Реферати українською » Право » Аналіз і порівняння правових систем (сімей) сучасності


Реферат Аналіз і порівняння правових систем (сімей) сучасності

для правових систем світу, і у літературі можна зустріти найрізноманітніші типологічні підрозділи сімей національного права.

У межах тій чи іншій правової сім'ї можливі кращі елементи, представлені певної групою правових систем.

Так, всередині романо-германської правової сім'ї виділяють групу романського права, до зони якої входять правові системи таких країн, як Франція, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Румунія, право латиноамериканських країн, канонічне (церковно-католическое) право, і групу німецького права, куди входять правові системи ФРН, Австрії, Угорщини, скандинавських країн та інших. Усередині англосаксонської правової сім'ї розрізняють правову систему Англії, навіть право колишніх англомовних колоній Великобританії.

Отже, існує низка класифікацій правових систем минулого та нинішнього. З урахуванням загального, повторюваного в класифікаціях, хочу зупинитися на аналізі основних правових сімей сучасності.

  

   

ГЛАВА 2. Основні правові системи сучасності

 

2.1. Романо-германская правова система

 

Історичне коріння цієї правової системи ставляться до римському праву (1 в. е. – 5 в н.е.). Романо-германская правова сім'я, чи сім'я континентального права (Франція, ФРН, Італія, Іспанія, та інших країнах), має тривалу юридичну історію. Вона у Європі на результаті зусиль учених європейських університетів, що виробили і розвинули починаючи, з 12 в., з урахуванням кодифікації Юстініана загальну всім юридичну науку, пристосованої до місцевих умов сучасного світу.

Романо-германская правова сім'я є наслідком рецепції римського права, й у першої доктринальной стадії була виключно продуктом культури, мала незалежний від політики характер. Під час наступної стадії вона стала підпорядковуватися спільним закономірним зв'язкам права з економікою й участі політикою, насамперед із відносинами власності, обміну, переходу від позаекономічного до економічного примусу тощо. Тут першому плані висунуті норми та організаційні принципи права, що розглядаються як правил поведінки, відповідальні вимогам основі моралі й передусім справедливості. Юридична наука бачить свою основне завдання у цьому, щоб визначити, якими повинні бути ці нормы[11]. Починаючи з 19 в. є основним джерелом (формою) права у країнах, де панує вона, є закон. Закон утворює хіба що скелет правопорядку, охоплює усі його аспекти, а життя цьому кістяку значною мірою надають інші чинники. Закон не розглядається вузько і текстуально, а найчастіше залежить від більш ширших методів його тлумачення, у яких проявляється творча роль і судової практики. Юристи і саме закон теоретично визнають, що законодавчий порядок може мати прогалини, що прогалини ці практично незначительны[12].

В усіх країнах романо-германської сім'ї є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична сила, що виражається як і відповідність конституційних законів і підзаконних актів, і у встановленні більшістю держав судового контролю над конституционностью звичайних законів. Конституції розмежовують різних органів у сфері правотворчества і згідно з цим компетенцією проводять диференціацію різних джерел права.

У романо-германської юридичної доктрині й у законодавчої практиці розрізняють три різновиду звичайного закону: кодекси, спеціальні закони (поточне законодавство) і зведені тексти норм.

У багатьох континентальних країн діють цивільні (або цивільні - і торгові), кримінальні, гражданско-процессуальные, карно-процесуальні та інших кодекси.

Система поточного законодавства ще дуже різноманітна. Серед джерел романо-германського права важлива роль підзаконних актів: регламентів, адміністративних циркулярів, декретів міністрів та ін. Вони формулюються норми, вжиті на виконання законів. З іншого боку, у разі потреби адміністративні органи здійснюють самостійну регламентацію відносин, навіщо законодавець представляє їм належні повноваження. Отже, право країн романо-германської сім'ї б охарактеризувала єдиної схемою ієрархічної системи джерел права.

У романо-германської сім'ї досить використовуються деякі загальні принципи, які юристи може вишукати у законі, а разі потреби - і "поза закону. Ці принципи показують підпорядкування права велінням справедливості у вигляді, як остання розуміється у певну епоху, і в момент. Принципи розкривають характер як законодавства, а й правами юристів. Сам законодавець своїм авторитетом закріплює нові формули. Наприклад, основний закон ФРН 1949 р. скасував всіх раніше видані закони, що суперечать принципу рівноправності чоловіків і жінок. Для юридичної концепції цією системою характерна гнучкість, що виражається у цьому, що юристи несхильні не погоджуватися з таким рішенням тієї чи іншої питання, що у соціальному здається їм несправедливим. Діючи з урахуванням принципів права, діють хіба що з урахуванням делегованих їм повноважень. Отже, серед важливих джерел права треба бачити загальні принципи, які у законодавстві і тому які з него.[13]

Нині, як і торік, в романо-германської правову систему доктрина становить досить активний джерело права. Вона впливає як у законодавця, і на правоприменителя. Законодавець часто висловлює лише ті тенденції, що у доктрині, і сприймає підготовлені нею пропозиції. Доктрина широко використовують і у правозастосувальній діяльності, зокрема за тлумаченні закону. Сьогодні всі більш і більше, наприклад мови у Франції, правоприменитель прагне визнанню незалежного характеру тлумачення, до заперечення те, що тлумачення полягає тільки у знаходженні грамматического логічного сенсу термінів законів чи намірів законодавця. Він наполягає на необхідності обліку реальних відносин останнім і доктриною. Издаваемые мови у Франції, Німеччині та інших державах коментарі мають дедалі більш доктринальний і критичний вид, а підручники звертаються до судової практиці, і загалом до юридичної доктрині.

З розвитком міжнародних зв'язків велике значення для національних правових систем набуло міжнародне право. Конституція ФРН 1949 р. прямо передбачає, що загальні принципи міжнародного права мають пріоритет перед національними законами. Така норма у дещо іншій редакції з'явився й у Конституції РФ.

Що ж до звичаю, він грає у системі романо-германського права, переважно, допоміжну роль, доповнюючи у необхідних випадках чинне законодавство.

Дуже суперечлива доктрина в питанні про судової практиці як джерело права романо-германської сім'ї. Проте аналіз реальної буденної дійсності дозволяє зробити висновок про можливість віднесення судової практики до допоміжних джерел права. Про це свідчать зростання кількості публікованих збірників і довідників судової практики, і навіть значення передусім касаційного прецеденту. Касаційний суд є найвищою судової інстанцією. Тому судове рішення, заснований, наприклад, на аналогії і загальні принципи, що залишив у силі Касаційному судом, може сприйматися іншими судами під час вирішення подібних справ як фактичний прецедент.

Постанови французького Касаційного суду й Державної ради вивчаються надають вплив у різних франкомовних країнах, сусідніх чи віддалених. Це правда також із приводу європейських, і неєвропейських держав, які входять у романо-германскую правову сім'ю. З огляду на сучасні прагнення юристів всіх країн спиратися на закон, можна казати про судовому прецедент лише як і справу деякому виключення, не зачіпає вихідного принципу панування права. Є принципово важливим, що суддя не перетворюється на законодавця. Цього намагаються домагатися у країнах романо-германської правової семьи[14].

2.1.1. Правова система Росії

 

Сучасна російська правова система входить у романо-германскую правову сім'ю, знову повернувши шись у ній після життя понад сімом десятиліть панування социалисти ческого права. Починаючи з середини 1980-х рр. разом із розвитком демо кратических реформ у З юзі розпочинається її швидка транс формація, відхід колишніх жест ких принципів. Вже 1986 р. разре шается індивідуальна трудова де ятельность, 1989 р. поруч радянських учених обгрунтовується ідея "социа листического правового государ ства", 1990 р. визнається несоциа листическая власність на середовищ ства виробництва, многопартий ность, поділ влади. З нача брухт діяльності Верховного Сові та РРФСР скликання 1990 р. починається розвиток власне російської пра вовою системи. У 1990—1991 рр. ріс сийскими законодавцями були про возглашены рівність форм соб ственности, свобода предпринима тельства, примат міжнародно при знанных правами людини, на доктринальному рівні відновлено справі ние права на публічне і приватне. Отже, сучасна росій ская правова система продовжує традиції романо-германської право виття сім'ї, закладені ще дорі волюционный період, і збережено ные почасти й у радянський период.[15]

За темпами правових преобразо ваний Росія займає середнє міс але серед інших колишніх радянських республік. До 2000 р. прийнято нові Арбітражний процесуальний (1995 р.), Бюджетний (1998 р.), Водний (1995 р.), Повітряний (1997 р.), Градостроитель ный (1998 р.), Лісовий (1997 р.), Податковий (перша частину - у 1998 р.), Сімейний (1995 р.), Торгово го мореплавання (1999), Уголовно-исполнительный (1997 р.) і Кримінальний (1996 р.) кодекси.

Кодификационные роботи прово дятся на рівні суб'єктів РФ. У багатьох їх у 1990-ті рр. прийнято власні житлові (Башкорто стан, Комі), водні (Башкортостан), земельні (Башкортостан, Татар стан, Карелія), лісові (Татарстан, Саратовська область), градострои тільні (Томская і Мурманская про ласти) кодекси.

Правова система Росії продол жает залишатися зразком для недо торых країн СНД (Білорусі, Казахстану, республік Середню Азію). Робляться спроби сохране ния елементів єдиного правового простору. Зокрема, ряд наи важливіших кодексів, які у вищевказаних республіках (граж данский, кримінальний, уголовно-про-цессуальный) грунтуються на мо діловому законодавстві, схвалений ном Міжпарламентської Асамблеєю держав — учасниць СНД.

Основним джерелом права у Росії є закони та інші нормативні правові акти. Як і більшості федеративних держав, російське законодавство ділиться на федеральне і законода тельство суб'єктів РФ. Разграниче ние предметів законодавчого регулювання встановлено в Консти туции РФ[16].

У винятковому віданні Ріс сийской Федерації, зокрема, на ходяться: регулювання правий і сво бод людини і громадянина: форми рование федеральних органів госу дарчої влади; встановлення правових основ єдиного ринку; фі нансовое, валютне, кредитне, та моженное регулювання, федераль ные податки та збори; зовнішня поли тику, міжнародні і внешнеэко номические відносини Російської Федерації; оборона і безпека; судоустрій; прокуратура; уголов ное, кримінально-процесуальне і кримінально-виконавче законодавець ство; амністія і помилування; граж данское, цивільно-процесуальне і арбитражно-процессуальное задо нодательство; правове регулирова ние інтелектуальної власності; федеральне коллизионное право.

До спільному ведення Россий ской Федерації і суб'єктів РФ серед іншого віднесено: загальні воп роси виховання, освіти, на уки, культури,

фізичної культу ры і спорту; координація питань охорони здоров'я; соціальна защи та, включаючи соціального забезпечення; адміністративне, административно-процессуальное, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, ліс ное законодавство, законодавець ство надра, про охорону окружаю щей середовища; кадри судових і пра воохранительных органів; адвокату ра, нотаріат; встановлення загальних принципів організації системи репетування ганов державної влади місць ного самоврядування.

Поза меж ведення Російської Федерації і спільне ведення, суб'єкти РФ мають всієї повно тієї структурі державної влади.

На чолі ієрархії федеральних (і взагалі російських) актів стоїть Конституція РФ; далі йдуть феє деральные конституційні закони, інші федеральні закони, укази Президента РФ, постанови Пра вительства РФ, підзаконні норма тивные акти галузевих федераль ных органів виконавчої. Особливе останнє місце посідають регламенти та інші нормоустанавливающие постанови палат Федерального Збори РФ. На відміну багатьох країн у Росії отсут ствует інститут делегованого і надзвичайного законодавства. Укази Президента нічого не винні про тиворечить Конституції та федераль ным законам.

Иерархию нормативних правових актів суб'єктів РФ утворюють консти туции (статути) суб'єктів РФ, задо ны суб'єктів РФ, укази президен тов республік у складі РФ, постанови і розпорядження губер наторов та інших глав администра ций суб'єктів РФ, постанови урядів суб'єктів РФ, подза кінні нормативні акти отрасле вых органів виконавчої влади суб'єктів РФ, регламенти та інші акти нормативного характеру задо нодательных органів суб'єктів РФ.

Нижчий рівень у ієрархії нір мативных правових актів утворюють нормативні акти органів місцевого самоврядування. Види, порядок при нятия і запровадження з норматив ных правових актів органів местно го самоврядування визначаються вус тавом муніципального освіти.

Судовий прецедент, як й у дру гих країнах романо-германської сім'ї, до джерелом права й не визнається. Проте судова практика, официаль але обобщаемая і яку направляють в ру ководящих роз'ясненнях Пленуму Верховного Судна РФ, грає исклю чительно значної ролі при застосуванні законодавства, бувши де-факто особливу нормативну систе му. Близьке до судовим прецедентів місце у системі джерел права за нимают укладання Конституційно го Судна РФ. У суб'єктів РФ анало гичную роль грають рішення місцевих конституційних і статутних судів.

Досить обмежений примі нение як джерело права у Росії має правової звичай.

Так було в ДК РФ містяться посилання звичаї ділового обороту (ст. 6), на циональный звичай (ст. 19) і місцева звичай (ст. 221, 309, 311, 312, 314— 316, 406, 421). Відповідно до ст. 14 ФЗ "Про державні гарантії прав корінних малочис ленних народів Російської Федера ции" від 30 квітня 1999 р. при рассмот рении до судів справ, у яких особи, які стосуються малочисельним наро дам, виступають позивачів, відповідачів, потерпілих чи обвиня емых, можуть прийматися у внима ние традиції та звичаї цих народів, суперечливі федеральним за коням і законам суб'єктів РФ.

У 1990-ті рр. у низці суб'єктів РФ (Інгушетія, Чечня) роблять ся чи були спроби узаконити дію з їхньої террито вдз мусульманського права, имеюще го нерідко глибоке коріння в лантух турі відповідних титульних на циональностей.

Дуже специфічним источни кому російського права є до говори про розмежування предметів ведення та обсягу повноважень між феде ральными органами структурі державної влади Російської Федерації і орга нами структурі державної влади субъек тов РФ. Можливість укладання та ких договорів передбачена п. 3 ст. 11 Конституції РФ.

Важливим джерелом права явля ются міжнародно-правові акти і доктрина. За Конституцією (п. 4 ст. 15) загальновизнані принци пы і норми

Схожі реферати:

Навігація