Реферати українською » Психология » Сутність духовності особістості


Реферат Сутність духовності особістості

Страница 1 из 3 | Следующая страница

>Вступ

 

>Актуальністьдослідження. Усучаснійпсихології проблемадуховностівідноситься до проблем, котрівідображають кризові «>методологічногоплюралізму».Зіткнувшись іздефіціентністью якприродно-научної, то йгуманітарноїпарадигми впоясненніпсихічного світу,психологіязновзвернулася довласнелюдському влюдині, доусвідомлення всіхскладнихвзаємовідношень йогонерозривного зв'язку ізсвітом.Пошукидеякогоспільногознаменниказновпоглибилиінтерес до такиходиницьаналізупсихічного світулюдини, як «>сенс», «>переживання», «>значення», «>самозвеличання», «>індивідуація», «>цінність», «символ», «образ світу», «>Я-концепция», «>саморозвиток», щовідображаютьвзаємозв'язаністоронижиттєтворчості йїїдуховноїскладової.

>Духовність, невідноситься до зрозуміти, щомаютьзакріпленийкатегоріальний статус і впсихологічнихсловниках йенциклопедіях,хочаїївикористання з текстів попсихології особинипредставленедостатньо широко. Недивлячись назначнукількістьробіт,присвячених цьому феномену, доцихпірзалишаєтьсягостродискусійним запитання – чиможедуховністьвідноситися до проблемпсихології, чиїївивченняадекватне лишефілософським,теологічним,етичнимпідходам. Проблемадуховності сталаоб'єктомроздумів такихдослідників, якС.С. Аверинцев, О.Г.Асмолов, Н.А. Бердяєв,Б.С. Братусь, Л. П.Буева,Ю.П. Вяземський,П.М. Єршов, А.І.Зеличенко, І.М.Ильичева, М.С. Каган, В.Є.Кемеров,Р.Л. Лівшиць,П.В. Симонов, В.І. Стрєлков, В.С. СоловйовС.Л. Франк,В.НШевченко йін. У роботівБ.С.Братуся, В.П. Зінченка,Ф.Е. Василюка йінших переносити проблема духовного життялюдини. Разом із тімкожендослідниквідображає всвоїйконцепціїякусь граньдуховності,якийсьїї аспект. Данаситуаціявизначається якбагатозначністюпоняття «>духовність», то йскладністю йогоопераціоналізації, як одного ізумовіможливостіемпіричногопідходу,включеннявимірювальних процедур,пошукувласнепсихологічних,відмінних відфілософських чирелігійнихкритеріївдуховної –бездуховної особини.Таке «>прозаїчне»наукове заподіяння незменшує, необідняєфеноменидуховності, але йдозволяєвиявитипевніумови,чинники,можливопсихологічнімеханізмивідповідальні застановленнядуховності.Вивченняунікальногодосвідуконкретної особини вїїпрагненні додуховності один із адекватнихметодівпсихологічногопідходу доцієїскладноїпроблеми.

У межахприродничонауковоїпарадигмипсихологіїпоняття «душа», йвідповідно йогопохідні перестали бути центромуваги, щопрокоментувавЛ.С.Виготський: «>Людинузабули». Убагатьохпсихологічнихконцепціях,внутрішнєстановлення йреалізаціяпотенцій особинирозглядалося черезпоняття «>самозвеличання» (О.Г.Асмолов, У. Джеймс, Ч. Кулі, Д. Мід, Ф.Перлз, До. Роджерс, Р.Салливан, До. Юнг йін.).Гуманістичнагілкапсихологіївідродилаінтерес довнутрішньоособовогозміступсихічного черезідею самоактуалізації йактивневикористаннякатегорії «Я».Людина духовна втіймірі, вякійвіндіє згідновищиметичнимцінностямлюдськогоспівтовариства,здатнийпоступативідповідно перед тим.Моральністьєодне ізвимірюваньдуховностілюдини.Кажучи продуховністьлюдини, маємо наувазі,перш на, йогоетичний лад,здатністькеруватися всвоїйповедінцівищимицінностямисоціального,суспільного життя,проходженняідеалам істини, добра йкраси. Упевномузначенні й нашаспробадослідження феноменадуховності вструктурі особини, щорозвивається,можерозглядатися яквихід наповноту йцілісністьрозумінняпсихологічної (>суб'єктивною)реальностілюдини [3, з. 45].

На цьомуфонізакономірний яктеоретичний, то йпрактичнийінтерес доособовихаспектівпсихологічногоаналізудуховності.Враховуючи, щосучаснаперсонологіянакопичилабагатющийматеріалрізних моделей особини, якщологічнообґрунтованимкрокомвикористовуватиемпіричніпідходи впсихології особини врозгляді такого феномена якдуховність йїїпсихологічніскладові. При цьому миусвідомлюємообмеженістьемпіричноїсхематизаціїдуховності, що невиключаєпошукупсихологічноїмоделідуховності,найбільш адекватнотієї, щоїївідображає. Усіцезумовило темудисертаційногодослідження.

Удослідженніспираємося на ідеїС.Л.Рубінштейна, О.Н. Леонтьєва,Д.А. Леонтьєва,якимисенс життярозглядається якбазовамотиваційнатенденція, спрямованоусвідомленнясутівласної особини йїїмісця вжитті,їїжиттєвогопризначення.Сенс життяєнайважливішимдвигуномрозвитку особини. Наосновісенсу життя особуобирає йформуєсвійжиттєвий шлях,плани,цілі,прагненнявідповідно до тихий чиіншихпринципів.Динамічнісмисловісистемивипробовуванихвідображаютьстійкуієрархіювідносинлюдини ізсвітом йпроектуються всвідомість уформі образу Я, уформі структурсвітогляду, що йдозволяєвиявити структурусвітоглядудуховної особини,представленуспецифічноюсистемоюсенсів.

>Сформульована >гіпотеза, згідноякоїпсихологічнедослідженнядуховностіможливе черезаналізсистемивідносинлюдини до світу, ізсвітом й до собі у світі (>світогляд).

Феномендуховної особиниможе бутидосліджений якздатністьсуб'єктастворюватиосмислений текст свогобуття (Образ Світу).

Длядуховної особини характернаорієнтація навищі ціності, котріскладаються встійку систему йвизначаютьособливий типсвітовіносинлюдини.

>Об'єктдослідження –духовність як феномен особинилюдини.

Предметдослідження – системавідносинлюдини до світу, ізсвітом й до собі у світі, щовизначаєдуховність особини.

Метадослідження –психологічнийаналіз «>духовності особини»,можливістьїївиявлення впроцесіпсихологічногодослідження,встановленнявзаємозв'язкувиявлених характеристикдуховності ізпорядпсихологічнихпараметрів особини.

>Теоретичноюосновоюдослідження >виступилипочатковіположення, щорозробляються увітчизнянійпсихології: «Образ світу» (О.Н. Леонтьєв,Д.А. Леонтьєв,С.Л. Рубінштейн); «>духовність», «>ціннісна сфера особини». (>Б.С. Братусь,Ф.Е. Василюк, В.П. Зінченка, І.М.Ильичева, Є.І. Ісаєв,Р.Л. Лівшиць, Н.О. Лоський, М.К.Мамардашвілі, В.І.Слободчиков, В.Д.Шадріков); «>Сутніснівластивостілюдини» (Н.І. Непомняща).

>Методидослідження:теоретичнийаналіз йузагальненняпсихологічнихдослідженьвітчизняних йзарубіжнихавторів ізпроблемидуховності в забезпеченнюрозвитку особини.


1.Теоретичнезначеннясутностідуховностіособистості вдослідженнівітчизняних тазарубіжнихпсихологів

 

1.1.Аналізпоняттядуховності йдуховно-етичногорозвитку особини вдослідженняхвченихпсихологічнійнауці

Упсихологічнійнауці всечастішепіднімаються запитаннядуховності йдуховно-етичноговиховання особини.Їхактуальністьвизначається станомсучасногосуспільства,глибокоюкризоюдуховності, щохарактеризується,охопив усісторонижиттєдіяльностілюдини.

Проблемадуховно-етичногобуттялюдиниєосновоположною,оскількиїїрішення,кінецькінцем,визначає характер йнапрям йогорозвитку,формивзаємодії ізсвітом.

Увітчизнянійпсихології проблемадуховності йморальностіотрималаосвітлення в роботівкласиківпсихології –Л.С.Виготського,Л.И.Божовіч, О.Н. Леонтьєва,С.Л.Рубінштейна,Д.Н. Узнадзе. Усучаснійпсихології вонє предметомрозгляду вдослідженняхК.А.Абульханова-славськой,Б.С.Братуся, А.В.Брушлінського,Ф.Е. Василюка,М.И.Воловікової, В.В.Знакова, В.А.Елісєєва, В.Д.Шадрікова йіншихавторів [4, з. 145].

У роботівБ.С.Братуся представленаціннісний-смисловаконцепція особини, згідноякої сутьлюдинивизначається через його ставлення доіншоїлюдини як до самоцінності, доістоти, щовтілює собоюнескінченніпотенціїлюдського роду.Духовність, згідноБратусю,відноситься дородовихвизначеньлюдського способу життя,виступає увсьомусвоємубагатстві йрізноманітті яксуб'єктивнебуття,особливийрідреальності.

>Психологічноюпідставоюдуховностіє «>специфічніфункціїсмисловихутворень якосновніконституюючиодиницісвідомості особини».Духовний вушколюдинипов'язаний ізсуспільним йтворчо-творчим характером йогожиттєдіяльності, ізвключеністюлюдини в світло культури (Братусь, 1995, з. 121).

Упсихологічномупланідуховністьхарактеризуєтьсяпоняттямирозуму ймислення,світомлюдськихідей йспоглядань, такимиемоційно-вольовимивластивостями й країнами, як доброта,любов,розкаяння,упокорювання. Зсуспільної точкизору вонаєідеальним комплексом норм, котрівиступають повідношенню досуб'єкта йсуспільства не якданість, а якзаданість йнепорушнийімператив.

>Визначаючи рольдуховності врозвитку особини, Братусьуказує, що вонадодаєсенс життялюдини; унійвінчерпаєвідповіді на тихий, щохвилюють йогоекзистенціальніпроблеми: просенс життя, прокритерії добра й зла, істини йпомилки,красивої йпотворної.Вонавідкриваєлюдині доступ долюбові,совісті,відчуттюдовга, доправосвідомості йдержавності, домистецтва, науки йрелігії,указуєлюдині, щоє дляньогоголовним йнайбільшцінним,даєйому ті, заради чого варто жити.Духовністьсуб'єкта чи «>індивідуальний дух»євідповідальнеухвалення йпроходженнявищимзразкамсукупноїлюдської культури:переживанняетичних нормгуртожитку яквнутрішнього «категоричногоімперативу»,засвоєннявищихцінностей родовогобуттялюдини яксвоїхвласних [7, з. 85].

В.В.Знаківвідзначає, що вбільшостіетичнихученьморальністьототожнюють ізмораллю: «>Моральність –поняття, щоєсинонімомморалі (>російськийваріантлатинськоготерміну «мораль» скидатися від слова «>вдача»). разом із тім длябагатьохдослідників очевидно, щопотрібнорозрізняти мораль як формусуспільноїсвідомості (систему норм,вимог до правив уміжособовихвідносинах, щопред'являютьсялюдинісуспільством) йморальність як характеристикупсихологічноїструктури особини (щовідкидає чиприймаєцівимоги,усвідомлює їхнінеобхідність й щовипробовуєвнутрішню потребу увиконанніморальних норм,проходженні ним) (>Знаків, 1993, з. 35).

Автор справедливо подчеркивает, щоетичніуявлення йповедінка людейможутьрозходитися. Зетичної точкизору,деяківчинки (обман,безвідповідальність,безпринципність)єморальними.Суб'єктможепорушуватиморальнінорми, нерозуміючи, вчомуполягає йогоморальнийборг людей, при цьому частопідшукуючипереконливі, на його думку,психологічнівиправдання своговчинку.Такийморальнийвчинок, якзатверджує В.В.Знаків,неправомірновважатиетичним; проостаннійможейти мова лише до тоговипадку,якщо людинаусвідомлюєпровину йрозкаюється заскоєне ним.

>Психологічним регуляторомпошукусенсуетичних проблем улюдиниєсовість чи «>вториннарефлексія» – фундаментальнаякістьетичноїсамосвідомості особини.Вонахарактеризуєздатністьлюдинисамостійноформулюватиетичніобов'язки,вимагати від собі їхньоговиконання,даватиоцінку своїмвчинкам. «Тому,самосвідомість ветичномуаспекті –це несвідомістьвласноїзначущості, асвідомістьвласноївідповідальності. Дляньогохарактерніший станпровини,чим стан статку,задоволеності [2, з. 75].

А.А.Андрушкевіч,досліджуючипершопричинидуховно-етичногоздоров'я,пише: «>Духовністьвиражає,перш на,етичні,справедливі качанисуспільного життя, свободу думи,моральнінормиповедінки всуспільстві, примат добра над злом» (>Андрушкевіч, 2001, з п'ятьма).Вонавиступає як компонентсвітоглядулюдини, фрагмент йогознання.Піддуховністюлюдинирозуміється йогоздатністьрозрізняти йвибирати дійснаетичні ціності йпідпорядковуватиїм своївчинки,поведінку,спосіб життя.

>Представляєінтересрозуміння авторомдуховності якреалізаціїсвободиволі, щоутілює всобісутніснуякістьлюдини.Підкреслюється, щодуховністьлюдининайяскравішевиявляється увиборіідеальнихетичнихцінностей.Вибір ждійснихцінностей йспособивключення їхнього впроцесирегуляціїповедінки йдіяльностілюдиниприводяться вдіюлюдською волею.Звідсиробитьсявивід, щокожнійлюдині на його шляхуотриманнядуховностінеобхіднийвласнийдосвідвипробування не лишепозитивних, але й йпомилковихцінностей,щобпотім наоснові їхніпорівнянняпізнавати йвибирати лише дійснаетичні ціності йкеруватися нимисвоїйжиттєдіяльності.

Отже,управління волею,вирощенняїї,напрям навибірцінностей,підпорядкування ним свого способу життя всукупностіутворюють комплексдуховнихздібностейлюдини.

У зв'язку ізцимактуальнимпредставляєтьсятвердження, щочимвищерівень життя, і,відповідно,різноманітніше ціності, щонадаютьсялюдинінавколишнімсоціальнимсередовищем, тімскладнішестає їхніоцінка йвибір, а, означати, –тривалішим йхворобливішим процесусвідомленнялюдиноюпотреби вдуховно-етичномузростанні.Ці ідеїперекликаються іздумкою У.Франкла пронеобхідністьжиттєвихтруднощів, «>потреби» дляактивізації духовного життялюдини [12, з. 97].

>Духовно-етична сутьлюдинипроявляє собі у «>плотський-інформаційно-вольовій» сфері особини. яквідзначає А.А.Андрушкевіч,духовність –джерелоактивностілюдини,умовазростання йускладнення йогопсихічного світу,внутрішня детермінантадій йвчинківлюдини, способу його життя, вцілому.Вонавизначаєспрямованістьособі,сприяєїїпорятунку від аморального,згубного шляху,збереженнюфізичного йпсихічногоздоров'я,виживаннюлюдини всоціальномусередовищі, амакромасштабі –поступальномурозвиткусуспільства йвсьоголюдства.

Упсихологічномупланідуховно-етична сфера особинивключаєнаступнусукупністьявищ:

–совість (>внутрішнійсуддя, щооцінюєморальністьвідчуттів, думок,бажань,вчинків,поведінки й способу життялюдини);

–самооцінка (>сприяєзмініспрямованостіособі йвідповідно до цого –поведінки й способу життя);

– воля (>породжуєспочаткувідчуття,потім, черезусвідомленняпотреби,дає вушко думи,бажанню й далі –вчинку,поведінці й способу життя).

>Духовно-етичнийрозвиток йвдосконалення особинивизначається автором як процесформування новихцінніснихорієнтаційетичного плану,головна із які –віра в Бога.

>Апелюючи допоняття божественного яквищій ціності йсенсу, А.А.Андрушкевічвибудовуєнаступнийлогічнийланцюг:

а) бутиетичним –означає жити посовісті;

б) жити посовістіможеістинновіруюча людина, щовизнає Бога не лише якреальність, але й й щовстановлює із нимперсональнівзаємини;

в) людинаможе знаті Бога й жити посовісті,тобто бутидуховно-етичним;

р)духовно-етичневідродженнялюдиниздійснює Бог, йцей процеспочинається із персональногоусвідомленоговиборулюдини:моральностінавчити не можна (>наприклад,знанняетикище неробитьлюдиниетичною);

буд)благонадійністьлюдини якпотенційного й реальногосуб'єкта на всіхрівнях йогобуття (>особовому,цивільному йпрофесійному)виникаєлише до тоговипадку,якщовінхарактеризуєтьсядуховно-етичноюзрілістю,керується всвоїхдіяхвчинкахвласноюсовістю,усвідомлюєвищийсенс –сенс Бога.

Відповідно до Л. Н.Антілогової, ядрометичноїсвідомостієетичніпереконання й ціності,ціннісніорієнтації,змістом –етичніякості йздібності,етичніпотреби ймотиви (>спрямованість,значущість,активність, знаковість, установка,вольовівластивості,рефлексія) (>Антилігва, 1999).

Автор утверждает, що усівластивостізмістовноїчастиниетичноїсвідомостітіснопереплітаються один із одним,породжує один одного, йвпливаючи одного одного, але й при цьомубудь-яке із них,виникнувши, невтрачаєсвоєїякісної характеристики, нередукується й не «>переливається» віншувластивість.Спрямованістьособівизначається,кріметичнихпереконань,етичнихцінностей йцінніснихорієнтацій,етичнимипотребами й мотивами.Дії йвідносиниіндивіданабувають дляньогопевноїетичноїзначущості чиособовогосенсу.Вчинки й діїлюдинисупроводжуються, як правило,переживаннями (>етичнимивідчуттями йемоціями).

Та ждинамікапростежується Л. Н.Антілоговоїщодофункційпсихічного.Вонавідзначає, щорегулятивнафункція, будучи такою, що Веде,взаємозв'язана ізорієнтуючою, котра,направляючиповедінкулюдинивідповідно довимогморалі, у тій годинудопомагаєйомувизначитися (>зорієнтуватися) в світіморальнихцінностей,здійснитиправильнийморальнийвибір.Взаємозв'язокорієнтуючей й щомотивуєфункційвиявляється до того, щоетичні ціностівиступають не лишеорієнтирамиповедінкилюдини, але й йстають мотивами йоговчинків йдій.Взаємодіямотиваційної йімперативно-оцінноїфункційполягає до того, що, із одного боці, мотиввиступаєспонукачем (>імперативом)вчинківлюдини, а, ізіншою,оцінкаостанніхприпускаєоблік лежачих в їхньогоосновімотивів.Взаємозв'язокімперативно-оцінної йкомунікативноїфункційполягає увключеннікомунікативногопроцесу вімперативно-оцінниймеханізм йвиробленністратегіїповедінки особини [10, з. 112].

У своючергу,комунікативнафункціяпов'язана ізкогнітивною,оскількиобмінінформацієюіндивідів впроцесіспілкуваннясприяєзбагаченню їхніпізнавальнихпроцесів,зокрема, вобластіморалі. Разом із тімнаявність улюдиниглибокихетичних знаньробитьпозитивнийвплив наспілкування, щосвідчить проіснування, якпрямої, то йзворотної діїданихфункцій.Когнітивнафункціявзаємодіє ізпрогностичною чицільомоделюючейфункцією,зв'язок ізякоюздійснюється задопомогою такихзмістовнихкомпонентіветичноїсвідомості, якетичніпотреби ймотиви.

Уроботі А.Я.Канапацкогодуховністьвизначається яксутнісна межалюдини, щозумовлює йогобуття й щозатверджуєлюдину в його «>онтологічнійістинності» (>Канапацкий, 2004, з. 40).

>Узагальнюючипредставлені впсихологічнійлітературівизначеннядуховності, авторхарактеризуєїї як складноорганізаційну,цілісну,таку, щосаморозвивається йвідкриту систему,представленусоціально-психологічнимиутвореннями,соціальноюактивністю,здібностями йпотребами,душевними йінтелектуальними країнами,орієнтацією нарішеннясмислових проблем,прагненням довищогоідеалу йсферитрансцедентального.

>ЗгіднодумціКанапацкого,духовнівластивості особинизв'язані, як ізсвідомістю, то й ізнесвідомоюсферою. Так,совість йлюбов якаксилати, щозмістовновходять втезаурасіндивідуалізованихцінностейдуховності,кореняться вінтуїтивнихглибинахнесвідомого, а чи не у сферірозсудливо-раціонального.Духовність –цестійке, посуті,рухомо-динамічне, характером, йнелінійне, посистемнійорганізаціїієрархічноговзаємовпливу йзв'язків всіхелементівдуховноїреальності,ідеально-смисловаосвіта,здатнасправляти влюдиніособовівраження йперетворення.

>Духовне життярегулюється чинометичного абсолюту;цеживе,діяльне життя, щохарактеризуєтьсяпрагненням статіцим абсолютом, й що недосягаєцієї метивнаслідок того, щоцепрагнення засвоєюсуттюнескінченно.

>Теоретична модельонтологічноїсистемно-структурноїорганізаціїдуховностілюдинипредставляється А.Я.Канапацким увиглядісполученнясубстанціїдуховності ізїїпроявами, де дух яксубстанція, щоєпідставою, ядромдуховності йїївнутрішньоюенергією,екзистенцирує наметафізичнійвертикалі,імплицируяієрархічнірівні духовногорозвитку йогоносія –людину.

Н.В.Марьясоварозглядаєдуховність як системувідносинлюдини до світу й собі у світі,тобто якпевнупрограмуповедінки, щоєскладовоючастиноюцілісної особини, щосамоактуализирующейся,виявляється увиглядіпевногосвітовідношенняівизначаєпріоритетвищихдуховнихцінностей надвітальними (>Марьясова, 2004, з. 3).

>Кажучи продуховність, вонвиділяє,перш на,етичний лад особини,їїздатністькеруватися всвоїйповедінцівищимицінностямисоціального,суспільного життя,слідуватиідеалам істини,краси, добра.Відповідноморальністьоцінюється якодне ізвимірюваньдуховностілюдини.

Павлов В.Є.,Стукан В.Л,СвятовскаяЛ.Б., Терлецький С.К.,кажучи прокритеріївизначенняморальності,відзначають, що вонзнаходиться вмежахміжрозумнимегоїзмом йрозумнимальтруїзмом.Поняттяморальності яксистеми норм, щомаютьдемографічнівідмінності йзмінних вчасі,охоплюєрізніобластілюдськихвідносин йповедінки (Павлов,Стукан,Святовськая, Терлецький, 1995, з. 245).

>Середнійрівеньетичного станусуспільства (чипевної йогосфери)визначається, на думкуавторів,наступнимипоказниками:співвідношенняметичних йаморальнихпринципівповедінки; числомосіб, щосповідають тих чиіншіетичніпринципи;суспільнимположенням людей, щодотримуютьсяпевної мети йспособів їхньогодосягнення; їхнівпливом наекономічне йполітичне життя, і т.д. Усистемідуховностівиділяється трискладові,відповідніосновним аспектамлюдської особини: (1)ідеали йпринципиповедінки; (2)глибина йдіапазонемоційногосприйняттянавколишнього світу йлюдськихвідносин; (3)ступіньпроявуальтруїстичного ставлення особини донавколишньоїживоїприроди якстрижньоваскладовадуховності, альтернативнапоширенимегоїстичнимінтересам йпотребам [1, з. 78].

І.М.Ільічеварозглядаєдуховність якособливу бікбуттялюдини,специфічну формувіддзеркаленняоб'єктивного світу,додатковийзасіборієнтації внім йвзаємодії із нею пропринциповуєдністьматеріального й духовного при їхнінезалежності, щоздається (>Ільічева, 2003, із шостої).

>Підкреслюється, щотрактування ідеїдуховності вхристиянствізв'язане ізрозуміннямлюдини як образуБожію, а самадуховністьрозглядається яксвятість.Духовністьвиступає якеталонний образлюдини й йогобуття,відповіднезагальнолюдськиметичнимідеалам, котріосмислюютьсяіндивідом як ціності йстають регуляторами йогорізнихжиттєвихпроявів. Будучивищиметичнимімперативом, вонаспонукаєлюдину до руху по шляхусамовиховання йсамоудосконалення.

>Поняття «>моральність»трактується якоцінкаособоюсвоїхможливостей у зв'язку ізреалізацієюжиттєвихсенсів, що, у своючергу,припускаєрозвиток «>соціальногомислення» (>К.А.Абульханова),умінняпередбачатинаслідкисвоїхдій,виборуприйнятних, ізпоглядуетично-ціннісних установоксуспільства,цілей йспособів їхньогодосягнення. якнайважливішаетична характеристикалюдининазивається його відповідальність людей.

>Етичнасвідомість, згідно І.М.Ільічевой,єчастиноюцілісноїсвідомості йвідрізняєтьсясукупністю рис: (1)здатністювідображатиоб'єктивнудійсність подімперативно-оцінноюточкоюзору; (2)здатністюпевним чиномвідноситися довідбиванихподій,явищ,вчинкам йпов'язаними ізцимпереживаннямилюдини, щовиявляються врізнихетичнихвідчуттях; (3)здібністю досамопізнання (>рефлексією),підсумком чогостаєобґрунтуваннялюдиноюсвоєїморальноїпозиції; (4)здатністю доцільополаганню, подякиммається наувазі вморально-естетичномуаспектівільнийвибірсуб'єктомсвоїхдій наосновіпорівняльноїоцінкиваріантівможливихцілей; (5)здатністю задопомогоюмовизабезпечуватикомунікацію людей,зберігати йпередаватиновимпоколіннямнакопиченийморальнийдосвід.Етичнійсвідомості, як йсвідомості вцілому,властивий рядзагальнихфункцій:пізнавальна,оцінна,регулятивна таінші.

>Розглядаючиетичніздібності якіндивідуально-психологічніособливостісвідомості особини, щодозволяютьзасвоюватиморальнінорми й ціності,здійснюватиправильнийморальнийвибір,встановлюватиморальнівзаємини ізіншими людьми, автор подчеркивает, що їхніреалізаціяможлива лише занаявності уіндивідаетичноїактивності й потреб,прагнення довиконанняморальних норм.

>Ціннісніорієнтаціїзабезпечуютьсаморегуляціюдіяльностілюдини, щополягає в йогоздатностісвідомовирішувати заподіяння, що стояти проти нього,здійснювативільнийвибірвчинків,затверджуватисвоєюдіяльністю тих чиіншісоціально-етичні ціності.

Ядрометичноїсвідомості, згідноавторові,єетичніпереконання,етичні ціності,ціннісніорієнтації,змістом –етичніякості,етичніздібності,етичніпотреби ймотиви.

>Описаніпідходи до зрозумітидуховність йморальність привсій їхньогорізноманітностідозволяютьвиділитидеякеінваріантне ядро,представлене у всіхвизначенняхцихявищ.Духовністьрозглядається як вищийпідструктуралюдини;підкреслюєтьсяїїінтегруюча,системообразуючафункція вформуванніцілісностіпсихічного світу особини;обґрунтовуєтьсяосновоположна рольдуховності як регулятораповедінки йдіяльностілюдини, йоговзаємин ізіншими людьми; якнайважливішіпсихологічні характеристикидуховностівиділяються ціності йціннісніорієнтації, відповідальність за своївчинки,етичнівластивості ймотивиповедінки [2, з. 114].

 

1.2Сутністьдуховностіособистості

>Духовністьлюдини –цебагатство думок, силавідчуттів йпереконань. У всеповнішіймірі воно тастаєнадбаннямпередовоїлюдини. Уньогоприсутній широкийкругозір, щоохоплюєгоризонти науки йтехніки йвисока культуравідчуттів.Прогресивнімислителімалювалиідеалутвореного й духовнорозвиненоголюдини.Н.Г.Чернишевськийвважав такоюлюдиною того, «>хтопридбав багато знань, й,крім того,звикшвидко йвірноміркувати, що добро й що зле, що справедливо й що несправедливо, чи, яквиражаються одне слово,звик «>мислити», й,нарешті, хто маєпоняття йвідчуттяотрималиблагородний йпіднесенийнапрям,тобтопридбалисильнулюбов довсього доброго й прекрасного. Усіці триякості –обширнізнання,звичкамислити й шляхетністьвідчуттів –необхідні у тому,щоб людина бувутвореною вповномурозумінні слова».Людина демократичногосуспільстваформуєтьсясьогодні. Перед нимвідкриваютьсявеликігоризонти науки йтехніки.Розвиваєтьсяприродознавство й всеглибше укладатиосновнігалузітехнічногоПрогресу –електрифікацію,комплекснумеханізацію йавтоматизаціювиробництва,хімізаціюнайважливішихгалузей народногогосподарства,виробничезастосуванняатомноїенергії.Гуманітарні наукистаютьнауковоюосновоюкерівництварозвиткомсуспільства. Алізнання не лишеведуть допевного видудіяльності.Вониосвітлюютьзагальну картину світу,загальнізаконирозвиткуприроди йсуспільства,завдякичомувиробляється науковийпідхід дорозумінняявищ.

>Творилітератури ймистецтвавиховуютьвідчуття,допомагаютьглибшепізнати йзрозуміти життя,розвиваютьтворчуактивність.Духовна людина –це людина,обдарована вхудожній творчости, йздатний будувати життя по законахкраси. Основи духовногорозвиткудитинизакладаються в сім'ї. Знайранішоговіку удітействорюютьсяуявлення про природу, провідносиниміж людьми, пронавколишній світло.Наскількиширокіціуявлення, якшвидко смердотірозвиваються –цезалежить відбатьків, їхньогоповедінки йспілкування іздітьми.Відомо, що духовназовнішністьдитинискладається подвпливомдуховноїзовнішностібатьків.Сім'яживе великимидуховнимиінтересами.Прагненнядорослих бути вкурсівсього того, щовідбувається в стране й увсьому світі, щохвилює людейполітиці, народномугосподарстві,науці,техніці,мистецтві,спорті, –цепрагненнянеодміннопередаєтьсядітям,стаєджереломдитячоїдопитливості йдопитливості.Повсякденнатурботабатьків –стежити за тім, яквчатьсядіти, щочитають,наскільки смердотідопитливі, підгримувативсякуініціативудітей,направлену назбагаченнярозуму йдушілюдини, що зростанні [12, з. 124].

>Даючивизначеннядуховностілюдини, не можнаобійтиувагою церковного (вданомувипадку православного)трактування такоговажливого,ключовогопоняття.

Поученню блаженного Августина все, щовідбувається втілі, душавідчуває, йвідчуваєсаме до тогооргані його, до тогопункті,якийпіддавсяякій-небудьвидозміні. Цепоказує, що вонвластива водне у тій годину у всіхчастинахтіла й вкожнійчастинітілазнаходиться вся. Алітакевсюдиприсутністьдуші було б бнеможливо приїїтілесності.Тілообмежуєтьсявідомим простором йпідлягаєрізнимвимірюванням; але йякщо душадіє увсьомутілі й притому до одного й тієї ж годину, то ми немає всобінічогопросторового, апідлягає лишеумовам години. Душадіє увсьомутілінезалежно віднього.Життядуші абсолютновідмінне від життятіла.Досконалістьдушінезалежно відвеличинитілеснихчленів.Навіть не можнасказати,щоб душазростала ізвікомтіла;боякбизростала, то йзменшувалася б ззменшенням його.Тілеснісилизменшуються встарості, вхворобі, але йрозсудливість йзнання частобуваютьдосконало.Тілоскладається ізчастинділимих;цічастини,навіть у тому годину, колипредставляютьз'єднання одних й тихий желементів,ніколи небуваютьтотожніміж собою, азавждичим-небудьрізняться.Крім того, смердотінепостійні. Нашетіломляве,недіяльно; воно танездібненічогопризвести безвпливузовнішніх чивнутрішніх причин.Матеріяорганізмузмінюєтьсякожнухвилину, а ще черездекілька роківможезмінитися й завісьсяорганізм [9, з. 76].

>Міркуючи провідчуття, б. Августиндоводив, що не скількитілодіє на свою душу, стільки душу натіло, й, задопомогою йогоорганів, назовнішніпредмети. Хочавідчуття неможе бути без дії наньогозовнішнього предмета, але йцедія тому лишевідчувається, що душасвоєюжиттєвою силоюпожвавилавідчуття й, таким чином,направляє власнувласну діяльність. Цепоказує, щотілесніоргани суть лишеінструменти длядіяльностідуші. Аліжоднетіло неможедати руху йвідчуття анісобі, анііншому. Ногиходять, рукипрацюють,очібачать. Бо смердотіпокоряютьсядуші. Я даювідомийнапрямсвоємувідчуттю, йякщо воно таздатнеприйнятитакийнапрям, тонегайнопокоряєтьсямоємубажанню. Алі чи можнадопустити,щоб ті, щодає рухмоїм органам, було б саме настільки ж органом? Чи можнадумати,щобперевага такачудова, якуправліннямасоюматерії, належалосамійматерії, чи було боднією ізїїчастин? Щоправда,тілоіноді нездійснюєвідомої дії, але й в цьому-то понад усє й видновідмінністьдуші відтіла:першазавжди одна й та ж, аостаннєзмінюється.

>Залежністьдуховностііндивіда відреалізації йогозавдатків

>Духовнийрозвиток шкірногоіндивідапевноюміроюпов'язаний ізреалізацією тихийзавдатків, котріуспадковуються нимгенетично,виявляючись вособливостяхорганізації йогомозку. І сус-пільство й саміндивідвимушенізважати нацей факт. Без йогоурахування неправильно будувативиховання йсамовиховання.Протеможливості, щонадаютьсяприродоюлюдині,надзвичайновеликі. І,звичайно,потрібнеінтенсивневиховання й робота особини із себе,щоб вналежніймірі їхньоговикористовувати. «>Мозок, –пишеакадемік Н.П.Дубінін, –володієбезмежнимиможливостями длясприйняттярізносторонньоїсоціальноїпрограми,забезпечуєуніверсальнуготовністьновонародженогопідключитися досуспільноїформи рухуматерії.Реалізуватиналежним чиномцейколосальнійзначущостіпотенціал – заподіяннявиховання…Людське влюдинізадаєтьсяісторією,соціальноюкультурою.Всінормальні людиздібні практично донеобмеженого духовногорозвитку». Цеозначає, що людинапотенційноздібна донеобмеженогосамовдосконалення. І. П. Павлов,відзначаючи, що людинає система сама собівдосконалювальна, писавши: «>Хібаце неможе підгримуватигідністьлюдини,наповнювати йоговищимзадоволенням? Ажиттєвозалишається всі ті ж, що й при ідеї про свободуволі ізїїособистою,суспільною йдержавноювідповідальністю: у Менізалишаєтьсяможливість, азвідси йобов'язок для мене, все знаті.»Самопізнання,узяте вплані дійового саме ставлення,повинне вестиіндивіда доусвідомленнянеобхідностісамовдосконалення як моментуіндивідуальногорозвиткукожноїлюдини.Формування особини лише вдитячомуперіодіпротікає безсамовиховання чи ізукрайнерозвиненимсамовихованням [16, з. 102]. Напевномуетапірозвиткуіндивіда, уміруусвідомлення нимвимогсуспільства, подвизначальноюдієюоб'єктивних умів життя, івихованнядозріваютьпередумови дляпідключення доформування його особини йсамовиховання.Обумовленоце тім, що врезультатівсьогопопередньогорозвитку сталибагатшими дійсназв'язкиіндивіда ізсуспільством,багатше ставши йоговнутрішній світло.Людиназнайшлаздатністьвиступати не лишеоб'єкту, але й йсуб'єкта свогопізнання,зміни,поліпшення.Він по-новому ужевідноситься впритул дособі, вносити «поправки», «>коректування» до свогоформування, втій чиіншіймірісвідомовизначаєперспективи свого життя,діяльності,саморозвитку. Так черезсоціальнийрозвиток йвиховання улюдинивиникає потреба всамовихованні йформуютьсяздібності донього.

>Ще Гегельвідзначав, щоутворенняпрагненняіндивіда досамовиховання,особистомувдосконаленнює настільки жнеминучим, як йрозвиток внімздатностістояти,ходити, говорити. «…Здатністьосягатисвоєвласне «я»єнадзвичайноважливий той час у духовномурозвиткудитини; ізцієїмитівін…робитьсяздібним дорефлексії над самим собою… Алінайголовнішимєвідчуття, що тутпрокидається у яких (>дітях), що смердотіще неє ті,чим смердотіповинні бути, йживебажання статі такими ж, як йдорослі,серед які смердотіживуть… Цевласнепрагненнядітей довихованняєіманентний момент будь-якоговиховання».

>Процессамовиховання,самовдосконалення віндивідуальномурозвитку особининеминуче,закономірнопочинається вперіодпідлітковоговікуСаме в цьомувіці улюдинизагострюєтьсяувага до свого духовного світу,виникаєпрагнення йактивізуютьсяпошукиможливостей досамовираження йсамоствердження,виявляєтьсяособливийінтерес досамопізнання,самовипробування.Власне,починаєтьсябурхливий процессамовиховання,якийохоплює усісторони духовного життя особини. Ценакладаєдрук навідносинипідлітка людям й до самої себе.Навчання,читання,праця, дружба,самоосвіта, ставлення добатьків, учителів,однолітків – всепротікає подвпливом цогопроцесу.Процессамоствердження,самовиховання «винен статі дляпідлітка самоюсуттю його життя», –пише В.А.Сухомлінський [14, з. 115].

>Почавшись впідлітковомуперіодірозвитку особини, процессамовиховання,мабуть, вкожноїлюдинидосягаєрівнявисокогорозвитку,стаєсистематичним. Удеякихвінзалишається попри всі життя настадії, потермінологіїпсихологів, «ситуативноїсамовиховання». Алі, так чиінакше,виникнувши,самовиховання втій чиіншійформісупроводжує особупротягомвсьогоїї життя.Факти, колиіндивід Ведебездумне життя,пускає насвавіллявипадкусвійособистийрозвиток, непротиречат цьому, аговорятьлише про ті, що уформуванні особиниможливіявищапатології,дрімучогонеуцтва йнавіть порочногосамовиховання.

>Письменник Михайло Зощенкарозповідає про одинповчальний в цьомувідношеннівипадок. Селянин,охопленийскаженимвідчуттямненависті,зробиввбивство.Його засудили довищоїмірипокарання.Знаходячись вкамері,ця малограмотна людина читала книжки йсеред нихзустрів книжкуписьменника «>Поверненамолодість».Прочитавшиїї,вінзрозумів, що людинаможе й виненкерувати собою. «>Ураженийційпростійдумкою, –помічає Зощенка, –злочинець написавши

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація