Реферат Контрольна

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Міністерство освіти і науки України

 

Київський університет туризму, економіки та права

 

Спеціальність: «Облік і аудит»


КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА

 

По дисципліни: «Правознавство»

 

Варіант № 7


Студентки 1-го курсу, грн. 11-ОАЗ: Лободиной А. У.

 

Перевірив викладач: Шмигельський Д. І.

Луганськ, 2003

Варіант № 7:

 

1. Форми державного будівництва

2. Характеристика адміністративного кодексу

3. Шлюбний контракт

4. Список літератури

1. Форми державного будівництва

Під формою державного будівництва розуміють адміністративно-територіальну організацію государствен іншої влади, характер взаємин держави та складниками його частинами, між окремими частинами госу дарства, між центральними та місцевими органами. Форма державного будівництва міцно пов'язана лише з публич іншої владою, але й ще однією істотним властивістю держави - територіальної організацією населення. За всієї абстрактності форма державного будівництва безпосередньо стосується, або навіть безпосередньо визначає об'єм і якість права і свободи громадян. Вчасно і вирішені питання госу дарчого влаштування у значною мірою забезпечують стабільність держави, його плідне функціонування; навпаки, не так знайдені форми устрою держави, які на відповідають його характером і завданням, можуть бути одній з при чин її розпаду.

З погляду державного будівництва держави можна підрозділити на унітарні (єдині державні освіти); федерації (союзи щодо самостійних в правовому плані державних утворень: союзних республік, автономних республік, кантонів, штатів, земель тощо.); конфедерації (державно-правові об'єднання, союзи держав).

Унитарное держава отли чается повним політичним єдністю. Унитарное держава неподільний. Окремі адміністративно - територіальні одиниці або області, відмінні відомим своєрідністю, немає свою власну законодавства, свого особливого судоустрою. Кожна зі складових частин єдиного государст ва має однаковими правами і представництвом в орга нах держави. Достоинство унітарної держави на тому, що його просте, має всю повноту верховної влади.

Федерація - сполучене, союзну державу. Федерація - складне держава, поставши ляющее собою союз низки держав - членів федерації. Під час цієї формі державного будівництва утворюються загальні для всієї федерації найвищих органів влади й керівні органи у своїй зберігаються найвищих органів влади й управління в кожного державами - членів федерації. Останні може мати, ще, власне законодавство, судову, податкову системи. Чимало країн є федераціями, що склалися з різних історичних умов і соціально-політичних причин.

Конфедерації є державно-правові об'єднання, союзи держав. На відміну від федерації, конфедерації створюються задля досягнення певних, обмежених цілей у межах відомої історичної періоду. Суверенные госу дарства, які створили конфедерацію, залишаються суб'єктами міжнародно-правового спілкування, продовжують мати власну громадянство, системи органів влади, управління, правосуддя. Вони здійснюють влада самостійно, устанав ливают власну конституцію. Акти, прийняті лише на рівні конфедерації, вимагають свого схвалення вищими органами структурі державної влади держав, які входять у конфе дерацию. Члени конфедерації мають самостійні джерел доходів, частину доходів якого може виділятися до бюджету конфедерації. Армія конфедерації складається з військових контингентів, держав - членів конфедерації, спрямованих з вирішення у розпорядження загального командування.

Історія знає найхитромудріші форми державного будівництва, найширший діапазон принципів межгосударст венного єднання та створення спілок публічного права (особиста та реальною унія, васалітет і сюзеренітет, співдружності націй держав, відносини домініонів і метрополій, торгові союзи та військових блоках тощо.).

Один їх найважливіших питань за будь-якої формі государствен ного устрою - цей розподіл повноважень між центром і периферією, створення умов та правових механізмів, дозволяють мінімізувати міжетнічні і межрегиональ ные конфлікти, забезпечити соціально-економічні і політико-правові стимули окремих регіонів, які закріпили в складі держави й цим зберегли стабільність і цілісність останнього.

Які з розглянутих вище форм державного будівництва може стати оптимальними?

Висловлюються думки користь демократичного унітарного державного будівництва, де влада зосереджена основному руках центрального уряду, а регіонам надано деяка автономія, межі якої визначаються договором між регіонами і центр. Рішення економічних труднощів, що викликають невдоволення на місцях і посилюють сепаратизм, вимагає скоор динированных урядом централізованих зусиль. Вважається, що федеративний устрій із найбільш широкими політичними, економічними, соціальними правами на місцях призведе до розпаду держави.

Відомими ресурсами управління і внутрішню стабільність має і демократичне федеративну державний устрій. Поняття федералізму виникло з потребою устрою держави у такій формі, яка, забезпечуючи єдність і узгоджене функціонування великої держави як цілісної організації політичної влади, допускає існування й розвиток у межах структурних одиниць, своєю чергою виступаючих як віднось тельно самостійні держави або державні освіти. І на цій концептуальної основі виникли й розвиваються федеративні держави, хоча конкретно-истори ческие умови можуть встановити своєрідність тій чи іншій форми федерації.

У випадку модель буде досить простий, якщо центральний уряд виступає арбітром, коорди нирующим регіональні уряду, дозволяє противоре чия з-поміж них та здійснює те, що краще піддається цент рализации (наприклад, зовнішню безпеку, емісію грошей, свободу внутрішньої торгівлі, контролю над федеральними энер гетическими програмами тощо.). Інша конструкція складається у державному устрої, у якому, не заперечуючи регіональної чи національної автономії, слід посилити власну влада, враховуючи національні і етнічні особливості, потрібно контролювати наслідки можливих конфліктів.

Хоч би які варіанти ні розглядалися, ясно, що федеративну державний устрій нічого очікувати досить стабільно, якщо окремі суб'єкти у свого етнічного складу мають різні стосунки з центральним урядом. У що така асиметричних федераціях сіх раняется підґрунтя боротьби регіонів за привілеї, права, визнання своїх унікальних обставин, одночасно зберігається загроза цілісності федеративної держави.

У федеративну державу локальні конфлікти, виник шие окремими регіонах, підривають позиції центрального уряду у принципі слабше, ніж у унітарній державі, де регіональні зіткнення змушені ставати объек тому уваги центру. Федеративное пристрій дозволяє субъ ектам федерації шукати рішення дома і у разі неу дачі залучати вирішення питання федеральне уряд.

Надмірно централізовану державу бере на себе неефективність, диспропорційна децентралізоване пристрій, як вказував ще Макіавеллі, загрожує розпадом держави.

У проблемі форми державного будівництва чітко проступає сторона конституційна, структурна, йде чи мова йде про унітарній чи федеративну державу. Проте й сторона також конституційна, але «неформальна» (полити ческие партії, громадські руху), функціональна, свя занная з політичним режимом.

2. Характеристика адміністративного кодексу

Кодифікація позначає як зовнішню обробку нормативно-правового матеріалу, розміщення їх у певному порядку, а й перегляд нормативних актів із метою усунення протиріч з-поміж них, створення нових правових норм, відповідальних завданням держави й потребам практичних органів поки що розвитку.

Кодифікація носить завжди офіційний характер, тому нею можуть займатися лише державні органи, та її сукупно це дає: перегляд системи діючих нормативних актів, прийняття нових, які заміняють безліч раніше які діяли і узагальнюючих нормативний матеріал за тими або іншим суб'єктам питанням управління, прийняття нових кодексів.

Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення було прийнято 7 грудня 1984г. Це комплексне нормативний акт, у якому як загальних положень з питань адміністративної відповідальності ще, і становища, що стосуються відповідальності за конкретні види адміністративних проступків.

Кодекс України про адміністративні правопорушення складається з п'ятьох розділів, тридцяти трьох глав і трьохсот тридцяти статей.

У першому його розділі, що називається «Загальні засади», визначаються завдання законодавства України про адміністративні правопорушення, його система, повноваження місцевих радий та його виконавчих комітетів прийняття рішень, порушення яких передбачається адміністративна відповідальність, способи попередження адміністративних правопорушень, забезпечення законності при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення.

У другій розділ, під назвою «Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність», включено частини: Спільна й Особлива. У частині закріплено поняття адміністративного правопорушення, сформульовані цілі й названі види адміністративних стягнень, порядок їх накладення. На Особливою – встановлюється відповідальність за конкретні види адміністративних проступків, такі як:

- адміністративні правопорушення у сфері охорони праці та здоров'я населення;

- адміністративні правопорушення які посягають на власність;

- адміністративні правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

- адміністративні правопорушення у промисловості, будівництві та у сфері використання електричної й теплової енергії;

- адміністративні правопорушення сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил;

- адміністративні правопорушення на транспорті, у сфері дорожнього господарства та зв'язку;

- адміністративні правопорушення у сфері житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

- адміністративні правопорушення у сфері торгівлі, комунального харчування, сфері послуг;

- адміністративні правопорушення у сфері стандартизації, якості продукції, метрології і специфікації;

- та інших.

Розділ третій присвячений органам, уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення, у четвертому розділі визначено порядок провадження у справам про адміністративні правопорушення.

П'ятий розділ регулює порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

3. Шлюбний контракт

Включення ст.27-1 в КпШС має важливого значення. Це спричинило встановленню нового і вартість необхідного в ринкових умов правового інституту, яким є шлюбного контракту, що досить тривалий час застосовується у західні країни.

Шлюбний контракт між особами, що у шлюб, полягає за бажанням до реєстрації і набирає чинності з його. За бажання сторін шлюбного контракту може полягати у присутності свідків.

Шлюбний контракт – цю угоду осіб (подружжя) про рішення майнових питань життя сім'ї.

Відповідно до п.2 «Порядку укладання шлюбного контракту» (далі – Порядку ...), в шлюбний контракт передбачається майнових прав та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме і нерухомого майна, яке придбано як шлюбу, і під час шлюбу, на майно, здобуту у дар чи успадковане однією з подружжя, і навіть питання, пов'язані зі збереженням сім'ї та ін. У шлюбний контракт можуть вирішуватися питання про порядок погашення з допомогою загального чи роздільного майна. У ньому також можуть передбачатись немайнові моральні чи особисті зобов'язання.

Оскільки ст.27 КпШС, попередня ст.27-1, встановлює загальне правило про взяття подружжям угод, можна дійти невтішного висновку, що шлюбного контракту є різновидом двосторонньої угоди (контрактом чи договором), яке подружжів.

Шлюб не пов'язаний безпосередньо з шлюбним контрактом, й тому він від цього залежною і припинення дії шлюбного контракту не є припиненням шлюбу.

Дії подружжя, складових на утримання однієї шлюбного контракту можуть, бути різноманітні:

- передавати майно у власність;

- забезпечити необхідне житло проживання подружжя;

- створити умови щодо належного виховання та змісту дітей;

- та інші.

Будь-яке з цих угод може також вмикати у собі свідчення про строки й порядок їх виконання, і навіть передбачати відповідальність подружжя за невиконання узятих він зобов'язань.

Крім цього, у контракт можна включати пункти стосовно дій, виконання яких може здійснюватися у майбутньому в разі настання певних умов.

Чинне сімейне законодавство значною мірою визначає можливе зміст шлюбного контракту. Воно передбачає зміна угодою сторін лише чотирьох статей КоШС – ст.ст.24, 22, 25 і 26 (ст.31, ст.4).

Подружжя можуть за згодою змінити встановлений законом режим спільною власності на режим роздільної власності і навпаки (ст.22, 24 КпШС). З іншого боку, на відміну законодавчих правил (ст.26 КоШС), які визначають спільність речей, професійних занять подружжя, в шлюбний контракт подружжя може визнати ці речі своїм роздільним майном. Шлюбний контракт можна змінити ст.25, відповідно до якої, якщо майно власністю когось із подружжя, і потім від початку існування шлюбу значно побільшало у своїй цінності внаслідок вкладень другого з членів подружжя чи його обох, то таке майно може бути визнаний загальній власністю. У контракті подружжя може передбачатися, що попри збільшення цінності речі, вона змінюватиме свого правового режиму і належатиме одного з подружжя, хто був початковою власником.

Передбачений ч.4 ст.31 КоШС перелік статей, які можна змінені шлюбним контрактом значно розширено "Порядком укладання шлюбного контракту". Відповідно до цим порядком подружжя живе у шлюбний контракт можуть вирішувати питання погашення з допомогою загального чи роздільного майна. Але порядок задоволення вимог кредиторів по загальним чи особистим боргах подружжя регулюються імперативними нормами сімейного законодавства (ст.31 КпШС).

Встановлення режиму поділу майна. Одне з суттєвих умов шлюбного контракту то, можливо умова про правовому режимі шлюбного майна. Подружжя можуть включити в контракт пункти, у яких буде зазначено яке майно, придбане у шлюбі, будить загальним, а яке роздільним.

Змінюючи режим спільності майна своїм угодою, дружини моутт у шлюбний контракт включити становища, повністю вимикаючи можливість виникнення загального майна. У цьому майно, придбане від початку існування шлюбу, будьяким зі подружжя належатиме будь-якій з них як на праві приватної власності.

Подружжя в шлюбний контракт можуть встановити, які конкретно речі з майна, отриманого ними обома у дарунок весіллям, належатимуть дружині, а які – чоловіку.

Подружжя можуть включити у шлюбний контракт умова у тому, що майно буде їм належати на праві загальної, але з спільної, а пайовий власності. Отже, дружини домовляються, що майно, придбане ними від початку існування шлюбу, був частиною їхнього загальним майном.

Така ж угода веде у себе важливі наслідки юридичного характеру, як самої сім'ї, так ІІІ–их осіб. Встановлені угодою сторін частки майна подружжя враховуватися у разі розділу, і навіть звернення на стягнення майна, що належить одного з подружжя, з їхньої боргах.

Встановлення режиму спільності майна. Майнові взаємини подружжя передбачають спільність ведення домашнього господарства, рішення питань, що з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Разом про те, кожен у подружжі є самостійним суб'єктом правничий та може у цивільному суді своє ім'я, і навіть мати майно на праві приватної власності. Отже, подружжя може включити до шлюбному контракту умова у тому, що майно, яку їм належало до шлюбу на праві приватної особистої власності після шлюбу

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація