Реферати українською » Политология » Структура й зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості


Реферат Структура й зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості

Страница 1 из 4 | Следующая страница

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

Реферат

        

З політології

на задану тему: 

“ Структура й зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості, соціальних верств, соціальних груп, націй, міжнародних співдружностей ”

 

                                                                                                         

                                                 Чугу Михайла

                                                                          ЄП -11

                                 ВТЕІ КДТЕУ

                                                               

                                         

Вінниця 2000

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИ

Функціонування людини в політичному житті детерміноване необхідністю задоволення політичних потреб: участі в формуванні та вдосконаленні політичної системи, в діяльності партій, різноманітних суспільно-політичних утворень, у ві раженні громадянської думи тощо.

Психологічно політична активність особини зумовлена люд ською потребою належати до соціуму, ідентифікувати собі зі своєю нацією, певною соціальною групою, партією, організацією. Часто людина прилучається до політики, щоб статі саме частиною групи, осягнути почуття "ми". Це позбавляє самотності, дає відчуття сили й здатності впливати на хід політичних процесів (Про. Шестопал).

З політичних потреб випливають політичні настанови — активне, дієве ставлення індивіда до різноманітних політичних інститутів, політичних проблем, подій тощо. Політич ані настанови складаються як з афектних (емоційних), то й із когнитивних (заснованих на знанні) елементів. Знання механізму формування настанов дає змогу впливати ними із метою зміни напрямів.

Біхевіористський напрям (один з головних у сучасній політології) політичні потреби й настанови індивідів виводить із природних властивостей людини. Прагнення до влади вважається домінуючою рисою людської психіки й свідомості, визначальною формою соціальної активності людини. Пов ністю із таким твердженням погодитися не можна, оскільки політична людина вилучається із контексту розвитку сус пільства. Політичні потреби, зумовлені ними інтереси є явищем соціальним. Вони не властиві усім людям й не обов'язкові в системі цінностей шкірного. Навіть у тихий випадках, коли смердоті є, неоднакове їхні місце та пріоритетність у ціннісних орієнтаціях окремих індивідів. Тому homo politikus, тобто політична людина — один з різновидів особини в межах того чи іншого її типу. І зміст політичності особини зумовлений конкретними умовами її буття.

Сказане не заперечує того, що зміст політичної діяльності визначається особистістю людей, котра включає не лише систему соціальне значимих рис, що характеризують людей як членів того чи іншого суспільства чи спільності. Істотним чинником виступають також індивідуальні психологічні риси особини. Б.Рассел писавши, що людські пристрасті та інди відуальні здібності грали в політичній історії головну роль. Мабуть, що стосується головної ролі, то це занадто, а що істотна, а й за відповідних умів, може, й вирішальна роль, то це справді так.

Формування політичних інтересів й настанов — складова політичної соціалізації людини. Під останньою розуміється процес входження людини в політику. У політичній соціа лізації індивіда виділяються дві фази: політична адаптація та інтеріоризація. Перша означає пристосування індивіда до соціально-політичних умів, до ролевих функцій, політичних норм, що складаються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, до соціальних груп — суб'єктів політики, до соціальних інститутів, тобто всього того, що створює полі тичне оточення людини, середовище, в якому вон живе. Друга стадія — інтеріоризація, тобто засвоєння індивідом політичних цінностей й настанов, норм й взірців політичної поведінки, властивої тій чи іншій соціальній спільності.

Згідно із поглядами Т. Парсонса, соціалізація є переду мовою інституалізації — процесу, завдяки якому складаються й зберігаються соціальні системи. Тому проблемі політичної соціалізації західні політологи надають виняткового значення.

Вона розглядається як істотний чинник стабілізації політичної системи в концепції "політичної підтримки", як умова нормального функціонування політичного механізму в ро левій теорії політики, а також має значну практичну ваги.

Стратегія засвоєння механізмів політичної соціалізації увійшла в політичні програми консерваторів й лібералів, лівих й правих радикалів, численних партій й суспільно-політичних рухів. І це природно, оскільки політична соціалі зація може бути використана як надійна й досить тонкий інструмент політичного контролю, засіб насаджування особі потрібних панівним групам політичних цілей й цінностей, причому не помітний для самої людини й такий, що в неї почуття протесту й відповідних дій.

Політична соціалізація передбачає формування певної політичної позиції індивіда. У поняття політичної позиції включаються: емоційне ставлення до політичних явищ й процесів: переконання щодо політичних явищ, системи полі тичних цінностей; схильність до політичної діяльності.

Поняття "політична позиція" ширше, ніж поняття "полі тична оцінка". Останнє — частина Першого. Політична позиція є індивідуальним явищем, яку дає змогу зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Політична по зиція не піддається безпосередньому спостереженню. Бачать ся лише зовнішні її маніфестації — вербальні чи невербальні вияви. Про політичну позицію людини судять із того, що вон говорити чи робить, Яка її політична поведінка.

Політична соціалізація особини залежить від її місця в соціальній структурі, рівня загальної культури, традицій тощо. Значну роль відіграє психічний стан людини. Алі вплив цих факторів опосередкований. Він відбувається крізь специфічні соціальні утворення, по різних напрямах.

Становлення людини як суб'єкта політичного процесу починається уже в сім'ї, далі продовжується в групі од нолітків, у політичних, у тому числі неформальних репетування ганізаціях. Його знаряддями можна вважати безпосереднє виховання, непрямий приклад, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід.

Вплив політичної системи на соціалізацію здійснюється двома способами. Насамперед безпосередньо через пропаганду певних відомостей, котрі несуть пізнавальне й емоційне на вантаження, популяризують тих чи інші взірці політичної поведінки особини. І опосередковано, шляхом створення умів діяльності, котрі спонукають діяти певним чином. У зв'язку із цим дуже важливо забезпечити відповідність вербального змісту соціалізуючого впливу інформації невербальному зміс тові, який засвоюється індивідуумом внаслідок накопичення соціального й політичного досвіду. Конфлікти, котрі тут звинувачуй кають, призводять до порушення процесу політичної соціа лізації особини.

Істотним чинником політичного виховання є взірець поведінки особини, який пропагується. При цьому мається на увазі взірець-максимум — людина політичне активна, добро підготовлена, Яка присвячує політичній діяльності значну частину години. Взірець-мінімум — це людина, Яка не особливо цікавиться політикою, не орієнтується в основних питаннях цієї сфери. Звичайно, в умовах справді демократичного режиму не кожний винен й може статі політичним діячем, проте винен бути активним учасником політичного про цесу.

Політична соціалізація включає й набуття індивідом досвіду в результаті практичної участі в політичному процесі, тобто на грунті певної політичної поведінки. Перед тім як розглянути останню, зазначимо, що конкретно-історичний характер політичної соціалізації особини — як наслідок взаємо дії соціально-економічних,

соціокультурних, психологічних та інших факторів — особливо виразно виявляється в переломних ситуаціях, зокрема, при зміні суспільного ладу й політичних режимів. На арені політичного життя дуже відчутною стає роль натовпу, поширюється особливий, мало совий політичний тип особини. Його поява зумовлюється винятково швидким переходом до безпосередньої участі по людях, котрі не керувалися повторюємо світоглядом, пливли за течією, сліпо піддавалися настроям.

Політичні потреби та інтереси набувають пріоритетного значення для переважаючої частини всіх соціальних груп. Доля у політичній боротьбі, в найбільш жорстоких її насильницьких формах стає головним компонентом життя. Ця боротьба в буденній свідомості ототожнюється із класовим протиборством. Мета політичної боротьби сприймається на віру.

З утвердженням тоталітарного режиму характерною рисою політичної настанови стали утопізм щодо перспектив пла нетарної еволюції, маніхейський світогляд, поділ на "своїх" й "чужих", утвердження принципу "хто не із нами, тієї проти нас". Відбулось перетворення політичних заходів у своєрідну громадянську літургію. Склались статистичні на станови, що орієнтували людину на відчуження особистих інтересів й свободи на користь держави, некритичне ставши лення до соціально-політичної дійсності й політичний кін формізм, утриманство. Сталінський деспотизм, а далі — розтлінна епоха застою зробили свою справу. Під тиском страху, брехні, розчарувань втрачалися політичні риси особини, що грунтувались на революційному ентузіазмі й вірі в соціалізм. Абсолютна більшість населення був відчужена від політики, від процесу прийняття життєво важливих рішень. Масова доля в виборах, святах, демонстраціях, мітингах носила символічний характер. По суті, політичні відносини й поведінка людей грунтувалися на безвідмовному підкоренні "низів верхів", субординації інстанцій, котрі прий малі політичні рішення. Виявом цого було б невміння буду вати власні відносини інакше, ніж на командних засідках, нетерпимість щодо існування опонентів як учасників полі тичного процесу, загалом індиферентність мас до внутрі політичних процесів й взагалі до суспільно-політичного життя.

Подолання такої спотвореної системи політичних цін ностей, настанов й позицій, властивих тоталітарному режи мові, є одним з найбільш складних завдань демократизації суспільства.

ПОЛІТИЗАЦІЯ МАКРОСОЦІАЛЬНИХ ГРУП

Соціальна структура як істотний чинник організації су спільного життя визначає ряд важливих складових політики: її мітку, суб'єкти, рушійні сили, ієрархію влади й багато інших. Своєю чергою політика в різноманітних виявах — еко номічному, соціальному, національному, культурному тощо — має зворотний вплив на розвиток соціальної структури. Саме тому структура, тенденції її розвитку належати до базових зрозуміти Сучасної політології.

Під соціальною структурою розуміється сукупність взає мопов'язаних й взаємодіючих соціальних груп й відносин між ними, зумовлених врешті-решт суспільним поділом роботи. У основі диференціації на такі групи лежить неоднакове становище у системі суспільного життя. Соціальні групи відрізняються як за критеріями диференціації су спільства, то й за своїми масштабами. Стосовно останнього серед соціальних груп виділяються великі, тобто спільності людей,

інтегрованих у масштабах всього суспільства, держави в цілому. Саме такими макросоціальними групами виступа ють соціальні класи, соціальні верстви чи, як їхні прийнято називати в західній політології, страти. Це спільності, що інтегрують індивідів по "горизонталі". Є спільності іншого характеру, котрі мають певну "вертикальну структуру", тобто корпоративні. До великих соціальних груп відносяться також соціально-етнічні — нації, соціально-демографічні та деякі інші спільності, проте у контексті цієї тими смердоті не розглядаються.

Соціальна структура посідає проміжне, опосередковане місце між політичною та іншими сферами людської діяльнос тих — економікою, культурою, духовним життям.

Політична думка завжди розглядала соціальну структуру як явище невіддільне від владних відносин. Розроблена Платоном модель соціальної організації включала у собі групу людей, що керують Державою. Згідно із поглядами Фур'є, серед п'яти класів є двір й знати, тобто тих, що позики ються політикою, Управлінням. Загалом соціальна структура тлумачилася як певна множинність соціальних груп, котрі різняться функціями в суспільстві й розмірами багатства. На основі цих відмінностей складаються досить жорсткі від носини між групами в сфері влади (самі керують, інші підкоряються) й багатства (самі присвоюють працю інших). У міру розвитку смердоті змінюються: влада одних слабшає, влада інших посилюється. Проте сам відносини досить тривкі й залишаються незмінними протягом тривалого історичного години.

Саме на грунті соціальної структури формуються соці альні інтереси, що зумовлюють дії соціальних груп. К.-А.Гельвецій, П.Гольбах й Д.Дідро вбачали в інтересах реальний зміст політики.

Інтереси соціальних груп не можна розглядати як ме ханічну суму інтересів їхніх членів. Йдеться про явище системного, інтегративного порядку, оскільки в процесі взаємодії індивідів відбувається формування інтересів групи як цілого. Вони втілюються найбільш спільні і істотні риси об'єктивного стану окремих індивідів.

Соціальні інтереси — як усвідомлення потреб й необходимых цілеспрямованих дій для їхні задоволення — в політичному суспільстві досягають найвищої зрілості, трансформуючись в усвідомлення політичних дій й відповідне ставлення до влади, тобто перетворюючись у політичні інтереси. Вони завжди спрямовані на збереження чи зміну політичного статусу тієї чи іншої соціальної групи, її місця в ієрархії влади, а отже, є основою політичного процесу.

Збіг інтересів — це об'єктивна умова інтеграції індивідів у соціальні групи, їхнього. трансформації в суб'єктів політичного життя. Інтеграція може грунтуватися на тотожності істотних, довготермінових інтересів. Тоді соціальні групи виступають як стійкі спільності. Саме смердоті найбільш важливі для політичного процесу, особливо враховуючи його стратегічні аспекти. Алі об'єднання у соціальні групи може виникати на основі збігу короткотермінових інтересів. Такі групи іноді виступають важливими чинниками політичного життя. Тім понад, що ранжування інтересів не постійне. Тому й соціальні групи є утворенням динамічним, рухомим. Взагалі соціальну структуру з властивими їй спільностями із їхнього інтересами, зокрема політичними, можна розглядати не як стан, а як процес, оскільки поглиблюється соціальна диференціація суспільства.

Однією із сторін цієї основи прогресу є спеціалізація людської діяльності, Яка неминуче призводить до появи відмінностей між соціально-професійними групами, що фор муються. Маються на увазі відмінності в інтересах й цін ностях, нормах поведінки, соціальних ролях тощо. Поява таких відмінностей — природне явище, оскільки

об'єктивно створює можливість розмаїття, багатства суспільного життя, а отже, всебічного розвитку особини. Алі це означає й ускладнення соціальної структури. Західна політологія як одну з суттєвих сторін суспільного прогресу серед інших "еволюційних універсалій" виділяє соціальну стратифікацію (Т. Парсонс). Значний наголос робиться на її політичних аспектах — відповідних змінах у політичній системі, полі тичній поведінці.

Згідно із теорією груп, наявність соціальних класів, професійних та інших спільностей загалом створює основу для обмеження державного свавілля.

Недостатній розвиток груп призводить до авторитарних, тоталітарних режимів. Урізноманітнення соціальної структу ри є важливою передумовою демократизації суспільства, що пориває із тоталітаризмом. Посилення соціального плю ралізму виступає важливим об'єктивним чинником демокра тизації життя у сфері. Це не проти того, що держава, здійснюючи певну економічну й соціальну політику, якоюсь мірою, а іноді дуже істотно, впливає на спрямування соціальної диференціації.

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація