Реферати українською » Педагогика » Самостійна робота учнів на уроці


Реферат Самостійна робота учнів на уроці

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Оглавление

Запровадження…………………………………………………………………………….. 3

I. Самостійна робота як вищий тип навчальної діяльності.

1.1. Самостійна діяльність школяра у навчанні: аналіз різних підходів. Структура……………………………………………………………….. 5

1.2. Поняття самостійна роботу і її функції……………………………... 9

1.3. Управління самостійної діяльністю школярів……..………….. 12

II. Система самостійної роботи учнів.

2.1. Дидактичні принципи організації самостійної роботи учнів…………………………..………………………………………………… 14

2.2. Класифікація видів самостійної роботи учнів………..………….….. 19

2.3. Організація самостійної роботи з уроках……………….…………..…….. 22

2.4. Вплив самостійної роботи з якість знань та розвитку пізнавальних здібностей учнів ……………………………………………………………. 27

Укладання………………………………………………………………………... 28

Література ………………………….……………………………………………. 30


Запровадження

Організація самостійної роботи, керівництво нею — це відповідальна і складна робота кожного вчителя. Виховання активності і самостійності необхідно розглядати, як складової частини виховання учнів. Це завдання виступає перед кожним учителем серед завдань першорядної важливості.

Метою згаданої курсової роботи є підставою вивчення організації самостійної роботи школярів та умов його забезпечення успіху. Для розгляду даної мети ми вдалися до аналізу різних напрямів у дослідженні природи самостійності які у навчанні, ознайомилися із безліччю визначень та з'ясували які функції виконує самостійна пізнавальна діяльність учнів і чому її так необхідна на формування зрілої особистості.

Ведучи мову про формуванні школярі самостійності, необхідно враховувати дві тісно пов'язані між собою завдання. Перша їх них у тому, щоб розвинути у учнів самостійність в пізнавальної діяльності, навчити їх почати самостійно опановувати знання, формувати свій світогляд; друга — у цьому, щоб навчити їх почати самостійно застосовувати наявні знання на вченні і з практичної діяльності.

Самостійна робота не самоціль. вона є засобом боротьби за глибокі й глибокі знання учнів, засобом формування в них активності і самостійності як чорт особистості, розвитку з їх розумових здібностей. Дитина, вперше переступающий поріг школи, неспроможна ще самостійно ставити мету свого діяльності, нездатна ще планувати свої дії, коригувати здійснення, співвідносити отриманого результату із поставленим метою.

У процесі навчання має досягти певного досить високого рівня самостійності, відкриває можливість справитися з різними завданнями, добувати нове у процесі рішення навчальних завдань.

Об'єктом вивчення є самостійна діяльність школяра, а предметом – умови його реалізації.

Актуальність цієї проблеми явна, т.к. знання, вміння, переконання, духовність не можна від викладача до учневі, вдаючись лише у словами. Цей процес відбувається включає у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь і понять.

І, мабуть, головною функцією самостійної роботи є підставою формування висококультурної особистості, т.к. лише у самостійної інтелектуальної і приклад духовної діяльності розвивається людина.  


I.          Самостійна робота як вищий тип навчальної діяльності.

 

1.1.     Самостійна діяльність школяра у навчанні: аналіз різних підходів. Структура самостійної діяльності.

 

Будь-яка наука ставить своїм завданням як описати і пояснити той або іншої коло явищ чи предметів, а й у інтересах людини управляти цими явищами і продуктами, і, коли потрібно, перетворювати їх. Управляти і більше перетворювати явища можна тільки тоді, що вони досить описані і пояснити. У науці функцій управління і перетворення виконують розпорядження, до яких належать принципи і правил перетворення явищ. Отже, пізнаючи предмет чи явище, ми передусім повинні ознайомитися з нею, роздивитися його загалом. Виявити функціональну взаємозв'язок його частин, а потім уже потім описати. Описав предмет чи явище, ми повинні пояснити їх (функціональну взаємозв'язок їх частин 17-ї та структури загалом), сформулювати закон існування, та був наказати, як управлятимуть, як за допомогою певних операція перетворити ці предмети і явища.

Самостійна робота – це форма організації уроків і метод навчання. Її правомірно розглядати це як засіб залучення які у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічного та психологічної організації. (10, стор. 279)

Основоположним вимогою суспільства до сучасної школі є формування особистості, яка вміла б самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, громадські завдання, критично мислити, виробляти й боронити думку, свої думки, систематично і безупинно поповнювати і оновлювати знання шляхом самоосвіти, удосконалювати вміння, творчо застосовувати їх насправді.

Спеціалісти у цій галузі підкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитку в організацію придбання знань, але це отже – озброїти їх вміннями і навички наукову організацію розумової праці, тобто. вміннями ставать мета, вибиратиме засоби її досягнення, планувати роботу у часі. Щоб сформувати цілісної і гармонійної особистості необхідно систематичне включення їх у самостійну діяльність, що у процесі особливого виду навчальних завдань – самостійних робіт – набуває характеру проблемно-поисковой діяльності.

Існує масу різноманітних напрямів у дослідженні природи активності і самостійності які у навчанні. Перше напрям походить ще давнини. Його представниками вважатимуться ще давньогрецьких учених (Аристосен, Сократ, Платон, Аристотель), які глибоко й усебічно обгрунтували значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. У межах своїх судженнях вони виходили речей, що успішний розвиток мислення дозволить успішно протікати у процесі самостійної діяльності, а вдосконалення особи і розвитку її здібності - шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність доставляє дитині і задоволення і тим самим усуває пасивність з її боку у придбанні нових знань. Своє розвиток вони мають у висловлюваннях Франсуа Рабле, Мішеля Монтеня, Томаса Мора, які у епоху похмурого середньовіччя у розпал процвітання практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагають навчати дитини самостійності, виховувати у ньому вдумливого, критично мислячого людини. Ті самої думки розвиваються зі сторінок педагогічних праць Я.А. Кам'янського, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського та інших.

У педагогічної роботі вчені теоретики у єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують й теоретично обгрунтовують цьому аспекті проблеми, у світлі основних якостей особистості представника сучасної епохи – ініціативності, самостійності, творчу активність – як показників розвитку людини нашого часу.

Вивчаючи сутність самостійної роботи у теоретичному плані, виділяється 3 напрями діяльності, якими може розвиватися самостійність вчення – пізнавальна, практична і организационно-техническая. Б.П. Есипов (60-ті рр.) обгрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи у процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, переважно вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає також у зв'язки України із зміною мети навчання, його спрямованістю формування навичок, творчої діяльності, а також у в зв'язку зі комп'ютеризацією навчання.

Другий напрямок бере початок в працях Я.А. Коменського. До його розробка организационно-практических питань залучення школярів на самостійну діяльність. У цьому предметом теоретичного обгрунтування засад проблеми виступає тут викладання, діяльність вчителя без досить глибокого дослідження та аналізу природи діяльності самого учня. У межах дидактичного напрями аналізуються області застосування самостійних робіт, вивчаються їх види, неухильно вдосконалюється методика їх використання їх у різних ланках процесу. Стає й у значною мірою вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва та самостійності школяра в навчальному пізнанні. Практика навчання в що свідчить збагатилася як і змістовними матеріалами в організацію самостійної роботи школярів на уроці і майже.

Третій напрям характеризується тим, що самостійна діяльність обирається як предмет дослідження. Цей напрям своєї бере початок переважно у працях К.Д. Ушинського. Дослідження, що розвивалися у руслі психолого-педагогічного напрями, були спрямовані на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичній категорії, її елементів – предмети й мети діяльності. Проте за всіх здобутки у дослідженні цього напряму самостійної діяльності школяра її процес і структура ще досить повно розкрито.

Проте, є певні структурні принципи аналізу значення, місця та функції самостійної діяльності. Є 2 варіанта, близьких власне, але вже мають власне наповнення та специфіку: які й визначають (за умови їхнього єднання) сутність самостійної забарвлення діяльності.

Перша група:

1) змістовний компонент: знання, виражені з поняттями, образах, сприйняттях і уявленнях;

2) оперативний компонент: різноманітні дії, оперування вміннями, прийомами, як в зовнішньому, і у внутрішньому плані;

3) результативний компонент: нові знання, способи, соціальний досвід, ідеї, здібності, якості.

Друга ж група:

1) змістовний компонент: виділення пізнавальної завдання, мети навчальної діяльності;

2) процесуальний компонент: добір, визначення, застосування адекватних способів дій, які ведуть досягненню результатів;

3) мотиваційний компонент: потреба у нових знаннях, виконують функції словотвори усвідомлення діяльності.

Власне процес самостійної діяльності представляється як тріади: мотив – план (дію) – результат.

Отже, у соціальному плані самостійна діяльність можна розглядати на вельми широкий спектр. У кожному відношенні особистості до світу, у вигляді її конкретного стосунків з середовищем.

1.2.     Поняття “самостійна” роботу і її функції.

 

Аналіз монографічних робіт, присвячених проблемі організації самостійної роботи школярів, П.І. Пидкасистого, И.А.Зимней, показав, що правове поняття самостійної роботи трактується неоднозначно:

Самостійна робота – це такий робота, яка виконується без особистої участі вчителя, але його завданням, в спеціально надане при цьому час, у своїй учні, свідомо прагнуть досягти поставлені мети, використовуючи свої зусилля і діяти висловлюючи у тому чи іншого формі результат розумових чи фізичних ( або тих і інших разом) дій. (2, стор. 152)

Самостійна робота, з погляду, найповніше визначається А.І. Зимової. По її визначенню самостійна робота подається як цілеспрямована, внутрішньо мотивована структурована самим об'єктом разом виконуваних діянь П.Лазаренка та корригируемая ним процесу і результату діяльності. Її виконання вимагає досить високого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особисту відповідальність, доставляє учневі задоволення як процес самовдосконалення і самопізнання. (4, стор. 335)

По-перше, у цьому визначенні приймаються до уваги психологічні детермінанти самостійної роботи: саморегуляція, самоактивация, самоорганізація, самоконтроль тощо.

Спробуємо точніше визначити, що саме по суті входить у поняття “самостійна діяльність”.

“Самостійність” – дуже багато аспектный і психічно непростий феномен, то радше смыслообразующая, якісна характеристика будь-якої сфери роботи і особистості, має власні конкретних критеріїв. Самостійність – як характеристика діяльності учня у певній навчальної ситуації є постійно проявляемую здатність досягати мета діяльності без сторонньої допомоги. (8, стор. 47)

 “Самодіяльність” – суб'єктивна, власне індивідуальна самокерована діяльність, з особистісно обумовленими компонентами: метою, провідною потребою, мотивацією і всіма засобами реалізації.

“Самоактивация” – це суб'єктивно соотнесённая внутрішня мотивація діяльності.

“Самоорганизация” – властивість особистості мобілізувати себе, целеустремлённо, активно використовувати усі свої змогу досягнення проміжних і кінцевих цілей, раціонально використовуючи у своїй час, сили, кошти.

“Саморегуляція” – спочатку психологічне забезпечення діяльності, у майбутньому розвитку приобретающее особистісний сенс, тобто. власне психічне наповнення.

“Самоконтроль” – необхідна компонента самої діяльності, що здійснює її виконання на особистісному рівні.

По-друге, акцентується у тому, що самостійна робота пов'язані з роботою школяра у п'ятому класі і є наслідком правильної організації навчально-пізнавальної діяльності на уроці.

А.І. Зимова підкреслює, що самостійна робота школяра наслідком правильно організованою його навчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення разом із продовженням у час. Для вчителя це чітке усвідомлення власного плану навчальних дій, а й усвідомлене формування школярі як деякою схеми освоєння навчального предмета працюючи над нових навчальних завдань. Та загалом це паралельно існуюча зайнятість школяра по обраної їм із готових програм чи нею самою виробленої програмі засвоєння будь-якого матеріалу.

По-третє, самостійна робота сприймається як вищий тип навчальної діяльності, який від учня досить високого рівня самосвідомості, рефлексивности, самодисципліни, відповідальності, і котрий завдавав учневі задоволення, як процес самовдосконалення і самосвідомості.

Ефективність процесу пізнання визначається якістю викладання й самостійної пізнавальної діяльністю учнів. Ці дві поняття дуже тісно пов'язані, однак слід виділити самостійну роботу як провідну і активизирующую форму навчання у зв'язки з низкою обставин. По-перше, знання, навички, вміння, звички, переконання, духовність не можна передавати від викладача до учня оскільки передаються матеріальні предмети. Кожен учень оволодіває ними шляхом самостійного пізнавального праці: прослуховування, осознавание усній інформації, читання, розбір і осмислення текстів, і критичний аналіз.

По-друге, процес пізнання, направлений замінити виявлення сутності та змісту досліджуваного підпорядковується суворим законам, визначальним послідовність пізнання: знайомство, сприйняття, переробка, усвідомлення, прийняття. Порушення послідовності призводить до поверховим, неточним, неглибоким, неміцним знань, що практично що неспроможні реалізуватися.

По-третє, Якщо людина живе у стані найвищого інтелектуального напруги, він неодмінно змінюється, формується, як особистість високої культури. Саме самостійна робота виробляє високу культуру розумової праці, яка передбачає як техніку читання, вивчення книжки, ведення записів, а передусім розуму, потреба у самостійної діяльності, прагнення зрозуміти сутність питання, у глиб не решённых проблем. У процесі такої праці найповніше виявляються індивідуальні здібності школярів, їх нахили й інтереси, що сприяють розвитку вміння аналізувати факти і що явища, вчать самостійного мисленню, що призводить до творчому розвитку і творення власного погляду, виправдання своїх поглядів, уявлень, свою політичну позицію.

З усієї раніше сказаного видно, що самостійна робота – це найвищий робота навчальної діяльності школяра і є компонентом цілісного педагогічного процесу, тому її притаманні таких функцій, як виховна, освітня, розвиває.

1.3.     Управління самостійної діяльністю школярів.

 

Процес управління має забезпечувати реалізацію навчальною, виховної, розвиваючої функцій самостійної роботи учнів на уроці і майже.

Більшість дослідників вважає, що управління властиво лише складним динамічним системам біологічної та соціальної типу. Їх функціонування під впливом зовнішніх умов може змінюватися, порушуватися, а то й забезпечується своєчасна коригування чи перебудова системи. Тому необхідно управління, які протидіють дезорганізації системи, підтримує необхідний порядок. У узагальненому вигляді управління можна визначити як впорядкування системи, тобто. приведення у відповідність із об'єктивної закономірністю діючу пенсійну систему даної середовищі. (7, стор. 25)

Необхідність управління

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація