Реферати українською » Психология » Виховання здатності самоврядування та самовдосконалення


Реферат Виховання здатності самоврядування та самовдосконалення

Страница 1 из 2 | Следующая страница
Зміст

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

1КОМПОНЕНТЫ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ

1.1НАПРАВЛЕННОСТЬ ОСОБИСТІСТЬ

1.2 ХАРАКТЕР

1.3СПОСОБНОСТИ

1.4ПОТРЕБНОСТИ І МОТИВИ

1.5 ЕМОЦіЇ

1.6 ВОЛЯ

2САМОСОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ЯК МЕТОДФОРМИРОВАНИЯ ОСОБИСТОСТІ

2.1САМОПОЗНАНИЕ ЯКВАЖНЕЙШАЯ СПРОБАСАМОСОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ

2.2 ПЛАНУВАННЯ ЯКВАЖНЕЙШЕЕ УМОВАУСПЕШНОГОСАМОСОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ

2.3 МЕТОДИПСИХОФИЗИЧЕСКОГОСАМОРЕГУЛИРОВАНИЯ

>ЗАКЛЮЧЕНИЕ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Пізнай себе

Напис на храмі Аполлона в Дельфах

Сучасна наука в описах психології особистості представляє його вигляді структури, що включає у собі такі компоненти:

1. спрямованість;

2. характер;

3. вольові якості;

4. здібності;

5. емоції;

6. мотивації.

Всі ці компоненти, інтегруючись в психічну структуру особистості, висловлюють її індивідуальність визначають властивий цій людині хід думок та поведінки у різних ситуаціях.Взаимосвязанние компоненти особистості існують базі індивідуальноїпсихоматики.

Організм і як особистість становлять єдність: компоненти особистості, такі, як темперамент, здібності, характер, мотивація об'єднані системоутворюючими ознаками: спрямованістю, активністю,саморегуляцией,емоциональностью[1,с174 - 176].

Метою роботи є підставою дослідження виховання здібності самоврядування.

Завданнями є розгляд компонентів психології особи і самовдосконалення.

Для виховання здібностей самоврядування важливо дослідження вольових якостей чоловіки й на них зупинимося докладніше.


1КОМПОНЕНТЫ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ

 

1.1НАПРАВЛЕННОСТЬ ОСОБИСТІСТЬ

Спрямованість – найважливіше властивість особистості, у якій висловив динаміка розвитку людини як соціальної та духовної (чи бездуховного) істоти, головні тенденції її поведінки.

Спрямованість особистості – це провідне психологічне властивість особистості, де представлені система її спонукування життя та зовнішньоекономічної діяльності.

Спрямованість надає організуюче вплив як на компоненти структури особистості (наприклад ,на прояв темпераменту чи розвиток здібностей), а й у психічні стану (приміром ,подолання стресу) й усю область перебігу психічних процесів.

Спрямованість втілюється у різних формах – ціннісних орієнтаціях, симпатіях чи антипатіях, в смаках та схильностях і виявляється у різних галузях діяльності: професійної , сімейної, політичної тощо. Саме спрямованості виражаються мети, в ім'я яких діє особистість, її мотиви, її суб'єктивні ставлення до різним сторонам дійсності, тобто. всю систему її характеристик.

Спрямованість постає яксистемообразующее властивість особистості ,що б її психічний склад. Загалом плані спрямованість особистості психології окреслюється ставлення те, що особистість отримує ще й бере від суспільства, до того що, що ця комісія їйотдает[13,с. 346-348]

 

1.2 ХАРАКТЕР

 

У психології межа поділу темпераменту й правничого характеру досить умовна.Генотип він визначив як природжений тип нервової системи, чи темперамент, а фенотип - як комбінацію уроджених особливостей нервової системи та умов виховання, чи характер.

Характер людини формується у його виховання внаслідок взаємодії соціальних і біологічних чинників. Його вважатимуться вектором виховання і генного набору даної людини.

У його формуванні, розвитку і функціонуванні характер людини тісно пов'язані з його темпераментом, не збігаючись із ним. Властивості характеру, порівняно з властивостями темпераменту змістовнішими, конкретні. Характер також пов'язані з особистістю людини, хоча особистість людини її характер не те й теж.

Характер людини показує як очевидно: він робить, але те, як це робить. Від характеру залежить не зміст , а стиль своєї діяльності. Він представляє стрижневе психічне властивість людини, накладає відбиток попри всі його дії і їх учинки, що визначають типові способи його реагування на життєвих ситуацій.

До характеру ставляться не будь-які його індивідуальні психологічні особливості й властивості, лише найбільш виражені і стійкі риси, типові для даної людини і систематично які у його діях та вчинках.

Характер можна з'ясувати, як сукупність стійких істотних форм індивідуальних властивостей особистості, що відбивають розмаїття ставлення людини-спеціаліста до собі, людей і праці.

Характер формується у процесі виховання, а й у процесі самовиховання. Особистість може свідомо коригувати негативні прояви свогохарактера[5,с.165 - 172].


1.3СПОСОБНОСТИ

Поняття «здатність» допомагає зрозуміти , чому люди , поставлені життям в приблизно однакові умови, досягають різних успіхів , чому то вона може домогтися успіхів лише у області й бути бездарним на другий.

Поняття «здатність» містить кілька смислів:

1. у – перших, під здібностями розуміють індивідуальні психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншого.

2. у – других, здібностями називають не всякі особливості, а лише, які причетні до успішності виконання який – або діяльності

3. в – третіх, здібності – не те, що зводиться знаннями, умінням і навичкам, у яких вироблені цього людини, що забезпечує їх швидке придбання.

Здатність формується з урахуванням задатків, генетично обумовлених.

Розвинути всі здібності однаково неможливо.Гармонический людина належить до області утопічних мрій, він гармонійнонедоразвит. Для людини головне – визначити свої провідні спроможністю і дати раду у професіональній сфері, ставлячи собі важкі, але здійсненнізадачи[14, з. 346 - 349].

 

1.4ПОТРЕБНОСТИ І МОТИВИ

Потреби і мотиви настільки переплетені у структурі особистості, що ці компоненти можна тільки у взаємозв'язку.

Починати аналіз потрібно з потреб. У межах своїх первинних біологічних формах потреби є стан організму, яка має об'єктивну потребу у яких – те, що лежить поза нею. Принаймні становлення особистості відбувається зміну цін і розвиток потреб. Як особистості люди відрізняються одна від друга розмаїттям наявних проблем них потреб й особливим їх поєднанням.

Будь-яка форма поведінки людини пояснюється як внутрішніми, і зовнішніми причинами. До зовнішніх причин відносять стимули, що йдуть від цій ситуації, а до внутрішнім – мотиви, потреби, мети, бажання тощо., іменовані особистісної диспозицією.

Поняття мотиву, на відміну поняття мотивації, означає те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійким, особистісним властивістю, зсередини що спонукає його до здійснення певних дій.

А. Маслоу розробив «ієрархію потреб» ісоотнес із нею ієрархічну структуру поведінкових мотивів.

Виділяються такі фундаментальні потреби:

1. фізіологічні потреби – потреби у їжі , сні тощо.

2. потреба у безпеки в тому , що людина має почуватимуться безпеки, позбутися страху;

3. потреба у кохання, і приналежність – людині властиво належати до спільності, перебуває поруч із людьми, сприймали ними.

4. потреба у повазі – людина потребує схвалення і визнання оточуючих, у досягненні успіхів;

5. потреба у самоактуалізації – в ієрархії потреб найвищий рівень, пов'язані з реалізацією власних потреб, розвитком власної особистості.

А. Маслоу виявив такі принципи мотивації людини:

1. Мотиви мають ієрархічну структуру.

2. Що рівень мотиву, проте життєво необхідними є дані потреби.

3. З підвищенням потреб підвищується готовність більшою активності.

Вищі потреби мають такі ознаки:

1. Вищі потреби пізні;

2. Що рівень потреб, проте вона важлива виживання, то більше то, можливо відсунуто її задоволення і тих легше від нього тимчасово звільнитися.

3. життя в рівні потреб означає вищу біологічну ефективність, велику його тривалість.

4. Задоволення вищих потреб частіше має своїм результатом розвиток особистості, частіше приносить радість, збагачує внутрішній світ.

А. Маслоу вважав людьми тих, метою якого є розвиток своїх здібностей, самоактуалізації.Самоактуализация є особистісний зростання на ході продуктивної діяльності – це зростання вгору. Особистісний ,психологічний зростання вона як послідовне задоволенні вищих потреб. Поки домінують нижчі потреби , рух до самоактуалізації неспроможна розпочатися. Вищі потреби сприймаються, мов менш нагальні. Людині, всіх зусиль якого спрямовані на добування коштів для існування не дуже до вищихматерий[15, 37- 41].

 

1.5 ЕМОЦіЇ

 

Емоційні процеси, функцією яких виступає внутрішня регуляція діяльності, тісно пов'язані з потребою людини її мотивацією. Емоційна реакція виникає тільки те, що входить до кола потреб та інтересів людини. Те, чого людина належить байдуже , емоцій бракує. Емоції виникають буде лише тоді, коли відбувається задоволення чи незадоволення його потреб.

У емоційних процесах встановлюється зв'язок між потребами чоловіки й ходом подій,совершающимися згідно чи розріз до потреб індивіда.

Емоції – фізіологічне стан організму, має яскраво виражену суб'єктивну забарвлення і стали охоплювати всі види почуттів і переживань людини – від глибоко травмуючих страждань до високих форм радість і соціального життєвідчування.

Емоції зазвичай йдуть за актуалізацією мотиву і передують раціональної оцінці адекватності йому діяльності. Емоції породжують переживання задоволення, страху, боязкості тощо., котрі грають рольориентирующих сигналів.

Емоції як компонент психології особистості характеризуються тим , що вони:

1. по-перше, висловлюють ставлення суб'єкта й до світу;

2. по-друге, мають позитивним або негативним знаком.

Коли щось подобатися, виникає позитивна емоція, якщо ні – негативна. Якщо всі байдуже, стає нудно, нудьга призводить до подразнення, але це вже емоції.

Позитивні емоції надають благодійне впливом геть життєвий тонус людини.

Негативні емоції теж необхідні, але у невеличкий дозі. Вони роль стимуляторів, примушуючи шукати нові рішення, підходи, методи.

Роль нейтральних подразників така сама, як баластових речовин, у харчуванні: з їхньої тлі виникають позитивні й негативніемоции[2, з. 51 - 64].

За підсумками цих даних робиться висновки, значимі для спілкування:

· людина, вступає в спілкування, повинен знати: щоб партнер продуктивно працював, він має отримати відповідну позитивну емоцію. Будь-яке грубе і різке звернення знижує його працездатність;

· Якщо ж у процесі спілкування людина не стримався і вилаяв свого партнера, то тут для здобуття права відновити його працездатність його треба похвалити 7раз[3, з 235].

Емоції мають чітко виражений ситуаційний характер, тобто. висловлюють оцінне особистісне ставлення до до чи можливим ситуацій, до своєї діяльності і до своїх проявам у яких. З іншого боку емоції здатні передбачати ситуації та події, які реально ще настали. Найважливіше особливість емоцій полягає у здатність до узагальнення ситуації.

>Аффектами у сучасній психології називають сильні й щодо короткочасні емоційні переживання.Аффект є блискавично й бурхливо що розвивається емоційний процес вибухового характеру, котрі можуть датинеподчиненную свідомому вольовому контролю розрядку діє. Саме афекти переважно зв'язані з шоками.

У психології виділяють такий її різновид емоцій як почуття – пережиті в різної формі внутрішнє ставлення людини до того що, що відбувається у його життя, що вона розуміє і робить. Почуття стійкіші, ніж емоції, й носять предметний характер, що виникає внаслідок узагальнення емоцій, у якому вони пов'язуються з поданням чи ідеєю про деякому об'єкті – конкретному чи відверненому.

 

1.6 ВОЛЯ

У процесі життєдіяльності людині припадати долати різноманітні перешкоди, навіщо він повинен напружувати свої фізичні і розумові сили, робити вольові зусилля.

Воля – це свідоме регулювання особистості своїх дій, вчинків, які у умінні долати складнощі у досягненніцели[6, з 203-205].

Перешкоди і труднощі, котрі необхідно долати людині, бувають два види: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні перешкоди носять об'єктивного характеру і пов'язані з протидією іншим людям, різними обставинами, зміною праці.

Внутрішні перешкоди виражаються у вперте небажання робити те, що необхідності, в ліні, інертності, пригніченому емоційний стан, страху перед певними діями тощо.

Воля не лише свідоме напрям розумових і фізичних зусиль, а й свідоме стримування активності , відхилення від дій.

Вольова дії поділяють на прості складні.

Прості вольові дії включають дві ланки: постановку цілі й її виконання. Структура складного вольового дії включає три ланки: усвідомлення і постановку цілей, планування дій зі досягнення цілей, виконання дій. Вочевидь, що найбільших вольових зусиль вимагає виконання планованих дій.

Воля проявляється у таких вольових властивості особистості, як цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримка, самовладання тощо. Кожен з цих властивостей протистоїть протилежна риса характеру, у яких виражено безвольність, тобто. відсутність свою волю і підпорядкування іншийволе[12,с.530-535].

Найважливішим вольовим властивістю особистості виступає цілеспрямованість як здатність людини здійснювати свої життєві мети.

Самостійність проявляється у здібності до дій й приймати рішення відповідно до своїх внутрішніх мотивацій, своїх знань, умінь і навиків.Несамостоятельний людина орієнтована на підпорядкування іншому, на перекладання відповідальності нею за що їх дії.

Рішучість виявляється у умінні своєчасно й не вагаючись приймати обдумане рішення і втілити його у життя. Дії рішучої людини характеризуються продуманістю і швидкістю, сміливістю, упевненість у свої вчинки. Протилежної рисою рішучості є нерішучість. Людина, що б нерішучістю, постійно сумнівається, коливається прийняття рішень й у використанні вибраних методів рішення.Нерешительний людина, навіть вирішивши, починає знову сумніватися, вичікувати, як надійдуть інші.

Витримка та самовладання є вміння володіти собою, своїми діями зовнішніми проявами емоцій, їх контролювати, навіть за невдачах.Противоположностью витримки є невміння стримуватися, що викликано відсутністю виховання і самовиховання.

Наполегливість виявляється у умінні людини досягати поставленої мети , долаючи труднощі шляху до їх досягнення. Наполегливий людина не полишає прийнятого рішення, а при невдачах діє з подвійним енергією. Людина, позбавлений наполегливості за першої невдачі полишає прийнятого рішення.

Дисциплінованість означає усвідомлену підпорядкування своєї поведінки певним нормам та санітарним вимогам. Дисциплінованість проявляється у різні форми, як і поведінці, і у мисленні, і протилежна недисциплінованості

Мужність і ваша сміливість проявляється у готовності й умінні боротися, долати труднощі й небезпеки шляху до досягненню мети, із метою відстоювати вию життєву позицію. Мужності протилежно така риса, як боягузливість, викликаного звичайним страхом.

Воля як здатність людини досамодетерменации і саморегуляції робить її вільний від зовнішніх обставин. Воля робить людини в що свідчить непередбачуваним, незвідним до простий арифметиці діючих мотивів.

Воля є психологічної функцією, яка буквально пронизує всіх сторін життя людини. Вона задає упорядкованість, цілеспрямованості та свідомість людського життя й діяльності.

Воля є, безумовно, вищий рівень регуляції психіки стосовно рівням мотивації, емоцій івнимания[4,с.203].

Формування перелічених вольових властивостей особистості визначається переважно цілеспрямованим вихованням, у якому виховання волі має бути нерозлучно від вихованнячувств[11,с.203- 206].

Здатність до здійснення вольових дій формується принаймні формування особи і втілюється в стійкі особисті якості: самостійність, організованість, дисциплінованість та інших. Безвільний особистість характеризується нерішучістю, сугестивністю, упертістю. Упертість часто плутають зі справжнім проявомволи[4, з 206].

 

2САМОСОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ЯК МЕТОДФОРМИРОВАНИЯ ОСОБИСТОСТІ

 

2.1САМОПОЗНАНИЕ ЯКВАЖНЕЙШАЯ СПРОБАСАМОСОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ

 

Кожен, як розпочати складного справі самовдосконалення, має розпочати з складання свого роду фізичних і психологічних якостей, своїх і обмежень, чи, кажуть психологи, з самоаналізу і самопізнання.

Співпізнання – це оцінка людиною себе, усвідомлення власних інтересів, мотивів поведінки. Складність це завдання

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація