Реферати українською » Политология » Ідеї правової держави й його це основна прикмета


Реферат Ідеї правової держави й його це основна прикмета

волю. Верховенство народу зумовлює свободу, рівність і всіх у державі, що є як "об'єднання безлічі, підлеглих правовим законам". Там, де вона діє основі конституційного права, від вечает загальної волі народу, там держава правове, там може бути обмеження прав громадян, у області особистої свободи совісті, думки, господарську діяльність. У правовому государс-тве громадянин повинен мати тієї ж можливістю примусу панівне до точному виконання закону, який має власт вующий стосовно нього до громадянинові.

Філософська концепція Канта мала значний вплив надалі розвиток політико-правової думки і практику госу дарственно-правового будівництва цивілізованого суспільства..

Якщо в Канта правові закони та правової держави — ці повинність, те в Гегеля вони — дійсність, т. е. прак- тическая реалізованість розуму у певних формах налич- ного буття людей.

Держава, відповідно до Гегеля, це теж право, саме конкретне право, бо вона включає у собі визнання решти прав особистості, сім'ї та суспільства. Споруджуючи держава робить у абсолют, стоїть з особистості та постсовєтським суспільством, Гегель доказыва ет, такі держави передують розвитку громадянського суспільства . Він ставить держава на її вершину правової піраміди, підпорядковуючи права індивіда й суспільства державі, але саме правової держави, т. е. не як апарату насильства, бо як вищому праву. Система права ж, за Гегелем, є «царство здійсненого свободи» Інакше кажучи, Гегель філософ ски вихваляє держава як найбільш розвинену действитель ность свободи.

У конкретно-историческом плані Гегель як мислитель нача ла в XIX ст. думав, ідея свободи досягла найбільшого практи ческого здійснення саме у конституційної монархії, осно ванній на принципі поділу влади (государя, уряду та законодавчої влади). Належне поділ влади у го сударстве Гегель вважав "гарантією публічної свободи". З цих позицій він захищав суверенітет державно-правового цілого і різко критикував деспотизм — "стан беззаконня, у якому особлива воля як така, чи це воля монарха чи народу (ох лократия), діє закону чи, вірніше, діє замість задо на.»

Звідси, звісно, зовсім не від слід заперечення недоліків ге гелевского етатизму - надмірного вивищення держави над ін дивидами та громадянським суспільством. Проте вся гегелівська конструкція правової держави спрямована від свавілля, безправ'я, позаправових форм застосування сили, як із боку приватних осіб, і з боку владних структур.

Ліберально-демократична концепція правової держави (на відміну гегелівській недемократичної концепції правової держави, яка з ідеї суверенітету монарха) може лише певної системою принципів, інститутів власності та норм, котра виражає ідею народного суверенітету. Саме суверенітет народу — основа і джерело державного суверенітету (як внутрішнього, що тут нас цікавить, і зовнішнього).

Істотна новизна позиції буржуазних мислителів — прихильників конституційної монархії й міжнародного поділу влади (Локка, Монтеск'є, Канта, Гегеля та інших.) полягає, зокрема, у цьому, що на відміну від античних авторів вони, кажучи словами Монтеск'є, розглядають проблему політичної волі у її відносинах як до державного строю, і до окремої особистості, граж данину. Перший аспект цих відносин політичної свободи, на ходящий свій вияв у правовому (і конституционно-право вом) оформленні розподілу трьох влади (законодавчої, виконавчої та судової), виступає як необхідної институционально-организационной форми забезпечення другого аспекти свободи — цивільних права і свободи, безпеки лич ности.

Без поєднання цих двох аспектів політична свобода залишається неповної і незабезпеченій. Якість і кількість свободи залежить від рівня розвитку суспільства. Свобода відносна себто її фактичної незавершеності, історичного зміни та розвитку її змісту. Але вона абсолютна як вища як самоцінність і принцип, котрі можуть служити критерієм людського прогресу, зокрема у області державно-правових норм, громадських відносин, становища особистості.

           5. Розвиток концепції правової держави наприкінці XIX- початку XX століття.

 

 У ліберальної традиції правової думки кінця XIX століття як у Європі, і у Росії ідея правової держави отримала подальшу розробку.

Своє, можливо, найповніше вираз вона отримала теоретично самообмеження держави правом німецького правознавця Р. Еллинека, за якою держава всередині надає громадянам індивідуальні права проти себе, а зовні — зобов'язується дотримуватися міжнародне право. Держава, зазначав французький правознавець Л. Дюги, "не що інше, як сила, віддана на служіння праву". До прибічникам ідеї правової держави слід віднести одного відомого німецького правознавця ХІХ ст. Р. Иеринга. Необхідність при знання державною владою видаваних нею і для себе він визначив поняттям "правове стан".

Близька цієї думка обстоюється в соціологічною школі права, де право сприймається як самостійне громадське явище, суще ствующее поза прямої залежності від держави. Нарешті, й у основі історичної школи права, що на происхожде нии права з культури та звичаїв народу, лежить той самий ідея верховенства і природності права перед зумовленим їм і які виникають тільки його основі державою. Вона становить суть концепції правової держави. Представники юридичного позитивізму К.Гербер, А.Дайси, М.Н.Коркунов, П.Лабанд, А.Эсмен, і навіть вищезгадані Г.Еллинек і Р.Иеринг прагнули створити конструкцію самообмеження держави нею самою створеним правом, у своїй заперечуючи відмінність правничий та закону.

 Значний внесок у теорію природного права, присутствую щего у цьому чи іншій формі у будь-якій концепції правової держави, внесли російські мыслители-правоведы. До другої половини ХІХ ст. процес становлення правової держави у Росії, починаючи з другої половини XVIII в., дотримувався з певним запізненням тими самими етапами, що у Європі, з тією різницею, що він був результатом подражающей модернізації "згори" і тому годину тично здійснювався лише інституційно, не супроводжуючи істотним зміною правової культури. Нікому іншому, як Олександру II належать слова: "Я готовий дати громадянам Конституцію, але, де громадяни?"

Внесок російських вчених у розвиток ідеї правової держави має самостійне наукове значення. Наприкінці ХІХ ст. необходи мость будівництва правової держави стала особливо гостро відчуватися у суспільстві, що втілило в життя творчість безлічі правоведов-юристов і філософів, як-от Б.М. Чиче рин, П.І. Новгородцев, В.М. Гессен, Б.А. Кистяковский, І.А. По кровский, І.В. Михайлівський, Л.И. Петражицкий, B.C. Соловйов, О.Н. Трубецькой, С.А. Муромцев, М.М. Коркунов, М.М. Ковалевського, Г.Ф. Шершеневич та інших. У тому працях йшлося і про підході права з урахуванням її загальнолюдських цінностей, вироблених циви лизацией, базуючись яких, можливо створення дієвого соціального ідеалу.

Російським правознавцям найбільш свойствственно був спектакль про етичної природі права: "Потрібна, — писав П.І. Новгородцев, — саме відродження природного пра ва з його апріорній методою, з ідеальними прагненнями, з призна нием самостійного значення за моральним початком і норма тивным розглядом". Цю позицію знаходила вираження у найрізноманітніших методичних підходах: розуміння права як загальне твердження- ственного ідеалу (О.Н. Трубецькой), як соціального захисту (С.А. Муромцев, соціологічна школа), як узагальнення социаль ного досвіду і інституціонального розмежування інтересів (М.М. Коркунов, позитивізм), як інституціональне оформлення моральної свідомості суспільства (Л.И. Петражицкий, психологиче ская школа), як порядок соціальних відносин (Б.А. Кистяков ський) тощо. "Кожен новоиздающийся закон в сучасному консти туционном державі, — писав Б.А. Кистяковский, — є поступкою, вироблених різними партіями, выражающи ми вимога тих груп, представниками яких вони є. Саме сучасну державу грунтується на компроміс, а конститу ция кожного окремого держави є компроміс, приміряє різні прагнення найвпливовіших соціальних груп у даному державі". Правове держава є функція від опре діленої розстановки соціальних наснаги в реалізації державі, саме такий розстановки, де невелика соціальне розшарування і найбільш можу ществен "середній клас", що з дрібної буржуазії, интел лигенции і кваліфікованих робочих.

У навчаннях російських і європейських лібералів в усьому многооб разии аспектів було представлено головна істина, обусловившая поява концепції правової держави: держава як тип суспільства перестав бути виняткової формою спільності, воно продала місце, часом підлегле, безлічі за інші форми спільності, типу громадянського суспільства (civil society). У новому суспільстві держава є лише елементом, гармонизирующим і які забезпечують безперебійне функціонування інших елі ментів, з'єднаних у єдине ціле системою правовідносин.

У згаданому руслі — пошуку місця, належить державі системі сучасної життя, — відбувається дальньої шиї розвиток ідеї правової держави. До початку ХХ в. основні засади юридичної концепції правової держави у важливих західноєвропейських державах було втілено у життя: запроваджено ное в 1918 р. в Англії загальне виборче право, ефективно функціонуюча США система поділу влади стали загальне твердження визнаними моделями для побудови сучасного демократиче ского правової держави.

Вчення про правову державу переста ло бути сферою нових значимих відкриттів, перетворилася на галузь повсякденної теоретичної і з практичної розробки, в школь ную дисципліну. Основне місце у подальший розвиток цього уче ния посіла систематизація його аспектів. Так, німецький політолог А. Альбрехт виділяє такі основні тези теорії пра вового держави: 1) конституціоналізм вимагає, щоб діяч ность держави регулювалася правовими нормами, зафиксиро ванними у конституції; 2) плюралізм структури політичної спільноти забезпечує становище, аби в полити ке безлічі конфліктуючих і взаємодіючих сил надає стримуюче впливають на держава; 3) державна монопо лия на верховну владу у політичному співтоваристві виключає втручання будь-яких особливих інтересів, у формування госу дарчої волі; 4) институционализированная зворотний го сударства з думкою забезпечує введення контролю суспільства над державним апаратом; 5) процесуальна, формальна і матеріальна раціоналізація держави має гарантувати дотримання державою правничий та закону; 6) захист інтересів перед державною владою передбачає судовий контроль над дея тельностью держави.

6.Современная російська політологія про основних ознаках правової держави й передумови її формування

Вчення про правову державу у політичному думки має власну специфіку. Його розробка перервалася у пожовтневі роки, тому що йому протиставлялося вимога революційного правосвідомості, революційної законності. Законно було те, що служило справі революції, решта підлягала знищення. Немає сенсу зупинятися на трагічні наслідки цього підходу.

У радянські часи ідея правової держави розглядали як буржуазна викрут для прикриття експлуатації трудящих. Лише з початком демократизації у другій половині 80-ых років ідея правової держави сприйняли суспільствознавцями й конкуренції початку активно розроблятися.      

Цією темі присвячені роботи И.Ю.Козлихина, А.И.Коваленко, М.Н.Марченко, В.А.Мальцева, В.А.Мельника, В.С.Нерсесянца, О.А.Омельченко, В.П.Пугачева, Э.Ю.Соловьева, Л.Б. Тиуновой, В.М. Хропанюка та інших. За всіх розбіжностях їхніх поглядів, їх можна узагальнити про те, щоб виділити визнані усіма ознаки правової держави й передумови її формування.

Найбільш короткими та змістовнішими мені видаються такі два визначення правової держави: організацію політичної влади, що створює умови для найповнішого забезпечення права і свободи людини шляхом правового самообмеження структурі державної влади із метою недопущення зловживань як і вид демократичної держави, політичний режим якого спирається на суворе дотримання законності, правових норм, закріплюють природні, невід'ємні, загальні правничий та свободи чоловіки й народів.

До основним ознаками правової держави можна, мій погляд, віднести:

1. верховенство закону в усіх галузях життя суспільства

(Конституція як вищий закон, відповідати якого мають й інші законодавчі акти і дії , заради чого стежить Конституційний Суд; ніякі підзаконні акти нічого не винні скасовувати чи видозмінювати дію ухвалених законів; суворе дотримання законності усіма громадянами і міжнародними організаціями без винятку);

2. поділ повноважень між законодавчої, виконавчої та судової владою в уникнення узурпацію влади і зловживання нею (принцип поділу влади, система «стримування і противаг»);

3.обоюдная і рівна відповідальність держави, його установ і посадових осіб громадянами, а громадян та їх організацій перед державою;

4.независимость, високого авторитету і соціальний престиж суду;

5. Сприйняття національним законодавством універсальних ідей, цінностей, норм, які стосуються прав і свобод людини, зафіксованим в прийнятих світовим співтовариством міжнародно-правових актах;

6. Наявність реальних гарантій дотримання проголошених права і свободи;

7.действие принципу: «дозволено усе, що не заборонено законом». 

Оскільки правової держави може бути побудовано на порожньому місці, й у реальному житті держави проходили тривалий і важкий шлях демократичних змін, створюють відповідне правове простір, слід виділити необхідні передумови формування правової держави (необхідні, але з достатні).

Узагальнюючи з нашого літературі з цього приводу, б виділив такі передумови формування правової держави:

1) наявність стабільної ринкової багатоукладної економіки, які забезпечують щодо високий рівень матеріального добробуту населення, кажу щийся на соціальній структурі суспільства (з величезним переважанням середнього класса),социальной атмосфері, психології людей;

2) досить високий рівень соціальної культури, особливо правової та політичної; подолання традицій правового нігілізму;

3) політичне, і ідеологічний плюралізм за часів панування демократичних її загальнолюдських цінностей і моральних норм;

4) вільний доступ, міна й отримання інформації та відповідно сильна, незалежна преса, забезпечує громадського контролю над діяльністю всіх владних структур;

5)наличие громадянського суспільства, споруджуваного за принципами самоврядності, саморегуляції, конкуренції, компромісу.

Якщо політичні перетворення роблять тлі погіршення економічного становища, то формальне запровадження принципів правової держави здатна родити ефект, повністю противоположенный бажаному. Відсутність елементарного правопорядку також несумісне із функціонуванням інститутів правової держави.

7. Укладання.

На закінчення я хочу підкреслити, формування правової держави – це надзвичайно складний, суперечливий і тривалий процес. Проголошення закріплення у Конституції Російської Федерації 1993 року принципів правової держави – це, звісно, важливий і позитивний крок. Однак у останні роки, до сьогодні країни йде неухильне зниження рівень життя (за рідкісними винятками). У масовому масштабі порушується таке елементарне і найперше право як декларація про оплату на власний працю,

Схожі реферати:

Навігація