Реферат Римське право

Страница 1 из 12 | Следующая страница

Дипломний проект

“Суспiльний і державний лад Риму у перiод республiки та змiни його

 у перiод монархiї”.

Зміст

І    Вступ ……………………………………………………2

 

    ІІ Зміни у суспільному житті Риму напередодні встановлення республіки …………………………………..7           

 

    ІІІ   Епоха республіки

    1) державний устрій Риму до поч. ІІІ ст. до н.е. .…14

    2) римське сус-пільство до початку ІІІ ст. до н.е. ….20

 

     IV  Розвиток законодавства

   1) закони Дванадцятьма таблиць …………………….…27

   2) розвиток римського права …………………………..31

   3) правове становище римських громадян ……….….41

а) поняття “особини" й правоздатності

б) правове становище римських громадян

в) правове становище латинів й перегримів

р) правове становище рабів

буд) правове становище вільновідпущенників

є) правове становище колонів

е) юридичні особини

 

V    Зміни у суспільному житті напередодні та у період імперії

1) суспільний та державний устрій древнього

Риму в середині ІІ ст. до н.е. ………………………………55

3) соціальний лад Римської імперії в І-ІІ ст. н.е. …..60

2) особливості полісної ідеології ....…………………65

 

    Література ……………………………………………74


Вступ

 

Історія давнього Риму є одним із найважливіших етапів всевітньої історії. Вивчення римської історії важливе та цікаве тім, що на її прикладі можливо прослідкувати за зародженням, розквітом та занепадом рабовласницького суспільства та держави в їхнього найбільш розвинених класичних формах.

Рим створив ту систему правовового урегулювання, котра був “приречена” на існування у дуже великому проміжку години. Ця система визначала на кожному етапі розвитку держави шляхи розвитку суспільства та самого державного ладу.

Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно та пережило народ, що створив його й двічі підкорило собі світло.

Зародилося воно та в далекій глибині години тоді, коли Рим бувши собою маленьку громаду серед багатьох інших подібних ж громад середньої Італії. як й весь примітивний склад життя цієї общини, римське право являло собою тоді нескладну, багато в чому архаїчну систему. І якби воно та залишилося на цій стадії, воно та, звичайно, було б б давним-давно загубилено в архівах історії.

Алі частка вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька civitas Roma поступово зростанні, поглинаючи у собі інші сусідні civitates, й міцніє в своїй внутрішній організації. Чим далі, тім все более й более розширяється її територія, розповсюджується протягом усього Італію, захоплює сусідні острови, перекидається попри всі побережжя Середземного моря, й на сцені історії з'являється величезна держава, що об'єднує под своєю владою майже весь тогочасний культурний світло; Рим ставши синонімом світу [III. 4; 5].

Разом із тім Рим змінюється й внутрішньо: старий патріархальний лад руйнується, примітивне натуральне господарство замінюється складними економічними відносинами. Нове життя вимагає найвищого напруження всіх сил, всіх здібностей шкірного окремого індивіда. Відповідно до цого римське право міняє свій характер, перебудовуючись по качанах індивідуалізму: свобода особистості, свобода договорів й заповітів робляться його наріжними каменями.

Відносини військові й політичні приводять Рим й до змін у економіці. Тім годиною, ще задовго до появи Риму на сцені всесвітньої історії на побережжі Середземного моря йшов пожвавлений міжнародний торговий обмін: Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген давно уже знаходилися як постійних торгових відносинах. Рим неминуче втягувався в цей міжнародний обіг, й в міру того, як він робився центром політичного життя світу, він ставав також центром світового торгового обігу. На його територї безперервно зав'язувалися нескінченні ділові відносини, в які брали доля торговці різних національностей; римські магістрати повинні були розбирати суперечки, котрі виникали із цих відносин, повинні були виробляти норми для вирішення цих суперечок. Старе римське національне право для цієї мети не підходило; необхідно було б нове право, яку було б б вільне від будь-яких місцевих й національних особливостей, яку могло б однаково задовольнити римлянина й грека, єгиптянина й галла. Треба було б не яке-небудь національне право, а право всесвітнє, універсальне. І римське право проникається цим початком універсальності; воно та вбирає у собі тих звичаї міжнародного обігу, котрі до нього віками вироблялися в міжнародних стосунках; воно та додає їм юридичну ясність й міцність.

Так виникало ті римське право, яку стало потім загальним правом усього античного світу. По суті творцем цого права був, таким чином, весь світло; Рим ж був лише тім лаборантом, який переробив найважливіші звичаї міжнародного обігу й злив їхнього в єдине, разюче по своїй стрункості, ціле. Універсалізм й індивідуальність - основні качани цого цілого.

Майстерно розроблене в дрібницях безприкладною юриспруденцією класичного періоду, римське право знайшло собі потім остаточне завершення в знаменитому зведенні Corpus Juris Civilis імператора Юстініана, й в такому вигляді було б залишене новому світу. Залізний колос, що тримав до рук долі світу, старів: різноманітна народність, що входила у склад всесвітньої римської держави, тягнулася в різні сторони; із кордонів тиснули варвари нові претенденти на активну доля в світовій історії. Наступив момент й смердоті ринули могутніми потоками й затопили весь античний світло. Настала неспокійна епоха великого переселення народів, й здається, що вся багата культура старовини загинула назавжди, що порвалися усі зв'язки між старим й новим, що історія зовсім закреслює сторінки минулого й починає писати все наново.

Алі це "здається" – хибне. На деякий годину, дійсно, хід людського культурного розвитку неначе припиняється; новий людський матеріал, що влився великою масою потребує попередньої обробки. Декілька віків вперше іде у безперервному пересуванні нових народів, в їхні взаємних зіткненнях; прибульці ще не можуть освоїтися на нових місцях, рухаються, влаштовуються. Багато цінного, звичайно, гине при цьому із античної культури, але й в усіх.

Мало помалу неспокійний період переселення й улаштування проходити. Нові народи починають вести более чи менш спокійне життя, розвиваються, й ще через декілька столітть наступає момент, коли все, що було б продумане й створене античним генієм, робиться зрозумілим й цінним його спадкоємцям. Наступає одне за іншим відродження античного права, античної культури, античного мистецтва.

Природний економічний розвиток нових народів приводити їхні також мало помалу до міжнародних торгових відносин. Знов, як в старому світі, на грунті міжнародного обміну сходяться один із одним представники різних національностей, й знов для регулювання цого обміну виникає потреба в єдиному загальному праві, праві універсальному. Знов економічний прогрес вимагає звільнення особистості від будь-яких феодальних, громадських й патріархальних пут, вимагає надання індивіду свободи діяльності, свободи самовизначення. І спадкоємці згадують про покинутий ними заповіт античного світу, про римське право, й знаходять в ньому якраз ті, що було б потрібно.

Римське право робиться предметом вивчення: воно та починає застосовуватися до судів: воно та переходити в місцеві й національні законодавства, здійснюється ті, що носити назву рецепції римського права. У багатьох місцях Corpus Juris Civilis Юстініана робиться прямо законом. Римське право воскреснуло для створення нового життя, і у другий раз об'єднало світло. Весь правовий розвиток Західної Європи йде под знаком римського права аж до цого години: лише із годині на дію нового загальногерманського цивільного положення лише із 1 января 1900 р. зникла формальна дія Юстініанівського Зведення в тихий частинах Німеччини, в які воно та ще зберігалося [II. 7; 8]. Алі матеріальна дія його не зникла й тепер: все саме цінне із нього перелите в параграфи й з статтею сучасних кодексів.

Римське право визначило не лише практику, але й й теорію. Безперервне багатовікове вивчення римського права, особливо залишків римської юридичної літератури, формувало юридичне мислення Західної Європи й створювало сильний клас юристів, керівників й діяльних помічників у всякій законодавчій роботі. Об'єднуючи Європу на практиці, римське право об'єднувало її й в теоретичному плані: юриспруденція французька працювала раз в раз пліч про пліч із юриспруденцією німецькою чи італійською, говорила із нею на одній й тій ж мові, шукала дозволи одних й тихий ж проблем. Так виникала на грунті римського права одностайна спільна праця всієї європейської юриспруденції, що продовжувала роботу мислителів античного світу: факел, засвічений яким небудь римським Юліаном чи Папіньяном, через нескінченний ланцюг рук, що змінялися дійшов до сучасних вчених всіх націй.

Така історична частка римського права. Бувши синтезом усієї юридичної творчости античного світу, воно та лягло потім як підмурівок для правового розвитку нових народів, й як такий підмурівок, загальний для всіх народів Західної Європи, воно та вивчається повсюди в Німеччині, Франції, Італії, Англії й т.д. Бувши базисом, на якому віками формувалася юридична думка, воно та вивчається й тепер, як теорія цивільного права, як правова система, в якій основні юридичні інститути й поняття знайшли собі найбільш чисте від будь-яких випадкових й національних забарвлень вираження. Недаремно в колишній годину воно та вважалось за самий писань розум, за ratio scripta.

Волею нашої історичної долі ми, українці, були довгий годину відрізані від спілкування із Західною Європою, залишалися чужими її культурі, й, коли, нарешті, перепони, що відділяли нас зникли, ми опинилися в хвості загальнолюдського руху. Відстали ми й в області права. І якщо ми хочемо в цьому останньому відношенні порівнятися із Європою, якщо ми хочемо говорити із нею на одній мові, ми повинні, принаймні в школі, освоїтися із основами загальноєвропейського права із правом римським. Якщо воно та повсюдно є основою юридичної освіти, те в нас для цого причин ще понад.

Алі вивчення римського права аж ніяк не повинне приводити до сліпої віри в його непогрішність, до віри у ті, що далі йти нікуди. Така віра був б осоружна історії, був б осоружна й тому духу вільного дослідження, яким були сповнені сам творці римського права – римські юристи. Гаслом Сучасної юриспруденції є знаменитий вислів Ієрінга: ”durch das romische Recht, aber uber dasselbe hinaus" "через римське право, але й уперед, далі його". Засвоївши ті, що було б створено предками, нащадки повинні працювати далі сам, бо правові проблеми не такі, щоб смердоті могли бути вирішені раз й назавжди. Нові умови постійно ставлять на чергу нові задачі, й юриспруденція винна постійно залишатися посаді. Її вищим покликанням, її боргом перед народом є освітлення умів, що змінюються в історії й виникаючих в зв'язку із ними проблем. Бути попереду народу, освітлювати йому шлях, направляти його правосвідомість до блага й правди в людських відносинах - такий істиний обов'язок юриспруденції й її окремих представників.

Розвиток держави, суспільства знаходиться в прямій залежності від розвитку права. Вісь саме чому у роботи якщо розглядатися розвиток держави та суспільства саме через призму розвитку права та еволюції правових відносин.


Зміни у суспільному житті Риму напередодні встановленя Республіки

    

 Встановленню Республіки передував Царський період розвитку Риму.

 При встановленні основних рис суспільного улаштую царського періоду велике значення мають різні пережитки давніх установ, котрі залишалися в римському ладі й в наступному епосі. Сам інститут царської влади продовжував існувати в особі одного із вищих жреців, що носивши назву rex sacrorum.

 Рід й сім’я

Царська епоха був перехідною від первісного громадського ладу до класового суспільства. Основною суспільною одиницею був батьківський екзогамний рід. Пережитки родових відносин зберігалися й в історичну епоху. Члени роду були пов'язані взаємним правом успадкування. Вони малі загальні релігійні свята, а також загальне кладовище. У ранню епоху рід мав загальні земельні володіння. Родичі повинні були взаємно захищати один одного. Риси родового ладу зберігалися в римських іменах. Імена римлян складалися із двох, а подальший годину часто із трьох, іноді навіть понад частин. Перша частина - це особисте ім'я (рrаеnomen), друга - родове ім'я (nomen); згодом третя частина, що з'явилася, прізвисько (cognomen), означала гілку роду, чи відносилася лише до даної особини. Наприклад: Публій (особисте ім'я) Корнелій (родове ім'я) Сципіон (прізвисько, що відноситься до гілки роду) Африканський (почесне індивідуальне прізвисько) Старший (на відміну від іншого. Молодшого). У царську й ранню республіканську епоху було б лише особисте ім'я й родове [II. 5, 94].

Окремі сім'ї могли приймати в рід чужаків, й ці останні ставали членами роду. Старшини родів (principes), мабуть, обиралися.

Роди розділялися на сім'ї. Після розкладу первісно-общинного ладу відомі елементи родової організації збереглися. Хоч зв'язки між родичами значно слабшали й багато котрі інститути родового ладу зникли, усе ж таки його межі залишалися у вигляді пережитків. Роди перетворилися в замкнені корпорації.

По мірі ослаблення родових зв'язків посилювалася й римська сім'я (familia), протягом сторіч залишалася основною господарською й суспільною одиницею. На чолі її стояв батько сімейства (pater familias). Влада його над особистістю дружини й дітей був необмеженою. Він мав з них право життя, і смерти (jus vitae ас necis). Всі особини, що знаходилися под батьківською владою, називалися агнатами. До них належали не лише тих, хто мав кровний зв'язок із батьком сімейства, але й й усиновлені ним, а також жінки, що вийшли заміж за його дітей й онуків. Нарівні із поняттям агнатства в римському сімейному праві існувало поняття когнатства. Когнатами називалися особини, пов'язані кровною спорідненістю.

Страница 1 из 12 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація