Реферати українською » Право » Зміст договорів міжнародної купівлі-продажу товарів


Реферат Зміст договорів міжнародної купівлі-продажу товарів

 

План роботи:

1. Поняття договору міжнародної купівлі-продажу

2. Відповідальність сторін із договору


Список використаної літератури

1. Поняття договору міжнародної купівлі-продажу.

Договір міжнародної купівлі-продажу є найрозповсюдженішим виглядом зовнішньоторговельних угод.

Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. розуміє під такими договорами домовленості про купівлі-продажу товарів "між сторонами, комерційних підприємств яких у різних країнах:

а/ коли ці держави є Договірними державами; чи

б/ коли, відповідно до норм міжнародного права, застосовно право Договаривающегося держави. (1).

За суттю в ct.1 Конвенції названо той критерій, що дозволяє вважати угоду купівлі-продажу міжнародної з погляду Конвенції. Отже, якщо комерційних підприємств сторін договору продажу-купівлі перебувають у тому ж державі, такий договір зізнається міжнародним і потрапляє у сферу дій Конвенції.

З іншого боку, з По 2 ст.1 Конвенції випливає, що самого лише факту перебування комерційних підприємств сторін у раз-ных державах на її застосування недостатньо. Важливе значення і суб'єктивний чинник, саме - поінформованість обох контрагентів про цей факт пізніше ніж час укладання договору.

Крім місця перебування комерційних підприємств у різних країнах, важливе значення має і те, що договір міжнародної купівлі-продажу може бути пов'язані з державами-членами Конвенції. Конвенція з суті стає частиною права країни, яка бере участь у Конвенції. Тому, якщо комерційні перед» прийняття продавця та покупця перебувають у різних країнах, одна чи обидва з яких немає беруть участь у Конвенції, а застосовні колізійні норми відсилають права держави-члена Конвенції, що його розпорядження регулюватимуть такий договір купли-продажи.(2)

Разом про те, як випливає з ст.2 Конвенції, її дії не поширюється на купівлю-продаж:

- товарів, придбаних "для особистого, сімейного чи домашнього користування";

- товарів з аукціону;

- гаразд виконавчого виробництва чи іншим чином з закону;

- фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і майже грошей;

- судів водного і повітряного транспорту, і навіть судів на повітряної подушці; - електроенергії.

Отже, договір міжнародної купівлі-продажу -це договір між комерційними підприємствами різних держав, за яким продавець зобов'язується передати товар /крім перелічених вище/ у власність покупцю, а покупець - прийняти товар і сплатити для неї певну гроші.

2. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРОН ПО ДОГОВОРУ МІЖНАРОДНОЇ КУПЛИ-ПРОДАЖИ.

 

Кожна угода міжнародної купівлі-продажу має само-стоятельное юридичне значення. Права й обов'язки сторін із ній, зміст угоди встановлюються за згодою між сторонами, на практиці точна і чітка формулювання умов угоди та відповідальності сторін із ній має особливо важливе значення.

Зобов'язання продавця за договорами міжнародної купівлі-продажу, зокрема, щодо поставок товарів і передачі документів, кількості і забезпечення якості товарів, і навіть зобов'язання покупця, зокрема щодо цін, і прийняття товарів визначаються частини Ш "Купівля-продаж товарів" Віденської конвенції ООН 1980 р.

У Конвенції говориться, що продавець зобов'язаний поставити товар /ст. 30/ до обумовленої у договорі дати або протягом часу й /ст. 33/, передати які стосуються товару документи право власності товару відповідно до вимогами договори та справжньої Конвенції. З іншого боку, поставлений продавцем товар має відповідати вимогам договору "за якістю, кількості і опису" плюс "таку тару чи упаковку, яку вимагають за договором". /Ст.35/

Відповідно до ст. 36 Віденської конвенції "продавець відповідає за договором і з справжньої Конвенції за будь-яке насоответствие товару, що існує в останній момент переходу ризику на покупця, навіть якщо це невідповідність стає зрозуміло лише пізніше." Продавець несе також от-ветственность за будь-яке невідповідність, що є наслідком порушення будь-якого його зобов'язання, зокрема всі дані гарантій. /Така гарантія, зазвичай, у тому, що поставлений товар протягом визначеного терміну залишатиметься придатним звичайних цілей чи якихось конкретних цілей, або зберігати необхідні якості чи властивості./ У той самий час продавець несе відповідальності за будь-яке невідповідність товару, якщо під час ув'язнення договору покупець знав, або було не знати про таку невідповідність /ч.3 ст.35/.

Отже, відповідно до вимогами Конвенції, продавець, поставляючи товар, зобов'язаний прийняти необхідні заходи у тому, щоб товар був у наявності /куплений чи зроблено/, відповідав всім заявленим характеристикам /за якістю, кількості, упаковці, маркеровке/ та санітарним вимогам договору. Продавець зобов'язаний також покупцю все які стосуються товару документи - страхового поліса при страхуванні товару» сертифікат якості, підтверджує відповідність товару умовам договору, і. т.п.

Передати покупцю право власності товару - найважливіший обов'язок продавця, яка відбувається залежно від діючих правових систем і домовленості.

Обгрунтовуючи право покупця вимагати відшкодування збитків Віденська конвенція вводить такого поняття, як "істотне порушення договору". Так, покупець вправі вимагати заміни товарів в тому разі, якщо їх невідповідність є важливим порушенням договору; /ст. 46/ заявити про розірвання договору, він може в тому разі, якщо невиконання продавцем кожного з його зобов'язань становить "істотне порушення договору" /ст. 49/.

"Порушення договору", допущене однієї зі сторін, є - за змістом статті 25 - невиконання чи неналежне виконання однієї зі сторін своїх зобов'язань, і може бути як порушення самого договору, і положень

Конвенції, і навіть - застосовних норм відповідного закону, загальноприйнятих звичаїв і практики сформованих взаємовідносин. (3)

Під істотним порушенням у разі розуміється наявність в протилежного боку "шкоди", причому не будь-якого, а лише такого, у результаті якого вона у значною мірою позбавляється того що розраховувала виходячи з договору, тобто йдеться, фактично, про неможливість досягти "кінцевої мети договору".

Поняття "шкоди", заподіяної однієї зі сторін, також згадується у ст.25. Слід зазначити, під "шкодою" тут розуміються як виниклі збитки, тобто. витрати особи, право якого порушено, втрата чи ушкодження майна /реальних збитків/, а й неотримані доходи, яке та людина одержала б при умовах обороту, якби право був порушено /втрачений вигода/. Збитки може бути моральним: шкода то, можливо нанесено й діловій репутації юридичної особи, а відшкодовується він шляхом спростування ганебних відомостей, відшкодування збитків й моральної шкоди.

Віденська конвенція передбачає, як і продавець може заявити щодо порушення угоди та розірвання договору за наявності "істотних порушень" із боку покупателя./ст.64/

Поняття "збитків" порушення договору однієї зі сторін в Конвенції сприймається як сума, рівна збитку, включаючи втрачену вигоду, який понесено іншим боком внаслідок порушення договору. Такі збитки що неспроможні перевищувати шкоди, який що порушила договір сторона передбачала чи мала передбачити в останній момент підписання договору як можливе наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона у той час знала чи мала знати. /У розділі ст. 74/

Крім вимог про розірвання договору чи відшкодування збитків покупець проти неї вимагати уцінки товару у випадках, коли продавець поставив товари, невідповідні договору /ст. 50/. Для цього в Конвенції передбачено вимога, відповідно до яким продавець і покупець повинні заздалегідь обмовляти терміни, протягом яких покупець може сповіщати продавця про невідповідність товару /ст. 39/.

Нарешті, Конвенція зобов'язує продавця поставити товар вільний від будь-яких правий і домагань третіх осіб, "що базуються на промислової або інший інтелектуальної власності, яку в останній момент підписання договору продавець знав, або було не знати" /ст. 42/.

Натомість продавець, відповідно до статтями Віденської конвенції, може вимагати від покупця:

- прийняття поставок товарів відповідно до вимогами договори та справжньої Конвенції /ст. 53/;

- сплати ціни, причому у день, поставленого за договором чи то, можливо визначено /ст.59/;

- відшкодування збитків разі порушення покупцем договірних зобов'язань /ст. 61/;

- виконання покупцем інших за договором, за умови що продавець ще вдався засобу правового захисту, несумісну з таким вимогою /ст.62/.

Отже, основна обов'язок продавця - поставити товар, а покупця - оплатити і прийняти поставку.

Крім корінних обов'язків на покупця, відповідно до Конвенції, можуть покладатися та інші зобов'язання, зокрема -зобов'язання оглянути /ст.38/ і зберігати товар /ст.86/, інформувати продавця перешкоди до виконання договору /ст. 79/. "Інші зобов'язання" покупця можуть виникати що з самого договору, що з звичаїв сформована практика /сто 9/ чи намірів сторін /ст.8/.

Термін "ціна" в Віденської конвенції використовують у традиційному значенні передбачає грошову оцінку зустрічного зобов'язання покупця стосовно продавцю. Проте слід зазначити, що у практиці зустрічаються різні види угод купівлі-продажу товарів. Найпоширенішими є угоди купівлі-продажу товарів у матеріальної формі, якими продавець зобов'язується передати товар у власність покупця в встановлені контрактом строки й на певних умов, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити для неї певну гроші.

Крім традиційних угод купівлі-продажу на практиці міжнародного підприємництва часто зустрічаються різні види товаро-обменных і компенсаційних угод на безвалютной основі. Однією з видів таких угод є бартерні угоди, які передбачають обмін узгоджених кількостей одного товару в інший. У цьому договорі або вказується кількість взаимопоставляемых товарів, або обмовляється сума» яку боку зобов'язуються поставити товарі Особливості таких угод купівлі-продажу не обумовлюються в Конвенції ООН 1980 р., але, на думку російських юристів, на повинен виникати перешкод при застосуванні Конвенції до компенсаційним і зустрічним угодам, як і до бартерним угодам, у яких зустрічні зобов'язання отримали грошову оцінку. (4)

Відповідно до ст. 79 Віденської конвенції боку міжнародного договору продажу-купівлі не відповідають за невиконання будь-кого зі своїх зобов'язань в тому разі, коли доведуть, що було викликано перешкодою "поза ними контролю". Під такими перешкодами зазвичай розуміються форс-мажорні обставини: воєнних дій біля договірних держав, зміна соціально-економічну ситуацію всередині країн тощо.

Слід згадати у тому, що становища Конвенції не вимагають, щоб договір полягав чи підтверджувався в письмовій формах чи підпорядковувався цієї вимоги щодо форми. З ст. 11 Конвенції слід, що наявність договору може доводитися будь-що, включаючи свидетельские показання. У Російській Федерації, проте, це положення не діє, оскільки за приєднання 1990 р. СРСР до Віденської конвенції про договорі міжнародної купівлі-продажу. Радянський Союз перед, скориставшись ст. 12 і 96 Ковенции, зробив застереження щодо неприпустимість укладання будь-яких угод вільної формі. У Постанові ВР СРСР від 23 травня 1990 р. говориться, що "будь-яке становище... Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміну або припинення угодою сторін або оферта, акцепт чи будь-яку іншу вираз наміри відбувалися над письмовій формах, а будь-який, незастосовно, якщо хоча тільки зі сторін має коммерче-ское підприємство у СССР".(5)

Отже, за законодавством зберігається обов'язковість укладання зовнішньоторговельних економічних угод на письмовій формах.

А загалом становища Віденської конвенції, регулюючі порядок ув'язнення й виконання договору продажу-купівлі, можуть і вкриваю його різновиду - договори поставки, угоди про постачанні енергетичними і сировинними ресурсами тощо., крім угод щодо постачання товарів, переказаних у ст. 2 Конвенції.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛІТЕРАТУРИ

 

*        Бєляєв В.І. Структура і змістом міжнародного торгового контракту: Навчальний посібник. - Барнаул, 1993.

*        Богуславський М.М. Міжнародне приватне право. М., 1994.

*        Віденська конвенція про міжнародної купівлі-продажу товарів: Коментар. - М., 1994.

*        Кравцов А .Ко Практикум за курсом "Громадянське, торгове і міжнародний приватне право". - СПб., 1994.

*        Мартинов І.С. Сфера застосування, вибір права за Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу. // Держава право. 1993. № 9.

*        Постанова Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік я стосовно приєднання Союзу CGP до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів - від 23 травня 1990 Р. // Відомості СНР СРСР і ВР СРСР. 1990. № 23. У розділі ст. 428.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зноски

 

1. Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. П.1. Ст.1. // Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів; Коментар. -М., 1994.

2. Віденська конвенція...: Коментар.... з. 11.

3. Див.: Саме там, з. 74.

4. Саме там, з. 118-119.

5. Постанова Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних республік стосовно приєднання Союзу РСР до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів - від 23 травня 1990 р, // Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної ради СРСР. 1990. № 23. У розділі ст. 428.

Схожі реферати:

Навігація