Реферати українською » Педагогика » Гуманістична психологія і "масове свідомість


Реферат Гуманістична психологія і "масове свідомість

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Якби двох років тому запитали, якого психотерапевтичного напрями я дотримуюся у роботі, б із гордістю відповів: «Звісно — гуманістичного, оскільки вона найкраще і найправильніше». Якби запитали про це зараз, я не став так захоплено узагальнювати, а скромно б повідомив, що у своїй роботі визнаю за краще дотримуватися гуманістичних принципів. Зараз, після пережитої ейфорії, я чіткіше уявляю місце «про свого клієнта» серед спектра обертаються в соціально-психологічну службу людей.

А люди приходять різні, й в кожного є свій світогляд, уявлення про життя, своє розуміння його те, що із нею відбувається, і мають із нею робити з нашого службі. У той самий час у «життєвої психології» нашим клієнтам є щось спільне, що дозволяє з часткою припущення уявити портрет якогось «масового клієнта», який має загальну більшість людей «масову ідеологію».

З іншого («нашої») боку теж є багато фахівців, у яких є своя ідеологія, своє бачення чоловіки й які в нього проблем. Фахівці вибирають собі «улюблені» психотерапевтичні напрями (психоаналіз, гештальттерапию, раціональну психотерапію, НЛП та інших.), які відповідають світоглядним запитам і який надалі структурують їх світогляд.

Так зване «экзистенциально-гуманистическое напрям» в психотерапії — це одна з таких світоглядів, має певний погляд поширювати на світ і природу людських проблем . На погляд цей напрям (надалі я називатиму його «гуманістична психологія») проголошує добре відомі всім «узвичаєні» ідеали: явна позитивність людини, свободу вибору, відповідальність тощо. Здається, це — схвалювані суспільством істини. Проте гадаю, робота гуманістичного психотерапевта найменше (проти колегами зі інших напрямів) зрозуміла «масовому клієнту». Нерідко виникає ситуація, коли гуманістичний психотерапевт (чи психолог), зустрічаючись із що звернулося щодо нього по медичну допомогу іншим людиною, відчуває нерозуміння з боку клієнта, його подив із приводу своєї роботи, чи навіть протест. Психотерапевт усвідомлює, які їм цінності й погляд поширювати на світ далекі від самих у клієнта, що де вони вписуються у його життєву психологію. Інакше кажучи, психотерапевт зустрічається з іншим світоглядом — іноді цілком протилежним.

Основна мета моєї статті — порівняти два погляду світ образу і психологічні проблеми: думку гуманістичної з психології та думку, що її умовно назвав «масовим свідомістю». «Масовим» оскільки вона, мій погляд, становить світогляд більшості, й природно наслідком освіти та розвитку будь-якого суспільства (співтовариства, є і т.п.).

Масове свідомість втілене у наборі гласних і негласних, офіційних й неофіційних і правил, спрямованих на об'єднання людей, для підтримки цілісності суспільства як єдиного організму, право на захист його від розпаду. Масова ідеологія наказує, як треба чинити поводитися, що жити у суспільстві, і сприяє розвитку людину, як члена суспільства.

Життя людей суспільстві передбачає величезну кількість міжособистісних контактів, тому виникає у нормах, що регламентують ці контакти, й уберегающих членів товариства друг від друга, від неприємних ситуацій, які можуть виникнути внаслідок міжособистісного спілкування. Ці правила зафіксовані у нашій мові (наприклад, в прислів'ях і «крилатих фразах»), виявляється у нашому щоденному поведінці, і всі, перебувають у суспільстві, хоча в найзагальніших рисах його уявляємо, як «правильно» вступати у будь-якої ситуації, бо як — «неправильно». Ці норми наказують як те, як поводитися фахівця в царині будь-яких ситуаціях, а й як йому думати, як почуватися, як ставитися до тій чи іншій проблемі. У цьому сенсі терміни «масову свідомість», «масова ідеологія», «суспільну свідомість», «життєва психологія» я буду вживати як синоніми.

Не ставлю завдання критикувати той чи інший ідеологію. Не вдячне заняття хоча б оскільки у основі різних ідеологій лежать різні цілі, і у своєму праві існування вони, мабуть, рівні між собою. Моє завдання — не оцінне порівняння (краще — гірше, істинно — брехливо), а зіставлення. Я дуже хочу розповісти про деякі цінностях і категоріях, прийнятих гуманістичної психологією, і описати як до ним масову свідомість. Я дуже хочу зіставити ці дві світогляду і обіцяв показати, наскільки далекі вони друг від друга.

Отже, тоді як життя відбувається неприємна ситуація, він у будь-якому разі хоча б якусь час її переживає. Поняття «переживання» існує й масовій свідомості, й у гуманістичної психології. Але яке це щодо нього далеко ще не однакове.

Зазвичай люди роблять все, ніж чи з переживаннями, оскільки переживання у масовій свідомості вважаються шкідливими і згубними. Різні переживають і рефлектирующие суб'єкти типу котрий страждає Вертера домагаються зовсім небагато і популярні масовій свідомості. Навпаки, стратегія Скарлетт («Мені колись думати звідси сьогодні — подумаю звідси завтра»), веде як до індивідуальному успіху, а й поступові всього суспільства.

Природно, що психологічна допомога у важкій ситуації розуміється більшістю як допомога уникнути переживань, відволіканні від переживань, розвазі, заспокоєнні. Пригадаємо звичайні фрази, що кажуть одна одній в кризових ситуаціях: «Так, кинь ти це, не переживай!», «Тобі треба відволіктися» тощо. Гуманістичний психотерапевт робить щось протилежне — поводиться своєї роботи те щоб пацієнт почав саме переживати, оскільки бачить у переживанні цілющий процес (Ф.Перлз).

Щоправда, є певні розбіжності у тому змісті, яке входить у поняття «переживання» гуманістичним психотерапевтом і «середнім людиною». У життєвої психології під переживанням розуміється комплекс реакцій на значиму ситуацію: жаль про все це, спроби причини, самозвинувачення, обмірковування наслідків ситуації, міркування тому, як було вступити, у тому, що скажуть інші, якої думки інший учасник ситуації тощо. Переживання в гуманістичної психології — це продуктивний процес, пов'язані з безпосереднім проживанням значимої для пацієнта ситуації, це, за словами Ф.П.Василюка, — «особлива робота, спрямовану виробництво сенсу» . Навіть коли ця ситуація відбувалася колись минулому, психотерапевт різними методами і всіма засобами намагається зробити, щоб пацієнт пережив цю ситуацію «коли б воно відбувалося тут і тепер», тобто знову відчув відчуття, які були частково забуті.

З одного боку, гуманістична психологія не визнає життєвого розуміння переживання і також вважали його більшою мірою неконструктивним і непродуктивним. Міркування та думання щодо проблемних ситуацій справді часто бувають безглуздими, і забирають багато зусиль і часу. «Житейське переживання» — це є з погляду психотерапії повноцінне переживання.

З іншого боку, в життєвої психології взагалі немає у тому поняття переживання, про яку веде мову гуманістична психологія. З життєвої погляду переживання минулої чи майбутньої неприємної ситуації «тут і тепер» представляється абсурдним і безглуздим. Ефективнішою допомогою вважається раціональний аналіз проблеми (інтелектуальне оволодіння ситуацією) ніж її переживання.

Поняття «інтелектуальне оволодіння ситуацією» включає, у перших, розуміння про причини і механізмів розвитку, а по-друге, вміння тверезо подивитись ситуацію і максимально раціонально діяти за майбутньому. У цьому сенсі інші психотерапевтичні напрями справді стоять ближчі один до життєвої психології ніж гуманістичне, оскільки вони менш переймаються тим, що людина переживає в момент. Психоаналитическое напрям розглядає ситуації у контексті минулого, навчаючись у основному гаразд зрозумілим клієнту «пошуком причин», а поведенческое — приділяє більше уваги поведінці клієнти на майбутньому. Тому не дивно, деякі ситуації, якими силу їх особливостей, саме — їх емоційної напруги, — неможливо «інтелектуально опанувати», які може бути раціонально проаналізовані, ставлять людини (як клієнта, і не-гуманистического психотерапевта) у безвихідь.

Переживання завжди пов'язані з вираженням почуттів, виливом їх зовні, на оточуючих людей. У зв'язку з цим, природно то ставлення до проявів почуттів, що існує у суспільстві, покликаному оберігати своїх членів від некомфортних ситуації. Почуття людини колись, ніж бути вираженими, проходять через «ситуаційний фільтр» і оцінюються (як самим людиною, і оточуючими) з погляду їх прийнятності у цій ситуації. Через війну окремі може стати небажаними. Зазвичай почуття діляться на «погані» і «хороші» з дитинства. Зрозуміло, що відкрито висловлювати погані почуття (котрий іноді хороші) просто більше не прийнято, це вважають пристойним і недоречним.

Ця заборона доцільний суспільству ще й тому, що його в такий спосіб зберігає на свої членів масу сил, уваги і часу, які можуть опинитися употребиться на соціальний прогрес, розвиток, підвищення добробуту тощо. Для ефективного виконання цих норм люди навчаються приховувати свої почуття, не помічати, не відчувати їх.

Гуманістичний психотерапевт пропонує те, що не входить у житейська уявлення у тому, як треба чинити «викручуватися проблеми», саме — навчитися відчувати про свої переживання: страждати, радіти, відчувати провину, власний страх і т.д. Психотерапевт шукає кошти та методи, які допомагають пацієнтові усвідомити свої відчуття провини і висловити в прийнятною йому формі, тобто розкритися, своє ставлення до світу та інших людям. У народі ж, навпаки, постійно відкриваються нові рецепти, дозволяють відволіктися, забутися, «відірватися» від своїх проблем.

Звісно, у житті також розгортаються почуття; і це забувати, що російське суспільство зовсім ігнорує почуття. Інколи вона навіть спеціально викликає і який використовує у власних. Суспільство відкидає спонтанне, некероване почуття. Він змушений працювати з того, щоб ця ірраціональний матеріал взятий під контроль отже, не заважав загальному розвитку. Існують соціальні інститути, призначені для «управління» емоційної життям, де почуття регламентовано і підпорядковане більш-менш жорсткої схемою (театр, шоу тощо.). До того ж думку має канони, що визначають де, коли, і які почуття має відчувати чоловік і скільки часу це має тривати.

Ось одна з прикладів. Філіп Арьес описує поведінка, очікуване суспільством від чоловіка, що у траурі: «людина майже не показує на людях, а траур дотримується себе вдома». «Цю модель поведінки, безсумнівно, найбільше схвалює думку: вимагаючи від чоловіка приховувати свої почуття, суспільство тим щонайменше здогадується, що треба дозволити йому вилити душу за умови, що це відбувається приховано, поза стінами вдома». Людина ж, «нерозкаяний у своїй виявленні скорботи, виключається з акціонерного товариства як безумець» .

Вкотре повторюю, що ця регламентація забезпечує захист членів товариства друг від одного й є важливий компонент соціального розвитку. З цього погляду гуманістичний психотерапевт нагадує мені казкового Балду, який мотузкою чинить колот, піднімаючи на поверхню те, у яких не зацікавлене ні суспільству, ні сама людина, члена цього товариства.

Інша категорія, якої оперує гуманістична психологія — індивідуальність. Кожна розумна людина унікальний, неповторний і тому має право власний вибір, за свої індивідуальні вчинки. Природно, що ця індивідуальність не підтримується і нічого очікувати підтримуватися масовим свідомістю (попри лояльне ставлення до таких гаслам), оскільки це приведе зрештою спричиняє порушення цілісності нашого суспільства та для її розпаду.

Якщо є дві людини, які хочуть співіснувати разом, їм рано чи пізно доведеться домовлятися. І тому вони свідомо чи несвідомо виробляють правил і принципи взаємодії друг з одним, які передбачають хоча б частковий відмови від своєї індивідуальності на користь індивідуальності іншого. Якщо говоримо про більшій кількості людей (суспільстві, масі тощо.), котрим також дуже важливо бути разом, то тут для для них ця проблема ще більше істотна. Природно, що саме виникає поняття більшості. І чим більше суспільство, то більша роль більшості. Останнє передбачає поява категорії норми: спочатку як середнього статистичного показника, та був — як оцінкової показника, тобто еталона, якого треба прагнути.

Адаптація — це ніщо інше, як приведення до цього еталона. Навпаки, крайня індивідуальність веде до дезадаптації і витіснення з безлічі або «вгору» (зірки естради, кіно України й т.д.), або «вниз» (психічно хворі і нерозпізнані за життя генії). Актуалізація (мета гуманістичної психології) — це процес, який певному історико-правовому етапі стає протилежним адаптації (мета масової свідомості). Ортега-і-Гассет так висловив протистояння у одному з своїх есе: «Маса зминає все несхоже, незвичайну, особистісне й краще. Хто такою, й усе, ризикує стати знедоленою» .

Розвиток особистості суспільній думці розуміється передусім рух людини вгору соціальними сходами, як досягнення певного соціального статусу оцінюється мірою соціального успіху, «становищем у суспільстві». У життєвої психології розвиток асоціюється з боротьбою — боротьбу з негативними емоціями, страхом, лінню, «комплексами» тощо. Успіх у боротьбі призводить до відмежуванню людини від своєї негативного досвіду та досягнення соціальних ідеалів («перемога з себе», над своїми почуттями і емоціями).

Гуманістичний психотерапевт, говорячи про розвиток людини, його індивідуальності, найчастіше вживає термін, який би незрозумілий життєвої психології, його просто немає у її арсеналі, — інтеграція. Це позначає процес усвідомлення й терміни прийняття своїх переживань з наступним включенням цього досвіду в цілісне Я. «Коли людина, — писав К.Роджерс, — у процесі психотерапії відчує в такий спосіб всі ті емоції, які творяться у ньому организмически, причому усвідомлюючи їх й відкрито проявляючи, тоді й відчує себе в усьому тому багатстві, що існує у його внутрішній світ» .

Якщо життєвої психології почуття діляться на хороші та погані, тобто визнані суспільством, і отвергаемые їм, то гуманістичної психології все почуття природні і може прийняти людиною. У життєвої психології «неприємні почуття» — це симптоми, яких треба позбутися. Для гуманістичного психотерапевта почуття — це прояви особистості клієнта. Через війну інтеграції почуття,

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Структурализм
    Поняття структури передбачає елементи та його зв'язок, тому зусилля школи були спрямовані до
  • Реферат на тему: Теорія установки (Д.Н.Узнадзе)
    Концепція особистості Узнадзе будується на понятті (установки", що він вважав гол.
  • Реферат на тему: Психоаналіз (3.Фрейд)
    Ортодоксальний психоаналіз – це розроблені З. Фрейдом 1) метод лікування психічні розлади; 2)
  • Реферат на тему: Марксистские теорії особистості
    Крім описаних у Пророчих окремих статтях теорій особистості (Культурно-историческая теорія; Теорія
  • Реферат на тему: Неофрейдизм (К.Хорни)
    З погляду Хорні, вирішальний чинник розвитку особи є соціальні відносини між дитиною та батьками,

Навігація