Реферати українською » Педагогика » Розуміння суб'єктом світу - як проблема психології людського буття


Реферат Розуміння суб'єктом світу - як проблема психології людського буття

Знаків В.В.

Cовременные психологи, вивчаючи чоловіки й самі що у людському світі, свідомо чи несвідомо вторгаються до меж особливої області психологічної науки - психології людського буття. До засновникам психології людського буття слід віднести передусім У. Франкла і С.Л. Рубінштейна. Попри належність до цілком різних соціальним світам і науковим школам, двоє видатних учених висловлювали разюче подібні судження про психології людини. Основою подібності є передусім майже однакові ставлення до належному - такому моральному імперативі, який регулює вчинки суб'єкта, його спектаклі про справді людському ставлення до собі та своїм іншим. Этическую категорію повинності можна порівняти з компасом, як що допомагають людині вибирати способи орієнтації в життєвих ситуаціях, а й адекватно розуміти їх.

Подібність наукових поглядів двох учених відчувалася і у трьох групах проблем психології людського буття, які незмінно опинялись у в центрі їхньої уваги. Рубінштейн говорить про проблеми взаємодії суб'єкта з об'єктом, людини з об'єктивної дійсністю; відносинах суб'єкта коїться з іншими людьми та її ставлення до собі. Франкл інтерпретує ці проблеми, у термінах цінностей - значеннєвих універсалій, узагальнюючих досвід людства. Він описує три класу цінностей, дозволяють зробити життя людини осмисленою: цінності праці (творчості), переживання й стосунку [17]. Відповідно учений описує три типу сенсу: "Хоча Франкл підкреслює, що кожного індивіда є зміст у життя, ніхто інший неспроможна втілити, все-таки ці унікальні сенси розпадаються втричі основні категорії: (1) що перебувають у тому, що ми здійснюємо чи даємо світу як свої роботи; (2) що перебувають у тому, що ми беремо світ у вигляді зустрічей, і досвіду; (3) що перебувають у нашої позиції стосовно до страждань, стосовно долі, що її поспіль не можемо змінити" [19, з. 498].

Стверджуючи, що наприкінці ХХ століття дозріли передумови до розгляду психології людського буття як самостійної області психологічної науки, чітко усвідомлюю як перспективність такого напрями аналізу багатьох психічних феноменів (зокрема, розуміння), а й можливі заперечення і теоретиків, і практиків. Прочитавши чи почувши це твердження, будь-який освічений психолог може висловити подив: психологічне напрям досліджень, має працювати з аналізом корінних проблем людського життя, вже є - це екзистенційна психологія. Предметом екзистенціальної психології є такі глобальні питання, як проблеми життя і смерть людини; волі народів і детермінізму; вибору та виховання відповідальності; спілкування, і самотності; смислу і безглуздості і навіть абсурдності існування [10]. У фокусі уваги психологів, досліджують закономірності психіки людини з позицій психології людського буття, перебувають фактично ті самі проблеми, проте підходи до розв'язання у двох названих напрямах психологічної науки істотно різняться. Між психологією людського буття й екзистенціальної психологією принципові відмінності, і пояснюються деякі особливості останньої неможливо досліднику ефективно, науково коректно вивчати психологічні особливості розуміння світу суб'єктом.

По-перше, проблема, з якою обов'язково зіштовхується психолог, який звик до теоретико-экспериментальному аналізу проблеми розуміння, у тому, що экзистенциалистская орієнтування у різних галузях, наприклад консультуванні, має глибоко інтуїтивний, а чи не емпіричний фундамент. Природно, що це скоріш схоплювання феноменологічної цілісності досліджуваних явищ, ніж установлення достовірності виявлених закономірностей і відтворюваності виявлених фактів. Оскільки відповідно до экзистенциалистскому поняттю існування, функції суб'єкта і об'єкта у бутті принципово різні (об'єкт "існує", а суб'єкт "переживає"), то людина не пізнає світ, саме "переживає". Понад те, що, згідно з цим тезою постулюється а то й непізнаванність об'єкта, то вже у всякому разі неістотність пізнання світу, його мала значущість самореалізації людини. Це означає що й акцент на сьогохвилинності: фокусировании увагу тих емоціях і почуттях, які проявляються в момент. У екзистенціальної психотерапії це і називається принципом "тут і тепер". У результаті виходить, що людина пасивно відбиває непізнавані зовнішні стимули, а чи не здійснює своє життя як активно познающий, чинний і перетворюючий світ суб'єкт.

Для психолога-исследователя вивчення будь-якого психологічного явища пов'язані з аналізом його причинно-наслідкових зв'язків, внутрішніх та зовнішніх умов, що обумовили його формування та розвиток. Як справедливо зазначає Е.А. Климов, "у разі розуміння й пояснення явищ психіки має бути "связесообразным", т. е. спиратися розкрити аналізованого явища у системі тих чи інших характеризуючих його реальних зв'язків (більш прийняв остаточно і благозвучно вираз "законосообразность" розуміння, пояснення; його і дотримуватися)" [8, з. 26].

На відміну від науково-пізнавальної традиції з екзистенціальної погляду, досліджувати - передусім отже відсунути повсякденні турботи і "глибоко розмірковувати про своє екзистенціальної ситуації. Інакше висловлюючись, думати щодо тому, як ми почали такими, які ми є, йдеться про тому, що ми є. З позицій психології людського буття, психолог неспроможна обмежитися впізнаванням те, що є, виявленням того, як суб'єкт розуміє, наприклад сенс свого життя. Нагадаю, що з Рубінштейна й Франкла головна категорія - повинність. Отже, завдання психолога не в констатирующем описі особливостей готівкового буття людини. Це що й оцінка реального буття з позицій ідеальних поглядів на ньому, тобто етичних відносин, морального імперативу. Тільки у такий спосіб можна було зрозуміти психіку людини не називається як реальність, певний тимчасової зріз, бо як динамічний, процесуальне освіту, має свої причини слідства.

По-друге, субъектно-деятельностные підстави психології людського буття спочатку побудовано виставі у тому, що успішний розвиток людської психіки відбувається у спілкуванні людей, діалозі суб'єкта зі світом. На відміну що від цього екзистенційна психологія сутнісно є психологію індивідуалізму. Вона вивчає окремої людини, протистоїть ворожому йому світу і що залишається віч-на-віч із неминучими життєвими протиріччями - добро і зло, своїми бажаннями й соціальними обмеженнями, нарешті, життям і смертю. Одне з найбільших сучасних психотерапевтів професор Стенфордського університету І.Дз. Ялом називає такий модус існування екзистенціальної ізоляцією. Він - пише: "Індивіди часто бувають ізольовані з інших чи то з частин себе, але у цих отъединенностей лежить ще більш глибока ізоляція, що з самим існуванням, - ізоляція, що зберігається при самому задовільному спілкуванні коїться з іншими індивідами, при чудовому знанні себе і інтегрованості. Екзистенціальна ізоляція пов'язані з прірвою між собою й іншими, якою немає мостів. Вона також позначає ще більше фундаментальну ізоляцію - відокремленість між індивідом й цивілізованим світом" [19, з. 400].

Відповідно до екзистенціальному погляду поширювати на світ, хоч би як був близьким одна людина іншому, з-поміж них однаково завше залишається нездоланна прірва, бо кожен нас у самотині входить у світ образу і самотужки мусиш любити його залишати. Це неминучий конфлікт між сознаваемой абсолютної ізоляцією і потреби у спілкуванні з людьми, захисту й у кінцевому підсумку, - приналежність до якийсь цілісності. Экзистенциальный підхід не заперечує важливої ролі интерсубъективных взаємин у життя, але це відносини не взаємодії і співробітництва, а усунення і відчуження. Погляд іншу людину на суб'єкта перетворює справи до бездушний об'єкт спостереження, відчужений як від самої себе, і від навколишньої дійсності світу. Особливо чітко розпорядження про індивідуалізм проявляється у центральної для экзистенциалистской теорії проблемі свободи: наприклад, у взаєминах статевої любові кожен із партнерів прагне заволодіти свободою іншого і перетворити їх у річ [14].

По-третє, прибічникам психології людського буття притаманний а то й безмежний оптимізм, то у разі тверезий і той реальний погляд місце й призначення людини у системі світобудови. Така світоглядна позиція відкидає уявлення про безумовною абсурдності і безглуздості існування. Екзистенціальна психологія багато в чому успадкувала ідеї філософії екзистенціалізму, основу якої лежить песимістичний погляд людське природу. "Экзистенциальный людина" безуспішно намагається подолати "огидні", викликають нудоту (пригадаємо назва однойменного роману Ж.-П. Сартра) прояви своєї тілесної, матеріальної оболонки. Одночасно із жахом усвідомлює, що це їй немає дано: розчинення себе у потоці дрібних почуттів та бажань, повсякденних ситуацій завжди перешкоджатиме розуміння вищого сенсу життя. Не дивно, що неминучим і маловтішним висновком екзистенціалізму є думки універсальність смерті єдиною антитези буття, безглуздя й навіть абсурдності існування: небуття не врівноважує буття, а активно спростовує його.

На противагу викладеного вище психологія людського буття від початку спрямовано аналіз існування суб'єкта світу з позицій "Я інший". У цьому вся ракурсі фундаментальних проблем людського життя видно під іншим кутом зору. Зокрема, кінцева точка земного шляху людини, смерть, постає не як безумовна трагедія. Ставлення до неї суб'єкта визначається залежність від розгляду їм себе, свою активність у світі, можливостей взаємодіяти коїться з іншими людьми і залишити по собі щось а то й значне, то крайнього заходу суб'єктивно цінне. Адже смерть це трагічний кінець індивідуального існування: "Смерть є й кінець моїх можливостей надати ще щось людям, подбати про неї. Вона, у дію цієї перетворює життя обов'язок, зобов'язання зробити це у міру моїх можливостей, поки що зможу це зробити. Отже, наявність смерті перетворює життя щось серйозне, відповідальне, в термінове зобов'язання, в зобов'язання, термін виконання якого не може минути будь-якої миті. Це і закономірно серйозне ставлення до життя, що у певної міри є етичної нормою" [13, з. 82]. Звідси закономірний висновок: "Моє ставлення до власного смерті зараз узагалі не трагічно. Воно міг стати трагічним з особливої ситуації, при особливі умови - в останній момент, коли він обривала б якусь важлива справа, якийсь задум" [там-таки]. Отже, етичне ставлення суб'єкта до інших людей і собі докорінно змінює уявлення людини про трагічному фіналі буття.

Як перелічені, і інші не названі особливості екзистенціальної з психології та психології людського буття привели мене висновку про більшої перспективності вивчення проблеми розуміння з позицій останньої. Не означає заперечення можливості в чомусь навіть продуктивності екзистенціального погляду проблему. Просто такий мою особисту научно-мировоззренческий і, якщо хочете, "екзистенційний" вибір.

Головною проблемою, що становить обох основоположників психології людського буття, - проблема пошуку миру і перебування кожним людиною сенсу життя. По Франклу, "перебування сенсу - це питання пізнання, а покликання. Не людина порушує питання сенсі свого життя - життя ставить це запитання проти нього, і людині доводиться щодня й щогодини відповідати нею - не словами, а діями. Сенс не суб'єктивний, людина не винаходить його, а знаходять у світі, в об'єктивної дійсності, саме й тому він виступає в людини як імператив, котрий вимагає своєї реалізації" [17, з. 114]. Для Рубінштейна сенс усього життя є таке ценностно-эмоциональное освіту особистості, що виявляється у прийнятті одних цінностей і запереченні інших, а й у саморозвитку, самореалізації особистісних якостей суб'єкта, шукає і яке знаходить вищий, "позамежний" сенс свого буття. Франкл звертається до нього сверхсмыслом, а Рубінштейн вважає, що "сенс людського життя - бути джерелом світла, і тепла й інших людей. Бути свідомістю Всесвіт і совістю людства. Бути центром перетворення стихійних наснаги в реалізації сили свідомі. Бути перетворювачем життя, викорчовувати з її будь-яку скверну і безупинно удосконалювати життя" [13, з. 113]. <...>

Список літератури

Климов Е.А. Соціальна перцепція: пояснення й розуміння // Розвиток социально-перцептивной компетентності особистості. Матеріали наукової сесії, присвяченій 75-річчя академіка A.A. Бодалева. М.: РАГС, 1998. З. 24-29.

Леонтьєв Д.А. Що таке екзистенційна психологія? // Психологія із людським обличчям: гуманістична перспектива у пострадянській психології. М.: Сенс, 1997. З. 40-54.

Рубінштейн С.Л. Людина й світ. М.: Наука, 1997.

Сартр Ж.-П. Стіна: Обрані твори. М.: Политиздат, 1992.

Франкл У. Людина перетворюється на пошуках сенсу. М.: Прогрес, 1990.

Ялом І.Дз. Екзистенціальна психотерапія. М.: Незалежна фірма "Клас", 1999.

Схожі реферати:

Навігація