>Основнітипологіїполітичних систем

1.Загальніпідходи та характеристикитипологійполітичних систем

>Функціонуванняполітичноїсистемиобумовлененаявністювідносин ізіншимиполітичними системами. Кожнаполітична системамає своїознаки і характеристики,форми йтипи Дляз’ясування того, як смердотіформуються,чимрізняться чи якпоєднуються,політологія ставити собі заважливе заподіяння ізвиробленнякласифікації,тобтотипологіїполітичним систем.

Усучаснійзахіднійполітичнійнауцівирізняютьтакітипіполітичних систем:військові тагромадянські;консервативні й тих, щотрансформуються;закриті івідкриті (основоюпокладеноступінь йглибинузв’язків ізнавколишнімсередовищемзовнішнімсвітом);завершені інезавершені (>основнийкритерій –наявність всіхскладників);мікроскопічні,макроскопічні таглобальні;традиційні імодернізовані;авторитарні ітоталітарні.

>Доситьпоширеноюєтипологія Ж.Блонделя,якийвирізняєп’ятьтипівполітичних систем:ліберальноїдемократії,радикально-авторитарні (>комуністичні),традиційні (>збереженнянаявнихсоціальнихвідносин),популістські (>властивікраїнамтретього світу),авторитарно-консервативні.Американськийвчений Р.Алмондвизначивчотиритипи систем:

>англо-американську (>характерніриси – прагматизм,раціоналізм,основні ціності – свободаособистості,індивідуалізм,добробут, безпека);

>континентально-європейську (>взаємодіяполітичних субкультур змодернізованимиінститутами);

>доіндустріальну (чичастковоіндустріальну), щопередбачаєперехрещеннярізнихполітичних культур йвідсутністьчіткогоподілувладнихповноважень;

>тоталітарну (>концентрація влади до рукбюрократичногоапарату,монополіяправлячої партії,заідеологізованість).

Дж.Коулменподілявполітичнісистеми наконкурентні,напівконкурентні таавторитарні. У основутипологіїросійськоговченого До.Гаджієвапокладенотакіознаки: 1) природаполітичноїсистеми, характерполітичного режиму (>демократія, авторитаризм,тоталітаризм); 2)формидержавно-адміністративного улаштую (>унітарна держава,федерація,конфедерація); 3)співвідношеннярізнихгілок влади (>монархія,республіка та їхнірізновиди).

>ВідоміамериканськіполітологиЗ.Бжезинський йК.Фрідріх (>праця “>Тоталітарна диктатура таавтократія” – 1956 р.), атакожС.Хантінгтон (>спільна ізБжезинським робота “Політична влада:США/СРСР” – 1961 р.)поділяли усіполітичнісистеми наінструментальні таідеологічні. Так, доінструментальних смердотівідносилиполітичну систему США,бо вонауособлюєдемократичніустанови іінститути. Усоціалістичнихкраїнах, на їхні думку,існувалиідеологічніполітичнісистеми, котріє продуктомпримусу.Вониствореніпартіями та їхнілідерамисиловими методами,хоча й ізметоюпобудови новогосуспільства.

>Усівищеназванітипологіїєумовними. Направду неіснує «чистого» видуполітичних систем,оскільки усі смердоті,насамперед,є плодомсвідомихзусиль людей, щоживуть упевний одну годину напевномумісці. Доти жполітична системасуспільства –доситьспецифічне йсвоєріднеутворення, характерякоговизначаєтьсяісторичними,економічними,культурними таіншимиумовами.

>Відмінніособливостікожноїокремоїтипологіїполітичноїсистемидозволяютьвизначитиякийсьпевнийосновнийкритерій, щозумовлюєрізницюміж ними. Авторзупиниться нааналізі восьминайпоширенішихтипологійполітичних систем,критеріямивиокремлення яківиступають:

- типсуспільно-економічноїформації;

- характерполітичного режиму;

-модельні характеристики запринциповими, “>корінними”ознаками;

- характерпартійноїсистеми;

-спосібздійсненнявиборів;

-панівна чидомінуючаідеологія;

-комплексні,інтеграційні (>цивілізаційні)чинникирозвиткусуспільства;

- форма держави.

2.Формаційніполітичнісистеми

>Цятипологіяґрунтується натрадиційномуформаційно-стадіальномупідході досуспільногорозвитку, сутьякогополягає впослідовнійзмінісуспільно-економічнихформацій. Характерполітичноїсистемивизначаєтьсянасампередекономічно тасоціальнообґрунтованимиінтересами іцілями.Звідси,виділимо іохарактеризуємоп’ятьтипівполітичних систем.

1.Рабовласницькаполітична система, Якабазувалася нанаявностікласовогоантагонізму (впершучергуміж рабами тарабовласниками) у межахтодішніхрабовласницьких держав.Різновидамитакоїполітичноїсистеми булитериторіально-політичніутворення наСході, вантичнійГреції таСтародавньомуРимі.

НаСході (вАссирії,Вавилоні,Єгипті)задовго доновоїерисклалася форманеобмеженоїсамодержавної влади,відомої подназвоюдеспотії.Вонаґрунтувалася насваволіправителів й їхніоточення,жорстокомупридушеннібудь-якоговолевиявлення.

УантичнійГреції у VII – VI ст. дон.е.сформувалисясамостійнідержави-поліси ізвласнимиполітичними,військовими тарелігійними центрами (>древньогрецькиймислитель Аристотельпроаналізував усвоїй роботи “>Політика”державний/політичнийустрій йвнутрішнє життя 158 такихгрецькихполісів).Залежно відрезультатівборотьбиміж демосом йродовоюаристократієювстановлювалася,відповідно, демократична чиолігархічнадержавна влада.Економічнийрозвиток йполітичнамогутністьполісівґрунтувалися на широкомузастосуванні рабства.Раби, навідміну відвільних (>громадян),позбавлялисябудь-якихполітичних прав. Уперіоделлінізму (ІІІ – ІІ ст. дон.е.) вГреціїпереважали державивоєнізованого типу –Ахейський союз,Етолійський союз,Македонія, котріпрагнули допанування вЕлладі. Алі послерозгрому римлянамиАхейського союзу в 146 р. дон.е.Греціюпідкорив Рим.

УСтародавньомуРиміспочаткувпродовж VIII – VII ст. дон.е. правилишістьцарів –царськийперіодполітичноїісторії. На початку VI ст. дон.е.почавформуватисяреспубліканськийустрій уформі такзваноїполісноїреспубліки, у складякої входила група міст наАпеннінськомупівострові ізрізнимправовим статусом.Всі смердотізнаходилися подвладою Риму,який зарахунокзавоювання тапідкоренняпровінцій уЄвропі,Азії,Африцізначнозміцнив йрозширив своютериторію.Політичну уладові вРимськійреспубліціздійснював сенат йконсули, котрівибиралися напевнийперіод години. Намісцяхосновнівладніфункціїздійснювалиправителіпровінцій, котріокрімцивільних малівеликівійськовіповноваження.Громадянськівійни у І ст. дон.е. привели довстановленняодноособовогоправління – у 27 р. дон.е.Октавіан Август ставшиімператором.Римськаімперіяпроіснувала до 476 р.н.е.ПадінняЗахідноїРимськоїімперії означало крахрабовласництва йзруйнуваннярабовласницькоїполітичноїсистеми.

2.Феодальнаполітична система, дляєвропейськоговаріантуякоїхарактернепанування в основномумонархічноїформиправління (>республікиіснувалилише уНовгороді,Венеції,Флоренції,Любеку),християнськогосвітосприйняття та феодального способувиробництва.Вінбазувався напоземельнійвласностіфеодалів йвикористанні роботизалежних йвільних селян йремісників.Поступововідбувався процесоб’єднанняроздрібнених держав йпосиленнякоролівської влади.Наслідком сталоутворення в XV – XVI ст.централізованихфеодальних держав –Англії,Франції,Росії,Іспанії. Унадрахфеодалізмупочализароджуватисяпредставницькіоргани влади (>Боярська дума вРосії, парламентАнглії,Генеральніштати уФранції), котріпоклали вушкопредставницькіймонархії йпарламентському улаштую –конституційніймонархії. Уперіодрозкладуфеодалізму та початку переходу доіндустріального (>капіталістичного)суспільствапринциповоновимявищем уЄвропі сталаГолландськареспубліка, вякіймісце короляпосілиГенеральніштати.

3.Капіталістичнаполітична система, Яка бувзаснована наприватнійвласності назасобивиробництва,експлуатаціїнайманої роботикапіталом,ідеяхпрогресу,свободивільногопідприємництва та недоторканностіприватноївласності. УкраїнахЗахідноїЄвропи та США остаточносклався типбуржуазної держави.Головнимиїїознаками сталипарламентська система, системаконкурентнихполітичнихпартій (консервативна йліберальна – вАнглії, демократична йреспубліканська – США),сильнийапарат державної влади,загальневиборче право,місцеве самоврядування.Значнорозширилосявтручання держави врізнісферисоціальнихвідносин йсуспільного життя.Зросла рольвиконавчої влади упорівнянні іззаконодавчою.Дедалібільшогозначеннянабувалитаківажливіелементибуржуазної державноїмашини якполіція, суд,армія.Остаточносклаласяполітична владавеликоїбуржуазії, хоч урізнихкраїнах вон маларізніформи. Так було вАнгліїце бувконституційнамонархія, США –буржуазно-демократичнареспубліка, вНімеччині –юнкерсько-буржуазнамонархія.Головніважеліекономічної таполітичної владизосередилися до рук порівнянонечисленноїелітипредставниківпромислового тафінансовогокапіталу. Основи буржуазного державного улаштую йполітичноїсистемизакріплялися вконституціях – писанаконституціястаєтрадицією буржуазногополітичного улаштую (>наприклад, 1787 р. –Конституція США, 1791 р. –КонституціяФранції, 1871 р. –КонституціяНімецькоїімперії). Нарубежі ХІХ – ХХ ст. із переходом доновоїстадіїкапіталізму –імперіалізму –зросла владамонополістичногокапіталу, котрапоєднується з силоюбуржуазної держави (так званьдержавно-монополістичнийкапіталізм).

4.Соціалістичнаполітична система, основуякоїсклаласоціалістична (>всенародна)власність назасобивиробництва й державадиктатурипролетаріату. Длянеї був характерна системарадянської влади, котраґрунтувалася навсесиллі тавладніймонополіїкомуністичної партії,контролі із боці держави за всіма сферамисуспільного життя іособливійролі Радийдепутатів трудящих (>потім – народнихдепутатів), у якізосереджувалисязаконодавчі тавиконавчіважелі влади.Соціалістичнаполітична системахарактеризуваласятакож режимом народноїдемократії припереході досоціалізмукраїнЦентральної таПівденно-СхідноїЄвропи.Народнадемократія бувреволюційноюдемократичноювладою подкерівництвом робочого класу й йогокомуністичної партії.Фактичнамонополіякомуністичної партії на уладові,запереченняполітичноїопозиції,політичного іідеологічногоплюралізму,посилення владидержавнихорганівпримусу –характернірисисоціалістичноїполітичноїсистеми в СРСР йкраїнахсоціалістичного табору 40 – 80-х рр. ХХ ст.Конституційнезакріплення прав й свободгромадян,розвитокформальноїдемократії, забезпеченняфактичноїрівноправностінацій й народностейсприялипереростанню державидиктатурипролетаріату увсенароднусоціалістичну державу. Це було бзакріплено вконституціях так званогорозвиненого чи реальногосоціалізму (>наприклад, уКонституції СРСР від 7жовтня 1977 р.).

5.Перехідна читрансформаційнаполітична система, й україн, котрізнаходилися чиперебувають настадії переходу від одного доіншогоекономічного тасуспільно-політичного улаштую.Характеризуєтьсярозмитістю таневизначеністюполітичного режиму,тобтометодів державногоуправління,кардинальнимизмінамипартійно-політичноїсистеми,нестабільністювнутрішньополітичної обстановки,суперечливістюполітичнихпроцесів,ідейнимирозколами всуспільстві тадискусіями ізпитаньвиборушляхіврозвитку, частоускладненнямсоціальних,етнонаціональних йетнорелігійнихконфліктів.Прикладом такихтрансформаційєполітичні таінші системніперетворення українахЦентральної,Східної таПівденно-СхідноїЄвропикінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст., котрісупроводжувалися крахомтоталітарнихполітичних систем.

>Політичнебанкрутствокерівнихправлячихпартій,неефективністьадміністративно-команднихметодівуправління танебажаннябільшості населення жити в старихумовахтоталітарного режиму – всецевизначиловиникненнясвоєрідноїреволюційноїситуації українахЦентрально-СхідноїЄвропи. Принаявностіконкретнихособливостейзагальним для всіхкраїн було бпрагненняліквідуватимонопольну уладовіправлячихпартій,встановити дійснодемократичну формуправління й наосновіширокоїдемократизаціїоновитисоціально-економічне таполітичне життясуспільства. Усіцепокликані булиздійснити такзвані “>оксамитові” чи “>ніжні”революціїкінця 80-х роківминулогостоліття, котрі вціломувідбувалисямирним шляхом й безлюдських жертв (завиняткомРумунії й НДР, атакожЮгославії, деспалахнулагромадянськавійна).

Привсійсвоєрідностіреволюційнихпроцесів у державахЦентрально-СхідноїЄвропи можнавиокремити ізагальнірисирадикальнихперетворень.Насампередце:

>відмоваправлячихпартій відмонополії на уладові, відконституційнихгарантій права наодноосібнеуправліннякраїною,бурхливеоформленнябагатопартійних систем;

>становленняреальноїсистемиплюралістичнихдемократичнихвиборів на всіхрівнях державної влади;

>виведенняз-під контролюкомуністівармії,міліції,прокуратури,органівдержбезпеки,тобтодеполітизаціярепресивно- силовогоапарату;

>відміна державноїцензури назасобимасовоїінформації,масовевідкриття новихдрукованихвидань, тілі-радіоканалів й передач демократичногоспрямування;

>розробка тавпровадження пакетусоціально-економічних,насампередринкових реформ йперетворень.

 

3.Режимніполітичнісистеми

>Найпоширенішоюєтипологіяполітичних систем заполітичними режимами натоталітарні,демократичні,авторитарні,анархічні іохлократичні.Критеріємрозмежуваннявиступає типполітичного режиму – характер йспособиздійснення тавзаємодії влади,суспільства (народу) й особини (громадянина).ЗахідніполітологиГ.О.’Доннел йФ.Шміттервлучновизначали режим яксукупністьявних чиприхованих структур, “котрівизначаютьформи таканали доступу допровіднихурядовихпостів…”Основніознаки, заякимирозрізняютьполітичнірежими та,відповідно,режимніполітичнісистеми,такі:

>спосібформуванняорганів влади;

>співвідношеннязаконодавчої,виконавчої тасудової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування;

становище та рольгромадськихорганізацій йпартій;

>правовий статусособистості;

>встановленазаконодавча система;

>зміст йспіввідношення того, що дозволено й щозаборонено;

V’рівеньекономіко-господарськогорозвитку;

>політичнастабільністьсуспільства;

порядокфункціонуванняправоохоронних йкаральнихорганів;

>ментальні установки,історичні такультурнітрадиції, мораль йзвичаї народу.

1.Тоталітарний типполітичноїсистеми >виник у ХХ ст. й бувхарактернийнасамперед для державиБ.Муссоліні вІталії (>фашистськийтоталітаризм),нацистськоїдиктатури вНімеччині (>націонал-соціалістськийтоталітаризм),сталінізму в СРСР (>комуністичнийтоталітаризм),ІрануперіодуА.Хомейні (>теократичнийтоталітаризм).Термін “>тоталітаризм”з’явився в 20-хрокахминулогостоліття вІталії, а 1944 р.Ф.Хайєк написавшизнамениту “Шлях до рабства”.Науковийаналізтоталітаризмуще у 50 – 50-х рр. ХХ ст.здійснили усвоїхпрацяхамериканськіполітологиХ.Арендт (“>Походженнятоталітаризму”, 1951) йК.Фрідріх таЗ.Бжезинський (“>Тоталітарна диктатура йавтократія”, 1956).Яскраву картинутоталітарногосуспільства уромані “1984”створиввідомийанглійський письменникДж.Орвел. Наполітологічномусимпозіумі в 1952 р.тоталітаризм буввизначений як “>закрита інерухомасоціокультурна таполітична структура, вякійбудь-якадія – відвихованнядітей довиробництва ірозподілутоварів –спрямовується йконтролюється ізєдиного центру”.Подібногорозуміннятоталітаризмудотримувався усвоїйвідомій роботи “>Демократія йтоталітаризм”французькийполітолог Р.Арон,який назвавшицей типполітичноїсистеми “>монополістичнимустроєм”.

Усвоємуполітичномурозвиткутоталітаризм проходити триетапи: 1.Революція; 2.Консолідація влади, щоозначаєусуненняопозиційнихпартій й сил ізполітичноїарени; 3.Ліквідаціяочевидних йвигаданихворогіввсерединіправлячої партії. Длятоталітарного режимухарактернітакіознаки:

>надзвичайноцентралізований йбюрократичний характер державногоуправління;

>наявністьлишеоднієїофіційноїідеології длявсьогосуспільства, деголовнимносіємцієїідеологіївиступає однаправлячаполітичнапартія;

абсолютнапідпорядкованістьгромадян, всіхорганізацій йспілокправлячій партії;

>наявністьрозгалуженоїсистемитаємноїполітичноїполіції;

культ вождя,якиймає практичнонеобмежену уладові;

>яскравовираженийантилібералізмі антидемократизм,репресіїпротивласного народу тощо;

>діє правилочіткоїрегламентації: незаборонено ті, що дозволено законом.

2.Демократичний типполітичноїсистеми як формаорганізації таздійснення владиєпротилежністютоталітарному характеру й способувзаємодії влади,суспільства і особини.Такоювиступаєдемократіязахідних держав,насампередАнглії,Франції й США.Демократичний типполітичноїсистеми як формаорганізації йздійснення владипройшовдовгий йскладний шляхрозвитку відпрямоїдемократії античногополісу доліберально-демократичного чиполіархічного (завизначеннямамериканськогополітологаР.Даля)політичного улаштую ХХ ст.Основна суть йогополягає управлінніменшості, щообирається народом наконкурентних виборах, атакожчіткомурозмежуванні владиміжрізнимиїїгілками привзаємномуконтролі.

>Існуютьчотириголовнихознаки чипринципидемократичноїполітичноїсистеми:

1)суверенітет народу (>загальнадемократія, прямадемократія,представницькадемократія);

2)будова й порядокформуванняорганів влади (>парламентська,президентська,змішана,суперпрезидентськареспубліки,парламентськамонархія);

3)рівність правгромадян на доля вуправлінні Державою (>політичнадемократія йсоціальнадемократія);

4)підпорядкуванняменшостібільшості приприйнятті таздійсненнірішень (деспотичнадемократія,тоталітарнадемократія,конституційнадемократія).

>АмериканськіполітологиМ.Д.Роскін,Р.Л.Корд,У.С.Джонсдаютьтакевизначеннядемократії:цеполітична система, котрапередбачаєзамінудержавнихчиновників й право людейсправлятивплив задопомогоюголосування нарішення, щоприймаються.Щекраще, на форумі нашу думку, сказавши свого години президент СШАА.Лінкольн: “>Демократія –цеправління народу,обране народом, для народу”. При цьомусередголовнихознак демократизму можнавиділитинаступні:

>формальневизнання народуджерелом влади,її сувереном;

>визнання права всіхгромадян на доля вформуванніорганів державної влади, контролю надїхньоюдіяльністю,вплив наприйняттярішень;

>переважне правобільшості приприйняттірішень,чіткерегламентуванняполітичних процедур йпроцесів;

>вимогавиборності таперіодичноїзмінюваності складуорганів державної влади;

>наявністьполітико-правового порядку, приякомудозволяєтьсяіснування й діяльністьрізнихполітичнихпартій,рухів таорганізацій;

>дотриманняконституційних норм йреальнездійснення принципу “>розподілу влади” назаконодавчу,виконавчу,судову;

>наявністьрозвиненогогромадянськогосуспільства –розмаїттянеопосередкованих Державоювзаємовідносинвільних йрівноправнихіндивідів вумовахринку йдемократичноїправовоїдержавності;

навідміну відтоталітаризмудіє правило: дозволено все, що незаборонено законом.

3.Авторитарний типполітичноїсистеми >відповідає такомудержавно-політичному режиму,якийхарактеризується:

>значнимзосередженням влади до рукоднієї особини чиобмеженоїгрупи людей;

>ураженням,звуженнямполітичних прав й свободгромадян йсуспільно-політичнихорганізацій;

>строгоюрегламентацієюактивностігромадян йполітичнихінститутів;

>дозволомдіяльностілишелояльнихправлячійвладіполітичних сил йлегальноїлояльноїопозиції;

>різкимскороченням прерогатив йповноваженьдемократичнихінститутів.

>Іншими словами –це режимжорсткогопримусу додотримання законів, довиконаннянепопулярних, але й формальнолегальнихвимог.

>Зразками авторитарногоправліннявважаютьсярежимиЮ.Пілсудського вПольщі,адміралаХорті вУгорщині, генерала Франка уІспанії, генералаПіночета вЧилі.Протеавторитарнихознакможенабратибудь-якедержавнеуправління,якщовиконавча чизаконодавчаінституція чикерівнапосадова особаперебирають у собіфункції таповноваженняінших,стаютьєдиним усуспільстві центромприйняттязагально-значимихрішень. Доречі,цеможестатися не лише від лютогоумислуавторитарної особини, але й івідповідно довимогконституції. Так,прямепрезидентськеправління внадзвичайнихситуаціяхпередбаченезаконодавствомбагатьохкраїн світу.Авторитарнірежими, як правило,спираються наармію –воєнний режим (свого годинивініснував уЧилі,Пакистані,Греції,Туреччині таінших державах).Військовінайчастішевтручаються в політичний процес,щобпокінчити ізтривалоюкризою, якої невдаєтьсяподолатиліберальнимизасобами. разом із тімвиокремлюютькілька ііншихосновнихтипівавторитарнихполітичних систем:партійні (СРСРперіодуЛ.Брежнєва й посленього),сучаснаБілорусь, Марокко, Гватемала),корпоративні (>сучаснаРосія),національні (>сучасні Узбекистан,Туркменістан, Казахстан),особисті (>Індія приІ.Ганді,Румунія при Н.Чаушеску)режими.

Зіншого боці,встановлення авторитарного режимувважаєтьсянеминучим упроцесімодернізаціїтоталітарногосуспільства.Якщототалітарний режим –це владасваволі ібеззаконня, то авторитаризмєвладоюсуворого закону.Такаавторитарність уконкретнихумовахзміцнює силудемократіїфактичноюполітичною силою,створенням демократичногополітичногомеханізму.Найдоцільніший при цьому шлях –досягненняреволюційнихзмін, але йеволюційними методами.

>Іноді за способомздійсненняполітичної владиполітологитакожвиділяютьще дватипиполітичного режиму –анархічний йохлократичний.

4.Анархічний типполітичноїсистеми >найчастішемаєтакіриси:

1ерозія чиповнаруйнація ідеї єдиної держави та єдиноїполітичноїсистемисуспільства;

1взаємнаконфронтація чинавітьатомізація (>розпад,подрібнення)владнихструктурна,відсутністьефективних формкоординації їхнідій;

1втратанайвищими органами владимонополії наорганізованезастосуваннязбройноїсили;

>сваволя тавідсутністьгарантій безпеки населення;

>відсутністьсистемиелективного нормативногорегулюваннясуспільнихвідносин.

5.Охлократичний типполітичноїсистеми >характеризується:

>некомпетентністюполітичної влади;

>намаганнямпростимизасобами йдужешвидкорозв’язуватискладніпроблемисуспільного життя, щовимагаютьтривалоїкопіткої роботи;

>відсутністю упредставників влади реальногопочуттявідповідальності перед своїм народом;

>апеляціями влади до широких народних мас –популізмом;

>рекрутуваннямзначноїчастиниправлячоїполітичноїеліти з “>соціальнихнизів” ймаргінальнихверствсуспільства, при цьому вонпрагнешвидко підвищитисвійсоціальний статус йполіпшитиматеріальне становище.

4.Модельніполітичнісистеми

>політичнаідеологіяавторитарнийтоталітарний

>Близькою дотипологіїполітичних систем за характеромполітичного режимуєтипологізація запринциповими,коріннимиознаками, котріґрунтуються на чинниках, щовизначають характер йнапрямрозвиткуполітичноїсистеми. Такими чинникамивиступають політичнийінтерессоціально-політичних таетнічнихспільнот,цілеспрямованість йцілевизначеність,суб’єкт політики,економічнізв’язки.Кожний зцихфакторівдіє яксамостійно, то й всукупності ізіншими.Якщо ж з нихвипадаєхоча б один, товідбуваєтьсяпослаблення чинавітьрозвалвсієїполітичноїсистеми чи окремихїїструктурнихелементів.Залежно відпрояву тасиливпливузазначенихфакторів, на думкукиївськихполітологівІ.Дзюбка,К.Левківського,Т.Мельника,історичноскладається один зтрьохтипів чи моделейполітичноїсистемитієї чиіншої країни –командний,змагальний,соціопримирливий.

>Команднаполітична система >пройшлаісторичний шлях відправлінняєгипетськихфараонів,імператорів Риму,феодальнихабсолютнихмонархів досучаснихавторитарних,тоталітарних систем.Відповідно допанівноїідеологіїрізновидамитоталітаризмувиступаютькомунізм, фашизм йнаціонал-соціалізм.Сьогоднікоманднісистемиіснуютьнасамперед вАзії таАфриці (>Північна Корея,Ірак,Лівія). Данаполітична системамаєтакіриси:

>надмірна роль центру томучислі уприйнятті тареалізаціїрішень;

>командний стильуправління всіма сферамисуспільного життя;

>запереченняполітичногоплюралізму;

ставка насиловіструктури;

>виняткова рольпартійно-державноголідера іоднієїідеології;

>обмеження прав й свободгромадян;

>відсутністьчіткогорозподілу влади;

>поширенняполітичноїдемагогії на захистінтересів народу;

>створенняелітизакритого типу –номенклатури.

>Змагальнаполітична система >єпротилежноюкомандній йможеефективнофункціонувати за умівстабільногосуспільства якєдиногосоціальногоорганізму.Історично воніснувала врабовласницькихАфінах,феодальнихмістах-державах (Новгород,Дубровник,ганзейськіміста) йнайяскравіше виявила собі уепохуіндустріальногосуспільства (>капіталізму) із його постулатамивільноїторгівлі,вільноїконкуренції,ринковоїекономіки,поваги доприродних правлюдини. Длязмагальноїполітичноїсистемихарактернінаступніознаки:

>наявністьбагатьохцентрівприйняттяполітичнихрішень, котрі через свої “>групитиску”впливають надержавну уладові;

>визнаннярівності тагарантій правлюдини іоб’єднаньгромадян;

захистконституційного ладу та йогоправових засідок;

>ставлення до права як донайвищої ціності;

>зв’язокполітичноїсистеми тасаморегуляціїсуспільства у сферахекономіки,соціальнихвідносин, духовного життя тощо.

>Соціопримирливаполітична система >маєтакітипологічні характеристики:

>першочерговістьсоціальних проблем узмаганні заутвердженняполітичнихцілей йзавдань;

>використаннякомпромісів длявирішенняполітичних таінших проблем;

>професіоналізмполітичногоуправління;

>утвердженняполітичногоплюралізму тависокийрівеньполітичної культури;

>прагнення доутвердженнясоціального світу тасоціальноїсправедливості;

>високийрівеньзахисту правлюдини;

>поступове,постійне,неухильнездійсненнясоціальнихпрограм;

>політичнабезконфліктність йсаморегульованістьсуспільства.

>Певніелементитакоїсистемиіснували вісторичномуминулому ііснують тепер. Однаксправжнясоціопримирливаполітична системаскладаєтьсялише вумовахвисокогорівняекономічногорозвитку,соціальноїзахищеностігромадян,гарантуванняїхніхконституційних прав й свобод,політичного та культурногоспівробітництваміж народами впроцесі переходулюдства відконфронтації доспівробітництва, відпротиборства достворення єдиноїновоїцивілізації.Реальними державамисучасності ізнайхарактернішимирисамисоціопримирливоїполітичноїсистемивиступаютьнасампередзахіднісоціальні держави –Німеччина,Швеція,Норвегія, Люксембург,Швейцарія, США таінші – країни, котріпрагнуть до забезпеченнякожномугромадянинугідних умівіснування,соціальноїзахищеності,співучасті вуправліннівиробництвом, аідеаліприблизнооднаковихжиттєвихшансів,можливостей длясамореалізаціїособистості всуспільстві.

 

5.Партійніполітичнісистеми

 

>Партійнісистеми –цечастина (>підсистема)політичноїсистеми, подякоюслідрозумітисукупністьстійкихзв’язків йвідносинпартійрізного типу самі із одними, атакож із Державою таіншимиінститутами влади. До числафакторів, щосправляютьнайбільшийвплив наформуванняпартійних систем належати характерсоціальноїструктурисуспільства,діючезаконодавство (>насампередвиборчізакони), характервласнеміжпартійнихвзаємин (>утвореннязмичок,блоків,коаліцій) йсоціокультурнітрадиції. Узалежності від цогополітичнісистеми наосновіпартійного принципутипологіїприйнятокласифікуватинасамперед закількісним складомпартій, а й заякісними характеристикамизв’язків, у котрі смердотівступають.

Закількістюдіючих у странепартійвиокремлюютьнаступніпартійніполітичнісистеми.

ЗаросійськимполітологомО.Соловйовим:

>однопартійні,серед якірозрізняютьдеспотичні тадемократичнірізновидності (>колишній СРСР);

>півторапартійні, в якідієкоаліція, щоскладається здомінуючої партії таблизькоїїй запоглядами, але йменшпопулярноїорганізації (>колишні НДР йБолгарія);

>двопартійні іздвомавідноснорівноцінними запопулярністюконкурентнимипартіями (США,Великобританія);

двох із половиноюпартійнісистеми, в якінаявність двохавторитетнихпартійпоєднується іздіяльністюпосередницької, але йодночасноальтернативноїорганізації, котравідіграє роль “>третьої”сили, щодозволяєпримиритицих двохпротивників (ФРН);

>багатопартійні, ізкількістю понад три партії (Україна,Австрія,Росія,Польща,Чехія,Словаччина,Нідерланди,Франція).

ЗаамериканськимполітологомЛ.Етстайном:

>Багатопартійна система ізоднієюпануючоюпартією (Мексика);

>модифікованаоднопартійна система (США);

система “два плюс однапартія” (>Великобританія, Канада,Австрія);

>крайнябагатопартійна система (>Франція);

>стабільнабагатопартійна система (ФРН).

>Близькою доцієїтипології, але йскладнішою, так как онаґрунтується наякісних характеристикахзв’язків, у котрівступають партії,єтипологіяіталійськогополітологаДж.Сарторі. Наосновіаналізуідеологічноїдистанції (“>полярності”)міжпартіямивінвиділивсімтипівпартійнихполітичних систем:

>однопартійні (СРСР,Північна Корея, Куба,Лівія), ізоднієюлегальноюпартією, Якаволодієвсієюповнотою влади, щопризводить дозрощенняпартійногоапарату іздержавним;

>гегемоністські (>колишнісоціалістичні країниСхідноїЄвропи, Китай, Мексика), ізоднієюпровідноюпартією (>інші –партії-сателіти) тазрощеннямпартійногоапарату іздержавним;

>домінантні(Японія,Швеція,Індія), при які однадомінуючапартіямаєтривалу (понад 40 років)перевагу вконкурентнійборотьбі таформує уряд, щовідзначаєтьсястабільністю;

>двопартійні (США,Великобританія, Канада,Австралія),передбачаютьнаявність двохрівноправнихконкурентнихпартій, одна із які послеперемоги на виборахформує уряд, аіншаскладаєвпливовуопозицію;

>обмеженогоплюралізму (>Чехія, Литва,Болгарія, ФРН,Австрія,Бельгія), колифункціонуєкількапотужнихпартій привідсутностігострихполітичнихсуперечностейміж ними тапозасистемноїопозиції,домінуючі партіїформуютьурядовікоаліції (частонестабільні);

>поляризованогоплюралізму (>Італія,Фінляндія,Нідерланди,Латвія,Словаччина,певноюмірою Україна), ізбагатьмапартіями,потужними із якієкрайні –ліві таправі, при цьому урядформуютьцентристські партії таіснуєгостреідеологічнепротистоянняміж центром йправо-лівоюопозицією;

>атомізовані (Уругвай, Парагвай,Малайзія, Казахстан,Польща, Україна початку 90-х років ХХ ст.), колиіснує багатоневпливовихполітичнихпартій, а урядформується чи напозапартійнійоснові, чи на засідкахширокоїкоаліції.

>Требазауважити, що неіснуєєдиного стандарту воцінціефективності тихий чиіншихпартійнихполітичних систем. Однак убудь-якомувипадку типпартійноїсистемисуттєвовпливає нанаступніполітичніявища тапроцеси:

1) характерорганізації таздійсненнявиборівглави держави, парламенту,органів місцевого самоврядування;

2)спосібформування уряду, йогоефективність йстабільність;

3) форму державногоправління;

4) типполітичного режиму таполітичноїсистеми.

6.Виборчіполітичнісистеми

>Виборча система –цесукупністьпередбачених закономвиборчих процедур,пов’язаних зформуванняморганів влади, котріфункціонують у рамкахвиборчого права.Відповідатисвоємусоціальномупризначеннювибориможутьлише тоді, коли смердотіґрунтуються за принципами. Мовайде продвігрупи такихпринципів:

>принципивиборчого права, котрівизначають статус шкірного громадянина на виборах (>загальний характервиборів,рівністьвиборців,таємницявиборів,пряме чибезпосереднєголосування);

>загальніпринципиорганізаціївиборів (свободавиборів,наявністьальтернативнихкандидатів,конкурентністьвиборів,періодичність йрегулярністьвиборів,рівністьматеріальних таінформаційнихможливостейполітичнихпартій йкандидатів).

Усучасному світівикористовуєтьсяприблизно 350різновидіввиборчих систем,кожна із якімаєпевніпереваги танедоліки. При цьому можнавиокремитичотириосновнихтипивиборчихполітичних систем –мажоритарна,пропорційна,змішана,консенсусна.

Системаабсолютноїбільшості чи >мажоритарна >передбачає, щоперемагає тієї кандидат,який набравшивстановлену закономбільшість голосіввиборців, що вголосуванні. Приційсистемівиборчі округибувають одне- чибагатомандатні ізприблизнорівноюкількістювиборців на округ йнаближеністю міжокругів до міжвідповіднихадміністративно-територіальниходиниць.Голосуваннявідбувається лише за самого одномандатномуокрузі чи закількохкандидатів – убагатомандатному. Призастосуваннімажоритарноївиборчоїсистемиабсолютноїбільшості (>Франція,Білорусь)обранимвважається кандидат,якийотримав понад 50 % голосіввиборців, що вголосуванні. Примажоритарнійсистемівідносноїбільшості (Україна до 1998 р., США,Великобританія, ФРН, Канада,Японія)перемагає тієї,хтовипередив закількістю голосів всіхсвоїхсуперників.Загаломмажоритарнавиборча системазастосовується у понад 70країнах світу,сприяєуспіхунасамперед великихпартій йзабезпечуєстабільність уряду.Водночас приційсистемі голосивиборців,подані запереможенихкандидатівфактичнопропадають.Відсутнятакожвідповідністьміжкількістю голосів йкількістюотриманихмандатів.Окрім тогобезпосередня залежністьрезультатіввиборів відрозподілувиборців за округамистворюєнебезпекуманіпулювання шляхомтенденційногонарізаннявиборчихокругів.Така практикаспотворенняволівиборцівотрималаназву “>виборчоїгеографії” чи “>джеррімендерінгу” (заіменемїїтворця –американського губернатора штату МассачусетсДжеррі).

Системапропорційногопредставництва чи >пропорційна >передбачаєпроведеннявиборів запартійними списками йрозподілмандатівміжпартіями тавиборчими блокамипартійпропорційно докількості голосів,набраних ними. Приційсистемівиборчі округибагатомандатні й їхньогомежі чиспівпадають із межамивсієї країни (Єдинийзагальнонаціональний округ), чи із межамиїї областей (>провінцій, земель).Голосуваннявідбувається не було законкретну особу, а й запевнупартію чи блокпартій, щовиставляютьсвій списоккандидатів. При цьому голосиможутьвіддаватися за список безнаданняпереваг (>преференцій) –Польща,Чехія,Португалія,Ізраїль – такзвані “>жорсткі” списки; чи знаданнямпереваг (>преференцій)окремим кандидатам із того списку,якомувіддається голос –Італія,Іспанія,Швеція,Норвегія,Данія,Австрія,Бельгія,Нідерланди – такзвані “>м’які” списки. Упершомувипадкупартійні спискиотримуютькількістьмандатів,пропорційну докількостіподаних них голосіввиборців. Принаявностіпреференціймандатинадаютьсяконкретнимпредставникам звідповіднихпартійнихсписків. Зметоюусуненнянадмірноїрозпорошеностімандатівміжпартіями тасформуванняпарламентськоїбільшості іутворення уряду вбільшостікраїн, щозастосовуютьпропорційну систему (>всього їхнімайже 50), введеносвоєрідний “>бар’єр” –мінімальний відсоток голосіввиборців,якиймаєотримати список партії,щобкандидати віднеї моглиодержатидепутатськімандати (>найчастішевінстановить 4 – 5 %,хочаможеколиватися від 1 % – вІзраїлі до 10 % – вТуреччині).Загаломпропорційнавиборча системапокликана забезпечитипредставництво впарламентірізнихполітичних силпропорційно до їхнього реальноговпливу.

>Мажоритарно-пропорційна чи >змішана >виступає вякостікомбінаціїмажоритарної тапропорційноївиборчихполітичних систем.Найголовнішим йнайпростішимваріантомтакоїсистемиє такзване “>лінійнезмішування”, заякого одначастинадепутатівобирається замажоритарноюсистемою, аіншачастина – запропорційною.Класичним прикладомзмішаноївиборчоїсистемиє ФРН, де 50 %депутатів Бундестагуобирається заземельнимипартійними списками, аще 50 % - наосновімажоритарноїсистемивідносноїбільшості.Саметакий принципформуванняпредставницькихорганів владизапозичилитакіпосткомуністичні держави як Україна (із 1998 р.),Росія, Молдова, Литва,Грузія,Болгарія,Угорщина.Ця системаєреальноюспробоюкомпромісуміж принципамипредставництварізнихполітичних сил йстабільністю урядузсередини.

>Консенсусну системувиборіввикористовують ООН йдеякі партії (>наприклад, “>зелені”).Вонамаєпозитивнуспрямованість,тобтоорієнтована не так на критику противника, але ввибірнайбільшсприятливого для всіх кандидата чивиборчоїплатформи. При цьомувиборецьголосує однієї, а й за всіхкандидатів (їхнімає бутиобов’язково понад двох) йранжирує їхні список у порядкувласнихсимпатій. Так,якщо Президентапретендує трикандидати, товиборецьвизначаємісце шкірного із них: за 1-емісцедається 3бали, за 2-ге – 2бали, за3-є – 3бали.Післяголосування усіотриманібалисумують й за їхнікількістювизначаєтьсяпереможець.

>Незважаючи навідмінності, із точкизоружиттєдіяльностіполітичноїсистемисуспільствавибори тавиборчісистемиповинні забезпечитивиконаннянаступнихнайважливішихфункцій:

>артикуляція,агрегація тапредставництворізноманітнихінтересів яквсього населення, то йвласнеелекторату;

>мобілізаціявиборчого корпусу нарозв’язанняактуальнихсуспільних проблем;

>політичнасоціалізація населення,розвиток йогополітичноїсвідомості таполітичноїучасті;

>генеруванняоновленнясуспільства шляхомконкурентноїборотьбиальтернативнихполітичнихпрограм;

>конституюванняефективноїопозиції таїїпідготовка довиконанняфункційполітичногокерівництва;

>рекрутуванняполітичноїеліти;

>інтеграціярізноманітнихточокзору таформуваннязагальноїполітичноїволі;

>каналізація,переведенняполітичнихконфліктів у русло їхніінституційного мирноговрегулювання;

контролю надінститутами державної влади;

>розширеннякомунікацій,відносинпредставництваміжінститутами влади тагромадянами;

>легітимація тастабілізаціяполітичноїсистемивзагалі, атакожвласнеконкретнихінститутів влади – парламенту, уряду, президента, місцевого самоврядування тощо.

7.Ідеологічніполітичнісистеми

 

Політичнаідеологія –систематизованасукупністьідейнихпереконань, котрівиражаютьдокорінніінтересирізнихсоціальних груп із приводу влади,їїзавоювання,захисту тавикористання, наґрунті якіутворюютьсяполітичнівідносини йфункціонуютьвідповідніінститути,організації таустанови.Основними формамиїївиявувиступаютьполітичнітеорії,політичніконцепції,політичні ідеї,соціально-політичніідеали,політичні гаснула,політичні подивися. Узв’язку з великимвпливомідеологічноїпідсистемиполітичноїсистемисуспільства все йогорозвитокдоцільнодетальнішеохарактеризувати процесвиникнення,розуміння йхарактерних рисполітичноїідеології.

>Термін “>ідеологія”зобов’язаний своїмпоходженням Д. деТрасі.Французькийфілософпозначив нимметодологічніоснови всіх наук.Вінприділив багатоувагипоходженнюідей, результатам їхнього практичноговтілення, атакожрозробціметодівліквідаціїпомилок,