Реферати українською » Право » У конституційному праві України


Реферат У конституційному праві України

Страница 1 из 9 | Следующая страница

Питання з основам конституційного права України

1.    Історія конституційного законодавства надають у Україні

У князівський період українському народові у відсутності власного писаного закону конституційного характеру. Найзначнішим пам'ятником, що зберіг давні норми права, була «Російська щоправда» (термін «щоправда» тут означає закон). Державне пристрій Русі-України мало все передумови до створення представницьких структур. Тодішнє віче функціонувало як зборів громадян міста, землі. Віче приймала рішення, часом вибиралися князі та із нею укладалися договори (так званий ряд). Це був зачатки української конституції.

На українських теренах періоду Литовско-русской епохи діяв Литовський статут (1588 рік). То справді був правової документ, переважав тодішні західноєвропейські кодекси. Він мав силу законом і в Козацької державі, де збереглися елементи колективізму, рівності, справедливості, виборності органів і т.ін.

На такий грунті зросла постать Богдану Хмельницькому, що мав широку програму становлення української радянської державності.

Після смерті Б. Хмельницького отримати автономію Україні вдалося, проте ідея незалежності не залишала українських діячів. Першої Конституцією України у європейському розумінні стали «Пакти і положень Конституції законів і вільностей Війська Запорозького», написані гетьманом України Пилипом Орликом і взяті 5 квітня 1710 року.                      

Конституція Пилип Орлик складалася з преамбули і 16 параграфів. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького, обгрунтоване природне декларація про власної держави.

Конституція виходила з ідеї розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Законодавча влада належала Раді, де були полковники зі своїми старшиною, сотники, генеральні радники від усіх полків і посли від Низового Війська Запорозького.

Рада мала збиратися тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрова.

Суд також мав би діяти незалежно, оскільки гетьман «ні карати сам».

Ця Конституція діяла на Правобережній Україні до 1714 року. Вона заклала основні засади республіканської форми управління, але не була введена чи державній масштабі.

Важливу роль розвитку українського конституціоналізму зіграло Кирилло-мефодиевское суспільство (1846—1847 роки). Його програмний документ — «Книжка буття українського народу, чи Закон Божий» — розробляв модель суспільства, яке базувалося за принципами волі народів і федералізму. Пропонувалося створення слов'янського союзу, у якому головне місце посідала Україна.

Творцем першого конституційного проекту, приближавшегося до європейських: зразкам, був же Михайло Драгоманов. Леонід обстоював федералізм з максимальною децентралізацією і самоврядуванням громад і областей.

У 1917 року була створена Центральна Рада. У I і II Универсалах проголошена автономія України, а Ш Універсал проголошував Українську Народну Республіку. У 1918 року IV Універсал проголосив повну самостійність й незалежність України.

Проект конституції під назвою «Статут про державному устрої, права і вольності УНР» було розроблено й прийнято на засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року, але у того самого дня Центральна Раду було розігнано, і розроблений документ ні опубліковано.

Заслуговує на увагу також Тимчасовий Основний Закон Західно-Української Народної Республіки, схвалений у Львові 1918 року.

Радянська влада України хотіла юридично підтвердити свою відданість державної незалежності. У 19-му році прийнята перша Конституція УРСР. За зразок узята Конституція РРФСР 1918 року. У зв'язку з створенням СРСР прийнята конституція СРСР. Відповідні зміни внесено зміни та до Конституції УРСР.

У 1936 року у СРСР було прийнята «сталінська» Конституція. Під її впливом наступного року затверджена Конституція УРСР. Тут містилися положення про політичної та економічної основі держави, декларувалися політичні правничий та свободи, але практично вони грубо порушувалися.

У червні 1978 року Рада УРСР прийняв чергову Конституцію УРСР, що містила багато ідеологічних нашарувань. Стаття 6 Конституції закріплювала роль Комуністичної партії як ядра політичною системою. Були записані нові права — вплинув на вибір професії, на житлі і т.п., але вони були реалізовані.

A. РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ЗА УМОВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Политико-правовой базою унезалежнення України почали такі нормативно-правові документи: Декларація про державний суверенітет (16 липня 1990 року), Акт про України (24 серпня 1991 р.), закон України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України», концепція нової редакції Конституції України, схвалена Верховною Радою України (19 червня 1991 р.), проект Конституції, яке народом з 15 липня по 1 грудня 1992 р. Остання стадія цього етапу пов'язані з Постановою Верховної Ради України від 10 листопада 1994 р. « Про склад комісії з розробки нової редакції Конституції України (Конституційної комісії)».

У 1992 року, потім у 1993 року на всенародне обговорення було винесено проекти українській конституції. Ці проекти відмовлялися Конституцією. Назріло конституційну кризу. Як вихід із нього на червні 1995 року полягає Конституційний договір між Верховної Радою й Президент України «Про основні принципи організації та функціонування державної влади місцевого самоврядування Україні до прийняття нової редакції Конституції України». У цілому нині Конституційний договір, попри тимчасовість, сприяв створенню нової редакції Конституції України.

Ухваленню Конституції передували зміни і Конституції Українською РСР, призупинення дії низки її глав і регулюючі деякі конституційні відносини поточним законодавством.

2 квітня 1996 р. Верховна Рада прийняв рішення про включення до порядку денного пленарних засідань обговорення проекту українській конституції. 17 квітня почалося його перше читання. 19 квітня прийняте рішення необхідності освіти Часовий спеціальну комісію з доопрацюванні проекту Конституції, що була освічена 5 травня. 28 травня почалося розгляд проекту, а 4 червня проект було ухвалено повторному першому читанні. До ухваленого повторному першому читанні проекту надійшло тільки від суб'єктів законодавчої ініціативи 5680 пропозицій, заяв і коментарів поправок.

19 червня почалося друге читання, а 28 червня 1996 р. о 9-й годин 18 хвилині ранку Конституцію України кваліфікованим більшістю голосів (315 депутатів) було прийнято.

Конституцію України має чітку структуру. Воно складається з преамбули (вступу), більшості, що з 14 розділів (161 стаття), перехідних положень (15-й розділ, поділений на 14 статей). Стиль, яким написана вітчизняна Конституція, суворо документальний, заснований на загальнодоступному слововживанні і щодо простих формулюваннях. Лише преамбула написана високим стилем, покликаним надати певне емоційний вплив. Преамбула українській конституції включає усвідомлення Верховною Радою відповідальності перед власним сумлінням, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями.

2.    Джерела і системи конституційного права

 

3.    Конституционно-правовые норми й стосунку

встановлення», «складання».

Конституція це система правових норм, мають вищу юридичної чинності й що регулюють відносини між людиною та громадськістю, з одного боку, й державою, з іншого, і навіть основи організації та побудови самої держави. Конституція закріплює державне та громадське пристрій, права, свободи людини і громадянина, форми прямого народовладдя, організацію державної влади місцевого самоврядування, територіальний устрій та інші складові держави і.

 Вища юридична сила конституції у тому, що її норми мають перевага над положеннями законів та інших нормативних актів. Усі нормативні акти мають бути прийняті відповідно до процедури, передбаченої конституцією. Будь-який акт, неконституційний сутнісно чи з формі, повинен визнаватися недійсним.

Конституція нашої країни, як будь-який інший закон, поруч із юридичної має і соціально-політичну сутність. Ця сутність у тому, що кримська Конституція є своєрідною громадським договором (безперечно, над юридичному значенні поняття договір), у якому узгоджені політичних інтересів різних частин суспільства. Кожна така частина — громадський клас, соціальна верства, політичну партію, національна чи територіальна спільність має соціально-політичні інтереси. Ступінь узгодження цих інтересів проявилася у Конституції України від 28 червня 1996 року. Ця Конституція стала результатом компромісу між законодавчої і виконавчої владою, між парламентом і глава держави. У той самий час, нова Конституція нашої країни чітко й неоднозначно слід за захисту державної незалежності України та закріплює правові основи щодо бік створення демократичної правової держави, заснованого на ринкових відносин, стверджує цінності громадянського суспільства.

Конституцію України має такі соціальні функції.

1. Юридична функція.

Конституція це основний закон, закон законів. Вона — головне джерело права нашої країни, основа всієї системи правовим регулюванням громадських взаємин у Україні.

2. Політична функція.

Конституція це правова основа політичною системою. Усі політичні сили діють з урахуванням единообразных правил, визначених у Конституції.

3. Ідеологічна функція.

Конституція як найавторитетніший закон звертається до загальновизнаним цінностям (прав людини, власність, сім'я, демократія, законність, патріотизм та інших.) і переконує, виховує людини у дусі поваги цих цінностей, спрямовує вимушені їх збереження та дотримання.

4.    У конституційному праві як правову базу національного законодавства України

До. лад - це юрид. орг-ция общ-ного і гос-ного ладу, політико-правової фундамент формування гр-кого общ-ва і основам правової д-ви, ср-ва забезпечення пріоритету права і свободи чоловіки й гр-на щодо будь-яких других коллективно-субъективных прав.

К-ционный лад У-ны представл. собою систему товариств. отнош,. які передбачає, регул. і охороняє її К-ция, тобто порядок, що встановлює її Засн. З-н в гос-ве і общ-ве.

Общепризнанными складовими конституційного ладу є основи гос-ного і общест. ладу, к-ционный статус людини і громадянина, форми прямого народовладдя, орг-ция гос-ной влади й місцевого самоврядування і титул їх органів, територіальний лад та інші інституції д-ви і общ-ва.

Першочергове значення К-ция У-ны, як і к-ции більшості країн світу, надає закріплення к-ционных основ гос-ного і общ-ного ладу.

· К-ция, як осн. зон д-ви, закріплює відносини, що визначають побудова, влаштування і функціонування д-ви як орг-ции політ. влади. До їм ставляться відносини, що складаються щодо:

· форми гос-ного правління,

· політичного режиму,

· гос-ного устрою,

· використання атрибутів і символів д-ви.

5.    Громадянин як суб'єкт конституційного права

Конституционно-правовой статус особистості Україні.

Демократичний характер нової редакції Конституції випливає тільки з принципів конституційного ладу, але й норм, визначальних правове становище особистості, встановлених у другому розділі Конституції «Права, волі народів і обов'язки людини і громадянина». Цей поділ одна із ключових у Конституції, оскільки одне з основ правової державності — ідея затвердження і права і свободи людини.

Правове положення особистості — цей складний кризовий поняття, у тому числі правове стан особистості, загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, волі народів і обов'язки людини і громадянина, і навіть гарантії реалізації та цивільного захисту прав, свобод і управлінських обов'язків людини і громадянина.

Основою правового становища особистості виступають права, волі народів і обов'язки людини і громадянина, що утворюють правової статус особистості. Ядром правового статусу особистості, у цілому, правового становища особистості є конституційного статусу особистості. Цим поняттям охоплюють сукупність закріплених у Конституції прав, свобод і управлінських обов'язків особистості.

Обсяг права і свободи, якими то вона може користуватися у державі, і навіть обсяг покладених нею обов'язків, перебувають у прямій залежність від його правового стану, що слугує передумовою інші елементи правового становища особистості.

Правове (громадянське) стан особистості відбиває приналежність особи до громадянства України, або приналежність особи до громадянству іншої держави чи неналежність особи як до громадянства України, і до громадянству будь-якої держави (обличчя без громадянства). Відомі також інші правові (цивільні) стану.

Громадянство — це стійка правова зв'язок особи із державою, що виражається разом їх взаємних прав, обов'язків та поглибленням взаємної відповідальності.

Держава визнає й гарантує правничий та свободи людини, захищає і покровительствує йому по закордонах. Громадянин дотримується закони та розпорядження держави, виконує встановлені ним обов'язки.

Громадянство України регулюється Конституцією, Закон України «Про громадянство України» і прийнятих у відповідність до ними іншими нормативно-правовими актами.

Право на громадянство є невід'ємною правом людини. Конституція встановлює, що громадянина України може бути позбавлений громадянства і право змінити громадянство, може бути виселений межі України чи видано іншій державі. Україна гарантує догляд та захист своїх громадян, які є її межами.

 

6.    Міжнародні правові акти про права людини

2. Право людини -- це гарантоване законом і забезпечене державою можливість поведінки особи, а "свобода область людської поведінки, у якому гос-во зобов'язана втручатися. У світі більшість держав характерно певне збіг поглядів те що, які права повинні прагнути бути представленны індивідом, і закріплені в національних законах.Международно- правові зобов'язання, розвиваючі і конкретизирующие принцип поваги прав людини становить зміст міжнародних стандартів у сфері прав человека.Существуют такі міжнародні акти прав людини: загальна декларація правами людини 1948г./ООН/; Декларація прав осіб які належать до нац. чи етнічним, релігійною освітою й мовним меньшинствам/1992г./; декларації у захисту усіх фізичних осіб ось тортур та ін. жорстоких, нелюдських чи принижують гідність видів звернення чи покарання /1975 р./; Міжнародний пакт про економічні, соціальних і культурних правах; міжнародний пакт

7.    Система основних права і свободи людини. Громадянські і політичні права

8.    Гарантія права і свободи людини

Див. Розділ 2 українській конституції.

Терміни «права», «свободи» і «обяз-ты» вживаються у національному праве різних країн світу, зокрема. й у укр. праве. Їм приділяється велика увагу К-ции У-ны й у ін. законодат. актах майже всіх галузей права У-ны (К-ционное, админ., сімейне право тощо.). Права і свободи гр-на закріплені в міжнародному праве як загальновизнаних стандартів, к-рые перебувають у междунар. угодах і пактах. Де гр-нин не перебував, он перебуває під захистом сообщ-ва, свого д-ви і д-ви, де он перебуває. Гос-во через свої з-ны закріплює права і свободи гр-ан відтак вони явл. фундаментальними.

Права і свободи гр-на і чел-ка-это забезпечені К-цией та інших. с-нами У-ны возм-ты мати, володіти, користуватися й розпоряджатися эконом-кими, політ., культурними та інших. соціальними цінностями, благами; користуватися свободою діянь П.Лазаренка та поведінки у межах с-на. Права

Страница 1 из 9 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація