Реферат Римське право

Таким чином, дочка, що вийшла заміж, зберігала когнатскі зв'язки зі своїми рідними, але й мав потрапити у агнати іншої сім'ї.

У царську епоху виникає й рабство, але й нажаль поки немає ніяких відомостей ані про кількість рабів, ані про положення їхні. Ми можемо лише сказати, що рабів було б порівняно мало, рабство мало патріархальний характер. Раби були нижчими членами сім'ї й доставлялися головним чином війнами. Тоді ж виникає й особлива форма відносин, котра зберігалася протягом всієї римської історії, міняючи свою соціальну суть: деякі члени родів ставали патронами, тобто брали под свій захист окремих осіб, котрі на свій чергу зобов'язувалися бути вірними, слухняними (клієнтами). Зв'язок цей був особистим, заснованим на вірності (fides) клієнта й патрона. Старовинне її походження доводитися тім, що законів Дванадцятьма таблиць порушення патроном вірності розглядалося як релігійний злочин.

Курії й триби

Кількість членів роду було б неоднакове. Про рід Фабієв, наприклад, є відомості, що він на початку Республіки складався із 300 членів. Рід Клавдієв разом із клієнтами нараховував у тій годину 5 тисяч Чоловік. Подібно тому як у ролі групувалися у фратрії, а фратрії в філи, в Римі десять родів складали курію, а десять курій трибу (плем'я). Три триби Тіциї, Рамни й Дуцери, складали римський народ (рорulus Romanus). «На племенах, лежить штамп штучного створення, однак переважно із родинних елементів й за зразком древнього, що природно зросло, а чи не по одній створеного племені; при цьому не виключена можливість, що основним ядром шкірного із трьох племен могло виступати й справжнє старе плем'я» (Енгельс, виникнення родини, приватної власності та держави, Твори Маркса й Енгельса, т.ХVІ, год. І, стор. 99. ). Цілком можливо, що триба Тіциєв сабінского походження, й в розповіді про Тіті Тациї є зерно історичної істини.

Коміції

Ранній Рим зберігає ще межі військової демокpaтії. Для вирішення найважливіших питань римський народ збирався по куріях, й ці збори носили назву куріатних коміцій (comitia curiata) [II. 5; 96]. Деякі вчені порівнюють римські курії із «чоловічими будинками», що зустрічаються у деяких сучасних народів, що знаходяться на низькому культурному рівні. У куріях брали доля усі дорослі чоловіки. Куріатні коміції регулювали справ, що відносяться до культури, сімейних відносин й справ, що стосуються життя всієї общини. Мабуть, на коміціях відбувалися вибори царя й виносилися постанови про оголошення війни. Коміції могли судити громадян, якщо смердоті були винні у важких злочинах. На коміціях викладалися заповіти, відбувалися усиновлення й приймалися у склад громад нові народи. На коміції народ збирався по куріях, й кожна курія мала вони одностайно.

Влада царя

На чолі всієї общини стояв цар (rex), який був воєначальником, Верховним жрецем й головою до судів. Зовнішніми відмінностями царя були пурпурова мантія, золота діадема, скіпетр із орлом, крісло із слонячої кістки (sella cu-rulis). Попереду царя йшли 12 лікторів із в'язками лозин, в котрі вкладені були сокири. Майже усі ці інсигнії, тобто відмінності верховної влади, були запозичені від етрусків; від них йде, ймовірно, й поняття про вищу уладові (imperium), якою користувався цар. Всі дані кажуть про ті, що цар обирався коміціями й влада його був обмежена. Він не був майже самодержавним царем, яким його зображає Моммзен, а був племінним вождем [II. 6; 38].

Сенат

Поруч із царем стоїть сенат. По традиції, він спочатку складався із 100 Чоловік, потім число членів його було б збільшене до 300. Слово «сенат» (senatus) скидатися від senex стариий. Ймовірно, сенат в ранню пору складався із старійшин родів. Це рада старійшин, Яка знов-таки зустрічається на ранній стадії розвитку у багатьох народів. Всі рішення куріатних коміцій повинні були отримати схвалення сенатові (auctoritas patrum), що був охоронцем батьківських традицій (mos maiorum) й радником царя по важливих справах. Члени сенатові називалися батьками (patres).

У кінці царської епохи з'явилися посадові особини, що призначаються царем. Так, на годину своєї відсутності цар призначав префекта міста (praefectus urbis), якому доручалося управління Римом.

Такі зачатки політичних установ в цей перехідний період від первісно-общинного (додержавного) ладу до класового (державного). Цей лад визначається як військова демократія [II. 5; 95].

Патриції та плебеї

Повноправні члени римської общини, об’єднані у ролі, перетворилися поступово в привілейовану частину суспільства. Вони називалися патриціями (patricii, що мають батьків), й спочатку лише смердоті складали римський народ (populus Rоmаnus). Патриції протиставлялися плебеїв. Вважають, що саме слово plebs скидатися від pleo (наповнюю) й означає масу, безліч.

З запитання про походження плебеїв існують різні теорії. Перша спроба наукового пояснення походження плебеїв належить Нібуру, що стверджував, що римський плебс утворився із жителів найближчих до Риму селищ, котрі були підкорені першими царями й приведені до Рима. Вони були вільні, але й не малі ніяких прав й було неможливо одружуватися із патриціями. З години Анка Марция плебеї складали численне вільне населення, що немало своєї організації аж до реформ Сервія Туллія. Російський вчений Д. Л. Крюков вважав, що із давніх часів існувала відмінність між релігією патриціїв й релігією плебеїв. Перша є релігією символічною, друга відрізняється антропоморфізмом, розвиненим под етруським впливом . Теорію Нібура заперечував Іне (Ihne), що бачив в плебеях колишніх клієнтів, котрі належали до тубільного населення й после завоювання знаходилися в кріпосній залежності від патриціїв, а потім отримали звільнення. До теорії Іне приєднується й Моммзен. На його думку, плебс виник із клієнтів й чужоземців, що переселилися до Рима. Спочатку клієнти отримували захист лише через своїх патронів, але й в міру зміцнення й розвитку держави клієнта захищав безпосередньо цар; межа між громадянами й негромадянами поступово стиралася. Plebs, тобто маса, безліч, протистояв повноправним громадянам аж до так званої реформи Сервія Туллія, що завершила процес злиття двох верств населення. Фюстель до Куланжа, що вважав культ предків головною особливістю античного міста, вважав, що на той час, коли громада складалася із прізвищ, основою які був домашній культ, внаслідок різних причин з'явився новий суспільний кулю, який позбавлений був культу й вогнища.

Дещо осторонь стоїть теорія Едуарда Мейєра, на думку якого розділення римського населення на патриціїв й плебеїв було б результатом економічної диференціації населення, котра спостерігається у всіх античних містах. Питання походження плебеїв ставилося неодноразово й в спеціальній історичній літературі, що з'явилася у ХІХ й в XX ст. Висловлювалися припущення про ті, що патриції й плебеї належали до різних етнічних груп. Целлєр бачив в патриціях сабінских завойовників, в плебеях ж споконвічне латинське населення. Куно вважав, що Рим був настільки ж етруським містом, як Вейі й Фідени. Патриціанські народи були нащадками етруських завойовників, плебеї ж завойованими латинськими жителями, що поступово домоглися свого звільнення. Оберцинер також вбачав в плебеях місцеве населення, що стоїть на низькому рівні культури: воно та займалося полюванням й жило в печерах; завойовниками були італікі, яким відомо було б землеробство. По Біндеру, місцеві жителі латини плебеї, а патриції іноплеменні завойовники, що зайняли пануюче місце [II. 6; 39].

Оцінюючи різні теорії походження плебсу, треба, по-перше, сказати, що завоювання, безсумнівно, зіграло велику роль утворенні плебсу. Римський господарський лад не був ще настільки розвинений, щоб утворення плебсу могло бути результатом економічного розшарування (як вважав Едуард Мейєр); в традиції не залишилося ніяких слідів, що плебеї це нащадки кріпосних клієнтів (як вважали Іне й Моммзен).

Окремі плебеї шукали заступництва у найбільш могутніх патриціїв й ставали їхні клієнтами.

Економіка

Економічною основою римської общини було б сільське господарство. За переказами, при заснуванні міста Ромул розділив землю між громадянами, причому кожний отримав по 2 югера (югер складав біля V гектарів) із тим, щоб ця дільниця переходила по спадщині (heredumi, від слова heres спадкоємець). Ймовірно, тут йде мова про садибу й присадибну землю. Значна частина землі перебувала в колективному користуванні, складала ager publicus. Основою могутності патриціїв було б головним чином скотарство (недаремно слово pecunia гроші відбувається від pecus – худорба [II. 5; 93]). Плебеї займалися переважно хліборобством, вони власність на грішну землю з'явилася, ймовірно, раніше, ніж у патриціїв. Торгівля й ремесло стали розвиватися в етруський період, коли Рим перетворився в значний торговий центр, але й озброєння й різні інструменти робилися ще із міді, й залізо аж до VI ст. використовувалось мало. Ремесло й торгівля знаходилися до рук плебеїв й чужоземців. Треба усе ж таки підкреслити, що майнові відмінності за годину не були ще значні, устрій життя патриціїв відрізнявся простотою, й Рим продовжував зберігати межі селянського міста.

З розвитком суспільного ладу Рим переходив у якісно інший етап свого розвитку. Досягненням наступного періоду стало виникнення римського права. Дуже велику роль при зародженні цого новоутворення зіграв розвиток римської релігії.

Релігія в Римі не відокремлювалась, а зливалася із Державою. Жреці це тих ж посадові особини, що виконують певні функції. Вони об'єднані в особливі братства, що поповняються головним чином за допомогою кооптації. Одним із стародавніх об'єднань був колегія арвальских братів (братів орачів), що справляли своє свято на вшанування богині родючості. До цого години дійшли протоколи цого свята, в одному із які наводитися ритуальний гімн, що зберіг стару латинську мову [II. 3; 23]. Особливе значення после падіння царської влади придбали понтифіки, до які поступово переходити нагляд за усім релігійним побутом, суспільним й приватним богослужінням.

Під етруським впливом набули популярності будь-якого роду гадання. У особливо важливих випадках полководці на війні й старшини в самому Римі зверталися до гарусу-списів, котрі ворожили по внутрішностях жертовних тварин й тлумачили небесні знамення, але й частіше вдавалися до радий особливих досвідчених людей авгурів, що розгадували волю богів по польоту птахів й у тій, як клюють зерно священні кури. За переказами, при Тарквінії Гордому на самом деле, ймовірно, в Перші рокта Республіки в Римі з'явилися так звані Сивіліні книжки, складання які приписувалося пророкувальниці Сивілаі Кумській [II. 3; 23]. Ці книжки містили різні грецькі оракули. До Сивілиних книжок зверталися у виняткових випадках. Зберігання їхні було б доручене жрецям й пояснювачам.

До особливостей римської релігії відноситься розмежування днів на такі, в котрі дозволене збиратися, проводити операції та ін. (dies fasti), й такі, в котрі не все дозволене (dies nefasti). З іншого боці, дні ділилися на святкові та робочі; були дні нещасливі й т. буд. Так створився спеціальний релігійний календар, яким відали понтифіки.

У царський період були закладені основи римського права. У цю епоху з'являється розподіл права на fas й jus. Fas охоплюють розпорядження божественні, jus – розпорядження влади й разом із тім суд. У ранню епоху fas охоплюють широку сферу: міжнародні відносини, карні злочини, укладення шлюбу, усиновлення, різні домов, встановлення межі все це було б пов'язано із релігією. Джерелом утворення права був звичай, а охоронцем звичаїв був жрецька колегія понтифіків.

 


Епоха ранньої республіки

Державний устрій Риму до початку ІІІ ст до н.е.

Політична історія V-IV ст. характеризується зміцненням республіканського ладу й боротьбою плебеїв за його демократизацію. Алі, Незважаючи на успіхи плебсу, державний лад залишався аристократичним.

Римська громада мала три типи народних зборів. Куріатні коміції втратили своє значення ще на початоку Республіки. Їх зберігалося вирішення лише деяких питань сімейного права, такі як: усиновлення, затвердження заповітів й обряд наділення вищою владою (imperium) магістратів, що зводився до чистої формальності. У кінці Республіки для цієї церемонії членів куріатних коміцій замінюють три авгура із тридцятьма лікторами, що ймовірно представляють курії.

Центуріальні коміції, що скликалися вищими магістратами (консулами, диктаторами, преторами), продовжували збиратися за центуріями, як це було б встановлене реформою Сервія Туллія. У ранню епоху військова організація співпадала із політичною. Згодом це положення зберігалося як пережиток. Збори по центуріях скликалися за межею міста, на Марсовому полі. Громадяни збиралися на світанку; спочатку усі смердоті були озброєні. Голосування відбувалося по центуріям, причому кожна центурія мала вони одностайно. Рішення центуріальних коміцій було б законом (lex), який входив з лише после формального схвалення його сенатом (aucto-ritas patrum). Після видання закону Гортензія законодавча діяльність відходить поступово до трибутних коміцій, й лише запитання війни й світу розглядалися завжди центуріатними коміціями. Вирішальне значення в цих коміціях по сервіанському улаштую малі громадяни, що володіли високим майновим цензом [II. 5; 119].

З середини V ст. набули значення збори по трибам – трибутні коміції (comitia tributa). Спочатку у яких брали доля лише плебеї, що збиралися по трибам для вибору плебейських магістратів. Згодом нарівні із плебейськими зборами (concilia plebis) скликалися по трибам збори всіх громадян.

У давнину трибутні коміції оббирали лише нижчих магістратів, але й потім їхнього роль законодавчій діяльності Республіки збільшилась. Після ряду законів, останній із які був проваджень Гортензієм в 287 р., було

Схожі реферати:

Навігація