Реферати українською » Психология » Людина, його внутрішній і світ


Реферат Людина, його внутрішній і світ

вание людей тут обтяжується як об'єктивними обставинами життя, а й власними слабкостями, суб'єктивними пристрастями, особистими пороками. Воно не наближає людини для її сутнісному значенням і призначенню, а віддаляє прочанина від них.

1 Серед людей є й таких, які прагнуть розуміння своєї справжньої суті Доповнень і оволодінню

46


нею, до всебічному, гармонійного розвитку. Це — рух до того що, що охоплюють формулою: духовне багатство, моральна чистота, фізичне досконалість. Такий ідеал людини, і різняться за рівнем наближення до свого ідеальному стану, имманен тной сутності чи навпаки — за рівнем развертыва ния власного Я бік своєї антисущности^

За визначенням Паскаля, любов немає віку, вона можуть народження. Якщо від власне природного процесу, це визначення умовно можна адресувати його й фахівця в царині цілому. Як писав наш відомий філософ М. До. Мамардашвілі, “чело-i століття— це, очевидно, єдине істота у світі, до* ^ торое... перебуває у стані постійного зановорожде* ния, і це зановорождение може бути лише тією мері| як і людині вдається власними силами поме^ стить себе у власну думку, до своєї прагнення...” (Мамар^ дашвили М. До. Проблема людини у философии/Ю чоло веческом у людині. М., 1991. З 17-го).

Отже, людина виступає одночасно реальна дійсність як і потенційна возмож ность. Він існує називається як реальність і у собі власну міру майбутнього, роблячи вибір шляху, де вона прагне досягти поставленої мети. Чим вільніше суспільство, тим розмаїтішими шляхи, ширше віяло альтернатив суперечливого руху чоловіка перед самим собою і до інших людей. Тим самим було проблема вибору перетворюється з личностно-ориентационной в социально-детерминированную, безперервно бути соб ственно людської.

З цією пов'язано ціннісне, аксиологическое (аксио-логия — загальна теорія цінностей) вимір особистості. Воно .має принципово важливого значення для понима ния людини, особливо у сучасних умовах. Яким може бути ціннісний підхід до котрі живуть Землі майже шести мільярдам чоловік — всім і до каждо-"У окремо? ,/

Цінність людини має бути визнана абсолют- w WO, т. е. вищої школи й безумовною. Цей гуманістичний / підхід грунтується на визнання самоцінності життя чого- / ловека як такий у силу його буттєвості. З цим ^ постулатом нерозривно пов'язані постановка і рішення т^ких великих проблем, як непорушність невід'ємних норов і свобод можливо людини, забезпечення визнання примату особистості під час вирішення сучасних соціальних, економічних,

47


політичних вимог і інші завдання як внутрішнього, так міжнародного розвитку (наприклад, війни і миру).

Презумпція абсолютної цінності людини — основ| іншої критерій та головний аргумент щодо сте| пені демократичності тієї чи іншої суспільного устрою ^Абсолютна цінність людини означає, що імен| P.S   але вона має бути метою, більше — самоцелькд вищої метою всього соціального розвитку, а чи не ег| засобом чи побічним продуктом. Як показывав"' історичний досвід, то, можливо, особливо тисячі літній досвід розвитку російської соціальності і госу дарственности, аж до того перетворення людини у засіб іншим людям, пре” де всього можновладців, в мінову стоимост< політичних ігрищ у час і гарматне м'ясо зв^ війні веде до обесчеловечиванию, згубної деграда^ ции всіх громадських структур й людину.! Злочини проти людяності — найтяжчі в| міжнародної загальноприйнятої класифікації преступлен ний. Усе це має стати аксіомою, прийнятою без! докази становищем, істинність якого установ-1 льону внаслідок тривалої практичної діяльності людей.j ]

Поруч із філософія людини визнає і erq відносну цінність, неравнозначную дифференциро| ванну оцінку конкретних індивідів. Вона устанавлива| ется залежно від цього, як корисною, плодотвор| іншої чи ірраціональною, антигромадської є і>| власна діяльність — як теоретична, і /практична. [Людина є те, що він ставить^ Буття людини “є її дію” [Гегель Р. Феноменологія духа//Соч. М., 1959. Т. 4. З. 172). І він має бути відповідно оцінений людьми та громадськістю. Це спра-| ведливо. (з біблійних часів відомо: “Отже, в усьому| як хочете, щоб із вами надходили люди, так зроби^ ті й з ними; оскільки у цьому і пророки”](Мф 7:12).| Згодом ця мудрість отримала філософське обо-Г снування в “категоричне імперативі” І. Канта.

Відносна цінність людини обумовлена различ ными аспектами своєї діяльності. Є обізнані — егоїста і эгоцентристы, які вбачають сенс усього життя, кай зазначалось, полягає у задоволенні своїх виключно особистих інтересів та потреб в дедалі більш значив тільних розмірах. Життя у суспільстві вони прагматична розглядають як засіб існування, забезпечують

48


щий їм максимум вигоди мінімуму власних соціально значущих зусиль. Їх екзистенція рвачів про тивоположна тому, що писав Еге. Фромм на одній із своїх найвідоміших книжок: “Мета людини бути багатьом, а не мати багатьом” (Фромм Еге. Мати або бути? М., 1986. З. 44).

Природно, суспільство вправі адекватно оцінювати діяльність таких людей, хоча практиці звичайно процвітають, знехтувавши громадській моралі. Що касает ся правопорушників, людей, які переступають закон, то ставлення до них й держави будується як . на моральних принципах, і юридичних законах, кримінально-правових кодексах. На жаль, число пре ступных елементів, які опустилися на соціальне дно, людей, втратили часом людську подобу, исчисля ется не одиницями, а мільйонами.

Целостная філософська концепція особистості покликана інтегрувати, по-перше, загальні причини, що визначають соціально-історичні тенденції розвитку чоловіки й способи його зв'язки України із громадської життям; по-друге, конкретні соціально-економічні і духовні умови, у яких безпосередньо і реально відбувається про цесс розвитку особистості; по-третє, внутрішні духовні і соціально-психологічні процеси, які становлять систему знань, переконань, орієнтації, ідеалів, синтезованих індивідуальним досвідом людини (див.:

Сичов Ю. У. Буття людини; проблеми детермінації і самодетерминации/УСоциальная теорія і сучасність. Вып. 5. М., 1992. З. 99).

Справді, не враховуючи у єдності суспільно-історичних і індивідуальних особливостей розвитку людини неможливо уявити реальний шлях, який пройшли люди, “постарілі” нині чотирма мільйони порівняно з своїми прабатьками (див.: Ларичев У. Є. Древопознание. Розмови світ і людині. М., 1985. З. 108-111).

Зміни у життя людей разючі за всі заходів кам — і кількісним, і якісним, це нами мало усвідомлюється. За наявними оцінкам середня про должительность життя первісної людини становила 19-21 рік, в рабовласницькому Єгипті — 22,5 року, за доби Середньовіччя в Англії у неї менш 30 років і лише на початку XX в. в розвинених країн досягла 40 років, а час перевищила 70 років (США, напри заходів, чоловіків — 72 року, жінок — 79 років) (див.: Руба-

49


кин А. І. Похвала старості. М., 1966. З. 71; Россет Еге. j Тривалість людського життя. М., 1981. З. 197; | Урланис Б. Ц. Еволюція тривалість життя. М.,! 1978. З. 28; Назаретян А. П. Населення третього возра ста. М., 1986. З 6-ї). За рішенням Всесвітньої организа ции охорони здоров'я (ВООЗ), старим тепер вважається' вік 75 років, а населення з 60 до 75 років — літнім. | У демографічної літературі ці дві групи людей| об'єднують у населення “третього віку” чи ста-1 рої населення. | Р~ Саме громадської середовищі, а чи не у собі исто рическом вакуумі відбувається послідовна реализа ция сутності людини, всіх методів її жизнедеятель ности. Тут відбувається процес соціалізації — при спілкування людини до своєрідного соціального досвіду, який накоп льон усіма попередніми поколіннями, формирова ния з індивіда соціального суб'єкта. Социально-исто-, рические типи соціалізації людини обумовлені циви-s лизационными і формационными умовами обществен ного розвитку, відбивають багатовікової шлях його вхожде ния в соціум — від первісних стадій до сучасних форм постіндустріальної трансформації.

Це — шлях людини від сущого до належного. Це — рух стану, коли людина неадекватно осу-;

ществляет власної сутності, до взаємин у суспільстві людей друг до друга, адекватним сутності людини, т. е. до взаємин індивідуальностей, чи людяності. Це — розвиток чоловіки й людства від действитель ного ходу історії до які мають формам загальне твердження ственного пристрої і власне людського буття.

У процесі соціалізації формується универсаль ность особистості, її сутнісних сил. Така универсаль ность характеризує можливості людини у преодоле-:

нии власної однобічності, обмеженості, частич ности; у незаконному привласненні загальнозначущих основних видів тварин і форм соціальної діяльності, в свободі вибору і комбінування у процесі даного присвоєння, в раз витії й удосконаленні людиною цій основі свою особисту якостей і своєю самобутності, самодоста точності, самоцінності^

Філософська антропологія покликана відбити цей процес у всій його складності, і навіть общезначимос ти. У ньому помічаємо багато аспектів і граней, але філософське розуміння людини годі було змішувати ні з биоло гическим, ні із психологічним, ні з соціологічним.

50


“У цьому сенсі філософія прагне виробити таке уявлення про людину, яке відбивало би його приватне, історично особливе і завжди огра ниченное позиції у світі, обумовлений готівкової. історично минущої ситуацією, яке загальне становище, його, як кажуть, “родову сутність” (Між/ її У. М. Місце проблеми людини у сучасної фи-лософии/УВопросы філософії. 1980. № 7. З. 104).

У той самий час філософія людини інтегрує перед ставления про неї приватних наук. Так, вимагає философско го осмислення виділення у структурі особистості опреде ленних рівнів, обумовлених соціальними і психоло гическими чинниками: социально-типического і індивіду ально-психологического. Те саме стосується і до основним сферам прояви сутнісних сил людини: производ ственной, громадської, духовної, воспроизводственной (продовження роду).

Особливого значення має філософська трактування праці, у розробку якої вніс великий внесок (щоправда, в містифікованої формі розвитку духу) Гегель. Абсо лютный дух у Гегеля, як тінь, дублює принципиаль ную структуру реального праці: його суб'єкт, знаряддя, предмет, продукт, кінцевої мети. Праця розглядається філософом як єдність двох взаємозалежних процес сов: опредмечивания і распредмечивания; як засіб реалізації творчих сутнісних сил людини, полагание людиною зовні самого" себе і крізь цю даність — набуття й визначення індивідом соб ственной сутності. Так отримують філософську интерпре тацию дві великі таємниці — сутність праці та сутність людини.

У Новітнє час розробка філософських проблем праці значною мірою спиралася на роботи клас сиков англійської політичної економії У. Петги (1623-1687 рр.), А. Сміта (1723-1790 рр.), Д. Рікардо (1772-1823 рр.), створили теорію трудовий вартості, й у особливий ности на праці До. Маркса, його філософські погляди на "•"РУД, вчення про двоїстий характер праці та про приба вочной вартості. На початку XX в. розвиток поточно-кон вейерных ліній США призвело до появи нової сі стемы організації праці, що з ім'ям інженера Ф Тейлора (“система тейлоризму”), совмещавшей у собі останні досягнення науки про організацію виробництва з високим рівнем інтенсивності праці робочих. У Работах найвидатнішого англійського економіста Дж. Кейнса

51


(1883-1946 рр.) проблеми праці та зайнятості отримали подальшу розробку стосовно сучасному ринковому господарству.

Нині, коли науково-технічна революція вступив у технологічну і інформаційну стадії, проблема праці знайшла багато нових аспектів, які изуча-i ют різнобічно вчені та спеціалісти: соціологи,! економісти, психологи, філософи, історики, кібернетики та інших.

„'  Сучасна НТР містить у собі колосальний пози-' тивный потенціал суспільства і своїх громадян. З ріс-' тому наукоємності виробництва посилюється процес інтелектуалізації і гуманізації праці. Складається новим типом працівника, істотно може похвалитися зі свого загальному статевою та професійною рівню тільки від “часткового” робочого епохи раннього індустріалізму, а й від “середньостатистичного” виробничого;

персоналу 70—80-х рр. Особистість і НТР, чоловік у “ін-' формационном суспільстві” — теми, потребують обстоятель-^ ного філософського підходу, соціального дослідження.'

Особливої уваги заслуговує те що, що під час НТР безпосереднє управління виробничим процесом переходить від кваліфікованих специалис-, тов до кібернетичним комплексам, у яких влаштуй-' ствами із другого зв'язком. Якщо минулого Революції області виробництва енергоносіїв (тепло, электри чество, внутрішньоатомна енергія) звільняли людини від великих витрат його мускульних зусиль, а створення але-! виття техніки справляла перевороти функціонування робочих машин, у яких трудилися люди, нині розвиваються технологічні процеси, у яких чоло століття, сутнісно, взагалі вивільняється з непосред ственного виробничого процесу, точніше, становит ся поруч із, виконуючи лише складні контролюю щие функції.

У зв'язку з цим постає низка нових, нетрадиційних питань. Зберігає людина своєї ролі суб'єкта виробництва та як вона виражається? Які нові функції людини у ролі продуктивної сили?, До яких наслідків супроводжується зміна місця людини у системі виробництва, у сфері обществен ных взаємин держави і зв'язків, у матеріальному становищі різних категорій працівників, в споживанні ними ду ховных цінностей? Діє у комплексно-автомати зированном виробництві принцип, за яким

52


мірилом громадського багатства є робоче вре уя чи таким мірилом виступає вже? вільний час що використовується людиною в евристичних, твор ческих і гуманітарних цілях? У чому можуть бути наслідки кібернетизації виробництва, у таких обла стях, як політична організація та социально-классо вая структура суспільства; взаємовідносини соціуму v природи; відносини країн і із різним рівнем модернізації; побут, відпочинок, психологія людей?

Розв'язання всіх цих та інших негараздів, породжених НТР то, можливо успішним лише за умов тісній коорди нації, вищі інтеграції багатьох наук, котрим філософія покликана розробити загальні теоретичні підходи і методологію досліджень різного рівня життя та призначення.

Научно-техническому прогресу супроводжує велике виштовхування людей з сферь трудовий занятос ти,

Схожі реферати:

Навігація