Реферати українською » Политология » Основні тіпології політічніх систем


Реферат Основні тіпології політічніх систем

Предыдущая страница | Страница 2 из 2
котріз’являються впроцесіпізнаннядійсності.Написаний деТрасі у 1801-1805 рр.4-томний трактат “>Елементиідеології”містивутопічні подивися,віру вбезмежніможливостіосвіти,їївирішальнийвплив нарозвитоксуспільства. Авторпрагнувпіднятиідеологію дорівня науки,включитиїї до системисоціальнихдій.Критеріїраціональнихідей деТрасішукав над томуполітичномуустроїнаполеонівської держави,сучасникомякоговін був, а тихийможливостяхполітичноїсистеми, котрі могли бпроявитися удеякихідеальнихумовах.Суттєвим длянього було б,наскількинаукова думка вільна відєресі,брехливихавторитетів,застарілихтрадицій. Уідеологіївідображаласьвіра умогутністьлюдськогорозуму,здатногозахистити думку віднеправильнихідей (>релігії,метафізики).

Унаступніепохипоняттяідеологіїзазналосемантичнихзмін. Убагатьохвипадках критикурелігійних йполітичнихідей сталирозглядати якзагрозуіснуючому способу життя. Наполеон I Бонапартпрезирливоназивав “>ідеологами” людей,схильних до абстрактноготеоретизування,яким просто більше невистачало здоровогоглузду.Водночасімператорусією силоюсвоєї владипідтримувавстабілізуючу йохороннуфункціюпомилковихідей.Історичнийрозвиток й науковийпрогрессуспільства у XIX-XX ст. привелитакож довиникнення таіснуваннярізних зрозумітиідеології у рамкахмарксистської йнемарксистськоїсоціологічної думи.

Марксизмрозумів подідеологією системуполітичних,правових,моральних,релігійних,естетичних йфілософськихпоглядів йідей, у якіусвідомлюється таоцінюєтьсяставлення людей додійсності. Однактакевизначення явностраждаєпримітивізмом,спрощеністю,поверховістю й томупогодитися із ним не можна.Крім того, воно таз’явилося вперіодадаптаціїтеоріїМаркса-Енгельса до новихсоціально-політичних умівкінця XIX- початку XX ст., Якапроявилася упопуляризації йспрощенні марксизму (>П.Лафарг,К.Лібкнехт,А.Бебель). УРосіїцепоетапнознайшловираження удіяльності Г.Плєханова,В.Ульянова-Леніна,М.Бухаріна,Й.Сталіна. як результат,цей “>вульгарний марксизм” XX ст. ставшивизначатисяєдиновірнимученням, якузнаходилося позавсякоюкритикою йшвидкоперетворилося удогматичнузакостенілутеорію,причомудужедалеку відрозробленої К.Марксом йФ.Енгельсом усередині йдругійполовині XIX ст.

>Відповідаючи на запитання, що ж конкретноявляє собоюідеологія у параметрах “>природничо-історичногопроцесу”, Маркс йЕнгельс,стверджуючи принципісторизму впідходах досуспільнихявищ, урукопису “>Німецькоїідеології” писали: “Мизнаємо лишеєдину науку, наукуісторії.Історію … можнаподілити наісторіюприроди йісторію людей…Історією людей намдоведетьсязайнятися, бомайже всяідеологіязводиться чи дохибногорозумінняцієїісторії, чи доцілковитогоабстрагування віднеї. Самаідеологіяє лише одна зсторінцієїісторії. З точкизоруфілософськогопідходуЕнгельсвизначавідеологію як “>виведеннядійсності не ізнеїсамої, а ізуявлення”. При цьомувінвважав, щоідеологіяпороджуєтьсяконкретнимиматеріальнимиумовамиіснування, повідношенню перед тимєідеальним йбазується наекономічномуфундаменті: “…головнийпритиск миробили йповинні булиробити,спочатку навиведенніполітичних,правових таіншихідеологічнихуявлень йзумовлених нимидій ізекономічнихфактів, котрі лежати в їхньогооснові”.

Уцілому подідеологією Маркс йЕнгельс усвоїх роботіврозуміли:

1)ідеалістичнуконцепцію, згідноякої світлоявляє собоювтіленняідей, думок,принципів;

2)відповіднийційконцепції типмислительногопроцесу, коли йогосуб’єкти-ідеологи, неусвідомлюючизв’язкусвоїхпобудов ізматеріальнимиінтересамипевнихкласів й,відповідно,об’єктивнозбуджувальних силсвоєїдіяльності,постійновідтворювалиілюзіюабсолютноїсамостійностісуспільнихідей;

3)випливаючийзвідси методпідходу додійсності,якийполягає уконструюваннібажаної, але йуявноїреальності, щовидається за самудійсність.

Таким чином,дійсністьпостає відеології успотвореному, переверненомувигляді,ідеологіявиявляєтьсяілюзорноюсвідомістю, вякійсоціальнареальність,об’єктивніпротиріччя йпотребисуспільного життявиступають успотворенійформі.

Маркс йЕнгельсніколи нерозглядалисвоєучення якідеологію, тім понаднаукову. Це було бзробленоЛеніним й означаловідхід відмарксистськогорозумінняідеології. Уроботі “>Матеріалізм йемпіріокритицизм”він писавши: “…історичноумовнавсякаідеологія, але йбезумовно ті, щовсякійнауковійідеології (навідміну,наприклад, відрелігійної)відповідаєоб’єктивнаістина, абсолютна природа”. У Маркса йЕнгельса, як ми Бачили,це слововживається удещоіншомурозумінні.Вониназивалиідеологієюлише болеевузьке коломислення –саме тих думи, котрівідірвалися відзв’язку ізматеріальноюдійсністю,втратилиусвідомлення цогозв’язку,відображаютьцюдійсність неправильно, у переверненомувигляді й нерозуміютьцієїхибності. Зідеологієюнімецькі теоретики XIXстоліттявоювали.Їх методдіалектичногоматеріалізму бувякраз тімзнаряддям, якуздійснюєреальнуреволюцію умисленні йруйнує “>ідеологічну” точкузору. Цедуже точнопідсумуваввідомийфілософ,історик йдіяч КПРСВ.Адоратський у з статтею “Проідеологію”: “>Ідеологія –цесвоєріднаабертація (>відхилення віднорми –С.Т.)розуму,якийвідображаєдійсністьспотворено, у переверненомувигляді.Продукти свогомислення, свої ідеї людинаприймає засамостійнісутності.Їйздається, щоціпородженнярозумувизначають собою всюдійсність, тоді як на самом деле смердотієнеусвідомленонеправильнимивідображеннями дійсноіснуючихвідносин… Таким чином,ідеологію можнавизначити яксвідомість, Якавідірвалася віддійсності,втратила свідомийзв’язок ізцієюдійсністю йвідображаєостанню неправильно, у переверненомувигляді. Марксизм – ворогідеології.

ОднакАдоратськийдужешвидкозмінив свої подивися наідеологію,цілковитоперейшовши наленінськіпозиції. У цьомудогматизованомумарксистськомуваріантіхоча йпропонувалося “>ідеологічнеосягати”,протиставляючийомунаукове якістинне,однактлумаченняданоївідмінності упідсумкунезміннозводилося до тихий жідеологічнихобґрунтувань ізвідкритозаявленихпозиційнауковостіідеологіїмарксизму-ленінізму.Єдинимнауковим результатомвиявляласяхіба що все нова й новаактуалізація, атакожсамоілюстраціяпроблеминауковоготрактуванняідеологічного феномену.Підтвердженнямсказаногоможеслужитисучаснамарксистсько-ленінська точказору, котраналежить докторуекономічних наукС.Проніну: “Марксизм якідеологіяпретендує тих,щоб бути не лишесвітоглядом одного класу, але й і “>загальнолюдськимімперативом”,теорієюрозвиткулюдини йлюдства.Саме марксизмбере у собінелегке заподіянняпошукувзаємозв’язківміж “мотором”історії,якимєкласоваборотьба, йпрогресомзагальнолюдськоїцивілізації.

>Марксистські ймарксистсько-ленінськіпідходи дотрактуванняідеології далеко ще невичерпуютьтлумачень цогопоняття, щозаслуговують наувагу.Оригінальна йглибокоаргументована точказоруналежитьвідомомунімецькомусоціологуК.Мангейму.Вона буввикладена у 1929 р. у йогокнизі “>Ідеологія йутопія”. Книжкаскладається ізп’ятирозділів йголовнеїї заподіяння, на думку автора,полягає до того,щоб “>показати, як люди дійсномислять”. “>Зіткненнярізнихтипівмислення, – писавшинімецький навчань, –кожен із які урівнійміріпретендує нарепрезентативність,впершеробитьможливою постановкунастільки фатального йнастільки фундаментального дляісторіїмислення запитання, асаме: якможутьідентичніпроцесимислення людей,об’єктом якіє один й тієї ж світло,створюватирізніконцепції цого світу”.

