Реферати українською » Право » Основні теорії походження держави й права


Реферат Основні теорії походження держави й права

Страница 1 из 3 | Следующая страница
План.
І. Вступ
 
ІІ. Теорії походження держави й права:
 
1. Теологічна
2. Патріархальна
3. Договірна
4. Теорія насильства
5. Психологічна теорія
6. Расова теорія
7. Органічна теорія
8. Соціально-економічна теорія
9. Інші теорії та концепції
 
ІІІ. Висновок
 
Вступ.
 
Вивчення процесу походження держави й права має не лише академічний, але й й практичних характер. Воно дозволяє глибше осягнути соціальну природу держави й права, їхні особливості й риси, дає можливість проаналізувати заподій й умови їхні виникнення й розвитку.
Питання про походження чи виникнення держави можна розглядати із двох позицій. По-перше, яким чином в умовах родового суспільства зародилася держава? По-друге, яким чином в останні століття й в сучасний період виникають нові держави? Умови виникнення держави в останні століття відомі, оскільки збереглись історичні джерела виникнення таких держав. Їх можна проаналізувати щодо виникнення нових суверенних держав после розпаду Радянського Союзу, до того числі й виникнення України. Більш складніше запитання — виникнення держави в “доісторичний” період, в умовах родового суспільства, оскільки дуже мало збереглось письмових джерел, де пояснюються заподій й умови її виникнення. У зв'язку із цим (та із інших причин) в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави.
Серед теоретиків держави й права немає й не було б не лише єдності, а і спільності поглядів по відношенню до процесу походження держави й права. У світі завжди існувало й існує безліч різноманітних теорій, котрі пояснюють процеси виникнення держави й права. Це досить природно й зрозуміло, бо кожна із них відображає чи різноманітні подивися й думи різних груп населення, націй, представників філософських доктрин на даний процес. Розкрити усі теорії неможливо через їхні багатоманітність, тому зупинимось лише на деяких із них, найбільш відомих й поширених. До числа таких ми віднесли?
- теологічну,
- патріархальну,
- насильства,
- договірну,
- психологічну,
- расову,
- органічну,
- соціально-економічну
та деякі інші теорії. Давайте спробуємо розглянути кожну із них окремо.
 
Теологічна теорія.
 
Одною із найдавніших теорій походження держави є теологічна теорія. Вона полягає до того, що походження й існування держави є результатом виявлення волі Бога. Згідно із теологічним вченням, держава є втіленням божественної сили й тому державна влада вічна й не може бути скасована, а підкорення їй цілком природно. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над Державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну уладові, підкоритися тій владі, Яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів. Правителі діють від імені Бога, їхнього влада має божественний характер, а закони, котрі видаються, відповідають божественній справедливості. Вже в літературних й історико-правових пам`ятниках Давнього Єгипту, Вавілона, Сирії, Індії, Китаю знайшла чітке вираження теологічна теорія. Підтвердження цієї теорії ми можемо також знайти в Біблії (Старий Заповіт), де говоритися про виникнення держави в Стародавньому Ізраїлі, коли Мойсей виводив євреїв із Єгипту.
      Найбільш широке поширення ця теорія отримала в епоху середньовіччя й мала головною своєю спрямованістю обґрунтування переваг церковної влади над світською. Ми можемо побачити її в творах вченого-богослова Фоми Аквінського (1225-1274), вчення якого побудовано на ієрархії форм: від Бога - чистого розуму - до духовного й матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність й непорушність, виправдовує найреакційніші держави, подчеркивает думи про ті, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки уладові вкладено до рук правителя Богом, й вона покликана захищати благо всіх. Починаючи із ІХ-Х століть формулюється так кликана теорія двох мечів, згідно із якою для захисту християнства Богом були дані два мечі – церковний та світський. Обидва смердоті передаються церкві, Яка, зберігши для собі духовний меч, світський передала монарху. Тому від винен підкорятись церкві. Однак прихильники незалежної царської влади, навпаки, стверджували, що імператори отримали свій меч безпосередньо від Бога. Основний зміст даної теорії до того, щоб ствердити пріорітет духовної організації (церкви) над світською й довести, що немає держави, влади й права «не від Бога». [1]
Релігіозні вчення про походження держави й права мають поширення й в наші часи. У сучасних умовах її розвинули ідеологи ісламської релігії, католицької церкви (Мартен, Месьє та інші).
 
Патріархальна теорія.
 
Патріархальна теорія походження держави й права трактує виникнення держави як результат історичного розростання патріархальної сім'ї: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава). Аристотель трактував це так: люди – істоти колективні, котрі прагнуть до взаємного спілкування, що призводить до створення сім`ї. У наступному розвитку сім`я розширюється, збільшується кількість її членів й все це призводить до створення держави. Звідси, влада правителя є продовженням влади батька (патріарха) в сім`ї, Яка є необмеженою. Ос-кільки визнається первинно божественне походження влади «патріарха», піддані мають покірно підкорятись правителю. Будь-який спротив владі недопустимий. Лише батьківська опіка правителя може забезпечити необхідні для людини умови життя. як й в родині батько, в державі монарх не обирається, не призначається й не зміщується підданими бо останні – це його діти. У Китаї цю теорію розвинув Конфуцій (551 - 479 рр. е.). Він розглядав державу як велику батьківщину. Влада імператора уподібнювалась до влади батька, а ставлення правителів й підвладних – родинним стосункам, де молодші залежать від старших й повинні бути їм віддані, слухатись й підкорятись без заперечень. А правителі на свій чергу повинні піклуватись про благо своїх підданих, як це має бути в родині.
Прихильником цієї теорії був Р. Філер (ХVII в.), який в своєму творі "Патріархія чи природна влада короля" твердив, що абсолютна влада монарха бере вушко безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім'ї, а влада монарха через Адама дана Богом й непідвладна ніяким людським законам. Адам був не лише батьком людства, але й й його володарем. Монархи – це наступники та нащадки Адама, котрі успадкували від нього свою уладові.
У Росії до цієї теорії схилялись соціолог М.К. Михайловський (1842-1904 рр.) та М. Н. Покровський. Ця теорія отримала сучасне звучання в ідеї державного патерналізму, тобто приняттям держави у собі піклування про своїх громадян й підданих у випадку несприятливих їм ситуацій – хвороби, інвалідності, безробіття та інш. Позитивним в цій теорії було б ті, що її прихильники, наприклад, М.К. Михайловський закликали усувати із життя все аморальне, шкідливе та нерозумне по відношенню до людини. А це можливо лише в суспільстві, яку побудоване на кшталт сімейних відношень.[2]
Звісно, в певній мірі аналогія держави й родини можлива, бо структура Сучасної державності виникла не одразу, а розвинулась від первинних форм, котрі дійсно можуть бути порівняні з структурою первинної сім`ї.
 
Договірна теорія.
 
Договірна теорія чи теорія суспільного договору грунтується на ідеї походження держави в результаті догоди (договору) як акта доброї волі людей (котрі до цого знаходились в «природного», первинному стані), згоді про ті, що самі будуть управляти, а інші - виконувати їхні управлінські рішення. Об'єднання людей Єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду й забезпечення справедливості, свободи й порядку. І зрештою в правителя й суспільства виникає комплекс взаємних прав й обов`язків й також відповідальність за невиконання останніх. Так, держава має право приймати закони, збирати податки, карати злочинців й т.п., але й воно та зобов`язане захищати свою територію, права й свободи громадян, їхні власність та ніш. Громадяни зобов`язані дотримуватись законів, сплачувати податки й т.п. й на свій чергу смердоті мають декларація про захист свободи й власності, а й у випадку зловживання правителя своїми правами чи невиконання їм своїх обов`язків смердоті мають право навіть розірвати договір із ним. Ця теорія є складовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). У основу теорії природного права покладено тезу про ті, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природного стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи й рівності. Проте усі смердоті розглядали державу як продукт людської діяльності й прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди чи передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їхнього із його рук (один варіант трактування походження держави), чи домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав й свобод людини у межах держави. [3]
Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями й плебеями за державну уладові й смердоті прийшли до компромісу — догоди. Окремі положення цієї теорії також були розвинуті в V-IV століттях до н.е. софістами в Давній Греції, наприклад, Гіппієм (460-400 рр. до н.е.).
Алі найбільший свій розвиток ця концепція отримала в XVII-XVIII століттях й її найбільш яскравими представниками є Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, О.Н. Радищев, Дж.Локк, Я.Козельский, І.Кант та інші. [4]
Класичне обґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Виходячи із історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитись на державу як зважується на власну власність, але в громадян як на рабів. Вони стали деспотами, людьми, котрі пригнічують народ. Деспотизм, за Руссо, це вищий прояв суспільного розшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності, сильних й слабких як наслідок влади, панів та рабів як наслідок заміни законної влади владою зловживання. Ця нерівність стає причиною нової від`ємної рівності – перед деспотом усі рівні, бо кожен рівен нулю. Алі це уже не стара природна рівність первинних людей, а рівність як викривлення природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного улаштую й відновлення справжньої рівності й свободи потрібно заключити вільний суспільний договір. Питання про ті, чим е Суспільний договір, яким винен бути його зміст й призначення, рівно як й багато аналогічних питань отримали найбільш яскраве й змістовне втілення в ланці трактатів Руссо й особливо в його відомій роботи «Про Суспільний Договір». Головна завдання цого договору полягає до того, щоб «знайти таку форму асоціації, Яка захищала й охороняла б загальною сукупною силою особистість й майно шкірного учасника й в якій кожен, поєднуючись з усіма, підкорювався б лише самому собі й залишався б таким саме свободним яким він був раніше». Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відмічає: «Кожен із нас віддає свою особистість й все своє могутність под уладові загальної волі й ми разом приймаєм шкірного члена як нероздільну частину цілого». Влада монарха є похідною не від божественного провидення, а від самих людей. Ця теза був найбільш яскраво й повно розвинута Полем Гольбахом (1723 – 1789) в його роботи «Священна зараза чи природна історія забобонів».
Джон Локк (1632-1704) виходив із того, що будь-яке мирне утворення держав мало - в своїй основі згоду народу. Локк розвивав ідеї щодо того, що «об`єднання в єдине політичне сус-пільство» може й винне відбуватись за допомогою «одної лише згоди». На думку автора, й є «весь тієї договір, який існує чи винен існувати між особистостями, котрі вступають в державу чи його створюють».[5]
Подібних поглядів дотримувались і інші прихильники цієї концепції.
Взагалі-то, із одного боці, договірна теорія був крупним кроком вперед у пізнанні держави, бо вон поривала із релігійними уявленнями про походження державності, права й політичної влади. Ця концепція має глибокий демократичний зміст, обґрунтовує природне право народу на зміщення влади негідного правителя, на повстання. З іншого боці, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване й абстрактне уявлення про первинне сус-пільство, яку, нібито, на певному етапі свого розвитку освідомлює необхідність згоди між народом й його правителями. Очевидна недооцінка в походженні держави об`активних факторів (соціально-економічних, військово-політичних) й переоцінка в цьому процесі факторів суб`єктивних.
 
Теорія насильства.
 
Теорія насильства пояснює виникнення держави із як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, якої утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів й зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Л. Гумплович, До. Каутський, Є. Дюрінг та ін. Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні заподій походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними із голого насильства. Насильство лежить й в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку соціолога Л. Гумпловича, виникає з фізичної сили, з панування племені, яку спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу. Внаслідок цого панування виникає рабство, рабство на свій чергу Веде до виникнення приватної власності й класів. Державна влада, за Гумпловичем, виникає із фізичної сили: панування племені, яку основане спочатку лише на фізичній перевазі над іншим плем`ям. [6]
До. Каутський підкреслював, що лише
Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація