Реферати українською » Политология » Концепції української державності


Реферат Концепції української державності

Страница 1 из 3 | Следующая страница

>Зміст

>Вступ. 1

>Розділ 1.Зародженняідейдержавності вукраїнськійсуспільно-політичнійдумці ХІХ ст. 5

1.1Передумовивиникненнядержавницькихпоглядівсеред українськоїінтелігенції у XIXстоліття. 5

1.2Становленняідейдержавності в Українікінця ХІХ ст., їхньогоособливості,напрями тарозробники. 10

1.3 М. Драгоманов –державницькийпідхів унаціонал-лібералізмі 14

>Розділ 2.Еволюціядержавницькихпоглядів в Україні на початку ХХ ст. 21

2.1Ідеїнаціональногорозвитку впрацяхдослідників початку ХХ ст. 21

2.2Державницькіконцепції українськихмислителів початку ХХ ст. 22

2.3Радикальнінаціонал-державницькі ідеї 31

2.4Моделі українськоїдержавності под годинуреволюції 33

>Висновки. 38

Списоквикористаноїлітератури. 42


>Вступ

 

>Актуальністьдослідження. Українськадержавністьмаєтривалуісторію. Неменшумає йісторіябездержавного,поневоленогоіснуванняукраїнськогоетносу. Спогадів проминулудержавнувелич,прагненняїївідродитипостійноспонукали дотеоретичнихпошуківшляхів та формвтіленнявіковічноїмрії.Цітеоретичніпобудови частолягали основоюпрактичнийдій йзумовлювали чи тонаближення, чи товіддаленняреалізації ідеїсамостійногодержавно-політичногоіснування.

>Дуже багатопотенціалу,напрацьованогодовкола ідеїдержавності вукраїнськійінтелектуальнійспадщинікінцяXIХ – початку ХХ ст.Дедалібільшийінтересвикликає унауковців таширокоїгромадськостітворчаспадщинадіячів, котрі стоялибілявитоківпроцесуукраїнськогонаціональноговідродження,теоретичнорозроблялинаціональнуідею,сприялисвоєюактивноюдіяльністюпробудженню тавизріванню національноїсвідомостіукраїнців.Аджесьогоднішній стан українськоїнації й державиєзначноюміроюлогічнимнаслідкомнеусвідомлення свогоминулого, й практикиісторико-політичногопроцесудосліджуваногоперіоду.

>Успіхнинішньогоукраїнськогодержавотвореннязначноюміроюзалежить від того, чизуміємо миоб’єктивно й критичнопроаналізувативласнийісторичнийдосвід. В частности,усвідомити, якформувалася йфункціонувалаукраїнськадержавницькаідея вдобунаціональноговідродженнякінцяXIХ – початку ХХ ст.Адже ідеї, котрі правильно йглибоковідображаютьреалії життя,пришвидшуютьсоціальніпроцеси,орієнтують сус-пільство наподоланнявіджилого істановлення нового,прогресивного. У цьомуракурсіполягаєактуальністьдослідження української ідеї вконтексті духовноговідродження, бо смердотіпокликанісприятистратегіїсучасногосоціально-політичногорозвитку та йогодержавнихпріоритетів.

Політичнаситуація в Україні назламі ХІХ – ХХстолітьвизначаласянадзвичайнимідеологічнимплюралізмомідей,ідеалів,поглядів,концепцій. Наполітичнійаренітогочасної Українидомінували партіїлівоцентристськогоспрямування, котрідоситьпоміркованоуявлялидержавницькемайбутнє України,залишаючись наавтономістських тафедералістських позиції.Ідеологипартій правогоспрямуванняхоча й не маліширокоїпідтримкисередукраїнства,послідовновідстоювали ідеї державноїсамостійності України.

На початку ХХстоліттясформувалися двавпливові напрями:ліберально-демократичний, таавтократичний, щосформувався багато вчому подвпливомподійвизвольнихзмагань в Україні тарозчаруваннянездатністю українськихдемократівзахиститинаціональнунезалежність. М.Драгоманов із йогоідеаломполітичноїсвободи,М.Грушевський – „батько” Сучасної українськоїдемократії – буливиразникамиліберально-демократичних тасоціал-демократичнихідеалів в Україні,вплив тазначенняідей яківизнавалися їхнізахіднимиоднодумцями.Прихильникиавтократичнихідей (Д.Донцов таМ.Сціборський)створилиоригінальнітеоріїнаціональногодержавотворення,обґрунтовуючи своїантидемократичнінастроїнездатністюліберальноїдемократіївибороти йзберегтидержавнунезалежність України за умівворожогооточення, атакожспираючись навітчизнянийісторичнийдосвід.

Метадослідженняполягає увсебічномуосмисленні ідеїдержавності,виробленоїпредставниками українськоїполітичної думи у XIX - на початку ХХстоліття.

Зогляду на міткувизначенітакі заподіяння:

-дослідитикорінняформуванняконцепціїдержавності усередовищі українськоїінтелектуально-політичноїеліти;

-охарактеризуватисутність ідеїдержавності,дослідитиїїособливості;

-визначитиосновнихпредставниківконцепціїдержавності вукраїнськійсуспільно-політичнійдумцікінця ХІХ – початку ХХстоліття тапроаналізувати їхнього подивися танауковідоробки.

>Об’єктомдослідженняє подивися українськоїінтелектуально-політичноїеліти надержавницькийнапряміснування України.

Предметомдослідженняєідеядержавності, якоїзапровадилипредставники українськоїполітичної думи укінці ХІХ – на початку ХХстоліття,їїзміст, структура,особливостірозвитку.

>Практичнезначеннядослідженняполягає у бо йогоматеріали,висновкиможутьвикористовуватися для болееглибокогонауковоговивченняданої тасуміжної проблематики, припідготовцінаукових статей,курсових,дипломних табакалаврськихробіт.

Структуракурсової роботи.Дослідженняскадаєтьсязівступу, двохрозділів, з висновками та спискувикористаноїлітератури.


>Розділ 1.Зародженняідейдержавності вукраїнськійсуспільно-політичнійдумці ХІХ ст.  

1.1Передумовивиникненнядержавницькихпоглядівсеред українськоїінтелігенції у XIXстоліття

>Загальновідомо, що усінародирівноціннісвоєюнесхожістю, атакож тім, щокожен із нихнезамінний усвоїйролі таякості якінструментсвітової культури.Вінєкатегорієювідносноодвічною, анація –історичною.

Народ, великий чималий зачисельністю,належить доаксіоматійних зрозуміти, анація – досфери, щопотребуєдоведення, деобов’язкованаявністьсоціально-економічнихзв’язків,спільності територї,релігії, культури,мови івисокогоступенярозвитку національноїсамосвідомості.Лишепроявостанньої,тобтоактивнеставленнялюдини досвоєїнації,робитьїїсуб’єктомісторії. Будучиблизькою зазмістом,національнасамосвідомістьвідрізняється болеескладноювнутрішньоюструктурою відетнічної.

Так,формування національноїсамосвідомості таментальностіукраїнціввідбувалосявпродовжтривалого годинисвідомо йпідсвідомо подвпливомбагатьохчинників, через щониніперебуває намежіпсихологічного таісторичногофакторів. У XIX – на початку XX ст., колиземлі України входили у складАвстро-Угорської і Ро-сійськоїімперій, пообидвісторони державного кордонудосить неоднозначновідбувалосяусвідомленняукраїнцямивласноїприналежності досвоєїнації.Підавстрійськіукраїнціпродовжувалиназивати собі русинами, аРосійськійімперії їхньогопереважноіменувалималоросами. Та йпевначастина населення 9 українськихгубернійвважала собівідгалуженнямросійськогоетносу. Характерно, щомалоросамиіменувалиукраїнців нелишецарські чиновники, а ідеякіпредставникивітчизняного дворянства, котрізробиликар’єрузавдякиімперії тапишалисямогутністю йвеличезнимобширомїї. разом із тімосновнамаса селянзберігала Українськийменталітет (>поняттяблизьке довизначеннянаціонального характеру)переважно укультурно-побутовій тамовній сферах [30, 22].

>Монархічна владаобох держав проводилаасиміляторськуполітику, котрапризвела допоглибленняетнічнихвідмінностейміжсхідними ізахіднимиукраїнцями, атакож доуповільненогоформування національноїсамосвідомостімешканцівпідросійських земель порівняно ізпідавстрійськими.

У цьомупевну рольвідігравалоусвідомленняпанівноюросійською йпригнобленою російськоюнаціямисвоєїісторичноїспорідненості укультурі,мові тощо. Тому і процессамоідентифікаціїукраїнціввідбувавсяповільно йсуперечливо,долаючивнутрішні тазовнішніперешкоди.

Упершійполовині XIX ст.капіталістичнівиробничівідносини, за яких, як правило,відбуваєтьсяінтенсивнеформування всіхознакнації,ще відмовлялисяпануючими.Суспільствороздиралистаново-класовісуперечності, що негативновідбивалося навизріванніспільнихнаціональних рисукраїнців. У тієїперіодформувалисяетнічнасамосвідомість народу йетнокультурнеобличчя,тобтоіндивідуальнесполучення формдуховної іматеріальної культури, якувиокремлювалоостаннійзпоміжсусідів.Усецесприялорозвиткукультурно-національного руху, що за тихийполітичних умів, в якіперебувала Україна,набираврізних форм. Це необов’язково бувборотьба у прямомурозумінні чивиступи “за” чи “>проти”чогось. Те бувповсякденнажиттєва практикаукраїнців, Яказабезпечувала їхнісамозбереження.

>Процесстановлення національноїсвідомостіостанніхнауковціумовноподіляють нап’ятьетапів:

1) І.Котляревський та “>котляревщина” –відокремленняукраїнськогоетносу відросійського;

2) “Історіярусів” й вухотвореннястандартизованоїмови навідміну відбурлескної народної;

3) “>Критичнеусвідомлення” (Т. Шевченка ікирило-мефодіївці),

4)Пошевченківськадоба (П.Куліш, М. Костомаров);

5)Формуванняконцепційноговиміруполітичногонаціотворення (М. Драгоманов, азгодомдіячі XX ст.).

>Основниминаціотворчимичинникамивиступаютьматеріальна та сама культура (>архітектура,виробнича діяльність,побут, фольклор,традиції,література, мова,історичнізнання тощо).Вониформуютьсвітогляднації,вирізняютьїїсередінших,сприяютьполітичнійконсолідації уборотьбі занезалежність [13, 24].

Ос-кількиполітичніумовиформування українськоїнації, авідповідно іїїсамосвідомості булималосприятливими,головну рольетнокультурнійсамоідентифікаціївідігравалинасамперед фольклор,музично-пісеннатворчість,традиційнапобутова культура таін., наоснові якізавдякиосвітірозумоваелітатогочасногосуспільстварозвивалалітературу,мистецтво,засновувалаосвітніустанови тощо.

Усучаснійнауковійпрактицінаціянайчастішевизначається якетносоціальнаспільність, щосклалася напевній територївнаслідокрозвиткуекономічнихзв’язків,літературноїмови,особливостей культури,психології,релігії.Ціознакипороджуютьусвідомленнявідмінностейміж народами,тобтосприяють напочатковомуетапізародженнюетнічноїсамосвідомості, Яканадалітрансформується внаціональну йстаєважливоюумовоюіснування тарозвиткунації.Воназміцнюється уже нелишезавдякиоб’єктивнимчинникам, а ісуб’єктивним ізнеодміннимбажаннямутворення держави,виникненнямпочуття національноїгордості тощо. Отже,справжнімсуб’єктомісторіїнаціястає занаявності активногоставлення людям.

Досередини XIX ст.рівеньсоціально-економічногорозвитку України,їїзалежнеполітичне становище ускладі Ро-сійськоїімперіїгальмувалиствореннядостатніх умів дляінтенсивногоформування всіхознакнації. У томуперіод духовнасамобутністьукраїнціввідрізняла їхні відіншихнародів таодночаснозароджувалисяелементиетнічноїсамосвідомості нарівніпсихологічногоусвідомленнясвоєїкультурно-побутовоїіндивідуальності. Ународніймасіцей процеспроходивстихійно іповільно, аінтелігентськомусередовищі –напружено,набираючитеоретичного, а ізкінця XIX ст. йполітичногозмісту.

Таким чином, політичний аспектєоднією ізхарактернихознак національноїсамосвідомості,притаманної,головним чином,розумовійеліті, Яка сталаносіємдержавотворчої ідеї.Їїґенезисїї, яквказує Про.Реєнт,пов’язаний зрізнимиетапамиісторичногорозвиткуукраїнського народу:політичноюроздробленістю,чужоземнимпануванням,національно-визвольноюреволюцієюсередини XVII ст.,відродженням XIX ст.,національно-демократичноюреволюцією початку ХХ ст.,українізацією в 20-хроках ХХ ст.,міжвоєннимперіодом,розбудовоюнезалежної держави нарубежі XX – XXI ст. [20, 327].

>Саме XIX та вухо XX ст. сталиперіодомнайвищогопіднесенняукраїнськоговизвольного руху йнаціональноговідродження, але й усе ж такислідзауважити, що генезу іутвердження українськоїдержавницької ідеїсягаєкорінням уславну таводночастрагічнудобуХмельниччини.Саме ізуспіхаминаціонально-визвольноївійнипротипольськоїшляхти М.Грушевськийпов’язував ті, що Україну сталиасоціювати ізтериторією від Карпат до Дону й “подУкраїною сталирозуміти не лишекозацькісторони, а весь Український народ” [10, 42]. У цьому жрусліміркуютьіншісучаснідослідники У. Кучер та У. Солдатенка: “Інаціональна революція, йзаснуванняГетьманської держави, йнавітьтрагедія Руїни – разомзакріпили всвідомостіукраїнцівідеюсоборності як одну ізнаріжних,визначальних увсьомусвітосприйнятті,світорозумінні, яквідчуття єдиноїкозацько-руськоївітчизни” [26, 5].

XIX ст.позначенефундаментальнимзрушенням ветнополітичних процесах на українських землях. У тієї годинувідбувалисястановлення таконсолідація українськоїнації –вищоїформирозвиткуетносу.Попри все,суспільно-політичні іетносоціальніпроцеси XIX ст.поступовоготувалипідґрунтя длясприйняттядержавницької ідеїдедалібільшоючастиною населення українських земель,розділених кордоном,переконували його внеобхідностіспільноїборотьби за своїсоціальні,національні,політичні права.Аналізуючи Українськийнаціональний рух уРосійській таАвстро-Угорськійімперіях, У.Сарбейпідкреслював, що “реальновінрозвивався внапрямах:утвердженнярідноїмови всуспільно-політичному і культурномупобуті,возз’єднання всіх українських вєдинійсоборнійдержаві, Визволення народногогосподарства відколоніальногогніту,усунення всіхперешкод на шляхурозвитку національної культури” [22, 154].

>Зростанняекономічнихсуперечностей йсоціальноїнапруги укінці XIX – на початку XX ст.,масовівиступи селян таробітників,опозиційний рухінтелігенціїприскорилиутворення українськихполітичнихпартій йорганізацій. У їхніпрограмнихположеннях (>хоча ірізноюмірою)відбивалосяпрагненняукраїнців жити вєдинійнаціональнійсувереннійдержаві.Цей фактзасвідчувавперетворенняостанніх наполітичнунацію,виводиввизвольний рух наякісноновийрівень, що йзнайшлосвоєвідображення уподіяхУкраїнськоїнаціонально-демократичноїреволюції 1917–1921 рр. Алісукупністьвнутрішніх тазовнішніхчинниківунеможливилоповноюміроюреалізуватидержавницькуідею на томуетапіісторичногорозвитку народу.

Українськанаціональнаідея й в ХХ ст., Незважаючи навпливбільшовицькогосоціокультурногоексперименту на теренахколишньої Ро-сійськоїімперії (із йогорепресіями,русифікацією,денацифікацією),виявилася ізновою силою упроцесівідродженнянезалежноїдемократичної держави.

>Розглядаючи проблемустановленняідейдержавності вукраїнськійсуспільно-політичнійдумцікінця ХІХ – початку ХХ ст.дослідкикивиділяють триетапи.

перший –цеостаннячверть ХІХ – першедесятиріччя ХХстоліття, колипанівнимизалишалися ідеїпанславізму тафедералізму.Цейетаппозначивсяпередусімдомінуваннямполітичного танаукового авторитету М.Драгоманова, ідеїякого уповномуобсязі чичастковоподілялиІ.Франко,Є.Чикаленко,М.Грушевський та багатоіншихвчених йгромадськихдіячів [13, 31].

Іншийетап –це вухо –першачверть ХХстоліття. Уцейперіодсередназванихнапряміввиділяєтьсяконсервативний,представникиякого,відстоюючипріоритетінтересу держави надінтересомнації,спирались на думку, щонайбільшсприятливоюформою державногоправління в Українієконсервативно-монархічна держава.Середпредставників українськоїконсервативної думивиділяютьсяВ.Липинський,С.Томашівський,В.Кучабський [13, 33].

>Формуваннятретьогоетапу (1918 –1930-ті рокта) було бзумовленорозчаруваннямчастинивітчизнянихінтелектуалів результатами танаслідкамивизвольнихзмагань в Україні,наслідком чого сталавідмова такихпредставниківнаціонал-самостійницькоїідеології, як Д.Донцов,М.Сціборський відідеалівдемократії накористьавтократичнихпринципівпобудовидержавності [13, 34].

1.2Становленняідейдержавності в Українікінця ХІХ ст., їхньогоособливості,напрями тарозробники

Політичнаситуація в Україні назламі ХІХ – ХХстолітьвизначаласянадзвичайнимідеологічнимплюралізмомідей,ідеалів,поглядів,концепцій. Наполітичнійаренітогочасної Українидомінували партіїлівоцентристськогоспрямування, котрідоситьпоміркованоуявлялидержавницькемайбутнє України,залишаючись наавтономістських тафедералістських позиції.Ідеологипартій правогоспрямування,хоча й не маліширокоїпідтримкисередукраїнства,послідовновідстоювали ідеї державноїсамостійності України.Спільними дляпрограм всіхвітчизнянихпартійкінця ХІХ – початку ХХстоліття було б ті, що смердотівиступали зарозвитокдемократії в Україні,широкіполітичні правагромадян,хоча й не малічіткогоуявлення пропобудовуполітичноїсистеми України та невбачали занеобхіднезосередитиувагузокрема набазовихконституційних засідкахдержавності.

>Провідноюідеєюдержавницького руху іздругоїполовини ХІХ ст. сталаідеяствореннявласних держав,оскількисаме із їхніутвореннямпов'язувалисьнадії наподолання яксоціально-економічного, то йнаціональногогноблення.Прагнення державногосамовизначенняпредставників українськоїінтерігенціїнайяскравішевиявились назламі ХІХ - ХХ ст. зпідняттямукраїнськогонаціонально-визвольного руху навищий, упорівнянні ізпопереднім годиною,щабельрозвитку.

Протягом ХІХ ст.інтелектуальніверстви українських земель усвоємурозвиткупройшли триетапи –українознавчий,українофільський тавласне Український, котрі булитісновзаємопов'язаними тавзаємопереплетеними.

>Наслідком роботиінтелектуалів наукраїнознавчому таукраїнофільськомуетапах стало, яквисловився І. Франко –теоретичновиаргументованеукраїнство.Науковідоробкиукраїнознавців,з-поміж які булитаківидатні люди години, якІ.Срезневський,О.Бодянський,Ф.Корш,П.Лаврівський,М.Максимович таО.Потебня,забезпечили,найперше,мовнуемансипаціюукраїнців відполяків йросіян.Дослідження ж вгалузіісторії,етнографії,етнології,етнопсихологіїсприялиісторичній,етнічнійемансипаціїукраїнців,підвели доутвердження ідеїкультурноїєдності,етнічноїгомогенностіукраїнського народу,розділеногоімперськими кордонами;сприяличіткомуокресленнюмежі українськоїетнічної територї, як й територїсусідів –росіян йполяків [12, 138].

Одним знайвагомішихдосягненьукраїнознавчогоетапу було б (як вГаличині, то й наНаддніпрянській Україні)формулювання запитаннянеобхідностістворення українськоїдержавності, й над рамкахслов'янськоїфедерації, але й і уформісамостійної держави.

>Наступнийетап –українофільський, бувперіодом "практичногоукраїнофільства", щовиявлялось й вдіяльності "громад",земськомурусі, успробахоб'єднання всіхопозиційних тареволюційнихелементів уборотьбі законституцію, уорганізаціїнауковихдосліджень,прагненніпреси,просвітництві мас,подальшомурозвиткуконтактівгалицьких йнаддніпрянськихукраїнців, увиявленніприхильності доправових йполітичнихідеалівЄвропи й т.п [12, 139].

>Пройшовши фазуукраїнофільствування ізїїпідйомами 70-х й спадами у 80-хроках,інтелектуальнаеліта у XIXстоліттядійшлаврешті-решт додекларуваннясвоєїукраїнськості, сталавласне російською.Відтак вонвиступила репрезентантом українськоїполітичної думи,носієм "ідеїдержавності" [12, 140].

>Схильність українськоїеліти додержавництварозвивалась наплюралістичномуідеологічномугрунті. Спектрполітичногосвітоглядуінтелектуалівскладався ізелементіврізних доктрин, аїхньоюхарактерноюрисою бувмінливістьпоглядів,шуканняідейнихкумирів,невизначеністьідеологічногообличчя.Незважаючи наце намежістоліть вукраїнськомуінтелектуальномусередовищіформувалисьтакітечіїполітичної думи, яклібералізм,соціалізм,націоналізм.

>Лібералізммаємножинністьіпостасей як вісторичному, то йнаціонально-культурному таідейно-політичномувимірах.Українськийлібералізмтакож бувнеодноріднимявищем.Середлібералів були люди, котріуособлюваликласичнийлібералізм (>М.Ковалевський).Були іінші –ліберали-"общероси", котрімислиликатегоріямизагальноросійськими (>В.Вернадський,М.Туган-Барановський,І.Петрункевич).Представникомукраїнськогонаціонал-лібералізму був М.Драгоманов. В частности, М.Драгоманов був як длягалицьких, то йнаддніпрянськихукраїнцівсвоєріднимджерелом нелишеліберальних, але й ісоціалістичних танаціоналістичнихідей.

>Стосовнопоширеннясоціалістичнихідей то,соціалізм бувнайбільшрозповсюдженоюідеологією на українських землях. Однакідеали українськихсоціалістіврізнились:галичанивиявлялиприхильність досоціалізму в йогозахідноєвропейському (>реформаторському)варіанті,наддніпрянці –російському. Не бувчимось однозначнонеподільним й Українськийнаціоналізмкінця ХІХ - початку ХХ ст. Уньомувирізнялись йдемократичні, йконсервативні, йрадикальніелементи.

>Ідеєю, якої неоминулиувагою аніліберали, анісоціалісти, нанаціоналісти, бувідеястворення (>необхідності чи,навпаки,недоцільності) українськоїдержавності.Демократи-націоналістивважалиприродним правомнації матір длярозвиткутакі самумови, котрі малі усіінші –державні –нації. Світїмбачивсясвітомрівноправнихдержавнихнацій. Консервативнонастроєнінаціоналістичнідіячі,відстоюючиідеюдержавності,вимагали Повернення тихий прав, котріукраїнськанація "уже мала" вминулому й котрі внеї буливідібрані.Повернення прав,тобтовихід з стану ">нації-раба", наїхню думку,забезпечив біукраїнцямумови длярозвитку свого "я".Радикали стоялипозиціївищостіукраїнцівсупроти,перш на,росіян.Відстоюючиідею української національноївинятковості,українськудержавність смердотірозглядали яктаку формуіснуваннянації, щозабезпечитьїїпанування уСхіднійЄвропі [8, 67].

>Українськийлібералізм не буводностайним усвоємубаченні запитання державногосамовизначенняукраїнців. Укінцістоліттяокреслився якліберально-самостійницькийнапрям, то йліберально-федералістський.Представникиостанньоговиступали запереоблаштуванняРосії на засідкахфедералізму.Федералістськінастроїнабулипоширеннясередукраїнців-прогресистів такадетів. Однак,останні,сповідуючиідеюперебудуванняРосії нафедералістських засадах, малі наувазірадшевпровадження у життяпринципівфедералізму, а чи непобудовуфедерації.Їхнійфедералізмпередбачавдемократизаціюсуспільства шляхомперебудовицентральної влади, а чи незнищення центру. Назахідноукраїнських земляхпоширювались як ідеїкультурно-національноїавтономії, то йнаціонально-територіальної.

Узагальному,політична думкакінця ХІХ початку ХХстоліттяхарактеризуєтьсявиникненнямрізноманітнихконцепцій українськоїдержавності,формуваннямдекількохпідходів довизначення характерунаціональногорозвиткумайбутньоїУкраїнської держави.Вітчизнянаполітична думка цогоперіодусформувала триосновнітрадиціїщодовизначення характерунаціональногорозвитку українськоїдержавності:панславістсько-федералістську,консервативно-націократичну танаціонал-самостійницьку.Незважаючи напевнірозбіжності врозуміннішляхів та формутворення української держави, їхньогооб’єднує ті, що ізнаукової таісторичноїточокзору смердоті доводилиневід’ємність правукраїнського народу зважується на власнудержавність йсамостійністьвизначення ним характеру танапрямківнаціональногорозвитку.

>Найбільшавторитетнимипредставникамипанславістсько-федералістськоїтрадиції удругійполовині ХІХ – на початку ХХстоліття були М.Драгоманов,І.Франко,С.Чикаленко таМ.Грушевський, втеоріях яких, можнапростежитипевнуеволюцію їхньогопоглядівщодомайбутнього характерунаціональногорозвитку України.Якщо упершійполовині ХІХстоліттяпанславізм тавизнаннянеобхідностістворенняфедерації (чиконфедерації)слов’янськихнародів для українськихінтелектуалів бувмайжебезперечною, те вдругійполовині ХІХстоліттяідеалипанславізмупоступовотрансформуються. Так, М.Драгоманов после 1880-х років подвпливомсучаснихйомуполітичнихподій як на теренах Ро-сійськоїімперії, то й вкраїнахЄвропивизнаєполітичніпроекти на засідках „>слов’янської ідеї”невідповіднимиукраїнськимпотребам,хоча й невідмовляється відгаселфедералізму.Найбільшимвнеском Драгоманова урозвитку національноїдержавницькоїтеорії було бвідстоювання таобґрунтування ідеїтворення українськоїполітичноїнації,розробка засідокфункціонуваннягромадянськогосуспільства,визнаннянеобхідностівсебічного забезпечення прав й свободлюдини.

1.3 М. Драгоманов –державницькийпідхів унаціонал-лібералізмі

>Розвитоксоціально-політичної думи в Українітіснопов’язаний ізтворчістю йпрактичноюдіяльністювченого,політичного тагромадськогодіяча М. Драгоманова (1841—1895).

Умагістерськійдисертації «>Питання проісторичнезначенняримськоїісторії й Тацит» (1869) Драгоманов писавши,зокрема, щовінпокладав «>найбільшуувагу наполітичну науку,котрамуситьвиясняти людямнапрямок йґрунт їхньогогромадської роботи» [25, 8].

Упошуках реального іоб’єктивногокритеріюсуспільногорозвитку М. Драгоманов >звертається доздобутківтогочасноїзахідноєвропейської науки йзнаходить його в ідеїсуспільно-культурногопрогресу та вдіалектиці, щопосідалацентральнемісце внайбільшпоширених тодісуспільно-політичнихпрограмах йсоціально-філософськихтеоріях.

М. Драгоманов,намагаючись перенестиідеюпрогресу на Український політичнийґрунт,ототожнюєїї ізідеєюдуховно-морального,економічного іполітичногорозвиткусуспільства. На думкувченого, що понадрозвиненосуспільнуорганізацію, товищийщабельсоціальногопрогресуможе бутидосягнутий.Незважаючи тих, що Драгомановподілявмарксистські ідеї просоціалізм як болеепрогресивний лад, щоможевиникнутилише впромисловорозвиненихкраїнах, атакожвизнавав постулат Марксащодо політики і держави якнадбудови надекономічним базисом,він позитивноставився доспенсеровоїтеоріїеволюції якрізнобічноїдиференціації ірозвиткулюдськогосуспільства.основоюполітичнихпоглядів Драгомановає принципеволюції: «Будучисоціалістом посвоїхідеалах, япереконаний, щоздійснення цогоідеалуможливе лише впевнійпоступовності й привисокомурозвитку мас, через що ідосяжне понад припомочідуховноїпропаганди, ніжкривавихповстань» [11, 138 ].

>Політичнупрограму М. Драгоманова було бпобудовано нап’ятипровідних принципах. Це,по-перше,визнання за Державою ізїїполітичноюсистемою йконституцієюможливостікоординаціїсоціально-економічного життя,створенняконституційно-репрезентативноїсистеми;по-друге,ідеявченогощодоеволюціїіснуючоїполітичноїсистеми якзасобупроведення широкихполітичних реформ; по третє,визнаннявирішальногозначення заідеєюкультурництва,тобто думка про ті, щовизвольнаборотьбамаєвестисялишепросвітницькимизасобами, й культураможе статіосновою дляфункціонуваннямайбутньоїреспубліканської держави;по-четверте,європоцентризм,тобтопереконання, щоісторичний процес уРосіїмає пройти тієїсамий політичний шлях, що й вкраїнахЗахідноїЄвропи (навчаньназивав йогопарламентсько-земськимваріантом, щозамінитьабсолютистськумонархію);по-п’яте,ідеяфедерації й «>громадівськогосоціалізму» яквирішальноїумовиперебудовицарськоїімперії наавтономічних засідках.

Усвоїйполітичнійдіяльності Драгомановдотримувався думи, щополітична діяльність йборотьбамаютьбазуватися на моральномуґрунті,оскільки «>чистеділовимагаєчистихзасобів» [11, 132].Ученийуважав, щожоднікомпроміси зсовістю,терор, диктатура неможуть бутизасобамипобудовиліпшогосуспільно-політичного ладу.

М. Драгомановрозробив проектконституційногоперетворення Ро-сійськоїімперії надецентралізовануфедеративну державу.Він бувпереконаний, щотерор й диктатура неможуть бутизасобамипобудовипрогресивногосуспільно-політичного ладу. У йогопроектіпередбачавсяновийустрій держави на засідкахполітичноїсвободи, котрагарантуватиме правалюдини й громадянина,скасуваннятілесних йсмертноїкар,недоторканністьжитла безсудовоїпостанови,таємність приватноголистування, свободу слова,друку,совісті івіросповідання.Церквавідділялася від держави. Насторожі прав й свободстояв суд.Усігромадяни, котрідосягли21-річноговіку,наділялисявиборчими правами, а із25-річноговіку смердоті могли бутиобраними у складзборів, але вдержавні посади.

Удержавно-правовійконцепції М. Драгомановапередбачалися тригілки влади:законодавча,виконавча ісудова.Законодавча влада належаладвом дум —державній йсоюзній.Зміни восновнізакони малівноситися вразізгодитретин голосівчленівобох дум йзатверджуватисяДержавним собором,обиранимзі складу двох дум, атакож делегатами відобласнихзборів [25, 14].

>Головою державиміг бутиімператор ізуспадкованоювладою чиобираний головаВсеросійського державного союзу, Глава, державипризначав Міністрів,відповідальних передобома думами.

разом здержавноюланкою влади намісцевомурівніпередбачалосясамоуправління:громадське (вмістах й селах),волосне,повітове таобласне.Самоуправліннярепрезентували сходи йзбори,яким булипідзвітні усіпосадові особини,крімсуддів. Нарівні міст, волостей,повітів та областейобиралисядуми, а ізїхнього складу —управи.

Дофункційобласних дум таїхніх управ входиливирішеннямісцевихгосподарських проблем, запитанняблагоустрою,нагляд заекономічноюдіяльністю,організацієюосвіти й під.

>Зносинимісцевихорганівсамоуправління іззагальносоюзними,зокрема ізміністрами,регулювалисязаконодавством.МожливісуперечностірозглядалисяВерховним судом.

Дотретьоїгілки влади —судової,окрім Верховного суду (сенатові), входилисудовіпалатиобласних,повітових йміських дум. Статуссуддіввизначався законом.Члени Верховного судупризначалисядовічно главою держави,їм належало матірвищуюридичнуосвіту й практику роботи всудових палатах.

>Силовіструктуридіяли наобохрівнях. Назагальносоюзномурівніутворювалася невеликаармія, а областях —ополчення.Поліціяпідпорядковувалася дум умістах йповітах.

>Центральнемісце всуспільнихпоглядах Драгомановапосідаєідеяпоступу:вищогоступенясоціальноїсправедливості тадуховної культури [25, 28].Обґрунтуванняїївченийвважавнайважливішимдосягненнямєвропейської науки. І тутсліднаголосити, щоопинившись наеміграції, Михайло Петровичпрагнувздійснитивведення справукраїнськоговизвольного руху дозагальноєвропейського контексту:зорієнтуватиукраїнськусправу навзірцієвропейської науки й культури [25, 36].Бачучи, “>головнимділом” улюдськійісторії –невпиннийсуспільнийрозвиток, Драгомановвизнававнайважливішим “>поступлюдини ігромади,поступ політичний,соціальний… ” [11, 139].

>Соціальнийустрійсуспільства на думкумислителягармонійноповиннірозвиватиособистості,об’єднані васоціації надобровільних засідках [25, 35].Самевільнийіндивід, із йогонічим необмеженою волею,є дляМ.П.Драгоманова атомомсоціуму, фундаментомсоціального іміжнародного порядку.

>Функції держави, щоє заДрагомановимчимось чужим й непритаманним длялюдства, усуспільстві “>вільнихіндивідів”маєвиконувати “>товариство-товариств”, щоутворюєтьсязнизу ізініціативи самих таки “>індивідуальнихособистостей –федеративна спілка ізмаксимальноюдецентралізацією тасамоврядуванням громад.Найближчим до свогоідеальногосоціального улаштую Драгомановбачившвейцарськікантони, девін проживши 15еміграційних років.

>Необхідноюоб’єднуючоюміж собоюумовою дляасоціаційіндивідіврозглядуваний намимислительвважавнаціональне, що “>живе влюдині”.Національне,національністьєсукупністюспільнихлюдськихознак. І небрати доувагинаціонального, упрагненнілюдстваоб’єднатися, не можна –болюдство йє “>лишесукупністюнацій” [11, 142]. Та усе ж таки “громаду” Драгоманов ставити понаднаціональніелементиасоціацій,вважаючинаціональністьлишеньґрунтом,формою та способом, що малі біпослужити впершучергу “>добробутові”, “…іпросвітінашого народу, авкупі із ним і йогонаціональності” [11, 144]. Асамелишеприпущення про ті, що запитаннянаціональності іусього, що із неюпов’язане – “>є перше,головнеділо” усправімайбутньогоукраїнського народу, Драгомановхарактеризує якпримарну тарегресивну [25, 38].

>Щодовтіленнясвоїхсуспільнихідей у життя, товченийвиступав противникомзагальноїсоціальноїреволюції,котра не могла бі на його думкувитворитиновий ладсуспільного життя. Надія насоціальнуреволюцію,вважавмислитель, Веде углухий кут. “Не революція,еволюція” – було бдевізом Драгоманова.Новийсуспільнийустрій виненорганічно тапоступовосформуватися зпопередніхйомуладів.

Отже,своєюдержавно-правовоюконцепцією М. Драгомановпропонувавпарламентську державу із засідкамисамоуправління, котравпливала б насоціальну таекономічнусферисуспільства, надавала б великогозначенняпросвітництву ізаконодавству, котріуможливили бреформаційнізрушення.

>Оцінюючи роль М. Драгоманова врозвитку українськоїполітичної думи, можнасказати, щовін, як й М. Костомаров,єїї основоположником.Головнінаукові роботи М. Драгоманова було бприсвяченотеоретичнійполітології,політичнійісторії чиконкретнійполітиці («Рай йпоступ», «>Старіхартії вільностей», «>Чудацькі думи проукраїнськусправу», «Східна політика Німеччині, й обрусіння» таін.).

М.Драгоманов, будучи одним знайпрогресивнішихдіячів свого години, унауковихпрацях,громадській таполітичнійдіяльностіпроаналізував тасинтезувавчималопередовихідей,вплив які насучасний політичнийрозвиток світутриває йдосі.

>Підсумовуючи,зазначимо, щовитокинаціонально-державницької думи Україникінця ХІХ – початку ХХстоліттябазуються наінтелектуальній тагромадсько-політичнійспадщині М.Драгоманова – одного ізфундаторіввітчизняноїполітичної науки, роботиякого сталиосновою дляподальшихнаукових таполітичнихпошуків якприхильниківліберально-демократичнихідеалів, так іідейнихопонентівдрагоманівськоїтрадиції.Саме М.Драгоманов одним ізпершихпочавобґрунтовувати удусізагальноєвропейськихдемократичнихтенденційідеюнеобхідностітворення українськоїполітичноїнації.Незважаючи тих, що політичниймислительтривалий годинузалишавсяприхильникомідейпанславізму,вінстворивноваційну для свого годиниєвропоцентристьку модельсуспільно-політичногорозвитку, Яка сталаподальшихрозробокщодовизначення ідеїнаціональногорозвитку українськоїдержавності.


>Розділ 2.Еволюціядержавницькихпоглядів в Україні на початку ХХ ст.  

2.1Ідеїнаціональногорозвитку впрацяхдослідників початку ХХ ст.

Упершійчверті ХХстоліттябільшість українськихінтелектуаліввідходять відідеалівфедералізму тапанславізму йстаютьприхильникамисамостійницького шляхунаціональногорозвитку України.Ідеяповноїсамостійності таунітарного державного улаштую Україниобґрунтовувалася якпредставникамиконсервативно-націотворчоїтрадиції, то йприбічникаминаціонал-радикальнихпоглядів.

>Консервативно-державницькутрадиціюпрезентувалитеоріїВ.Липинського,С.Томашівського таВ.Кучабського.В.Липинськийєнайбільшвизнанимпредставникомконсервативно-державницького напрямі увітчизнянійполітичнійнауці, напереконанняякогокласократія уформіісторичногогетьманату,тобтотрудовоїлегітимноїмонархіїпостаєнайоптимальнішимнапрямкомнаціональногорозвитку України [19, 34].

>С.Томашівський, у своючергу,виступав заствореннятрудовоїклерикальноїмонархії, заоб’єднаннямонархії йгреко-католицької церкви,причомуцей проектпропонувавсяпередусім дляГаличини, але й,водночас,дослідник невідкидав йреспубліканськоїформиправління.

>В.Кучабськийідеальнимнапрямкомнаціональногорозвитку українськоїдержавностівважавтворенняміліарноїмонархії [15, 157]. Таким чином, Український консерватизм на початку ХХстоліттяґрунтувався на засідкахмонархічноїформиправлінняукраїнськогоісторичноголегітимізму,визнанніпріоритету держави усуспільстві,провідноїроліаристократії удержавотворчомупроцесі,ідеях неетнічного, атериторіальногопатріотизму таважливості длянаціональногорозвиткурелігійноїєдності народу.

>Аналізуючиконсервативно-націотворчутрадицію, не можна нерозглянути йконцепціюВ.Старосольського,якийсформулювавтеоріюнації.ПровідноютезоютеоріїВ.Старосольського було бтвердження: „>кожнанаціяє держава”, тому фактформування українськоїнаціїозначавнеобхідністьтворення національної держави. Унаціотворчих процесіввчений,подібно доприхильників консервативного напрямі,чільнемісценадававнаціональнійаристократії. Отже, на початку ХХстоліттяпредставникамиконсервативно-націотворчоїтрадиції буввизначена тааргументовананеобхідністьствореннясамостійної,унітарної української держави.

>Найбільшдискусійними йсьогоднізалишаються подивися на характернаціональногорозвиткуприбічниківнаціонал-самостійницькихідеалів (>М.Міхновського, Д.Донцова таМ.Сціборського).Націонал-радикаливисунули проекттворення українськоїдержавності на засідкахнаціоналізму,причому поднацією смердотірозуміли, навідміну відфедералістів таконсерваторів,спільність людейпередусім заетнічноюознакою.Націонал-радикаливідкидалидемократичний шляхпоступумайбутньої української держави,вважаючи болееоптимальною длянаціональногорозвиткуавтократію.Національно-радикальнийнапрям на цьомуетапісформулюваввиразно одну думку:нормальнийрозвиток Україниможливийлише вмежахнезалежноїСоборноїДержави.

>Вітчизнянаполітична думка на початку ХХстоліттявизначаласяплюралізмомідей,ідеалів,концепційщодоокреслення характерунаціональногорозвиткумайбутньоїУкраїнської держави та широкимисуспільно-політичнимидискусіями усередовищі українськихінтелектуалів.

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація