Реферати українською » Право » Зовнішньополітичні повноваження парламентів (розвинених країн)


Реферат Зовнішньополітичні повноваження парламентів (розвинених країн)

Зовнішньополітичні повноваження парламентів

Зміст

Зовнішньополітичні повноваження парламентів 1

Зміст 2

1. Делегування повноважень парламенту 3

2.Внешнеполитические повноваження парламентів розвинених країн 5

1.1. Австрія 5

1.2. Португалія 5

1.3. США 6

1.4. Швейцарія 8

1.5. Японія 9

Список використаних джерел 12


  1. Делегування повноважень парламенту

Повноваження парламенту залежить від того, закріплені вони у Конституції чи законах чи його компетенція охоплює певну сферу громадських відносин. Головне завдання парламенту – прийняття законів: конституцій, поправки до них, органічні закони, і навіть щорічно прийняті закони про державний бюджет. Усі їх беруть по особливій процедурі, щоправда, неоднаковою до різних видів законів.

Однією з важливих інститутів діяльності парламенту є делегування повноважень. Звичайно поступається частину власних прав (повноважень) виконавчої – уряду.

Делегированное законодавство – досить поширене явище для сучасній західній державної практики, його види можна класифікувати так:

  1. фіксована компетенція. Повноваження парламенту суворо закріплені у законі чи конституції, є конкретний перелік запитань, з яких приймає закони. Цей перелік важливих називається фіксованою компетенцією (Франція). Питання, які потрапили до перелік повноважень парламенту, можуть вирішуватися виконавчої влади – урядом;

  2. поступка повноважень чи пряма делегація. Парламент може взяти спеціального закону, у якому делегує частиною своїх повноважень уряду, але норми, прийняті урядом, перебувають під медичним наглядом парламенту;

  3. прийняття такого закону, де повноваження на видання нормативних актів урядом маються на увазі. Цей вид використовується тоді, коли закон, ухвалений парламентом, сформульований невизначено, не конкретно, вимагає розвитку в допомоги урядових актів. У Франції такі закони називаються законами-рамками, чи рамковими законами, в англосаксонських країнах – скелетным законодавством. Уряд отримує непряме декларація про видання нормативних актів, конкретних закон.

У наукових джерелах називають і четвертий вид делегованого законодавства, коли приймає нормативні акти, регулюючі дуже важливі нормативні відносини без якогось повноваження із боку законодавчої влади. Парламент або мовчазно погоджується про те, що уряд присвоїло собі повноваження, або, якщо з не згоден, ці акти заперечує чи скасовує. Оспаривание і що скасування трапляються нечасто. Зазвичай, такий її варіант означає узурпацію повноважень, присвоєння повноважень виконавчої влади без дозволу парламенту.

Є ще одна частка хіба що делегованого законодавства – американський варіант. У конституція передбачає коло повноважень, якими Конгрес приймає закони, виконавча владу у особі Президента приймає виконавчі накази і підписує виконавчі договори. Є й законодавство, і судова практика, які розмежовують ці сфери на законодавство, яким займається Конгрес, і відповідних повноважень виконавчої. Однак у окремих випадках Президент приймає виконавчі накази чи підписує виконавчі договори, які перевищують повноваження виконавчої, наприклад питання, пов'язані улаштуванням механізму управління державою, структурою державні органи, їхніх повноважень тощо. Якщо Конгрес хоч як мене звертає уваги такі акти, то передача повноважень не викликає делегування. Це теж присвоєння повноважень законодавчої влади, здійснювану владою виконавчої. Найбільш характерний такий процес над сфері прийняття актів, а сфері укладення міжнародних договорів.

  1. Зовнішньополітичні повноваження парламентів розвинених країн

У сфері зовнішньої політики України парламент ратифікує (стверджує) міжнародні договори чи дасть згоду президенту з їхньої ратифікацію, вирішує про використання Збройних Сил поза межами країни.

Особливого значення мають фінансові та контрольні межі повноважень парламенту. У багатьох країн тільки він може встановлювати матеріальні обтяження держави (зокрема, приймати постанову по державних позиках, про позиках в іноземних держав та Міжнародних організацій).

Розглянемо зовнішньополітичні повноваження парламентів деяких розвинених країн.


1.1.Австрия

З зовнішньополітичних повноважень парламенту Австрії найважливішими є вирішення питань війни і миру ще й схвалення за міжнародні договори. Рішення про оголошення війни може прийматися спільне засідання Національної ради і Федерального ради («Федеральне збори»). У разі постійного нейтралітету Австрії очевидно, що таке рішення може з'явитися у випадку збройної агресії проти Республіки. У схваленні Національної ради потребують політичні державні договори, і навіть інші договори, якщо вони змінюють чи доповнюють закони. Такі договори можуть полягати лише з дозволу Національної ради. Федеральний рада може висувати заперечення, однак вони можуть відхилятися Національна рада.


1.2. Португалія

Асамблея Республіки не робить дій, вкладених у оголошення війни чи підписання світу. Вона, відповідно до Конституції, приймає принципове рішенні в цим питанням, причому з пропозицією може бути уряд. Прийнявши принципове рішення, Асамблея уполномочивает Президента Республіки скоєння конкретні дії відповідно до прийнятих рішень. Слід також сказати відрізняти прийняття принципового рішення щодо війни і миру і підписання договору про мир чи інших договорів, що стосуються цих запитань і які мають нормативний характер. Що стосується цих договорів у Асамблеї зберігається право їхнього затвердження у тому, щоб їх можна було ратифікувати, після що вони набирають чинності.

Як один з доповнень, внесених Конституцію під час перегляду 1989 р; було установа такого демократичного інституту, референдумом, котрі можуть за питанням, що належать до сфері звичайного законодавства чи міжнародних угод. Парламенту тут відведена роль органу, що вносить пропозиції щодо проведення референдуму. Рішення, у якому формулюється це припущення, має бути прийняте абсолютною більшістю депутатів Асамблеї. Іншим органом, що також може внести аналогічне пропозицію, є уряд. За підсумками пропозицій зазначених органів Президент заявляє про проведення референдуму.


1.3. США

Конгрес – це парламент США, орган, здійснює на федеральному рівні законодавчі функції.

Конкретні повноваження Конгресу США прописані у розділі 8 статті I, і навіть поправкою XVI до Конституції, вони закріплюються за Конгресом за єдиним цілісним органом без розмежування по палатам. Дані повноваження реалізуються через ухвалення законів при формально однаковому (але окремому) участі палат.

У сфері зовнішньої політики України Конгрес проти неї оголошувати війну, формувати й містити армію і військово-морський флот, створювати правила з їхньої організації та управління ними.

Зазначимо те що, що, хоча право вирішувати питання про вступ США до військових дій Конституція беззастережно відносить до компетенції Конгресу, фактично на вона найчастіше воно здійснюється Президентом країни. За історію США лише із приблизно 200 війн, у яких брали участь, було оголошено Конгресом. У інших випадках палати Конгресу лише санкціонували правомірність вже які йдуть військових операцій у. Прикладами можуть бути воєнних дій Д. Ейзенхауера у Лівані, Д. Кеннеді на Кубі, Л. Джонсона Домініканській Республіці, Д. Картера в Ірані, Р. Рейгана Гренаді, Лівії та Перській затоці, Д. Буша в Панамі і Ірані. Юридичною основою перерозподілі ролей Конгресу США та Президента, в сфері прийняття рішень про використання Збройних Сил стали рішення Верховним судом США на початку ХІХ століття, якими визнано право Президента, як головнокомандувача армії й флоту США, без санкції Конгресу використовувати Збройні сили відбиття раптового напади проти країну, і з отриманням у майбутньому санкції – вести «обмежені, часткові і неповноцінні» (imperfect) війни1. Остаточне розмежування компетенції Конгресу та Президента, в аналізованої області сталося з прийняттям резолюції про військових повноваженнях 1973 р. Відповідно до ній Президент може спрямовувати Збройні сили до участі у військових дії щодо власному волевиявленню в тому разі, якщо є «неминучими», і тільки після попередніх консультацій із Конгресом. Протягом 48 годин після ухвалення рішення Президент зобов'язаний повідомити звідси Конгрес, представивши доповідь у вигляді. Якщо недоїмку протягом 60 днів Конгрес це не дає офіційного врегулювання продовження бойових дій, Президент зобов'язаний відкликати війська з району з відання. У в крайніх випадках «задля забезпечення безпеки виведення» американських Збройних Сил цей термін можна продовжити поки що не 30 днів. Проте, якщо палати приймуть збігається резолюцію щодо припинення військових дій у час у межах цього часу, Президент зобов'язаний підкоритися.


1.4. Швейцарія

Повноваження Федеральних зборів у сфері зовнішньої політики України пов'язані, передусім, схвально договорів, які укладає або до яким приєднується Федеральний рада та які ведуть для Швейцарії нові міжнародно-правові зобов'язання чи втрату старих. Одобряя міжнародний договір, Федеральне збори висловлює своє рішення, у форму федерального закону. Оскільки жоден міжнародний договір неспроможна застосовуватися у Швейцарії безпосередньо, в законі про схваленні міжнародного договору встановлює порядок застосування його розпоряджень країни.

Проте з принципу схвалення за міжнародні договори Федеральним зборами робляться суттєві винятку. Так, не вимагають схвалення парламенту договори: 1) які містять нових зобов'язань є; 2) укладені Федеральним радою, з тієї компетенції, якій він наділений; 3) ув'язнені на виконання договорів, що були раніше.

Нерідко міжнародні договори затверджуються на загальнонаціональному референдумі.

У сфері оголошення війни" та замирення існує таке розмежування компетенції між Федеральним зборами і Федеральним радою. Оголошення війни Швейцарією може відбутися лише тоді чітко висловленої позиції Федеральних зборів, що вона практично виключено з вічного нейтралітету цієї країни. Якщо ж Швейцарія буде вчинено напад, Федеральне уряд повинен негайно зробити всіх заходів, які диктує що склалася обстановка. Це і також право Федерального ради здійснити мобілізацію швейцарської армії за умови негайного скликання Федеральних зборів, які мають схвалити цього заходу Федерального уряду. Федеральне збори вирішує про взяття світу. Це і у собі повноваження, що б Федеральний рада розпочати переговори щодо укладанні мирний договір.

Федеральне збори має прийняти всіх заходів задля забезпечення зовнішньої безпеки, і навіть підтримки незалежності й нейтралітету Швейцарії. Це можуть і заходи дипломатичного характеру – призупинення чи розрив дипломатичних відносин, пред'явлення ультиматуму тощо. Якщо Федеральне збори не діє, такі заходи може й Федеральне уряд. Насправді у разі виникнення загрози Союзу ззовні Федеральне збори надавало надзвичайні повноваження уряду (наприклад, при першій і друге світових війн).


1.5. Японія

Однією з засад Японської Конституції та законів, які регулюють діяльність парламенту, є визначення правий і повноважень парламенту, у області зовнішньої та економіки. Парламент обговорює і ратифікує укладені урядом міжнародні договори і угоди, приймає закони, регулюючі політичні й економічні відносини Японії з зарубіжними країнами.

Повноваження парламенту, у області бюджету та взагалі фінансів безпосередньо причетні до зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності парламенту. Так, парламент визначає й запевняє бюджетні асигнування утримання дипломатичних органів як у країні, і там, стверджує витрати, пов'язані з наданням фінансової підтримки національним монополіям у тому міжнародної роботи і ін.

Згідно із Законом стосовно парламенту і регламентом палат, усіма питаннями , що стосуються зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної сфері, має займатися комісії з закордонних справ палати представників, і палати радників, які мають затвердження на відповідні палати законопроекти щодо ратифікації за міжнародні договори і угод, проекти резолюцій з різних питань зовнішньополітичної діяльності кабінету міністрів та т.д.

Процедура проходження законопроектів, що з зовнішньополітичну діяльність Японського уряду така сама, як у разі звичайних законопроектів. Проте, розглядаючи законопроекту про ратифікацію міжнародного договору палата представників має таку ж переваги проти верхньої палатою, як і за затвердженні проекту.

Договори готуються до утвердження на пленарному засідання кожної палати комісіями по закордонних справ. Що ж до функцій повноважень із закордонних справ кожної з палат, зате стосовно комісії з закордонних справ палати радників їх визначено законом так: 1) питання, які стосуються дипломатії; 2) питання, які стосуються міжнародних договорів; 3) питання, що стосуються міжнародних конференцій та Міжнародних організацій; 4) питання, які стосуються японським громадянам, котрі живуть по закордонах і до зовнішній торгівлі; 5) питання, що стосуються в'їзду і виїзду з Японії; 6) інші міжнародні питання. Що стосується комісії з закордонних справ палати представників ув законі лише сказано, що вона займається питаннями, які у віданні міністерства закордонних справ.

Насправді Японський парламент - не лише стверджує представлені урядом законопроекти щодо ратифікації за міжнародні договори, а й обговорює його зовнішньополітичну діяльність.

Важливе значення має також право парламенту обговорювати зовнішньополітичну діяльність уряду у ході парламентських дебатів оп виступу міністра закордонних справ чергове сесії парламенту.


Отже, зовнішньополітичні повноваження парламентів носять обмежений характер. Парламент практично майже позбавлена можливості суттєво впливати для формування й здійснення зовнішньої політики України. Він може висловити свою думку і здійснювати в доступних йому формах контролю над зовнішньої політикою уряду. Ці функції зазвичай покладаються на комісії з закордонних справ відповідних палат. Суто формальними є права парламенту оголошувати війну, і укладати світ, оскільки повноваження фактично повністю зосереджено руках уряду. Що ж до належить деяким парламентам права ратифікацію та денонсації за міжнародні договори, те й те повноваження, зазвичай. позбавлене дієвого характеру: часто уряд проти неї укладати міжнародні угоди, які потребують ратифікації їх парламентом.

Список використаних джерел

  1. Депутат парламенту, у зарубіжних державах. – М.: Юридична література, 1995.

  2. Конституції інших держав. / Сост. проф. В.В. Маклаков – М.: Видавництво БЕК, 2000 – 592 з.

  3. У конституційному праві розвинених країн = Constitushional law of foreing countries/ Фонд сприяння правоохранит. органам «Закон право»; Під ред. Лучина В.О. та інших. – М.: Закон право, 2001. – 687 з.

  4. Парламентська право Росії. / Під ред. І.М. Степанова, Т.Я. Хабриевой. – М.: Юрист, 1999.

  5. Парламенти світу. [Збірник] – М.: Вищу школу Интерпракс, 1991. – 624 з.

  6. Чиркин В.Є. Нариси парламентського права. – М.: ИГиП, РАН, 1993.

1 Див.: Fisher L. The Constitution between friends: Congress, the President and the Law. – N.Y., 1987. P. 287.

Схожі реферати:

Навігація