Реферати українською » Психология » Спілкування як предмет соціально-психологічного дослідження


Реферат Спілкування як предмет соціально-психологічного дослідження

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Зміст

Запровадження

>Перцептивная сторона спілкування

Інтерактивна сторона спілкування

Комунікативна сторона спілкування

Структура спілкування

Функції спілкування

Кошти комунікації

Спілкування як соціально-психологічний феномен

Укладання

Список літератури


 

Запровадження

 

Спілкування одна із предметів соціально-психологічного дослідження.

Спілкування — багатоаспектне і багатоплановий процес створення, забезпечення та її реалізації міжособистісного імежгруппового контакту, який зумовлено необхідністю організації здійснення й підтримки спільної прикладної діяльності людей.

Дослідження Р. М. Андрєєвої, Д. Міда, Р. Келлі та інших вчених, котрі аналізували утримання і механізми спілкування, показали, що його провідними процесами чи сторонами спілкування є:

-комунікативна (передача інформацією процесі спілкування);

-інтерактивна (тобто. взаємодія партнерів);

->перцептивние компоненти (сприйняття партнерами одне одного).

У межах соціально-психологічного знання щодо проблематики спілкування найбільш змістовно глибокий і об'ємний матеріал напрацьовано зі спілкування міжособистісному. У цьому плані все три боку спілкування разом відбиваютьмногоаспектность і навіть неоднозначну складність внутрішнього, суб'єктивного світу одну людину, якщо йдеться про його ставлення до іншого. Комунікативна сторона спілкування відбиває той аспект міжособистісного контакту, що виражається в обміні учасниками спілкування інформацією.

Розглянемо докладніше процеси та боку спілкування.


 

>Перцептивная сторона спілкування

У процесі сприйняття в людини формується образ іншого, розуміння його особистісних чорт. Найбільші складності у процесі сприйняття людини людиною представляє як неоднозначність самого об'єкта (людини чи групи людей), що перший факт, що за зовнішніми ознаками, у тій образу, що формується в результат контакту, партнери прагнуть вивести судження про внутрішніх якостях одне одного. Звідси ті численні стереотипи, котрі пов'язують конституцію чи риси обличчя з індивідуальнимиособенностями.[6]

Основними механізмами пізнання іншу людину є ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація передбачає ототожнення з сприймаються як суб'єктом, виходячи з чого став і роблять висновок про індивідуальних особливостях і імовірному поведінці. Людина намагається себе цього разу місце іншого і, виходячи з того, спробувати зрозуміти її стан і можливі способи дії конкретної історичної ситуації. Часто у своїй власні поняття і схеми поведінки поширюються іншим, що може стати причиною помилки, оскільки відмінності цього іншого не беруться до ідентифікації. Більшеемотивние люди, природно, частіше використовують саме такий метод пізнання, заражаючи переживаннями партнера зі спілкування.

Під поняттям рефлексії мається на увазі не здатність людини до самоспостереженню, але усвідомлення, яким сприймають які його оточують. Такий відбитий образ Я, тобто. Я очах решти, є важливим елементомЯ-концепции і самооцінки, вона завжди, більш-менш усвідомлено, є у структурі особистості. При спілкуванні йому це відбите уявлення себе грає домінуючу роль, і південь від того, наскільки вона збігаються з дійсним чином суб'єкта у партнера (чи партнерів), великою мірою залежить успіхконтакта.[6]

Головним змістомперцептивного процесу спілкування система інтерпретацій поведінки іншого, причин його вчинків, симпатій і антипатій. З цією системою суб'єкт прагнути передбачити й подальші дії партнерів, зокрема і ворожість себе. Оскільки реальних даних про причинах тих чи інших дій оточуючих часто взагалі обмаль і не вони не відповідають дійсності, процес інтерпретації поведінки отримав назву атрибуції (чи каузальною атрибуції), тобто. приписування.Атрибутировать, тобто. приписувати партнерам причини їхніх учинків і висловлювань, люди можуть або виходячи з аналізу схожих випадків, або за аналогії зі своїм поведінкою в подібних ситуаціях. У цьому варіанті часто включається і механізм ідентифікації, коли суб'єкт, ставлячи себе місце іншого, приписує йому власні мотиви і переживання, які можуть призвести до подібному результату. При аналізі люди згадують про схожі випадки, що сталися коїться з іншими людьми, або поведінка партнера в аналогічних ситуаціях, вважаючи, що заодно діють одні й ті самі.

Також для сприйняття оточуючих впливає ефекти "ореолу", "новизни", "бумеранга".

Ефект "ореолу" у тому, перше, загальне враження про людину, часто заснований на установках чи якихось уривчастих відомостях про неї, поширюється для сприйняття його вчинків і особистісних якостей. У цьому може сформуватися як, і негативний "ореол". Якщо перша враження про людину загалом сприятливо, то подальшому усі його поведінка, риси і їх учинки оцінюються лише позитивно, попри її реальний зміст. У своєї діяльності виділяються і перебільшуються лише позитивні моменти, а негативні недооцінюються або помічають. Якщо ж загальне перше враження якесь людині виявилося негативним, то навіть позитивні його якості і їх учинки у майбутньому або помічають зовсім, чи недооцінюються і натомість гіпертрофованого уваги до недоліків.

Ефект "новизни" у тому, що до знайомого людині найзначимішою виявляється остання, більш нова інформацію про ньому, тоді як до незнайомій людині більш значуще перша інформація. Саме тому емоційно насичена чи значуща інформацію про новій людині може стимулювати формування позитивного чи негативного "ореолу".

Ще однією важливим ефектом сприйняття є ефект "бумеранга", що полягає у цьому, що деякі випадках вплив інформації на партнерів у спілкуванню (чи широку аудиторію) викликає результат, зворотний очікуваному. Зазвичай, цей ефект виникає у тому випадку, коли підірвано довіру до джерела інформації, або це джерело (як суб'єкт, і засіб масової інформації, або установа) викликає ворожість у сприймають. Іноді ефект бумеранга виникає, що інформація тривалий час носить одноманітний який відповідає нових умов характер.

Аналізперцептивного процесу спілкування показує, що з сприйнятті іншу людину виникає як уявлення про неї, а й емоційне ставлення, у якому партнер може викликати як ситуативне емоційне переживання, і стійке відчуття, як позитивне, і негативне. [1]

Інтерактивна сторона спілкування

Інтерактивна сторона спілкування — умовний термін, що означає характеристику компонентів спілкування, що з взаємодією людей, безпосередньої організацією їхньої спільної діяльності. Цілі спілкування відбивають потреби спільної прикладної діяльності людей. Спілкування завжди має передбачати певний результат — зміна поведінки й діяльності іншим людям. Тут спілкування постає як міжособистісне взаємодія, тобто. сукупність зв'язків і взаємовпливу людей, утворюють їхньої спільної діяльності. Найпоширенішим є розподіл всіх взаємодій на два протилежних виду: кооперація й рівна конкуренція . Крім кооперації кажуть також злагоді та конфлікті, пристосуванні й опозиції, асоціацію та дисоціації тощо. З цими поняттями ясно видно принцип різних видів взаємодії. У першому випадку аналізуються такі його прояви, що сприяють організації спільної прикладної діяльності, є “позитивними” з цим погляду. По-друге групу потрапляють взаємодії, однак “розгойдуючи” спільну діяльність, які становлять певного роду перешкода нею.

Кооперація позначає координацію одиничних сил учасників (упорядкування, комбінування, підсумовування цих сил). Важливими показниками “тісноти” кооперативного взаємодії є зануреність у нього всіх учасників процесу.

Що ж до конкуренції, то тут аналіз частіше сконцентрований у найбільш яскравою її формі — конфлікті, зіткненні цілей, інтересів, позицій, поглядів опонентів (суб'єктіввзаимодействия).[1]

Один і хоча б людина виконує різні ролі. Безліч рольових позицій нерідко породжує зіткнення — рольові конфлікти. Взаємодія людей, виконуючих різні ролі, регулюється рольовими очікуваннями. “Виконання” ролі схильна соціальному контролю і запитають обов'язково отримує громадську оцінку, а скільки-небудь незначне відхилення від зразкаосуждается.[1]

Вихідним умовою успішності спілкування відповідність поведінки взаємодіючих людей очікуванням одне одного. Але спілкування який завжди будується успішно, й часто вже не позбавлене внутрішніх суперечностей. У деяких ситуаціях можна знайти антагонізм позицій, який відбиває наявність взаємовиключних цінностей, завдань і цілей, іноді обертається взаємної ворожістю. І тут виникає міжособистісний конфлікт.

>Интеракция також розглянута з погляду транзактного аналізу американським психологом Еге. Берном. З його погляду, у кожній людині існує три “Я”: Дитя (залежне,подчиняемое і безвідповідальне істота); Батько (незалежний,неподчиняемий, бере відповідальність він) і Дорослий (вміє рахуватися з ситуацією, розуміти інтересів інших і розподіляти відповідальність між собою й ними).

Виступаючи у позиції Дитя, людина виглядаєподчиняемим і невпевненим у собі, в позиціїРодителя —самоуверенно-агрессивним, в позиції Дорослу — коректним і стриманим. У взаємодії людей ці позиції узгоджені буде лише тоді, коли один партнерів готовий узяти позицію, певну йому іншим партнером.

Найбільш успішним, і ефективний спілкування двох співрозмовників з позиції Дорослих, можуть одне одного зрозуміти й два Дитину.

трансакція — одиниця взаємодії партнерів у спілкуванню, супроводжується завданням позицій кожного.

Суть теорії Еге. Берна зводиться до того що, що, коли рольові позиції партнерів у спілкуванню узгоджені, акт їх взаємодії доставляє обом почуття задоволення. Якщо позитивна емоція заздалегідь є у спілкуванні на радість партнерів, такий тип взаємодії Еге. Берн називає “>поглаживанием”. При узгодженні позицій, що казали співрозмовники, вони йде обмінпоглаживаниями. Позбавлення відповідного погладжувань вже зачіпає людини. Якщо ж, всупереч його очікуванням, до нього і кажуть з неузгодженої позиції, це гнівить контркультура і дає підстави конфлікту. [2]

З психологічної погляду, зміст конфлікту може дуже різноманітним по рольовим позиціям партнерів. Для всього діалогу вирішальне значення може мати то, наскільки правильно обрано позиція, наскільки вона узгоджена між партнерами зі спілкування. Те, яку позицію ми посядемо контактують, відразу ж потрапити визначає і коло психологічний ролей, які потрібні доведеться виконати.

Комунікативна сторона спілкування

Комунікативна сторона спілкування передбачає обміну інформацією між партнерами. Вирішальне значення набуває орієнтація партнерів друг на друга, їх активність із метою переконати іншого чи спонукати його до певної дії, тобто. відбувається просто "рух" інформації, та її розвиток, уточнення і збагачення. Томукоммуникатору (людині,сообщающему інформацію) необхідно враховувати як те, що говориться, а й як, співвідносити зміст відомостей з установками, цінностями, мотивами кожного з сприймають.

З тих завдань, що ставить собі комунікатор, виділяються спонукальні повідомлення (спонукати зробити щось), інформативні (передати відомості), експресивні (сформувати переживання), фактичні (встановлення політики та підтримку контакту).

Фактичне, тобто. беззмістовне, спілкування припускає використання комунікації винятково з метою підтримки самого процесу спілкування.

Суто інформативна мета повідомлення може припускати реакції співрозмовника, тобто. для комунікатора то, можливо важливий факт повідомлення безвідносно до того що, який вплив він надав на сприймає і зрозуміле воно вірно.

Найбільш складним завданням комунікації є реалізація наміри спричинити поведінка іншого, позаяк у такому разі слід як розуміння значимості повідомлення, а й однаковий підхід до ситуації чи інших партнерів, близька система цінностей. Виділяються такі способи впливу на процесі спілкування, як переконання, навіювання, наслідування, зараження. При переконанні комунікатор орієнтується на свідоме, розумне сприйняття своєї інформації, тому його монологічна чи діалогічна мова мусить бути максимально розгорнутої і виразної. Інші способи впливу припускають орієнтацію як (не стільки) на свідомість, скільки на несвідомі почуття, переживання, прагнення людей.

Особливе місце у аналізі комунікативного процесу займає вивчення специфічних комунікативних бар'єрів, що порушують процес обміну інформацією між, адекватне розуміння й реагування на повідомлення. Бар'єри можуть породжуватися соціальними чинниками, наприклад, політичними розбіжностями, відмінностями поглядів, пов'язані з різницею статусних положеннях, оточенні, культурі, релігії. Також причиною нерозуміння можуть і індивідуальні особливості партнерів, наприклад,интравертированность, тривожність, помисливістьсобеседников.[1]

Структура спілкування

Спілкування як процес має власну структуру, яка докладно розглядалася різними авторами.

Б.Ломов запропонував класифікацію що складається із трьох рівнів:

> Макрорівень : спілкування є складну мережу взаємозв'язків індивіда коїться з іншими людьми і соціальними групами і сприймається як важливого аспекту способу життя людини (процес спілкування вивчається в інтервалах часу, порівнюються,сопоставляются з тривалістю людського життя, у своїй наголошується на аналізі психічного розвитку індивіда);

>Мезауровень : спілкування сприймається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, які змінюються, й у яких виявляються в процесі життєдіяльності на конкретних тимчасових відтинках свого життя (наголошується на змістовних компонентах ситуацій спілкування - «у зв'язку з ніж» і «із метою»; навколо цього спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються вербальні і невербальні кошти, етапи спілкування);

>Микроуровень: увагу зосереджується на аналізі елементарних одиниць спілкування як взаємодії поведінкових актів (взаємодія охоплює дію одного партнера й викликає протидію іншого, наприклад «питання - відповідь», «повідомлення інформації - ставлення до неї» тощо.).

Р. Андрєєва визначає структуру спілкування , як виділення у ній трьох взаємозалежних чинників: комунікативного (передбачає обміну інформацією між індивідами); інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто. обмін як знаннями, ідеями, а й діями);перцептивного (процес сприйняття й пізнання партнерами одне одного й встановлення цій основівзаимопонимания).[1]

Б.Паригин розглядає структуру спілкування як взаємозв'язок двох аспектів - змістовного та формальної, тобто. комунікацію і зміцнити взаємодію зі своїми змістом потребують іформой.[4]

А.Бодалев у структурі спілкування виділяє гностичний (пізнавальний), афективний (емоційний) і практичний (діяльний)компоненти.[3]

Логічним основою моделювання структури спілкування як процесу (передача інформації, взаємовпливу, пізнання одне одного, обмін результатами діяльності тощо.) то, можливо характеристика його щодо автономних компонентів , як-от: мета, зміст, кошти спілкування; учасники процесу, тип зв'язку, встановлюється з-поміж них; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види й форми спілкування; соціокультурна іетнопсихологическая специфіка спілкування;етико-психологические і тендерні особливості спілкування; стиль, стратегії і тактики спілкування; результат спілкування.

Процес спілкування вважатимуться повноцінним, якщо у неї гармонійно поєднуються два взаємопов'язані фактори: зовнішній (поведінковий,операционно-технический) і внутрішній (ціннісні особливості індивіда.

Зовнішній - проявляється у комунікативних діях учасників процесу, у виборі стилю, форми, стратегії спілкування, у мовній активності, інтенсивності дій, адекватності поведінки й т.д.

 Внутрішній - відтворює суб'єктивне сприйняття ситуації взаємодії, яке виражається з допомогою вербальних і невербальних сигналів.

Функції спілкування

Що ж до функцій (від латів.Functio - виконання, здійснення) спілкування, то під ними розуміють зовнішній прояв властивостей спілкування, ті ролі й завдання, які вона виконує на процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні підходи до класифікації функцій спілкування. Одні дослідники, розглядаючи спілкування у його органічного єдності з життям суспільства взагалі і й з

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація