Реферати українською » Педагогика » Педагогіка в системі наук


Реферат Педагогіка в системі наук

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Зміст

Запровадження

1 Система педагогічного знання

1.1 Предмет і поняття педагогіки

1.2 Система педагогічних наук

1.3 Зв'язок педагогіки коїться з іншими науками

1.4 Цілі освіти та виховання уже

2 Тестові завдання визначення педагогічних здібностей

Укладання

Список використовуваних джерел

Додаток


Запровадження

Актуальність дослідження. На сучасному розвитку суспільства перед школою поставлено завдання розвитку особистості учня. Допомогти досягнути цієї мети покликана наука педагогіка. Педагогіка спочатку з'явилася формі практичної діяльності. З поділом праці первісному суспільстві виникла потреба у передачі трудового досвіду, формування вірності інтересам роду, племені тощо. Тоді й з'являється діяльність, звана нині педагогічної. Проте педагогічна діяльність у той час носить несистемний характері і ввозяться рамках так званої "народної педагогіки". Залежно від змісту, у розвитку педагогіки можна виокремити декілька самостійних етапів.

1-ї етап (VI в. е. - XV в.) - формування емпіричну педагогіки (>предпедагогики). Саме на цей час починають вирішуватися завдання передачі соціального досвіду підростаючого покоління у вигляді його навчання і виховання. Вперше зачатки цього процесу з'явилися торік у країнах Стародавнього Сходу (Індія, Китай, Ассирія, Вавилон та інших.).Подлинного розквіту вони у Греції і Римі. Саме Стародавню Грецію люди, супроводжували (що водили) учня до школи і допомагали то навчанні, стали називатися ">пейдагогес" (">пейда" - дитина, ">гогес" - вести). Після деякої трансформації воно набуло сучасне звучання і педагогами почали називати людей, вирішальних завдання навчання і виховання.

2-ї етап (XVXVI ст.) - створення теоретичних передумов педагогічної науки.

Епоха Відродження (XIV-XVI ст.) повернула в педагогіку ідеї гуманізму. Це з робіт італійських ученихП.Верджерио (1350-1444),Л.Бруни (1370-1444),С.Пикколомини (1405-1464). Цілий курс педагогіки викладений у шести книгах "Вихованням дітей та його хороших моралі"М.Веджио (1406-1458). Ідеї гуманізму проповідує німецький педагогР.Агрикола (1443-1485). Найяскравішим представником французької педагогічної думки цього був Ф.Рабле (1494-1553 рр.).

3-й етап (XVII-XIX ст.) - оформлення педагогіки на самостійну науку.

На початку XVII століття розвинених на той час державах створюються класичні школи, дають середнє, та був і вищу освіту. Навчання і набуває системного характеру і він здобуває перші теоретичні розробки методики навчання і виховання.

Світове визнання у розглянутий період отримує педагогічна діяльність й наукові праці багатьох наших співвітчизників. До до їх числа можна віднестиС.Полоцкого,М.В.Ломоносова,Н.И.Новикова,Л.Н.Толстого і багатьох інших. Результати багатьох наукових досліджень про були узагальненіК.Д.Ушинским (1824-1870) викладено у його праці "Людина як виховання. Досвід педагогічної антропології" (1869).

4-й етап (XX століття) - педагогіка виступає теоретичної і з практичної основою навчання і виховання людей.

Неоціненний внесок у розвиток світової педагогічної думки внесли наших співвітчизниківА.С.Макаренко (1888-1939),П.П.Блонский (1884-1941),С.Т.Шацкий (1876-1936),В.А.Сухомлинский (1918-1970). Ними як продовжене дослідження педагогічних проблем, а й значно розширено сфери досліджень. Внаслідок цього у роки з'явилася ціла плеядапедагогов-практиков, названих на згодом педагогами-новаторами. Розгляд нимиобучаемого (>воспитуемого) над ролі об'єкта педагогічного впливу, бо як суб'єкта спільної школи сформувало передумови для подальшої гуманізації педагогічних відносин, своєрідною орієнтації навчання і виховання на конкретну особистість. Нині це сприймається як початок вітчизняних педагогічних досліджень нового напрями, і, отже, нового етапи у історії вітчизняної педагогіки.

Усі попереднє розвиток педагогіки дозволило XX столітті сформувати її як самостійну галузь людських знань. Нині педагогіка є науку вихованням, навчанні, освіті та розвитку окремих осіб і колективів їх що об'єднує. Її внутрішню структуру і двох компонентів: теорії та практики виховання і теорії та практики навчання (дидактики).

Мета дослідження визначається необхідністю вивчення педагогіки як системи педагогічних наук, і навіть визначенням взаємозв'язку педагогіки та інших наук про людину.

Об'єктом дослідження є процеси навчання, виховання та розвитку особистості.

Предметом дослідження виступають закономірності навчання, виховання та розвитку особистості.

Відповідно до метою дослідження визначено такі:

>1)изучить концептуальні засади різних підходів до визначення предмети й поняття педагогіки;

>2)рассмотреть зв'язок педагогіки коїться з іншими науками;

>3)виявить й економічно обгрунтувати поняття системи педагогічного знання.

У дослідженні ми виходимо з гіпотези: якщо основу педагогічного процеси становлять принципи загальної зв'язкуявлений і процесів, цілісності і системності, єдності форми та змісту, взаємозв'язку теорії та практики, то педагогічна наука є системою.

Джерелами дослідження є дані і політичного аналізу психологічної, педагогічної, методичної літератури та періодичної преси.

Діяльність використані такі методи дослідження:теоретиче ський аналіз документів і майже офіційних матеріалів, науково-педагогічної літератури, навчальних програм і посібників; з порівняльного аналізу досвідура боти з дітьми.


1      Система педагогічного знання

 

1.1      Предмет і поняття педагогіки

Кожне покоління людей вирішує три найважливіші завдання. По-перше, освоїти досвід їхніх попередників, по-друге, збагатити і примножити цим досвідом і він, передати його в наступному поколінні. Громадський прогрес стало можливим тільки тому, що кожен нове покоління оволодівало досвідом предків, збагачувало його й передавало своїм нащадкам.

Що таке педагогіка? Наука, вивчає закономірності передачі старим активного засвоєння молодшими поколіннями соціального досвіду, який буде необхідний життя і праці, називається педагогікою.

У Стародавню Грецію педагогом називався раб, приставлений до учня, супроводжував її до школи, прислуговуючий йому під час занять і ними. Грецька слово «>пейдагогос» («>пейда» - дитина, «>гогес» - вести) можна перекласти, як «>детоводитель», «>детовожатий». Отже, «педагогіка» в буквальному перекладі із грецької -детовождение. Основними категоріями педагогіки є: розвиток, виховання, освіту,обучение.[1]

Розвиток людини - це процес становлення її особистість під впливом зовнішніх і розвитку внутрішніх, керованих і некерованих соціальних і природних чинників.

Виховання у сенсі є цілеспрямований процес створення інтелекту, фізичних і духовних сил особистості, підготовки її до життя, зусиллям у трудовій діяльності. Виховання у вузькому значенні слова - систематичне і цілеспрямоване вплив вихователя навоспитуемих з формування вони бажаного ставлення до людей і явищам навколишнього світу.

Освіта - процес і результати засвоєння певної системи знань й забезпечення цій основі відповідного рівня розвитку особистості. Освіта одержують у основному процесі навчання і виховання у навчальних закладах під керівництвом педагогів. Але всі зростання роль відіграє й самоосвіта, тобто. придбання системи знань самостійно.

Навчання - це цілеспрямований процес двосторонньої діяльності педагога і учнів про передачу і засвоєнню знань. Діяльність викладача у своїй називається викладанням, а діяльність учнів -вченням. Тому навчання можна знайти й так: навчання - це викладання і його вчення, взяті у єдності. У світлі вищесказаного педагогіка постає як наука вихованням (мають на увазі «виховання» у сенсі); це наука, вивчає закономірності виховання, освіти і навчання (тут «виховання» вживається у вузькомусмисле).[2]

Предмет педагогіки - процес спрямованого розвитку та формування людської особистості умовах її навчання, освіти, виховання, чи, лаконічніше, це людину, як особлива функція суспільства.

1.2      Система педагогічних наук

 

Через війну розвитку науки, техніки та страхової культури відбуваються диференціація знань і спеціалізація наук. У педагогічної науці процес спеціалізації і диференціації проявляється особливо помітно. Педагогіка, зародилася у надрах філософії як його частина, має у час велика кількість відгалужень, що розвиваються як його галузі. Ці галузі визначаються особливостями об'єкта виховання: віком, професією, психофізіологічними даними тощо.

Основні «галузі» дерева педагогічної науки такі.

Загальна педагогіка — вивчає і формує принципи, форми та фізичні методи навчання і виховання, є загальними всім вікових груп, і навчально-виховних установ. Ця галузь педагогічних знань досліджує фундаментальні закони навчання і виховання.Составними частинами загальної педагогіки є: теорія виховання, теорія навчання (дидактика) і теорія організації та управління у системи освіти.

>Дошкольная педагогіка — вивчає закономірності дітей дошкільного віку.

Педагогіка загальноосвітньої школи — досліджує зміст, форми та художні засоби навчання і вихованняшкольников.[3]

Спеціальна педагогіка (дефектологія) — наука про особливості розвитку та закономірності навчання і виховання аномальних дітей, мають фізичні чи психічні недоліки. Залежно від виду дефектів виділяють такі її напрями:сурдопедагогика — вивчає закономірності навчання і виховання глухих;тифлопедагогика — сліпих і погано бачать;олиго- іфренопедагогика — розумово відсталих дітей;логопедагогика — котра розробляє питання виправлення промови дітей і підлітків.

Педагогіка професійно-технічної й середнього спеціальної освіти - вивчає і розробляє питання навчання і виховання учнів середніх спеціальних навчальних закладів.

>Исправительно-трудовая педагогіка займається питаннями перевиховання правопорушників різного віку.

Військова педагогіка вивчає особливості виховання воїнів.

Педагогіка вищій школі розробляє питання навчання і виховання студентіввузов.[4]

Значне місце у системі педагогічних знань займає історія педагогіки, розкриває історію розвитку теорії та практики навчання і виховання у різні історичні епохи, різних країн і народів.

У педагогіці як що розвивається науці містяться гіпотетичні становища, потребують наукового і на підтвердження. За сучасних умов педагогіку розглядають як науку і практику навчання і виховання особи на одне всіх вікових етапах його особистісного й фахової розвитку, оскільки сучасну систему освіти і традиції виховання стосується практично всіх покупців, безліч педагогіка включає у собі все ланки - від дошкільного закладу до професійної підготовки і курсів підвищення кваліфікації. Оскільки об'єктом навчання і виховання людина, остільки педагогіка належить до науки про людину, на неї припадає чільне місце у системах людинознавства і гуманітарних наук.

1.3      Зв'язок педагогіки коїться з іншими науками

Педагогіка, будучи самостійною і досить наукової дисципліною, неспроможна розвиватися окремо від інших наук. Сучасний етап розвитку педагогічного знання (друга половина XX в. - початок XXI в.) грунтується на саморозвитку наукової галузі, яка поєднувала процеси інтеграції і диференціації із широкою взаємодією коїться з іншими науками - філософією, психологією, соціологією, фізіологією, математикою, політологією, економікою. [5]

Важливу методологічну роль процесі вироблення педагогічної теорії виконує філософія, допомагаючи визначити вихідні позиції для дослідження педагогічних явищ. Особливо велике значення на вирішення конкретних питань навчання і виховання, розробки режимів праці та відпочинку має психологія, й у першу чергу вікова і педагогічна психологія, що вивчає закономірності психічних процесів дітей у залежності від віку, за умов навчання і виховання. Тісні зв'язку існують між педагогікою і шкільної гігієною, що вивчає і. визначальною санітарно-гігієнічні умови життя учнів. Соціологія, що вивчає суспільства як складної цілісної системи, дає педагогіці великий фактичний матеріал ще раціональної організації процесу навчання і виховання.

Педагогіка має тісні зв'язки і з багатьма іншими галузями наукового знання - анатомією і фізіологією людини, етнографією, математикою, кібернетикою та інших. Форми зв'язку педагогіки коїться з іншими науками дуже різні: це запозичення наукових ідей (наприклад, кібернетичної ідеї управління), використання даних, отриманих іншими науками (дані фізіології про працездатності учнів), тощо.

Паралельно зі розвитком педагогіки й у тісного зв'язку з ній (особливо з теорією навчання дітей і освіти) розвивалися івичленялись на окрему галузь педагогічних знань методик викладання окремих навчальних предметів в загальноосвітньої школі, а наступному - у неповній середній спеціальної й усієї вищої школах.

Найважливіше завдання методики - розробка змісту, форм і методів вивчення цих предметів, вивчення і узагальнення, популяризація передового педагогічного досвіду роботи кращих педагогів, підвищення ефективності педагогічного процесу якості знань учнів, використання методів, термінів та понять інших наук (наприклад, .математичних методів, понять зворотний зв'язок, запозиченого з кібернетики). Слід зазначити, що педагогіка використовує матеріали і такі суміжних наук не шляхом механічного перенесення, але в основі суворого відбору з обов'язковим аналізом умов і національних кордонів їхньої придатності впедагогике.[6]

Отже, педагогіка - наука про педагогічному процесі, організованому за умов педагогічної системи та що забезпечує розвиток його суб'єктів. Як і кожна наука, педагогіка включає у собі фактичний матеріал, отриманий у результаті тривалих спостережень, експериментів і дослідів у галузі навчання та виховання уже. На даної основі здійснюються наукові узагальнення фактичного матеріалу, що виражаються з поняттями, принципах, методах, теоріях і закономірності; реалізуютьсяпредположения-гипотези,прогнозирующие нові шляхи рішення педагогічних проблеми з урахуванням сучасних суспільних тенденцій.

1.4 Цілі освіти та виховання уже

Виховний процес у значною мірою носить цілеспрямований характер. Він передбачає певний напрям виховних зусиль, усвідомлення їх кінцевих цілей, і навіть включає у собі змістовний бік і кошти досягнення цього. Цілі ж виховання визначаються ідейними і ціннісними установками, які проголошує ту чи іншу співтовариство.

Виховання покоління - це серйозна справа. Вона повинна базуватися на постійних, неперебутні ідеях якого й цінностях. Тож у ролі ідейній основи всієї системи виховання повинні прагнути бути вироблені і перевірені багатовікової практикою принципигуманизма.[7]

Розберемося, що саме конкретно це. І цього спочатку уточнимо поняття «гуманізм». Термін «гуманізм» дуже багатозначний, оскільки протягом історії його зміст змінювалося.

Гуманізм (від латів.humanus - людський, людяний) передусім означає людяність: любов до людей, високий рівень психологічної терпимості (толерантності), м'якість в людські стосунки, повага до особистості і його гідності. У кінцевому підсумку поняття «гуманізм» оформляється як система ціннісних орієнтації, у центрі яких лежить визнання людини у ролі найвищої цінності. За підсумками усього вищевикладеного можна надати таку узагальнюючу характеристику гуманізму: гуманізм — це сукупність ідей цінностей, які підтверджують універсальну значимість людського буття загалом і окремої особистостічастности.[8]

Під час такої трактуванні гуманізм як певна система ціннісних орієнтації й установок отримує значення громадського ідеалу. Людина сприймається як вища мета у суспільному розвиткові, де забезпечується створення необхідних умов повної реалізації усіх її потенцій, досягнення гармонії у соціально-економічній і приклад духовної сфери життя, найвищого розквіту конкретної людської особистості. Причому у сучасному трактуванні гуманізму наголошується на цілісне, універсальне становлення людської особистості. Ця універсальність осмислюється як гармонійний розвиток її інтелектуальних, духовно-моральних і естетичних потенцій. Отже, з позицій гуманізму кінцевою метою виховання у тому, щоб кожна людина міг стати повноцінним суб'єктом діяльності, пізнання і

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація