Реферати українською » Педагогика » Категорії думки і категорії мови


Реферат Категорії думки і категорії мови

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Применения мови, у якому говоримо, настільки різноманітні, що сама їх перерахування вилилося в великий список всі сфери діяльності, яких лише то, можливо причетний людський розум. Та попри все їхню розмаїтість ці застосування мають два загальних властивості. Одне у тому, що сама факт мови у своїй залишається, зазвичай, неусвідомленим; крім випадку власне лінгвістичних досліджень, ми дуже слабко віддаємо усвідомлювали про дії, виконуваних нами у процесі говоріння. Інше властивість у тому, що розумові операції незалежно від цього, чи мають вони абстрактний чи конкретний характер, отримують вираження у мові. Ми можемо сказати що завгодно, і ясно сказати це, як хочеться. Звідси й виникає то поширена і такий самий неусвідомлене, як і всі, що пов'язані з мовою, переконання, ніби процес мислення та мова - це два різних у самій основі роду діяльності, які з'єднуються лише практичні комунікації, але кожен із новачків має власну області й свої самостійні можливості; причому мову надає розуму кошти на те, що прийнято називати вираженням думки. Така проблема, що її розглянемо тут у найзагальніших рисах, переважно з єдиною метою дати раду деяких непорозуміннях, що з сама природа заклала мови.

Звісно, мову, що він проявляється у промови, використовується передачі "те, що хочемо сказати". Проте явище, яку ми називаємо "те, що хочемо сказати", чи "те що в нас стало на умі", чи "наше мислення", чи якимось інакше, - це явище є зміст думки; його дуже важко сказати як певну самостійну сутність, не вдаючись до термінам "намір" чи "психічна структура", тощо. п. Це зміст набуває форми, лиш, коли воно висловлюється, і таким чином. Воно оформляється розумом і у мові, який нібито служить формою для виливки будь-якого можливого висловлювання; вона може відокремитися від мови та піднятися з нього. Мова ж є систему і єдиний ціле. Він організується як упорядкований набір помітних і кількість службовців розрізненню "знаків", які мають властивістю розкладатися на одиниці нижчого порядку й з'єднуватися в одиниці складніші. Ця велика структура, куди входять у собі менші структури кількох рівнів, і надає форму змісту думки. Щоб це. зміст може бути передано, воно має бути розподілено між морфемами певних типів, розташованими у порядку, тощо. буд. Коротше, це зміст має минути через мову, знайшовши у ньому певні межі. Інакше думка якщо не перетворюється на ніщо, то зводиться чогось настільки невизначеному і недиференційованому, що маємо просто неможливо сприйняти її як "зміст", не на тієї форми, яку надає їй мову. Мовна форма є тим самим як умовою передачі думки, а насамперед умовою його реалізації. Ми осягаємо думку вже оформленої мовними рамками. Поза мови є лише неясні спонукання, вольові імпульси, выливающиеся в жести і міміку. Отже, варто без упередженості проаналізувати існуючі факти, і питання, чи може мислення протікати без мови або обминути його, як якусь перешкоду, виявляється позбавленою сенсу.

Але це лише констатація фактів. Установивши, думання і естонську мови взаємно пов'язані Шекспір і взаємозумовлені, ми ще відповідаємо питанням, як вони пов'язані Шекспір і чому можна вважати, що зі цих понять із необхідністю передбачає інше. Між думкою, яка може матеріалізуватися лише у мові, і мовою, в якого немає інший функції, як "означати", потрібно виявити специфічну зв'язок, бо очевидно, їхні стосунки не симетричні. Говорити у разі про що містить і вмісті - отже спрощувати картину. Таким поданням годі було зловживати. У принципі, думку перестав бути матеріалом, котрій мова надає форму, оскільки одного з моментів це "що містить" не можна уявити позбавленим свого "вмісту" чи "вміст" незалежною від свого "що містить".

Отже, проблема приймає такий вигляд. Цілком визнаючи, що тоді може сприйматися, тільки якщо оформленої і актуализованной у мові, слід порушити питання: чи є в нас підстави визнати за мисленням будь-які особливі властивості, які б притаманні тільки Мариновському і який нічим були б зобов'язані мовною вираженню? Ми можемо описати мову заради нього. Так само треба було б добиратися так і безпосередньо до мислення. Якщо можна було збагнути думку перерахуванням виключно їй властивих ознак, ми відразу ж побачили б, як сполучається з розумом і як і природа відносин з-поміж них.

Звісно ж зручним розпочати вирішення проблеми з "категорій", граючих посредствующую роль між розумом і мисленням. Вони постають над тому ж вигляді у залежність від того, виступають вони як категорії мислення чи як категорії мови. Саме це розбіжність вже про-, лити світло на суть і тих і інших. Наприклад, і ми відзначаємо, думання вільний уточнювати свої категорії, вводити нові, тоді як категорії мови, будучи приналежністю системи, яку готової і зберігає кожен носій мови, неможливо знайти змінені зі сваволі говорить. Ми бачимо і інше відмінність, що полягає у цьому, думання прагне встановлювати категорії універсальні, мовні ж самої категорії завжди є категоріями окремого мови. Усе це здавалося б начебто підтверджує положення про приматі мислення з мови та її незалежності він мови.

Але ми поспіль не можемо і далі, подібно багатьом авторам, розглядати цієї проблеми у такому загальної формі. Ми повинні звернутися до конкретної минуле й аналізувати цілком конкретні мовні и-мыслительные категорії. Тільки за такої умови зможемо уникнути суб'єктивних точок зору умоглядних рішень. На щастя, ми маємо начебто спеціально приготовлені до нашого аналізу даними, об'єктивно обробленими і представленими у добре відомого системі: це категорії Аристотеля. Ми дозволимо собі не є вдаючись у спеціально філософську бік питання, розглянути ці категорії просто перелік властивостей, які грецький мислитель вважав потенційними предикатами будь-якого об'єкту і, отже, розглядав як набір апріорних понять, що організують, на його думку, досвід. Для нашої мети це джерело величезна цінність.

Нагадаємо спочатку основний текст, у якому самий повний перелік цих властивостей, числом десять ("Категорії", гол. IV; [Ми вирішили зайвим відтворювати оригінальний текст, бо всі грецькі терміни наводяться нижче. Ми дослівно перевели цей уривок, щоб передати його загальний вміст, перш ніж буде зроблено докладний аналіз - Э.Б.; в електронному варіанті тексту грецькі терміни не відтворені і замінені на комбінацію [xxx]; 10 аристотелевских категорій позначені відповідно як [xxx1] - [xxx10]- Сергій Катречко]):

"І з висловів, не які входять у якусь комбінацію, означає: чи субстанцію; чи скільки; чи який; чи якому відношенні; чи де; чи коли; чи якому положенні; чи якому ж стані; чи; чи піддаватися дії. Зазвичай "субстанція" - це, наприклад, "людина", "кінь"; "скільки" - наприклад, "два ліктя", "три ліктя"; "який" - наприклад, "білий", "освічений" ("хто розуміється на граматиці"); "що не отношении"-например, "вдвічі", "наполовину", "більше"; "де" - наприклад, "в Ликее", "площею"; "коли" - наприклад, "вчора", "торік"; "що не становищі" - наприклад, "лежить", "сидить"; "в ькаком стані" - наприклад, "взутий", "озброєний"; "робити" - наприклад, "ріже", "пече"; "піддаватися дії" -o наприклад, "розрізається", "спалюється".

Отже, Аристотель виділяє сукупність предикатів, які можна висловити про бутті, і намагається визначити логічний статус кожного їх. Проте здається - і спробуємо це показати,- такі типи є передусім мовними категоріями, і Аристотель, виділяючи їх як універсальні, насправді одержує у результаті основні вихідні категорії мови, де вона мислить. Досить звернути увагу до називати категорій і що ілюструють їх приклади - така інтерпретація, досі не высказывавшаяся в явною формі, підтверджується без подальших коментарів. Перейдемо до послідовному розгляду цих десяти типів.

Тут неважливо, переводити чи [xxx1 ("осия")] як "субстанція" чи як "сутність". Оскільки ця сама категорія питанням "що?" відповідає: "людина" чи "кінь", вона становить мовної клас імен, вказують на предмети, які були ці останні - поняття чи істоти. Нижче ми повернемося до терміну [xxx1], щоб позначити цей предикат.

Два наступних терміна, [xxx2] і [xxx3], становлять пару. Вони ставляться до властивості "с-кольк-ий", звідки абстрактне [xxx2] "колич-ество", і до властивості "как-ов", звідки абстрактне [xxx3] "кач-ество". Перше їх має на увазі не власне "число", що є лише з різновидів [xxx2], а більш загальному сенсі усе, що може мати міру; в такий спосіб, теоретично різняться "кількості" дискретні, такі, і кількість чи мову, і "кількості" безперервні, такі, як є пряма лінія, або, чи простір. Категорія [xxx3] охоплює "кач-ество" повністю, не розділяючи її на види. Що ж до наступних трьох термінів, [xxx4], [xxx5], [xxx6], всі вони однозначно висловлюють "ставлення", "місце" і "час".

Зупинимося на природі й характері об'єднання цих шести категорій. Ми вважаємо, що це предикати відповідають зовсім не від властивостями, открываемым в речах, а класифікації, закладених у самому мові. Поняття [xxx1] свідчить про клас іменників. Взятым разом поняттям [xxx2] і [xxx3] відповідає непросто клас прикметників взагалі, але спеціально два типу прикметників, які у грецькій мові тісно об'єднані. Ще пробудження у філософській думці, починаючи із перших текстів в грецькій мові з'єднувалися чи протиставлялися обидва типу прикметників, [xxx?] і [xxx?], і корелятивні із нею форми [xxx?] і [xxx?], і навіть [xxx?] і [xxx?] [Тут ми приймаємо до уваги різницю у наголосу між поруч відносних і низкою питальних займенників, це факт другорядний - Э.Б.]. Обидва типу освіти, похідні від местоименных коренів, були поширені в грецькій мові, причому з яких був продуктивним: крім [xxx?], [xxx?], [xxx?], маємо у цій низці що й [xxx?], [xxx?]. Отже, основа виділення цих двох предикатів закладено вже у системі мовних форм. Якщо ми перейдемо тепер до [xxx4], отож у цьому класі під категорією "ставлення" виявимо ще одне фундаментальну особливість грецьких прикметників: властивість утворювати порівняльну ступінь (як, наприклад, [xxx?], наведену за приклад іншому місці), що є "ставленням" по функції. Дві інші прикладу, [xxx?], [xxx?], свідчить про "ставлення" іншим чином: саме поняття "вдвічі" чи "наполовину" є поняттям про ставлення вже з визначенню, тоді як у [xxx?] на "ставлення" вказує форма. Що ж до [xxx5] "де" і [xxx6] "коли", всі вони включають відповідно класи просторових і тимчасових позначень, причому поняття на цьому випадку відбивають характер відповідних найменувань в грецькій мові: протиставлення слів [xxx5] і [xxx6] підтримується як паралельної опозицією їх похідних, представленої у [xxx?], [xxx?], - вони є частина цілого класу, до якого входять інші прислівники (типу [xxx?], [xxx?]) чи падежные обертів з локативом (як [xxx?], [xxx?] "в Ликее, площею"). Отже, порядок, виділення цих категорій та його угруповання саме у такому вигляді не позбавлені підстав. Усі шість перших категорій ставляться до іменним формам. Отже, підстави їхнього об'єднання лежать у особливостях грецької морфології.

З тієї ж погляду такі чотири категорії також утворюють єдність: усі вони дієслівні категорії. Нам вони цікаві тим, що, як здається, природа двох було визначено неточно.

Дві воно з першого погляду зрозумілі: [xxx9] "робити", прикладах [xxx?], [xxx?] "ріже, пече", і [xxx10] "відчувати вплив, терпіти, страждати", прикладах [xxx?], [xxx?] "розрізається, спалюється" ("його ріжуть, його джгут"), представляють категорії активу і пасиву, й які самі приклади у разі обрані в такий спосіб, аби підкреслити мовне протиставлення: ця морфологічна опозиція двох "застав", існуюча більшість грецьких дієслів, й виступає як полярних понять [xxx9] і [xxx10].

Але чому мається на увазі під двома першими категоріями, [xxx7] і [xxx8]? Навіть переклад їх неоднозначний: деякі прирівнюють [xxx8] до "мати". А наскільки може становити така категорія, як "становище" ([xxx7])? Що це, предикат так само загальний, як "актив" чи "пасив", чи навіть предикат однаковою із нею природи? Хіба сказати про [xxx8], ілюстрованому прикладами "взутий; озброєний"? Коментатори Аристотеля схильні вважати ці категорії епізодичними, вважаючи, що грецький філософ сформулював її лише потім, щоб вичерпати застосовні до людини предикати. "Аристотель,- каже Гом-перц, - уявляє людини, стоїть проти нього, наприклад, в Ликее, і послідовно аналізує питання, які можна поставити щодо нього, і ними. Усі предикати, які можна пов'язані з цією особою, потрапляють у той чи інший на десяток основних класів, починаючи з головного питання: "Який об'єкт, спостережуваний тут?" - і до питань другорядних, стосовних лише у зовнішнім виглядом, як-от: "У що взутий ця людина і що озброєний?"... Це перерахування задумано те щоб охопити максимум предикатів, які можна приписати будь-якої речі чи якомусь суті..." [Ці слова разом з іншими йому подібними наводить Г.П. Кук (Н.P. Cooke), цілком згодна з ним погоджується, в передмові до свого виданню "Категорий" (Loeb Classical Library) - Э.Б.] Таке, як бачимо, спільну думку коментаторів. Якщо їм, грецький філософ досить поганенько відрізняв важливе від побічного і навіть віддавав перевагу цим двом явно другорядним категоріям перед таким протиставленням, як актив і пасив. Ми вважаємо, що ці поняття мають мовну основу. Візьмемо спочатку [xxx7]. Чому може відповідати логічна категорія

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація