Реферати українською » Политология » Геополітичні інтереси Росії в Каспійському регіоні: проблема діалогу


Реферат Геополітичні інтереси Росії в Каспійському регіоні: проблема діалогу

Страница 1 из 2 | Следующая страница

ГЕОПОЛІТИЧНІ ІНТЕРЕСИ РОСІЇ УКАСПИЙСКОМРЕГИОНЕ: ПРОБЛЕМА ДІАЛОГУ

З розпадом СРСР, ХХ в. історії людства завершився серйозними геополітичними зрушеннями. У південних її кордонів з'явилася величезна Каспійськепространство[1], безпосередньо що охоплює і частина території України, і ставить перед Федерацією складні проблеми взаємовідносин, які заторкують геополітичні, геоекономічні, геостратегічні інтереси Росії.

З свого освіти, регіон став полем гри декількох груп гравців: а) самих прикаспійських держав; б) «>околокаспийские[2]» держави; на світових держав.

Почалася активна боротьба за володіння Каспійським морем та її ресурсами, із залученням світових центрів сили вважають регіон «нічийним простором», присвоївши собі «право» на Каспій.

Каспій став «>Эльдорадом» й у держав регіону. Незалежність дала можливість самостійно розпоряджатися багатствами у своїх територій, а підтримка світових центрів сили, дозволило розробляти нафтові родовища з порушенням раннє які були домовленостей між п'ятоюгосударствами-владельцамиКаспия[3].

Невдовзі опісля розпаду СРСР, виявилося, що у «підчерев'я» Росії формується потужний центр тяжіння західного капіталу. З 90-х рр., спочатку «навшпиньки», і потім все сміливіше, поодинці групами, іноземні нафтові компанії потягнулись у заповідне море достатку, про проникненні у якому раніше не міг імечтать[4].

Якщо Велика Британія та Китаю ведуть свій діяльність досить приховано, то США публічно оголосили регіон зоною своїх стратегічних партнерів і національних інтересів. Захід особі США давно розучився конкурувати чесно на ринкових умов і сповідує «стратегію керованого хаосу» сприяючи підтримці «стабільної нестабільності» у регіоні спрямоване на витіснення з Каспійського регіону Росії. Щоб пожинати плоди конфліктним ситуаціям, його потрібно створювати, що робиться Кавказі та в на Каспії, сприяючи тому, щоб Каспій залишався «яблуком розбрату» між державами регіону [1].

Для цього він збирати інформацію здійснюється через виділені гранди на дослідження процесів які у регіоні, (особливо у Кавказі та в зокрема, в Інгушетії і Дагестані), і крізь неурядовими організаціями [2]. Ці республіки нині напівживі соціально-економічної стагнації, що сприяє підвищенню політичної напруженості, проявом національного і релігійного екстремізму.

У той самий час, як у федеральному, і на регіональному рівнях немає реальної програмисоциально–економического розвитку регіону, як змагання з екстремізмом віддано на відкуп силових структур без активного підключення інституцій громадянського суспільства [3]. Звісно, роль органів правопорядку у вирішенні цього завдання дуже великий, але вона повинна кореспондуватися разом з виконанням комплексних програм розвитку. Переважаюча ж опора на силові методи «рішень» найскладніших проблем дають цілком протилежний ефект. По-перше, проблеми які породжують радикалізм, і екстремізм різного роду, залишаються, як залишається база тероризму. По-друге, суто силові методи створюють умови в просуванні корупції, до органів. Самі силовики найчастіше стають зацікавлені у збереженні нестабільності виправдання свого постійного розширення, посилення та фінансування [4]. З'являються в держструктурах на Кавказі (особливо у Р. Дагестан) «особистості» зацікавлені у постійному перебування «>ЭННого» кількості бойовиків (громадян Росії) у лісах Кавказу.

Через війну створюється свого роду замкнутий цикл відтворення нестабільності на Кавказі. Усе це послаблює позиції Росії у регіоні, що дуже майстерно користуються сили, зацікавлені у витіснення Росії із Кавказу, загалом з усього Каспійсько-Чорноморського регіону.

Сьогодні потрібні нові підходи до кавказької політиці Росії, ядром якого мають стати, передусім, заходи економічного, політичного і дипломатичного характеру,базирующие на комплексному обліку фактів геополітичних, геоекономічних, глибоких знань звичаїв і бандитських звичаїв, культури та релігій народів Кавказу.

Без стабілізації ситуації на Кавказі, Росія в змозі відіграватимуть провідну роль регіоні, не може бути й мови про стабільності в регіоні. Щодо стабілізації ситуації на Кавказі, Росії необхідно змінити тактику і проводити як «силову» роботу з молоддю інаселением[5].

У зв'язку з цим, Росія потребує наукові дослідження і комплексному аналізі та прогнозуванні геополітичної ситуації у регіоні, аби протистояти планам Заходу для встановлення контролю за «серцем світу». Але, на жаль, Російське керівництво (по крайньому мері, до становлення У. У. Путіна президентом Росії) не керувалося науковими розробками російськихгеополитиков[6], на відміну своїх колег і ниніруководствующие геополітичними розробками Х.Маккиндера, М.Спайкмена, Р.Челлена та інших.

Унікальний стратегічний чинник Каспійського реґіону, у тому, що розмістився на світовому автомобільному, залізничному й морському перехресті. Має величезніуглеводородние запаси, які можуть опинитися коли-небудь бути вичерпані. Біоресурси, які постачають світовий ринок 80 % ікри, можуть перестати задовольняти потреба світового фінансового ринку, а чинник світового транспортного перехрестя залишиться завжди. Дуже хотілося б, щоб перехрестя й торгові комунікації регіону придбали військово-стратегічне значення і вони шляхами війни.

Регіон як геополітичний плацдарм іХартленд, є ключем і, природно опорною точкою до оволодіння а то й світом, то, величезним простором континентальної Азії, і домінуванням з нього. Унікальність Каспію як «серединної землі» ще у тому, що на відміну від суші, там можна тримати Атомні підводних човнів (АПЧ) з ракетами далекого радіуса дії, з ядерними боєголовками. Маючи Каспійським регіоном, можна проводити зовнішню і внутрішньої політики таких світових політичнихакторов як Україна, Іран, Індія, Китай, і країни Близького сходу, поставляють на світовий острів, де зосереджені 5/6 населення світу. Це важливе плацдарм державі, претендує на світове панування контролю, поширення і своєї (західної) ідеології, культури, військової могутності під егідою НАТО. Це і тим, що з «американізації» і «>реисламизации» Кавказу додається більше зусиль й відбувається великими темпами, ніж «вестернізація» Росії. Тому за Каспій точиться жорстка боротьба, і зажадав від результату цієї боротьби залежить доля «>Хартленда», визначиться і те, хто домінувати над світовим островом.

У ситуації Росія мусить шукати союзників у своїх інтересів по-перше, у самому регіоні, по-друге серед регіональних держав мають впливом геть Каспійський регіон.

У пошуках союзників у регіоні, повинна тривати розвивати сприятливі відносини Росії із Казахстаном і Туркменістаном. Обидві держави важливі суб'єктами каспійської політики, фактично навіть більше значимими, ніж Азербайджан, бо їх нафтогазові ресурси значно переважають азербайджанські. Варто сказати, що реалізацію пілотного проекту нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан без заповнення його казахстанської нафтою економічно взагалі безглузда.

Але кожна з цих двох десятків країн займає своє місце у каспійській проблематики. Необхідно перехопити ініціативу у Казахстані ще зовсім загубленому Туркменістані. Останніми роками між Казахстаном і Росія напрацьовано позитивний досвід співпраці у нафто-газовій сфері. Що ж до Туркменістану, певним проривом у нашому ставленні є угоду Росії із Туркменистаном про транспортуванні туркменського газу через територію, незважаючи, на лобійований Заходом проект «>Набукко»[7]. Туркменія взагалі за запасами газу є вже третьою країною у світі.

Стосовно Азербайджану, Росії слід дуже складна й майже нереальна, але здійсненне завдання – повернення Баку на полі спільних інтересів Росії її союзників у регіоні.

На початку 90-х рр. керівництво Азербайджану перебувало перед вибором зовнішньополітичної орієнтації на якійсь із цихсоперничающих центрів сили. У виборі Азербайджаном стратегічний партнер позначилася помилкова позиція СРСР потім і кільця РФ в конфлікті навколо Нагірного Карабаху. Втрачаючи вплив у Азербайджані, Росія втрачає одна з головних важелів впливу важливі нас процеси, які ми могли вирішувати у тандемі із південним сусідом в регіоні. Тим часом, Азербайджан вимушений був вибрати прозахідну стратегію розвитку з упором співпрацю з Туреччиною, що становить у цьому регіоні хоч і інтереси Заходу [5]. Сьогодні серед держав регіону саме Азербайджан є найближчим союзником Сполучених Штатів. Питання повернення Азербайджану у фарватер російської зовнішньої політики України на Каспії як ніколи актуальним, та на жаль не на порядку денному російського зовнішньополітичного відомства.

Разом з цим поводження Росії інших ділянках міжнародної діяльності на повинен суперечити стратегічним курсом у районі Каспійського морів. Не можна, наприклад, одночасно, продавати зброюАрмении[8] [6] знаходить у стані з Азербайджаном і «догоджати» Азербайджан «принадами» економічного співробітництва в, розробляти проект газопроводу дну Чорного і морів разом із тим не аргументовано виступати проти прокладки нафтопроводу на дні Каспійського морів. І тому мають бути вагомі аргументи, й Росії необхідно докласти зусиль, щоб ця проект не відбувся, оскільки, однією з головним аргументом проти проекту, бути високо небезпечнасейсмичность[9] зони прокладки трубопроводів на дні Каспію. І Каспій унікальний (закритий) водойму на відміну Чорного і Балтійського (відкритих) морів, якщо станеться аварія на трубопровідних проектах, постраждає не Європи та європейці, а прибережні країни й народи.

Тому з урахуванням нинішньої реальності необхідно дотримуватись ясною позицію щодо держав Південного Кавказу (продовжуючи розвивати сприятливі стосунки держави й не ослаблюючи дружні відносини з Вірменією), активізувати «іранське» напрям. Проводити жорстку лінію на військове домінування в Каспійському море.

Серед головних прибічників Росії на Каспії, як не парадоксально, але, тим щонайменше, є Іран, виступає як регіональна держава, що має, майже з усіх питанням ми маємо розбіжностей.

Головним для каспійської політики Ірану не припущення посилення позиційнерегиональних держав Каспії, передусім навіть Туреччини, і навіть отримання доступу до значним ресурсів Каспійського морів, разом із Росією домінувати. У цьому зацікавлена і Росія.

Ведучи мову про перспективи вдалого розвитку дружніх стосунків же Росії та Ірану, доречно згадати про можливість появи елемента невизначеності, що з вибором нового Президента США БаракаОбами. Іранська політика Білого дому можеизмениться[10]. Через Іран йде найкоротший, тому економічно найбільш доцільний шлях, дозволяє експортувати енергоносії Каспійського реґіону на світовіринки[11]. Поки іранців стримують американці. Однак у західному світі конфлікт між політикою, та економікою зазвичай вирішується на користь другого. Тому, тоді як недалекому майбутньому політика США в прикаспійської зоні їх «стратегічних інтересів» зміниться, це неминуче і серйозно позначиться на розстановці зусиль і розподілі сфер впливу. І Росії конче необхідно поспішати це сталося. Може те й цинічно, але сьогодні для Росії вигідно протистояння Ірану, і США. Цей чинник Росія має використовувати з максимальною вигодою просування своїх колег та загальних на розподіл державам Каспію інтересів, узявши ініціативу до рук. Прогавити ці шанси й можливості, рівносильне зрадництва національних інтересів Росії.

Понад те, було виправдано активізувати дії на іранському напрямі:

1.Противодействовать спробам США втрапити у Іран, проводити переозброєння іранської армії, поставляючи їм військові літаки і кошти ППО.

2. Розширити зону єдиного простору у регіоні з допомогою Азербайджану й Ірану.

3. Укріпити військову присутність Росії (і боятися цього) в регіоні з допомогою переозброєння Каспійській Флотилії, зокрема й формування підводнихсил[12].

Ці заходи, безумовно, єдині, потрібно ціле пасмо дій задля зміцнення позицій Росії у регіоні. Від активної наукової та прагматичною політики Росії у регіоні Каспійського морів залежить розвиток економіки її півдня, етнічна стабільність та державна безпеку всіх територій Росії від Калінінграда до Камчатки [7].

Звнерегиональних держав, граючих активну роль і які впливають політику регіону, є Туреччина.

Туреччина повернулося у кавказьку іцентрально-азиатскую геополітику після розпаду СРСР і став однією з провідних регіональних гравців, зокрема і історичному просторі Росії. Зрозуміло, Туреччина завжди робить усе, щоб зміцнитися на «старому, новому» собі геополітичному просторі. Такому «поверненню» природно сприяло, з одного боку, освіту незалежних тюркомовних держав – на Південному Кавказі та в Азії, іетнонациональное самовизначення тюркських народів Кавказу, з іншого боку, наявність численної «кавказької діаспори» у самій Туреччини, де за їх даним проживає близько 7 млн вихідців регіону [8] [9].

Тут Туреччина нерідко переграє навіть Росію безкультурну й Іран – давніх суперників, вміло поєднуючи у своїй політиці споконвічно східне вміння вичікувати із західного жорсткої послідовністю і планомірністю у просуванні до давно поставленої мети.

У турецьких суспільно-політичних колах наполегливо культивується і в ідеї зміцнення культурного, зокрема мовного єдності тюрків, включаючитюркско-татарское населення Росії. Не без впливу Туреччини, Узбекистан і Туркменія офіційно запровадили латиницю в 1993 р. Туреччина почала 1997 р. до видання підручників із латинським шрифтом для Туркменістану. На сьогодні писемність Туркменії переведена з кирилиці на латиницю повністю. На Азербайджані, й у Казахстані, питання заміни кирилицю на латину ще із повісткидня[13].

>Интенсифицировались та особисті контакти нових політичних еліт Азії з турецьким істеблішментом. Показово, що ще 1991 – 1994 рр. лідери деяких центрально-азійських держав стали частими гостями у турецькій столиці, а представники турецького приватного сектору та економічної науки офіційно увійшли до коло найближчих радників центрально-азійськихпрезидентов[14].

І. Каримов, неодноразово підкреслюючи, що бачить у Туреччини зразок для наслідування, звернувся безпосередньо до нашій країні з проханням представляти інтереси Узбекистану у міністерствах закордонних державах СНД і організаціях і навіть несподівано всім заявив, що час, коли узбеки і турки засідатимуть щодо одного парламенті.

>Поощряя діяльність Анкари в пострадянському просторі в, Вашингтон не не втрачає надії замикання «анаконди» навколо Росії, що Туреччини вдасться стати лідером для тюркомовних республік СНД і просить своїх європейських партнерів підтримати ці турецькі амбіції.

Проте, Туреччина чудово розуміє, що зміцнитися на кавказькому геополітичному просторі їй неудастся[15] (без Росії, точно) (але надії будь-коли втрачають), що показав і багатовіковою історичнийопит[16]. Турецькому істеблішменту Кавказ важливий як міст котрий поєднує Туреччини й Азербайджан зтюркоязичними країнами Середню Азію, як глава турецького уряду Р. Т. Ердоган, «створення Співдружності тюркомовних держав». Тут доречно пригадати та про решту пропозиціях турецького прем'єра, зокрема та про створення «Платформи стабільності і співробітництва на Кавказі» (>ПССК) з чільноюролю Туреччини.

Однак у наступному історія показала, що економічне міць Туреччини виявилася недостатньою, щоб відіграватимуть провідну роль на Кавказі та в

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація