Реферати українською » Право » Діяльність римських магімтратів


Реферат Діяльність римських магімтратів

Предыдущая страница | Страница 2 из 2
древні трималися за слова, підкреслюючи цим весь консерватизм старих методів тлумачення права.

Поряд з практичним характером діяльності старих республіканських юристів їхня літературна діяльність виражалася в коментарях до законів 12 таблиць. З цого приводу можна відзначити коментар Элія Пета Ката, що складався із трьох частин: пояснення тексту, тлумачення юристів й позовних формул. Більш пізні твори Марка Порція Катона – батько й сін, дають у своїх коментарях узагальнення практики й ряд юридичних правил. Пізніше з'явилися систематичні коментарі по окремих системах преторського й цивільного права. Першим укладачем Першого докладного викладу цивільного права був Квінт Люцій Сцевола, що викладав у юридичній школі. Його робота був викладена у 18-ти книгах.

З інших республіканських юристів слід зазначити марка Манілія, Марка Юнія Брута й Публія Муція Сцеволу, про які пізніші юристи говорили, що смердоті заснували римське цивільне право. Видатним юристом був також Цицерон.

Особливого розквіту римська юриспруденція досягла в період принципату (I-III ст. н.е.), що визнається як класичний. Саме в цю епоху право приватної власності, досягло свого найвищого розвитку, що обумовлювалося широким розвитком діяльності юристів.

Мета, що стояла перед юристами класичної епохи, відрізнялася великою складністю. Класові протиріччя в цей період усє понад поглиблювалися й загострювалися, повстання рабів прийняли такі форми й розміри, що весь рабовласницький лад виявився в небезпеці, й були потрібні надзвичайні заходь для забезпечення панування верхівки рабовласницького класу. Безперервно росли протиріччя між різними угрупованнями вільного населення. З іншого боці, ріст державної територї, розширення торгового обороту, розвиток й ускладнення всіх господарських відносин викликали необхідність відповідних змін правової надбудови. Необхідно виявити гнучкість й дозволяти знову виникаючі запитання в інтересах пануючого класу, у першу чергу – із метою закріплення необмеженого права власності рабовласників на рабів й права власності на грішну землю.

Класичні юристи успішно справилися із завданнями, що стояли їх. Вірні своєму практичному напрямі, смердоті у своїх коротких й дуже чітких рішеннях окремих спірних випадків задовольняли нові запити життя відповідно до інтересів пануючого класу. При цьому нерідко виявлявся консерватизм, властивим римським юристам. Алі, поряд із цим, у їхнє діяльності виразно позначався й новий прогресивний вухо, що було б засновано на відшуканні волі чи закону сторін.

Scire leges non hock est verba earum Знати закони – це не означати триматися

tenere, sed vim ac potestatem            за їхні слова, але й (розуміти) їхню силу

(D.1.3.17)                                         й значення (міць) 

Відходячи від старого, суворо цивільного права, нове тлумачення спрямувалося в напямку пошуку aeguum et bonum – справедливого й доброго. Це нове тлумачення спиралося на зародки тодішньої науки. Риторична теорія тлумачення права до кінця республіки ввійшла до системи навчання, досягла зрілості й вплинула на римську юриспруденцію. Примикаючи до аристотелевської науки й ставлячи собі метою навчити своїх учнів логічному тлумаченню, вона енергійно протестувала проти старого формалізму й буквального тлумачення.

У республіканську епоху не існувало юрисконсультів й зацікавлені осіби звичайно зверталися до тихий, кому довіряли. З метою залучення зважується на власну бік авторитетного стану юристів, Август й його приймачі, надали деяким найбільш видатним юристам – право давати офіційні консультації із доручення імператора, у відповідь на запити, що зверталися до імператора. Persona (відповіді) таких привілейованих юристів малі таку ж силу, як й власні імператорські тлумачення, й були обов'язкові для суддів. Такого ж погляду в ролі юристів дотримував й імператор Адріан. Відповідь юриста могла складатися із слова так чи ані.

     Розквіт діяльності юристів відноситься до I-III ст. – епохи початку принципату. Саме в цей період юристи написали ряд творів у виді коментарів, консультацій до цивільного права, до преторських едиктів, з'явилися монографії й навіть підручники.

У «Дігестах» Юстиніана відтворювалися висловлення юристів про необхідну оборону, про відповідність покарання злочину, про ті, що немає провини там, де немає винного наміру, кожен незасуджений розглядався як невинний.

У іншому столітті нашої ери юрист Клавдій Сатурнін розробив у допомогу суддям сім пунктів судоррозбору: причина злочину, особистість злочинця й потерпілого, місце, годину, якість, кількість, наслідки. Однак судье – чиновники дотримували обвинувального ухилу й не завжди вважали потрібним підкорюватися цим рекомендаціям. При оцінці ваги злочину чи правопорушення в судновому розгляді вважалось дуже важливим знайти намір, наявність злої волі, обмежити провину від злочинної недбалості, необережності, впливу нездоланних сил й т.д. «Де є провина, там є відплата». Велике значення надавалось наміру, злій волі. Цицерон указував: «Погрішить дух, а чи не тіло, де немає наміру, там немає провини». З цого можна зробити висновок, чим зліша воля, тім сильніше повинне бути покарання. Добровільне визнання зм'якшує провину. Знаменита формула «Без закону немає злочину, немає покарання» стала прислів'ям.

Закон, на думку юристів, повинний бути насамперед націлений на майбутнє, суддя ж розглядає минуле, тобто факт, що здійснився. З цого робиться висновок: правосуддя ефективного там, де існує справедливий й швидкий суд, правосуддя не може зупинитися на півдороги, усяке зволікання, тяганина є різновид відмовлення від правосуддя. Правосуддя розглядалося як постійне й вічне бажання держави забезпечити кожному громадянину його права.

Авторитет закону вбачався в неухильному його виконанні. Широку популярність мала формула: «Так здійснитися правосуддя, чого б це не коштувало, хоча б світло загинув», й разом із тім показання для рішення суду найчастіше домагалися від рабів шляхом найжорстокіших катувань. Свідки, вільні громадяни, перед допитом давали присягу.

Римські юристи внесли великий внесок у розробку загальних принципів цивільного й преторського права. Це дозволило владі дати офіційну згоду на зближення двох джерел права. Величезну дослідницьку роботу з систематизації преторського права проробив Сальвій Юліан. Його теоретичні розробки стали основою для офіційного зближення двох джерел права. Сальвій Юліан систематизував найбільш коштовні в юридичному відношенні норми преторського права, додав йому остаточну редакцію. Складений ним збірник, у якому нараховувалося 90 книжок, здобувши назву «Постійний едикт». Йому був додана обов'язкова сила. У наслідку знамениті правознавці Павло, Ульпіан написали до цого збірника безліч коментарів, що пізніше також були прирівняні до джерел римського приватного права. Багато положень «Постійного едикту» ввійшли в звід цивільного права.

Великою популярністю користалися короткі елементарні посібники – institutiones. Самі знамениті – Інституції Гая, але й наприкінці класичного періоду з'явилися Інституції Марціана, Калістрата, Павла і Ульпіана. Алі смердоті було неможливо затьмарити старих Інституцій Гая, що послужили надалі зразком інституційної системи. Їхню своєрідну систему можна назвати доктриальною; при відсутності чи лише короткому розгляді історичного матеріалу усе зосереджено на догматичному викладі діючого права. Інституційна система викладає право й його застосування не розрізнено, а прагнучи розчленувати весь матеріал, із погляду загальних правових категорій, якими насамперед є особини, речі й кликни.

Інституції Гая доповнюються ще одним твором «Res quotidianae» («Повсякденні справ»). У сукупності смердоті дають короткий огляд усього діючого права, залучаючи до викладу дві системи – цивільного й преторського права, із перевагою догматичного викладу над історичним. Інституції Гая здобули широке поширення в юристів й грамматиків наступної епохи, а VI столітті н.е. смердоті, у перекрученому й переробленому виді, були внесені в кодификацію Юстиніана.

З середини III ст. н.е. почався занепад юриспруденції. Якщо в епоху принципату юристи були потрібні імператору в якості одного із каналів для проведення й підтримки імператорської політики, то, при домінаті ця їхня роль виявилася уже закінченою. Імператорська влада стала абсолютною, й воля імператора виявилася єдиним джерелом права. Ius respondenti понад не дається, юристи працюють головним чином як чиновники імператорської канцелярії. Однак висновки класичних юристів зберегли значення джерел римського права: у 426 році був виданий закон «про цитування юристів», що визнавав обов'язкове значення за творами Папініана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестіана й тихий юристів, твори які приводяться цими авторами. При розходженні думок цих юристів, пропонувалося дотримуватися думи, за яку висловлювалася більшість юристів, а при рівності голосів віддавалася перевага думці Папініана.

З юристів епохи доміната скільки-небудь видатним юристом можна визнати Гермогеніана, що працював приблизно в IV ст. н.е. Його твір «iuris epitome», у якому положення із праць авторів колишніх часів переробляються й скорочено викладаються в порядку преторського едикту, носити конспективний-компілятивний характер

Дуже цікаві й более пізні пам'ятники науково-літературних добутків римських юристів. Серед них варто відзначити: рукопис Fragmenta Vaticana, знайдена в 1821 р. у Ватиканській бібліотеці. Вона являє собою збірник ius й leges й містить сім глав: про купівлю-продаж, доданому, опіці, даруванні й прокураторах. Ius представлено у витягах з творів Папініана, Ульпіана й Павла. Leges – майже винятково із конституції 318 року, а через три просторікуватих закони Константіана і один Валентіана I від 372 р. Про походження збірника нічого не відомо, але й очевидно праця складена до 438 р., бо Кодекс Феодосія не згадується.

Робота невідомого автора VII-XI ст. «Collatio legum Mosaicarum et Romanarum» містить зіставлення законів Мойсея й римського права в 16 розділах, що відносяться переважно до карного права.

Збірник Consultatio veteris cuiusdam iurisconsulti містить думи й заради невідомого юриста головним чином в області договірного права.

Leges saeculares – сірійсько-римський законник, що користався великим впливом на Сході й не був витиснутий законодавством Юстиніана. Книжка викладає римське право дуже неповно, часто вже не розуміючи й спотворюючи зміст, шляхом доповнення, очевидно із місцевого права. У підставу покладені виречення класичних юристів, але й, у результаті посиленої й часто незрозумілій переробці, смердоті майже невпізнанні. Робота був написана спочатку грецькою, потім перекладена на сірійську мову, й цей переклад піддався переробці на арабській й вірменській мовах.

Розроблені римськими юристами формули й визначення досягли рівня мистецтва. Чіткість, лаконізм, афористичність правових зрозуміти уражали сучасників. Римські юристи, безсумнівно, внесли величезний внесок у розвиток Сучасної юриспруденції.


Список використаної літератури:

1. І.Б. Новицький «Римське право», Москва 1993 р.

2. «Римське приватне право» під редакцією І.Б. Новицького і И.С.Перетерского, Москва 1999 р.

3. Д.В. Дождев «Римське приватне право», Москва 1996 р.

4. М.Нисенбаум «Via latina ad ius», Москва 1996 р.

5. З.М. Черниловский «Загальна історія держави й права», Москва

1995 р.

 


Предыдущая страница | Страница 2 из 2

Схожі реферати:

Навігація