Реферати українською » Право, юриспруденция » Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права


Реферат Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права

Взаємодія міжнародного і внутрішньодержавного права на етапах правотворчества і правозастосування (дуалістична і моністична теорії).

І плюралістична, і моністична теорія "вважають, що є загальна сфера, у якій міжнародно-правові і внутриправовые норми можуть діяти одночасно у відношенні однієї й тієї ж предмета, і проблему, отже, у тому, яке право у своїй має превалировать"[1].

"Дуалистическая доктрина свідчить про велика різниця між міжнародним правому й внутригосударственным правом, яке передусім у тому, ці дві системи мають різний предмет регулювання. Міжнародне право є право, яке регулює відносини між суверенними державами; внутрішньодержавне право чи діє у межах держави й регулює відносини своїх громадян друг з одним і з представниками виконавчої владою. За такою концепції, жоден правопорядок неспроможна партія створюватиме або змінювати норми іншого. Коли внутрішньодержавне право передбачає, що міжнародне право у цілому або у будь-якій частини підлягає застосуванню у країні, це лише прояв верховенства внутрішньодержавного права, прийняття чи трансформація норм міжнародного права. Що стосується колізії міжнародного і внутрішньодержавного права прибічник дуалістичної теорії був би виходити із те, що національний суд застосує національне право. Дуалізм тісно пов'язані з позитивістської доктриною, яка схильна заперечувати силу інших джерел міжнародного права, крім практики государств"[2].

"Монизм представлений поруч юристів, теорії яких суттєво відрізняються друг від друга"[3]. Наприклад, в працях Лаутерпахта[4] монізм набуває форми затвердження супрематии міжнародного права що у внутрішньодержавної сфері, поруч із добре розробленої концепцією індивідуума як суб'єктам міжнародного права. Як справедливо зазначає Я. Броунли, з теорії Лаутерпахта, "міжнародне право – найкращий із наявних регуляторів людських справ, і навіть логічне умова правового існування государств"[5].

Кельзен розвинув моністичні принципи з урахуванням формальних методів аналізу, що лежать на теорії пізнання, з його мысли[6], міжнародне право і внутрішньодержавне право є частина одному й тому ж системи норм, сила і змістом яких логічно випливають із єдиної основний норми ("Держави мають поводитися оскільки звичайно себе вели"[7]).

Як справедливо зазначає Я. Броунли, "дедалі більше… фахівців із міжнародного права прагнуть позбутися дихотомії монізму і дуалізму… Так Дж. Фицморис заперечує прийняту монистами і дуалистами посилку у тому, що міжнародне право і внутрішньодержавне право мають загальну сферу дії. Ці системи не майже остаточно дійшли зіткнення як системи, оскільки діють у різноманітних галузях. Кожна є найвищої свого власного сфере"[8]. Такі теорії отримали найменування теорій координації (між міжнародним і внутригосударственным правом).

Способи здійснення міжнародного права в правових системах держав.

Основні засоби здійснення міжнародного права в правових системах государств[9]:

Самостійне застосування норм міжнародного права – без прямої участі норм національного законодавства.

Спільне застосування норм міжнародного правничий та родинних норм національного законодавства.

Пріоритетний застосування норм за міжнародні договори замість норм національного законодавства надають у коллизионных ситуаціях.

Разом про те, треба сказати, що у Англії й інших країнах англо-саксонської системи права (навіть країнах Британської Співдружності) загалом панує доктрина інкорпорації. У цьому, щодо застосування міжнародного права англійським судом (у справі Chung Chi Cheung v. The King), лорд Аткин в 1939г. заявив: "Міжнародне право діє лише доти, оскільки його принципи визнані і сприйняті нашими власними внутрішнім правом. Немає такий зовнішньої сили, яка нав'язує свої норми нашому сбственному кодексу матеріального чи процесуальному праву"[10].

Конституція Російської Федерації і міжнародний право.

Конституція РФ встановлює, що загальновизнані принципи і норми міжнародного правничий та міжнародні договори РФ є складовою її правової систем, у своїй якщо міжнародним договором РФ встановлені інші правила, ніж законом, то застосовуються правила міжнародного договору РФ (ч.4 ст.15 Конституції РФ). Принцип автоматичної включеності норм міжнародного права на національну правову систему зафіксовано й у конституціях низки інших держав, зокрема, Німеччини, Греції, Болгарії, Іспанії, України.

Конституція РФ закріплює право кожного, відповідно до міжнародними договорами РФ, звертатися до міждержавні органи з захисту і свобод можливо людини, якщо вичерпані усі наявні внутрішньодержавні кошти правового захисту (ч.3 ст.46). Нині є можливість звернення росіян, зокрема, до Європейського Суд з прав человека[11] Страсбург (Франція).

Конституція РФ передбачає можливість того що в громадянина Росії подвійного громадянства, відповідно до міжнародним договором РФ (ч.1 ст.62 Конституції РФ). Відповідно до нормами міжнародного права, за загальним правилом за іноземними громадянами та посадовцями без громадянства, які у Росії, зізнаються рівні з росіянами правничий та обов'язки (ч.3 ст.62 Конституції РФ).

Відповідно до загальновизнаними нормами міжнародного права[12] Росія вправі надати політичний притулок іноземним громадянами і приватним особам без громадянства (ч.1 ст.63 Конституції РФ). Виходячи з цього, заборонена видача іншим держави осіб, переслідуваних за політичні переконання (ч.2 ст.63 Конституції РФ).

Конституція РФ передбачає можливість видачі осіб, крім російських громадян, звинувачуваних у скоєнні злочину, криміналізованих й у Росії, і навіть передачі засуджених для відбування покарання інших країнах, відповідно до нормами міжнародного права[13] (ч.1 ст.61, ч.2 ст.63 Конституції РФ).

Відповідно до нормами міжнародного права[14], Конституція РФ встановлює, що його територія Росії включає у собі внутрішні води, територіальне море, повітряний надто безкраї простори ними, ще, Росія має суверенними правами та здійснює юрисдикцію на континентальний шельф й у виняткової економічної зоні РФ (чч.1,2 ст.67)

Крім іншого, Російської Федерації гарантує права корінних нечисленних народів відповідно до загальновизнаними принципами та аналогічних норм міжнародного правничий та міжнародними договорами РФ[15] (ст.69 Конституції РФ).

Список літератури

Міжнародне право: Підручник для вузів. – 2-ге вид., ізм. і доп. / Відп. ред. проф. Г.В.

Броунли Я. Міжнародне право. Книжка Перша (перекл. С. Андрианова, ред. і вступна стаття Г.І. Тункина) М., 1977 (first published: Brownlie J. Principles of Public International Law. Second Edition. Oxford, 1973).

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту http://lawfac.bip.ru/



[1] 2, с.66.

[2] 2, с.66.

[3] 2, с.66.

[4] Див.: Lauterpacht. International Law and Human Rights (1950).

[5] 2, с.67.

[6] Див.: Kelsen. General Theory of Law and the State (1945).

[7] Kelsen. General Theory of Law and the State. p.369.

[8] 2, с.69.

[9] 1, с.145.

[10] Цит. по: 2, с.87.

[11] Див.: ст.ст.34,35 (Європейської) Конвенції про захист людини та основних свобод.

[12] Див.: п.1 ст.14 Загальної Декларації правами людини.

[13] Див.: Європейська конвенція про видачу.

[14] Див.: Конвенція ООН із морського права 1982г.

[15] Див.: Конвенція про корінних народи і народи, провідних племінної спосіб життя в незалежних країнах.

Схожі реферати:

Навігація