>Мангеймнамагавсястворитипослідовнуконцепцію, котра бпояснювала природусоціальногознання йспецифікувідображеннясоціальноїдійсності. як й Маркс,віндотримувавсяположень про залежністьсуспільноїсвідомості відсуспільногобуття,ідеології, відекономічнихвідносин. При цьомувінпоширював на марксизмположення проспотворенусвідомість,запропоноване Марксом йЕнгельсом у Iтомі “>Німецькоїідеології”: “>Якщо вусійідеології люди та їхнівідносинипоставленні на голову,наче вкамері-обскурі, тоцеявище так саме скидатися ізісторичногопроцесу їхнього життя”.Мангеймвважав, що подивисярізнихсоціальних группродиктованілише їхніекономічноюзацікавленістю таіншимиегоїстичнимиміркуваннями.Відкидаючибудь-якийоб’єктивнийкритерійістинності упізнаннісуспільнихявищ,Мангейм назвавши свою точкузору “>реляціонізмом”.Вінзображавісторіюсуспільної думи якзіткненнякласово-суб’єктивнихсвітоглядів.Кожен із нихє “>частковоюідеологією”,тобто напередспотворенимвідображеннямсоціальноїдійсності, а усі разом – “>тотальною (>загальною)ідеологією”.ЗгідноМангейму,всякаідеологіяявляє собоюапологіюіснуючого ладу, подивися класу,зацікавленого узбереженні статус-кво,якимпротистоїтьнастільки жнеоб’єктивна йпристраснаутопія чи подивисяопозиційнихзнедоленихверств населення. Увипадку приходуостанніх до влади,утопія, заМангеймом,автоматичноперетворюється відеологію й т. буд.

>Німецькийсоціологвиводивпояву йрозвитокідеології із політики йполітичноїборотьби.Він виходив із того, що упонятті “>ідеології”відображаєтьсяодневідкриття,зроблене уходіполітичноїборотьби. Суть його така:мисленняправлячих групможе бутинастількитіснозв’язане ізпевноюситуацією, щоцігрупи просто більше не взмозіпобачити рядфактів, котрі б моглипідірватиїхнювпевненість усвоємупануванні. Услові “>ідеологія”імпліцитно,тобтологічно,міститьсярозуміння того, що удеякихситуаціяхколективнонеусвідомленепевних групприховуєдійсний стансуспільства як від собі, то й відінших й тім самимстабілізує його.

>Поняттяутопічногомисленнявідображаєпротилежневідкриття,такожзроблене уходіполітичноїборотьби:певніпригніченігрупи духовнонастількизацікавлені узнищенні йперетвореннііснуючогосуспільства, щомимоволібачать лише тихелементиситуації, котріспрямовані на йогозаперечення.Їх ані вякіймірі нецікавить ті, що реальноіснує.Вонилишенамагаються усвоїйуявівипередитизмінуіснуючоїситуації. Тому їхньогомисленняніколи небуваєспрямоване надіагноздійсного стану.Водночассамевнаслідокполітичногоконфліктуідеологія йутопічнемислення яквиразникиінтересіввідповіднихсоціальних групможутьпомінятисямісцями:утопіяранішепригнобленихверств после їхні приходу до владиперетворюється вдуховнусуспільнудомінанту,тобтоідеологію;ідеологія ж дотипанівних груп, котрівтратили уладові йопинилися втаборіопозиції, переходити урозрядутопічногомислення.

КонцепціюМангеймавиходить не скільки ізврахуваннякласовихінтересів, стількинасампередінтересівпрофесійних груп,поколінь,соціальнихверств й т.п.Їїаналізпоказує, що вціломуслідрозрізняти двазначенняпоняття “>ідеологія”.Частковаідеологіяозначає более чименшусвідомленеспотвореннядійснихфактів,справжнєвідтворення які невідповідаєінтересам того,хтоцеробить.Поняттярадикальноїтотальноїідеологіївживається урозумінніідеологіїепохи чиконкретноїісторичної йсоціальноїгрупи.Саме у цьомуконтексті можна,наприклад, говорити проідеологіюбританського чинімецькогоколоніалізму якпритаманнуправлячимколам йелітнимгрупамвідповідноАнглії таНімеччини вперіод нового години.

>Об’єктивнорозібратися узмістіпоняття “>ідеологія”допомагаєтакожпублікаціянімецькогополітолога,професораКельнськогоуніверситетуУ.Матца.Йогостаття “>Ідеологія якдетермінанта політики вепоху модерну”присвячена феноменуполітичноїідеології таідеологізованої політики.Особливоцікаво, що автор систематично,послідовнорозкриваєспецифікуполітичноїідеології уїїнерозривномузв’язку ізполітикоюепохи модерну,тобтоєвропейського нового години.

Усвоїй з статтею Матц,відштовхуючись відвисунутого у 1968 р.Е.Шилсомприпущення “>застосуванняпоняттяідеології досистемипереконань такого типу,якийзакономірновиходить на авансцену под годинусерйознихсуспільних криз”, приходити доконстатації: “Епохакризовоїсвідомостіспівпадає із “>вікомідеологій”,тобтоцих великихполітичнихсвітоглядів Нового години, котрі мизвичнопозначаємо уцілому якідеології й внаступікінця якіякраз йпереконуємося в даний момент”.Німецькийпрофесорприпускає, щоєвропейська культура разомзісвоїмиідеологіями уходідальшогорозвиткузберігаєрегіональне,тобто впершучергуєвропейськезначення. На його думку,ідеології – неструктурно-функціональнанеобхідністьвідкритогосуспільства, а результатісторичнихвипадковостей.Вінпише: “Уфазісвітоглядних криз смердотіподібно домилицьпідвернулися под руку й яктакіперетворилися удомінантнийелементполітичної культури”.

Матцзауважує, що уновий годинуідеологіїнабуваютьздатностівпливузавдяки бопропонують уперспективіісторичноїсвідомостіепохи модерну своюорієнтацію всередовищіісторичногопроцесу.Цяорієнтаціяможе бутипрогресистська,реакційна чи консервативна. як й уМангейма, марксизмстає у XIX ст.лишеоднією ізможливихточокзору,виступаючи у межахзагальноїборотьбирізнихсоціальних груп упродовж свогоінтерпретацію світу,частковуістину,отриману відоднієї ізможливих у данийісторичнийперіодточокзору.

Матц приходити до такоговизначенняідеології нового години: “>Ідеологіяє, посуті, картина світу, Якасклалася уходісистематичногоредуціюванняскладностідійсності”.Відмінніознакиідеологіїцілком очевиднохарактеризуютьїї яквищоюміроюспецифічний феноменсередусього того, щоскладає областьпереконань, котрімають силувіри.Вихідним пунктомідеології, посуті, служитидеяка “>ідея”.Вонарозвивається вінтелектуальномусередовищі й Веде довиникненняінтелектуальнихрухів, котрі более чименш сильновпливають протягом усьогосуспільнусвідомість чинавітьвиливаютьсятакож умасовіполітичнірухи.

>Загалом можнаконстатувати, щожодна влада не обходитися безідеології, Яканадаєїйдоцільного характеру,орієнтуючигромадян напевну системуцінностей, нормповедінки,відповіднийспосіб життя. Політичнаідеологія проходити тристадії всвоємурозвитку: І –стадіяреволюційноїборотьби, Якапередбачає схематичнотакий цикл:рівеньемоцій,рівеньідей,рівеньдій; ІІ –стадіяпісляреволюційноговідчуження; ІІІ –стадіязародженняновоїідеології. Ос-кількиполітичнаідеологіяєдуховнимутворенням, якуспеціальнопризначене дляцільової таідейноїорієнтаціїполітичноїповедінкигромадян, тонеобхіднорозрізнятинаступнірівніїїфункціонування:

>теоретико-концептуальний – наньомуформуютьсяголовніположення, котрірозкриваютьінтереси іідеали класу,соціальноїверстви,нації, держави;

>програмно-політичний, наякомурозробляютьсяпрограми,маніфести, гаснула, щоскладаютьідейно-політичну основу дляприйняттяполітичнихрішень,орієнтування тастимулюванняполітичноїповедінки мас;

>актуалізований –визначаєтьсяступенемзасвоєннягромадянамицілей йпринципівідеології, характером їхньоговтілення урізних формахполітичноїучасті.

Кожнаполітичнаідеологіявиконуєкількаосновнихфункцій:

>освітньо-виховну –оволодіннямасовоюполітичноюсвідомістю,впровадження внеїзаданихкритеріївоцінкисучасного тамайбутньогорозвиткусуспільства,певнихцілей йзавдань, заякими людимаютьорієнтуватись уполітичномупросторі;

>інтегруючу –згуртуваннясуспільства набазіінтересівбудь-якоїсоціальної чи національноїгрупи (>середнього класу) чи наґрунтісвідомосформульованихцілей, що незорієнтовані наконкретнігрупи населення;

>пропагандистську –створення позитивногоіміджуполітичноїлінії, що проводитися чипропонуєтьсянаселенню,їївідповідностіінтересампевного класу,нації, держави.

>Основнимиполітичнимиідеологіями, наоснові яківиокремлюютьідеологічніполітичнісистеминеобхіднорозглядати консерватизм йнеоконсерватизм,лібералізм йнеолібералізм,комунізм йсоціал-реформізм (>соціал-демократизм), фашизм й неофашизм,радикалізм йнаціоналізм,анархізм йанархо-синдикалізм.

Консерватизм –ідейно-політичневчення таполітичнатечія,орієнтована назбереження тапідтримку форм державного йсуспільного життя,насамперед йогоцінніснихпідвалин,втілених увласності,релігії,сім’ї,науці тощо.Оформленняконсервативноїідеологіїпов’язане ізвиходомесеЕ.Берка “>Міркування проФранцузькуреволюцію” (1790 р.) йзаснуваннямШатобріаном у 1815 р. журналу “>Консерватор”.

>Неоконсерватизм –політичнареакція із боціліберальнихтехнократів йвласників напоявуальтернативнихпізньомукапіталізмуідеологійлівого та правогонапрямів, щопроявилася уліберально-технократичномувизнаннізначеннятрадицій йсоціокультурнихфакторівсуспільногорозвитку.Ідеологіянеоконсерватизмусвідчила прозближенняпозиційтрадиційного консерватизму ізлібералізмом.ІдеологомнеоконсерватизмувважаєтьсяпрофесорЦюріхськогоуніверситетуГ.Люббе, аїїяскравимпрактичнимпроявом стала політикатетчеризму вАнглії тарейганоміка США.

>Лібералізм –політичнаідеологія, щопроголошує свободуособистості ііншігромадські таполітичні праваіндивіда,обмеженнядіяльності держави.Ліберальнаідеологіязнайшлаоформлення упрацях йпублічнихвиступах французаБенжамена Констана (1767 – 1830),англійцяІєремії Бентама (1748 – 1832),росіянина МиколиСперанського (1772 – 1839).

>Неолібералізм –сучаснаполітичнаконцепція, котравиражається взахистівільногоринку,дотриманнімінімального державноговтручання у справособистості та в негативномутрактуваннісвободи (засвоєюсуттю,цеекономічний консерватизм упоєднанні ізосновнимиположеннямикласичноголібералізму).Ідеологіялібералізму активнорозвивалася в ХХ ст.представникамизахідної науки таполітичної думи,зокремаФ.Науманом (>серединно-європейськаконцепція),Дж.Гелбрейтом (>теоріяконвергенції),К.Поппером (>теорія “>відкритогосуспільства”),О.Тоффлером (>концепція “>хвильцивілізації”).

>Комунізм (марксизм) –політичнаідеологія та практична доктрина, котра утверждает за міткувстановленнясуспільства,заснованого наєдинійзагальнонароднійвласності назасобивиробництва,забороніприватноївласності,утвердженніпланування якрегламентації із боці державипроцесіввиробництва тарозподілупродукції,здійсненні самоврядування,досягненнірівноправ’я,розподілуматеріальних йсоціальних благ “запотребами”.Принципи татеоретичні засадикомуністичноїідеології булирозробленівпродовжсередини ХІХ – початку ХХ ст.,насамперед К.Марксом,Ф.Енгельсом йВ.Леніним (>Ульяновим).

>Соціал-реформізм (>соціал-демократизм) – >соціально-політичневчення йтечія,орієнтована наеволюційнийрозвиток,демократичнийсоціалізм й йогодосягнення шляхомпоступових реформ.Батьком Сучасноїсоціал-демократіївважаєтьсяЕдуард Бернштейн (1850 – 1932).Воназнайшласвоєвтілення упрограмі тадіяльностіствореного у 1951 р.Соціалістичногоінтернаціоналу.

>Радикалізм –політичнаідеологія, Якаобстоюєрозрив ізвизнаноютрадицією,виступає зарішучіметоди увирішенніпитаньполітичноїтеорії таполітичної практики беззмінисоціально-економічних засідоксуспільного ладу.

>Націоналізм – системаполітичнихпоглядів, Якапроголошуєпріоритетнаціональних (>етнічних)вартостейщодо всіхінших.

>Анархізм –соціально-політичнаідеологія,спрямована назвільнення від всіх формполітичної,економічної тадуховної влади,заперечення держави якформиорганізаціїсуспільства таїївладноговпливу,утвердженнянічим необмеженоїсвободилюдини яксвоєї мети. Одним ззасновників татеоретиківідеологіїанархізмувважаєтьсяросійськийреволюціонер-анархіст МиколаБакунін (1814 – 1876).

>Анархо-синдикалізм –ідеологія,прихильникиякоївважають собіскладовоючастиноюсоціалістичного та робочого руху,відстоюютьідеалисамоуправління,федералізму,профспілковоїдемократії,незалежностітрудовихколективів.

Фашизм –правоекстремістськаідеологія,заснована надоведених доістеріївойовничомуантидемократизмі,расизмі,шовінізмі, йспрямована наобстоюваннясильноїтоталітарної держави; длязовнішньої політики характернаагресіяпротиіншихкраїн йнародів. У рамкахконкретно-історичноготлумачення характеристика фашизмубезпосередньопов’язується ізописомрізного родунаціоналістичних й особливототалітарнихрежимів. В частности,французький теоретикС.Пейнописує фашизм як “формуреволюційногоультранаціоналізму”.НімецькийісторикА.Меллердосліджує його як “>персоналістську формутоталітаризму”.Іншийфранцузький навчаньП.Мілза усвоємудослідженні “Колитаке фашизм” (Полис. – 1995. – № 2)запропонувавнавітьвраховуватикількаетапів урозвитку іеволюції фашизму: І – фашизміснує як формакризиекстремістськихрухів, щозахопиличастинудрібноїбуржуазії, котравиступалапротикапіталізму такрайніхлівих сил; ІІ – фашизмнабуваєформи союзуміж великимприватновласницькимкапіталом йдрібноюбуржуазією длязахоплення влади; ІІІ – фашизмстаєспецифічнимполітичним режимом; IV –стадіяповногототалітаризму, Якаводночассупроводжуєтьсяповнимстановленням фашизму із точкизоруполітичноїідеології.Ідеологами фашизму були АртурШопенгауер (1788 – 1860),ФрідріхНіцше (1844 – 1900),Карл-Густав Юнг (1875 – 1961), Адольф Шикльгрубер (>Гітлер) (1889 – 1945).

>Неофашизм –сучасна системаполітичнихпоглядів, дляякої характернапереважнавідсутність ідеїетнічногомесіанства, але йприсутнянетерпимість дофілософіїлібералізму,переважають ідеї “>патріотизму” й “народногоґрунту”, щознаходяться воснові “>природної держави” із “>нещаднимурядом”.Неофашистськаідеологіяґрунтується,зокрема, натеорії “нового”, “>гуманізованого” фашизмуфранцузькогописьменникаМ.Бардіна,якийтрактує фашизмлише якпсихологічнусхильність людей дорішучихдій;концепціїЕрнстаАнріха, щорозглядаєлюдину якнікчемність, Яка немаєсамостійногозначення, а держававіддаєнезаперечнірішення усімгромадянам.

8.Інтеграційні (>цивілізаційні)політичнісистеми

Дляцивілізаційногопідходуосновнезначеннямає >розумінняцивілізації якгрупикультурно-спорідненихнародів (>С.Хантінгтон),цілісноїсуспільноїсистеми,якійвідповідаєпевного типуполітична системасуспільства.Такийпідхідзафіксований утеоріїкультурно-історичнихтипівцивілізаціїМ.Данилевського,А.Тойнбі, О.Шпенглера,С.Хантінгтона.Данилевськийналічував 13типів чи “>самобутніхцивілізацій”,Тойнбі – від 6 до 13 (наперших порах –майже 100), Шпенглер – 8,Хантінгтон – 7.Останній у 1993 р. уполемічній з статтею “>Зіткненняцивілізацій?”виділяєтакіцивілізації:західно-християнську,східно-християнську,ісламську,буддистсько-конфуціанську,японську,латиноамериканську,африканську.

>Основнірисицивілізаційногопідходу, котріхарактерні дляісторичного таполітологічногоаналізу,наступні:

>універсальний характер,орієнтований напізнанняісторіїсуспільства,політичнихпроцесів йявищ зврахуваннямполіваріантності табагатолінійностірозвитку,специфікикраїн йрегіонів;

>цілісність йєдністьісторії та політики у межах великих групкраїн чирегіонів (>цивілізацій), щозумовлюєцілісність йєдністьбагатоманітногополікультурного світу;

особливоважлива рольісторичномупроцесі,формуванні тарозвиткуполітичних системвідводитьсяідеологічним,духовним таінтелектуальним чинникам.

Уконтекстіцивілізаційногопідходувиділимонаступнітипологіїполітичних систем.

1.Типологіяамериканськогосоціолога Д.Белла. Авторпраць “>Кінецьідеології” та “>Постіндустріальне сус-пільство”головноюрушійною силоюсуспільногорозвиткувважавнауково-технічнийпрогрес.Вінподіливісторіюлюдства надоіндустріальне,індустріальне тапостіндустріальне сус-пільство.Постіндустріальнастадіярозвитку, на його думку,маєтакіриси:домінуванняекономікиобслуговування;пануваннянауково-технічноїеліти; контрольсуспільства надтехнологіями;створення новихресурсо-,енерго- тапрацезберігаючихтехнологій;широкевикористаннякомп’ютерів.Вирішальним упостіндустріальномусуспільстві якщо невласність назасобивиробництва, арівенькомпетенції,знання,професіоналізм.Головним якщо неконфліктміжпрацею такапіталом, аміжзнанням йкомпетенцією танезнанням йнекомпетентністю. Такому типусуспільства виннавідповідатигнучка йрухливаполітична система, доти жзорієнтована наконвергенцію, якої Беллвважаввповніреальною,міжкапіталістичною такомуністичною системами у межахпостіндустріальногосуспільства.

>Подібної точкизорудотримуєтьсяросійськийфілософВ.Федотова, котравиділяє триосновністадіїрозвиткулюдства:предсучасна (>предкапіталістична,предіндустріальна);сучасна (>капіталістична,індустріальна,західна);постсучасна (>постіндустріальна,інформаційна,посткапіталістична).Причомуперехід доостанньоїстадіїозначає, щоз’являютьсяновішляхирозвитку – навласнійоснові та ізвикористаннямвисокихтехнологій, котрістворюютьновіцентрирозвитку.

2.Теоріяамериканськогоекономіста,соціолога,політичногодіяча ВолтаУїтменаРостоу. Унизціпраць,зокрема “>Політика йстадії зростанню”, разом ізР.Арономсформулював один зваріантівтеоріїіндустріальногосуспільства.Виступив авторомконцепції “>стадіїекономічного зростанню”.Запропонуваввирізняти в розмірі 5етапів (>стадій), котрівідрізнялися зарівнемтехнологічногорозвитку.Визначальнимичинникамикожноїстадії булитехніко-економічні,окрім нихпровідну рольвідігравалитакожполітичнічинники,насампередреагування назовнішніподразникисистеми.Важливими чинникамиполітичнихзмін були ізміни вполітичнійсвідомості таполітичнихцінностях, що все разомдетермінувало політичний курссуспільства.

>Стадіїсуспільного зростанню заРостоутакі:

1.Традиційне чиаграрне сус-пільство;

2.Перехідне сус-пільство, колистворювалисяпередумовиіндустріальноїреволюції;

3.Суспільствопромисловоїреволюції;

4.Стадіязрілостііндустріальногосуспільства;

5.Постіндустріальне сус-пільство –ерависокогомасовогоспоживання.

>Відповідно достадійекономічного зростаннюзмінювалися йформи держави тасуспільно-політичного улаштую, атакожвідповідніїмтипиполітичних систем.Спочаткунайбільшпоширеними булидеспотії,потімцентралізовані держави й,нарешті,обмеженімонархії тареспубліки,парламентськаплюралістичнадемократіяхарактеризуваланасампередрозвинені державизахідного світу.

3. Політичнаконцепціяамериканськогомислителя-футурологаОлвіна Тоффлера. Своюконцепціювінвиклав утрилогії “>Футурошок”, “>Третяхвиля” та “>Зміщення влади”. “>Футурошок” –це шок, що йоговикликаєзіткненнялюдини ізмайбутнім.Політичнимнаслідком длясуспільствамає бутирозширеннядемократії,визнанняплюралізмуголовним принципоморганізації всіх сферсуспільного життя.

Тоффлер представившиісторію увигляді “>хвильцивілізації”, котріпослідовнозмінюють одна одну.Усьоговиділив трихвилі:першапризводить довстановленнясільськогосподарськоїцивілізації, друга – доіндустріальної,третя – доінформаційної. “>Третяхвиля”характеризуєтьсявикористаннямнауковихдосягнень у всіх безвинятку сферахсуспільного життя. На думкуамериканського футуролога,поширенняінформаційнихтехнологійпризводить доякісноїпереоцінкизначення знань,перетворює їхнього уреальнувиробничу силу,вирішальнийзасібсуспільнихперетворень.Володіннязнаннями,уміннявикористовувати їхністають нелишевизначальноювиробничою силою, а імогутнімінструментом влади.Власне такраїна, Яка якщоздатнанайповнішеакумулюватизнання йнайефективніше їхнівикористовувати,претендуватиме намісцелідерацивілізації. Тоффлервважав, щопроаналізовані нимкардинальнізмінидаютьпідставу говорити проновіпідходищодоподілуіснуючих напланетісуспільств:поділ напідставіздатності систем донавчання (>вирізняв “>швидкі” та “>повільні”системи).

>4.ТипологіяполітичнихсистемросійськогофілософаА.Панаріна.Вінвиділяє дваосновнихтипиполітичних систем –традиційні тапосттрадиційні. Длятрадиційнихполітичних системхарактерним було бмайжеповнепідпорядкуваннялюдинитрадиції та авторитету старших.Лояльність йдовготерпіннялюдинизначноюміроюбазувалися науявленнях пронепорушністьсвітобудови. Утрадиційнихсуспільствахбільшістьмісцязаймала не політика, ацерква,віра,традиції,сімейний авторитет.Крім того,суспільнустабільністьзабезпечує держава якцентральна ланкаполітичноїсистеми, Якавпорядковує таврегульовуєсуспільно-політичністихії.

Упосттрадиційномусуспільстві людинавідкриваєрозуміннясвоєївласноїсвободи.Політиказаймає все понадмісця нелише бо меншемісцязалишаєтьсяцеркві,традиції,сімейному авторитету.Політикистає понад,боенергіяособистостей, Яказвільняється відтрадиційноїопіки,підлягаєрегулюванню задопомогоюособливихполітико-правовихтехнологій. Це неозначає, що усівидисоціальноїенергетики,вивільненої урезультаті крахутрадиціоналізму,потрапляють у сферувласногополітичногорегулювання.Міжполітичноюсистемою йсистемоюгромадянськогосуспільстварозгортається свого родустратегічнагра, уякійролі тапозиціїпартнерівпостійнозмінюються. На думкуПанаріна,порівняльнийаналізрізнихпосттрадиційнихсуспільств доводитинаявністькількохтипівтакоїгри.Вонивідображають якособливостікультурно-цивілізаційногопростору, то йособливостіісторичного години.

>Цимвзаємозв’язкамміж Державою йсуспільствомвідповідають своїтипипосттрадиційнихполітичних систем:

1)класичналіберальна чипредставницька;

2)модернізаційна;

3)постмодерністська.

5.Типологіяполітичних системГ.Алмонда. Уцивілізаційномувимірівінвиокремив тритипиполітичних систем:

>англо-американська (>характерніриси – прагматизм йраціоналізм,основні ціності – свободаособистості,індивідуалізм, безпека,добробут);

>континентально-європейська, котрахарактеризуєтьсявзаємодієюполітичних субкультур змодернізованимиінститутами;

>доіндустріальна чичастковоіндустріальна, щопередбачаєперехрещеннярізнихполітичних культур йвідсутністьчіткогоподілувладнихповноважень;

>тоталітарна, котравідзначаєтьсяконцентрацією влади до рукбюрократичногоапарату,монополієюправлячої партії,заідеологізованістюсуспільно-політичного життя.


>Література

1.Абеткаукраїнського політика:Довідник / М. Томенко (>керівникавторського колективу). – До., 1997.

2.Абетка української політики:Довідник / М. Томенко (>керівникавторського колективу). – До., 2001.

3.Айзенштат Я. Від тоталітарної держави до правовому. – М., 1990.

4. Арон Р. Демократія і тоталітаризм. – М., 1993.

5. Атлас світу. – До., 1999.

6.Бебик В.М.Базові засадиполітології:історія,теорія,методологія, практика: [>Монографія]. – До., 2000.

7. Бердяєв М. Просверхдемократии. – М., 1994. 8.Білоус А.О.Політико-правовісистеми: Україна й світло:Навч.посібник. – До., 1997.

9.Бодуен Ж.Вступ дополітології: Пер. із франц. – До., 1995.

10. Гавриш З. Парламентаризм начолісуспільногопрогресу //

>Віче. – 2001. – № 7.

11.ГаджиевК.С. Тоталітаризм як феномен сучасності // Питання

філософії. – 1992. – № 2.

12.ГаєвськийБ.А.Сучаснаукраїнськаполітологія. – До., 1999.

13. Давид Р. Основні правові системи сучасності: Пер. З франц. – М., 1988.

14. Джилас М. Обличчя тоталітаризму. – М., 1993.

15.Дискусія про авторитаризм //Віче. – 1993. – № 7, 10; 1994. – №3


Предыдущая страница | Страница 2 из 2

Схожі реферати:

Навігація