Реферати українською » Промышленность, производство » Технічні продовольчі культури миру


Реферат Технічні продовольчі культури миру

А) Попри особливу роль зернових культур у забезпеченні світового населення продовольством, понад половину оброблюваних планети площ зайнято іншими, й у основному продовольчими культурами; нерідко їх об'єднують під загальним назвою технічні культури.

Б). Хоча склад культур цієї групи набагато різноманітніший, ніж склад зернових, усе-таки є деякі спільні риси, властиві більшості їх. До них належать: вищі і найчастіше специфічні вимоги до природних умов (що визначає менші ареали їх поширення), вищітрудо– і капіталомісткість, товарність іекспортность. Чимало з цих культур підпадають ж під поняттяплантационних, які до того ж у країнах часто виконують функції монокультури, т. е. грають гіпертрофовано великій ролі й у виробництві, й у експорті.

У). Домасличним культурам відносять такі польові культури, як соя, соняшник, арахіс, ріпак, кунжут,лен-кудряш, бавовник, і ті деревні рослини, як оливкова,тунговое дерева, олійна пальма. Головна їх продукція – відповідні види насіння ріпаку і масел (соєва, соняшникова, арахісова, бавовняне, оливкова тощо. буд.). Загальний світовий рівень виробництва олійних культур становить нині приблизно 370 млн тонн на рік. Історично сформовані ареали їх поширення досить стабільна. Однак у структурі їх валових зборів останнім часом відбулися істотні зміни.

Мабуть, головна з них залежить від швидке зростання виробництва соєвих бобів. У другій половині XX в. цей показник зріс у шість-сім разів, нині досягнувши рівня 210 млн т. У цьому докорінно змінилася та її географія. До середини XX в. майже єдиними великими виробниками сої залишалися навіть Китай (батьківщина вирощування цієї культури), нині ж сою обробляють більш ніж 60 країн світу. Проте головних виробників навряд чи дуже багато: це США (85 млн т), Бразилія (50 млн т), Аргентина (30–35 млн т) та Китаю (15–17 млн т).

>Импортируют сою країни Західної Європи і сподівалися Східній Азії (Японія, Республіка Корея, про. Тайвань).

Світове виробництво насіння зросла з 7, 5 млн тонн на 1980 р. до майже 25 млн тонн на 2005 р. Найбільше такого насіння виробляють Росія (6, 8 млн), Україна (6 млн), Аргентина (3 млн), Китай (1, 8 млн), Румунія (1 млн т), Франція, Індія, Угорщина, США. Здебільшого ці самі країни є головними виробниками споживачами олії.

Збори інших олійних культур коливаються у досить великих межах: від 2–8 млн тонн на рік (сезам, копра, льон, пальмові ядра) до 17 млн т (оливки) і 35–45 млн т (арахіс, бавовняне насіння, ріпак).Ареали поширення цих культур можна знайти двома, трьох, або навіть чотирьох континентах. Наприклад, арахіс (земляний горіх) обробляють та Азії, в Африці, й у Північної й у Америці. Головні його виробники – Китай, Індія, Нігерія, США, хоча роль монокультури він грає у деяких країнах Західної Африки.Масличний льон (>лен-кудряш) – культура, в основному поміркованого пояса, і головні його збори дають країни і Східної Європи, США, Канада, Аргентина, і навіть Індія й Китай. Те ж саме згадати ірапсе, щодо зборів якого виділяються країни Західної Європи, Канада, Китаю і Індія. Головний ареал поширення оливкової дерева – Середземномор'ї, олійної пальми – Західна Африка, Малайзія, Індія.Копру (сушена м'якіть кокосового горіха) роблять у Південної і Південно-Східної Азії вже, в Океанії.

Асортиментсахароносних культур значно більше обмежений – їх подано лише цукровим тростиною і цукровим буряком. Цукрова тростина – одне з найдавніших культурних рослин, а цукрові буряки стала сировиною щоб одержати цукру лише наприкінці XVIII в. Нині пропорція між двомасахароносними культурами становить приблизно 80:20 на користь цукрової тростини. Однак у географічному плані говорити про їхнє конкуренції можна тільки умовно, оскільки ареали поширення цих культур зовсім різні.

Цукрова тростина культивують лише серед країн з тропічним і субтропічниммуссонним кліматом, і майже весь його світової збір (1, 3 млрд т) припадає на країни, включаючи Китаю і Кубу.

Цукрові буряки – типоваоднолетняя культура поміркованого пояса, що також пред'являє досить високі вимоги доагроклиматическим умовам. Її зазвичай обробляють в густонаселених районах з інтенсивним сільське господарство. Світовий збір її становить 250 млн т і потім доводиться здебільшого економічно розвинених країн.

Обидві ці культури у значних кількостях вирощують лише навіть Китай.

До головних виробників цукрової тростини входять такі країни, як Бразилія, Індія, Китай,Тайланд, Пакистан, Колумбія, Мексика, США, Куба, а цукрових буряків – Франція, Німеччина, США, Росія, Україна, Туреччина, Польща, Великобританія.Свекловичного цукру найбільше виробляють США, Франція та, тростинного – Бразилія, Індія й Китай.

До числа головних експортерів цукру ставляться Бразилія, Таїланд, Австралія, Куба, Франція, Німеччина, Україна, причому три останні експортують рафінований цукор. За обсягом споживання цукру особливо вирізняються Індія, США, Бразилія, Китай, Росія, Мексика, Індонезія, Пакистан, Японія.

Найпоширеніша зклубнеплодних культур – картопля. Світові посівні площі під картоплею – 20 млн га. Останнім часом де вони ростуть, а навіть дещо скорочуються. У цьому є і певне географічне перерозподіл – у країнах Заходу ці площі зменшуються, а та розвитку (насамперед у Китаї та Індії) – зростають. Проте картопля залишається переважно культурою поміркованого пояса і досі найпоширеніший у Європі, що займають понад значної частини його світового збору, що становить 330 млн тонн на рік.

Як вона та можна було очікувати, ранжир країн подушевому виробництву картоплі виглядає у значною мірою інакше. На першому місці у світі з цього показника займає Білорусь (1000 кг), друге – Нідерланди (450), третє – Україна (450), четверте – Польща (350 кг). У доповіді міжнародної торгівлі участь вирощування цієї культури невелика. Проте Нідерланди експортують близько 1, 5 млн т картоплі, а Німеччина, Франція, Бельгія, Канада – від 0, 5 до 1 млн т.

У тропічних і субтропічних Азії, Африки та Латинській Америки обробляють та іншіклубнеплодние культури – батат, ямс,маниоку, таро, на які припадає там чільне місце у харчовому раціоні. Проте врожайністьклубнеплодних культур у країнах порівняно невелика. Вона становить середньому 100 ц/га, а Африці значно менше, тоді як у країнах Західної Європи та Японії врожайність картоплі зазвичай коливається не більше від 250 до 400 ц/га.

До тонізуючим (стимулюючим) культурам відносять насамперед чай, каву й какао. На початку XXI в. світова продукція кави (головні сорти – «арабіка» і «робуста») становить 8 млн т, а чаю та какао – 3, 3–3, 8 т. Хоча ці три культури ставляться до субтропічним і тропічним, поміж їхніми географічним поширенням історично склалися істотні розбіжності. Виробництво кави нині сконцентровано переважно у Латинської Америки, меншою мірою – у Африці й у ще меншою – в Азії, і Океанії. Переважна частина світового виробництва какао посідає Західну Африку, яку йдуть Латинська США і Південно-Східна Азія. На виробництві чаю завжди домінувала і продовжує домінувати Азія, хоча її вирощують й у Африці, й у Латинської Америки.

Останнім часом зростає інтерес і до плодових культурам, граючим дедалі більшу роль харчовому раціоні населення розвинених країн світу. Виробництво свіжих фруктів нині перевищує 500 млн тонн на рік. До першої п'ятірки країн – їх виробників входять Китай, Індія, Бразилія, США, Італія. З цитрусових найбільше збирають апельсинів – 65 млн т (з виробництва виділяються Бразилія та США) і лимонів – 10 млн т (виділяються Іран, Мексика, Індія, США). З іншого боку, у світі щорічно збирають 75 млн т бананів, до чільної десятки виробників яких входять (у напрямку убування) Індія, Бразилія, Китай, Еквадор, Філіппіни, Індонезія, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика і Таїланд. Значна частина коштів цієї категорії продукції також надходить світовий ринок. Серед експортерів апельсинів особливо вирізняється Іспанія, апельсинового соку – Бразилія, бананів – Еквадор, Коста-Ріка, Колумбія і Філіппіни. Банани доставляють до Європи та у спеціальнихсудах-банановозах, в розрахунку з їхньої дозрівання і під час транспортування, і у спеціальних камерах в портах доставки (наприклад, в Гаврі, Дюнкерку, Антверпені).

Під виноградниками в усьому світі зайнято 9– 10 млн га, а щорічний збір винограду сягає 60 млн т. Приблизно 1/5 цього збору становлять столові сорти винограду, решту – винні. Найбільші у світі виробники виноградних вин – Франція, Іспанія, та Італія, закотоирм йдуть Аргентина, США, Німеччина, Австралія, ПАР, Португалія. Ці самі країни виділяються і з розмірам експорту вина. Що ж до його подушного споживання, те й тут лідерство за Італією і Францією (по 50~55 л на рік при середньосвітовому показнику 3, 5 л).

Росія, попри зменшення виробництва деяких продовольчих культур, продовжує займати провідні позиції за виробництвом їх окремих видів. З олійних культур це стосується насамперед до соняшнику ільну-кудряшу, зсахароносних – до цукрові буряки, зклубнеплодних – до картоплі. Свої потреби у тонізуючих культурах і тропічних фруктах країна задовольняє шляхом їх імпорту (так, бананів вона щорічно ввозить приблизно 300 тис. т). За виробництвом вин (3, 5 млнгектолитров) Росія входить до другої десятки країн світу, але здушевому їх споживання сильно відстає більшості розвинутих країн. Проте з споживання всіх спиртних напоїв (враховуючи чистий алкоголь) Росія, за даними ВООЗ, значно випереджає інших країнах.

Список літератури

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайтуreferat/


Схожі реферати:

Навігація