Реферати українською » Политология » Грузино-абхазький глухий кут


Реферат Грузино-абхазький глухий кут

СергійМаркедонов

14 серпня 1992 року одне із найбільш гострих міжетнічних конфліктів біля Кавказу - грузино-абхазький - вилився в повномасштабну, що тривала 14 місяців війну.Грузино-абхазское протистояння проходило паралельно з громадянською війною в Югославії. У аналітиків з'явилася можливість як для порівняльного аналізу, але й запозичення слів і словосполучень з дуже специфічного словника міжнаціональнихпротивоборств. Саме починаючи з грузино-абхазької війни у наш активний політологічний словник ввійшли поняття "етнічну чистку", "зачистка території". Формально, ця війна закінчилася восени 1993 року. Цього року Абхазії святкуватиметься десятиріччя з дня перемоги у "Великої Вітчизняної війні абхазького народу". Так, у такий спосіб всі ці події трактується сьогодні у невизнаної республіці. Але й повернення Сухумі під абхазьку юрисдикцію та військовою перемоги над грузинськими регулярними частинами різного роду напівпартизанськими сполуками очевидно, що вищу точку у війні, розпочатої десяток років тому, станемноготочием...

З огляду на яскравих подій рівня (війна проти Іраку, "корейський" криза, нових проектів з приборкання держав "осі зла") проблема грузино-абхазького врегулювання перетворилася на маргінальний сюжет. І даремно. Одного заяви головуючого на петербурзькому саміті країн СНД його Леоніда Кучма про продовження мандата російським миротворцям на 10 років у Абхазії було чимало, щоб спровокувати серйозний внутрішньополітичний скандал у країні. Однією декларації представників російського військово-політичного істеблішменту про розміщення зенітного комплексу С-300 Абхазії вистачило у тому, хоча б тимчасово консолідувати грузинську еліту з урахуванням загрози йшла з Москви.

>Грузино-абхазская проблема сьогодні далекою від принципового дозволу. Не визначено правової статус Абхазії та, найголовніше, принципово не розв'язано проблему повернення біженців. Тим більше що, саме питання біженців був тією самої "точкою опори", яка перекинула всю архітектуру близькосхідного врегулювання. І годі й казати, напередодні парламентських виборів у Грузії 2 листопада 2003 року "біженська карта" буде розіграна і Шеварднадзе, та її опонентами попри всі 100%. Керівництво Грузії як і чітко артикулює свою проамериканську позицію, а частина грузинського істеблішменту плекає надію про допомогу із боку заокеанського союзника у справі "примусу до світу" непокірних абхазів. У тому 2002 року голова з оборони та безпеки парламенту Грузії Георгій Барамідзе заявив: "Сьогодні головним пріоритетом для Вашингтона у країні є Панкісі, завтра буде Абхазія, післязавтра -Самачабло (Південна Осетія)". Це означає, що сьогодні для Росії надзвичайно актуальним є пошук нетривіальних рішень на трикутнику, щонайменше складному, ніж горезвісний Бермудський.ТреугольникеМосква-Тбилиси-Сухуми. Інакше колишня всесоюзна здравниця може перетворитися на новий "плацдарм війни".

У 1993 року абхази домоглися військового успіху. Розрахунки керівництва на бліцкриг і консолідацію нації з урахуванням боротьби з ворогом провалилися. Будівництво Грузії з урахуванням принципу "одна нація - одна держава" зазнали краху. На жаль, історія показала, що урок 1993 р. не всім у Тбілісі не виявився марним. Подвійна політика щодоПанкисских "сидільців" і чеченського ресурсу для приборкання непокірної Абхазії восени 2001 року - яскраві дані про те, що історичнапереекзаменовка керівництвом Грузії не пройдено. Але військова перемога принесла процвітання й Абхазії. Михайловський визнаної світовим співтовариством, республіка опинилася у економічної ізоляції. Фактичне відсутність системи соціального захисту та елементарних фінансових можливостей у розвиток місцевої економіки, максимальний обсяг пенсійного забезпечення від старості рівний 30-50 рублів і фактичне панування натурального господарства викликали колосальну міграцію, що, своєю чергою, привела демографічному кризи. Додамо сюди і те що, що під час війни абхази втратили близько трьох тисяч людей (за переписом 1989 р. абхазів республіки було 93267 чол.) Сьогоднішній демографічна криза вчені порівнюють із масової еміграцією 1870-х рр. (>махаджирство). Вочевидь, що такі соціально-економічні умови зовсім на сприяють соціальної стабільності та зниження градуси міжетнічної напруженості. Коли ж вихід і чи є він взагалі?

У грузинській публіцистиці і політологічній літературі нерідкісне явище порівняння феноменів чеченської та абхазького сепаратизму. Мовляв, Росія керується подвійними стандартами. Придушує внутрішній сепаратизм і підтримує сепаратистів у сусідній державі. На думку, подібність між двома явищами скоріш можна знайти лише техніки і технології завоювання політичної влади і контролю над "звільненій територією". Тут й озброєна боротьба, і непримиренність гасел, і етнічні чистки, і тривало приблизно однакову число біженців внаслідок перемоги сепаратистів (близько 220 тис. росіян із Чечні й більш 200 тис. грузинів із Абхазії). Але далі подібності закінчуються. Абхазький сепаратизм має дуже чітку проросійську спрямованість, тоді як чеченський є самоцінним і самодостатнім. З вустичкерийских "революціонерів" неодноразово звучали гасла про Ічкерії від Каспію до у Чорному морі або про відродженомуимамате Дагестану і Чечні, але й разу я не було озвучено ідеї приєднання до іншого державі (тієї ж Грузії). Діячі ж абхазького руху неодноразово декларували гасла про повну чи частковомуинкорпорировании своєї республіки до складу Росії. У його зверненні до керівництва Росії абхазький лідер Владислав Ардзінба констатує: "Народ Абхазії вважає Росію єдиним гарантом безпеки і загальну стабільність у регіоні. Саме завдяки російським миротворцям та міцної позиції керівництва Росії вдається уникати нової повномасштабної війни. Керівництво Абхазії користується повної підтримкою народу Абхазії у питанні встановлення самих тісні відносини з Росією. І Абхазія має це право. У цьому Я звертаюся із проханням розглянути питання про встановлення асоційованих відносин із Абхазією". Для абхазьких ж істориків і Абхазія взагалі бачиться форпостом російського впливу Великому Кавказі. Можна хоч греблю гати критикувати Росію на підтримку абхазького сепаратизму, але проросійські настрої основної маси абхазької громади та його небажання вбачати у реформі ролі м!иротворца нікого, крім російських військових, - факт, який можна просто ігнорувати. Не можна ігнорувати і те що, що, на відміну російських цих політиків у Чечні, Абхазії у керівництва був колаборантів. Можна скільки завгодно ставитися до Кадирову,Гантамирову,Завгаеву,Автурханову чи Сайдулаєву, але очевидно, що Росія були і "свої" в бунтівної республіці.Абхазскую ж "владу у вигнанні" очолює етнічний грузинівТамазНадарейшвили. На слушне міркування історика Андрія Зубова, "у Чечні від початку наступу російських військ у кінці вересня - початку жовтня 1999 року одержав майже третину чеченської таногайского населення і у Росію у протягом тижня боїв... Чи могли абхази в часи війни з Грузією 1992 року бігти, рятуючи життя Грузію?"

Заяву МЗС Грузії від 11 червня 2002 року з протестом щодо "безпрецедентної кампанії прийняття жителів цього регіону Грузії (Абхазія -С.М.) в громадянство Російської Федерації" логічно й зрозуміле з позиції забезпечення територіальної цілісності грузинського держави. Проте так само очевидно, що видача російських паспортів жителям Абхазії - не є демонстрація адміністративного ресурсу, а реальне волевиявлення несформованих грузинських громадян. І особливо якщо чеченські сепаратисти виступав із гаслами "Росіяни вРязань, інгуші вНазрань, вірмени - до Єревана", а своєї "революційної боротьбі" вдавалися до виселенню з республіки як російських, а й вірменів, греків та євреїв, то лідери абхазького руху змогли налагодити конструктивну взаємодію з вірменської, російській та грецької громадами Абхазії. Варто сказати, що віце-спікером парламенту невизнаної Абхазії (одним із відомих ідеологів абхазького суверенітету) був лідер російської громади історика Юрія Воронов, а складі абхазьких збройних формувань боровся вірменський батальйон імені генералаИ.Х.Баграмяна. Отже, грузино-абхазький конфлікт був у етнічному плані значно більшемозаичен. І це факт всіляко підкреслюється в публікаціях і заявах абхазьких наших політиків і політологів. За словами абхазького історика СтаніславаЛакоба, "окупанти (маю на увазі війська Держради Грузії -С.М.) розстрілювали мирних громадян, піддавали їх катуванням і насильствам, спалювали будинки і села, лагодили розправу як над абхазьким, а й над вірменським, російським, грецьким населенням (курсивнаш-С.М.)".

На жаль, нині рецептів, влаштовують обидві сторони конфлікту, ніким не запропоновано.Абхази і навіть чути США про будь-якій формі грузинського суверенітету (навіть який передбачає найширшу форму автономії), але готові зайняти позицію російського форпосту у регіоні. А грузинські влади головною умовою вважають повернення біженців в бунтівну республіку. Через війну 1992-1993 рр. грузинське населення республіки, колишнє Абхазії найбільшої за чисельністю етнічної групою (відповідно до останньої Всесоюзній переписом населення 1989 р. 239 872 чол., що становило близько 45% населення республіки), перетворилася на біженців. І проблема у кількісних характеристиках. Абхазькі грузини протягом тривалих років (з середини 1930-х рр.) займали ключові позиції з управлінських, політичних лідеріва і тіньових (що надзвичайно важливо задля Закавказзя) структурах "бунтівної республіки". Натомість нинішній істеблішмент Грузії чому лукавить. Багато грузинських біженців осіло й не так Батьківщині, скільки російському узбережжя Чорного моря від Адлера до Туапсе. За оцінками, у Росії виявилося близько 107 тис. грузинських біженців із Абхазії.

Обидва описаних вище сценарію врегулювання конфлікту внаслідок різних причин нереалізовані. Визнання Абхазії Росією (навіть включення до свій склад, а й просто факт визнання) стане поштовхом до визнання Ічкерії. І якщо останню визнає лише Грузія, наші позиції на Кавказі це ніяк не зміцнить і виконання головного завдання російської - досягненню стабільності - нічого очікувати ні з жодному разі сприяти. А повернення біженців в Абхазію неможливо як оскільки вони докорінно змінять нинішнюетнодемографическую ситуацію і перетворять абхазів на етнічну меншину. Саме ця сама категорія населення займає найбільш радикальну позицію щодо навітьполуавтономной Абхазії, отже, їх повернення лише переведе стрілки годин десять років тому. Повернення біженців буде просто поверненням хворих пенсіонерів та малих дітей, а йекс-директоров пансіонатів, готелів, глав адміністрацій,завгаров і кримінальних авторитетів. Наслідком такого повернення буде наступ довгоочікуваного світу, а масштабний переділ власності і сфер впливу у колишній всесоюзній здравниці.

Вочевидь, пропозиція абхазької боку прийняти біженців за умови їхнього перевірки для з'ясування факту участі (неучасті) у війні 1992-2993 рр. неспроможна крім того бути прийняте грузинської стороною. І тут повертатися буде кому. Не приймуть і "компромісне" пропозицію грузинськихинтеллектуалов-националистов - розділити Грузію та Абхазію щодо кордону річкиГумиста (зараз фактична кордон відбувається за річці Інгурі). У разі (якщо біженці все-таки повертаються) невирішеною залишається проблема анклавів (абхазького вТкварчели і грузинського вГагре і Леселідзе).

У цьому конфлікті роль Росії має зводитися до констатуючій. Велика частина населення Абхазії прийняла російське громадянство, а своїх громадян держава має захищати незалежно від території проживання. Марно не рахуватися, що у офіційним грузинським даним близько 650 тис. громадян Грузії працюють у Росії, а, по підрахунками російських експертів, майже 1/3 населення республіки живе рахунок коштів своїх співвітчизників, заробляють життя у Росії або мають тут свою справу. Ця обставина робить Росію залученої в чомусь вирішальної стороною. Проте, повторюся, розв'язання проблеми бачиться зовсім на визнання Москвою суверенітету Абхазії (яка створила дуже небезпечний прецедент і сприяла б стабільності на Великому Кавказі), а розвитку грузинської концепції державності.

Грузинської боці потрібно чітко представляти, що Грузію - це країна для етнічних грузинів.Населяющие її етнічні меншини зацікавлені у повноцінному російському присутності у країні, а російських миротворців бачать заставу мирного існування й політичну стабільність. Натомість, ні США, ні НАТО котрі готові вручити відповідальність за мирне вирішення конфліктів. Це, з погляду, вимагає нарощування російської військової присутності у країні, але не вигляді односторонньої підтримки сепаратистів, а у вигляді активізації миротворства. Понад те, російські миротворчі зусилля може бути доповнені кооперацією і зі США можуть, і з країнами Євросоюзу. Питання форматах такий кооперації, звісно, необхідно серйозно проробляти з урахуванням російських інтересів. Вочевидь, що голе заперечення співробітництва до міжнародних організаціями у досягненні стабільності та безпеки Грузії перестав бути продуктивним кроком.

Використовуючи свої зв'язки, Росія міг би виступити гарантомнепередела власності і місцевої влади Абхазії. І питання про біженців у разі перестав бути проблемою першого плану. Вочевидь, що тільки отримавши гарантії збереження завойованих ресурсів (і адміністративнихрент), нинішня абхазька еліта, стала такою завдяки військової перемозі в 1993 року, побудують до діалогу про статус Абхазії. На думку, досягнення цього результату при наступному визнання у тому чи іншого формі суверенітету Грузії над "бунтівної республікою", можна було розцінювати як проміжний результат абхазького врегулювання.

Список літератури

Російський Журнал

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайтуpolitnauka.org


Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Політичні партії Білорусі
    >Реферат Мінськ – 2011 Запровадження Республіки Білорусь — президентська республіка, у якій
  • Реферат на тему: Влада
    "Влада" — слово, яке чуєш всюди. Ми нерідко користуємося нею, особливо замислюючись її
  • Реферат на тему: Еліта Росії: історія становлення і політичний портрет
    Олена >Кряжева, студентка, Факультет економіки, Нижегородський філія, ГУ Вищу школу економіки З
  • Реферат на тему: Портрет одного покоління
    Тетяна Гурова Походження, історія розвитку та коротка світоглядна характеристика першого покоління
  • Реферат на тему: Ліберальний режим
    Ліберальний режим (від латів. — вільний) існує у тих країнах, де отримали розвиток ринкові

Навігація