Реферати українською » Политология » Криза виборної системи в Україні


Реферат Криза виборної системи в Україні

Страница 1 из 2 | Следующая страница

План

Запровадження

1. Особливості виборчої системи

2. Причини політичногокризисна з погляду політологів

3. Зміни, необхідні виборної системі

Укладання

Список джерел


УВеде>ние

У межах наукової літературі термін "виборча система" вживається зазвичай, у двох значеннях — широкому і вузькому. У широкому значенні виборча система — це система громадських відносин, пов'язаних із виборами органів публічної влади. Сфера цих відносин дуже широка. У неї входять і питання визначення кола виборців і ряду обраних, та інфраструктури виборів (створення виборчих одиниць, виборчих органів прокуратури та ін.), і стосунків, створених з кожної з стадій виборчого процесу до його завершення.Регулируется виборча система нормами виборчого права, витлумаченого як система правових норм, що є підгалузь конституційного (державного) права. Проте чи вся виборча система регулюється правовими нормами. До її складу входять й відносини, регульовані корпоративними нормами (статутами політичних громадських об'єднань є та інших.), і навіть звичаями та традиціями цього товариства.


1.  Особливості виборчої системи

 

Виборча система – далеко ще не нейтральний чинник у процесі. Здається, лише стосовно виборів президента будь-коли виникало суперечок: главу держави, наділений високими повноваженнями, повинен перетворитися на свої дії спиратися ось на підтримку наскільки можна ширших прошарків населення, тож, обиратися всенародно у системі більшості. Що ж до вищих представницьких органу – Верховної Ради саме, те із часів незалежності система виборів у парламенту принципово змінювалася лише один раз.

24 вересня 1997 року, напередодні перших після ухвалення українській конституції парламентських виборів-98, було прийнято закон України «Про вибори народних депутатів з України», що передбачав обрання однієї половини конституційного складу Верховної Ради єдиному багатомандатному окрузі попартийно-блочним списками виходячи з принципу пропорційності, а другий – в 225 одномандатні округи за принципом відносного більшості. До прийняття закону вибори до парламенту відбувалися за мажоритарному принципу: все 450 народних депутатів обиралися в одномандатні округи. Суто «мажоритарної» була Верховна Рада України другого скликання, обрана 1994 року. Саме її складу 28 червня 1996 року випала честь прийняття України.

Слід зазначити, щопартийно-пропорциональная складова парламенту було запроваджено виконання норми Статті 36-ї українській конституції, в якому йшлося: «Політичні партії, у Україні сприяють формуванню і вираженню державної волі громадян, беруть участь у виборах». На жаль, доводиться констатувати, що ця демократична складова політичного життя, як багатопартійність, України перетворилася на конкурентну боротьбу окремихфинансово–промишленних груп на рівні.

Парламент України загальною чисельністю 450 депутатів (з погляду способу обрання) і двох рівних частин – по 225 людина. Половина парламенту обирається в одномандатні округи методом відносного більшості, друга половина – формується на пропорційній основі, виходячи з партійних списків. Кількість мандатів, наданих тій чи іншій партії, визначається відповідно до відсотка всіх голосів виборців, відданих тому чи іншому політичному об'єднанню. Як бачимо цю систему є точної копією російської моделі. Така система часто називається «змішаної» чи «комбінованої», маю на увазі факт комплектування парламенту з двом схемами: мажоритарної та пропорційної.

Події у України останнього року стабільна наочно демонструють кілька важливих і взаємозалежних тенденцій:

по-перше, поступове і неухильне ослаблення реальну владу Президента за одночасної нездатності цією владою розпорядиться,

по-друге, неослабне протистояння між Верховної Радою й президентом, часом яка набирає загострену форму прямого конфлікту, й що веде до колосальному нецільового витрачанню всіх видів політичних ресурсів. Наслідком чого єобостренная боротьба за посаду прем'єр міністра за новий осередок політичної влади, користується більшої легітимністю, ніж президент.

«Помаранчева революція» породила безліч суперечностей у такомуразношерстном українському суспільстві. Тоді як одні стояли Майдані та вимагали відставки настільки ненависного Кучми, інші закликали недопущення незаконного, на думку,попирания виборчого законодавства. З початку виборів у Україні Ющенка і його прихильники казали, що вони сфальсифіковані. Говорили звідси як і вони часто й завзято, як пізніше стверджували у тому, що Віктор Андрійович було отруєно. Картина, яка активно впроваджувалася у громадську свідомість, була простою: є влада,репрессирующая українському народові, за абсолютним здебільшого підтримуючий Ющенка, і адміністративний ресурс, з допомогою якого влада фальсифікувати вибори. Перший тур підтвердити цю картину: фальсифікації було зафіксовано по обидва боки, протеexit-pools, крім «анонімного опитування», проведеного Центром Разумкова, віддали незначна перевага у першому турі Віктора Януковича. Всі пам'ятають як Ющенка приніс присягу на біблії в Верховної Ради, цим фактично проголосивши себе президентом країни. Безумовно, це говорило про кризу виборчої системи. Своє слово у період сказав Верховний Суд країни, але й залишилася. Про реформування виборчої системи кажуть давно чимало політиків і політологи, як прибічники режиму, і опозиціонери. Революція лише загострила і так очевидний факт.

Багато пропонують, взагалі вводити на країні 100% мажоритарну систему, що у перехідний час нібито ефективніша.

Як позитивну тенденцію можна назвати формування останніми роками розвиненішою партійної системи в Україні, оскільки з'явилася справді реальна боротьба влади кількох сильних партій, як цього бурхлива політичне життя і вони справді, важко спрогнозувати яка партія переможе наступних парламентські вибори, буде настільки швидким все змінюється.

2.  Причини політичну кризу з погляду політологів

Політична криза країни стала об'єктом обговорення міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 10-річчю Українського центру політичного менеджменту. Політологи, психологи, соціологи, історики, філософи шукали у відповідь два головні запитання: чому країна була у самому масштабному з часів незалежної України кризі й що тепер потім із нього вийти?

Причини нинішнього критичного становища учасники конференції розділили на політичні, економічні та соціальні. Учені були впевнені, що у глухому куті країна опинилася, передусім, через непрофесійних політиків, їх невмілого керівництва. Здобувши незалежність після розпаду СРСР, Україна взяла курс - на демократію, побудувати яку, на жаль, зірвалася і з сьогодні. На думку політологів, багато тих, які перебувають сьогодні при владі, «інтелектуально нездатні управляти» і паралельно ведуть антиукраїнську і антиконституційну політику,доведшую країну до кризи в усіх відношеннях. Наводилися й результати останніх соціологічних опитувань: 49% населення сприймають Україну самостійної державою, 62% не задоволені своїм становищем і 72% готові прийняти сильну руку.

Вже вірить у майбутнє країни ні дорослі, ні малі діти, а кожен четвертий студент сьогодні хоче поїхати до інших держав, де вже живуть і працюють майже п'ять виборів, давно нікого не дивує. Питання: чому? Річ у тім, вважають фахівці, що політики сприймають влада як власність як об'єкт надприбутки. Кажуть, місце у парламенті коштує Україні близько 20 мільйонів доларів і «відбивається» за місяці. Але страшно навіть це, бо, що це знають, проте нічого зробити що неспроможні - Демшевського не дозволяє наша виборча система. За наявності 153 партій вибір українця обмежений. Оскільки мешканці цінують свого голосу, вони намагаються, щоб було враховано, і змушені через це голосувати не було за тих, чию позицію поділяють, а й за тих, хто. Падіння активності виборців відбувається зовсім на з політичних міркувань, причина - тривідсотковий бар'єр, який за законом повинна подолати кожна партія, аби пережити до парламенту. Люди,перестраховиваясь, вибирають до вподоби, а, по принципу «меншого зла», тобто віддають свої голоси тим, хто просто гарантовано потрапить у Верховної Ради. У підсумку, після 2004 року результаті виборів далеко ще не повністю відбивають політичні настрої виборців. Понад те, сприяють постійному «круговороту» одним і тієї ж політиків. За підсумками конференції, виділили 11 основних причин, які увігнали країну на політичну кризу, головне, що деякі учені запропонували сім шляхів виходу потім із нього. Насамперед, треба діяти відповідно до норм, нехай і досконального, але основного закону - Конституції - як необхідного стабілізуючого чинника. Потрібні також зміна виборчої системи та реформа місцевого самоврядування, основу якої вибори у місцевих рад буде замінено з пропорційних на мажоритарні. Важливим політологи вважають подолання поляризації суспільства, оскільки розкол українського народу на два протилежних табору погіршується. З іншого боку, якщо нинішню політичну й економічну ситуацію правильно розіграти, яку можна використовуватиме формування сильної опозиції, діяльність якої спрямовано подолання сьогоднішніх проблем. Конкретні заходи, вважають учені, вже нині необхідні посилення середнього класу тут і селянства як потенційної основи стабільності. Інакше кажучи, приватним малий підприємцям треба створити пільгові умови чи принаймні - просто більше не заважати вистояти у цьому хаосі. З цих людей трудяться самі й дають робочі місця іншим, вона нічого не просять в держави, але з тим не сплачують податки, поповнюючи його скарбницю. Остання рекомендація - відвертість і дій влади. Зараз, кажуть політологи, необхідно чесно пояснити людям ситуацію, у якій все перебуваємо. Це об'єднає народ. А питання відкритості та прозорості - це фундамент демократії.

11 причин політичну кризу:

Недосконалість виборчої системи

Слабкість опозиції

>Поляризация суспільства

Відсутність об'єднуючою національної ідеї

Криза інститутів влади

Відсутність сформованого середнього класу

Несформованість інституцій громадянського суспільства

Кадровий криза

Відсутність у суспільстві широкої підтримки дій політичним лідерам

Відсутність контролю над діяльністю політичного класу тут і механізмів відповідальності перед суспільством

Зовнішньополітичне вплив

ЮрійШайгородский, керівник Українського центру політичного менеджменту, кандидат психологічних наук: «Парадокс: суспільство змін не готове, але це їх чекає. Обгрунтовано чи? Через війну можливих позачергових виборів у парламенті навряд чи кардинально зміниться ситуація. Існуючі протиріччя ні усунуті. Вони куди дінуться. Не вирішать які й проблему економічної кризи. Тепер і парламент, та Кабінет Міністрів, і Секретаріат Президента пропонують кожен свої шляхи вирішення питань. Навіть нинішня ситуація неспроможна примусити їх об'єднатися та виходити консолідуюча рішення. Після виборів, можливо, поміняються місцями котрі перебувають у парламенті політичні сили. Хто був у опозиції, то, можливо, здобуде владу, і - навпаки. І перейдуть у активну (нехай не оголошену офіційно) фазу підготовки до виборів президентських. І це скасування прохідного бар'єра міг би сприяти пошуку компромісу всередині парламенту. Приміром, за відсутності бар'єра, у парламенті може стати представники екологічних партій, чи партії малого середнього бізнесу, представника міг би мати, скажімо,КМКС «Партія угорців України». З їхніми думкою та його голосом у парламенті доведеться вважатися. Але зміни у виборчому законодавстві можуть бути існуючим складом парламенту тільки внаслідок «>умерения» власних амбіцій, усвідомлення необхідності пошуку шляхів консолідації суспільства. Тому, хоч як дивно, але нинішню кризу має і позитив, нині може об'єднати і, і відповідальних політиків. А українці завтра будуть як довіряти влада комусь, а й навчаться вимагати від тих, кого вибрали про виконання даних обіцянок».

Микола Михальченко, доктор філософських наук, член-кореспондент частина Національної академії наук України, президента Української академії політичних наук: «Україна має ще усе майно поділили, є ще багато чого, але тільки фабрики, заводи, пароплави, є земля, нафту, державна нерухомість. Цей переділ власності триватиме ще довгі роки, а кожен переділ супроводжують кризи, політичні конфлікти тощо. З одного боку, трусять українське суспільство є кризовим, з другого - багато країн теж проходять такі етапи, лише у інші терміни».

ВалерійБебик, доктор політичних наук, професор, проректор по інформаційно-аналітичної роботі Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»: «І те на політиків, які непрофесійні лише з погляду класичної науки - політичного менеджменту, а й у політичної практиці, і поступово стає сумно. На погляд, політична діяльність має здійснюватися системно та починати треба, безумовно, з Конституції, очевидно, було б оновити і діяльність національної конституційної ради, що її одного разу збиралася Журбі. В Україні систематизовані поки що тільки конфлікти при владі».

ЛеонідТупчиенко, кандидат філософських наук, професор кафедри політології і соціальних технологій Національного авіаційного університету: «Сьогодні вже прийшли діти тих, хто ввійшов у українську еліту з партноменклатури. Тобто, ми маємо в другому поколінні входження до політичну систему еліти кадрів, яке тоді навіть там. Ми дуже сумлінно привозили сюди американців, французів, німців, і слухали їх, навчалися вони, а самим подумати, щоб створити свою модель, бо й питання такого, більше вражали оригінальністю наших перекладів зарубіжних ідей».

3.  Зміни, необхідні виборної системі

>Вибори-2007 закінчилися. Необхідно підбивати підсумки. Країна ніяк не перетравлює сурогат конституційної реформи, підготовлений нею політичної елітою 2004 року. І тому якщо щодо змін у Конституцію написано досить багато, то тема виборчої системи доки вийшла перші шпальти газет і стала пріоритетною політикам, юристів й політологів.

Між іншим, дарма. Адже тип виборчої системи багато чому визначає стабільність діяльності всієї структурі державної влади (докладніше писав звідси відомий політолог М.Дюверже).

Поки маємо й журналісти, й україномовні громадяни із захопленням (нудьгою, апатією, відразою — потрібне підкреслити) спостерігають за знову що розгорнуласякоалициадой, саме час про те уроках виборів, які, безсумнівно, матимуть довгограюче значення.

Саме нині є можливість докладно проаналізувати вплив наявної системи парламентських виборів у закритим загальнонаціональним партійних списків, чіткіше поставити запитання — слід змінювати виборчу систему, і якщо «так», те, як?

У 2006 року країна вперше обирала парламент за пропорційною партійної системі. Такому рішенню передувала досить тривала й професійна дискусія серед політиків, юристів й політологів.

Досвід попередніх виборів показував, що змішана система (коли частина Верховної Ради саме обиралася за партійними списками, а частина — в округах) була далекою від ідеалу.

На виборах 1998-го і 2002 років (особливо, стосовно мажоритарній складовій) широко застосовувався адміністративний ресурс. Партії або не

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація