Реферати українською » Политология » Політологія. Політичні системи в Україні


Реферат Політологія. Політичні системи в Україні

Страница 1 из 16 | Следующая страница
Політологія як наука. Предмет політології.

Політологія (від грец. politika - державні і сусп. справи і logos -слово, поняття, вчення) – наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і сусп-вом, котра займає одне з провідних місць у сучас. суспільствознавстві. Стосовно П. у зарубіжній і вітчизняній літературі часто вживаються терміни «політична наука», «наука про політику», «політична соціологія», які відображають традиції й особливості нац. і регіон, політолог, шкіл.

У визначенні предмета П. на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлене багатозначністю терміна «політика» й можливістю різноманітних способів її характеристик. Деякі науковці вважають, що П. - це наука про систему закономірних взаємозв'язків соц. суб'єктів з приводу політ, влади, боротьби за неї, про сутність, форми і методи політ. владування тощо. Ряд політологів предметом П. вважають вивчення політ. систем як сукупності владних інститутів, а також політ. влади як основи розвитку і функціонування політ, систем. Знач-на група вчених вважає предметом П. вивчення системи закономірностей розвитку і функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політ, житті сусп-ва. Своєрідною є трактовка П. як системи закономірностей розвитку і функціонування політ. культури. При цьому остання розуміється розширено, як ціннісне політ. світосприйняття, в межах якого Відбувається політ. діяльність. Багатоманітність підходів до визначення предметного поля П. дозволяє чіткіше уяснити міс-це П. в системі суспільствознавства, взаємовідносини її з ін. науками. Одним із найбільш узагальнюючих підходів універсалістсько-сумативний, що інтерпретує різні аспекти філос., соціолог., екон., юрид. досліджень політ, процесів та інститутів. П. розглядається при цьому як інтегральна наука, оптимальне функціонування і розвиток якої визначається насамперед розвиненістю зазначених наук. Названий підхід співіснує з аналітико-концептуальним, що виходить із визнання автономності П. Системо-утворюючим фактором П., як і будь-якої науки, виступають її закони. Відтак при визначенні предметного поля П. слід враховувати тенденції і закони структури, функціонування та розвитку політ, життя соц. спільнот, що відображає реальний процес включення їх у діяльність щодо реалізації політ, влади та політ, інтересів. Предмет науки повинен відображати внутр. системний зв'язок його компонентів (політ, процеси, відносини, діяльність, політ, система, влада, д-ва, демократія тощо.) Але останні співіснують, взаємодіють у певній сфері сусп-ва - у політ, житті, яке охоплює всі названі феномени і є граничним узагальнюючим поняттям, оси. опорною категорією П. Звідси предметом П. є закономірності структури, функцій, розвитку політ, життя в усіх його проявах, а П., як раціональне відображення політ, життя, означає систему знань про цілі, завдання, рушійні сили і зміст політ, процесів, про діяльність людей, партій, громад. об'єднань, д-в у сфері політ, відносин. Вихідний теорет. матеріал у пізнанні законів науки становлять категорії П., які розкривають необхідні зв'язки, вузлові пункти науки, істотні елементи її структури. Порівняно з ін. сусп. науками, що досліджують проблеми політичного, більшість категорій П. мають конкретний характер. Вони є важл. засобом пізнання явищ політ, дійсності (політ, відносин, діяльності, процесів, ін-тів, поведінки, боротьби і співробітництва, плюралізму, влади тощо.)

До структури сучас. П. входять: загальна політологія, що вивчає історію і теорію політики, виробляє теорет. і методолог, основи політ, науки; теорії середнього рівня (про владу, політ, систему, політ, духовність, політ, процеси, політ, лідерство тощо); дослідження загальних проблем світового політ, процесу. До спец. політ, наук відносять політ. історію, політ, географію, політ, психологію, політ. антропологію, політ. теорію, політ. соціологію, політ. семантику, політ. етнографію та ін. Зазначені дисципліни перебувають у взаємодії, вони досліджують різні сторони, закономірності, тенденції розвитку і функціонування політ життя.

П. властиві різноманітні функції. Теоретико-пізнавальна функція, що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політ, явищ. Вона виступає теорет. основою політ. творчості, політ. реформ і реорганізацій. П. через названу функцію проявляється у вигляді сукупності взаємопов'язаних теорет. концепцій, що спираються на закономірності сусп. розвитку, незалежні від суб'єктивних намірів і бажань соц. суб'єктів. Теорет. пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід їхньої політ, діяльності, політ, мистецтво, дає знання політ, умов, засобів і форм вирішення соц. питань.

Методологічна функція П. охоплює способи, методи й принципи теорет. дослідження політ. і практичної реалізації здобутих знань. Через світоглядну функцію утверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політ, системи, політ, культури соц. суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у сусп-ві, оптимальному функціонуванню політ. ін-тів. Прогностична функція полягає у передбаченні шляхів розвитку політ, процесів, різних варіантів політ, поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політ, процесів, урахування ресурсів політ, влади. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політ, поведінки соц. суб'єктів та наслідків здійснення політ, акцій. Прикладна функція забезпечує вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політ. знань, раціональної організації політ, процесів. Ця функція забезпечує вивчення і врахування ефективності політ, рішень, стану сусп. думки, ставлення громадськості до політ, ін-тів, структур і норм. Функція політичної соціалізації забезпечує процес включення людини в політ, сферу життя сусп-ва і формування певного типу політ, культури. Зазначені функції тісно пов'язані із загальними функціями політики, які виступають у цивілізованому сусп-ві на перше місце (підтримка сусп. порядку, забезпечення громадян, миру і нац. злагоди, гарантії свободи і гідності громадян).

П. як наука відрізняється від П. як навч. дисципліни, яка відбирає частину загальнотеорет. і прикладного матеріалу. Його опрацьовують і викладають так, щоб відповідно до завдань політолог. підготовки у доступній формі дати необхідний мінімум наукових знань. Вони можуть бути усвідомлені з урахуванням взаємовідносин загальнолюдського, національного і класового в політиці, формаційних і загальноцивілізац. аспектів її розвитку. Політ, освіта спрямована на надання політиці людського виміру, отримання проявів у політ, діяльності егоцентричної мотивації, нетерпимості, ідеологізації, раціоналізму. При цьому необхідні відхід від однобічного використання традиц. методів викладання, розвиток живого діалогу, політ, дискусій, аналіз конкретних політ, ситуацій, соціолог, дослідження.

У процесі становлення і розвитку П. в Україні було б згубним для всього сусп-ва ізолювати її від світового політ, знання й зосереджуватись лише на розкритті тієї частини світового досвіду, яка збігається з вітчизн. нац. розвитком. Слід пам'ятати, що самоізоляція негативно впливає не лише на економіку, а й на розвиток культури та науки в цілому, спричиняє виникнення феномена «закритого суспільства». Органічне ж поєднання у вітчизн. версії П. нац. і загальноцивілізац. змісту сприятиме формуванню дем. політ. культури, оптимальній орієнтації діяльності політ, суб'єктів, гуманізації політ, відносин, розширенню діапазону політ, підходів у прийнятті соц.-політ, і екон. рішень, прогнозованості різноманітних політ, процесів і явищ.


Роль політики в політичному житті суспільства.

Політика (від грец. politika -держ. і сусп. справи)- організац., регулятивна і контрольна сфера сусп-ва, в межах якої здійснюється соц. діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соц. групами задля здійснення власних запитів і потреб. Термін «П.» поширився під впливом однойменного трактату Аристотеля, змістом якого є узагальнення філософом проблем розвитку давньогрец. д-в, правлінь і урядів. Суб'єктами П. є: індивід, мала соц. чи профес. група, нація, клас, еліта та ін. соц. спільноти. В інституційному плані - це соц. ін-ти, групи інтересів, політ, рухи, профспілки, партії, д-ви та їх союзи.

Підвищена складність, змістовна насиченість, поліваріантність вияву проблем політ, життя привели до виділення кількох трактувань П.: 1) П. є результатом спілкування, взаємодії людей, вирішення ними спільних справ, визначення позиції стосовно центрів влади. Конкретними виявами її можуть бути явища узгодженості, підпорядкування, панування, конфлікту, боротьби між окремими людьми, соц. групами і д-вами. В руслі такого трактування виникла теорія класової боротьби (К.Маркс, В.Ленін), теорія конфліктної природи П. (Ж.Френд, К.Шміт); 2) П. є синонімом ін. політ. явищ, насамперед влади, панування, д-ви, які утворюють єдиний змістовно-термінолог. ряд, мають приблизно однакові джерела, ресурси, потенціали, засоби, символіку і можуть використовуватися як аналоги при дослідженні складних сусп. явищ; 3) функціональне пояснення П., в основу якого покладено наявність «вічних» проблем еволюції людства: визначення і спроби вирішення загальних проблем, підтримання порядку, управління, збереження внутр. і зовн. миру, а також існування їх антиподів -підготовки і ведення війн, застосування насильства у внутр. П., контролю сусп-ва і окремої особистості тощо.

Узагальнення різних змістовних трактувань П. дозволяє виділити її функції: всеосяжної організації сусп. явищ; виразу провідних інтересів існуючих груп і прошарків суспва; регулятивно-контрольного впливу на життя, діяльність, стосунки людей, соц. груп, класів,  народів, країн; раціоналізації виникаючих суперечностей між соц. групами, їх цивілізованого вирішення через діалог громадян і д-ви; інтеграції різних прошарків населення за рахунок їх підпорядкування інтересам цілого; соціалізації особистості через її включення в складний світ соц. стосунків; спадкоємності й інноваційності соц. розвитку як сусп-ва загалом, так і окремої людини.

Осн. види П.: внутрішня, зовнішня, світова. Осн. напрямки П.:економічна, соціальна, національна, демографічна, аграрна, культурна, технічна, екологічна, воєнна, геополітика та ін. До провідних структурних ланок П. належать: політичні відносини, які є виразниками стійкого характеру взаємозв'язків соц. груп між собою й ін-тами влади, які демонструють домінування у суспві перманентної боротьби за політ, панування чи кооперованих зусиль усіх прошарків з метою оптимального використання матеріальних і духовних можливостей країни, кризовості чи стабільності, громадян, миру чи війни; політична свідомість, яка виражає принципову залежність політ, життя від усвідомленого ставлення людей до своїх найбільш значущих інтересів, реалізація яких неможлива без застосування владних важелів. Рівень політ, свідомості визначає рівень інституалізації політ, поглядів та ідеалів, цілей і програм, норм і установлень у поведінці людей, органів влади і самоуправління; політична організація, яка характеризує роль ін-тів публічної влади як центрів управління і регулювання сусп. процесів. Сукупність органів законодавчої, виконавчої, судової влади, парт. і сусп.-політ, ін-тів, груп тиску і т.ін. складає орг. основу П. Наявність і взаємодія вищезазначених структурних елементів надає П. внутрішньої цілісності, наділяє її постійним джерелом саморозвитку.

Природа П. глибоко пов'язана з екон. сферою сусп-ва, екон. (базисними) відносинами й інтересами. Діалектика взаємовпливу П. і економіки призводить до того, що екон. діяльність набуває політ. змісту, а політ, поведінка і діяльність трансформуються в економічні, або ж, як мінімум, отримують екон. складову свого комплексного прояву. Актуалізація діалектики П. й економіки в кожному конкретному сусп-ві призводить до виникнення екон., фінанс., соц., демограф. П. держави, її втручання в економіку, участі в процесах виробництва і розподілу, опори на екон. сферу при виробленні орієнтирів зовнішньо- і внутрішньополіт. поведінки. Значною мірою П. по-в'язана також із сферою культури, яка визначає культурний зміст П., її зв'язок з історією, моральністю і т.д.

Сучас. рівень розвитку світового співтовариства ставить питання про визначення кордонів, меж розвитку і впливу П., в т.ч. і допустимого простору її тиску на ін. сусп. утворення. Нехтування такими кордонами стимулює розвиток негативних соц.-політ. явищ: надмірної ідеологізації, політизації неполіт. і неідеолог. сфер діяльності, поведінки, свідомості, що приводить до створення вакууму сусп. регуляцій і регресивного варіанта політ, еволюції.

"Політичне життя суспільства" — це загальна систематизуюча політологічна категорія.

Сутність політичного життя суспільства може бути охарактеризована як процес виробництва (відтворення) політичних зв'язків між людьми. Поняття "політичне життя", аналогічне поняттям "економічне", "духовне", "матеріальне", "релігійне життя" та іншим його видам, застосовується для узагальненої оцінки політичної сфери конкретних епох, країн, суспільств, діяльності і політичної поведінки класів, соціальних верств, груп та окремої людини. Аналіз політичного життя як суспільного явища дає змогу оцінювати умови, в яких це життя функціонує, та соціальні, політичні, економічні і духовно-ідеологічні фактори, які його детермінують. Головними факторами, що визначають політичне життя, можуть виступати також тип держави, політичний устрій суспільства, його політична організація і культура, структура влади, форми спілкування і т.п.

Політичне життя — це підсистема суспільства, певна цілісність з елементами, видами й формами її вияву як діяльності та спілкування між людьми. Воно завжди виступає в конкретно-історичній формі, що зумовлено матеріальними і соціокультурними факторами. Це сукупність усіх політичних явищ, що функціонують у суспільстві. Воно включає в себе соціальних суб'єктів з їхніми потребами та інтересами, їхні відносини і діяльність, політичні інститути, норми, свідомість і культуру, політичну владу й інші компоненти. Між ними існують певні закономірні зв'язки, їм притаманні специфічні функції, напрямки діяльності.

Політичне життя визначає основні соціальні та політичні структури влади, тип політичної системи, партійних систем, політичної організації суспільства, спосіб правління, тип державного устрою і політичного режиму, стан суспільного порядку тощо.

Формування політичного життя перебуває під серйозним впливом культурно-історичних традицій та національних особливостей народу, які проникають у політичний побут державних, суспільних структур або в самоуправління тощо. У формуванні політичного життя людини й суспільства велику роль відіграють економічні, ідеологічні, культурні, правові, релігійні та інші форми спільного життя людей і суспільних відносин. На розвиток політичного життя сильний вплив справляє існуючий у суспільстві стан громадських і політичних прав та свобод людини (свобода слова, зборів, совісті тощо). Водночас політичне життя мінливе й динамічне, воно знає періоди піднесень і спадів, апатії та бурхливих вибухів.

В умовах демократії до активної й добровільної участі у політичному житті (вибору представницьких установ, участі в асоціаціях, партіях, самоуправлінні, масових або групових політичних акціях) заохочується значна кількість населення і його пасивна частина може стати порівняно незначною. У такому суспільстві політичне життя є стабільним і динамічним.

Усі компоненти політичного життя у демократичних суспільствах орієнтовані на забезпечення стабільності системи суспільних відносин і разом з тим на створення умов для активізації діяльності її суб'єктів. Так, американський політолог С. Ліпсет вважає, що один із головних критеріїв стабільності — збереження і розвиток політичної демократії, забезпечення лояльного ставлення до існуючого державного устрою. Він зазначає, що стабільність державного устрою, його здатність приймати рішення й забезпечувати їх виконання без відкритого застосування сили значною мірою залежить від законності й ефективності політичних інститутів. Законність зв'язана зі здатністю системи формувати й підтримувати переконання, що її політичні інститути якнайкраще відповідають даному суспільству'.

Зовсім інакше відбувається політизація життя у суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталітарного типу. Формально в цих суспільствах у політичному житті не бере участі лише мінімальна частина населення, але сама ця участь часто зводиться тільки до виконання державних і партійних розпоряджень. Як свідчить історична практика нашого минулого, у такій слухняності значну роль відігравала дисципліна страху. Авторитарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з надцентралізованою владою, переслідуваннями інакомислячих та масовими репресіями зводить усе політичне життя суспільства до формальних виявів активності. По суті ж, населення за цих умов у кращому разі є політичне нейтральним,

Страница 1 из 16 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація