Реферати українською » Политология » Що таке «сталий розвиток» Україні?


Реферат Що таке «сталий розвиток» Україні?

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Юрій Соломатин

У Комитетах Верховної Ради України на початку 2002 року проходило розгляд законопроекту «Про Концепції переходу України залучені до стійкого розвитку», внесеного народний депутат Ю.Самойленко і В.Хазаном – членами комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Саме це Комітет визначено головним (профільним) під час розгляду цього законопроекту, що викликає принципові і питання зауваження.

Цьому розгляду минулого року передувала науково-практична конференція «Соціально-економічні реформи, у Україні та проблеми початку основам сталого розвитку», яка проходила Києві під егідою Верховної Ради Кабінету міністрів України. Тут тоді презентували урядового проекту Концепції надійного розвитку України, з урахуванням що його подальшому повинен розроблятися проект Стратегії надійного розвитку України.

Так що власне йдеться? Чому з'явилося за стислий період часу два законопроекту? Чим вони різняться?

Навколо поняття «сталий розвиток» суперечки відбуваються досі. А поняття «сталий розвиток» залежить від принципиальнейшей, основної погляду на взаємовідносини форм власності та управління ними контексті розв'язання глобальних завдань людства, а чи не окремої його цивілізованої частини й тим більше одній окремій, навіть впливової нації.

Це привабливого і зовні людяного поняття «ноги ростуть» з усесвітньо відомого доповіді «Межі зростання» елітарного Римського клубу учених (1972 рік). Вчені цього за завданням Фонду Рокфеллера вивчали питання, що, коли всі країни й народи захочуть споживати природних ресурсів стільки, скільки їхні вже споживають душу населення США, Європи та т.д. Було з усією переконливістю доведено, що «всього усім» при таких сформованих рівнях споживання і подальшому зростанні народонаселення планети Земля, може вистачити лише з короткий, обмежений час. І треба щось робити!

Лише 20 років, у Ріо-де-Жанейро 1992 року відбулася Перший всесвітній форум ООН з питань сталого розвитку людства. Брала участь у цьому форумі, й делегація України. На форумі схвалено Концепцією стійкого розвитку людства, яка мала лише переважно суто екологічну мета – накласти певні добровільні обмеження споживання природних ресурсів немає і викиди «відходів» (сміття) в довкілля. З цією, хто вже «красиво», – це свого роду вишуканий соціальний «десерт» після багатого і ситного обіду. Але як цей «десерт» оцінюють ті, хто живе надголодь чи взагалі голодує? Саме це питання Форум Ріо-92 відповіді назву.

З викладеної «споживчої» погляду людство може бути розділено на дві нерівних частини. З одного боку, це званий «золотий мільярд» людства, до яких належать розвиненні держави технологічному і інформаційному плані місто й з високими рівнями споживання енергії і природних ресурсів країни Північної Америки та Західної Європи. З іншого, решта пятимиллиардная частина людства, яка встигла потрапити до цей «елітний клуб» процвітаючих держав і народів. До таких неудачникам-изгоям тепер можна адресувати незалежними державами, що виникли після 1991 року в пострадянському просторі в. Довідково: «золотий мільярд» людства споживає енергії і природних ресурсів у 10 разів більше тоді як інший частиною людства і скидає в довкілля відходів у 7 разів більше!

Справжній сенс за всіма правилами розрекламованої Концепції сталого розвитку людства у тому полягає, що «багаті» (тобто «золотий мільярд») повинні споживати і забруднювати стільки, скільки склалося, а «ізгої» – теж обмежитися вже досягнутими ними «рівнями».

Cuique suum, тобто «кожному своє», як стверджувалося ще давні часи. І весь цей нібито це і на захист людства! Отакі оригінальні подвійні стандарти у розумінні соціальної справедливості та захисту довкілля! Чи в змозі «вільний світ» на інші підходи?

У тому 1996 року Президентський рада США з питань сталого розвитку презентував результати своєї праці «Америка: сталий розвиток. Новий консенсус заради майбутнього». Автори цієї роботи – бізнесмени й професійні екологи. Вони намагалися надати Президенту США Клінтону на запитання, що таке сталий розвиток як і пропозиція? Ідея, відповідно до якої якість країни залежить від інтегрування на національну політику проблем економіки, соціальної справедливості та екології.

Автори визнали сам означник поняття сталого розвитку у тих визначення, прийнятого Всесвітньої комісією з питань навколишнього середовища проживання і розвитку (Комісія Брутланд), яке таке: «...задовольнити потреби сучасних поколінь, не ставлячи під загрозу майбутніх поколінь задовольняти свої потреби». Вочевидь, що «потреби сучасних поколінь» згадані країни – ізгоїв і в країн – представників «золотого мільярда людства» абсолютно різні! Одним, як це й в нас у Україні, треба просто нагодувати людей, дати притулок над головою, забезпечити отримання мінімальних соціальних стандартів, в іншим – подати соціально – екологічний «десерт».

Втім, США перевищив на території своєї країни це що й успішно вже здійснюють. Пригадаємо хоча б законсервовані нафтові бурові свердловини США (...турбота про майбутні покоління лише власних співгромадян). Коли немає таких кричущих як у країнах – ізгоях проблем економічного розвитку і соціального забезпечення, вже можна й про всесвітньої екології потурбуватися!

Визнається як основного ця уваги ідея і у законопроекті Концепції надійного розвитку України. По наведеному вище визначенню, ключовою проблемою в понятті сталого розвитку мусить бути, передусім, проблема економіки та соціальну справедливість! Якщо є розвинена економіка, можна буде сподіватися і вирішення питань соціальної справедливості та прийнятну екологію, включно генофонду нації. Саме звідси щокроку забувають наші неофіти від «сталого розвитку», з хибним пафосом наголошуючи виключно питаннях екології. Начебто в нас бюджет той самий як і Сполучених Штатів або країни. За великим рахунком, саме ця країни мала б забезпечувати екологічну рівновагу в усьому світі, не перекладаючи ці справді важливих проблем (...як і ми сталося з закриттям Чорнобильською АЕС) на плечі інших.

Розвинена економіка – це не стільки ринкової економіки, що є лише одне із можливих конкретних варіантів, лише епізодом у реалізації завдань розвитку Людства. Без діалектичного єдності розвиненою економіки у реалізації основних принципів соціальної справедливості може бути сталого розвитку людства й Україна!

Другий Світовий Форум ООН на проблеми сталого розвитку та проблемам екології (Rio+5) відбувся через 5 років – 23 червня 1997 р. у Нью-Йорку. Його результати нашим співвітчизників дуже дохідливо виклав Володимир Яровий у статті «Дорогий провал «дипломатії» (Час/Time, 7...13 серпня 1997 р.) Стан справ з питань «сталого розвитку», на його думку, то, можливо сформульовано так: «Багаті хто продовжує жити багато, а бідні – як і бідно, як і зараз.» Не вірите? Цитую «Заява з викладенням зобов'язань» учасників форуму Rio+5 (пункт 4): «Ми визнаємо, що було досягнутий ряд позитивних змін, тим щонайменше ми глибоко переймаються тим, що сьогодні загальні тенденції у сфері сталого розвитку гірше, ніж у 1992 року». Тому можна впевнено сказати: «Шумим, братці, галасуємо...».

Хіба України?

Про сучасне становище справ у Україні надзвичайно дохідливо, спеціально для нетямущих розповів Володимир Кресин (Харків) з Українського науково – дослідницького інституту екологічних негараздів у своєї публікації «Чому дедалі менше. Причини демографічної кризи України» («День», №33, 20 лютого 2002 року). Його буква стверджує, що наші соціальні біди обумовлені, передусім, курсом які у Україні реформи.

На підтвердження хочу нагадати та про солідарну точки зору нині вже покійного професора В.Фролькіса («День», 27.07.99, «Знецінення людських цінностей залишає аморальний шлейф багато років»). На переконання, план дій у майбутнє порятунку українського народу має враховувати те, що здоров'я, що є багатством нації, визначається, передусім, такими чинниками:

на 45...55% способом життя й харчуванням;

на 17...20% довкіллям, зокрема умовами праці та екологією;

на 8...10% залежить стану охорони здоров'я;

і тільки 5% генетикою.

У разі чотириразового падіння життєвий рівень (проти 1991 роком), нестачі життєво важливих матеріальних благ, за умов постійного морально – психологічного приниження наші похилого віку втратили реальний сенс життя, вони мають себе баластом в суспільстві і державі. При такі умови поширеність у тому числі психічних захворювань у 3...7 разів більше, ніж серед населення цілому (А.Чупріков. «ХХІ – століття охорони психічного здоров'я», Дзеркало тижня, №10/283 11 березня 2001 р.). Тобто, протягом негативні демографічні процеси є чимало які впливають якість життя чинників визначальними є, передусім, соціально-економічні і з ними психічні, пов'язані з руйнацією звичної духовно–культурной сфери буття!

Народ мовчки, іноді навіть без буханці, фізично вимирає в неосвітлених і опалюваних будинках. Нас щорічно ступає 400 тисяч жителів менше, а раболепствующие вітчизняні европолитики дякують народ на таку терплячість, славословлять, що маємо в «молодої незалежної держави» усе гаразд й роблять питаннями екології за західними стандартами, ставлячи європейську «віз» попереду дохлого українського «коня»!

За прогнозами ООН нас залишиться до 2050 року лише 30 мільйонів, а «реформатори» зі сльозами захоплення очах кричать про успіхи в охорони навколишнього середовища, збереженні генофонду нації, вищі у тому, як вони тривожаться про майбутніх(!) поколіннях пенсіонерів з старанним впровадженням їм багаторівневої пенсійної системи. Це вже яка – то якась апологія абсурду!

А рахунок кого повинна скоротитися чисельність населення на 22 мільйона чоловік? Насамперед, з допомогою сучасного покоління пенсіонерів, колишніх совєтського люду, котрі за старої патерналистской звичці досі звертаються до Президента, Уряду і Верховної Ради, благаючи про допомогу. Сама велика таємниця «реформаторів» у тому, що вони свідомо та безсоромно прирікають це покоління наших співвітчизників на дострокову відставку із цивілізованого життя з холоднокровно розтоптаним у яких відчуттям власної гідності колишніх господарів держави. І весь цей здійснюється нібито під прапором піклування про майбутні покоління!

Саме свідчать дослідження російської демографічної катастрофи членом Російської академії математично-природничої грамотності, керівником лабораторії системних досліджень здоров'я академіком Ігорем Гундаровым. Його буква стверджує, що епідемія надсмертності у Росії 90–х років є наслідком впливу з так званого Х-фактора, з яким учений пов'язує нав'язування історично й культурно далеких до нашого суспільства духовні цінності.

По И.Гундарову, західний тип мислення, який всіляко проштовхується до тями нашої людини, – суперечить її морально-эмоциональному генотипу, традиційної до нашого народу ментальності, а вимирання нації є специфічної реакцією відторгнення на чужу нам духовність. З огляду на те, що такі демографічні процеси є відбуваються у незалежних держав по всьому пострадянському просторі в (...а чи не лише восточно-славянско-православном світі), і є підстави стверджувати те, що ці процеси платою за нав'язаний нам перехід від радянської цивілізації до євроатлантичної, від світогляду радянської людини, який був господарем у власній державі, до горбачевско-кравчуковской моделі атомизированной особистості, яка сповідує «загальнолюдські цінності». Така гірка щоправда ціну, яку ми сплачуємо за яка відбувається трансформацію нашого суспільства, за зміна вектора суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень на пострадянському просторі в.

З схожою думками виступає наш співвітчизник, професор Геннадій Апанасенко (Київська медична академія післядипломної освіти), автор багатьох робіт з медичної валеології. Його буква стверджує таке: «Насправді ж, по–видимому, є якийсь нематеріальний чинник, що як чинник ризику збільшення смертності. Можна стверджувати, що таких чинником є ступінь або рівень духовності суспільства».

Схоже, сягнув розуміння абсурдності такий соціально-економічну ситуацію (хоча, можливо, лише тимчасово) і Л.Д.Кучма. На науково-практичної конференція, що відбулася 16 листопада 2000 року, присвяченій перспектив України в ХХІ столітті, він виступив із доповіддю «Формування нової історичної реальності». Доповідь було опубліковано лише офіціозі – «урядовому кур'єрі» і «Президентском віснику», та практично не коментувався навіть улесливою придворної пресою, хоча заслуговує істотно більшої уваги з боку суспільства. президент України із жалем констатував: «На жаль, ми всі більше переконуємося – але тільки власним прикладом, політика МВФ який завжди і в усьому є конструктивною. Побудована на далеко ще не оптимальних стандартних схемах, вона враховує специфічних особливостей конкретних держав... Действительной метою такої політики є прагнення пристосувати периферійну зону до обслуговування потреб центру».

Нагадаю, у цьому контексті «центр» – це «золотий мільярд» людства на чолі зі США можуть і Центральною Європою, так звана «світова цивілізація», а «периферійна зона» – держав з так званої «перехідною економікою», зокрема наша рідна держава.

Усе це нагадує мені відому драматичну ситуації у одному середньовічному японському поселенні, яку блискуче художнім методом відобразив японський кінорежисер Куросава. Нагадаю стисло суть трагедії. У цьому вся поселенні, коли приходили холодні, і голодні зими, – то батьки, які були неспроможні допомагати сім'ї у її боротьбі виживання і мимоволі ставали зайвими ротами, мали права обов'язок покликати батьками старшого сина і звернутися до нього зі останньої проханням віднести їх не в засніжену тайгову Долину предків про те, аби залишити їх там наодинці зустрічати з Вічністю. Протягом усього кінофільму Куросави розгортається морально-психологічна драма, яка розкриває відносини двох поколінь – батьків та дітей. Вважаю, що цілому нашому Уряду, включаючи обслуговуючих його «експертів», було дуже корисно переглянути цю кінострічку. А висновок навіть дуже простий: немає історичного майбутнього «нова спільнота», котра намагається вижити з допомогою покоління батьків. Таке «нова спільнота» приречене на самознищення.

У цьому контексті у внесених в руки Верховної Ради України законопроектах концепцію надійного розвитку України знову і знову добротна європейська екологічна «віз» ставиться попереду дохлої української соціально-економічної «коня». Не свідчить це у тому, що так досі нічого не і нічого не навчилися... «Шумим, братці, галасуємо!?»

Саме ця, схоже,

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація