Реферати українською » Религия и мифология » Святе Письмо і богослужіння


Реферат Святе Письмо і богослужіння

Страница 1 из 2 | Следующая страница

архієпископ Нафанаїл (Львів)

За кожним щоденним богослужінням в православної церкви, як відомо, повторюється в основних рисах процес скоєння всього справи порятунку людей: вечерня починається спогадом про створення світу, потім нагадує гріхопадіння людей, говорить про покаянні Адама і Єви, про обдаруванніСинайского Закону, закінчуючи молитвою СімеонаБогоприимца.Утреня малює стан старозавітного людства передПришествием у світ Христа Спасителя, малює скорбота, надію, очікування тодішніх людей, говорить проБлаговещении Пресвятої Діві Марії і Різдво Панове. Літургія являє все життя Христа Спасителя відВифлеемских ясел до Голгофи, Воскресіння і Вознесіння, через символи й нагадування вводячи у реальність, оскільки у святомуПричащении ми приймаємо не символ, але реально Найстрашніше Тіло Його,Самую Кров Його, то Найстрашніше Тіло, туСамую Кров, Які дав Його ТаємноїВечере в Сіонській світлиці, то Найстрашніше Тіло, туСамую Кров, які постраждали на Голгофі, воскресли з гробу і піднеслися на небеса.

Повторення вБогослужении, хоча в самих коротких рисах всього процесу приготування людства до прийняття Панове, необхідно, оскільки обидва процесу — і історичний і богослужбовий, мають сутнісно на одне: і, де він треба слабкого, немічного, відсталого, плотського людини приготувати до самого великому і страшному: до зустрічі з Христом — Сином Божим — і до з'єднання з Ним. Мета одна, і той і той ж — людина. Отже, і шлях може бути і той ж.

У історичному процесі приготування людей до прийняття Сина Божого пов'язано як найтісніше зі Священним Писанням, як оскільки у Писанні викладено той процес, а й що саме Писанням від моменту появи його всього підготовлялися душі людей до духовної зростанню,делавшему їх здатними зустріти Христа. По церковному переказам, Пресвята Діва Марія в останній моментблаговестия Архангела читала книжку пророка Ісаї, у разі, завдяки знання пророцтваИсаина могла Вона зрозуміти й прийнятиБлаговестие. Іоанн Хрестительпроповедивал на виконання Писань і словами Письма. Його свідчення: „сеАгнецъ Божий,вземляйгреъи світу" що дало Господу перших апостолів, може бути ними зрозуміло лише за світлі Письма.

Природно, що від початку будівництва і процес індивідуального приготування кожного окремої людини до прийняття Сина Божого, т. е. Богослужіння, виявився як найтісніше що з тим самим Божим знаряддям, яким і історично було підготовлено людство при цьому самому, т. е. - зі Св. Писанням.

Найбільш акт входження Панове і Спаса нашого Пресвятої Богородиці у світ уТаинствеПресуществления — це надзвичайно короткий акт, як коротким він був і за першої скоєнні його Самим Христом в Сіонській світлиці на ТаємноїВечере. Але приготуванням щодо нього, до цього акту, служило все священне, все добре в усій попередньої історії всього людства.

>Кратка ТаємнаВечеря, короткий і її повторення в Божественної літургії, але розуміє християнське свідомість, що до цього найважливішим у Всесвіті акту не можна приступати без гідного відповідного приготування, бо каже Господь в Писанні: „>проклятъвсякътворяйдгьлоБожiесънебрежениемъ" і „>ядий іпияй не достойнасудъ собіястъ іпиетъ" (1 Кор. XI, 29).

Гідним приготуванням до прийняття Сина Божого в історичному процесі було переважно Святе Письмо. Вона ж, т. е. дбайливе побожне читання його, то, можливо відповідним приготуванням до прийняття Сина Божого та у процесі богослужбовому.

Саме тому, Не тільки з наслідування синагозі, як і часто тлумачиться, від початку християнської історії Святе Письмо зайняло таке всеосяжне місце у справіподготовления християн доТаинству Євхаристії і до причащанню св. Таємниць Христових, т. е. вБогослужении.

У початковій Церкви, в рокиЕя існування — у Єрусалимі, коли Церква полягала з іудео-християн, читання і спів Святого Письма відбувалося на священному мовіВетхозаветной Церкви, мовоюдревне-еврейском, хоча народу,говорившему вжепо-арамейски,древне-еврейский мова була майже незрозумілий. Для роз'яснення Святого Письма його текст витлумачувавсяпо-арамейски. Ці тлумачення називалисятаргумами. У християнствітаргуми означають тлумачення Старого Завіту себто його звершення і поповнення в Завіті Новому.

Ці тлумачення Старого Завіту відбувалися самими святими апостолами і було для початкової Церкви заміною Святого Письма Нового Завіту, якого як ще було.

Отже, попри відсутність упервоначальнейшей Церкви книжок Нового Завіту, сутнісно християнське богослужіння від початку складався з слухання і навчання відБожественних дієслів обох Завітів. І тлумачення святими апостоламиВетхозаветних Писань — Закону, пророків і Псалмів, було найважливішої частиною підготовчого до св. Євхаристії богослужіння.

Взірцями таких християнських тлумачень на Старий Завіт є збережені в ДіянняхАпостольских проповіді св. аз. Петра і св.Первомученика Стефана.

Надалі, як у Церкви стали переважати християни з язичників. Святе Письмо Старого Завіту стало читатися і витлумачуватися грецькою мовою, загальнозрозумілій тоді в всім відомому світі. Невдовзі виникли й видаються книжки Нового Завіту, спочатку послання апостолів, потім євангелія й інші апостольські твори, написані також грецькою.

У цьомупровиденциально важливим обставиною було те, що апостольській Церкви непотрібно піклуватися про створення перекладу Старого Завіту нового священний мову Церкви — грецькою.

Переклад цей Промислом Божим був приготовлений заздалегідьбогодухновенним подвигомВетхозаветной Церкви, створила таке переведення було всіх священних книжок Старого Завіту з єврейського мови грецькою. Цей переклад називається перекладом 70-ти чи з латини —Септуагинтой.

Ми знаємо історію написанняСептуагинти і віримо цьому древньому церковному переказам. У другій рік царюванняПтоломея ДругогоФиладельфа (в 282 року до Р. X.), з благословення праведного первосвященика Єлєазара, обрані від усіх 12 колін Ізраїлевих перекладачі зробили цей переклад. Завдяки цьомупромислительному справі, духовна підготовка до зустрічі і сприяють прийняттю Сина Божого виносилася межі Єврейського народу і поширювалася попри всі населення берегів Середземного моря, яке всі тоді більшої або меншою мірою свідчило й розуміло грецькою.

Наскільки великий значенняСептуагинти у справі початкової проповіді християнської, це випливає з той факт, що наприкінці 1-го століття переважна більшістьобращаемих в християнство відбувалося з іудеїв та ні з непідготовлених ще язичників, та якщо з про прозелітів, т. е. язичників, знайомих ізВетхозаветним Законом в грецькому перекладі і залучені з непідготовлених ще язичників, та якщо з про прозелітів, т. е. язичників, знайомих ізВетхозаветним Законом в грецькому перекладі і залучених щодо нього душею. Це притягнення до Закону язичників відбувалося євреями шляхом поширення серед язичників священних книжок грецькою мовою, т. е.Септуагинти. Основну струмінь процесу поширення християнства протягом 2-ї половини 1-го століття можна уявити так: язичники ознайомлювались із євреями, одержували від них їх священні книжки грецькою, прочитували їх,прилеплялись душею до цих Божественним дієсловам, але шукали і знаходили ні з самих книгах, ні в єврейських тлумачів роз'яснення багато чого, який залишався незрозумілим в Писанні. Приходили християнські проповідники і показуючи, й усепредреченное в Писанні не виповнилося і відбулося у Христі Ісусі, тим набували для Панове нові душі. Історія вельможі цариці Ефіопською, освіченого апостолом Філіпом, є ілюстрацією цього процесу.

Вказівки, що саме зазвичай відбувалося звернення до християнство під час проповіді св. апостола Павла, знайдемо у книзі Діянь: в АнтіохіїПисидийской св. апостол тлумачить історію Старого Завіту в християнському світі і „колиихъизъiудейской синагоги, язичники просилиихъ казати протомъ жвъ таку суботу. Коли ж збори було розпущено, томногiеiудеи ічтители Бога зверненіизъязичниковъ пішли заПавломъ іВарнавою..." (Діян, XIII, 42 і 43). „>ВъИконии вони (апостоли) ввійшли разом уiудейскую синагогу і казалитакъ, що повірило безлічiудеевъ іеллиновъ" (Діян. XIV, 1). „Вони прийшливъФессалонику, де булаiудейская синагога.Павелъ як зазвичай,вошелъкънимъ і трьох суботиговорилъсъ нимиизъ Писань, відкриваючи і стверджуючиимъ, що Христу потрібно було постраждати і воскреснутиизъмертвихъ, І що цейХристосъ єIисусъ, Якого я проповідуювамъ. І деякіизънихъ повірили і приєдналисякъ Павлу і Силу,какъизъеллиновъчтущихъ Бога безліч,такъ іизъзнатнихъженщинъ чимало" (Діян. XVII, 1-4).

„Християни прийнялиСептуагинту, як свій версію Старого Завіту, і його єдино вживали для проповіді та цивільного захисту своєї віри. У цьому християни приписували певною міроюбогодухновенность перекладуСептуагинти, оскільки її варіанти у перекладіпровиденциально допомагали християнським аргументів...Септуагинтауглаждала шлях християнської місіонерської роботі серед язичників. Вона стала тієї Біблією, яку перші провісники євангелія мали до рук, йдучи всім меж Римська імперія у перші десятиріччя християнства, коли не було книжок Нового Завіту. Давнє іудействоСептуагинтой проорало борозни ратай на посів євангельських насіння Західному світі", — пише А.Дейсман у своїй книжці “Новий світ Нового Завіту”.

Бачачи, яким потужним знаряддям служитьСептуагинта привернення до ненависному їм християнству людей, що вони вважали своїми послідовниками, керівники єврейства з усією силою зненавиділиСептуагинту, як і раніше, що це — єдиний переклад священних книжок, офіційно схвалений єврейської релігійної владою та досконалий сполученим подвигом всіх 12 колін Ізраїлевих. Талмуд каже: „проклятий день була в який Сімдесят старців перевели Закон грецькою мовою для єгипетського царя. Це свято подібний до того, куди Ізраїль створив золотого тільця".

Тож у 2-му столітті по Р. X. єврейство відкриває нові перекладиВетхозаветних книжок грецькою мовою.

Це переказиАкили,Симмаха іФеодотиона, зроблені на протягом 2-го століття. У цих перекладах дуже помітнаанти-христианская тенденція — намагання затьмарити месіанські місця у Старому Заповіті, зробити їх менш ясно стосовними до Христа Спасителю.

У цей саме час іудейство початок свою грандіозну роботу з реформі оригіналу Святого Письма —древне-еврейского його тексту з встановлення непорушності його. Ця реформа, що відбувалася з 2-го по 8-ї століття, в тому, що єврейські книгарі, т. зв.масорети, т. е. хранителі традиції, за певним перевіреному ними зразком переписували всі українські книжки Святого Письма, призначені для синагогального читання, звіряли їх із літери на букву, вводячи наново пунктуацією гласних і знаківпрепинания. До того ж, під страхомхерема — прокльони, заборонили євреям вживання будь-яких інших варіантів Святого Письма, крім в такий спосіб перевіреного. У цьому, у роботі над єврейським текстоммасорети теж всіляко намагалися зменшити ясність месіанських місць, що пророкували про ХристіСпасителе.

Особливо відома боротьба навколо пророцтва св. Ісаї: „се Діва у черевіпршметъ іродитъ Сина" (VII, 14). У початковому тексті тут безперечно стояло слово „>Бетула" — Діва, що тепер підтвердилося новітньої знахідкою найдавнішого манускрипту пророцтва Ісаї близько Мертвого моря. Святі 70толковников перевели слово „>Бетула" грецьким словом „>Пароеносъ"'. Тим більше що, єврейські книгарі на свіймассоретский варіант замість словаБетула-Дева поставили слово „>га-альма" — молода жінка. І на перекладахАкили,Семаха іФеодотиона тут погречески стоїть слово „>неанисъ" — молодиця, т. е. молода жінка, як і раніше, у цьому разі пропадає весь сенс слів пророчих, потім вказували ще стародавні християнські апологети: яким знаменням то, можливо зачаття народження сина молодий жінкою, якщо це іде за рахунок всьому світу щодня?

Отже, із дуже ранньої епохи Своєю історії Церкви Христової доводилося робити вибір між кількома варіантами Святого Письма. І Церква зовсім ясно, ні ні вагаючись, із усіх варіантів віддала перевагубогодухновенному перекладу 70-ти, зробивши лише єдина виняток: книжку пророка Данила Церква виправила із переведенняФеодотиона, оскільки у перекладі 70-ти тут помічається дуже велике розбіжність з єврейським оригіналом. Цією подробицею Церква вкотре показала, що Вона нічим, навіть авторитетом високо шанованих Нею святих древніхтолковников, несвязуема, але вільно обирає і дізнається Своє Святе Письмо.

Церква надзвичайно шанує переклад 70-ти —Септуагинту. Св. Іриней вважає, що святітолковники були так самовдохновляеми Духом Святим, як пророки і апостоли (Ір. 3, XXI, 4). Св.Иустин Філософ в “Зверненні до греків”,Тертуллиан, св. Кипріян,блаж. Августин, Климент Олександрійський називають переклад 70-тибогодухновенним. Св. Василь Великий звертається до нього славнозвісним у Церкві.

Церква віддає перекладу 70-ти перевагу як перед іншими перекладами, а й єврейським оригіналом Старого Завіту.

Церква не довіряє єврейського оригіналом Старого Завіту, вірніше єдиною збереженої донині формі —масоретской, оскільки у протягом двох тисячоліть християнської історії єврейський оригінал зберігався в нехристиянської середовищі, ворожої християнству, листувався нехристиянськими руками. Навіть, а то й підозрювати зловмисності, то ми все таки ці нехристиянські переписувачі завжди могли помилятися, не знаючи таїнств християнської віри, і тому, не розуміючи повного сенсу тих священних книжок, що вони переписували; могли завжди зробити помилку, а зробивши її, було неможливо її усвідомити.

Тим більше що, текст перекладу 70-ти зберігався і в християнській середовищі, листувався християнами, знаючими повноту сенсу Святого Письма, а найголовніше, постійно залишався під безперестанним контролем Церкви — хранительки Істини,непогрешимейшей виразниці Духа Святого.

Церква визнає вСептуагинте як авторитетний текст, а й склад Святого Письма визначає поСептуагинте.Септуагинта повністю зберегла нам Святе Письмо, амасоретская традиція частково його втратила. Ми говоримо про про „канонічних" і „неканонічних" книгах Старого Завіту, канон яких була визначено зборами єврейських рабинів вИамне наприкінці 1-го або на початку 2-го століття до Р. X. Звісно, Церква не могла прийняти для Себе керівним цей канон, і тоді замість нього, щодобогодухновенности Святих книжок, керується Своїми правилами: 85 правиломАпостольским, 33 ін.Карфагенского Собору, 60 правилом св. Панаса Великого, і навіть древньої церковної традицією, вважає в Святому Письмі Старого Завіту 50 книжок. Єрусалимський помісний Собор 1672 року, постанови якого було підтверджені одночасним йому Константинопольським Собором, як від імені Російської Церкви було підписано Її представником архімандритом Йосипом, говорить: „>Неканонические книжки, нерозумно і злісно звані апокрифами, є незмінна і справжня частина Святого Письма".

Усі Святе Письмо Нового Завіту як найтісніше пов'язано саме зСептуагинтой. Багато місцяНовозаветних книжок будуть незрозумілі, коли ми як Старого Завіту користуватимемося будь-яким іншим варіантом. Наприклад, незрозуміла посилання св. аз. Павла в посланні до Євреям (I гол., б ст.) на псалом 96, 7, де

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація