Реферати українською » Политология » Політичний ризик та методи його оптимізації


Реферат Політичний ризик та методи його оптимізації

Горшкова А.А.

Швидкість змін - у політиці, соціальної сфери, економіці підвищить ймовірність швидких непередбачених подій і спірність і альтернативність прийнятих рішень, тобто посилює політичний ризик. Оцінка і управління ним дозволяють передбачити події. Заздалегідь приймати відповідних заходів і уникати катаклізмів.

У світі інтерес до проблеми політичних ризиком виник ще на початку 50-х рр., проте, на початок 80-х рр. через відсутність потрібного матеріалу і недостатньою розробленість методів аналізу та прогнозу політичного ризику у науковій літературі відводилася підпорядкована роль загальної оцінці країнового ризику. Різке зростання інтересу до проблеми був відзначений після Іранської революції 1979 р., яка, з одного боку, викликала гарячі суперечки про можливість вірних оцінок і прогнозів політичного ризику, з другого, надала величезний фактичний матеріал для досліджень у цій області. Зараз дослідженнями політичного ризику займаються як приватні компанії, і цілі інститути, які щороку публікують дані про різних країн світу.

Залежно хто і як проводить дослідження, виділяються різні визначення політичного ризику. У цьому роботі під політичним ризиком [c.139] розуміється “ймовірність несприятливих наслідків політичних рішень, прийнятих у умовах невизначеності, дефіциту ресурсів (часу, інформації та т.д.), що веде до збитку учасники політичних діянь П.Лазаренка та ймовірності здійснення небажаних подій”.

Отже, з визначення, випливає, що політична ризик – це непереборний елемент будь-якої політичної процесу. Він породжується невизначеністю політичної середовища проживання і характеризується особливим типом взаємозв'язку об'єктивної політичній ситуації та діяльності суб'єкта у ній. Під невизначеністю у разі розуміється “відсутність ясних чітких, наділених в формальні процедури, легко зрозумілі й загальноприйнятих методи ведення справ”.

Політичний ризик обумовлюється безліччю чинників невизначеності, викликаних насамперед недостатньою раціональністю політики, складністю і просторістю цій галузі. Умовно їх можна підрозділити на:

– інформаційні, до яких належать відсутність чіткої й повної інформації про всіх поточних політичні процеси, недостатність аналізу політичної ситуації у цілому, неадекватною реагування влади неї, відсутністю чіткого підрахунку придбань і втрат, нерозумінням і ігноруванням інтересів інших учасників політичних діянь П.Лазаренка та т.д.;

– соціальні, викликані нестабільністю, агресивністю і радикалізмом проведеного політичного курсу, діяльністю окремих політичних інститутів, низькою підтримкою населення проведеної політики, політичними, етнічними та інші конфліктами, безробіттям, важким економічним становищем, наявністю безлічі невирішених соціальних проблем;

– персональні, пов'язані особою політика, нестійкістю її поведінки, схильність до автономії не враховуючи колективного характеру політичних дій, підвищеної нахили до ризику. Щоправда, слід зазначити, деякі політики ефективніші саме у незвичайних і найнебезпечніших ситуаціях, відчувають задоволення на неї і іноді їх самі і створюють;

– правові: найчастіше політичний ризик виникає внаслідок правового й моральної нігілізму, невиконання прийнятих умов політичних взаємодій і комунікацій, порушення вимог законом і норм угод, мають морально-політичних характер;

– економічні: причиною політичного ризику можуть також стати: відсутність необхідних грошових ресурсів щодо тих чи інших реформ, відсутності розвиненої й стабільного економічної інфраструктури, неліквідність державних часток акцій підприємств, відсутність чіткої економічної програми, відсутність прямих інвестицій у країну, непродумана валютно-кредитна політика тощо.

– випадкові: поруч із переліченими вище чинниками однією з джерел політичного ризику виступає безпосередня випадковість політики, веде до появі непередбачених і небажаних подій, (хвороба, відставка політичних діячів, нещасні випадки, природні катастрофи тощо, породжують різноманітні погрози та небезпеки). [c.140]

Політичний ризик природним чином, виникає за умов плюралізму, політичної конкуренції, змагальності і. Виходячи з цього визначення, можна вивести такі властивості політичного ризику:

1. Універсальність цього виду ризиків проявляється, передусім, у цьому, що його присутність відчуваєш при політичні рішення рівня, починаючи з революційних змін всього нашого суспільства та закінчуючи голосуванням окремого виборця.

2. Політичний ризик коллективен, оскільки обумовлюється й не так індивідуальними якостями наших політиків і технологіями влади, скільки груповими політичними інтересами.

3. Ієрархічність політичного ризику проявляється лише на рівні наслідків, що викликаються, прийняттям тих чи інших рішень. У зв'язку з цим виділяють таку ієрархію турбують: мегариски чи ризики на глобальному рівні, регіональні ризики, країнні і, нарешті районні.

4. Політичний ризик вкрай суб'єктивний оскільки, напевно, як ніхто інший залежить тільки від об'єктивних обставин середовища, де він формується, а й від суб'єктивного сприйняття й інтерпретації отриманої інформації, або що сталися подій.

5. Цей вид ризику може бути як чинник політики або бути елементом інших напрямів ризику – соціального, комерційного, інвестиційного, екологічного та таке інше. У цьому полягає багатоплановість політичного ризику.

Такі основні властивості політичного ризику. Проте, вивчаючи політичного ризику необхідно враховувати, що у соціально-політичної середовищі виявляється не явно. Одним із головних симптомів політичного ризику може бути рівень громадських заворушень страйків, демонстрування таланту і т.п.), стабільність уряду (ймовірність збереження при владі), політичний плюралізм, ступінь перебігу етнічних та релігійних протиріч, стиль мислення осіб, що рішення у політиці (рівень націоналізму, корупції, непотизма), роль примусу при утриманні влади, організованість, вплив ззовні, наступність, антиконституциональные дії і соціальні конфлікти.

Щоб уникнути такого розробили різноманітні методи оптимізації політичного ризику, які умовно можна підрозділити на кількісні і якісні.

У першій половині 80-х рр. американські аналітики О’Лири і У. Коплин запропонували визначення політичного ризику з боку уряду систему оцінки, основу якої лежить з'ясування напрямів політики щодо тому чи того питання з урахуванням аналізу позицій дійових осіб. Свою модель вони назвали prince model. Вона спирається чотирма критерію:

– орієнтація чи позиція діячів у тому чи галузі;

– твердість прямування власної життєвої позиції;

– влада і вплив окремих осіб;

– важливість відповідного питання конкретної особи.

Кожен учасник може обіймати свою у тій чи того питання позитивну (+), негативну (–) чи нейтральну (0) позиції, даючи оцінки (по п'ятибальною [c.141] системі) за трьома іншим критеріям. Ці оцінки перемножуються, сумуються за всі учасникам. У цьому максимальну кількість балів становить +– 25 балів. Можливість скоєння тієї чи іншої події визначається часткою (%) позитивних балів в кількості. Prince model одна із прикладів кількісного методу аналізу та оцінки політичного ризику.

Класичний якісний підхід реалізується у формі традиційного доповіді, зазвичай за однією країні. Авторами доповідей є експерти, які мають інформацією щодо стані. Цей найбільш распростаненный підхід реалізується у двох фрмах: “Old hands”, тобто збирати інформацію про сюжеті, який суб'єкт, і “Grand Tour”, поїздка до країну на цілях ознайомлення із реальним станом справ дома. Результати викладаються у кількох сценаріїв від самої несприятливого розвитку (негативний сценарій) впритул до вдалого (позитивний сценарій).

Проте особливо оптимальним шляхом оптимізації політичного ризику – це синтез і інтеграція двох підходів з урахуванням статисти та експертного аналізу.

Вивчення цих методів не усуває ризик, але знижує його гостроту і запобігає багато небезпечні наслідки, тому дуже важливо приділяти їм відповідне увагу.

Схожі реферати:

Навігація