Реферати українською » Право » ЗАКОН ЯК ФОРМА ПРАВА


Реферат ЗАКОН ЯК ФОРМА ПРАВА

Страница 1 из 6 | Следующая страница

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
їм. М. В. ЛОМОНОСОВА


ЮРИДИЧЕСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТЕОРИИ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
І ПОЛІТОЛОГІЇ





ЗАКОН ЯК ФОРМА ПРАВА


Курсова робота
студента II курсу
денного відділення
Доброчинского Д.П.


Науковий керівник
кандидат юридичних наук
Орєхова Т.Р.


Москва

1998


План роботи:

I.          Запровадження

II.         Закон – джерело (форма) права

1. Поняття джерела (форми) права

2. Види форм права, їх роль різних правових системах з погляду співвідношення до закону

3. Роль закону, у правових системах

4. Поняття закону, його це основна прикмета

5. Класифікація законів

6. Сучасні проблеми законотворчості

7. Толкование закону

III. Укладання

IV. Список використаних джерел постачання та літератури


Запровадження

У суспільстві люди і різноманітних їх об'єднання постійно вбираються правилами (нормами), зафіксованими законів і підзаконних актах – із їхніми вимогами, заборонами і дозволениями, з їхнього дотримання, виконання й застосування, з тим, які наступають за її порушенні. Кожне держава встановлює у суспільних стосунках певний порядок, що за допомогою законодавства і принцип законності формулює в правових нормах, забезпечує, охороняє і захищає. Законодавство охоплює більшість сфер людської діяльності, розсуває межі свого регулюючого на суспільні відносини принаймні ускладнення соціального буття, безпосередньо супроводжуючи людей їх спілкуванні друг з одним.

Тепер у країні взятий курс - на формування правової держави, що, безсумнівно, пов'язаний з підвищенням роль державної влади і життя основного юридичного джерела (форми) російського права – закону. Як відомо, відбиваючи в концентрованому вигляді соціальні інтереси, закон виступає головним регулятором громадських відносин, гарантом права і свободи громадянина. Він служить найважливішим засобом змін у економічної, соціальної та інших сферах і водночас сприяє стабілізації, стійкості громадської обстановки. Закон встановлює легальні рамки діяльності усіх зацікавлених державних та громадських інституцій, посідає чільне місце у правову систему, оскільки його юридична сила визначає динаміку і змістом решти правових актів, званих тому підзаконних актів.

У той самий час треба сказати, у сфері джерел (форм в сенсі) російського права зараз відбуваються складні, багато в чому стихійні й неоднозначніші процеси. Правова реформа внесла у цю область правової системи велику невизначеність, навіть анархію, жахливий розмноження одним і вимирання інших, щонайменше цінних видів актів. безладдя і сваволю панують у сфері індивідуального регулювання, яке вільно нехтує законодавство, включаючи конституційне, у ще великих масштабах, ніж було притаманно колишньої, певною мірою контрольованій ситуації 1970-х років.

Тривалий час статусу і значення закону, у громадської правову систему принижались, выхолащивались потоками підзаконного і відомчого нормотворчості. Нині ми, мабуть, перебуваємо ще початковою стадії відновлення прав закону як реального, а чи не суто формального джерела права. Дорогою цього відновлення зараз знайшовся ряд проблем, правильна постановка і вирішення яких сприятиме відродженню ролі закону, у вітчизняної правової культурі. Щоб вірно знайти і поділити ці проблеми варто звернутися, передусім, до розгляду основних питань теорії закону, чого і присвячена дана робота.


Закон ніж формою (джерело) права

Поняття форм (джерел) права

Право з'являється з появою держави, тобто. з появою у суспільстві влади, здатної силою примусу спонукати підлеглих їй осіб виконувати звернені до них веління. Щоб право здійснювалося, треба дати підлеглим особам змога ознайомитися з змістом волі структурі державної влади, поза всяким сумнівом, у її дійсності. Отже, воля структурі державної влади, хіба що остання була організована, повинна висловитися за у певному формі. Такі форми висловлювання й закріплення позитивного права, які мають значення обов'язкових коштів ознайомлення з змістом, і вони становлять те що правової теорії та практиці одержало назву джерел, чи форм права.

У правової теорії до недавнього часу значне місце займала дискусія правильність термінів, що пропагують відповідні поняття – “джерело права” чи “форма права”. Кожен з цих термінів має як свої переваги, і недоліки.

Найчастіше використовувався термін “джерело права”, яке притому визначався у найзагальнішому вигляді ніж формою висловлювання права. Одне з піонерів дослідження поняття “джерело права” у радянській правової теорії С.Ф. Кечекьян звертав передусім увагу, під джерелом права слід розуміти специфічну (особливу) форму виявлення волі і потрібна надання їй значення загальнообов'язкової нормы.[1] Справді, поглиблений аналіз призводить до диференційованому розгляду форми права, зокрема форми правової норми. Поруч із внутрішньої формою можна назвати зовнішню форму правової норми, що є “вираженням зовні внутрішньо організованого змісту ее”.[2] Саме зовнішню форму висловлювання права зазвичай і називають джерелом права. Керімов Д.А. у своїй уточнює: “Джерелом права в так званому формальному смысле”.[3] П.Е. Недбайло підкреслював у своїй інший бік поняття джерела права. Він звертав увагу те, що правові норми “встановлюються у певних формах, службовців формальною підставою їх общеобязательности”.[4] Саме це форми надають які мають них правилам, зазначав Недбайло офіційне, нормативне значення. Ці форми і називаються “джерелом права” в формальному (юридичному) сенсі.

Отже, джерелом права зізнавалася форма об'єктивізації правової норми. І тільки объективированная (“у певному формі”) норма стає загальнообов'язкової, правової нормою, реалізація, якої забезпечується відповідними засобами державного впливу. Норма права й не є і неспроможна існувати поза джерела права – оболонки буття правової норми. Той самий погляду дотримувалися С.А.Голунский Е.Ф.Кечекьян, М.С. Строгович, С.Л.Зивс. Останній, кажучи про використання терміна “джерело права” символізував те, що цей термін має одну суттєву енергетичну перевагу: якого є спеціальним і умовним, і не претендує на граничну точність, але є зручним в употреблении.[5] У зв'язку з цим, наголошував, що з наслідків дискусії щодо понятті джерела права, що мала переважно термінологічна характер, було те, що чимало автори, щоб уникнути відмовитися від використання поняття “джерело права”, намагалися іноді вживати найрізноманітніші уточнюючі характеристики. Так, згадали “джерелах права” в сенсі, про “спеціальному” значенні поняття “джерело права”, про джерела – “у прямому”, “у вузькому” значенні, нерідко наголошували на “формальних” джерелах права. Зі свого боку, Зивс також запропонував більш точний варіант визначення поняття “джерело права” як “джерело норм права”, аргументуючи тим, йдеться саме про зовнішньої формі висловлювання правової норми. Заодно він вважав, що таке уточнення може виключити критику в “неоднозначному” розумінні джерела права як “джерело права у матеріальному сенсі” (матеріальні умови життя) і водночас із цим як “джерело права в у сенсі” (форми об'єктивного висловлювання й закріплення обов'язковості правових норм).[6]В галузевих юридичних науках термін “джерело права” зберіг своє значення. Згодом й у теорії права відбувається “поновлення у правах” старого понятия.[7]

Такий підхід до розуміння “джерела права” породив численну критику, яка, у принципі, переважно була проти вживання терміна “джерело права” в умовному (“формальному”, “юридичному”) сенсі. Приміром, Александров Н.Г. вважав, що цей вище поширений підхід до розуміння джерела права є абстрактно-схоластическим. Він стверджував, під джерелом права слід розуміти “вид діяльності держави, що полягає у встановленні юридичних норм”. Він: “джерело права особливий акт волевиявлення, яку слід ототожнювати з объективированной волей”.[8] Відповідно до цієї точки зору, Александров виділяв як джерело права “законотворчість, судову і адміністративну практику”. Отже, Александров звертав увагу інший терміна “джерело права”, який залежить від відображенні суб'єкта правотворчества (держава), його, організаційні форми прийняття правового акта (акт волевиявлення, правотворческое рішення).

З іншого боку, вказувалося, термін “джерело права” можна розглядати і з погляду джерела, що породжує чи об'єктивно обуславливающего виникнення правових норм, тобто. як причини виникнення правових норм. У цьому контексті джерело – не “форма висловлювання”, а корінь, джерело виникнення, зміцнення та розвитку тих чи інших форм права і навіть цілих правових систем. Це розуміння, безумовно, має розкриватися при характеристиці сутності, змісту права, як і жодного іншого громадського явища. Таке розуміння “соціальних передумов” права (матеріальних, соціально-психологічних, політичних, моральних) важливо задля юриспруденції, але це незрівнянно з визначенням юридичного джерела (форми) права, про який мова при викладі цієї теми.

Возникшее термінологічне незручність можна було розв'язати, замінивши термін “джерело” (себто форми права) безпосередньо терміном “форма права”. Але така пропозицію навряд чи прийнятно. Оскільки термін “форма права” теж багатозначний: під “формою права” розуміються й внутрішня соціальність структура системи права (розмежування права на галузі й інститути), й зовнішня форма висловлювання правових норм (нормативно-правової акт, його статті), також особливості мови законодавства, його систематизація тощо., радянський теоретик права Б.В.Шейндлин нарахував п'ять значень терміна “форма”, застосовуваних права. Свою роботу, де досліджувалася цю проблему – “Сутність радянського права”, він у 1959 року, а той час були ще відомі деякі сучасні аспекти широкого розуміння права. Не розвинулися тоді навіть дослідження щодо законодавчої техніці.

Але марно думати, що такий спір правильність застосування термінів “джерело права” і “форма права” був специфічним суперечкою радянської доби. Такі думки необхідність точного визначення термінів висловлювалися ще дореволюційної російської теорії права. Приміром, Н.М.Коркунов бачив значення поняття “джерело права” насамперед у тому, що “з її допомогою всякий може наперед, з можливою точністю, за дотримання яких обов'язкових правил може забезпечений від претензії із боку інших… Саме це форми объективирования юридичних норм, службовці визнанням їх обов'язковості… називаються джерелами права”.[9] Заодно він відрізняв такого поняття “джерела” від сили, яка творить право, оскільки законодавець мимоволі творить право, і навіть суб'єктивного правової свідомості і такі понять як “природа речей”, “справедливість” і навіть від “науки права”, оскільки розуміння цих категорій різними людьми різний і саме не може бути мірою общеобязательности. Аналогічно, пояснювали значення поняття “джерело (форма) права” О.Н. Трубецькой, В.М. Хвостов. Навпаки, Г.Ф. Шершеневич, визнаючи, що сама назва джерела права здавна носять ті форми, у яких виражаються норми права, вважав за краще термін “форми права”.

З усієї вищевикладеного видно, що, попри різні погляду щодо всіх можливих значень понять “форми права” і “джерела права”, думки авторів хто визнає: терміни “форма права” і “джерело права” вживаються при висвітленні цієї теми щодо одного й тому самому значенні зовнішньої форми об'єктивізації, висловлювання права чи нормативної державної волі.

Отже, юридичними джерелами, чи формами права можна вважати “…офіційні форми висловлювання й закріплення (і навіть зміни або скасування) правових норм, які у даному государстве”.[10] Саме з цих позицій ми й розглядати джерела (форми) права у цій роботі.

Види форм (джерел) правничий та їх роль різних правових системах

Історія розвитку права, і зокрема аналіз сучасних тенденцій у праві, показує, що відсотковий вміст права може знайти вираження у різних, але не будь-яких формах. Певне зміст зовсім не від то, можливо укладено на будь-яку юридичну форму. Вибір забезпечення і форми правових норм залежить від об'єктивних передумов. Разом про те вибір конкретної форми правничий та наділення її певної юридичну чинність залежить також від волі структурі державної влади, представленої відповідним нормоустанавливающим органом.

Щоб співаку визначити відмінність джерел права, необхідно звернутися до побудови юридичної норми. У кожній нормі права можна відокремити утримання і веління. Перша частина описує то веління, яке ставиться за провину громадянам, друга частина наказує триматися цього поведінки. Це теоретичне відмінність надзвичайно важливо задля розуміння джерел права, Наприклад, закону тотожний за змістом до закону, та в нього бракує другого елемента, приєднання якого перетворює проект до закону, тобто. в джерело (форму) права. Також у відношенні рішення спірного питання. Це може виявитися однаковим й у тлумаченні вченого правника й у витлумаченні вищого суду. Відмінності з-поміж них сутнісно з допомогою юридичної погляду немає до того часу, поки державною владою нічого очікувати підпорядкована обов'язковість тому чи іншому. Насамперед, державна влада може самостійно, від імені сформулювати й оголосити зміст норми у вигляді закону, але дуже можливо, що державна влада надасть іншим виробити утримання і обмежиться тим, що наділить його власним санкцією і тих додасть створеним нормам юридичний характер. Кому нададуть вироблення змісту норм, залежить від розсуду структурі державної влади. Крім неї ніхто у суспільстві неспроможна надати своїм нормам юридично обов'язкового характеру і, отже, ніякі форми висловлювання норм що неспроможні без волі структурі державної влади мати значення джерел (форм) права.

Відповідно, у залежність від розсуду структурі державної влади джерела права можуть бути різні, розрізняючи за часом, місцеві і з юридичної силі.

Державна влада розв'яже своїм органам, наприклад судам, застосовувати ті норми, які виробилися силою побутових взаємин у громадської середовищі. Норми звичайного права, хоч і створюються крім участі структурі державної влади у проведенні її змісту, але юридичний характер набувають волею структурі державної влади. Не самостійний джерело права як закон, а похідний. Цьому погляду, очевидно, суперечить та обставина, що відсотковий вміст деяких норм звичайного права більш старими самої структурі державної влади. У цьому досить частому запереченні втрачають не врахували, законодавчі норми гуртожитки можуть і існувати набагато раніше перетворення на норми права, без зміни змісту. А перетворення “звичайних” норм в юридичні можливе лише появою структурі державної влади. Ще менш обгрунтовано заперечення, заснований у тому, що відсотковий вміст норм звичайного права створюється без відома структурі державної влади, тож і неспроможна залежати від неї волі. Але, якщо влада знає, що виробилося чи виробляється, то але вона висловила своє бажання, щоб вироблена застосовувалося до життєвим обставинам і надало йому свій захист.

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація