Реферати українською » Психология » Поняття мотівації поведінкі, її Місце у суб'єктівній стороні складу злочину та у механізмі індівідуальної злочинної поведінкі


Реферат Поняття мотівації поведінкі, її Місце у суб'єктівній стороні складу злочину та у механізмі індівідуальної злочинної поведінкі

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Поняттямотиваціїповедінки,їїмісце всуб’єктивнійстороні складузлочину та умеханізмііндивідуальноїзлочинноїповедінки


Проблемамотиваціїєоднією ізключових усоціально-психологічнійхарактеристицібудь-якоїлюдськоїдіяльності.Воназнаходиться настикубагатьох наук,серед якіпсихологія,соціологія,філософія, право таінші.Такабагатоаспектністьробитьвказану проблемунадзвичайноскладною,комплексною й разом з тімперспективною.

Недивлячись начисленні роботи ізмотиваціїлюдськоїповедінки, влітературізазначається, щозагальнатеоріямотиваціїщенедостатньорозроблена і єдиноїїїконцепції нестворено, невиробленовсеосяжноїтеоріїмотиваціїповедінки тадіяльностілюдини [8,с.3-4].Протемотиваційна сфераєважливоюознакою, задопомогоюякої можназрозумітисправжній характерправомірної чипротиправноїповедінки [9, з. 24], томуосновнийінтерес уконтекстінашогодослідженняпредставляєпорівняння таспівставленнясуспільнокорисноїмотивації якзлочинної, то йправомірноїповедінки,з’ясування їхньогоознак,ролі тамісця узапобіганнізлочиннимпроявам тощо.Мотиваціяє одним зосновних зрозуміти, котрівикористовуються дляпоясненнярушійних силповедінки тадіяльностілюдини.

>Людина яксоціальнаістотаформує йспрямовуєсвоє ставлення дооточуючогосередовища упроцесізасвоєннясистемисоціальнихцінностей,накопиченняжиттєвогодосвіду.Процесінтерналізаціїсоціальнихцінностейскладається іздекількохосновнихстадій –знання,визнання,переконання таспонукання [13,с.76-77].

Знання, котріотримуєособистість упроцесівзаємодії зоточуючимсередовищем сам пособі вповніймірі статіорієнтиром уповедінці.Вонимають бутисприйнятісвідомістю тазасвоєні.

Томуважливоюєстадія, наякійбудуєтьсясоціально-цінніснаорієнтаціяособистості, Якає «>відношенням, якусклалосящодовпливуоб’єктивноїсистемисоціальнихцінностей –матеріальних тадуховних,бажаних та необходимих» [1, із сьомої].

>Важливезначення дляформуваннясоціально-ціннісноїорієнтаціїособистостімаютьпотреби, котрівиступаютьджереломактивності тавиникнення мотивацію.

>Шляхомусвідомлення потреб танаданняїмсоціальноїспрямованостівідбуваєтьсяпобудовапрограмимайбутньоїповедінки.Особливогозначення наційстадіїнабуваєвплив нормморалі насвідомість особини та навказанепрограмуваннямайбутніхповедінковихактів.Наступноюстадієюпроцесузасвоєннясоціальнихцінностейєвиробленняпереконань, котрісприяютьперетвореннюсоціально-ціннісноїорієнтації уповедінку. Наційстадіїформуєтьсяусвідомленаготовністьдіятивідповідно допоставлених таусвідомленихцілей й завдань,реагувати упевнійформі насоціальнудійсність. Улітературіпопередняготовність додіяльностіотрималаназвусоціальної установки [3, з. 79].

>Завершується процесзасвоєннясоціальнихцінностей переходом відпереконань доспонукань, котріполягають уформуванні в особиниготовності додіяльності. Таким чином, процесзасвоєннясоціальнихцінностейпередбачає рядетапів, результатомякогоєформування у особинисоціально-ціннісних установок, котрібезпосередньовпливають навизначення та характеристикумотиваціїподальшоїдіяльності, із приводу чогослушнозазначає В. Г.Асєєв, щомотиваціяповедінкипринциповонеможлива поза межамиемоційно-ціннісноїсфери [4, з. 21].

>СтосовноформуванняособистостізлочинцяЄ.К.Ігошевзазначає, щоце неє простоюсумою тихий чиіншихнегативнихякостей, котрінайбільшрозповсюдженісередосіб, котрівчинилизлочин. Мовайде пронайбільшімовірні длясуспільнонебезпечноїособистостіособливості духовного світу,форми їхньоговиявлення упротиправнійповедінці, атакожфактори, щоформуютьціособливості [8, з. 11].Поряд зцим навчаньпише, щомотиваційна сфераможевиступати вякостіпоказникаступеняефективностікримінально-правових таінших норм [5,с.62]. Зцієюдумкою вартопогодитись,оскільки,виходячи зпсихологічнихособливостейформуваннямотивації, особа,отримуючизнання прокримінально-правовізаборони таусвідомлюючи їхнього,зіставляє звласнимиморально-цінніснимиорієнтаціями.Якщо смердоті несуперечатьодне одному,ймовірно можнаприпустити, що особа невчинюватимезлочин,оскількирівеньзаборон,передбаченихкримінально-правовими нормами,відповідаєрівнюморально-цінніснихзаборон, котрівходятьбезпосередньо доструктури йогоособистості.

>Мотиваціяє фактомповедінки,якийбезпосередньо неспостерігається, що,однак, неозначаєїїнереальність.Психічніфакти іпроцесиіснують реальнопоряд зфізичнимидіями таїїречовимиелементами. Так,мотиваціязлочинноїповедінки, Якаєневидимою,є неменшреальною, ніж,наприклад,сліди,знаряддя чирезультатизлочину, котрібезпосередньосприймаються черезорганичуття [10, з. 40].Впершетермін «>мотивація» було бзапропоновано А.Шопенгауером у його з статтею «>Чотирипринципидостатньої заподій», после чоговін ставшивживатися дляпояснення причинповедінки [15].

>Психологічнийсловникміститьвизначеннямотивації (латів.motivatio) яксистемивнутрішніхфакторів, котрівикликають таспрямовуютьорієнтовану надосягненняціліповедінкулюдини [13, з. 221],їїтакожвизначають яксукупністьвнутрішніх йзовнішніхрушійних сил, котріспонукаютьлюдину додіяльності,задаютьмежі йформидіяльності танадаютьційдіяльностіспрямованість,орієнтовану надосягненняпевнихцілей [6].

>Схожевизначенняміститьнавчальнийпосібник ізмотивації,зокрема там вонарозглядається яксукупністьвнутрішніх йзовнішніхрушійних сил, котріспонукаютьлюдину додіяльності,визначаютьповедінку,формидіяльності,надаютьційдіяльностіспрямованості,орієнтованої надосягненняособистихцілей. Цесукупність всіхмотивів, котрісправляютьвплив наповедінкулюдини [7, з. 121].

>Є думка промотивацію яксукупність, системумотивів, котріспонукають до дії таїїрегулюють [8, з. 111-112]. У тієї ж годину паралельнодеякідослідникисхильнірозглядатимотивацію як процесформування тавиникнення мотивацію [18, з. 39-40], [8, з. 74], як системуфакторів, котрідетермінуютьповедінку (>потреби,мотиви,наміри,цілі,прагнення,інтереси); характеристикупроцесу,якийпідтримуєповедінковуактивність напевномурівні [9,с.24].

>С.О.Тарарухінвважає, щомотиваціязлочинувживається в двохзначеннях: яквнутрішній процесвиникнення мотиваціюзлочину врезультатівзаємодіїособистості ізоточуючимсередовищем та результатформування мотиваціюзлочину [12,с.151]. З такимпідходомнеобхіднопогодитись,оскількивін несуперечитьпсихологічномувизначеннюпоняттямотивації [14,с.84].

На думку О.М.Подільчак,мотиваціюзлочинноїповедінкислідрозглядати як процесвиникнення мотивацію наґрунтіактуалізованоїпотреби, йогооформлення ірозвитку,виборупротиправного шляху,активації такоригуваннязлочинноїдіяльності,спрямованої надосягненняпоставленої мети [13, із сьомої]. З такимвизначенням непогоджується О.П.Закалюк,зазначаючи, щомотивація –цепсихічна діяльність, предметомякоїємотиви: їхнівиникнення,формування,реалізація унамірі тарішеннівчинитизлочин, тому вон неохоплює весьмеханізм скоєння й не можнавідносити донеївиконанняприйнятогорішення, його контроль,корекціюдіянь,аналізнаслідків, що настали послезлочину [5, з. 291].Протемотивація скоєнняпевногозлочину очевидноможепоширюватися на усіетапи його скоєння – наповедінку до, под годину та послездійсненнявідповіднихдій. На нашу думку,представляється недоцільнимвзагалірозглядатимотивацію уякостіпроцесу, якцероблятьзазначеніавтори,оскількипроцесомможе бутивідповіднеформування чистимулюваннямотивації, котра у нассобієсамепсихологічнимпідсумком чи результатом,якийобумовлюєбудь-яку діяльність. О.П.Закалюквизначаючипоняттямотивації із одного боцівизнаєїїособистісним феноменом, а із іншогорозглядаєцей феномен як процесформування,розвитку йстановленняособистоїпсихологічноїготовності тамотивівдіяльностіпевноїспрямованості тасоціальноїзначущості [5,с.293].Тобто, на форумі нашу думку, автордаєвизначенняпроцесуформуваннямотивації, а чи неїйсамій. Навідміну відвказанихвищеавторівГ.М.Дашковськарозглядаємотиваціюзлочинноїдіяльності якцілісну системувзаємопов’язанихміж собоюелементів, щодаютькримінологічнуінформацію просуб’єктазлочинноїдіяльності ііншихелементівсистемизлочину,базуючись навивченнімотиво- тацілеутворюючихпроцесів [4,с.22].Аналізуючизапропонованевизначеннявиникає запитання про ті, котрісамеелементиєскладовимимотивації як результативногопсихологічного стану особини.Враховуючиположення наукикримінального права просуб’єктивну бікзлочину тазмістбудь-якоївнутрішньоїпсихологічноїдіяльності нампредставляєтьсядоцільнимвизнати такимиелементами мотив та міткупевноїдіяльності. М.Туркотвизначає мотив й мітку яквідображеннявнутрішньої,суб’єктивноїсторонидіяння, котрівиказуютьсвідоместавлення особини доцінностейсуспільства, котріохороняються Державою.Крім того його думу, мотиввідображаєрівеньантисоціальноїураженості особини,глибину таступіньїїантигромадськоїспрямованості [19, з. 41].

Упсихологічній,соціологічній таправовійлітературііснуютьрізноманітнівизначення мотивацію ймотиваціїповедінки йдіяльності, котріпереважноєсуперечливими танаповненимирізнимзмістом. В частности,мотивирозуміються якусвідомлені,притаманніособистостіспонукиповедінки ідіяльності, котрівиникають принайвищійформівідображення потреб; тіоб’єктивне, вчому потребаконкретизується вданихумовах й на щоспрямовується діяльність, як ті, щоїїспонукає;предмети йявищазовнішнього світу … якрушіїповедінки, якїїспонукачі, котріпороджують влюдиніпевніспонуки до дії;це сила, котраспонукаєлюдину до постановки мети,нарешті, до дії длядосягненняцієї мети [9, з. 45-47].Можназустріти йдоситьрозширенетлумачення мотивацію –цематеріальний чиідеальний предмет,якийспонукає йспрямовує у собі діяльність чивчинок й зазарадиякого смердотіздійснюються [1, з. 82].Мотиви – ті, щоспонукає діяльністьлюдини, зазаради чого вонздійснюється. Ті, щоспонукає йнаправляє діяльністьлюдини. Мотив – предмет,який,відповідаючиактуальнійпотребі,тобто будучизасобомїїзадоволення,організує йпевним чиномспрямовуєповедінку [5, з. 38-39]. На нашу думку мотивом якзлочинної то йсуспільнокорисноїдіяльностієвнутрішнєспонукання, восновіякоголежитьвідповідна потреба, а позначкадіяльностівизначається тім, щосаме – якоїцінність чи благо людинаобрала длязадоволеннявідповідноїпотреби.

МипідтримуємопозицієюА.Ф.Зелінського,якийзаперечуєпротикласифікації потреб, щоіснує влітературі:

-нормальніпотреби, котрівідповідають характерним длявідповідногосуспільства образужиттєдіяльності;

-деформована система потреб, уякій саміпотребиє болеерозвиненими зарахунокінших;

-спотвореніпотреби,задоволення якісуперечитьрозвиткуособистості таінтересамсуспільства,зазначаючи, що восновідеформованих таспотворених потребневажкопобачитипервинні,нормальніпотреби уфізичному та духовномукомфорті, усамовизнанні,соціальномустатусі. На його думку,потреби якумови, котріоб’єктивнонеобхідні дляіснування йрозвиткуособистості, неможуть бутиантигромадськими [5, з. 59].Вонинабуваютьтакоївластивості уразі,якщоспосібзадоволенняактуальноїпотребиєзабороненимкримінальним законом [3, з. 50]. І вюридичнійпсихологіїдомінуючою уже стала думка про ті, щомотиви сам пособінейтральніщодозлочинноїповедінки.Злочиннимиможуть бутилишезасоби їхніреалізації [7, 138].

>Класифікація потреб насуспільнокорисні тасуспільношкідливіщемаємісце:деформовані (>викривлені,антисоціальні)потребизумовлюють йдеформованімотиви,серед якіособливемісцепосідають тих, котріспрямовані назадоволенняпотреби валкоголі та наркотики.

>Між тім, якслушнозауважуєЛ.І.Казміренко, прикористуванні такимикласифікаціямивиникає низьказапитань, щопотребуютьвідповіді: 1) щотаке «нормальна системаособистих потреб» усуспільствіперехідногоперіоду,якимє Україна,хтовизначаєцю норму йхтоєїїносієм?Нормальна тема потреб увчителя чилікаря, котріпрацюють замізернігрошідержавнихустановах, чи увчителя чилікаря, котрімаютьприватну практику йодержують надекількапорядків понад?Зрозуміло, що нормальна система потреб –цепевний абстракт, доти жідеологізований; 2) «>деформованіпотреби» –такі, щозадовольняються зарахунокінших.Учений наводититакіприклади:молодийнауковецьмаєгроші, але йнедоїдає (>інколийому простоніколипоїсти) зазарадидосягненняякоїсьвищої мети;батьки-пенсіонеривіддаютьусі своїмаленькігрошісину,якийвчиться у великомумісті, а сам практичноголодують. Фактзадоволення одних потреб зарахунокіншихнаявних вобохвипадках, але й їхньогодеформаціявідсутня; 3) «>викривленіпотреби» –найбільшймовірно,протиприродні,такі, щопригнічуютьрозвитокособистості.Дійсно,багатьомзлочинцямпритаманнівищезазначеніаморальніпристрасті, але й при їхні более детальномуаналізізавждиз'ясовується, що смердоті «>виростають» зпервісних,цілкомнормальних потреб уфізичному та духовномукомфорті, всамоствердженні,соціальномустатусі тощо [6, з. 74-75].

На думкуА.Ф.Зелінського,джереломмотивоутворенняможе статі актуальна потреба,задоволенняякоїздійснюється урезультатіпевного способудій.Вибірзлочинного способу діїєджереломвиникненнякримінального мотивацію.Тільки после того, як актуальна потребаконкретизувалась увиборі способуповедінки, можна говорити провиникнення мотивацію 3, з. 64].Подібну точкузорузнаходимо у В.С.Медведєва,який,досліджуючикримінальнупсихологію, подмотивацієюрозумієрізноюміроюусвідомленеособоюспонукання допевноїактивності. Авторзазначає, що мотив якспонукання неможе бутигарним чипоганим,соціальноприйнятним чинеприйнятним, й про його кримінальнезабарвлення можна вестимовуймовірно від моментувиникнення мети йдостовірно – від моментувибору способуїїдосягнення [5, з. 41].

>Л.І.Казмиренкопише, що мотив, у томучислі – мотив скоєннязлочину,нейтральнийщодо йогосоціальності (>антисоціальності). Один й тієї ж мотивзалежно відситуації таособливостей особиниможеспонукатиправомірну чи жнеправомірнуповедінку, а такзвані «>злочинні»мотиви — сутьмодифікаціязагальнолюдськихмотивів, колидосягнення метиреалізується зарахуноквикористанняпротиправнихзасобів.Немаємотивів, котріпризводили б лише дозаконослухняної чи лише допротиправноїповедінки. Мотивнабуваєпевногокриміногенногозвучання ретроспективно, коли мианалізуєморезультативчинків (>поведінки) особини,причому із них самих упроцесіцілепокладання невідбуваєтьсяніякихтрансформацій.Вінпризводить дозлочину (а чи не доякогосьіншоговаріантузадоволенняпотреби), коли позначканабуваєсенсуантисуспільної таобираютьсяантисуспільнізасобиїїдосягнення [6, з. 73].

>Зауважимо, щовідсутністьсоціальногозабарвленняпотреби нетягнеавтоматичновідсутністьсоціальногозабарвлення мотивацію,оскільки,базуючись напевнійпотребі,саме мотивнабуваєознаккорисності чишкідливості,переломлюючиськрізь призмуморально-ціннісних установокособистості, щообумовлюєприйняттяособоюрішення прозасоби йогореалізації.Існує проблема того, що структура потребзлочинцявідрізняється відзаконослухнянихгромадянспіввідношеннямоб'єктивно-необхідних таквазіпотреб (>потреб-нашарувань). У тієї годину, яксоціалізованаособистість неможеіснуватилише нарівніспоживання,їїрозвитокпередбачаєзміщення центру потреб насамореалізацію татворчість, управопорушниківдомінуютьматеріально-утилітарніпотребинижчогорівня приперевищеннісереднього стандарту їхнізадоволення [9, з. 231].

>Потребиконкретизуються у мотиви йвизначають їхньогоспрямованість.Окремівчинки, тім понадповедінкалюдини вцілому, до тогочислі ізлочинна,звичайноспрямовується не одним, адекількома мотивами,підпорядкованість яківиглядає якскладнаієрархічнавзаємодія.Серед нихєпровідні, щонадаютьповедінціособистісногосмислу.Людина неможе матірбезлічмотивів, але йбагатствомотиваційноїсферипроявляється в їхньогорізноманітті івзаємодоповнюваності.Взаємодіючиміж собою, смердотіпідсилюють чипослаблюють один одного,вступають увзаємніпротиріччя, результатом чогоможе статі аморальна чизлочиннаповедінка.

Унизціюридико-психологічних такримінологічнихдосліджень можназнайтипідтвердженнядумці, щодіяннянабуваєсенсуправопорушення чизлочинупереважновнаслідоквиборуспособівзадоволенняпотреби –досягнення мети, Яка у нассобієсоціальнонейтральною чи,навіть,соціальнокорисною. Цестосується,зокрема, потреб удосягненнівисокогосоціального статусу, що невідповідаютьвстановленому правопорядку чисуспільнимможливостям. Кожна особамає потребу всамоствердженні, наосновіякої одиндокладаєцілкомсоціальносхвалюванихзусиль у сферіпрофесійноїдіяльності,інший –вчиняєхуліганські дії.Більше того,цілкомпозитивнийвибір –досягтисоціальноговизнання –може бутидосягнутий як «>легальними»засобами (>професійнимудосконаленням), то й задопомогоюомани чизловживань [7, з. 125].

>Узагальнюючипроаналізовані точкизору можнадійтивисновку, що подмотивацієюнайчастішерозуміютьсукупністьвнутрішніхпсихологічнихфакторів, котрідетермінуютьповедінкулюдини чи процесформування мотиваціютакоїповедінки. У нашомудослідженні ми будемовикористовуватипоняттямотивації вякостіпроцесу длявстановлення йогоролі імісця вмеханізмііндивідуальноїзлочинноїповедінки, атакож як результат цогопроцесу дляз’ясування йогокримінально-правовогозначення усуб’єктивнійсторонізлочину.Необхіднорозрізнятикримінально-правовепоняттязлочину такримінологічнепоняттязлочинноїповедінки.Поняттязлочинувизначено у ст. 11 КК України йєсуспільнонебезпечним,винним йкаранимдіянням,ознакиякогопередбаченікримінальнимзаконодавством.Злочиннаповедінкаєпоняттям болееширшим, придослідженніякогоувагазвертається не так назовнішнєсуспільнонебезпечнедіяння, але й і на йоговитоки:виникненнямотивів, постановка мети,вибірзасобів,прийняттярізноманітнихрішеньсуб’єктоммайбутньогозлочину тощо.Будь-якийповедінковий акт, у томучислі йзлочиннийпереважновчинюється наосновіпроцесуформування мотиваціювчинку,плануванняакуту таприйняттярішення.Зауважимо, що такапідготовка практичновідсутня вімпульсивнихзлочинах,злочинах,вчинених ізнеобережності, котрітакожмаютьвласнуспецифікупсихічнихпроцесів таособливостісуб’єктивноїсторони. Томузазначений процеснайбільш характернопроявляється вумиснихзлочинах, котрісвідомопідготовлюються тапланується. Таким чином, вартозазначити, щозлочиннаповедінкаєпевнимпроцесом,якийіснує як упросторі, то й вчасі.Вінмістить усобі не лише дії, котріреалізуються назовні таутворюютьоб’єктивну бік складузлочину, але й іпсихічніпроцеси, котріїмпередують тавизначаютьґенезупротиправного акту. В.М. Кудрявцеврозрізняє 3основнихстадіїумисногозлочину:

>1)мотиваціязлочину –входятьпотребиособистості,плани,інтереси, котрі увзаємодії зсистемоюцінніснихорієнтаційособистостіпороджуютьмотивизлочинноїповедінки;

2)плануваннязлочиннихдій –мотиваціяконкретизується у планпротиправної дії.Суб’єктвизначаєбезпосередніцілі таоб’єктисвоїх дії, атакожзасоби,місце та годину скоєннязлочину,приймаєвідповіднерішення;

3)виконаннязлочину танастаннясуспільнонебезпечнихнаслідків –цястадіяохоплює якзлочинні дії (>бездіяльність), то йнастаннязлочинного результату [1, з. 32].

як видно ззапропонованоїсхеми,третястадіябезпосередньоспівпадає ззовнішнімсуспільнонебезпечним актом –злочином.

>Протягомусьогомеханізму скоєннязлочинувідбуваєтьсявзаємодіяособистості зтієюсоціальноюсферою, уякій вонаформувалась. Іще достадіїформуваннямотиваціїмайбутньогозлочину,внаслідок негативноговпливусоціальноїсфери наформуванняособистості, можнапобачитивитокипротиправноїповедінки.

Та система потреб,соціальних таморально-ціннісних установок, котрісклались вособистості,визначають уподальшомуповедінку особини, у томучислі йзлочинну.

>Механізм скоєннязлочинузначноюміроювизначається його «>якістю» –формою та виглядом звинувачуй,має укожномувипадку своюспецифіку йнайбільшповнопроявляється у такзванихпередумиснихзлочинах,тобто таких, щосвідомопланувалисясуб'єктомще донастанняситуації, вякійреалізувавсязлочиннийумисел [6, з. 72].

>Під виноюприйняторозумітипсихічнеставлення особини довчиненогодіяння та йогонаслідків. Уконтекстінашогодослідження ми не будемозупинятись наіснуючих точкахзору із приводупроблеми звинувачуй,лишезауважмо, кримінальне правоприділяєпроблемі звинувачуйособливуувагу,оскількинайменшевідхилення від принципувинноївідповідальностіпризводить допорушеннязаконності,притягнення докримінальноївідповідальності безневинної.Л.І.Казміренко таО.Л.Мартенко провелививченнякримінальнихсправ, результатами чого сталаконстатація факту:умисна форма звинувачуйнаявна у понад 90%злочинів [2, з. 82].

>Запропонованазаконодавцем формулаумислуможе бутизастосованалише до такихзлочинів, для яківизначальноюознакоюєставлення винного донастаннясуспільнонебезпечнихнаслідків,передбачених у нормахОсобливоїчастини КК України.Ставлення доцихнаслідківвизначає видумислу –прямий чинепрямий (>евентуальний). При цьому іззаконодавчоговизначенняумислу немаєрозходженняміж його видами заінтелектуальним моментом,оскільки й для прямого, й для непрямоговидівумислу законвимагаєусвідомленнявиннимсуспільнонебезпечного характерудіяння йпередбачення йогосуспільнонебезпечнихнаслідків [6, з. 83].

>Кримінально-правовезначення мотивацію та метиполягає до того, що,входячи до структурисуб'єктивноїсторони складузлочину, смердотіпідлягаютьдоведенню вході досудовогорозслідування та судновогослідства покримінальнійсправі йповинні бутивраховані привинесенніобвинувальноговироку (з статтею 64, 334 КПК України).

>Входячи до структурисуб'єктивноїсторони складузлочинувказаніобставини, навідміну від звинувачуй, невиступають якїїконструктивніелементи, аєфакультативнимиознаками.

Удеякихвипадках, коливказані характеристикимаютьособливезначення длявизначеннязлочинногодіяння та особини винного, смердотівикористовуютьсязаконодавцем дляконструюваннякваліфікованих (особливокваліфікованих) чипривілейованихскладівзлочинів, атакожвраховуються якознаки, щопом'якшують чиобтяжуютьпокарання. Колі мотив чи позначкабезпосередньовказані вдиспозиціїнормиОсобливоїчастиниКримінального кодексу, смердотінабуваютьобов'язковогозначення йстаютьконструктивнимиелементами складу конкретногозлочину. У цьомувипадку їхньоговідсутністьсвідчить й провідсутністьвідповідного складузлочину вцілому.

Таким чином,мотиваціяповедінки уструктурімеханізму скоєннязлочинузаймаєважливемісце.Їїсутністьполягає у бо вумиснихзлочинах вонвиступаєбазовоюланкою, уякійпотреби,інтереси,планиособистості, увзаємозв’язку зїїсоціально-ціннісноюорієнтацієюпороджуютьмотивизлочинноїповедінки таформують їхнього систему.

>Кримінально-правова рольмотивації усуб’єктивнійстороні складузлочинупроявляється черезспіввідношення звинувачуй тамотивації.Будь-якавиннаповедінкаємотивованою, при цьому без звинувачуймотивація немаєкримінально-правовогозмісту тасенсу, й складзлочинувідсутній черезвідсутність одного із йогоелементів –суб’єктивноїсторони, котравиявляється увині.

>Вартовказати тих, щонеобхідновідрізнятимотиваціюзлочину відмотивування,оскільки подостаннімтерміномнеобхіднорозумітираціональнепоясненняособою, котравчинилазлочин, причинсвоїхсуспільнонебезпечнихдій чибездіяльності, шляхомвисвітлення тихийприйнятих длянеїобставин, якіспонукалиїї до скоєннясуспільнонебезпечногодіяння [12, з. 49].

>Встановленняістиннихмотивіввчиненогозлочинуєнадзвичайноскладною тасуперечливоюпроблемою,оскільки в такомуразіпостаєнеобхідністьпроникнення упсихологіюлюдини. Дляправильноїкваліфікаціїдіяння,встановлення ступенясуспільноїнебезпечності особини,призначення справедливого та адекватногопокарання, якуздатне якщозмінитимотиваційну діяльність особини знегативної насуспільнокорисну –вирішення всіхцихзавданьпотребуєспеціальних знань тавідповіднихспеціалістів.

>ПравийІ.І.Карпець, колипише про ті, щоякщо михочемо,щобпокарання було бефективнимсаме дляконкретноїлюдини,мають бутивикриті тихспонукання тамотиви, котріштовхнулиїї до скоєннязлочину [6, з. 170].

>Ситуаціясьогоденняскладається так, що череззавантаженістьсуддів убільшостівипадківмаємісцеформальневивченняособистостізлочинця тапризначенняпокараньнайбільш «>вживаних»видів тарозмірівстосовнотипічнихзлочинів. Д.Гарбатовичпише, щоправоохоронніоргани, суд усвоїйдіяльностіздійснюютькваліфікацію того чиіншогокримінально-правовогодіяння невідповідно додійсногопсихічногоставлення особини довчиненого неюзлочину,тобто невідповідно доти, щоусвідомлювала йбажала особа, авідповідно доти, що, на думкуслідчого та суду, знавши йбажавсуб’єкт,тобтооцінюють своївласніприпущення [9, з. 19].

За таких умівмотиваційна сферазлочинця практично недосліджується,кримінологічні тапсихологічнідосягнення невраховуються управозастосовнійдіяльності, невраховуєтьсяможливістьвпливукримінально-правовихсанкцій навиправленнязлочинця длядосягненняосновної метипокарання, невраховуєтьсяставлення самогозасудженого допризначеногопокарання – чивизнаєвін йогосправедливим, чипогоджується із ним, чи,навпаки,призначенепокараннявикликаєпочуттянесправедливості,формуєнегативніпочуття непокори,помсти тощо. якнаслідок,ще довиконанняпокарання в особиниформується негативна установка, щозначноускладнює процес позитивноговпливупокарання насвідомістьзасудженого, вподальшому, послезакінчення рядоквідбуванняпокарання,значноускладнюється процесресоціалізаціїзвільненої особини, чизводитьсянанівець.Соціально непристосована особа ізнегативноюустановкою послевідбуттяпокаранняєпотенційнимзлочинцем й вбільшостівипадківвчинюєзлочин повторно. Таким чином, колозамикається.

>Слушно в цьомуконтекстізауважуєЄ.К.Нурпеісов: «>Кримінальнеправосуддя удослідженні мотиваціюзлочинноїповедінкивизнаєвихіднупсихологічну причинуповедінки – потребу.Відповідаючи назапитання,чому людинавбиває,краде,отримуєхабар й т.п.,зазвичайзазначають – ізпомсти,прагнення доматеріальногозбагачення, котрієсуб’єктивнимпсихологічнимуявленнямтієї чиіншоїпотреби. На запитання про ті,чомуціпотребизадовольняються таким, а чи неіншим способом, практичнозалишається позаувагою» [12, з. 63].Аналізуютьсяважливі дляюридичноїкваліфікаціїповедінкипсихологічніфактори, а чинник, щомає неменшважливезначення для розробкизаходівпрофілактикиправопорушень –негативно-правовий мотив (>мається наувазі мотиввиборупротиправнихзасобівдосягненняцілей) – неаналізується всистеміпсихологічнихфакторівостаннього [2, з. 63-64].

>Окресленаситуація невідповідаєреаліямсьогодення й тому курсу,який взяла Україна напобудовуправової держави тагромадянськогосуспільства, депріоритетомвиступає захист прав, свобод тазаконнихінтересів всіх безвиняткугромадян. Томунеобхідно, на форумі нашу думку, ізметоюповного тавсебічноговивчення особини, щовчинилазлочин,ще настадії досудовогослідствавідповідно довимог КПК Українизалучати в всіхвипадках до справексперта-психолога вякостіспеціаліста длявстановленняпсихологічного стану тасуб’єктивногосприйняттяособою, щовчинилазлочин,процесупритягненняїї докримінальноївідповідальності.

>Відповідно доІнструкції пропризначення тапроведеннясудовихекспертиз таекспертнихдосліджень (>затвердженаНаказомМіністерстваюстиції України від 8жовтня 1998 р. №53/5)психологічнаекспертизавстановлює тихособливостіпсихічноїдіяльності татакі їхнього прояви вповедінці особини, котрімаютьюридичнезначення тавикликаютьпевніправовінаслідки.Головнимизавданнямипсихологічноїекспертизиєвизначення упідекспертної особини:індивідуально-психологічнихособливостей, рис характеру,провіднихякостейособистості;мотивотворнихчинниківпсихічного життя, іповедінки;емоційнихреакцій тастанів;закономірностейперебігупсихічнихпроцесів,рівняїхньогорозвитку таіндивідуальнихїївластивостей [6].В.Я. Марчак,досліджуючиможливостізалученняспеціаліста-психолога надосудовомуслідствіпише, щовстановлений задопомогоюпрофесійного психолога факт, щомаєдоказовезначення, пропсихологічніособливості таемоційний станобвинуваченого в останній момент скоєнняпротиправнихдійможе бути одним збагаточисельнихпосилань для з висновками просуб’єктивну бікзлочину, форму звинувачуй,мотивизлочину,тобто дляправильноїкваліфікаціїскоєного [3, із 16-го].

М.М.Ахтирськазазначає, що запитаннящодовстановленнямотиваціївчинків ззастосуваннямсудово-психологічноїекспертизизалишаєтьсядискусійним.Основним аргументомпротивників такого видусудово-психологічноїекспертизиє ті, що мотив – одна зознаксуб'єктивноїсторонизлочину й, якціль та вина,належить досфериправової науки, тому неможе бути предметомдослідженняексперта-психолога [5, з. 20].

Аліексперт-психологвстановлює неюридичні (>хуліганські)мотивизлочину, апсихологічнімотиви конкретноговчинку,аналізуєособливостімотиваційноїсфери особини, щопідлягаєдослідженню.Такідослідження несуперечатьзагальним принципампроведеннясудовоїекспертизи. Результатомдослідженняєвстановленнямотиву-стимулукриміногенноїповедінки особини,тобтопроцесів, котріспонукалиїї до скоєннязлочину [1, з. 20-21].

>Сутністьтакоїдіяльностіполягає до того, що шляхоманалізупрограмзлочинноїповедінки психологмаєвиявити тихвнутрішнісоціально-психологічніякостіособистостізлочинця, котріскладаютьсутність йогоставлення досуспільства,оточуючих,позиціющодоправових норм;з’ясуватистійкістьпрограмзлочинноїповедінки, їхніглибину,тривалість учасі,взаємозв’язок із тім чиіншим виглядомзлочинноїдіяльності,ретроспективне ставлення доскоєногозлочину,фактори, котріздатнівикликатищирекаяття,бажанняпримиритись зпотерпілоюстороною,відшкодуватизавданізбитки настадії досудовогослідства.

>Такождоцільновстановитиможливостівиправлення череззастосуваннякримінально-правовихсанкцій (>можливість «>перебудови»програмповедінки,формуваннясуспільнокорисноїмотиваціїповедінки) упроцесівідбуванняпокарання шляхомз’ясуваннясуб’єктивногоставлення тарозуміннясутностікримінальногопокарання, атакож вид ймірупокарання, котріздатнівчинититакийвплив. >Орієнтовнийпереліквирішуванихпитаньщододослідженнямотиваційноїсфери особини на даний момент скоєннязлочинуможе бути таким:

- котрііндивідуально-психологічніособливостімаєпідекспертна особа?

- чимаєпідекспертна особаіндивідуально-психологічніособливості, котрісуттєвовплинули на характерїїпротиправнихдій чизлочину чизлочинноїдіяльності (>зазначається, щосамемаєзначення для суду числідства:підвищенаагресивність,підкореність,жорстокість,нерішучість,етичніорієнтації,соціальні установки,мотиваційна сфера)?

- котріпсихологічніособистіякості тапровіднімотиваційнічинникиповедінкимаєпідекспертна особа? Уякому зв'язку смердотіперебувають ізобставинами, щодосліджуються усправі?

- чи моглиіндивідуально-психологічніособливостіпідекспертної особинисуттєвовплинути наїїповедінку под годинускоєння неюпротиправнихдій (чизлочину)?

>Використанняспеціальнихпсихологічних знань усуді >єефективнимзасобомвстановленняобставинподії йдозволяєзалучати до судновогорозглядукримінальнихсправ завісься арсеналсучаснихнауково-психологічнихметодів, атакожєосновним каналомвпровадження всудово-слідчу практикудосягненьпсихології [8,с.8].

За результатамипроведеногодослідженняексперт-психологнадає судувисновок, вякомузазначаютьсяусіфактори, щохарактеризують особузлочинця (характер йступіньсуспільноїнебезпеки), атакожрекомендований вид тамірупокарання,необхідну тадостатню длявиправлення особини, щовчинилазлочин таформування унеїсуспільнокорисноїмотивації.Вважаємо, щотакийвисновок,аналогічновисновкуексперта, винен матір для судурекомендований характер.Остаточнерішенняприймає суд наосновівсебічного,повного,неупередженого таоб’єктивногодослідженняматеріалів справ.

>мотиваціязлочиннаповедінкакримінальна


>ЛІТЕРАТУРА

>мотиваціяповедінкакримінальна правова

1.Колот А.М.Мотивація,стимулювання йоцінка персоналу:Навч.посібник /Колот А.М. – До.:КНЕУ, 1998. –224с.

2. КіндратС.С.Правомірнаповедінка та правопорядок:взаємозв’язок тавзаємообумовленість /С.С. Кіндрат // Держава й право. – 2006. - №31. – З. 35-38.

3.КондратьєвЯ.Ю.Юридичнапсихологія /КондратьєвЯ.Ю. – До.:Видавничийдім «>Ін Юрі». – 1999. – 352 з.

4. Коноваленко Про.Особазлочинцякорисливо-насильницькоїспрямованості / Про. Коноваленко // Право України. – 2006. - №4.- З. 74-77.

5. Концепцію проекту Закону України "Проволонтерський рух" (>схвалено РозпорядженнямКабінету міністрів України від 15жовтня 2004 р. N748-р) //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg

6. Костенко Про.Кримінальний кодекс й доктрина / Про. Костенко // Право України. – 2004. - №7. – З. 43-47.

7. Котюк В.О.Теорія права: курслекцій:Навч.посібник дляюрид.фак.вузів / Котюк В.О. – До.: Вентурі, 1996. – 208 з.

8.Кощинець В.В.Використанняспеціальнихпсихологічних знань судом прирозглядікримінальнихсправ прозлочинипроти життя,здоров’я тагідності особини.Автореф.дис...канд.юрид. наук: 19.00.06. – До.: 2003. – 17 з.

9.КрижанівськийА.Ф.Громадянське сус-пільство й правопорядок /А.Ф.Крижанівський //ВісникОдеськогоінститутувнутрішніхсправ. – 2000. – №2.

10.Криминология /Лихолоб В. Г.,Филонов В.П., КоваленкаО.И., Михайлов А.Є. – Київ-Донецьк, 1997. – 398 з.

11.Криминология: запрошення до дискусії / А.В.Баляба, Е.В.Виленская,Э.А.Дидоренко,Б.Г. Розовський. – Луганськ: РІО-92ЛИВД, 2000. – 318 з.

12.Кримінальне право України.Загальначастина:Підручник /М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін,В.І. Борисов таін., За ред.професорівМ.І.Бажанова, В.В.Сташиса,В.Я.Тація. –Київ –Харків:ЮрінкомІнтер, 2003. – 416 з.

13.Кримінально-виконавчий кодекс України. – До.:Атіка, 2003.– 96 з.

14. Кудрявцев В.М. Правове поведінка: норма і патологія / Кудрявцев В.М. – М.:

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація