вимога професійного навчання у тому, що з забезпечення отримання високій кваліфікації робочого, необхідно відповідність технологічного рівня процесу навчання реальному трудовому процесу.

Вже з давніх-давен педагоги займалися розробкою дидактичних принципів навчання. Вони розглядали ті чи інші принципи, які відповідали уявленням й рівнем пізнань свого часу. Постійно були спроби розвитку системи принципів, і її розчленовування.Я.А. Коменський [2, з. 242] запропонував систему дидактичних принципів, підставою якої з'явився провідний принцип природності занять. У розділах Загальні вимоги навчання дітей і вчення, тобто. як учити і вчитися напевно, ніж міг наслідувати позитивного результату», «Основи легкості навчання дітей і вчення», «Основи міцності навчання дітей і вчення». «Основи найкоротшого шляху навчання»Я.А. Коменський [2, з. 267] висвітлює шляху (правила) реалізації вимозі таких принципів навчання, як своєчасність, забезпеченість (матеріальна і інтелектуальна), спостереження (наочність), послідовність, поступовість, доступність, систематичність (системність), грунтовність, міцність, корисність,посильность, облік вікових і індивідуальних відмінностей, опора в розвитку мислення та пізнавальних здібностей, самодіяльність і самостійність, активність, моральність. Усі їх сформульовано з урахуванням загального вимогиприродосообразности. До того жЯ.А. Коменський [2, з 403] висуває вимога, щоб вчителя привітністю і ласкою, як батьки похвалою вченню, вченості і спонуканням до старанності порушували в учнів глибокий інтерес і палке прагнення до знання, прагнення самостійному пошуку духовної їжі, її засвоєнню і переробки як собі, але й передачі іншим у школі та поза школи,

У сучасному педагогічної науці, і в навчально-виховної практиці зберігається стійка тенденція розгляду процесу навчання дітей і позакласної виховної роботи, як цілком самостійних підсистем єдиного педагогічного процесу. Виходячи з цього та організаційні принципи педагогічного процесу поділяються на: принципи навчання (принципи дидактики) та принципи виховання.

Принципи дидактики характеризують як «. певну систему вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність як»… загальні норми організації процесу, які» …є спільними орієнтирами для планування, організації та аналізу практики навчання». Принципи ж виховання «є основні чітко сформульовані вимоги, що спрямовують педагогічне мислення та дії вихователів. Тобто визначення принципів навчання і виховання фактично однакові Вони різняться лише своєю обумовленою частиною: принципи навчання – це основні вимоги до процесу навчання, а принципи виховання – основні вимоги до процесу виховання.

У навчальному посібнику під редакцією П.І.Пидкасистого [3, з. 129–192] характеризується вісім принципів навчання (розвиває івоспитивающего характеру навчання; науковості забезпечення і методів процесу; систематичності і послідовності; свідомості, творчу активність і самостійності; наочності; доступності; міцності; раціонального поєднання колективних і індивідуальних форм та способів навчальної роботи) і трьох принципу виховання (орієнтація на ціннісні відносини; суб'єктності; прийняття дитини називається як реальність). При формулюванні і характеристиці педагогічних принципів іноді мають на увазі, що, крім принципів дидактики і принципів виховання є що й загальні принципи педагогічного процесу. У окремих випадках вважається, що принципи виховання мають загальний характер стосовно до всього процесу та його дію поширюється як у систему позакласної і позашкільної виховної роботи, і на процес навчання (якщо поняття «виховання» вважається загальним стосовно поняттю «навчання»).

У навчальному посібнику В.А.Сластенина [1, з. 174] педагогічний процес сприймається як єдина цілісна система. І педагогічні принципи розглядаються як принципи цілісного педагогічного процесу. Вони поділяються на дві групи.

Принципи організації педагогічного процесу – гуманістичного спрямування педагогічного процесу, в зв'язку зі життям та виробничої практикою; науковості; сполуки навчання і виховання ніяк не, спадкоємності і стабільності систематичності; наочності; естетизації дитячого життя;

Засади управління діяльністю вихованців – поєднання педагогічного управління з недостатнім розвитком ініціативи й самостійності вихованців, свідомості і активності учнів; поєднання поваги з розумної вимогливістю до вихованцю; опертя позитивне у людині, узгодженості вимог школи, сім'ї та громадськості, поєднання прямих і паралельних педагогічних дій; доступності та посильності навчання, обліку вікових і індивідуальних особливостей, міці й дієвості результатів освіти, виховання та розвитку.

Кожен з цих підходів виправданий міркуваннями максимально глибокої характеристики поняття, котрий розкриває суть відносин між суб'єктами педагогічного процесу основи технології рішення педагогічних завдань. Ставлення до сукупності принципів навчання і виховання може повинна розвиватися у двох напрямах: 1) у бік формулювання та введення у систему все більшої кількості основоположень у разі виникнення скільки-небудь суттєвих змін у педагогічному процесі (зокрема його матеріально-технічного устаткування); 2) у бік розширення, поглиблення і ускладнення вимог тих положень, котрі почали традиційними, і нових лише тоді абсолютну неможливість співвіднесення нових умов з прийнятими і дієвими принципами.

Коли ж врахувати, що, по-перше, навчання має який виховує характер, а виховання включає у собі елементи навчання дітей і, по-друге, що принципи є орієнтирами для планування, організації та аналізу практики навчання і виховання, що вони мають спрямовувати дії вихователів, то цих направляють положень повинно бути багато. Людина (фахівець), керувалася у своїй повсякденній діяльності певними положеннями, мушу їх постійно утримувати свідомості, поступово переорієнтовуватися під них. Якщо їх занадто багато, чи можливо користуватися ними як робітниками інструментами? З іншого боку, якщо поняття й існують самі процеси навчання і виховання важко розділити в мисленні на практиці, то обов'язково чи виділяти принципи навчання і виховання, особливо за умов триваючої інтеграції етик принципів на засадах ідейдеятельностного, особистісного підходів у навчанні й вихованні і гуманізації педагогічного процесу?

Система громадських відносин, педагогічна наука від імені її найталановитіших представників формулюють принципи навчання і виховання, котрі розкривають шляхів досягнення мети формування особистості відповідність до громадським ідеалом. А педагогічна система і виробити конкретні вчителя, вихователі сприймають ці принципи й реалізують їхні вимоги у своїх індивідуальних можливостей та залежно від вимогливості системи та всього суспільства до виконання цих основоположень.

Отже, принципи як категорія педагогіки, відбиває реалії існуючого педагогічного процесу, мають історичний, перехідний, навіть суб'єктивно-особистісний характер. Однак у такому разі постає питання: чого ж проіснували і залишився дієвими більше трьох століть принципи Коменського? Упродовж цього терміну кардинально змінилися суспільні відносини, умови здійснення педагогічного процесу, а вимоги наочності, систематичності, свідомості і активності, доступності та інші залишилися щонайменше актуальними, ніж раніше?

По-перше, геній великого гуманістаЯ.А. Коменського [2, з. 315] навіки випередив свій час у розумінні суті справді людські стосунки у освітньо-виховної системі, а й у громадських відносинах взагалі. З позицій справжнього гуманізму і глибокого розуміння технології здійснення педагогічного процесу основоположник педагогіки сформулював принципи, що нині організують і регулюють професійне мислення та дії вихователів, і тим самим крізь століття послав свій безцінний дар сучасної школі, і науці. Не все сформульовані великим педагогом принципи отримали відразу загальне схвалення та широке поширення. Деякі політики і тепер із працею пробивають собі шлях, як у практиці окремих вихователів, і цілих виховних систем.

По-друге, вимоги принципівЯ.А. Коменського [2, з. 397] все-таки, не залишилися незмінними. Нові можливості матеріально-технічного устаткування педагогічного процесу, осередку у умовах, підвищення вимог до постаті у плані її відповідності рівню розвитку науку й техніки тощо зумовили інше, у тому мірою особливе розуміння вимог класичних принципів, і особливо шляхів реалізації її вимог. Формулюються і призначає нові принципи, відповідальні вимогам нової доби. Наприклад, принцип науковості, принцип виховання у колективі, принцип рольового участі й ін. У найбільшою мірою принципи залежить від мети виховання. Виражена у практичному, робочому плані місто й змісті освіти і традиції виховання загальна

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація