Реферати українською » Психология » Поняття про характер та особливості його формування


Реферат Поняття про характер та особливості його формування

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Федеральне Агентство за освітою

Державне освітнє установа

Вищої професійної освіти

Московський автомобільно-дорожній інститут

(Державний технічний університет

Волзький філія


>КУРСОВАЯ РОБОТА

По дисципліниПСИХОЛОГИЯ І ПЕДАГОГІКА

На тему "Поняття характері й особливості її формування"

>Виполнил студент

>Прокопьева М.А.

спеціальність 080505

Перевірила: СавчукН.Ю.

Чебоксар 2010


Зміст

Запровадження

Глава 1. Теоретичні основи дослідження характеру і особливості її формування

1.1 Сутність поняття характері і особливості її формування

1.2 Зміст поняття характер

Глава 2. Практичні основи характеру

2.1 Рекомендації для вдосконалення характеру

2.2 Застосування результатів дослідження практично

Укладання

Література


Запровадження

Актуальність дослідження.

Людина, на відміну тварин, має двоїсту природу - біологічну і соціальну. З біологічної погляду її поведінка визначається необхідністю збереження життєво важливих внутрішніх умов, проте форми задоволення які виникають за цьому потреб визначаються соціально. Соціальна сутність людини проявляється у у нього особистості. Однією з індивідуальних психологічних особливостей особистості є характер. Риси характеру виявляється у навчальної та професійної діяльності, у його вчинках у конкретних життєвих ситуаціях, на особливостях спілкування з різними людьми у різних ситуаціях. Тому управлінцеві необхідні знання психології. Тільки представляючи, якою є проти нього, можна подати як працюватиме і взаємодіяти у колективі. Проблема є актуальною й дуже гостра саме зараз потрібно - за доби науково - технічного прогресу ознак ринкової економіки.

Мета дослідження.

Визначити вплив характеру особи на одне її поведінка, дізнатися про особливості формування характеру.

Об'єкт дослідження.

Об'єктом нашого дослідження є характер людини.

Предмет дослідження.

Ми досліджуємо особливості формування характеру.

Гіпотези дослідження.

Гадаю, що тип характеру, визначає лінію поведінки людини, його ставлення до світу. І на процесі її життєдіяльності характер його змінюється, проте так кардинально як він зовнішність чи настрій. Спочатку, вважаю, що характер закладено в людини з народження формування основних чорт відбувається у сім'ї у дитинстві. З часом нею впливає соціум, який оточує людини, й трапляються поступові зміни.

Завдання дослідження.

1. Виявити сутність поняття "характер", визначити особливості формування характеру.

2. Визначити зміст поняття "характер".

3. Дати рекомендації для вдосконалення характеру.

4. Створити застосування отриманих знання характері людини у життя.

Методи дослідження.

У його дослідженні я проаналізувала джерела інформації, застосувала метод спостереження. Спостереження - ценаучно-целенаправленное й певним чиномфиксируемое сприйняття досліджуваного об'єкта.


Глава 1. Теоретичні основи дослідження характеру і особливості її формування 1.1 Сутність поняття характері і особливості її формування

Слово "характер" у перекладі грецького означає "печатку", "карбування". У характері хіба що відбиті, викарбувані основні, найважливіші риси даної особистості, які стійко виявляється у поведінці людини. Отже, характер можна з'ясувати, як ієрархізовану, впорядковану сукупність стійкихиндивидуально-психологических особливостей особистості, створених у процесі життєдіяльності і виявляється у засобах типового реагування особистості діяльності, поведінці й спілкуванні.

Риси характеру виявляється у життя, на роботі, у його вчинках у різних ситуаціях. Залежно від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу у цьому чи іншій формі діяльності. Один зазнавши невдачі, занурюється у смуток, інший - просто відмовитися від виконання завдання і радісно розпочне щось інше, третього - невдача лише підстьобне, і разом з більшою енергією й наполегливістю візьметься у справі.

Коли говоримо, що риси характеру є стійкими особистісними особливостями, ми, звісно, нічого не винні розуміти це як незмінність чорт характеру. У процесі життя ті чи інші риси характеру можуть перетерплювати певні, іноді істотні зміни. Проте риси характеру що неспроможні змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру - це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, соціальній та результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.

Характер тісно пов'язані з системою відносин особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи мені кажуть навіть, що характер - і є певна система відносин людини, лише взаємини ці стали досить стійкими. Усе-таки між характером і ставленням людини чогось є істотну різницю. Відносини людини є, загалом, динамічнішими, більш рухливими, а риси характеру - більш незмінними, більш статичними.

У психології прийнято виділяти такі групи відносин людини: ставлення до інших людей, ставлення перед самим собою, ставлення до світу речей і явищ, ставлення до діла. Цілком ймовірно, що різні риси характеру справді пов'язані з деякими відносинами. Наприклад, захопленість, самостійність, працьовитість пов'язані зі ставленням до діла; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, сором'язливість відбивають ставлення себе; доброзичливість, альтруїзм, чуйність чи, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість висловлюють ставлення до інших людей. А на цьому прикладі можна наочно показати й різницю між психологічної теорією характеру та психологічної теорією відносин. З погляду теорії характеру, чуйність, чутливість, приміром, є стійкою особистісної особливістю певного людини, яка незмінно проявляється у конкретних життєвих ситуаціях. З погляду теорії відносин, і той ж то вона може виявляти високу чуйність, чутливість стосовно одних людей, і водночас демонструвати зразки черствості, нечутливості стосовно іншим. Особливості чорт характеру надзвичайно різноманітні. Але особливості відносин особистості значно розмаїтіші івариативни [1] [1].

У психології характеру, існує поняття " акцентуації характеру". Поняття "акцентуації" вперше ввів німецький психіатр і психолог КарлЛеонгард. Також чоловікам було розроблено та описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні поширилася інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром А.Є. Личко. Проте й тому й й інші підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації.

У найбільш лаконічному вигляді акцентуацію можна з'ясувати, якдисгармоничность розвитку характеру, гіпертрофовану виразність окремих його чорт, що зумовлює підвищену вразливість особистості відношенні певного роду впливів і утруднює її адаптацію у деяких специфічних ситуаціях.Акцентуация не патологією, а крайнім варіантом норми.

Типи акцентуації характеру:

>гипертимний тип. Помітною особливістю є постійна (чи часте) перебування на піднесеному настрої, навіть за відсутності жодних зовнішні причини при цьому, яке узгоджується з високої активністю, жагою діяльності. Вони товариські, балакучі, сприймають життя оптимістично, попри перешкоди.

>застревающий тип. Відрізняється високу стійкість афекту, тривалістю переживань. Образа особистих інтересів й гідності зазвичай так важко забувається і не прощається так просто: злопам'ятні, мстиві. Переживання афекту часто узгоджується з фантазуванням, виношуванням плану помсти, їх може бути чутливими ілегкоуязвимими.

>емотивний тип. Висока чутливість i глибокі реакції у сфері тонких емоцій. Характерні м'якосердя, доброта, задушевність, емоційна чуйність. Всі ці особливості видно і постійно виявляються в зовнішніх реакціях особистості різних ситуаціях. Характерною ознакою є підвищена слізливість.

педантичний тип. Добре помітними зовнішніми проявами цього є підвищена акуратність, потяг порядок, вагання і обережність. Вочевидь, за зовнішньої педантичністю стоїть небажання і нездатності до швидким змін, до прийняття відповідальності.

тривожний тип. Головною особливістю є підвищена тривожність щодо можливих невдач, занепокоєння упродовж свого долі й долю близьких. У цьому об'єктивних приводів до такого занепокоєння немає або вони незначні. Відрізняються боязкістю, ми інколи з проявом покірності. Постійна настороженість перед зовнішніми обставинами узгоджується з непевністю у своїх силах.

>циклотимний тип. Найважливішою особливістю є змінагипертимних ідистимических станів. Такі зміни трапляються часто йсистематични. Радісні події викликають як радісні емоції, а й спрагу діяльності, підвищену балакучість, активність. Сумні події як засмучення, а й пригніченість. У стані характерні повільність реакцій і мислення.

демонстративний тип. Особливістю такій харизматичній особі є потребу народу і постійне прагнення справити враження, привернути увагу, бути, у центрі. Це виявляється втщеславном, часто в навмисному поведінці, в рисах, як самовихваляння, сприйняття вручення себе, немов центрального персонажа будь-який ситуації.

збудливий тип. Особливістю є виражена імпульсивність поведінки. Манера поведінки й спілкування значною мірою залежить немає від логіки, а обумовлена поривом, потягом, інстинктом чи неконтрольованими спонуканнями. Характерна вкрай низька толерантність.

>дистимический тип. >Антиподгипертимной.Сконцентрировани на похмурих, сумних сторони життя. Це виявляється в усьому: й у поведінці, й у спілкуванні, й у особливості сприйняття життя, подій та інших людей. Зазвичай це люди за натурою серйозні. Активність, а тим паче гіперактивність не властиві.

екзальтований тип. Головною рисою є бурхлива, екзальтована реакція події. Вони легко майже остаточно дійшли захоплення від радісних подій й у розпач від сумних. Їх відрізняє крайня вразливість щодо будь-якого події чи факту. У цьому внутрішня вразливість і схильність до переживань знаходять у поведінці яскраве зовнішнє вираз [2].

Формування характеру починається з дитинства. У роки життя в дитини взагалі немає цілісного свідомості, він весь час перебуває як у напівдрімоті і лише у рідкісні миті у ньому спалахує усвідомлення власної індивідуальності. Аналізуючи цей етап дитина нічим неспроможна управляти, але перші зачатки майбутнього характеру закладаються десь тут. Є взагалі така теорія, що характер формується у перших 3-4 роки життя, і потім його можна лише переробляти. Але водночас, не можна сказати, що ці роки дитина саме копіює батьківські характери. Їх характери та їхній стан психіки неминуче накладають свій відбиток, але як позначиться на майбутньому характері дитини, передбачити не можна. Копіювання ж починається у пізніші роки, коли формування ядра особистості вже завершено і запускається процес вже соціальної адаптації - підгонки те, що є, під то, чого очікують оточуючі. Ось тут дитина й починає приміряти він ті [>2]модели поведінки, що він бачить у своїх батьків та інших близьких людей. Цей процес відбувається, хоч і відбувається у вже більш-менш свідомому стані, так само не піддається якомусь контролю. Усі може бути хіба що звісно ж. Життя створює перед дитиною завдання, і він шукає у цьому, як такі завдання вирішують оточуючі люди. Так закладаються звички реагування, моральні чесноти, життєві ідеали. І цей автоматичний механізм адаптації це не дає ніякого збою, якщо пристрій дитині не входить у гостру суперечність із особистостями батьків, то вишенька від яблуньки справді падає поблизу. І тут в дитини просто більше не виникає яскраво вираженої потреби відокремитися і усамітнитися від своїх. У певному значенні це везіння - бути, у ладу зі своїми родом і второваною стежкою завжди простіше. З іншого боку, збільшується небезпека те, що майбутній доросла людина, не стане самостійної особистістю, але в все життя буде лише нащадком своїх - проживе просту, але нудне життя, без особливих неприємностей чи радостей.

А в інший ситуації, коли з тій чи іншій причини не вжитися з батьківської системою цінностей, виникає психологічне напруга, яке дозволяється або бунтом проти батьків, або повним відривом від нього.

У першому випадку формується протилежний тип характеру, що у суті мало відрізняється від простого копіювання батьківського життя. Бунт висловлює ті ж самі несвідому залежність від своїх батьків, як і повний їм підпорядкування. У обох випадках характер формується неповноцінне і однобоко. Ненависть до батьків - таку ж сліпе почуття, як і беззастережна до них любов.

У другий випадок, коли протиріччя між вродженою властивістю дитині і характером батьків проривається на свідомий рівень, відбувається справжній відрив колишніх коренів, і розпочинається розвиток самостійної нової особистості. Так виникає новий рід, нова "прізвище", нову лінію життя. Однак не впадати у крайності. Батькам безглуздо стимулювати процес відділення, а дітям як і безглуздо форсувати відрив свого коріння. Там де справді виникла потреба створення власної власної окремої зграї, немає жодних запитань у тому, можливо чи ні, - відокремлення тут є необхідністю межі виживання.

З надходженням до школи починається новий етап формування характеру. Дитина вперше наштовхується на ряд суворі правила і шкільних обов'язків, визначальних усі його поведінка батьків у школі, вдома, у суспільних місцях. Ці правил і обов'язки розвивають у школяра організованість, систематичність, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість. Винятково значної ролі у формуванні характеру грає шкільний колектив. Бо в школі дитина входить у нові йому відносини з вчителями, стосункам співдружності і взаємодопомоги з товаришами. В нього розвивається свідомість боргу і відповідальності гілок перед колективом свого класу, школи, почуття товариськості, колективізм. Особливо інтенсивно розвиваються риси характеру у підлітків. Підліток значно більшою мірою, ніж молодший школяр, бере участь у життя дорослих, щодо нього пред'являють вищі вимоги. Підліток у своїй навчальної та суспільної діяльності значно більше починає керуватися мотивами суспільного ладу - почуттям боргу і персональної відповідальності перед колективом, бажанням підтримати честь школи, класу [3].

Відомо, наскільки вирішальне значення у розвиток особистості підлітка має його ставлення до соціальним нормам і цінностям. Але через особливостей своєї вдачі підліток може знайти різне ставлення до них. То вгипертима зазвичай дуже виражена "реакція емансипації", тобто. відділення від дорослих, що, звісно, ускладнює процес засвоєння соціальних норм. Навпаки, сензитивний підліток, зазвичай, зберігає дитячу прихильність до дорослого, охоче підпорядковується їх вимогам. У результаті нього рано формуються відчуття обов'язку, почуття відповідальності, підвищені і навіть завищені моральні вимоги й решти.

Вирішальне впливом геть характер дитини надає виховання. Немає дітей, характер які неможливо було б перевиховати, і якою там було прищепити, певні позитивні властивості, усунувши навіть начебто вже вкорінені вони негативні риси.

Необхідною умовою виховання характеру є формування світогляду, переконань, і ідеалів.Мировоззрением визначається спрямованість людини, його життєві мети, устремління, з світогляду випливають моральні установки, якими люди керуються у своїх вчинках. Завдання формування світогляду, переконань повинно вирішуватися у єдності вихованню певних форм поведінки, у яких міг би втілитися система відносин людини відповідає дійсності. Тож виховання суспільно цінних чорт характеру необхідна така

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація