Реферати українською » Право » Шпоры по Римському праву


Реферат Шпоры по Римському праву

Страница 1 из 12 | Следующая страница

15. Правове положення римських громадян.

Римське громадянство купував:

1. Рождением, причому дитина, народжений

римському шлюбі, дотримувався стану батька, а дитина, народженого жінкою на котра перебувала у шлюбі, дотримувався стану матері. Отже, дитина рожд. від шлюбу римських громадян, був римським громадянином, як і дитина, рожд. римлянкой, не яка перебуває у шлюбі. А дитина народжений поза шлюбу не римлянкой, не зізнавався римським громадянином, хоча батьком нього був римський громадянин. З метою стимулювання шлюбів в 1в.н.э. було встановлено, як і дитина, народжений поза шлюбу римської громадянкою, не набуває прав громадянства, якщо його батьком не була римський громадянин. Дитина, народжений про шлюбу її батьків, стає гр-ном, коли батько був гр-ном в останній момент зачаття дитини, незалежно змін може батьків моменту народження дитини. Дитина рожд. римської гражд., не яка перебуває у шлюбі, якщо мати була гражд. У час народження його, незалежно від неї стану доти.

2. Освобождением римським гр-ном свого раба.

3. Усыновлением римським гр-ном чужоземця.

4. Наданням римського громадянства

окремих осіб, громадам, провінціях особливими актами д-ви.

   З погляду свого правового становища римск. гр-не ділилися на 2 великі групи:

- освободнорожденные, - звільнені з

рабства римск. гр-ном, вольноотпущенники, котрі піддавалися та якість римських громадян деяким обмеженням прав.

1. Свободнорожденные римські гр-не були

носіями повної правоздатності, політичної, сімейної і майнової. Основними політичними правами гр-н були:

- право нести службу в регулярних римських

військах;

- право братиме участь і голосувати у народних

зборах;

- право бути що обирається в магістрати.

Право уч-вать у народних зборах відбивалося й у структурі імені римського гр-на. Наприкінці періоду республіки й у спочатку імперії повне ім'я римск. гр-на складався з 5 частин:

- ім'я у власному значенні слово;

- найменування сім'ї або роду, якого

належить особу;

- вказівку імені батька родовому відмінку

(рос. по батькові);

- найменування триби, у якої

носій імені голосує в народному зборах (коли збори перестало скликатися);

- прізвисько, який став входитимуть у

повне ім'я гр-на пізніше ін. частин.

   Без політичних прав, жінки або не мали й офіційної імені: вони мали ім'я, яке присвоювалося їм у побуті, з приєднанням в родовому відмінку імені батька чи чоловіка, під владою якого жінка полягала.

    У сфері приватноправових відносин правоздатність римського гр-на складалася з права розпочинати римський шлюб, право бути суб'єктом майнових правовідносин, право складати і "бути свідком під час упорядкування заповіту право бути призначеним спадкоємцем за заповітом.

2. Громадяни, які належали до числу

вольноотпущенников, залишалися у принципі назавжди носіями деякою обмеженою правоздатності у сфері як публічних, і приватноправових відносин. Старе рабське стан як накладало печатку на правову сферу чоловіки й після введення його до вільних громадян.

    У сфері публічного права обмеження прав вольноотпущенников полягали у тому, що де вони служили в римських легіонах, а 1в.н.э. втратили і право братиме участь і голосувати у народних зборах, чому вказівку триби і фігурувало у складі громадянського імені вольноотпущенников, вони мали ні право обійматиму посаду в магистратах, ні права бути включаемыми, як і та його діти, до сенаторів.

   У період імперії обмеження публічних прав вольноотпущ. посилилися, але водночас склався інститут присвоєння вольноотпущ. Цілковитою політичної правоздатності спеціальним у тому постановою імператора, що їм повну правоздатність у сфері приватного права чи шляхом присвоєння імператором золотого персня.

    У праві Юстініана, що політичні громадян які вже втратили колишнє значення і змістом, обмеження політичних прав вольноотпущ. більше немає. Зберігаються, проте, обмеження їх правоздатності у сфері приватноправових відносин: воспрещаются шлюби вольноотпущ. з особами сенаторського стану, як 1в. були заборонені шлюби з усіма свободнорожденными. З іншого боку, вольноотп. несе стосовно освободившему його з рабства пану ряд особистих і обов'язків, побудованих на кшталт обов'язків дітей у відношенні батька: вольноотп. Зобов'язаний пану своєю принциповою громадянською життям, як син зобов'язаний батькові своїм життям фізичної. Звідси відносини патронату колишнього паном – патроном – та її вольноотп. – клієнтом, відносини, у яких виявляється продовження експлуатація колишнього раба.

    Правоотношения, котрі становлять у сукупності патронат, може бути було зведено до 3-му групам: а) сукупність особистих і, сімейного хар-ра, прав патрона (право домашнього суду над клієнтом та інших.);

б) обов'язок вольноотп. Надавати патрону особисті послуги; в) взаємна обов'язок допомагати один одному матеріальної нужді, давати аліменти; до цього приєднувалося також право патрона успадковувати згідно із законом після вольноотп., не який залишив спадних й мертвого без заповіту.

    Ставлення патронату відбивалися у структурі громадянського імені вольноотп.: він носив зазвичай ім'я у власному значенні словом, і найменування сім'ї або роду патрона, вказуючи й ім'я справи до родить. відмінку як батька і перетворивши свій колишній ім'я раба в прізвисько.

   Патрон втрачав своїх прав, якщо відмовляв вольноотп. в аліментів, якщо збуджував проти судове обвинувачення, котре загрожувало смертної стратою, соціальній та випадках, коли патрон намагався на возмездных засадах передати ін. особі своє право особисте користування рабом.

    Римське громадянство утрачивалось за життя дедалі частіше з втратою свободи. Підставою до втрати гр-ном свободи був, передусім, полон, захоплення ворогом. Проте, якщо захоплених полон, і звернений в рабство римлянин повертався до Рима, він у силу особливої юр. фікції, розглядався як будь-коли втратив ні свободи, ні громадянства, ні окремих своїх прав. У найдавніші часи гр-нин міг стати продано в рабство лише кордон, т.к. гр-нин було стати рабом біля римск. д-ви. Магистрат мав права продати в рабство зарубіжних країн дезертира чи гр-на, уклонившегося від цензу, обокраденный продав злодія, кредитор – бідного боржника. Ці підстави згодом відпали, але місці з'явилося звернений. в рабство у зв'язку з покараннями, налагавшимися за тяжкі злочини. Гр-нин міг і саме відмовитися від прав громадянства, перейшовши до латинів з одержання земель.

   У період імперії не-гражданин, видавав себе за римського гр-на, карався стратою.

16. Правове положення перегринов.

Головною підставою виникнення правового становища перегрина було включення до складу римського д-ви завойованих Римом територій, населенню яких, не обращаемому в рабство, до того ж час не повідомлялося римське громадянство. Це населення ставало пергринами ін. підставами виникнення правового становища перегринов були:

- народження від шлюбу перегринов чи то з не котра перебувала у шлюбі перегринки;

- присудження до висилки під час імперії.

   Політичних прав перегрины на мали. Це був, передусім, піддані Риму без прав громадянства, що перетворилися з часом до нової категорії населення – перегринов. Виняток перегринов з політичного життя країни відбивалося й у конструкції їхньому власному імені: воно складався з прізвиська, імені батька родить. відмінку; найменування триби у складі імені перегринов немає.

     У частноправовой сфері перегрины підпорядковувалися своїм національним системам права. Формальною підставою дії цих систем були закони провінцій, встановлюють правове становище окремих провінцій.

    Розмаїття приватного права, яке діяло для перегринов різних громад, і відсутність правових норм, які регулювали б майнові відносини перегринов з римлянами, утрудняло розвиток торгівлі, усунення цих труднощів, було поступово вироблено нова правова система.

   Перегрины набували права римського громадянства або а) силу законів, присваивавших римське громадянство у нагороду за різні послуги, надані римському гос-ву, або б) силу спеціальних актів структурі державної влади, присваивавших окремим групам перегринов римське громадянство чи серед прав громадян. Видання таких актів створювалося різноманітними економічними і з політичними міркуваннями, зокрема, завданнями поповнення жителями провінцій римських легіонів, у яких, несли військову службу лише римські громадяни. головним у фіскальних цілях, саме поширення попри всі населення імперії податку з спадщини, було видано едикт, распространивший права громадянства попри всі населення імперії.

17. Правове положення латинів.

Латины – це, передусім, найдавніші жителі Лациума та його потомство. Але правове становище латинів є держава й деяка юридична категорія, яка давалася часом і не-жителям Лациума. Вже Латинський союз будував в правове становище латинів населення окремих італійських громад поза Лациума. Потому, як і 1в. е. римське громадянство розповсюдили протягом усього Італію, в правове становище латинів залишилося населення внеиталийских громад чи цілих провінцій, яким «латинитас» (права латинів) було надано особливими актами римського д-ви.

     Нарешті, є ще 2-ге категорії латинів. Це особи, звільнені з рабства господином-латином, а згодом також особи, звільнені з рабства, за певних умов, римським громадянином і кілька ограничиваемые в правоздатності і після переходу в число звільнених людей.

   Отже правове становище латинів купується:

- народженням, причому діє правило, однорідне з установленою на придбання народженням римського громадянина: дитина, народжений у шлюбі, слід стану батька; дитина, народжений жінкою, не яка перебуває у шлюбі, слід стану матері;

- присвоєнням правового становища латина актом структурі державної влади;

- добровільним переходом римського громадянина до латинів в цлях придбання земель, раздаваемых населенню колоній;

- визволенням із рабства паном – латином чи римлянином.

     Правове положення латинів недостатньо однаково, залежно від цього, яких латинам вони належать.

    У сфері публічного права все латини, які мають права служить в римських легіонах, користувалися, проте, правом братиме участь і голосувати, під час перебування у Римі, в римських народних зборах.

    Це було пережитком своєрідного правила, з що його найдавніші часи кожен житель громади, який до складу Латинського союзу, мав права братиме участь і голосувати у народних зборах в інших громадах, які входили на союз.

     У сфері частноправовой більшість латинів (жителів Лациума), найближчих римлянам і з історичного походженню і з культурі, мали як право розпочинати римський шлюб, і право бути суб'єктом майнових правовідносин (речових і зобов'язальних). Інші латини, які мають право розпочинати римський шлюб, мали права суб'єктами майнових правовідносин, яке, проте, обмежувалося для латинів вольноотпущенников. Про цю категорії латинів говорили: «живуть як вільні, вмирають як раби»; де вони могли складати заповіту, у тому майні не допускалося і успадкування згідно із законом: по смерті особи, котрий належав до латинів вольноотпущенников, усе майно переходило до пану, колись освободившему померлого з рабства, коли б це належало пану, без обтяження пана майновими зобов'язаннями померлого. Майнові суперечки всіх латинів розв'язувалися у тієї ж судах і тим самим порядком, як і суперечки римських громадян.

   Перехід зі стану латина до стану римського громадянина був щодо простий. Латины набували римське громадянство або:

- з загальних постанов, присваивавших цілим категоріям латинів за певних умов римське громадянство, або

- з спеціальних актів д-ви, наделявших правами громадянства окремих латинів чи цілі групи їх. Так, здавна римське громадянство присвоювалося латинам, жителям Лациума, переселившимся до Рима. Оскільки цього правила волочило у себе скорочення населення міст Лациума, застосування його була пов'язана з певного часу обмежена умовою залишення нащадка у місці колишнього проживання латина. Скасування ж у 1в. е. правила придбання громадянства латинів Лациума, переселившимися до Рима, стала однією з приводів до війни, що до присвоєнню римського громадянства всьому населенні Італії. На той час права римського громадянства набували ще й латини, котрі обіймали у громадах посади магістратів чи сенаторів. Латины вольноотп. наділялися правами римського громадянства послуг, надані римському гос-ву у справі охорони безпеки доріг, поставок римському гос-ву тощо.

   Категорія латинів жили поза Лациума втратила значення з поширенням на початку 3в.н.э. прав громадянства попри всі населення імперії. Категорія латинів вольноотп. було скасовано при Юстиніані.

18. Правове положення колонів.

У період імперії постає нове категорія юридично залежні люди – колони. Часом не тільки Кодекс Юстініана, а й Кодекс Феодосія відводить чимало місця колонату. Але час виникнення колонату як і, як історичне його походження до нашого часу недостатньо з'ясовано. Очевидно, колонат представляє собою породження умов, визначають остаточне розкладання рабовласництва Риму та перехід Європи -до феодального строю. Проте незрозумілі ні час зародження колонату, ні ступінь впливу, наданого з його розвиток однорідними формами залежність у Єгипті, в Азії.

    Можна стверджувати, термін «колонус» поступово змінив свій значення. Не в період республіки, а й за принципате колон – це орендар чужій землі, юридично незалежний від орендодавця, з яким його пов'язують лише договорно-обязательственные відносини.

    У період імперії юридично незалежний колон стає постаттю економічно дедалі більше важливою для господарському житті Риму.

    Часті повстання численні страти рабів, слабкий природний їх приріст і припинення переможних війн, колись рясно пополнявший ряди рабів, зробили вигодою обробку землі рабською працею, а шляхом здачі її дрібними ділянками у найм за натуральний оброк, інколи ж за умов деяких барщинных робіт у користь орендодавця. Пополняемые, переважно, з найбідніших елементів населення колони скоро потрапляють у економічну залежність від землевласників, як у грунті грошових позик, що ті надають колонам потреб господарства, і грунті боргу оборочным платежах.

    Превращению економічної залежності колонів від землевласників залежними юридичну добряче сприяла здійснена імператорами реорганізація податкового оподаткування землі. У підставі цього оподаткування лежало визначення кількості і середньовиваженої дохідності яка належить кожному землевласнику землі. При періодичному складанні

Страница 1 из 12 | Следующая страница

Схожі реферати:

  • Реферат на тему: СНД: позиція Узбекистану
    Придбання Узбекистаном державної независимо-сти і до ринкової економіки зумовили необходи-мость
  • Реферат на тему: Рецепция римського права
    Запровадження Як відомо, починаючи з XII в. є і захоплює більшість держав Західної Європи одне з
  • Реферат на тему: Міжнародні економічні договори
    ЗАПРОВАДЖЕННЯ Розуміння сутності та значення міжнародного права необхідна сьогодні досить широкого
  • Реферат на тему: Конвенція ООН 1980 року
    Використовуючи надану ст. 1 Цивільного кодексу РФ свободу договору, боку контракту міжнародної
  • Реферат на тему: Основні види деліктів законів XII таблиць
    Зміст Введение………………………………………………………………………………3 Загальні засади Законів XII таблиц………………………5

Навігація